ПатА модуль пухлини. №3 модуль патА. Етіологія пухлин. Канцерогенні агенти і їх взаємодія з клітинами
 Скачать 256.09 Kb.
|
|
Менінгосудинні пухлини Менінгосудинні пухлини розвиваються з оболонок мозку, а також з тканини, близької за своєю будовою до оболонок. Найбільш частими серед них є: менінгіома і менінгеальна саркома. Менінгіома - доброякісна пухлина з клітин м’якої мозкової оболонки. В тих випадках, коли менінгіома побудована з арахноїдендотеліальних клітин, тобто клітин, які вкривають павутинну оболонку, говорять про арахноїдендотеліому. Пухлина має вигляд щільного вузла, пов’язаного з твердою, рідше з м’якою мозковою оболонкою; побудована з ендоте-ліоподібних клітин, які тісно прилягають одна до одної, утворюючи при цьому гніздоподібні структури. Нерідко клітини формують мікроконцентричні структури (менінготеліоматозна арахноїдендотеліома), де може накопичуватися вапно, що призводить до утворення так званих псамомних тілець. Менінгіома може бути побудована з веретеноподібних клітин, які складаються в пучки, і сполучнотканинних волокон (фіброзна арахноїдендотеліома). Мінінгіальна саркома – з лоякісний аналог менінгіоми. При гістологічному дослідженні вона нагадує фібросаркому, поліморфноклітинну саркому або дифузний саркоматоз оболонок. Пухлини вегетативної нервової системи Пухлини вегетативної нервової системи розвиваються з гангліозних клітин різної зрілості (симпатогонії, симпатобласти, гангліонейроцити) симпатичних гангліїв, а також з клітин нехромафінних парагангліїв (гломусів), генетично пов’язаних з симпатичною нервовою системою. До цієї групи пухлин відносять: доброякісні – гангліоневрома, доброякісна нехромафінна парагангліома (гломусна пухлина, хемодектома) і злоякісні - гангліонейробластома, симпатобластома (симпатогоніома) і злоякісна нехромафінна парагангліома (хемодектома). Про деякі з описаних пухлин раніше йшлося в інших розділах. Доброякісна нехромафінна парагангліома (хемодектома) за морфологічними ознаками схожа з пухлинами APUD-системи (апудомами), здатна синтезувати серотонін і рідше АКТГ. Пухлина може досягати значних розмірів, особливо заочеревинна. При гістологічному дослідженні характерні альвеолярна або трабекулярна будова; в ній велика кількість судин синусоїдного типу. Злоякісна нехромафінна парагангліома (хемодектома) зустрічається рідко; відрізняється клітинним поліморфізмом, інфільтруючим ростом і лімфогематогенними метастазами. Симпатобластома (симпатогоніома) – надзвичайно злоякісна пухлина, зустрічається здебільше у маленьких дітей Пухлини периферичної нервової системи Цей вид пухлин виникає, як правило, з оболонок нерва. До них відносять: доброякісні - неврилемому (шваному), нейрофіброму, а також нейрофіброматоз (хвороба Реклінгхаузена) і злоякісні -злоякісну шваному, або нейрогенну саркому. Неврилемома (шванома) побудована з веретеноподібних клітин з паличкоподібними ядрами. Клітини і волокна пухлини утворюють пучки, які формують ритмічні або «палісадні» структури (ядерні палісади, тільця Верокаї) з ділянками, які складаються з волокон. Нейрофіброма – пухлина, пов’язана з оболонками нерва. Гістологічно складається з елементів сполучної тканини, нервових клітин, тілець і волокон. Нейрофіброматоз (хвороба Реклінгхаузена) – системне захворювання, яке характеризується розвитком множинних нейрофібром, які досить часто сполучаються з іншими вадами розвитку. Розрізняють периферичну і центральну форми нейрофіброматозу. Злоякісна неврилемома (нейрогенна саркома) – рідкісна пухлина, для неї характерний