Диплом. Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)
 Скачать 366.49 Kb.
|
|
У нашій області існує галузевий вищий навчальний заклад – Житомирський державний агроекологічний університет, який готує спеціалістів переважно по сільському господарству, в основному це агрономи, ветеринари, зоотехніки, тоді ж як відсутня спеціальність фермера, яка в нашій області є необхідною та перспективною, так як фермер це спеціаліст широкого профілю зокрема і в галузі тваринництва. Дана галузь займає близько 43 % випуску продукції сільського господарства, тому нам потрібні висококваліфіковані спеціалісти, які могли б створити ефективні підприємства. Також значну увагу слід приділити якості навчання у вузах, так як у нас існує проблема не тільки відсутності практичних навиків, а й досить низьких теоретичних знань. Це обумовлено багатьма причинами, такими як застарілість матеріально-технічної бази, відсутності зацікавленості у студентів в удосконаленні свої знань та вмінь, низька якість надання освітніх послуг, переважно це стосується приватних навчальних закладів. Як показую практика, державні навчальні заклади надають більш кваліфіковані освітні послуги, що обумовлює необхідність створення таких закладів. Крім того, держава повинна здійснювати моніторинг процесу навчання і якості освіти. Також слід зазначити, що підготовка фахівців у вищих навчальних закладах не відповідає потребам ринку. Стандарти освіти застарілі за їхнім змістом, вони наповнені вимогами та нормативними дисциплінами, перенесеними з планово-командної системи управління, що не може бути ефективно використано у ринковій економіці. Фахівці підготовлені за такими стандартами не можуть бути конкурентоспроможними на ринку праці. Саме тому держава повинна переглянути стандарти освіти і згодити їх з потребами ринку, враховуючи міжнародні стандарти та тенденції науково-технічного розвитку. Увагу слід приділяти також громадянам, які вже зайняті трудовою діяльністю, так як постійне підвищення кваліфікації допоможе запобігти вивільненню працівників, а отже і уникнути загострення проблем на ринку праці. Держава повинна зацікавити підприємства у підвищенні якості робочої сили своїх працівників, створивши комплекс заходів та надаючи, зокрема, податкові пільги. Деякі вітчизняні науковці пропонують впровадити правові норми, які б забезпечували навчання кадрів на виробництві. Це змусило б роботодавців більш відповідально ставитися до працівників та мало б досить значний позитивний ефект, це засвідчує і досвід зарубіжних країн. Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Аналізуючи соціально-економічні показники Житомирської області ми побачили, що існує досить значна диференціація в доходах між деякими районами. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили, яка в нашій області є досить низькою, а іноді навіть нижчою від прожиткового мінімуму. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство - майже вся реальна економіка та її фундамент – наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки. Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація – один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили, знижуючи працездатність,яка залежить не тільки від об’єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб’єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Крім того, низька заробітна плата демотивує до трудової діяльності та підвищення своєї кваліфікації, а іноді унеможливлює розвиток людини як особистості через брак коштів. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб’єктами господарської діяльності. Отже, можна зробити висновок, що існує досить багато об’єктивних процесів і явищ, які негативно впливають на якість та конкурентоспроможність робочої сили і потребують впливу держави. 3.3. Шляхи удосконалення державного регулювання попиту на робочу силу Ринок праці не здатний до абсолютного саморегулювання у зв’язку з безліччю об’єктивних процесів, які на нього впливають, а також конфлікту інтересів найманих працівників та роботодавців. Проаналізувавши показники ринку праці Житомирської області, ми дійшли висновку, що в співвідношенні між попитом та пропозицією існує досить значний дисбаланс, тобто кон’юнктура є праценадлишковою, що обумовлює необхідність державного втручання, яке повинно бути направленим на створення робочих місць і підвищення попиту на робочу силу. Низький попит на робочу силу зумовлений скороченням чисельності працюючих майже усіх галузях через занепад більшості підприємств області, низькою економічною активністю суб’єктів ЄДРПОУ уповільнення процесів ринкового реформування, не сформованість мотиваційної політики держави щодо створення та розвитку малих підприємств та невикористання наявних ресурсів. Таким чином бути пріоритетними напрямками державного регулювання попиту на робочу силу в Житомирській області повинно бути: – створення умов для розвитку підприємств малого та середнього підприємництва; – створення умов для розвитку сільського господарства, яке б забезпечувало потреби населення у сільськогосподарській продукції, а промисловість – сировиною; – підтримка одноосібних господарств. Малий бізнес відіграє найважливішу роль у розвитку як самого регіону так і держави в цілому, формує культуру підприємництва, забезпечує створення робочих місць та збільшує базу оподаткування. Саме тому держава повинна звернути увагу на проблеми збалансування фінансової політики, реформування податкової політики в бік стимулювання розвитку даного бізнесу, формування ринкової інфраструктури як стимулюючого фактора розвитку та підтримки малих підприємств. Поряд з соціально-економічною значущістю, малий бізнес має низький ступінь життєздатності та є найбільш вразливим до таких явищ як інфляція, обмеженість фінансових ресурсів, конкуренція великих корпорацій. Як свідчить вітчизняний досвід, малі підприємства є нестійкими, протягом перших п’яти років свого існування 50-70 % банкрутує. Практичний досвід застосування спрощеної системи оподаткування має достатньо підстав говорити про його позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого підприємництва, однак він потребує деяких доопрацювань. Шляхами вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва можуть бути закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону, що вже зроблено на сьогодні, однак потребує доопрацювань, враховуючи інтереси і пропозиції широкого кола малих підприємств; здійснення індексації єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції; визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування чистого доходу замість виручки від реалізації продукції; зміна переліку податків і зборів. Які входять до складу єдиного податку. Зміни законодавства с сфері оподаткування повинні проводитися поетапно паралельно проводячи роз’яснювальну роботу. А також важливим шляхом виступає повне зняття податків на 5-10 років, з суб’єктів підприємницької діяльності зайнятих у сільському господарстві, тваринництві, що допоможе відродити та розвинути дану галузь. Тобто податки все ж таки повинні нараховуватись, але надходити не до бюджету, а ціленаправлено спрямовуватись на забезпечення технічної бази. Однак це потребує контролю з боку держави. У разі, якщо підприємство допустило нецільові витрати, тобто ці кошти направлені не на розвиток технічної бази, а на споживання, то воно повинно буде сплатити до бюджету штраф у розмірі 200 % нецільових витрат. Також для сільськогосподарських підприємств необхідно запровадити надання довготермінових кредитів за ставкою 3-5 % на розвиток технічної бази. Механізм надання таких кредитів повинен проводитися наступним чином: підприємство погашає тіло кредиту та сплачує відсотки за кредит у повному обсязі по ставці банка-кредитора, а потім держава повертає підприємцю різницю між ставкою банку та спеціальною ставкою для сільськогосподарських підприємств. Даний механізм допоможе забезпечити контроль з боку держави за ціле направленістю використання коштів. Таким чином, дані заходи підвищать рентабельність та конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств за рахунок удосконалення технічної бази та скорочення витрат, допоможуть постійно розширювати масштаби самого підприємства, що безпосередньо вплине на створення нових робочих місць. Як ми вже зазначали раніше, сільськогосподарська галузь та переробна промисловість тісно пов’язані між собою, так як сільське господарство забезпечує промисловість сировиною, промисловість же в свою чергу створює необхідність розвитку рослинництва та тваринництва. Так, вирощування певних культур, існування ферм та підприємств, які б могли переробити дану продукцію в одному регіоні, дозволить знизити собівартість кінцевої продукції та збільшить рентабельність самого підприємства. Це вплине на конкурентоспроможність підприємств і дасть можливість розширити ринки збуту, здійснювати експорт товарів. Розширення ринків збуту обумовить