Диплом. Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)

• Название: Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)
• Анкор: Диплом.docx
• Дата: 06.07.2018
• Размер: 366.49 Kb.
• Имя файла: Диплом.docx
• Тип: Диплом; #21121
• страница: 1 из 13

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра управління персоналом і економіки праці

Спеціальність 7.03050501 “Управління персоналом і економіка праці”

Ревенко Анна Анатоліївна

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)»

Допускається до захисту Науковий керівник

Протокол №__________ к. е. н., доц. Кулаковська Л.П.

від __________________

_____________________

Захищено з оцінкою

_____________________

Житомир 2012

Завдання

Відгук

Відзив

на дипломну роботу студентки ЖДТУ денної форми навчання факультету економіки та менеджменту, спеціальність «Управління персоналом і економіка праці» Ревенко Анни Анатоліївни, виконану на тему: «Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці( на прикладі Житомирської області)»
Проблемам ринку праці посідають чільне місце соціально-економічному розвитку. Без розв’язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин. Ринок праці відображає усі економічні та соціально-демографічні явища країни. Збалансованість на ринку праці попиту та пропозиції є вирішальним фактором макроекономічної стабільності країни та добробуту населення, що визначає актуальність обраної теми дипломної роботи.

Слід відмітити, що робота логічно побудована, а її зміст виповідає назві теми.

Студенткою було розглянуто теоретичні аспекти ринку праці в цілому та особливості його кон’юнктури.

Ревенко А.А. було ґрунтовно проаналізовано і оцінено показники попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці Житомирської області та запропоновано напрямки врівноваження його кон’юнктури.

Дослідження було проведено на фактичних статистичних даних та зроблено аргументовані висновки.

Студентка продемонструвала знання з багатьох економічних дисциплін та вміння застосовувати їх на практиці.

Запропоновані напрямки збалансування попиту та пропозиції на ринку праці мають практичний характер.

В цілому робота виконана на досить високому рівні, заслуговує на оцінку «відмінно», а її автор – на присвоєння освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

Начальник відділу статистики,

моніторингу та прогнозування _______________ Л. А. Барчук
ДОВІДКА

Видана студентці V курсу денної форми навчання факультету економіки та менеджменту, спеціальність «Управління персоналом і економіка праці» Ревенко Анні Анатоліївні про те, що дані, використані в дипломній роботі, відповідають дійсності та надані їй Житомирською обласною службою зайнятості.

_________________________ (підпис)

Барчук Л.А.

Рецензія

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ…………………………………………………………………………………..

1.1. Поняття ринку праці, його елементи та функції…………………………..

1.2. Фактори впливу та рівні регулювання ринку праці……………………..

1.3. Попит та пропозиція на ринку праці ……………………………………..

1.4. Нормативно-правове забезпечення попиту та пропозиції на ринку праці

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ШЛЯХИ РЕГУЛЮВАННЯ КОН’ЮНКТУРИ РИНКУ ПРАЦІ……………………………………………………………………………………..

2.1. Соціально-економічна характеристика Житомирської області…………

2.2. Особливості ринку праці та зайнятості населення Житомирської області...

2.3. Попит та пропозиція на ринку праці Житомирської області …………….

2.4. Державне регулювання ринку праці в Житомирській області

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1. Напрями удосконалення державного регулювання зайнятості

3.2. Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили

3.3. Шляхи удосконалення державного регулювання попиту на робочу силу

3.4. Економічна та соціальна ефективність державного регулювання ринку праці

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….

ДОДАТКИ

ВСТУП

Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми ринку праці та зайнятості населення в період становлення ринкової економіки. Без розв’язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин, де вирішальною передумовою конкурентоспроможності країни є висококваліфікована мобільна робоча сила.

Ринок праці та зайнятість населення посідають особливе місце в системі ринкових відносин. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ, що мають місце за ринкової економіки відображають процеси, які існують на ринку праці. Повна зайнятість населення, збалансованість між попитом та пропозицією є основою макроекономічної стабільності, так як є одним із найважливіших факторів, який впливає на обсяги виробництва товарів та послуг, забезпечує максимальне завантаження виробничих потужностей та використання ресурсів, сприяє підвищенню життєвого рівня населення, культурному та соціальному розвитку населення. Тобто, дослідження ринку праці та ефективна політика зайнятості, забезпечення збалансованості попиту та пропозиції робочої сили, має бути одним із пріоритетних напрямків державної політики, що визначає актуальність дослідження даної теми.

Мета дослідження полягає у визначенні та обґрунтуванні проблем неврівноваженості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області, його комплексної оцінки та визначення стратегії регулювання процесів зайнятості. Відповідно до цієї мети в роботі поставлено такі завдання:

– розкрити сутність поняття ринку праці, його елементів та функцій;

визначити чинники, що впливають на формування попиту та пропозиції робочої сили та зрозуміти механізм функціонування ринку праці;

– дослідження нормативно-правової бази, яка забезпечує функціонування ринку праці;

– здійснити аналіз ринку праці Житомирської області та його кон’юнктури;

– проаналізувати особливості державного регулювання попиту і пропозиції на ринку праці Житомирської області

– визначити основні напрями щодо зменшення дисбалансу між попитом та пропозицією;

– запропонувати шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості, попиту та пропозиції на ринку праці, конкурентоспроможності робочої сили;

– визначити соціальну та економічну ефективність держаного регулювання ринку праці;

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси та явища, що зумовлюють формування кон’юнктури ринку праці та політика держави щодо забезпечення збалансованості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області.