різко виражений клітинний атипізм і поліморфізм, наявність багатоядерних симпластів і «палісадних» структур. АНЕМІЇ. ТРОМБОЦИТОПЕНІЇ ТА КОАГУЛОПАТІЇ. ЛЕЙКОЗИ ТА ЛІМФОМИ. Анемії. Тромбоцитопенії та тромбоцитопатії. Коагулопатії. Анемії –це група захворювань, які характеризуються переважно зниженням в одиниці об'єму крові вмісту гемоглобіну і еритроцитів, або недостатністю їх морфо-функціональних властивостей Одночасно в периферичній крові можуть з’являтися еритроцити різних розмірів- пойкілоцитоз, різної форми – анізоцитоз, різного ступеня забарвлення – гіперхромія та гіпохромія, еритроцити з включеннями – тільця Жолі, кільця Кабо, ядерні еритроцити – еритробласти, нормобласти, мегалобласти. Для визначення особливостей морфогенезу анемій та інших захворювань крові широко використовується біопсія кісткового мозку шляхом стернальної пункції. У пунктаті грудини можна діагностувати стан регенерації кісткового мозку при анемії та тип еритропоезу – еритробластичний, нормобластичний, мегалобластичний. Класифікація анемій. За етіологією та патогенезом розрізняють три групи анемій: - постгеморагічні анемії, внаслідок крововтрати; - анемії внаслідок порушення кровотворення; - гемолітичні анемії, внаслідок підвищеної руйнації еритроцитів. За перебігом анемії бувають гострі та хронічні. Постгеморагічні анемії розвиваються внаслідок масивної кровотечі з судин шлунка, кишечника при їх виразкуванні чи пухлинному ураженні, при розриві маткової труби внаслідок позаматкової вагітності, розриві аорти, роз’їданні судин легені туберкульозним процесом, тощо. При кровотечі з великих судин розвивається гостра постгеморагічна анемія і смерть настає швидше, ніж розвиваються морфологічні прояви анемії. При тривалій кровотечі з дрібних судин виникає хронічна постгеморагічна анемія, яка проявляється блідістю шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів. Червоний кістковий мозок у плоских кістках, епіфізах гіперплазується, стає яскравим, соковитим. Жовтий кістковий мозок метаплазується в червоний, з’являються осередки екстрамедулярного кровотворення в селезінці, тимусі, лімфатичних вузлах та інших тканинах. Внаслідок гіпоксії у внутрішніх органах розвиваються дистрофічні зміни, дрібні крововиливи на слизових та серозних оболонках. Анемії внаслідок порушення кровотвореннявиникають при дефіциті заліза, вітаміну В-12, фолієвої кислоти. Сюди відносять гіпо- і апластичні анемії. Залізодефіцитні анемії завжди гіпохромні і розвиваються при недостатньому надходженні заліза в організм з їжею. Такі анемії частіше розвиваються у дітей, а також при посиленій потребі організму на залізо у вагітних, молодих дівчат при ювенільному чи клімактеричному хлорозі у жінок похилого віку. Вони можуть виникати при захворюваннях шлунка, кишечника, особливо після резекцій цих органів. Вітамін В-12, фолієводефіцитні анемії або мегалобластичні гіперхромні, перніціозні анемії харатеризуються порушенням еритропоезу і виникають при порушенні асиміляції харчового вітаміну В-12 у шлунку, що спостерігається при його захворюваннях, коли має місце випадіння секреції гастромукопротеїну. Такі зміни можуть мати спадкове походження або аутоімунний генез. При лімфогранулематозі, поліпозі, сифілісі, корозивному гастриті, злоякісних пухлинах шлунку, після резекцій шлунку, кишечника розвиваються перніціозоподібні анемії. Причиною таких анемій може бути екзогенна недостатність вітаміну В-12 чи фолієвої кислоти у дітей при вигодовуванні їх козячим молоком. Внаслідок цього кровотворення відбувається