ПатА модуль пухлини. №3 модуль патА. Етіологія пухлин. Канцерогенні агенти і їх взаємодія з клітинами
 Скачать 256.09 Kb.
|
Епітеліальні пухлини без специфічної локалізації (органонеспецифічні) Доброякісні органонеспецифічні епітеліальні пухлиниПАПІЛОМА – пухлина шкіри та слизових оболонок, яка розвивається з плоского чи перехідного епітелію. Папіломи можуть бути твердими й м’якими, поодинокими (син.: солітарними) та множинними. Локалізуються на шкірі, слизових оболонках ротової порожнини, стравоходу, шлунка, сечового міхура, піхви тощо.Множинне ураження слизових оболонок і шкіри папіломаминазивабть папіломатозом. Макроскопічно папіломи мають вигляд вузла, гриба, поліпа, сосочка, або деревоподібної папіломи – утворення на ніжці, яке має численні розгалужені вирости (з поверхні схожа на цвітну капусту). Поверхня гладка чи шорсткувата, консистенція щільна чи м’яка. Колір папілом шкіри – від блідо-сірого до брудно-коричневого в залежності від кількості судин, їх кровонаповнення та вмісту пігменту в базальному шарі епідермісу. Папіломи слизових оболонок безкольорові, іноді сірого відтінку або багряного кольору. Всі папіломи легко руйнуються й запалюються. В сечовому міхурі можуть давати кровотечу. Після видалення в частині випадків рецидивують. При постійному подразненні малігнізуються. На слизових оболонках можливе утворення виразок. Мікрокопічно папілома складається зі сполучнотканинних сосочків, які містять капіляри та вкриті високо диференційованим епітелієм, в якому збільшено кількість шарів. Порядок розташування клітин і базальна мембрана збережені. Для пухлини характерна тканинна атипія, яка характеризується нерівномірним розростанням строми, збільшення кількості клітин в шарах епітелію та надмірною кількістю дрібних судин. За характером епітелію розрізняють плоскоклітинну папілому (син.: тверда папілома, бородавка) – вкриту плоским багатошаровим епітелієм і перехідноклітинну папілому (син.: м’яка папілома) – вкриту перехідним епітелієм. Тверда папілома локалізується на шкірі, її епітелій часто знаходиться у стані пара- чи гіперкератозу. Іноді в епідермісі утворюються дрібні кісти. М’яка папілома локалізується на слизових оболонках. При виразному переважанні строми над епітелієм може мати будову фіброепітеліоми. Папілома гортані. За гістологічною структурою найчастіше це плоскоклітинна папілома. Ці новоутворення зустрічаються у дітей, особливо перших років життя, і у дорослих, найчастіше в осіб чоловічої статі. На підставі клінічних і морфологічних особливостей розрізняють папіломи дитячого віку і папіломи дорослих. Папіломи дітей та підлітків, абоювенільні папіломи, найчастіше бувають множинними (папіломатоз гортані). Переважна локалізація — передня третина голосових зв’язок. Нерідко вони можуть локалізуватися на вестибулярних складках і слизових оболонках гортанних шлуночків. Макроскопічно мають вигляд бородавчастих утворень рожево-червоного кольору з дрібнозернистою поверхнею на тонкій ніжці. Найчастіше — це м’які папіломи. Мікроскопічно паренхіма цих новоутворень формує сосочкові розростання багатошарового плоского незроговілого, рідше — з явищами зроговіння, епітелію. Інколи паренхіма може бути представлена респіраторним епітелієм, і тоді сосочки покриті кубічним, призматичним і навіть миготливим епітелієм. Строма сосочків представлена пухкою ніжно-волокнистою сполучною тканиною, добре васкуляризована. Вони легко травмуються, кровоточать. Клінічно папіломи гортані проявляються захриплістю голосу, аж до афонії (повної втрати голосу). Папіломи на довгій ніжці при попаданні в просвіт голосової щілини, можуть викликати раптову смерть дитини від асфіксії. Лікування — видалення пухлини хірургічним шляхом. Після видалення папіломи гортані у дітей дуже часто рецидивують, схильні до поширення по всій слизовій оболонці гортані. Однак, малігнізація папілом у дітей спостерігається винятково рідко. В період статевого дозрівання папіломи інколи зазнають спонтанної регресії. Папіломи, які виникають у дорослих, як правило, бувають поодинокими.