необхідність збільшення обсягів виробництва промисловості, а це знову ж таки потягне за собою потребу в збільшенні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Все це сприятиме синергетичному ефекту у створені робочих місць. Крім того, створення робочих місць в сільському господарстві, пожвавлення трудової активності, покращить рівень життя в селах та обумовить створення об’єктів інфраструктури, це і школи, і дитячі садки, і заклади ремонтно-побутового обслуговування, перукарні, магазини, розважальні комплекси, які знову ж таки створять нові робочі місця. Однак паралельно необхідно створювати також умови для відновлення та розвитку підприємств переробної промисловості. Для цього держава також повинна надавати певні дотації, створювати податкові умови та надавати пільгові кредити, за механізмом, який був запропонований для розвитку сільського господарства, однак на більш тривалий термін, так як створення та розвиток промислових підприємств потребує більших фінансових та ресурсних затрат. Також існує досить значна проблема не конкурентоспроможності нашої продукції в порівнянні з іноземними, це призводить до зменшення попиту на неї, а відповідно і на робочу силу. Саме тому держава в цей період повинна максимально захистити національного товаровиробника за рахунок встановлення імпортних обмежень, а також забезпечити сприятливий інвестиційний клімат, який дозволив би залучити додаткові кошти для розвитку підприємництва. Пріоритетними напрямками в рослинництві Житомирської області повинно бути льонарство, вирощування плодово-овочевих культур, цукрових буряків, так як в області наявні всі ресурси по вирощуванню даних видів рослин, а також існують заводи та комбінати, які б могли переробити цю продукцію. Особливу увагу слід звернути на льонарство, так як ця галузь в останні роки занепадає внаслідок збиткового виробництва льонотрести. В результаті проведених розрахунків встановлено, що зростання рівня конкурентоспроможності льонотрести головним чином відбуватиметься за рахунок підвищення урожайності, сортономеру трести та ціни реалізації. Зокрема, за умов удосконалення організації виробництва та управління, застосування новітніх технологій вирощування льону-довгунця, оновлення матеріально-технічної бази тощо урожайність льонотрести може зрости до 28,36 ц/га, сортономер трести також матиме тенденцію до зростання з 0,71 до 1,03, що відповідно сприятиме підвищенню ціни реалізації та конкурентоспроможності продукції. Для досягнення належного рівня конкурентоспроможності льонопродукції Житомирщини важливим є розробка та впровадження стратегії розвитку льонопромислового підкомплексу. Основними пріоритетними напрямами стратегії вбачаються: створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, активізація інноваційно-інвестиційних процесів розвитку галузі, забезпечення оптимальної місткості та стійкості внутрішнього ринку льонопродукції, стабілізація обсягів виробництва льонопродукції тощо. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності льонопродукції на внутрішньому ринку та стане запорукою успішного виходу вітчизняних льоносіючих підприємств на зовнішній ринок. Таким чином державними заходами щодо підтримки льонарства в Житомирській області мають бути: – надання фінансової підтримки за гектар посіву 2 тис. грн. за рахунок коштів обласного бюджету; – сприяння інвесторам у залученні інвестиційних коштів при виробництві льонопродукції та для відновлення льонопереробних заводів; – створення на базі ТОВ «Агро-Союз» Новоград-Волинського району та ТОВ «Ємільчино-льон» Ємільчинського району насінницьких господарств; – розроблення в кожному льонарському господарстві технологічних карт по вирощуванню льону з урахуванням впровадження ресурсозберігаючих технологій вирощування і його збирання за рахунок диференційованого обробітку грунту, локального способу внесення міндобрив, інтегрованої системи захисту рослин від шкідників і хвороб, рулонної технології збирання трести і роздільної технології збирання насіння, реалізації врожаю за схемою „поле-завод”. Що ж до буряківництва За період з 2004 по 2010 роки площі під цукровими буряками по всіх категоріях господарств зменшились із 29 тис .