БЖД лекції. Безпека життєдіяльності та охорона праці
 Скачать 371 Kb.
|
|
Тема 1.1 Основи охорони праці - нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців із вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових та організаційних питань охорони праці, основ фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки процесів праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності. Курс "Основи охорони праці" як комплексна дисципліна базується на теоретичних положеннях природничих (фізика, хімія, математика, медицина) та суспільних (економіка, соціологія, психологія, право) наук. Важливе місце в структурі охорони праці займають зв'язки з безпекою життєдіяльності, ергономікою, фізіологією та психологією праці, технічною естетикою та ін. Історія розвитку науки про охорону праці пройшла довгий шлях свого становлення. Охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна формувалася протягом більш ніж семидесяти років. Вперше ця дисципліна була впроваджена в 1929 році в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 року охорона праці викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як самостійна дисципліна - лише в деяких інститутах. У 1966 році цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним вищим навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці. Значний внесок у розвиток науки про охорону праці належить визначним російським і радянським ученим. У 1742 р. вийшла робота М. В. Ломоносова "Первые основания металлургии или рудных дел", в якій розроблено теорію природної вентиляції шахт, а також наведені рекомендації з безпеки при використанні драбин і сходин, та щодо застосування робочого одягу. В книзі "Очерки рабочих движений" (1901р.) І. М. Сеченов встановив фізіологічні критерії, за якими можна було встановити тривалість робочого дня. Це була перша книга з фізіології праці. Книга першого професора гігієни Московського університету Ф. Ф. Єрисмана "Курс гігієни" (1887 р.) і 19-томне видання "Материалы по исследованию фабрик и заводов Московской губернии" за його редакцією значно збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А. В. Погожев видав у 1902-1903 рр. перший російський журнал "Промышленность и здоровье", а також заснував перший у Росії соціальний музей. Дослідженнями з питань безпеки праці та виробничого середовища, управління і нагляду за охороною праці, координацією робіт у науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП). Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності. В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2001 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці. 22.10.2001 р. наказом Мінпраці М> 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні. З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці _ч казом Президента України від 18 вересня 2002 року Л» 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері. У 2002 році органами Держнаглядохоронпраці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 255 тис. робіт і об'єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій. Ймовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці (основи охорони праці та охорона праці в галузі), сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоров'я багатьох людей. Мета дисципліни «Основи охорони праці» - формування у майбутніх фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповідають державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки. Вивчення дисципліни передбачає, що студент користується, крім підручника, законодавчою та нормативною базою України про охорону праці, а також спеціальною і навчальною літературою. Надалі, на етапі підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" за професійно орієнтованими програмами на базі знань дисциплін "Безпека життєдіяльності'', "Основи охорони праці '' та профілюючих дисциплін, планується поглиблене вивчення питань охорони праці в галузі, яку студент обрав для подальшої діяльності. Найбільш вживані терміни та визначення, що застосовуються в підручнику (згідно з ДСТУ 2293-99): Охорона праці - система правових, соціально -економічннх, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лі кувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників. Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці. Небезпечний (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння, різкого погіршення здоров'я або до смерті. Шкідливий (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного виливу на здоров'я нащадків. Прим. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу, шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним. Безпека - етап захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Рівень безпеки - оцінка безпеки, обґрунтована величиною прийнятного ризику. Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єктах і наслідків цих аварій. Небезпека - потенційне джерело шкоди. Безпечні умови праці; безпека праці - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто або вплив шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень. Закон України "Про охорону праці Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та іп. У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального страхування від нещасних випадків); відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно з чинними нормативами та умовами колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю та життю, та ін. У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов'язково створює систему управління охороною праці на підприємстві і забезпечує її функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб (відповідно до типового положення, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці). У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці. Фінансування загальнодержавних, галузевих, регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, визначених законодавством. Законом передбачено вносити в колективний договір, угоду соціальні гарантії для працівників підприємства з питань охорони праці (стаття 20) з визначенням їх фінансування. Будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці і, перед введенням у дію, повинні пройти експертизу (стаття 21). Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організовує роботодавець (стаття 22) відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У статті 23 передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також направлятися до органів державного управління і державного нагляду. Відповідно до Закону (стаття 24), можуть створюватися добровільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян, працівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці. У розділі IV - "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець. Розділ V - "Нормативно-правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання. Розділ VI - "Державне управління охороною праці" (стаття 32) - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів (забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці); спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін. (стаття 33). Розділ VII - "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважениіг державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охороні! праці (стаття 42) і діє відповідно до типового положення. Розділ VIII -- "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці". За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф (стаття 43), максимальний розмір якого становить 5% місячною фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів зараховуються до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна. Тема Розділ IX. "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р. Для практичної реалізації Закону "Про охорону праці" був прийнятий 15 грудня 1993 року Закон України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці та ін. Держнаглядохоронпраці розробив ще цілий ряд положень, спрямованих на практичну реалізацію Закону України "Про охорону праці". Тема 2.2 Державний нагляд, відомчий, громадський та регіональний контроль за охороною праці Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України. Державні інспектори або контролери органів державного нагляду мають право: - відвідувати в будь-який час підприємства, що контролюються, перевіряти стан охорони праці, знайомитися з документацією та отримувати інформацію і пояснення роботодавця з питань, що перевіряються тощо; - видавати керівникам підприємств, керівним посадовим особам міністерств, комітетів, об'єднань підприємств та ін., відповідальним за охорону праці працівникам держадміністрацій приписи (розпорядження), обов'язкові для виконання про виявлені порушення і недоліки в галузі охорони праці і про строки їх усунення; - призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені небезпечні для життя та здоров'я працюючих порушення норм і правил охорони праці; - притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; до прокуратури для притягнення до кримінальної відповідальності винних у порушенні вимог охорони праці, що призвело до матеріальних збитків або завдало шкоди працюючим; - надсилати роботодавцям або відповідальним посадовим особам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на них стягнення за порушення вимог охорони праці. Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників (контролерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень. Уповноважені (контролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодавства. Вони звільняються на час навчання і здійснення контролю від своїх безпосередніх трудових обов'язків зі збереженням середньої заробітної плати, що зазначається в колективному договорі. Уповноважені трудових колективів (контролери) діють відповідно до Типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці і погодженого з профспілками. Представники профспілок, вибрані на загальних зборах профспілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику звіт про виявлені порушення і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від роботодавця виконання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони праці й пояснення по цим питанням. Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами (міністерства, Державні комітети, об'єднання підприємств та ін.) та посадові особи держадміністрацій, що відповідають за охорону праці в регіоні. Ці організації та посадові особи мають адміністративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення порушень законодавства, правил та норм з охорони праці. Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні. Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такого схемою: 1 ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву. 2 ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 ступені контролю та 2 ступені контролю, ліквідуються, а за неможливості записуються в журнал 2 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву підприємства. 3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін, визначений колективним договором) в обсязі кожного робочого місця всього підприємства керівництвом підприємства (роботодавцем, головним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманих працівників підприємства або профспілкою). Контролюючі знайомляться з записами журналів 1 і 2 ступенів контролю по стану охорони праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, а випадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3 ступеня контролю. Виявлені порушення обговорюються на технічних радах підприємства, де розробляються заходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносяться до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору. Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного забезпечення, що містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, призначені для визначення безпеки промислового обладнання та технологічних процесів. Відповідальність працівників за порушення законодавства та нормативних актів з охорони праці Обов'язкова участь профспілки або членів трудових колективів будь-яких установ та закладів у створенні здорових і безпечних умов праці зумовлює необхідність системи стимулювання діяльності за сумлінність і покарання за невиконання вимог законодавства та нормативних документів з охорони праці. На всіх промислових підприємствах України повинні діяти стандарти безпеки праці, що встановлюють систему показників, за якими підраховується стан охорони праці структурних підрозділів та підприємства в цілому, визначаються переможці і здійснюється їх матеріальне заохочення. Види заохочення та суми премій визначають профспілки, трудові колективи та керівництво підприємства, про що занотовується в колективному договорі (угоді) або в трудовому договорі. Порушення нормативних актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб і органів державного нагляду, громадського та регіонального контролю передбачає покарання у вигляді штрафів, дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності в залежності від виду та наслідків порушення. Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці), порушення вимог законодавства про працю тягне за собою накладання штрафу. Так, за порушення правил безпеки юридичні чи фізичні особи, що використовують найману працю, сплачують штраф у розмірі до 5% від місячного фонду заробітної плати. Служба охорони праці підприємства Створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці. Для реалізації перелічених вище цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання: а) здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд; б) забезпечувати працюючих засобами індивідуального та колективного захисту; в) забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, вести пропаганду безпечних методів праці; г) забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку працюючих; д) вимагати професійного добору виконавців для визначених видів робіт. Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих цю службу може представляти інженер, призначений за сумісництвом. При чисельності до 20 працюючих для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. На підприємстві, де працює 50 осіб і більше, чисельність служби охорони праці визначається згідно Рекомендації щодо структури та чисельності служби охорони праці, що є доповненням до типового положення про службу охорони прані. Працівники служби охорони праці повинні мати вищу спеціальну освіту з охорони праці, а також практичний досвід роботи у відповідній галузі виробництва. По важливості діяльності та оплати праці вони прирівнюються до працівників провідних відділів та служб підприємства або установи. Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо власнику Система управління охороною праці підприємства (СУОГІ) включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці. Основними функціями управління охороною праці, що розробляє і втілює служба охорони праці, є: 1. Створення ефективної системи управління (СУОГІ), яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділ}' і кожної посадової особи. 2. Здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці. 3. Розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення (якщо вони досягнуті), а також підготовка розділу "Охорона праці" колективного договору. 4. Розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці. 5. Забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами. 6. Проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки. 7. Здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві. 8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них. 9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці. 10. Розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці. 11. Планування та контроль витрат коштів на охорону праці. 12. Пропаганда та агітація безпечних і нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці. 13. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб. 14. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій. 15. Участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту 16. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту віт шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних із важкими і шкідливими умовами праці. 17. Контроль за дотриманням вимог трудового законодавства щодо використання праці неповнолітніх, інвалідів та жінок, проходженням попередніх, періодичних, щорічних обов'язкових та інших, передбачених відповідними документами, медичних оглядів працівниками підприємства. 18. Контроль за дотриманням чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконанням посадових інструкцій, проведенням інструктажів на робочому місці, виконанням приписів органів державного нагляду, наказів, розпоряджень, а також заходів по усуненню причин нещасних випадків і аварій, відзначених в актах розслідувань. 19. Контроль за відповідністю нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного колективного та індивідуального захисту працюючих, наявністю технологічної документації на робочих місцях. Для виконання перелічених вище функцій служба охорони праці повинна мати відповідну інформаційну базу, засоби зв'язку, сучасну оргтехніку, комп'ютерне забезпечення і висококваліфікований інженерний штат працівників. Крім того, служба охорони праці повинна мати засоби впливу на виробничу діяльність підприємства, що передбачається Положенням про службу охорони праці. Так, працівники служби охорони праці мають право видавати роботодавцям, керівним органам підприємств, установ, організації! та їх підрозділам обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків (припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці); вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці, або не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону прані; надсилати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, що порушують вимоги з охорони праці. Окрім адміністративних заходів, рекомендується принцип матеріального заохочення працівників, які сумлінно ставляться до виконання виробничих обов'язків і беруть активів участь у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці. Положення про матеріальне заохочення розробляється службою охорони праці, погоджується з профспілкою (колективом найманих працівників) і затверджується власником. Працівники служби охорони праці не можуть залучатися до виконання функцій, не передбачених Законом "Про охорону праці" і Типовим положенням про службу охорони праці. Служба охорони праці об'єднання підприємств Окрім служби охорони праці підприємства, можуть створюватися служби охорони праці при корпораціях, концернах та інших об'єднаннях підприємств (надалі - об'єднань), створених за галузевим принципом, яким частково делегуються функції служб охорони праці підприємств. Підпорядковуються ці служби безпосередньо керівнику об'єднання. Служба охорони праці об'єднання бере на себе виконання функцій управління, що викладенні в вищенаведених пунктах (1,2,3,8,10,11,13,18),а також деяких інших функцій більш широкого аспекту діяльності, ніж ті, що виконують служби охорони праці підприємства, наприклад: вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду організації охорони праці і впровадження його в об'єднанні, координація роботи міжгалузевих лабораторії! охорони праці, контроль за діяльністю служб охорони праці підприємств та інші. Служба охорони праці міністерства, державного комітету, концерну, корпорації та іншого об'єднання підприємств, створених за галузевим принципом Ця служба створюється при міністерствах, державних комітетах та інших великих об'єднаннях підприємств, поєднаних на галузевій основі для здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств, об'єднань галузі з питань охорони праці, підготовки матеріалів для щорічного підбиття підсумків роботи по створенню безпечних і нешкідливих умов праці, розгляду найважливіших питань охорони праці на засіданнях колегії, нарадах, семінарах тощо. Служба здійснює координацію науково-дослідної і проектно-конструкторської роботи з питань охорони праці, розробляє комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Ця служба виконує ще ряд функцій управління охороною праці, викладених у Типовому положенні про службу охорони праці. Служба охорони праці обласних, міських та районних органів державної виконавчої влади В апараті обласних, міських та районних органів державної виконавчої влади створюється служба охорони праці- її основною функцією є опрацювання та внесення на затвердження органів державної виконавчої влади пропозицій щодо забезпечення реалізації державної політики з питань охорони праці в межах відповідної території. Формує за участю підприємств і профспілок регіональну програму заходів із поліпшення безпеки праці, гігієни праці виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення. Надає підприємствам регіону оперативну інформацію про причини великих аварій, групових і смертельних нещасних випадків па виробництві. Здійснює на підприємствах (в першу чергу тих, що не мають вище-стоячої господарської організації) контроль за станом охорони праці, а також виконує інші управлінські і контрольні функції, передбачені Типовим положенням про службу охорони праці. Відповідальність працівників служби охорони праці Працівники служби охорони праці підприємств, об'єднань, міністерств, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади несуть персональну відповідальність за: а) невідповідність прийнятих ними рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці; б) невиконання своїх функціональних обов'язків, передбачених Положенням про службу охорони праці та посадовими інструкціями: в) недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці; г) низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на виробництві. |