Макроскопічно і мікроскопічно вони найчастіше мають характер щільних папілом. Паренхіма являє собою розростання багатошарового плоского зроговілого епітелію. Строма представлена щільною волокнистою сполучною тканиною з невеликою кількістю судин. Локалізація папілом гортані у дорослих така ж, як і у дітей. Характерною особливістю є те, що папіломи гортані у дорослих ростуть поволі, рецидиви виникають рідше і через триваліший термін після видалення. Малігнізація папілом у дорослих спостерігається частіше, за даними деяких авторів — до 20% випадків, особливо в осіб, які палять. Найчастіше малігнізують папіломи з вираженими явищами гіперкератозу і дисплазією епітелію третього ступеня. Папілома сечового міхура. В більшості країн зустрічаються перехідно-клітинні папіломи сечового міхура. В деяких країнах Азії і Африки, де вельми поширений сечостатевий шистосомоз (запальне захворювання, яке викликається найпростішими - різними видами шистосом), можуть переважати плоскоклітинні папіломи (також як і плоскоклітинні раки). Папіломи сечового міхура найчастіше зустрічаються у чоловіків літнього віку. Це пов’язано з тим, що в чоловіків цього віку частіше, ніж у жінок, розвивається застій сечі, зумовлений особливістю будови чоловічої уретри, здавленням її збільшеною передміхуровою залозою (гормональна гіперплазія). Локалізуються папіломи найчастіше в ділянці трикутника Льєто, який обмежений устями сечоводів і сечовивідним каналом. Однак, незалежно від локалізації, ці пухлини мають однотипну структуру. Макроскопічно — це здебільшого поодинока екзофітна пухлина на ніжці або широкій основі з сосочковою, бархатистою поверхнею, м’якої консистенції, рожево-білуватого кольору. Деколи буває дифузний папіломатоз. Інколи зустрічаються множинні папіломи, які розташовуються в різних відділах сечовивідних шляхів. Мікроскопічно папілома сечового міхура складається з безлічі тонких сосочкових розгалужених виростів. Строми дуже мало, вона представлена ніжноволокнистою сполучною тканиною з достатністю тонкостінних капілярного типу судин. Строма покрита декількома шарами перехідного епітелію. Клітинний атипізм виражений слабко. Лише один шар базальних клітин відрізняється деякою гіперхромією ядер і наявністю поодиноких мітозів. В інших шарах ядра світлі з дрібнодисперсним хроматином, без мітозів. Базальна мембрана ціла на всьому протязі. Лікування — видалення пухлини хірургічним шляхом. Папіломи нерідко рецидивують внаслідок широкого пухлинного поля і обмежених можливостей видалення пухлини за допомогою цистоскопу. По мірі збільшення числа рецидивів зростає ризик малігнізації папілом сечового міхура. АДЕНОМА – пухлина залозистих органів і слизових оболонок, яка розвивається з їх призматичного чи кубічного епітелію. Множинне ураження слизових оболонок аденомаминазивають аденоматозом. Макроскопічно аденома має вигляд вузла м’якої консистенції з виразними границями, на розрізі блідо-рожевого кольору. Іноді в пухлині утворюються заповнені секретом кісти (кісто аденома, син.: цистоаденома). На слизових оболонках аденома виступає над їх поверхнею в вигляді вузла, гриба, поліпа або сосочка, внаслідок чого таку пухлину також називають залозистим (син.: аденоматозним) поліпом.Фіброаденома має більш щільну консистенцію. +Мікроскопічно аденома складається з клітин призматичного чи кубічного епітелію, які формують залозисту структуру. Атипія характеризується нерівномірним розростанням вкритою епітелієм строми. Епітелій зберігає комплексність і полярність, розміщений на базальній мембрані. Клітини епітелію морфологічно й функціонально подібні до клітин епітелію, з якого утворилась пухлина. Співвідношення між залозистим епітелієм і стромою різне. Залежно відгістологічної структури епітеліального компоненту розрізняють наступні варіанти аденом: — альвеолярна (ацинарна), яка копіює кінцеві відділи залоз; — тубулярна, яка зберігає протоковий характер епітеліальних структур; — трабекулярна, яка має балкову будову; — солідна, в якої відсутній просвіт залозистих структур; — кістозна з різко вираженою ектазією (розширенням) просвіту залоз і утворенням порожнини (цистоаденома). За співвідношенням паренхіми і строми аденоми поділяються: — проста аденома (паренхіма переважає над стромою); — фіброаденома (приблизно рівне співвідношення паренхіми і строми); — аденофіброма (виражене домінування строми, нагадує за будовою фіброму, але містить поодинокі залози). Аденома грудної залози Прості, тубулярні аденоми в грудній залозі зустрічаються рідко. Найчастішою пухлиною грудних залоз є фіброаденома. Фіброаденома зустрічається в будь-якому віці, але частіше від 20 до 50 років. Макроскопічно має вигляд вузла з чіткими контурами, тобто росте експансивно. Консистенція його щільна. За гістологічною структурою це тубулярна фіброаденома. У фіброаденомі виражений тканинний атипізм: залози не будують часточок, вони різного діаметру і форми. Строма представлена щільною волокнистою сполучною тканиною з невеликою кількістю щілинних судин (в нормальній молочній залозі строма представлена ніжноволокнистою, пухкою сполучною тканиною, її мало, а багато жирової клітковини). Залежно від діаметру пухлинних проток, який зумовлений взаємовідношенням епітеліального і сполучнотканинного компонентів, розрізняють периканалікулярну та