Предмет дослідження – це причинно-наслідкові зв’язки між соціально-економічними процесами та формуванням попиту та пропозиції на ринку праці. В даній роботі були використані методи аналізу та порівняння.

В першому розділі були розглянуті теоретичні аспекти ринку праці, його елементи та функції, фактори впливу на всіх його рівнях, процес формування попиту та пропозиції на робочу силу та нормативно-правове забезпечення. Другий розділ був оснований на статистичних даних, в ньому було розглянуто соціально-економічну характеристику Житомирської області, здійснено аналіз ринку праці, проаналізовано ефективність державної політики щодо забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією. У третьому розділі були визначені основні напрямки урівноваження попиту та пропозиції на ринку праці Житомирської області, запропоновані шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили та попиту і пропозиції на неї, визначено соціальну та економічну ефективність від висунутих пропозицій.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ

1.1. Поняття ринку праці його елементи та функції

У сучасній економічній літературі неможливо знайти однозначне трактування поняття ринку праці, як і ринку взагалі. Існує думка, що поняття «ринок праці» та «ринок робочої сили» відрізняються одне від одного тому, що робоча сила являє собою потенційну здатність до праці, а праця – функціонуючу здатність. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо ширше, тому що воно охоплює відносини не тільки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членів суспільства, які активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробітних. Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соціально-трудових відносин до масштабів економічно активного населення і в вузькому розумінні поняття «ринок робочої сили» охоплює лише безробітну частину населення. За іншою думкою, економічно прийнятним і рівнозначним слід вважати використання двох термінів – ринок робочої сили та ринок праці, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший.

Деякі автори також використовують термін «ринок робочої сили», розглядаючи його як сферу обігу специфічного товару «робоча сила» [37, с. 45]; як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам, спосіб її включення до економічної системи [49, с. 3]; як систему відносин, які формуються на вартісній основі між роботодавцями – власниками засобів виробництва та найманими працівниками – власниками робочої сили – стосовно задоволення попиту перших на робочу силу як підприємців і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів до існування); як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб), з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні й розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння, – з іншого [28,с. 6].

Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття «ринок праці» багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі-продажу товару. Крім того, на міркування вітчизняних дослідників суттєво впливає марксистська теорія. Адже, досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки при капіталізмі, К. Маркс виходив з того, що робоча сила як «сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини» є товаром, а виробничі відносини базуються на вільній купівлі-продажу робочої сили, де її оцінка коливається навколо вартості, приведеною формою якої є заробітна плата.

Проте сучасні дослідники, які, слідом за К. Марксом, багато уваги приділяють фазі обміну робочої сили на засоби існування, не зважають на те, що ринок робочої сили змінився завдяки розвитку капіталістичних суспільних відносин, переходу капіталізму в монополістичну стадію та через ускладнення економічних зв'язків і економічних відносин. Під впливом робітничого руху розширилось поняття умов найму, які тепер включають не лише заробітну плату та робочий час, а й гарантії зайнятості, оплачений, але не відпрацьований час, соціальні виплати і т. ін.

Зараз змінилось ставлення до робочої сили і в підприємців, зокрема стосовно якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальноосвітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи, а також стосовно соціальних гарантій тощо. Тож механізм ринку праці вийшов за межі процесу обміну робочої сили, пронизуючи й інші фази відтворення цього специфічного товару.

Отже, зосередження тільки на фазі обміну призвело до того, що на етапі ринкової трансформації економіки України питання регулювання ринку праці здебільшого обмежуються державними заходами сприяння працевлаштуванню у вузькому розумінні [38, с. 12].

До вузького розуміння призводить також розгляд ринку праці як механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили та механізму забезпечення зайнятості незайнятого населення [38, с. 12]. Однією з особливостей ринку праці є те, що в сучасних умовах він пронизує не лише фазу обміну товару «робоча сила», а й фази виробництва, розподілу та використання робочої сили. До цього варто додати, що відносини купівлі-продажу робочої сили безперервні від моменту найму працівників аж до їхнього звільнення. Тобто ринок праці існує не тільки за межами підприємства, фірми, а й у самому господарстві підприємця. Він приглядається також і до найманих працівників, з якими вже укладено трудовий договір (контракт), пропонуючи їм вигідніші умови найму, коли шукає потрібних йому працівників на нові або на вакантні робочі місця. Водночас серед зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або інших підприємствах з більш вигідними умовами найму [38, с. 13].

У наведених формулюваннях чітко простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці – діалектичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціональний метод.

З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої сили, що відповідає теорії К.Маркса про взаємозв'язок між виробничими відносинами та рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Цей метод базується на приматі виробництва в процесі відтворення і на теорії трудової вартості.

Функціональний підхід, який характерний для західної економічної теорії, при аналізі сутності ринку праці виходить із функціонально-економічних взаємозв'язків і «технології» руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

Органічно доповнюючи один одного, обидва підходи дають змогу різнобічно аналізувати сутність ринку праці як економічну форму функціонування робочої сили в ринковій економіці [38, с.13]. Соціально-економічні дослідження, з одного боку, допомагають глибше зрозуміти функціональну залежність між економічними явищами і процесами, вивчити і пізнати глибинні економічні інтереси, потреби і відносини. Функціональний аналіз, з іншого боку, доповнює отриману інформацію знаннями конкретних механізмів на ринку праці, дає кількісну оцінку ситуації, що є основою для проведення економічної політики.

