ПатА модуль пухлини. №3 модуль патА. Етіологія пухлин. Канцерогенні агенти і їх взаємодія з клітинами

• Название: Етіологія пухлин. Канцерогенні агенти і їх взаємодія з клітинами
• Анкор: ПатА модуль пухлини
• Дата: 24.12.2020
• Размер: 256.09 Kb.
• Имя файла: №3 модуль патА.docx
• Тип: Документы; #164053
• страница: 4 из 7

Локалізація. Найчастіше рак в шлунку виникає в пілоричному відділі, поза цим - на малій кривизні, в кардіальному відділі, на великій кривизні, рідше — на передній і задній стінці, дуже рідко — в ділянці дна.

Макроскопічні форми. Найчастіше рак шлунка має виразкову форму з горбистими піднесеними або плоскими краями, інколи в поєднанні з інфільтруючим ростом — виразково-інфільтративний рак, на другому місці є дифузний рак (форма інфільтрату) (з обмеженим або тотальним ураженням шлунка). Значно рідше в шлунку буває рак у вигляді вузла (бляшкоподібний, поліпозний, грибоподібний).

Гістологічні типи. Найчастішим гістологічним типом раку шлунка є аденокарцинома. З недиференційованих раків зустрічаються солідний, скірозний рак, а також персневидно-клітинний рак. В кардіальному відділі шлунка може розвиватися плоскоклітинний зроговілий і незроговілий рак.

Метастазування раку шлунка здійснюється лімфогенним, гематогенним та імплантаційним (контактним) шляхом. Особливе значення мають лімфогенні метастази в регіонарні лімфатичні вузли, розташовані вздовж малої і великої кривизни шлунка, а також у лімфовузли великого і малого сальника. Вони з’являються першими і визначають обсяг і характер оперативного втручання. До віддалених лімфогенних метастазів відносяться метастази в лімфовузли воріт печінки (перипортальні), парапанкреатичні і парааортальні. До найважливіших за локалізацією відносяться ретроградні лімфогенні метастази:

— “вірховські метастази” — в надключичні лімфовузли (частіше в ліві);

— “крукенбергський рак яєчників” — в обидва яєчники;

— “шнітцлерівські метастази” — в лімфовузли параректальної клітковини.

Крім того, можливі лімфогенні метастази в плевру, легені, очеревину.

Гематогенні метастази у вигляді множинних вузлів виявляються в печінці, легенях, підшлунковій залозі, кістках, нирках і наднирниках.

Імплантаційні метастази виявляються у вигляді множинних різної величини пухлинних вузлів у парієтальній та вісцеральній очеревині, які супроводжуються фібринозно-геморагічним ексудатом.

Ускладнення. До найчастіших ускладнень раку шлунка слід віднести:

— виснаження (кахексія), яке зумовлене порушенням харчування та інтоксикацією;

— хронічне недокрів’я, пов’язане з голодуванням (порушене засвоєння їжі), дрібними але частими крововтратами, порушенням синтезу антианемічного фактора (фактор Кастла), пухлинною інтоксикацією, метастазами в кістковий мозок (порушення гемопоезу);

— загальне гостре недокрів’я, яке може виникнути в результаті роз’їдання великих судин і стати причиною смерті;

— перфорацію пухлинної виразки шлунка та розвиток перитоніту;

— флегмону шлунка в результаті інфікування;

— розвиток шлункової і кишкової непрохідності, яка виникає при проростанні і здавленні просвіту пілоруса і кишки (частіше ободової);

— розвиток механічної жовтухи, портальної гіпертензії, асциту в результаті проростання пухлиною голівки підшлункової залози, жовчної протоки, ворітної вени або здавлення їх метастазами в лімфовузли воріт печінки.

РАК СТРАВОХОДУ

Рак стравоходу — одна із злоякісних пухлин людини, які найчастіше зустрічаються (від 2 до 6%). Часто хворіють чоловіки у віці 50-70 років.

Досприятливих чинників відносять особливості харчування — вживання дуже гарячої і грубої їжі, шкідливі звички (паління, алкоголь), нестача вітамінів В₂, А, деяких мікроелементів (міді, цинку).

Передракові стани: аномалії (дивертикули) і посттравматичні (хімічні опіки) рубцьові зміни стравоходу, хронічний езофагіт з осередками проліферації та дисплазії (лейкоплакії).

Локалізація. Рак стравоходу розвивається в природних анатомічних звуженнях: найчастіше на межі середньої та нижньої третини, що відповідає рівню біфуркації трахеї, рідше він зустрічається у нижній третині (вхід у шлунок) і дуже рідко — в початковій частині стравоходу.

Макроскопічно найчастіше зустрічається персневидний щільний рак, який циркулярно охоплює стінку стравоходу, після цього - виразковий рак, який є раковою виразкою овальної форми, що розташовується вздовж стравоходу, рідко має форму вузла у вигляді сосочкового раку.

Гістологічні типи. Найчастіше виявляється плоскоклітинний зроговілий і незроговілий рак, базальноклітинний рак. Значно рідко рак стравоходу може мати структуру аденокарциноми, яка розвивається з залишків циліндричного епітелію, котрий вистилає стравохід на ранніх стадіях ембріогенезу.

Метастазування раку стравоходу здійс­ню­ється здебільшого лімфогенним шляхом в регіонарні лімфовузли (параезофагеальні, біфуркаційні). Віддалені метастази не встигають розвинутися, оскільки хворі раніше помирають від ускладнень.

Ускладнення:

— кахексія;

— утворення стравохідно-трахеальних свищів;

— аспіраційні абсцедуючі пневмонії, гангрена легень;

— емпієма плеври;

— гнійний медіастиніт.

РАК КИШКИ

Рактонкої кишки зустрічається дуже рідко.

Рак товстої кишки має тенденцію до почастішання, смертність від нього збільшується. З різних відділів товстої кишки рак частіше зустрічається у прямій кишці, рідше — в сигмовидній, сліпій, печінковому і селезінковому кутах поперечної ободової кишки.

Передракові стани:

— аденоми;

— ворсинчаста пухлина;

— поліпи, поліпоз кишки;

— хронічний виразковий коліт;

— хронічні свищі прямої кишки.

Макроскопічно найчастіше зустрічаються виразкова, виразково-інфільтративна форми, але можуть бути раки у формі вузла (поліпозний і крупногорбистий).

Гістологічні типи: найпоширенішою є аденокарцинома (до 80%). Можуть зустрічатися також персневидно-клітинний рак, а в ділянці анального отвору — плоскоклітинний зроговілий і незроговілий раки.

Метастазування: в параректальні лімфовузли і лімфовузлі малого тазу, поза цим - в брижові лімфовузли, а у жінок — в обидва яєчники. Гематогенно рак кишки може метастазувати в печінку, легені.

Ускладнення:

— кровотеча;

— перфорація кишки з розвитком перитоніту, парапроктиту (залежно від локалізації пухлини);

— розвиток кишкової непрохідності;

— формування свищів (кишково-сечоміхуровий, кишково-піхвовий).

РАК ПЕЧІНКИ

Рак печінки для європейського і північноамериканського континентів — відносно рід­кісна пухлина. Африка та Азія відноситься до регіонів з високою частотою раку печінки.

Доетіологічних чинників відносяться радіоактивні речовини (торотраст), стероїдні гормони, афлатоксин (отруйний метаболіт, утворений грибом Aspergillus flavus, що, як припускається, є основною причиною раку печінки у людей). Гриб росте на продуктах, що неправильно зберігаються, особливо зерні і арахісі. В Африці надходження великої кількості афлатоксину з їжею супроводжується високою частотою виникнення гепатоцелюлярного раку.

У чоловіків рак печінки зустрічається вдвічі частіше, ніж у жінок. Нерідко поєднується з цирозом печінки. Здебільшого локалізується у правій долі печінки в ділянці воріт або ближче до діафрагмальної поверхні.

Передракові стани: цирози печінки, хронічні запальні процеси з проліферацією і дисплазією гепатоцитів.

Макроскопічно виділяють дві основні форми:

— вузлову;

— дифузну.

Частіше зустрічається масивний солітарний вузол або вузол з внутрішньопечінковими метастазами. Колір пухлинної тканини залежить від секреції жовчі, ділянок некрозу, крововиливів і може змінюватися від сірувато-білого до зеленувато-коричневого.

За гістогенезом рак печінки ділять на:

— гепатоцелюлярний (печінково-клітинний);

— холангіоцелюлярний (з епітелію жовчної протоки).

Метастазує рак печінки лімфогенно в перипортальні лімфатичні вузли, очеревину. Рідше — гематогенно в саму печінку, легені, кістки.

Ускладнення. Найчастішим ускладненням раку печінки є гепатаргія (печінкова недостатність), кахексія, інколи можлива кровотеча в черевну порожнину з пухлинних вузлів, які розпадаються.

РАК ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Рак підшлункової залози виявляється в осіб, старших 40 років, частіше у чоловіків. Він виникає на тлі хронічного панкреатиту (передраковий стан).