га до 13,1 тис. га або на 54 %. Значне зменшення площ відбулося в особистих селянських господарствах із 10,2 тис. га у 2004 році до 1,2 тис. га в 2010 році або у 12 разів. Це пов’язано з: – необґрунтованою ціновою політикою держави на цукросировину та цукор в попередніх роках; – скороченням обсягів виробництва та реалізації цукру квоти; – відсутністю належної державної фінансової підтримки виробників цукросировини; – високозатратним механізмом вирощування цукрових буряків; - недостатністю інвестування розвитку галузі. Отже, основні завданнями та заходами з вирішення проблем повинно бути: – розширення площ посіву цукрових буряків; – укладання договорів із особистими селянськими господарствами щодо вирощування цукрових буряків; – створення бурякосіючим господарствам умов для придбання нових машин і механізмів (фінансовий лізинг); – розроблення в усіх бурякосіючих господарствах технологічних карт з виробництва цукрових буряків та дотримання науково-обгрунтованої технології їх вирощування. Що до овочівництва та садівництва, то тут понад 90 % площ овочевих та садових культур в області сконцентровано в особистих господарствах населення. Внаслідок високої праце- і ресурсомісткості виробництва овочівництво технологічно не забезпечує достатньої рентабельності. Переміщення посівних площ овочів за останні роки в особисті селянські господарства і на дачні ділянки з середнім розміром 2-3 сотки призвело до деконцентрації посівів, значного зростання витрат виробництва, зниження продуктивності. Отож пріоритетними напрямками держави у розвитку даної сфери має бути: – складання технологічних проектів із науково-обгрунтованою нормою внесення органічних та мінеральних добрив, інтегрованою системою захисту садів; – проведення тендерів по закладці нових садів; – сприяння створенню на базі СФГ «Каленюк» Попільнянського, СФГ «Сонячний пагорб» та СТОВ «Млинище» Житомирського, П(О)СП «Малинівське» Малинського районів спеціалізованих насінницьких господарств з виробництва насіння овочевих культур; – створення умов інвесторам для залучення інвестицій в овочівництво; – сприяння будівництву сучасних овочесховищ; Природно-кліматичні умови Житомирщини, зокрема, наявність значних площ природних сіножатей і пасовищ, висока щільність порівняно з іншими зонами сільського населення, сприятливі умови для розвитку тваринництва, зростання попиту на тваринницьку продукцію, висока частка приватного сектору є важливою передумовою розвитку кормовиробництва. Разом із тим, рівень обсягів виробництва кормів не відповідає потребам розвитку тваринництва. Якщо в 2004 році було вироблено 430 тис. т кормових одиниць, то в 2010 – 390 тис. т. На зимово-стійловий період 2010-2011 років сільгосппідприємствами заготовлено 22,2 центнери кормових одиниць на одну умовну голову, що складає 98 % від потреби. Проблемними питаннями вирощування кормових культур є натсупні: – скорочення поголів’я великої рогатої худоби, що призвело до порушення структури посівних площ (кормові культури займають 18-20 % при оптимальній нормі 25-27 %); – недостатня кількість насіння кормових культур, зокрема багаторічних бобових та злакових трав; – потребують залуження 35 тис. га природних кормових угідь; – відсутні короткоротаційні кормові сівозміни; – незбалансованість кормів у раціоні тварин внаслідок порушення співвідношення між грубими, соковитими та концентрованими кормами через нестачу в структурі кормового клину коренеплодів та зернобобових культур. Вирішити ці проблеми держава може за допомогою наступних заходів: – запровадження інноваційних проектів енергозберігаючих технологій вирощування та переробки кормів із залученням інвестиційних коштів; – проведння оновлення кормозбиральної техніки за рахунок здешевлених кредитів, на умовах фінансового лізингу та 30-відсоткового відшкодування; – організація у кожному господарстві розробки технологічного проекту зеленого конвейєра з набором зернобобових, олійних та хрестоцвітих культур; – створення на базі СТОВ «Урожай» Бердичівського району, П(О)СП «Малинівське» Малинського району ТОВ «Укрлитнасіння» та СФГ «Сонячний пагорб» Житомирського району спеціалізовані насінницькі господарства з виробництва високорепродукційного посівного матеріалу кормових культур. За останні шість років відбулося різке зменшення поголів’я великої рогатої худоби. Спостерігається переміщення обсягів виробництва продукції та поголів’я худоби з сільгосппідприємств до особистих селянських господарств. Як наслідок, у 2010 році у сільгосппідприємствах налічувалося 35,6 тис. корів, тоді як в особистих селянських господарствах – 106,8 тис. голів, у населення виробляється близько 85 % молока, на сільськогосподарських підприємствах – лише 15 %. Основними причинами цього є: |