Узагальнюючи наведені погляди, можна зробити концептуальний висновок про те, що, визначаючи поняття «ринку праці», потрібно виходити з вимог комплексного та системного підходу. Комплексний підхід до визначення цього поняття полягає в урахуванні організаційно-економічних, соціально-психологічних, правових, технічних, педагогічних та інших аспектів у їхній сукупності та взаємозв'язку при домінуючій ролі соціально-економічних аспектів. Системний підхід відбиває врахування взаємозв'язків між окремими аспектами, механізмами ринку праці та їхніми елементами і полягає в розробці кінцевих цілей, визначенні шляхів їхнього досягнення [38, с. 14].

Отже, визначаючи поняття «сучасний регульований ринок праці» (бо ринку вільної конкуренції зараз не існує) як частину ринкового господарства країни, треба зазначити, що це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями, а по-друге – система механізмів:

а) купівлі – продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б) забезпечення зайнятості найманою працею;

в) соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо [38, с.14].

Однак правильніше було б вживати термін «ринкові відносини у сфері праці» або «ринкові відносини у сфері зайнятості населення найманою працею». Такий вибір випливає з того, що кожен з типів ринків має свій товар, відносно якого формується пропозиція, попит та ціна [38, с. 15].

Щодо структури ринку праці також не існує єдиного підходу. Так, Васильченко В.С., Василенко П.М. до елементів, за допомогою яких функціонує ринок праці відносять: товар – він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів [13, с. 9]. Позитивним у визначенні є врахування товару як елементу ринку праці, що визначає необхідність його якісного визначення.

Інші автори до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію [25, с. 66–67]. Згідно з більш розширеним підходом, до основних елементів ринку праці крім попиту і пропозиції, ціни робочої сили та конкуренції відносять також кон'юнктуру, вартість робочої сили та її резерв [32, с. 21; 30, с. 6].

Попит на ринку праці – платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці ціною робочої сили, кон’юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць [5, с. 99].

Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робоча сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

Кон'юнктура ринку праці – це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів [5, с. 99]. В залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці: працедефіцитна, праценадлишкова, рівноважна [5, с. 9].

Більш широкого підходу до визначення елементів ринку праці дотримується Билков В. Г. Він виділяє такі компоненти ринку праці, вважаючи їх сукупність достатньою для становлення ринку праці в сучасних умовах: сторони ринкових відносин: роботодавці, робітники та їх представники, держава; економічні програми та рішення, юридичні норми, трьохсторонні угоди та колективні договори; ринковий механізм у вузькому розумінні (попит та пропозиція робочої сили, ціна праці, конкуренція); безробіття та соціальні виплати, пов'язані з нею (допомога по безробіттю, компенсації при звільненні з роботи та ін.); інфраструктура ринку праці: служби профорієнтації, підготовки та перепідготовки робітників, фонди зайнятості, рекламні фірми та ін. Найвагомішим елементом із них він вважає ринковий механізм як механізм саморегулювання [8, с. 9].

Склад суб'єктів ринку праці:наймані працівники та представники їх інтересів – профспілки; безробітні та представники їх інтересів – державна служба зайнятості, комерційні бюро працевлаштування; роботодавці та представники їх інтересів – спілки та об'єднання підприємців; держава, що виконує такі основні функції: виступає в якості роботодавця; встановлює «правила гри» на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів; являється посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, профпідготовці заклади тощо) [10, с. 26].

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринокохоплює відносини між з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринокпередбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі чи по вертикалі. По горизонталі – з переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці [10, с. 27].

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок праці – організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким. Залежно від соціального підходувиділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів. Залежно від співвідношення попиту і пропозиції: працедифіцитні, праце надлишкові та збалансовані ринки праці.

Крім класифікації ринків праці, в економічній літературі виділяються підходи до його сегментації. Сегментація ринку праці – це «поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами» [19, с.141]. Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний. Первинний ринок праці – це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової кар'єри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; наявність сильних профспілок. Вторинний ринок праціхарактеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; практично відсутня система просування по службових сходинках; використання примітивних технологій; відсутність профспілок [19, с. 141].

Представники первинного і вторинного ринків праці відрізняються формою організації праці. До первинного ринку відносяться підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою і високооплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, стабільні гарантії зайнятості, перспективи кар'єрного росту. В змісті праці переважають творчі та управлінські функції. До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні робітники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи. На думку автора, конкуренція розгортається всередині сегментів, а міжсегментна конкуренція відсутня [36, с. 110].

Функціонування ринку праці підпорядковуються законам товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у виконанні ним певних функцій, а саме:

– суспільного поділу праці – він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

– з інформаційної функції – ринок дає учасникам процесу купівлі продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

– посередницької – встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару «робоча сила»;

– ціноутворюючої – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корисності;

– стимулюючої – ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

– регулюючої – виливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші;

– оздоровчої – в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;

– соціальної – сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів [9, 37–38].

Билков В. Г. виділяє такі функції ринку праці:

1) Функція розміщення, що визначає міста та розміщує робочу силу у відповідності до попиту. Ця функція передбачає, що організація та функціонування ринка праці має слугувати раціональному розміщенню робочої сили по окремим підприємствам, галузям та регіонам. В основному, дана функція проявляється на регіональному та макроекономічному рівнях.

2) Селективна функція полягає у виборі робочої сили у відповідності до попиту та пропозиції, враховуючи професійно-кваліфікаційні характеристики робочої сили. Найбільш суттєво проявляється ця функція на мікроекономічному рівні.

3) Розподільча функція пов'язана з розподілом доходів робітників виходячи із співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці [8, с. 10].