за мегалобластичним типом, кроворуйнування переважає над кровотворенням. Патоморфологічні прояви анемії: гемосидероз печінки, селезінки, нирки, жирова дистрофія паренхіматозних органів, загальне ожиріння, шкіра блідого кольору з лимонно-жовтим відтінком, на слизових, серозних оболонках, шкірі дрібні крововиливи. В шлунково-кишковому тракті атрофічні та склеротичні зміни, кістковий мозок стає малиново-червоним з переважанням еритробластів, нормобластів, мегакаріобластів. В задніх та бокових стовпах спинного мозку фунікулярний мієлоз, в головному мозку – осередки розм’якшення та ішемії. Гіпопластичні та аластичні анемії можуть бути ендогенними або спадковими (сімейна апластична анемія Фанконі та гіпопластична анемія Ерліха) та екзогенними або набутими (радіаційна анемія, токсична анемія, медикаментозна анемія). Гемолітичні анеміїхарактеризуються підвищеною руйнацією еритроцитів, яка може бути внутрішньосудинною та позасудинною. Внутрішньосудинні гемолітичні анемії виникають при попаданні в організм гемолітичних отрут, при тяжких опіках - токсичні анемії; при малярії, сепсисі та інших інфекціях – інфекційні анемії; при переливанні несумісної за групою чи резус-фактором крові – посттрансфузійні анемії; при імунопатологічних процесах – імунні , ізоімунні та аутоімунні анемії (гемолітична хвороба новонароджених, хронічний лімфолейкоз, карциноматоз кісткового мозку, системний червоний вівчак, медикаментозний імунний гемоліз, температурні гемоглобінурії та інш.). Позасудинні (внутрішньоклітинні) гемолітичні анемії переважно мають спадкове походження і розділяються на еритроцитопатії, еритроцитоферментопатії та гемоглобінопатії. До гемолітичних анемій, які розвиваються внаслідок дефекту структури мембрани еритроцитів, відносять спадковий мікросфероцитоз, спадковий овалоцитоз та інш. Еритроцитоферментопатичні гемолітичні анемії виникають при недостатності ферменту пентозофосфатного циклу – глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та піруваткінази. Ці анемії прогресують при вірусних інфекціях, вживанні деяких медикаментів. Гемоглобінопатичні гемолітичні анемії розвиваються при порушенні синтезу гемоглобіну - - і -таласемія чи при появі аномальних гемоглобінів – S, C, D, E. Серповидно-клітинна анемія може поєднуватися з іншими гемоглобінопатіями. Морфологічні прояви гемолітичних анемій в переважній більшості досить специфічні: загальний гемосидероз, надпечінкова або гемолітична жовтяниця з розвитком у важких випадках гемоглобінурійного нефрозу, спленомегалія при спадкових гемолітичних анеміях, наявність осередків екстрамедулярного кровотворення. Тромбоцитопенії - тромбоцитарні захворювання, які проявляються зниженням кількості тромбоцитів у периферійній крові внаслідок їх підвищеного руйнування або недостатнього утворення. Вони можуть бути спадковими та набутими. Набуті тромбоцитопенії поділяються на імунні та неімунні. Імунні тромбоцитопенії виникають при несумісності крові за однією із систем, при порушенні антигенної структури тромбоцитів (гетероімунні), при виробленні антитіл проти власних тромбоцитів (аутоімунні). Неімунні тромбоцитопенії виникають при механічних травмах тромбоцитів, пригніченні проліферації клітин кісткового мозку внаслідок дії токсичних речовин, дії променевої радіації, метастазування злоякісних пухлин, гемобластозів, недостатності вітаміну В12 або фолієвої кислоти, при ДВЗ-синдромі тощо. Морфологічними проявами тромбоцитопенії є наявність геморагічного синдрому на шкірі, слизових оболонках, паренхімі внутрішніх органів. Тромбоцитопатії – захворювання, при котрих спостерігається морфологічна, функціональна, біохімічна неповноцінність тромбоцитів, що зумовлює розвиток геморагічного синдрому на рівні судин мікроциркуляторного русла. Тромбоцитопатії можуть бути спадковими та набутими. Вони характеризуються порушенням утворення гемостатичної тромбоцитарної пробки, включаючи адгезію, секрецію, агрегацію. Спадкові варіанти патології переважно сполучаються з іншими спадковими дефектами. В їх основі лежать аутосомно-рецесивне порушення синтезу мембранних глікопротеїнів та секреції тромбоцитів. Прикладом може бути хвороба Гланцмана-Негелі – відсутність агрегації у тромбоцитів, порушення звязування з фібриногеном та тривалих кровотечах; синдром Бернара-Сульє – великі тромбоцити та зиження їх адгезії. Набуті тромбоцитопатії виникають при багатьох хворобах: гемобластози, В-12 дефіцитній анемії, цирозах і пухлинних захворюваннях печінки, уремії, променевій хворобі, скорбуті, масивних гемотрансфузіях, ДВЗ-синдромі, гормональних порушеннях, медикаментозних та токсичних ураженнях організму, тощо. Тромбоцитопатії можуть перебігати з більш або менш вираженою тромбоцитопенією. Коагулопатії – група захворювань, які звязані з порушенням системи коагуляції крові. Стійка недостатність любого з факторів коагуляції є причиною розвитку геморагічного синдрому в організмі: тривалі кровотечі, які тривалий час не зупиняються, спонтанні петехії, великі гематоми після травм, кровотечі в шлунково-кишковий тракт, суглоби тощо. Розлади коагуляції можуть бути спадковими та набутими. Набуті коагулопатіївиникають при недостатності вітаміну К, коли пригнічуються фактори коагуляції:ІІ, VІІ, ІХ, Х, та білка С. Такі стани часто виникають при захворюваннях печінки, поскільки тут синтезуються практично всі фактори коагуляції; ДВЗ-синдромі. ДВЗ-синдром - коагулопатія, при якій має місце активація коагуляції, що призводить до утворення мікротромбів у мікроциркуляторному руслі. Як результат тромботичного діатезу виникає дефіцит тромбоцитів, фібрину, факторів коагуляції і вторинної активації механізмів фібринолізу, що посилює геморагічний діатез. Спадкові коагулопатії проявляються недостатністю якогось одного фактору коагуляції. Вони часто зустрічаються при родинних браках (династії правителів в Європі, Росії) – гемофілія А при недостатності фактора VІІІ та гемофілія В при недостатності фактора ІХ. Для більшості коагулопатій характерним є аутосомний тип передачі. Порушення гемостазу проявляється наступними змінами в коагулограмі: збільшення тривалості кровотечі, протромбінового часу (тривалість у секундах формування згортку плазми крові у присутності тромбопластину і солей кальція), тромбопластинового часу (період формування тромбопластину – фактора ІІІ тромбоцитів, який сприяє перетворенню протромбіна у тромбін). 3.не вогнище кровотворення, що властиве для хронічних анемій. ЛЕЙКОЗИ ТА ЛІМФОМИ Відповідно до Міжнародної гістологічної і цитологічної класифікації пухлинних захворювань кровотворної і лімфоїдної тканин, в основу якої покладений клітинний склад новоутворень і характер поширення, пухлини системи крові, або гемобластози, поділяють на дві групи: • лейкози (лейкемії) - системні пухлинні захворювання кровотворної тканини; • лімфоми - регіонарні пухлинні захворювання кровотворної і/або лімфоїдної тканини. Такий розподіл є значною мірою умовним, оскільки обмежений пухлинний ріст і дифузна пухлинна інфільтрація можуть мати місце одночасно або послідовно в одного і того ж