Локалізується рак підшлункової залози частіше в голівці, рідше — в тілі і хвості.

Макроскопічно пухлина має вигляд щільного вузла неправильної форми, без чітких меж, часто з вираженою волокнистістю. Розміри пухлини можуть досягати 10 см в діаметрі. Нерідко в центрі пухлини можна виявити осередки розпаду з формуванням порожнини. В тілі і хвості частіше зустрічається пухлина у вигляді інфільтрату.

Гістогенетично пухлина росте з протокового епітелію.

За гістологічною картиною найчастішими є:

— аденокарцинома;

— солідний рак;

— скірозні форми недиференційованого раку.

Ускладнення. Рак голівки підшлункової залози в результаті проростання і здавлення жовчних шляхів веде до розвитку механічної жовтяниці і печінкової недостатності. При локалізації раку в тілі і хвості підшлункової залози в клініці спостерігаються сильні оперізуючі болі у зв’язку з проростанням нервів діафрагмального сплетення. Смерть настає від кахексії і приєднаної пневмонії.

РАК ЛЕГЕНЬ

Захворюваність на рак легень і смертність від нього в економічно розвинених країнах неухильно ростуть. В США смертність від раку легені серед чоловіків вища, ніж від раку шлунка, товстої кишки, передміхурової і підшлункової залози, разом взятих. В Україні смертність від раку легені за останнє десятиріччя зросла більш, як на 30%.

Ветіології раку легені найбільше значення мають вдихаючі канцерогенні речовини, паління цигарок.

Допередракових станів відносять хроніч­ні бронхіти, хронічні пневмонії, які супроводжуються гіперплазією, метаплазією і дисплазією епітелію бронхів. Встановлено, що рак може виникати в осередках пневмосклерозу після перенесеного туберкульозу, інфаркту легені, навколо чужорідних тіл, так званий “рак в рубці”. В рубці є ряд умов, які сприяють злоякісній трансформації клітин: депонування канцерогенів, гіпоксія, місцева імуносупресія, порушення міжклітинних взаємодій.

Класифікація раку легені

Залокалізацією:

— прикореневий (центральний), який виходить зі стовбурового, дольвого і початкової частини сегментарного бронху;

— периферійний, який виходить з периферій­ного відділу сегментарного бронху і його гілок, а також з альвеолярного епітелію.

За характером росту:

— екзофітний (ендобронхіальний);

— ендофітний (екзо- і перибронхіальний).

Замакроскопічною картиною:

— бляшкоподібний;

— поліпозний;

— ендобронхіальний дифузний;

— вузлуватий;

— розгалужений;

— вузлувато-розгалужений.

Загістологічною структурою:

— плоскоклітинний (епідермоїдний) рак;

— аденокарцинома;

— недиференційований анапластичний рак (дрібноклітинний, великоклітинний);

— залозисто-плоскоклітинний рак;

— карцинома бронхіальних залоз.

За останнє десятиріччя відбулася зміна частоти окремих гістологічних форм раку легені. Відзначається збільшення частоти виникнення дрібноклітинного раку і аденокарциноми за

МЕЗЕНХІМАЛЬНІ ПУХЛИНИ






В онтогенетичному розвитку організму мезенхіма дає початок сполучній тканині, судинам, м'язам, опорно-руховому апарату, серозним оболонкам, а також кровотворній системі. При певних умовах всі її похідні можуть служити джерелом пухлинного росту. Мезенхімальні пухлини, як доброякісні, так і злоякісні, можуть розвиватися з перелічених вище видів мезенхімальної тканини

Доброякісні пухлини

Доброякісні мезенхімальні пухлини за походженням різноманітні, що й наведено в табл.

Фіброма — пухлина, що розвивається із сполучної (фіброзної) тканини. Вона має вигляд вузла різних розмірів. При мікроскопічному дослідженні пухлина побудована з диференційованої сполучної тканини; пучки волокон і судин розташовані в різних напрямках (мал. 116). Розрізняють 2 види фібром: щільну — з перевагою колагенових пучків над клітинами і м'яку, яка складається з пухкої тканини з великою кількістю клітин типу фібробластів і фіброцитів.

Локалізація пухлини різноманітна — частіше зустрічається в шкірі, тілі матки, молочної залози та інших органах. При локалізації на основі черепа, в спинномозковому каналі або в очниці фіброма може спричинити серйозні наслідки.

Десмоїд — своєрідний вид пухлини (фіброми), яка виникає частіше всього в передній стінці живота (біла лінія). За гістологічною будовою вона подібна щільній фібромі, але іноді схильна до інфільтративного росту, після хірургічного видалення може рецидувати. Трапляється головним чином у жінок, причому ріст ЇЇ прискорюється під час вагітності.

Дерматофіброма (гістіоцитома) являє собою пухлину у вигляді невеликого вузла, на розтині жовтого або бурого кольору, частіше зустрічається на шкірі нижніх кінцівок. Побудована пухлина з капілярів, між якими розташована сполучна тканина у вигляді ритмічних структур, а також клітин типу фібробластів, гістіоцитів — макрофагів і фіброцитів. Для цієї пухлини характерні великі та багатоядерні гігантські клітини, в цитоплазмі яких накопичується значна кількість ліпідів і гемосидерину (клітини Тутона).

Ліпома — поодинока або множинна пухлина, яка розвивається з жирової тканини. Зовні має вигляд вузла (вузлів), побудована з жирових часточок неправильної форми і різних розмірів. Зустрічається скрізь, де є жирова тканина. Іноді ліпома не має чітких меж та інфільтрує міжм'язову сполучну тканину; при цьому м'язи атрофуються (внутрішньом'язова, або інфільтруюча ліпома).

Гібернома — пухлина, яка досить рідко зустрічається і розвивається з бурої жирової тканини. Вона має вигляд вузла з часточковою будовою, складається з часточок і тяжів, утворених круглими або полігональними клітинами з зернистою або пінистою цитоплазмою у зв'язку з наявністю жирових вакуолей (мультилокулярні жирові клітини).

Лейоміома — пухлина з гладких м'язів. Пучки гладком'язових клітин в пухлині розташовані хаотично. Строма утворена прошарками сполучної тканини, в якій проходять кровоносні й лімфатичні судини. Якщо строма розвинена надмірно, пухлину називають фіброміомою. Лейоміома може досягати значних розмірів, особливо в матці. Досить часто в ній з'являються вторинні зміни (некроз, гіаліноз, утворення кіст та ін.).

Рабдоміома — пухлина з поперечносмугастих м'язів, які нага­дують ембріональні м'язові волокна і міобласти. Пухлина часто виникає в зв'язку з порушенням розвитку тканини і сполучається з іншими вадами розвитку (див. Хвороби дитячого віку). Це стосується, наприклад, рабдоміом міокарду, які можуть виникати при пору­шеннях розвитку головного мозку (так званий туберозний склероз).

Зернисто-клітинна пухлина (пухлина Абрикосова) — незначних розмірів, має капсулу; типічна локалізація — язик, шкіра, стравохід. Пухлина побудована з компактно розташованих клітин круглої і овальної форми з дрібнозернистою цитоплазмою, жир в ній відсутній. О.І. Абрикосов, який вперше описав цю пухлину (1925 р.), вважав, що вона розвивається з міобластів (міома з міобластів). Однак в останні роки деякі дослідники ви­словлюють думку про гістіоцитарне або нейрогенне походження цієї пухлини.

Гемангіома — збірне поняття, яке включає новоутворення дисембріопластичного і бластоматозного характеру. Виділяють такі види гемангіом: капілярну, венозну, кавернозну і доброякісну гемангіоперицитому. Капілярна гематома — виникає в шкірі, стінках шлунково-кишкового тракту, печінці. Трапляється частіше у дітей, ніж у дорослих. Зовні являє собою червоний або синюшний вузол з гладкою, бугристою або сосочковою поверхнею. Гістологічно побудована з гіллястих судин капілярного типу з вузькими просвітами. Характерна багатоядерність ендотеліальних клітин. Строма пухка або грубоволокниста. Венозна гемангіома має вигляд вузла, складається з судинних порожнин різних розмірів, стінки яких вміщують гладком'язові пучки і нагадують вени. Кавернозна гемангіома найбільш часто розвивається в печінці, шкірі, губчастих кістках, м'язах, шлунково-кишковому тракті, іноді мозку. Зовні являє собою губчастий вузол червоно-синього кольору, відділений від прилеглих тканин. Гістологічно складається з великих судинних тонкостінних порожнин (каверн), висланих ендотелієм і заповнених рідкою або скипілою кров'ю. Доброякісна гемангіоперицитома — пухлина з кровоносних судин з переважною локалізацією в шкірі та міжм'язових прошарках кінцівок. Побудована з хаотично розташованих капілярів, оточених муфтами з проліферуючих перицитів; між клітинами — багата сітка аргірофільних волокон.