Петрова І. Л. виділяє такі функції ринку праці:

– алокативна – розміщення робочої сили на принципах найбільш доцільного її використання;

– координаційна – координація праці з метою досягнення найвищих кінцевих результатів. Ринок праці створює конкуренцію за робочі місця, сприяє оптимізації використання робочої сили, поширенню різноманітних форм зайнятості, забезпечує відповідність між наявними робочими місцями і чисельністю зайнятих, спонукає до досягнення продуктивної зайнятості;

– селективна – безпосередній відбір працівників: частина збільшує свою присутність на ринку, частина – зменшує, частина залишається незмінною;

– дистрибутивна – формування ціни праці з позицій її конкретного внеску в кінцеві результати роботи підприємства [36, с. 24].

Серед основних функцій ринку праці транзитивного періоду виділяють:

– визначення та підтримку оптимальних співвідношень між попитом (споживанням) та пропозицією робочої сили на ринку праці;

– стимулювання ефективного функціонування ресурсів праці шляхом встановлення суспільно-нормальної її вартості на ринку праці і розробці конкретних державних заходів щодо стимулювання її використання на макро- та мікрорівнях;

– розвиток загальноосвітнього та професійного рівня працівників; узгодження інтересів працівників і роботодавців шляхом заключення та чіткого виконання відповідних угод на основі розвитку соціального партнерства; регулювання конкурентних відносин і формування економічно обгрунтованої структури зайнятості згідно з загальнодержавними та регіональними потребами в робочій силі [20, с. 10–11].

Таким чином, досліджуючи різноманітні підходи щодо визначення поняття ринку праці та його функції, елементи класифікацію, ми встановили, що для його ефективного функціонування слід проаналізувати вплив різноманітних факторів на всіх його рівнях.

1.2. Фактори впливу та рівні регулювання ринку праці

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Він може ефективно функціонувати лише у взаємозв'язку з ринками товарів та послуг, капіталу та саморегулюється під впливом економічних законів функціонування усієї ринкової системи: попиту й пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу.

Ринок праці виникає за наявності певних умов. Першою умовою є юридична свобода і здатність власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатись своїми здібностями до праці. Однак цієї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. За цієї умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, як відомо, поява на ринку продавця товару ще не гарантує його продаж – для цього потрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця – підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників [38, с. 42].

В мікроекономіці він визначається як похідний ринок. Він вважається похідним від ринку товарів і послуг тому, що попит на ресурси, в тому числі на працю, залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою. Разом з тим, пригадуючи схему кругообігу товарів і грошей, визначаємо, що на ринку підприємства і домогосподарства зустрічаються двічі: на ринку ресурсів домогосподарства є продавцями, а підприємства – покупцями; на ринку кінцевих товарів і послуг – навпаки. Отже, ці два ринки тісно пов'язані між собою. І як попит на ресурси залежить від попиту на товари, так і пропозиція товарів залежить від пропозиції праці, адже товари і послуги з'являються на ринку саме завдяки праці [38, с. 43].

Крім того, слід врахувати, що крім доходів, отриманих завдяки праці, на ринок товарів виносяться і нетрудові доходи: накопичені раніше суми, соціальні гранти, фінансові доходи від використання майна (банківські відсотки, орендна плата за задавання нерухомості, відсотки по акціях, облігаціях тощо). Крім того, необхідно враховувати, що кругообіг товарів і грошей не є закритою системою в межах однієї країни. На ринок товарів може виноситися також дохід, зароблений на роботі за кордоном. В результаті домашні господарства формують попит на нестворені ними товари і послуги [10, с. 36].

При низькому попиті на працю може виникати високий попит на товари і послуги. Це призводить до дефіциту на ринку товарів і послуг вітчизняного виробництва, що компенсується підвищенням імпорту товарів. Імпорт товарів формує попит на зарубіжну працю, тоді як попит на вітчизняному ринку праці залишається низьким. З іншого боку, при невисокому рівні нетрудових доходів та при високому рівні пропозиції праці знижується ціна праці, що знижує купівельну спроможність населення, і відповідно, попит на ринку товарів і послуг. Скорочення попиту на ринку товарів і послуг призводить до ще більшого скорочення попиту на ринку праці, і її здешевлення. При невисокому рівні нетрудових доходів та невисокому рівні пропозиції праці в умовах демографічної кризи підвищується ціна праці, що призводить до подорожчання товарів на ринку товарів і послуг, і збіднілості економічно неактивного населення країни [10, с. 37].

Отже, як демонструють наведені приклади, існує тісний взаємозв'язок між ринком праці, ринком капіталу, ринком ресурсів та зовнішньоекономічною політикою країни. Якщо ринок праці є працедефіцитним, то він визначає обсяг пропозиції на ринку товарів і послуг. Якщо ринок праці є праценадлишковим, то він є похідним від ринку товарів і послуг. Вплив зовнішньоекономічних відносин, ринку капіталу та ринку ресурсів на ринок товарів і послуг визначає необхідність їх підпорядкування ринку праці. Бо саме праця викликає попит на ресурсному ринку, попит на ринку капіталу і похідний попит на ринку товарів і послуг. Саме на ринку праці можливе регулювання формування та використання нетрудових доходів та зароблених за кордоном. Адже формування нетрудових доходів визначається ефективністю використання праці на ринку, що приносить прибуток, відсотки та кошти для перерозподілу на соціальні цілі до бюджету. Сприятливі заходи на ринку праці можуть спрямувати нетрудові та зароблені за кордоном кошти не безпосередньо на ринок товарів і послуг, а у виробничий процес [10, с. 37].

