Диплом. Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)
 Скачать 366.49 Kb.
|
|
– домінування стихійних процесів на ринку молока і молокопродуктів; – застаріле технічне обладнання тваринницьких ферм і комплексів, що призводить до підвищених витрат на їх обслуговування; – відсутність підтримки інтегрування виробництва, переробки і реалізації молочної продукції, що посилює диспаритет міжгалузевих цін. – відсутність зацікавленості товаровиробників займатися виробництвом молока через низькі реалізаційні ціни; – низька забезпеченість тварин високоякісними кормами; – розукомплектування (70-80 %) тваринницьких приміщень, ферм та комплексів, частина яких не підлягає ремонту та оновленню; – погіршення генетичного стану худоби; – недотримання технології осіменіння тварин в особистих селянських господарствах, вирощування ремонтного молодняку на сільгосппідприємствах; – відсутність у більшості сільгосппідприємств обліку продуктивності та походження тварин. Основні завдання та заходи з вирішення проблем: – реконструкція існуючих тваринницьких приміщень та будівництво нових комплексів з виробництва молока. – створення умов інвесторам для реалізації інвестиційних проектів по молочному скотарству; – розроблення в усіх сільськогосподарських підприємствах, які спеціалізуються на молочному скотарстві, технологічних карт виробництва молока залежно від економічних можливостей господарств, зокрема, по безприв’язному утриманню корів і ремонтних телиць з відпочинком: на глибокій довгонезмінюваній солом’яній підстилці; на змінюваній солом’яній підстилці; у боксах. Природно-кліматичні умови більшої частини області сприяють розвитку м’ясного скотарства. Виробництвом м’яса великої рогатої худоби у даний час займається 121 господарство, із яких статус племінних заводів мають 6, племінних репродукторів 7 господарств. В останні роки в області спостерігається тенденція різкого скорочення м’ясного поголів’я великої рогатої худоби. З 2004 року до рівня 2010 року поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності скоротилось на 3,7 тис. голів (33 %). Проблемні питання: – скорочення чисельності поголів’я, в тому числі маточного, втрата генетичного потенціалу напрацьованого селекціонерами області, низькі показники відтворення та м’ясної продуктивності тварин; – низька рентабельність вирощування великої рогатої худоби м’ясного напрямку, що змушує сільгоспвиробників скорочувати наявне поголів’я; – недотримання технології вирощування великої рогатої худоби; – невідповідність породного складу м’ясної худоби, яка вирощується в різних природно-кліматичних зонах області. Основні завдання та заходи з вирішення проблем: – застосування трирівневого циклу виробництва яловичини: – перший – репродуктивне стадо для одержання та вирощування телят (система корова-теля); – другий – вирощування ремонтного, племінного молодняку; – третій – дорощування і відгодівля надремонтного молодняку, виділеного для виробництва м’яса; – розроблення кожним господарством технологічних карт з виробництва яловичини з урахуванням обов’язкових зимово-весняних турових отелів (лютий-квітень); парування (осіменіння) маточного поголів’я (травень-10липень); штучного осіменіння корів і природного парування ремонтних телиць у племінних та товарних господарствах; утримання телят до 6-8 місячного віку на вільному підсосі в пасовищний і режимному в зимовий періоди; використання культурних та природних пасовищ без підгодівлі концентрованими кормами маточного поголів’я в літній період та дешевих соковитих і грубих кормів узимку з включенням концентрованих кормів до 20 %; безприв’язного утримання маточного поголів’я, ремонтного та відгодівельного молодняку на глибокій підстилці з вільним виходом на вигульно-кормові майданчики взимку, пасовищне утримання всього поголів’я; – застосування найбільш ефективного підходу в розвитку м’ясного скотарства – промислове та поглинальне схрещування маточного поголів’я з плідниками м’ясних порід; – налагодження взаємовигідної системи економічних відносин між виробниками, переробниками і реалізаторами яловичини (одержання кожним із учасників інтегрованих формувань однакової суми прибутку на вкладений капітал з урахуванням терміну його обороту); – фінансова підтримка існуючих та створення нових фермерських господарств сімейного типу (шляхом практичної реалізації розроблених в обласній державній адміністрації бізнес-планів) за рахунок коштів обласного бюджету; – створення умов для залучення коштів іноземних