хворого. Лейкемії і лімфоми, включаючи лімфому Ходжкіна, складають приблизно 8 % від всіх злоякісних новоутворень, і всі разом входять до числа шести найчастіших видів злоякісних пухлин. У СШ А щороку на лейкемії хворіє біля 25000 чоловік, із них вмирає 15000-20000. Рівень смертності в останньому десятилітті різко знизився в результаті підвищення ефективності терапії. Гострі лейкемії складають біля 50-60 % від всіх лейкемій, причому гостра мієлобластна лейкемія зустрічається дещо частіше, ніж гостра лімфобластна лейкемія. Хронічні лейкемії складають біля 40-50 % від всіх лейкемій, причому хронічна лімфоцитарна лейкемія зустрічається дещо частіше, ніж хронічна мієлоцитарна лейкемія (рис. 16.1). В останні роки одержала поширення в більшості країн класифікація франко-аме-рикано-британської групи гематологів (РАВ-система, табл. 16.1). Відповідно до цієї класифікації виділяють три варіанти гострого лімфобластного лейкозу (Ь1, Ь2, ЬЗ) залежно від розмірів бластів, структури ядра і цитоплазми, а також за імунологічними (імуноморфологічними) або генетичними ознаками (див. табл. 16.2,16.5). Гостра мієлобластна лейкемія також класифікується по РАВ-системі залежно від "зрілості" і спрямованості диференціювання лейкозних клітин. Вона включає типи МІ, М2, МЗ, М4, а також моно-цитарну лейкемію (М5), еритро-лейкемію (М6) і мегакаріоци-тарну лейкемію (М7), які в основному розглядають окремо. Гостра міслобластна лейкемія (ГМЛ) М І Складається тільки із мієлобластів без дозрівання М2 Мієлобласти з ознаками дозрівання МЗ Гостра промієлобластна лейкемія; проміслобласти мають безліч темних азурофільних цитоплазматичних гранул. М4 Гостра мієломонобластна лейкемія, яка розвивається із загальних клітин - попередників моноцитів і гранулоцитів. М5 Гостра монобластна лейкемія М6 Еритролейкемія (синдром Ді Гуглієльмо); домінують еритробласти при відсутності мієлобластів. М7 Мегакаріобластна лейкемія Гостра лімфобласіна лейкемія (ГЛЛ) ЬІ «Гомогенні» лімфобласти середнього розміру; імунологічно не маркіруються, але вони охоплюють декілька типів, включаючи просту ГЛЛ і перед-В ГЛЛ; зустрічається у дітей; має найкращий прогноз. VI Гетерогенні бластні клітини; також змішана група, деякі не маркіруються, Т-клітинні; спостерігаються звичайно у дорослих і мають поганий прогноз. ІЗ Гомогенні базофільні бластні клітини (типу клітин при лімфомі Беркітта), складається із В-клітин і мають поганий прогноз. Для цього необхідно вміти: • визначити видимі макро- і мікроскопічні прояви підтипів гострих і хронічних лей козів (лейкемій), пояснити механізм розвитку, вихід та оцінити їхнє значення; • визначити видимі макро- і мікроскопічні прояви ходжкінських і неходжкінських лімфом, пояснити механізм розвитку, вихід та оцінити їх значення; Лейкемія (лейкоз) - це системне прогресуюче розростання незрілої пухлинної тканини в органах кровотворення з гематогенним поширенням в інші органи і тканини. Характерною рисою лейкозів є швидка дисемінація (поширення) пухлинних клітин по системі кровотворення. Внаслідок цього вже на ранніх етапах захворювання набуває системного характеру. Поряд з кістковим мозком найчастіше спостерігається ураження селезінки, лімфатичних вузлів, лімфатичних утворень (пейєрові бляшки, солітарні лімфоїдні фолікули) по ходу шлунково-кишкового тракту, печінки та інших органів. Обсяг лейкозних розростань і їх поширення в організмі можуть бути різноманітними залежно від форми лейкозу, стадії хвороби, проведеного лікування. Ці лейкозні розростання називаються пейкемічним |