Загальновідомо, що ефективне функціонування ринку праці в будь-якій країні можливе в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостійність і незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю;

2) відносини суб'єктів на ринку праці – це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

4) має існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

5) наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись у спілки. Проте в одній спілці вони перебувати не можуть;

6) мають активно проявлятись ринкові мотивації поведінки економічних суб'єктів на ринку праці;

7) обов'язковим є встановлення загального ринкового середовища в економіці [38, с. 43].

Для повного уявлення про трансформаційні процесі необхідно провести факторний аналіз трансформаційних процесів у сфері регулювання зайнятості населення на регіональному рівні [12, с. 8].

За територіальними ознаками можна виділити три рівні ринку праці: національний (макрорівень), регіональний (мезорівень) і локальний, місцевий (мікрорівень).

«Локальний ринок праці» визначається як процес економічної взаємодії продавців і покупців робочої сили на території міст, районів та інших муніципальних утворень, завдяки якому формується попит і пропозиція робочої сили на місцевому рівні. Ареал формування локального ринку праці можна розглядати в адміністративних межах муніципального утворення, а також у так названих соціальних межах (ареал повсякденної життєдіяльності людей, що працюють і проживають на території міста і його зони впливу).

Нові аспекти розкриваються на ринку праці при характеристиці виконуваних містами регіону функцій: інституціональних, економічних, соціальних, адміністративно-організаційних та інших. При цьому можна відстежити зростання притягальної сили великих міст у зв'язку з фактичним перетворенням їх в регіональні «столиці» і розвиток окремих елементів та функцій середніх і малих міст. Концентруюча роль великих міст найбільш яскраво проявляється в локалізації фінансово-банківських установ, зростанні значення сфери ділових послуг, зосередження нових галузей, що зв'язані з ринковими реформами. Великі міста виявилися більш підготовленими до реформ, ніж більшість середніх і малих міст. У той же час вони зосереджують і найбільш явні риси централізованої економіки, що зумовлює суперечливість і драматизм наявних перетворень [45, с. 6].

У своїх працях В.І. Герасимчук зазначає, що дія несприятливих соціально-економічних умов регіонального розвитку відрізняється глибиною, інтенсивністю, спрямованістю і перебуває під впливом багатьох взаємопов’язаних соціально-економічних факторів, які діють на різних стадіях розвитку ринків праці. За цим критерієм можна виділити дві групи факторів, які належать до іншої класифікації: першу групу становлять фактори під впливом яких склався сучасний стан регіональних ринків праці й визначилися його особливості – розмір відкритого та прихованого безробіття, загальні обсяги пропозиції робочої сили її освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня; другу групу факторів становлять фактори, які визначаютьі визначатимуть у перспективі формування попиту і пропозиції робочої сили тобто перспективи розвитку регіональних ринків праці в умовах певного ринкового середовища з урахуванням особливостей їхнього сучасного стану, обумовленого дією факторів першої групи [16, с. 367].

Багаточисельні локальні фактори і умови, що концентровані і фокусуванні в межах системи міст регіону, утворюють своєрідну взаємодію, під впливом якої відбувається зародження, функціонування і розвиток взаємодіючих міських ринків праці в регіонах. Особливу значимість щодо впливу на процес регулювання та процес зайнятості населення на рівні регіону мають, на нашу думку, наступні фактори:

– природно-географічні – створюють передумови економічного й соціального розвитку регіону (ресурсний потенціал регіону наявність водних, паливно-енергетичних,земельних ресурсів, ступінь урбанізації регіону тощо). Ці фактори визначають соціально-економічний рівень регіону, напрям його господарської спеціалізації, рівень трудового потенціалу структуру зайнятості, що взагалі зумовило особливості освітнього і професійно-кваліфікаційного рівня населення та його статево-вікової структури. Останнє визначає регіональні відмінності у чисельності, структурі, ступені розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили на ринках праці в умовах реструктуризації економіки [15, с. 74];

– демографічні – характеризують демографічну ситуацію регіону (особливе значення належить якості трудового потенціалу регіону, міграційним процесам та регіональним програмам розвитку людських ресурсів);

– соціальні – характеризують рівень соціального розвитку (особливе значення належить політиці доходів населення рівню розвитку соціально-трудових відносин, соціальному рівню життя та забезпечення населення) [15, с. 75];

– економічні – характеризують рівень економічного розвитку регіону (особливе значення належить типу господарського розвитку регіону (у територіально-галузевій структурі економіки регіону відокремлюють такі функціональні типи господарського розвитку: з багатофункціональною структурою господарства; з переважно промисловою структурою; з переважно сільськогосподарською структурою) та фактори інвестиційного впливу (поліпшення інвестиційного клімату потребує насамперед таких умов: стабільного розвитку економіки, чіткої правової системи; зменшення податкового тиску на виробника; подолання корумпованості; встановлення чітких прав власності; підвищення рівня доходів населення; стабільного політичного середовища; розвинутої матеріальної інфраструктури; відсутності перешкод для виходу на регіональний та зовнішній ринки));

– організаційно-технологічні – характеризують ступінь розвитку форм організації виробництва регіону та вплив науково-технічного прогресу (особливе значення має тип розвитку, який склався в регіоні й визначив промислово-галузеву і технологічну структуру його економіки) [15, с. 75]. В ринкових умовах при виході з масштабної кризи виробництва, що охопила всі сфери виробництва депресивні сфери економіки мають як правило, високий рівень зайнятості й, відповідно, виштовхують на територіальний ринок праці значну частину раніше зайнятого населення, збільшуючи масштаби пропозиції робочої сили. Прискорення темпів зростання пропозиції робочої сили відбувається на тлі поширеної міграції та тимчасових і сезонних форм зайнятості.

