Білет 1 Етапи розвитку реалізму 2п. Хіхст., його напрями, методи в укр лрі
 Скачать 187.97 Kb.
|
|
Білет 9
Панас Мирний змалював «зайвих людей», відторгнутих суспільством. При цьому він удався до різкої поляризації героїв. Тип, започаткований в образі Івана Ливадного(«Пяниця»), розгорнувся в образі ПЕТРА ТЕЛЕПНЯ з повісті «Лихі люди». НЕЗМІННОЮ ЗАЛИШАЛАСЯ РОЗСТАНОВКА ПЕРСОНАЖІВЗА ПРИНЦИПОМ ОПОЗИЦІЙНИХ ПАР. У «Лихих людях» таких пар аж дві: з одного боку — ТЕЛЕПЕНЬ І ЖУК, з іншого — ПОПЕНКО Й ШЕСТІРНИЙ — четверо гімназистів, які приходять до полярних життєвих результатів. Розподіл світла і тіней — різко контрастний. Тріумфують пронирливі й вислужливі (Попенко стає тюремним батюшкою, Шестірний — заступником прокурора). Тим часом літератор Петро Телепень, який бачив свою місію в тому, щоб «звертати людську увагу на страшні картини нужди та горя, будити жаль у серці», закінчує божевіллям і самогубством. І цей мотив неприкаяності добра — неможливість бути чесним і щасливим у жорстоких обставинах — у Мирного звучить постійно. У «Лихих людях» світло надії автор пов’язував із Тимофієм Жуком. Його монологи — це програма народництва 1870-х років: ідеал соціальної рівності; ідеалізація громади, народу, мужика, який має «добру душу та серце» і потребує просвіти; акцент на моральному максималізмі й саможертовності інтелігентів-народників, які несуть свічку в темряву… У повісті письменник викриває «лихих людей», але в цей термін він вкладає протилежний розумінню захисників царизму зміст. «Лихі люди» — ж революціонери, а ті, хто силкується врятувати систему, підперти її прогнилі основи. Повість «Лихі люди» була сміливим кроком у творчості Панаса Мирного і значним досягненням української літератури. У повісті Панаса Мирного «Лихі люди» основа залишається традиційною для української літератури XIX ст. — ЗІТКНЕННЯ ОСОБИ І СЕРЕДОВИЩА, але спосіб співвіднесення героя і обставин інший: ІНТЕЛІГЕНТ І СВІТ ТІСНО ПОВ’ЯЗАНІ, А ПИСЬМЕННИК ТАКИЙ ЗВ’ЯЗОК ПОДАЄ ШЛЯХОМ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО АНАЛІЗУ. У центрі уваги автора образ письменника Петра Телепня, який за прогресивні ідеї своєї творчості опинився за ґратами царської в’язниці. Петро Федорович вихований у дусі творення добра для людей: у дитинстві це добро він розуміє як слухняність, повагу до батьків, прагнення до навчання, у більш зрілому віці — як працю заради освіти суспільства. Телепень прихильно ставився до народницьких теорій, вірив в можливість поліпшення долі народу шляхом поширення освіти, культури. Своїм хистом письменника Телепень хоче допомогти народові покращити умови свого життя, і сам страждає від цього наміру. Зокрема він зазначає: «Вона [мати] в мене добра, учила любити… Я послухав, а тепер караюсь за те…». Нестерпні тюремні умови і неприйняття справедливості свого ув’язнення (Телепень кілька разів у розпачі повторює: ¦Я ж нікого не займав, нікому нічого не зробив лихого») стають причиною важкого психічного захворювання і самогубства Телепня. Панас Мирний змальовує ще одного борця проти царського режиму. Образ ТИМОФІЯ ЖУКА — типовий образ революційного народника того часу. Жук набагато твердіший і жорстокіший за Телепня. Формування його світогляду як демократа відбувалося ще в стінах гімназії, де він читав заборонену літературу і вів дискусії на злободенні політичні теми. Захоплений ідеями народництва, Жук радить Попенкові їхати в село вчити селянських дітей: «… піп так близько стоїть до народу; люди звикли його батюшкою звати… От і будь їм за батька, Грицьку!.. Тільки роби справжнє добро, а не шукай слави та грошей через його… Школу постав так, щоб виходили з неї не писарі-п’явки, а грамотні люди». У порівнянні з Телепнем Жук набагато активніший, стійкіший, послідовніший. Виходець із дворянського кола, він зливається з простим народом, з ідейних міркувань пориває навіть стосунки із найріднішою людиною у світі, із своєю матір’ю. «… не так наше життя порізнилося, щоб ждав я від моєї матері помочі… Вона вигодувана ще за часів кріпацтва, виношена кріпацькими руками, вихолена у панській сім’ї, не буде чистити тієї риби, що син її наловив своїми руками, вихолена у панській сім’ї, не буде ходити коло мого товариства, коли воно зляже, як отой лежить; не дасть свого добра гоїти болячі виразки та порізи; не допоможе безталанній сім’ї бідного рибалки, коли заробітку немає і вона холодна й голодна клене своє тяжке життя у чужій хаті… Чого ж нам сходитись? Навіщо стрічатись? Щоб вилити каплю панських сліз на якесь безталання свого сина?.. Господь з ними! Хай дожива вона віку на своєму добрі…». Сильна, дужа натура, людина принципу, Жук прямо говорить своєму другові Телепню про його відірваність від народу, закликає боротися силою: «…не можна просьбою — бери силою! Бийся! Ворися — а бери, добувай!». Телепень не сприймає насильницької політики Жука. У його шкалі цінностей війна, кровопролиття — страшне народне горе. Телепень ратує за духовне збагачення народу, Жук — за матеріальне. Жукова сумна пісня, у якій Телепень пізнав голос свого колишнього товариша, штовхнула його до несвідомого самогубства. Що ж чекає в житті Жука? Він сам відповів на це запитання: «Я тільки бачу, що шляхи наші різні, а становище Петре, однакове… Де воно буде — чи на шибениці, чи у Дніпрі… Все одно де б не було!». Отож, можемо припустити, що його також чекає смерть, але на відміну від Телепня свідома: чи, справді, на шибениці, чи у вирі подій жовтневого перевороту, чи в колесі сталінських репресій. Автор повісті про це ще не згадує, бо він ще сам не знає, до чого призведе посилення визвольного руху. Однак, із спогадів сучасників Панаса Мирного знаємо, що події комуністичного перевороту письменник не сприйняв і не зрозумів.
Білет 10
Реформа 1861 р. та її наслідки привернули особливу увагу Панаса Мирного. Гнітюча атмосфера кріпосницької дійсності спонукала письменника до викриття її антигуманної суті, виняткової жорстокості. Найважливішим для себе Панас Мирний вважав змалювання в художній літературі пореформеної доби — «ГОЛОДНОЇ ВОЛІ» ДЛЯ СЕЛЯНСТВА. У художній творчості письменника проблеми, пов'язані з життям українського селянства в пореформений період, стали центральними, їх літературна реалізація привела до появи цілого циклу творів, який становить кращу частину прозової спадщини письменника. НА ВЕСНУ 1872 РОКУ припадає задум Панаса Мирного написати великий твір про життя українського селянства до і після скасування кріпацтва. Прискоренню написання твору сприяли і певні обставини. Минуло кілька місяців від того, як Панас Якович, двадцятидвох річний юнак, перебрався в Полтаву — зовні тихе, «благословенне» губернське місто. Та внутрішньо воно жило, як і вся країна, напруженим очікуванням революційних бур і змін.Працюючи в казенній палаті, письменник не мав достатньої можливості знайомитись із життям, побутом, думами селянства. А СЛУЖБОВІ ПОЇЗДКИ, ХОЧ І ОБТЯЖЛИВІ, ДАВАЛИ БАГАТЮЩИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ТВОРЧОСТІ. Весною 1872 року Панас Мирний перебував у службовому відрядженні. Під час поїздки З ПОЛТАВИ ДО ГАДЯЧА хлопчик-візник розповів Мирному жахливу історію селянина Василя Гнидки, який вирізав сім'ю заможного козака, та що був засуджений до каторжних робіт. Особа Гнидки особливо зацікавила митця як «дуже цікавий суб'єкт» як задля етнографа, так І психолога. Почутий письменником випадок з життя ліг в основу повісті «Чіпка», над якою він працював протягом літа й осені 1872 року. Описаний цей випадок і в його нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого». Повість «Чіпка» — перша редакція майбутнього великого соціально-економічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де автор ЗОСЕРЕДИВ ГОЛОВНУ УВАГУ НА ПОСТАТІ ЦЕНТРАЛЬНОГО ГЕРОЯ ТВОРУ — ЧІПКИ ВАРЕНИЧЕНКА. В повісті ще не були чітко окреслені сюжетні ходи — історичні екскурси, розповіді про земство, царський суд, досить побіжно змальовувалося життя селян: Максима Ґудзя, Явдохи, Грицька, Христі. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».Так метафора з біблійної Книги Йова, яку підказав Панас Мирний та Іван Білик стала назвою майбутнього роману. Панас Мирний, здійснюючи намір показати, як СОЦІАЛЬНІ УМОВИ РУЙНУЮТЬ ОСОБИСТІСТЬ, ТВОРЯТЬ ІЗ ЧЕСНИХ ЛЮДЕЙ «ПРОПАЩУ СИЛУ», ОПИСУВАВ ІСТОРІЮ ЖИТТЯ СВОГО ГЕРОЯ ШЛЯХОМ ХУДОЖНЬОГО УЗАГАЛЬНЕННЯ. Закінчивши повість, Панас Мирний надіслав її для рецензування БРАТОВІ ІВАНУ БІЛИКУ — відомому українському критику, який прихильно, доброзичливо, але й вимогливо поставився до оцінки твору, висловив ряд слушних зауважень. У сюжеті є багато епізодів-обвинувачень проти кріпацтва і пореформеної дійсності. В обох епохах панували розкіш, жорстокість і безкарність одних і безправ’я, злиденне існування інших. Якби життя було справедливим, народ би не бунтував — якби було що їсти й пити, не ревли б воли. Біблійний вислів у назві роману був спрямований проти суспільних устоїв, а тому в царській Росії такий твір не міг задовольнити цензуру. Друга назва — «Пропаща сила» — переносила обвинувачення з суспільства на особу, яка була народжена для справ, можливо, значних і прекрасних, але не зуміла себе реалізувати, не розкрила потенційні якості і можливості. Хто в цьому винен? Мабуть, однозначно відповісти не можна: напевне, і суспільство, і сам герой. Одержавши рецензію на початку 1N 1.4 року, Панас Якович переглянув текст повісті, виправив деякі суперечності в образі головного героя, дещо деталізував, накидав штрихами нову сюжетну лінію про Грицька тощо. І відклав на певний час: за своїм творчим принципом: «Нехай вилежиться та достигне, як та овоч на дереві». Коли ж навесні того ж року він знову повернувся до твору, то почав писати заново — розгортати повість у багатоплановий соціальне—психологічний роман, який назвав «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Твір зазнав ще двох редакцій, що велися головним чином по лінії поглиблення окремих образів та ситуацій, ще двічі пересилався за маршрутом Полтава — Житомир (саме там жив тоді І. Білик), а потім був начисто переписаний, читався серед київської творчої інтелігенції і, нарешті, в листопаді 1875 року був поданий до цензури, яку порівняно швидко і щасливо пройшов. Панас Мирний вирішив видавати роман під прізвищами обох авторів, адже Іван Білик в процесі роботи над книгою виступав не лише як критик і порадник, а й як співавтор. Але далі НАД РОМАНОМ ПОВИС ЯКИЙСЬ ФАТУМ. Почалося з того, що київські друкарні твір чомусь не взяли. Можливо, вони були перевантажені. Коли нарешті домовилися про друк у Петербурзі — цим питанням займався композитор М. В. Лисенко, — то виявилося, що цензор у поспіху не поставив свій підпис на кожному аркуші рукопису. Роман повертається в Київ, розшукують звільненого з роботи цензора. Той підписує рукопис, і роман знову іде до Петербурга. Друк його почався тільки наприкінці травня 1876 року. І тут по цензурних відомствах пройшов горезвісний циркуляр від 5 червня 1876 року про заборону українських видань, який і припинив друк роману. Прогресивні діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. ВПЕРШЕ ВІН БУВ НАДРУКОВАНИЙ М. П. ДРАГОМАНОВИМ У ЖЕНЕВІ В 1880 РОЦІ, АЛЕ Ж ВІДРАЗУ ПОТРАПИВ ДО СПИСКУ ЗАБОРОНЕНИХ ВИДАНЬ І ПРОНИКАВ ДО ЧИТАЧІВ У РОСІЮ ТАЄМНО, ЯК ПІДПІЛЬНА ЛІТЕРАТУРА. Поодинокі примірники перебували в нелегальних бібліотеках гуртків самоосвіти в університетах, гімназіях та інших навчальних закладах на західних і східних землях України. ВПЕРШЕ ЛЕГАЛЬНЕ РОМАН БУВ ОПУБЛІКОВАНИЙ В 1903 РОЦІ У ЖУРНАЛІ «КИЕВСКАЯ СТАРИНА» ПІД НАЗВОЮ «ПРОПАЩА СИЛА».
Пєси МК можна вважати ПЕРЕХІДНИМИ від традиційної до новітньої драми, оскільки в них зберігається принцип сюжетного розвитку, але з тяжінням до новітньої драми, бо драматург дбав про сценічність своїх творів. Автор надає героям можливості висловлювати свої погляди, давати оцінку різним громадським явищам, подіям, вчинкам. Лише дра-ї МК була притаманна СХИЛЬНІСТЬ ДО ТОЧНОГО, МАЙЖЕ ХРОНІКАЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ ПОДІЙ, ЯВИЩ ТІЄЇ ЕПОХИ. Помітно ЗБІЛЬШИЛАСЬ кількість дійових осіб, СКОРОТИЛАСЬ ВІДСТАНЬ МІЖ ГЛО.ТА ДРГ.ГЕРОЯМИ. Це веде до розгалуження осн.сюжету,і виникнення кількох різнопланових конфліктів( побутовий, соц..,моральний), які співіснують паралельно, інколи переплітаючись, а під кінець твору вони знову сходяться в один вузол.Майже одночасно відбувається і розвязка. На таку СТРУКТУРУ твору впливає прагнення автора відповідати на запити часу. Визначальною ричою мислення письменника є інтерес до найгостріших морал.та політ.проблем сучасності, що знаходить вияв у публіцистичній загостреності, сатиричній спрямованості багатьох його п’єс. Не випадково, отже, що до найгостріших, найдосконаліших, при їх виразній тенденційності, творів Кропивницького належать драми «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся». Драми Кропивницького «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся», «Зайдиголова», «Доки сонце зійде...», «Замулені джерела», «Перед волею», «Розгардіяш», «Супротивні течії» дають різностороннє уявлення про долю жінки різних суспільних станів — від часів кріпаччини до початку столыття. Безправність її становища, підсилювану безліччю умовностей і жорстоких традицій, драматург майстерно показав у різних суспільних прошарках. Беззахисними жертвами цих антигуманних умов, нестримного свавілля тих, від кого так чи інакше залежить доля героїні, стають селянки-біднячки Оксана («Доки сонце зійде...») й Олена («Глитай, або ж Павук»), заможна міщанка Зінька («Дві сім'ї»), дочки поміщиків — емоційна, поривчаста Орися («Перед волею») та освічена розсудлива Женя («Замулені джерела»). Активну боротьбу ведуть і зрештою перемагають Олеся («Олеся»), Домаха («Зайди голова»), Катря («Розгардіяш»). Драматург роздумує над трагедією жінки й у тих творах, де вона виступає як другорядний персонаж,— незалежно від жанру. Білет 11
І. Роман з оригінальною композицією . (Слушно зауважив О. і. Білецький, до слідник творчості Панаса Мирного, що композиція твору «схожа на будинок і багатьма прибудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом». Це пов'язано, зокрема, з тим, що спочатку твір був повістю під назвою «Чіпка», яка потім була перероблена братом, письменником І. Біликом. Цей співавтор написав низку розділів, змінив структуру твору, переробив певні епізоди й по ліпшив стиль.) II Композиція твору як засіб висловлення головної думки. (Кількість і обсяг час тин і розділів вказують на невипадковість такої побудови: у романі чотири час тини, а розділів ЗО (відповідно, І містив 7 розділів, II — шість, III — дев'ять, IV — вісім). Третя і четверта частини дещо більші, але всі мають завершений зміст.) 1. Принцип побудови. (Це РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПРИНЦИП, який надає можливос ті широких зіставлень і узагальнень. Ретроспективний принцип робить зо браження подій масштабним і у часі, і у просторі. (РЕТРОСПЕКТИВА — ЗВЕР НЕННЯ ДО МИНУЛОГО). 2. Значення другої частини. (Друга частина є екскурсом у далеке минуле — до історії села Піски, Авторам знадобився ПІВТОРАСТОЛІТНІЙ ЗРІЗ ЧАСУ, щоб показати історичні витоки деформації моралі, пов'язані з руйнуванням усталеного національно і релігійно зумовленого порядку життя козацько го села. Село втратило спочатку традиції козацької вольності, а потім і волю — було подароване Катериною II вірнопідданому генералу. Відтак почалися деформації моралі, які потім вилилися у пияцтво, розбій, грабіж ництво, вбивство. «Неволя, як той гад, задурманила людям голови». Тепер за тих відповідають і вирішують пани, а значить, кожен за себе ніби й не відповідає: «Зубожіло село... Обшарпане, обтіпане... Стали прокидатись де- где й злодіячки — новина в Пісках!» Це «не подобалося» деяким дослідни кам, бо доводило: втрата волі вела до руйнації моралі, етики, деформації психіки народу.) 3. Сюжетні лінії роману . ( Роман має основну та другорядні сюжетні лінії. Го ловна сюжетна лінія пов'язана з розгортанням долі селянина-бунтаря Чіп ки Вареника. Другорядні — це лінії Грицька, Христі, родини Ґудзів, Мо трі, а також Лушні, Матні, Пацюка, Пороха. У третій і четвертій частинах усі ці сюжетні лінії сплітаються, показуючи багатогранність зв'язків і вза ємовпливів головного героя з іншими. їх суперечливість і неоднозначність відбивається на психіці головного героя і зумовлює його вчинки та спосіб мислення. На перший план у романі висунуто саме ті образи, які демон струють характерні тенденції суспільного розвитку. Саме це дає змогу зро зуміти настрої епохи, її суть.) 4. Елементи символіки у романі . (Вже сама назва роману — перефразований вислів з біблійної «Книги Іова», який спочатку виконував роль епіграфа до роману , вказувала на головний символ. Воли — алегоричний образ зне доленого селянства. Віл — узагальнений образ філософського наповнення, адже віл — це й покірність, і сила, зручна у хазяйстві. Отакою силою й був народ. Цей образ-символ — ключ до прочитання головної ідеї твору — українці в ярмі. Про це свідчать і деталі.) 5. Художні засоби. (Передусім це виразний ПЕЙЗАЖ, завжди гармонійний і психологічним станом героїв (ліричний пейзаж — фон зустрічі Чіпки з Га лею, дощова погода — тло роздумів Чіпки про таємницю бачка, вогненна заграва від запаленого хутора — супутник Мотрі, котра йде до волості зая вити на сина та його банду). Дуже виразною є МОВА. Не лише індивідуалізо вана мова героїв, а й мова як засіб характеристики націонаїьно-сусгіільних явищ (денаціоналізація і деморалізація через військо шляхом русифікм ції — додавання -ов до прізвища, як у батька Чіпки — Хрущов, а не Хруиі Після цього, зрікшись і прізвища батьків, людина втрачала зв'язок з три диціями і мораллю своїх предків. Так сталося і з Максимом Гудзем (розді ї з виразною назвою «У москалях»). Виразна у мовному відношенні і психо логічно точна картина приїзду генеральші до пісків і протистояння селян, козаків і московського панства. Характеристика пані Польської українції дуже виразна: «Мазепи! обливанці... а не люди!».) III. Розкриття ідеї — наслідок композиції . (Зважаючи на все сказане, а також н:і те, шо за радянських часів ота сама «незручна» друга частина бачила світ лише двічі — у 1968 та 1989 роках, можна дійти висновків про ідею твору. Ця ідей полягає в усвідомленні того, як деградує у неволі бездержавний народ, як ги нуть у болоті спотвореного неволею суспільства кращі представники народу, розтрачуючи сили на карні злочини.) |