інтраканалікулярну фіброаденому. Периканалікулярна фіброаденома характеризується концентричним розростанням сполучної тканини навколо базальної мембрани протоки. Просвіт протоки звужений, але збережений. Інтраканалікулярна фіброаденома характеризується видовженням залозистих проток, впинанням в їхній просвіт пучків колагенових волокон, які розміщені перпендикулярно до базальної мембрани протоки, внаслідок чого просвіт протоки стає щілинним. Деякі автори вважають, що інтраканалікулярна фіброаденома частіше, ніж периканалікулярна, піддається малігнізації. На практиці, як правило, зустрічається змішаний тип тубулярної фіброаденоми з домінуванням в різних ділянках будь-якого з варіантів. Інколи в грудній залозі може розвиватися листоподібна фіброаденома. Листоподібна фіброаденома (інтраканалікулярна фіброаденома з клітинною стромою) зустрічається частіше в жінок у віці 40-50 років, окремі спостереження розвитку цієї пухлини описані у чоловіків. Пухлина може досягати великих розмірів (до 20 см і більше). Росте швидко. Макроскопічно вузол часточкової структури з характерним сіткоподібним малюнком, який нагадує структуру листка (звідси і назва). Видно щілинні та кістозні порожнини, осередки некрозу і крововиливів. Мікроскопічно має вигляд інтраканалікулярної або змішаної фіброаденоми нерідко з кістозно розширеними протоками, в просвіт яких повернуті поліпоподібні сполучнотканинні вирости, які покриті одним або декількома шарами кубічного епітелію. Строма багатоклітинна з вираженим поліморфізмом клітин, зустрічаються фігури мітозу, осередки крововиливів і некрозу. Завбачити біологічну поведінку листоподібної фіброаденоми на підставі гістологічної будови тяжко. Здебільшого вона перебігає доброякісно. Однак, можлива малігнізація, найчастіше сполучнотканинного компоненту. При малігнізації стромального компоненту відзначається різко виражений поліморфізм клітин, наявність великого числа патологічних фігур мітозу, поширені зони склерозу. Пухлини, які виникли, можуть мати будову саркоми. Проводити в клініці диференціальну діагностику між аденомою і початковим раком молочної залози на підставі макроскопічної картини надзвичайно тяжко. Тому всі фіброаденоми підлягають хірургічному видаленню з обов’язковим терміновим гістологічним дослідженням видаленого матеріалу.Остаточний гістологічний діагноз допоможе клініцисту визначити обсяг хірургічного втручання і подальшу тактику лікування. Цистоаденома яєчника Серед доброякісних епітеліальних пухлин яєчника цистоаденоми є найчастішими. Вони зустрічаються в будь-якому віці, однак частіше вони виявляються у віці від 30 до 60 років. Макроскопічно вони мають вигляд кісти. Розміри пухлини різні — від декількох міліметрів до декількох десятків сантиметрів. Капсула пухлини представлена щільною волокнистою сполучною тканиною. Епітелій, який вистилає внутрішню стінку, найчастіше однорядний кубічний або плоский, рідше — циліндричний. Розрізняють кісти: — однокамерні (однопорожнинні); — багатокамерні (багатопорожнинні). Залежно від стану внутрішньої вистилки кісти бувають: — гладкостінні; — сосочкові, або папілярні (сосочкові випинання епітеліальної вистилки всередину порожнини). Розрізняють істинні сосочки і несправжні. Істинні сосочки — це епітеліальні випинання, які мають строму. Несправжні — представлені проліферуючим епітелієм. Сосочкоутворення — це показник інтенсивності проліферативних процесів в епітелії цистоаденоми. Це морфологічно несприятлива ознака, яка свідчить про можливість малігнізації пухлини. За характером вмісту кісти ділять на: — серозні; — муцинозні, які виробляють слиз (муцин). Епітеліальний покрив в деяких папілярних цистоаденомах відрізняється великою подібністю з епітелієм слизової матки (ендометрій) і аналогічно реагує на гормональні зміни, які відбуваються в організмі. Вміст таких кіст — желеподібний, коричневого кольору. Такі цистоаденоми називаються “шоколадними” кістами. Значення цистоаденом яєчника. В клініці можливий ряд ускладнень. Найнебезпечнішим є перекрут кісти з розвитком некрозу стінки, розривом її і виходом вмісту в черевну порожнину. Ці зміни можуть супроводжуватися розвитком больовогого шоку, інколи зі смертельним виходом. При відносно сприятливому перебігові можливий розвиток міжпетльових кишкових спайок, що може ускладнитися спайковою хворобою. Розрив кісти може супроводжуватися кровотечею. Ймовірне нагноєння кіст. Серйозним, відносно рідкісним, ускладненням муцинозних пухлин є псевдоміксоматоз очеревини. Він виникає при розриві кісти, коли желеподібний вміст разом з фрагментами пухлини імплантується на очеревині. Лікування цистоаденом яєчника полягає в їхньому хірургічному видаленні. |