Отже, тип промислового розвитку в умовах різкого спаду виробництва визначає масштаби вивільнення робочої сили, а в умовах відсутності й нерозвиненості ринкових регуляторів – обсяги прихованого безробіття в регіоні. Ці самі фактори впливають на потенціал і перспективи розширення зайнятості, попит на робочу силу на регіональних ринках праці. Так працівники низької кваліфікації виходять на ринок праці за трудозатратного типу промислового виробництва, а за трудоощадного, навпаки, кваліфіковані спеціалісти що потребують певної перекваліфікації. У регіонах з такою структурою пропозиції робочої сили необхідно розширювати пропозицію робочих місць створюючи конкурентоспроможні виробництва, які поглинали б висококваліфіковану робочу силу [15, с. 75]. Виявляється і фактор розміру організаційних одиниць: переважання у виробничій структурі регіону великих середніх або малих підприємств за розміром чисельністю працюючих, за обсягом основного капіталу та випуску продукції. Виробничо-технологічний рівень підприємств, що належать до великих організаційних одиниць, характеризується, як правило, підвищеним середнім віком робочого місця, зношенням основних фондів матеріало- та енергомісткими технологіями орієнтованими на виробництво проміжного продукту. Саме такі підприємства першими стали «постачальниками» робочої сили на регіональний ринок праці визначали масштаби пропозиції та її структуру, значний рівень прихованого безробіття занижену ціну робочої сили низьку трудову мобільність. Отже, створення на основі великих підприємств середніх і малих високотехнологічних підприємств з гнучкими формами виробництва швидкою окупністю основних фондів і високою трудовою мобільністю може підвищити попит на робочу силу, зменшити обсяги прихованого безробіття поліпшити структуру пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці [45, с. 7];

– ринкові – залежать від інтенсивності впливу організаційно-технологічних та соціально-економічних факторів регіону (неринковий характер впливу на процес формування регіональних економік виявляється, передусім, у створенні високо витратної неконкурентоспроможної регіональної економіки яка до того ж не має в багатьох випадках повного циклу виробництва кінцевого продукту, обумовлена його інтенсивністю на попит і пропозицію робочої сили). Розбалансованості між попитом і пропозицією робочої сили на сучасних регіональних ринках праці сприяє низька трудова мобільність населення яка не відповідає потребам якості й професійно-кваліфікаційного складу робочої сили що виходить на ринки праці. Дія цього фактору обмежується нерозвиненістю інституціональних засад та інститутів ринкового середовища, зокрема інфраструктури ринку праці тощо [45, с.7];

– фактори трудової і професійної мобільності населення регіону – набувають значення в окремих містах і селищах регіонів країни які мають одне або декілька підприємств з місцетвірною функцією. Припинення виробництва, скорочення або ліквідація робочих місць на таких підприємствах призводить до завмирання життя населених пунктів, створює вкрай несприятливі соціально-економічні умови для соціальної атмосфери та демографічного стану в таких населених пунктах. Родинне безробіття стає характерною ознакою для таких регіональних одиниць що стає найбільш соціально небезпечним явищем тому професійна профорієнтація таких містах суттєво обмежена або зовсім неможлива за збереження наявного стану, а пошук роботи пов'язаний із міграцією в інші населені пункти та зміною місця проживання. В умовах нерозвиненості ринкових інститутів (ринок житла інформаційний банк даних про наявні вакантні робочі місця важливість перекваліфікації) та відсутності громадських посередницьких організацій зі сприяння працевлаштуванні доля таких внутрішньо регіональних одиниць заслуговує на особливу увагу з боку регіональної влади та потребує дослідження науковцями [45, с. 7–8].

Ключовою ланкою регіонального соціально-економічного розвитку є обгрунтоване проведення міської політики з організації і регулювання ринку праці системи міст регіону. Існує назріла потреба активного організаційно-регулятивного впливу владних структур на зайнятість населення. Недостатня увага до соціальної складової реформування економіки. Це проявляється, зокрема, в розвитку і загостренні цілої низки негативних тенденцій і явиш суспільного життя, що свідчить про відсутність єдиної, координованої соціальної політики, в тому числі й політики зайнятості як в масштабі країни, так і окремих територіальних утворень.

В умовах децентралізації влади, розвитку самоврядування і ринкових відносин міські управлінські структури мають проводити власну, самостійну політику, спрямовану на забезпечення зростання рівня і якості життя населення. Міська політика – свідома, регулююча дія на економічні, соціальні та інші процеси, що відбуваються у міському середовищі, з метою досягнення сформульованих цілей. Реалізація міської політики вимагає енергійних дій з боку владних структур, швидкого вибору варіанту вирішення проблем розвитку міста [15, с. 78].

Міську політику зайнятості можна розглядати як комплекс заходів регулюючої дії на міські соціально-економічні та інші процеси, що здійснюються органами місцевої влади або з їх участю, і спрямований на формування та розвиток ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення. Важлива риса міської політики зайнятості – її найбільш тісний зв'язок з інституційними змінами в економіці (приватизацією, конверсією, утворенням ринкової інфраструктури), а також фінансовими, промисловими, інвестиційними, податковими, земельними та іншими політиками, що проводяться на рівні певного міста та системи міст регіону.

Визначальною умовою проведення ефективних змін у сфері зайнятості населення і регулювання ринку праці системи міст регіону є організаційно-управлінський механізм. Він виступає у формах узгодженої нормативно-законодавчої бази, гнучкого поєднання мобілізаційних економічних, фінансових, організаційних та інших інструментів регулювання [24, с. 33].