та вітчизняних інвесторів для розведення поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напрямку; – розширення інфраструктури мережі сервісних послуг у селекції та відтворення худоби, заготівлі, переробки та реалізації продукції м’ясного скотарства. Чисельність поголів’я свиней в усіх категоріях господарств станом на 01.01.11 становила 217,8 тис. голів, що на 4,2 тис. голів (1,9 %) більше від рівня 2004 року, із яких 73% утримувалось в особистих селянських господарствах. Характерною рисою галузі є те, що вона функціонує у надзвичайно великому діапазоні – від промислового до натурального виробництва, а тому потребує окремого підходу до різних форм підприємств. Ринок продукції свинарства характеризується незбалансованістю попиту і пропозиції, нестабільністю закупівельних цін, низьким рівнем внутрішнього споживання, а також недостатньо розвинутою виробничою інфраструктурою, що також негативно відображається на ефективності ведення галузі. Проблемні питання: – примітивні технології виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах та особистих селянських господарствах; – низька продуктивність маточного поголів’я; – низька економічна ефективність виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах; – недостатня кількість високотоварних спеціалізованих підприємств; – відсутність інтегрованої системи між виробниками сировини та її переробниками; – відсутність фермерських господарств у розвитку племінного та репродуктивного свинарства. Основні завдання та заходи з вирішення проблем: – створення умов для забезпечення нарощування чисельності свиней; – розроблення технологічних карт вирощування свинини в спеціалізованих свинарських господарствах; – налагодження селекційно-племінної роботи та створення чіткої системи виробництва свинини від народження до заключної відгодівлі з урахуванням: запровадження двопорідного промислового схрещування в невеликих товарних; забезпеченні повноцінними комбікормами; – поглиблення інтеграції підприємств, що займаються виробництвом і переробкою продукції; – створення умов для залучення інвестицій у високотоварне спеціалізоване виробництво; – нарощування поголів’я генетичного потенціалу, продуктивності та обсягів виробництва якісної продукції свинарства у фермерських та особистих селянських господарствах шляхом створення племінних фермерських господарств та забезпечення населення племінним репродуктивним молодняком свиней для вирощування та створення репродукторів по забезпеченню їх трьохпородним гібридним молодняком для відгодівлі. Чисельність поголів’я птиці по всіх категоріях господарств станом на 1 січня 2011 року складає 5,5 млн. голів, що на 0,2 млн. голів або на 4,4 % більше від показника попереднього року. За 2010 рік вироблено 489,3 млн. яєць, що на 10 млн. штук (2,1%) більше, ніж у попередньому році. Галузь в основному зорієнтована лише на виробництво яєць. Виробництво м’яса птиці залишається збитковим. Проблемні питання: – відсутність спеціалізованих господарств з відгодівлі птиці; – відсутність підтримки розвитку галузі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів; – низький рівень залучення інвестицій в організацію робот спеціалізованого високотоварного виробництва продукції птахівництва, особливо з виробництва м’яса птиці. Основні завдання та заходи з вирішення проблем: – нарощування чисельності поголів’я (реалізація інвестиційного проекту з будівництва птахофабрики з виробництва племінних яєць у с. Великі Нізгірці Бердичівського району); – створення умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій; – створення умов для відродження функціонуючих та будівництва нових птахокомплексів з виробництва та переробки продукції птахівництва; – створення умов для розвитку внутрішнього ринку продукції птахівництва, розширення взаємовигідних зв’язків із споживачами, організації фірмової торгівлі; Що до переробної промисловості в Житомирської області, то тут як і в сільському господарстві спостерігаються негативні тенденції. Так, до 2009 року в області нараховувалося 6 цукрових заводів, спроможних переробити за добу майже 12 тис. тонн цукрових буряків. Упродовж 2003-2006 років цукрозаводами щороку вироблялося від 58 до 94 тис. тонн цукру. Область стабільно забезпечувала потреби населення та промисловості цукром власного виробництва. Відсутність у 2007-2009 роках сприятливих умов для розвитку бурякоцукрової галузі призвела до втрати інтересу у відновленні виробничої діяльності цукрових заводів. Протягом двох останніх років здійснювались неодноразові спроби знищення обладнання цукрозаводів області. Як наслідок, у 2009 році був демонтований на металобрухт Іванопільський цукровий завод, який здійснював виробничу діяльність понад 100 років. Через низьку рентабельність виробництва цукрових буряків окремі бурякосіючі господарства відмовилися від вирощування цієї культури. У зв’язку з недостатньою кількістю сировини, останніх три роки виробництво цукру в області здійснюють лише два підприємства – ВАТ «Цукровий завод ім. Цюрупи» та ВАТ «Червонський цукровик», на які у 2010 році у заліковій вазі надійшло 211 тис. тонн цукрових буряків. Вироблено 27,7 тис. тонн цукру (у 1,5 рази більше 2009 року). Не здійснювали переробку цукрових буряків у 2010 році Андрушівський, Корнинський та Коровинецький цукрові заводи. Цукрові заводи належать до містоутворюючих підприємств, кожне з яких забезпечує робочими місцями 300-400 мешканців селищ, на території яких вони розміщені. Цукрові заводи традиційно утримували на балансі дитячі садки, їдальні, гуртожитки, медичні заклади (ФАПи) тощо. Зокрема, ВАТ «Коровинецький цукровий завод» не працює з 2007 року, проте, до цього часу продовжує надавати послуги мешканцям смт Коровинці у водозабезпеченні, водовідведенні, вивезенні побутових відходів, електрозабезпеченні, автоперевезенні, у т.ч. школярів. На сьогоднішній день у Житомирській області залишилося п’ять цукрових заводів, які спроможні за добу переробити 10 тис. тонн цукрових буряків. Проблемні питання: – недостатня кількість сировини для завантаження потужностей 5 цукрозаводів області, яким для беззбиткової діяльності необхідно щонайменше 500 тис. тонн цукрових буряків; – ввезення на територію України дешевого цукру-сирцю тростинного. Основні завдання та заходи з вирішення проблем: – сприяння відновленню виробничої діяльності Корнинського, Андрушівського та Коровинецького цукрозаводів, обладнання яких збережене і знаходиться у робочому; – порушення клопотання перед центральними органами виконавчої влади щодо обмеження ввезення на територію України; – укладання угод між виробниками та переробниками цукросировини; За результатами діяльності 2010 року, молокопереробна галузь області у загальному обсязі виробництва продукції харчової промисловості займає 30 %. Реалізовано продукції на суму понад 1 млрд. грн. Галузь налічує 14 економічно активних підприємств. Провідними є ПАТ «Житомирський маслозавод», ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», ТОВ «Молочник» та інші. У 2010 році на переробні підприємства області надійшло 196,6 тис. тонн молока, що становить лише 58 % до обсягів сировини, закупленої ними у 2004 році. У галузі створено потужності по переробці молока (близько 1 тис. тонн молока на добу). В останні роки вони використовуються лише на 50 %. Галузь повністю забезпечує потребу населення області у молочних продуктах та має можливість реалізовувати продукцію за межі області і на експорт. – недостатня кількість сировини для повного завантаження потужностей молокопереробних підприємств; – низька якість молока, яке надходить на переробні підприємства (за якісними показниками молоко, вироблене в особистих селянських господарствах, відповідає ІІ ґатунку, його частка у загальних обсягах переробленої підприємствами сировини становить близько 70 % ); – негативний вплив на стан тваринництва в області, зокрема, на збільшення поголів’я корів, мають значні обсяги імпорту молочної продукції; – суттєве зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на зовнішні ринки внаслідок припинення у 2006 році експорту продукції тваринного походження до Росії; – вивезення за межі області молока із сировинних зон північних районів через зупинку ВАТ «Овруцький молочно-консервний комбінат» та ДП «Новоград-Волинський сиркомбінат»; – зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на внутрішньому ринку внаслідок зростання відпускних цін та падіння купівельної спроможності населення. Основні завдання та заходи з вирішення проблем: – призупинення спаду обсягів виробництва молочної сировини шляхом створення умов для нарощення молочного поголів’я в області, поступового переходу від дрібнотоварного до великотоварного виробництва; – освоєння нових зовнішніх ринків збуту молочної продукції; – переорієнтація підприємств на виробництво нових видів продукції, які мають попит на внутрішньому і зовнішньому ринках; – сприяння підвищенню якості сировини, конкурентоспроможності молочної продукції та збільшенню виробництва молока у сільськогосподарських підприємствах області; – порушити клопотання перед центральними органами виконавчої влади щодо упорядкування ввезення на територію України тваринницької продукції в частині запровадження квот; – сприяння відновленню роботи Новоград-Волинського сиркомбінату та Овруцького молочно-консервного комбінату. Упродовж тривалого часу мясопереробна галузь знаходилась у кризовому стані. Низька платоспроможність населення та велика пропозиція низькоякісної дешевої імпортної м’ясопродукції призвели до суттєвого зменшення обсягів виробництва. Вжиті заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку та значне розширення асортименту, покращення якості та здешевлення продукції вітчизняних виробників дозволили останнім часом частково витіснити імпортні м’ясопродукти з ринку. На сьогоднішній день м’ясопереробна галузь області в складі понад 50 підприємств різних форм власності повністю спроможна забезпечити потреби ринку області власною продукцією. Провідними підприємствами галузі є ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат», ТОВ «М’ясо Полісся», ТОВ «Екопродукт», ВАТ «Новоград-Волинський м’ясокомбінат» та ряд інших. Питання придбання сировини для переробки на підприємствах є одним із найпроблемніших у діяльності м’ясопереробних підприємств. Дефіцит сировини спонукає підприємства до закупівлі її у Рівненській, Волинській, Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Миколаївській, Львівській, Закарпатській та інших областях. За результатами діяльності 2010 року, м’ясопереробна галузь області у загальному обсязі виробництва продукції харчової промисловості займає 10 %. Обсяг реалізованої продукції склав 350 млн. гривень у діючих цінах. У 2010 році м’ясопереробними підприємства області вироблено 10 тис. тонн м’яса і субпродуктів І категорії, що на 30 % менше, у порівнянні з 2004 роком. Проте, у 2,1 рази більше, ніж у 2004 року, вироблено ковбасних виробів – 8,4 тис. тонн. Проблемні питання: – недостатня кількість сировини для переробки через зменшення поголів’я великої рогатої худоби та свиней; – значний обсяг імпорту м’ясопродуктів; – призупинення експорту м’яса до Російської Федерації, оскільки майже всі експортні поставки були зорієнтовані до цієї країни; – зменшення обсягів реалізації м’яса та м’ясопродуктів на внутрішньому ринку внаслідок зростання відпускних цін та падіння купівельної спроможності населення. Основні завдання та заходи з вирішення проблем: – створення умов для виробництв, які б дозволили забезпечити підприємства сировиною шляхом збільшення поголів’я ВРХ та свиней. Господарську діяльність в області здійснюють 749 фермерських господарств. У структурі суб’єктів підприємницької діяльності в області фермерські господарства займають 1,1 %. Площі земель в обробітку даних господарств становлять 69,5 тис. га (таблиця 17). У середньому на одне фермерське господарство припадає 79 га. У 2010 році ними вирощено майж 60 тис. тонн зерна, 21,6 тис. тонн цукрових буряків, 8,6 тис.тонн картоплі, 2 тис. тонн овочів, вироблено більше 8 тис. тонн м’яса, майже 10 тис. тонн молока. Фермерськими господарствами вироблено валової продукції на суму 123,5 млн. грн., що становить 3,7 % від виробленої продукції в області. Насьогодні фермери, в основному, займаються виробництвом рослинницької продукції, мало хто з них наважується займатись капітало- і трудомістким тваринництвом. Виробничий напрям господарства фермери визначають, враховуючи наявність власних матеріально-технічних та фінансових можливостей. Так, лише 7,8 % фермерських господарств мають зерносклади, 3,6 % – майстерні, 6,8% – тваринницькі приміщення. В області постійно зростає кількість фермерських господарств, розширюються їх розміри (головним чином за рахунок оренди земель), суттєвішим стає внесок фермерів у виробництво сільськогосподарської продукції. Фермери набувають виробничого і підприємницького досвіду, фермерський осередок поповнюється висококваліфікованими організаторами великотоварного виробництва. Завдяки працелюбності фермерів та членів їх родин, докорінно змінилося до них ставлення односельчан, багато фермерів заслужено стали авторитетними лідерами сільського життя. Проте, розвиток фермерства в області ще не набув організованого характеру. Досі мали місце певні перешкоди об’єктивного і суб’єктивного характеру, що не давали повною мірою розкрити і використати потенціал цього високомотивованого і перспективного сектору сільськогосподарського виробництва. |