Об’єктами регулювання в сфері зайнятості виступають окремі групи населення (зайняті, незайняті, частково зайняті, тимчасово зайняті), підприємства і організації всіх форм власності, господарської орієнтації і профілю. При цьому вони можуть бути об'єктами регулювання як з боку органів влади центрального і регіонального рівнів, так і органів місцевого самоврядування. Суб'єктами, що виробляють і реалізують політику в сфері зайнятості населення, виступають державні і муніципальні інститути, що приймають відповідні господарсько-політичні рішення і, тим самим, діють на хід економічних і соціальних процесів [12, с. 4].

Нині задача реалізації політики зайнятості полягає у формуванні інститутів ринку праці. Інститут ринку праці - досить широке поняття, до якого входять як зведення законів про зайнятість, про трудові відносини, регламентації прав і обов’язків робітників, роботодавців, так і, власне, багаточисельні суб'єкти ринку праці. Останні покликані регулювати зайнятість у сфері зайнятості, діяти на ринок праці [12, с. 6].

Принциповим напрямком реалізації державної політики зайнятості має залишатися збереження достатньо відчутної ролі центральних, регіональних та місцевих владних структур у забезпеченні і регулюванні зайнятості до повноважень органів місцевого самоврядування в сфері зайнятості та формування ринку праці слід віднести такі:

– визначення основних напрямків міської політики зайнятості;

– прийняття нормативних актів, що конкретизують центральні закони в сфері зайнятості;

– координація політики в сфері зайнятості з іншими видами міської політики;

– експертиза нормативних актів, що приймаються, на предмет їх впливу на зайнятість населення;

– формування системи аналізу і прогнозу ринку праці в системі міст регіону, що завбачає моніторинг соціально-трудової сфери і прогноз економічних, демографічних та інших процесів, прогноз безробіття і т.п;

– оцінка міського середовища з позиції наявності або відсутності в ній достатніх умов для забезпечення зайнятості (затрати на освіту, професійну підготовку, перепідготовку, охорону здоров'я і т.п.)

– розробка організаційних процедур прийняття і реалізації цільових програм щодо сприйняття зайнятості населення, збереження робочих місць;

– розробка медичного забезпечення в частині: аналізу і прогнозу ринку праці; економічного прогнозу; визначення стратегії розвитку системи міст регіону, оцінки ефективності та ступеня реалізації прийнятих короткострокових, середньострокових і довгострокових програм;

– розробка і оцінка індикаторів зайнятості, що сигналізують про стан економіки в системі міст регіону, наприклад таких, як: рівень зайнятості населення у зв'язку з показниками середньодушового доходу; рівень звітної неповної зайнятості (офіційно реєстрованої) та неврахованого безробіття і т.п.;

– розробка нормативів порогових значень («сигналів занепаду») названих показників, що необхідні для збалансованого регулювання всіх елементів ринку праці (попиту і пропозицій робочої сили, ціни праці, звільнення працівників, форм реалізації економічної активності працездатного населення) з урахуванням реальних умов міст регіону [15, с. 79].

Конкретні дії органів влади з формування міського ринку праці є явними і відкритими, прямими і побічними, загальними і ефективними. Найважливішими інструментами регулювання міських ринків праці регіону є переважно економічні [15, с. 80]. Серед них:

– створення тимчасових робочих місць в державному і муніципальному секторах економіки (програма громадських робіт);

– створення постійних робочих місць в державному і муніципальному секторі економіки;

– цільове субсидування зайнятості в приватному секторі (у т.ч. і на основі муніципального замовлення);

– професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працюючих і безробітних (у т.ч. і на основі цільових програм);

– стимулювання приватних та інших інвестицій переважно шляхом змін в системі оподаткування та інших протекційних заходів [15, с. 80].

Важливим напрямком реалізації управлінських рішень у сфері зайнятості населення є удосконалення функціонування територіальних підрозділів центральної служби зайнятості. Всебічна оцінка ефективності їх функціонування може бути дана на основі виконання системи взаємопов'язаних показників, що характеризують кінцеві результати її роботи. Серед показників оцінки ефективності міських служб зайнятості регіону слід виділити:

– частину чисельності незайнятих громадян, працевлаштованих при сприянні служб зайнятості в загальній чисельності прийнятих на роботу в місті; в загальній чисельності незайнятих трудовою діяльністю громадян, що звернулися в центр з питань працевлаштування;

– частину безробітних, які пройшли професійне навчання при сприянні служб зайнятості;

– рівень запобігання безробіттю, що розглядається як відношення кількості збережених і створених робочих місць до економічно активного населення;

– кількість працевлаштованих безробітних з розрахунку на одного працівника зайнятості (без молодшого обслуговуючого персоналу) за рік [14, с. 126].

Важливою ланкою міської політики стає моніторинг, який дає змогу акумулювати виконання прийнятих програм, відстоювати поточні положення стану ринків праці міст регіону і готувати інформацію для прийняття рішень на перспективу [14, с. 126].

Отже, політика уряду різних рівнів впливає на сукупну пропозицію та попит на працю, що визначає ефективність функціонування ринку праці як окремого регіону так і країни в цілому. Для кращого розуміння даного механізму необхідно детальніше розглянути, що являють собою такі елементи ринку праці як «попит» та «пропозиція», їх взаємозалежність, визначити їх джерела формування та вплив деяких факторів.

1.3. Пропозиція та попит на ринку праці

На ринку праці в ролі товару виступає індивідуальна функціональна робоча сила. Індивід пропонує три речі: час роботи, якість праці та її інтенсивність.

Отже, індивідуальна пропозиція – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов [37, с. 70].

Отже, розглянемо елементи індивідуальної робочої сили (рис.1.1):


Елементи індивідуальної робочої сили



Час роботи

Інтенсивність праці

Якість робочої сили


Рис.1.1.Елементи індивідуальної робочої сили

Пропозиція часу роботи індивідом базується на теорії корисності незалежно від того, знає він про неї чи ні, тобто індивід робить вибір. Його можна звести до двох корисностей і визначити як вибір між корисністю «час роботи» – саме час роботи приносить дохід (дохід – сукупність товарів і послуг), а тому є корисністю для індивіда – і корисністю «час відпочинку», який теж приносить індивіду користь. Під часом відпочинку або дозвіллям розуміється весь той період, коли індивід знаходиться за межами роботи. Однак головний критерій вибору полягає в тому, що час має обмеження – 24 години на добу. Його індивіду і необхідно ділити між роботою та відпочинком [37, с. 70].

Пропозиція якості робочої сили. Якість робочої сили формується на основі таких компонентів:

1) фізіологічний компонент залежить від демографічних характеристик та стану здоров’я;

2) професійно-кваліфікаційного, який включає професійну освіту, одержання трудового уміння та навиків які забезпечують відповідний рівень кваліфікації;

3) мотиваційна характеризується тим, що рухає людиною у напрямку продажу своєї робочої сили: недостатність засобів для існування, бажання реалізації своїх здібностей, бажання набути досвіду, бажання набути славу [37, с. 70].

Пропозиція інтенсивності праці. Підвищити інтенсивність праці означає поліпшити її продуктивність. З одного боку, інтенсивність праці, яка запропонована на ринку, залежить від внутрішніх мотивів і фізичного стану особи, а з іншого – повинна регулюватись законодавством, традиціями тощо З позицій внутрішніх мотивів особи на інтенсивність праці впливають кількість робочих годин та рівень заробітної плати [37, с. 70].

Сукупна пропозиція на ринку праці – це сума індивідуальних пропозицій. Джерелом скупної пропозиції є людські ресурси. Людські ресурси – специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Дане поняття включає сутність соціально-культурних та особистісно-психологічних властивостей людей, які виступають запорукою можливості їх включення у сферу праці. Кількісно людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці характеризують такі категорії, як населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Класифікацію населення розглянемо на рисунку 1.2.

Класифікація населення:



Економічно активне населення



Економічно неактивне населення

За методологією МОП



Населення молодше 15 і старше 70 років




За традиційною методикою

Трудові ресурси



Населення, що не належить до трудових ресурсів



Рис. 1.2. Класифікація населення

Економічна активність – це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини економічною діяльністю, нереалізація – у безробітті [10, с.147].

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується також термін трудові ресурси. Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16–54 роки, для чоловіків – 16–59 років включно [20, с. 78].

Для інтегральної оцінки кількісних, і якісних характеристик людських ресурсів як джерела сукупної пропозиції праці використовуються поняття «трудовий потенціал», «людський капітал», «трудовий капітал».

Трудовий потенціал визначається як «наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками [39, с. 345], або «можлива кількість і якість праці, якою володіє суспільство (трудовий колектив) при даному розвитку науки і техніки [46, с. 539–540]. Трудовий потенціал складається з таких компонентів, як здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

Людський капітал – це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника. Трудовий капітал являє з себе реалізований на ринку праці трудовий потенціал, або частину людського капіталу, яка реалізуються на ринку праці і приносить додаткову вартість [10, с. 148].

Людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці потребують постійного відтворення. Відтворення ресурсів для праці – це процес постійного і безперервного поновлення їх кількісних і якісних характеристик. Цей процес характеризується наступними показниками:

1) природний рух населення – це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.

2) міграційний рух населення – зміна чисельності і складу населення в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення).

3) соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення.

4) економічний рух населення – зміна кількості та якості людських ресурсів праці [10, с. 148–149].

Під загальним приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів певної території за даний проміжок часу. Такий приріст визначається у абсолютних (різниця між кількістю населення певної території на кінець і початок досліджуваного періоду) та відносних показниках(відношення абсолютної величини приросту до загальної кількості населення на початку досліджуваного періоду і вимірюється у відсотках ) [10, с. 149].

Відтворення характеризується типами та режимами. Розрізняють два типи відтворення людських ресурсів: традиційний (екстенсивний), сучасний (інтенсивний) та три режими відтворення людських ресурсів: розширене (переважанням народжуваності над смертністю); просте (приблизно однакова народжуваність та смертність); звужене відтворення, або депопуляція (показники смертності перевищують показники народжуваності). Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення у сукупності визначають кількісні та якісні зміни людських ресурсів праці і впливають на формування сукупної пропозиції [10, с.149].

Сукупна пропозиція праці – це загальна кількість праці, що пропонується на ринку праці при визначеній ціні протягом певного проміжку часу [37, с.70]. Розрізняють два підходи до визначення сукупної пропозиції робочої сили: вузький і широкий. З точки зору вузького підходу пропозиція робочої сили складається з чисельності безробітних осіб, які вперше шукають роботу (безробітні) та працюючих осіб, що незадоволені умовами своєї праці. Сукупна пропозиція робочої сили в широкому розумінні складається з вищеназваних категорій і зайнятого на цей період населення, яке а будь-який час може опинитися без роботи і поповнити ряди безробітних. Сукупна пропозиція праці у широкому розумінні може визначатись як трудові ресурси, економічно активне населення або трудовий потенціал.

Отже, сукупна пропозиція (Sс) – це сума індивідуальних пропозицій на ринку праці (Si), яка обчислюється за формулою [10, с. 150]: