готовнысть. вчитель готовність. Формування готовності майбутнього вчителя фізичного виховання до професійної діяльності
 Скачать 287 Kb.
|
|
1.2. Характеристика базових професійних компетентностей майбутнього вчителя фізичної культури Щоб схарактеризувати кожну базову професійну компетентність майбутнього вчителя фізичної культури, скористаємось виділеними в попередньому параграфі структурними компонентами професійної компетентності педагога, а також розглянемо головні кваліфікаційні вимоги до вчителя фізичної культури та специфіку його професійної діяльності. Професіограма вчителя є своєрідним реєстром, що містить сукупність особистісно-ділових рис, певний обсяг суспільно-політичних, психолого-педагогічних і спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь і навичок, необхідних для виконання вчителем його професійних обов’язків. Отже, професійні вимоги до вчителя фізичної культури повинні складатися з трьох основних комплексів: загальнокультурних якостей; характеристик, які визначають специфіку професії; знань, умінь і навичок спеціальності. Ці комплекси закладено в систему галузевих стандартів вищої освіти, які складаються з набору нормативних і навчально-методичних документів за певними напрямами підготовки та спеціальностями. Галузі знань, напрями підготовки затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 року № 1719 для освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, а також Постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 року № 507 для освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста і магістра. Відповідно до переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра підготовка фахівців з фізичного виховання здійснюється за напрямами 6.010104 Професійна освіта (фізична культура), 6.010201 Фізичне виховання. Нині відповідно до „Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 65 від 20 січня 1998 р., для системи вищої освіти розробляється нова нормативна та навчально-методична документація, що регламентує підготовку фахівців із вищою освітою, частина якої входить до складу системи стандартів вищої освіти. Отже, кваліфікаційні вимоги до професійної підготовки випускника спеціальності “Вчитель фізичної культури” наводяться в спеціальній структурній частині –освітньо-кваліфікаційній характеристиці (ОКХ), яка є основою стандарту якості професійної діяльності фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Професійне призначення бакалавра напряму підготовк 6.010104 – Професійна освіта встановлено у вигляді переліку первинних посад: учитель фізичної культури, вихователь, інструктор із фізичної культури, тренер-викладач із виду спорту шкільної секції, керівник підприємства, установи, організації фізкультурно-спортивної спрямованості й інші. До основних виробничих функцій, які повинен виконувати бакалавр, належать: навчальна, виховна, організаційна, розвивальна, планувальна, контрольна, комунікативна, дослідницька. Отже, зміст категорій підготовленості, майстерності й досвіду є підставою використовувати термін “спеціальність” для характеристики базових професійних компетентностей майбутнього вчителя фізичної культури. Інше поняття, яке фігурує в професіографії, – “кваліфікація” (середньолат. gualis – якої якості й facio – роблю) позначає рівень підготовленості робітника до виконання певного виду діяльності. Кваліфікацію набувають у процесі спеціалізованого навчання та виробничої практики, спрямованих на оволодіння професійними знаннями, навичками й уміннями [18]. С. Гончаренко термін “кваліфікація” трактує так: 1) ступінь професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, умінь, необхідних для виконання ним певного виду роботи; 2) характеристику певного виду роботи, що встановлюється залежно від її складності, точності й відповідальності; 3) характеристику предмета, явища [12]. Аналіз наведених визначень категорії кваліфікації показує, що фігурування в них таких понять, як “підготовленість” і “професійні знання, уміння й навички” певною мірою позначає рівень сформованості професійної компетентності майбутнього фахівця, бо, на нашу думку, є комплексною характеристикою якості його праці, що зумовлюється освітнім рівнем і фаховою підготовкою за певною спеціальністю. Укладачі переліку спеціальностей пропонують називати кваліфікацією саме найменування рівня підготовки, яка реалізується відповідною професійно-освітньою програмою: бакалавр, спеціаліст, магістр. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти характеризує ступінь сформованості особистості, системи знань, умінь та навичок, який забезпечує здатність особи до фахової діяльності відповідного рівн. Освітньо-кваліфікаційний рівень є відображенням кваліфікації за конкретною шкалою оцінок фахівця. Учитель фізичної культури, розглядається як особистість, яка цілеспрямовано здобуває у вищих навчальних закладах кваліфікацію відповідно до певного освітньо-кваліфікаційного рівня в процесі спеціально організованої навчально-виховної діяльності, спрямованої на підготовку до подальшої професійної діяльності щодо розвитку фізичної культури учнів. Таким чином, кваліфікаційну характеристику майбутнього вчителя фізичної культури можна інтерпретувати як нормативну модель його компетентності, яка відображає науково-обґрунтований перелік професійних знань, умінь і навичок, тобто комплекс узагальнених вимог до педагога на рівні його теоретичного й практичного досвіду. Якщо з цих позицій підійти до розгляду галузевого стандарту вищої освіти за напрямами 6010104 – Професійна освіта (фізична культура), 6.010201 Фізичне виховання, то стає очевидним, що соціально очікуваними й найбільш важливими професійними якостями випускника є готовність: здійснювати навчання й виховання учнів з урахуванням специфіки навчальної дисципліни; використовувати різноманітні прийоми, методи й засоби навчання; сприяти соціалізації, формуванню загальної та фізичної культури особистості, усвідомленому вибору й послідовному засвоєнню професійних освітніх програм; забезпечити рівень підготовки учнів, який відповідатиме вимогам Державного стандарту; усвідомлювати необхідність і дотримуватися прав та свобод учнів, передбачених різними державними й міжнародними законодавчими актами та угодами; систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію, брати участь у методичній роботі; підтримувати зв’язок з батьками; дотримуватися вимог охорони праці, техніки безпеки; забезпечити охорону життя й здоров’я учнів у освітньому процесі. Однією з головних кваліфікаційних вимог при підготовці майбутнього вчителя фізичної культури є також вимоги щодо знань, умінь, основ інформаційно-технологічного забезпечення освіти, науки й техніки; дидактичних закономірностей у фізичному вихованні й спорті; методів організації та проведення науково-дослідної роботи; володіння технологією навчання різних категорій людей руховим діям і розвитку фізичних якостей під час фізкультурно-спортивних занять. Галузевим стандартом вищої освіти визначено перелік знань, якими має володіти вчитель будь-якого фаху. Це – загальнокультурні та спеціальні знання. Загальнокультурні – знання в галузі релігії й права, політики й економіки, філософії, екології, валеології, безпеки життєдіяльності, української мови, соціології тощо. Спеціальні – це фахові знання, а також знання з педагогіки, психології та методики викладання відповідних дисциплін. У зарубіжній і вітчизняній науково-педагогічній літературі репрезентовано численні спроби науковців класифікувати вміння вчителя фізичної культури. Зокрема, першими запропонували таку типологію російські дослідники. Уміння вчителя фізичної культури традиційно поділяють на чотири групи: технічні, методичні, організаційні, планування. Подібні угрупування представлено в багатьох інших дослідженнях, а названі вміння класифіковано як дидактичні (технічні, методичні) та функціональні (організація, планування). Таким чином, можна констатувати, що класифікації професійних умінь учителя фізичної культури є досить різноманітними. Це зумовлено специфікою об’єкта й предмета тих досліджень, у яких вони наведені. Тому в контексті нашого дослідження скористаємося типологією вмінь, поданою в кваліфікаційній характеристиці: конструктивні – допомагають планувати свою діяльність; організаторські – пов’язані з реалізацією намічених планів; комунікативні – це вміння спілкуватися, знаходити раціональні шляхи взаємодії з оточенням; гностичні – здатність спостерігати, помічати, аналізувати, а також користуватися науковою та навчальною методичною літературою, проводити елементарні дослідження; рухові – це вміння виконувати фізичні вправи, навички надання фізичної допомоги й страховки та низка прикладних умінь (установка й ремонт обладнання, туристичні навички тощо) [12]. У діяльності вчителя фізичної культури безліч його дій стають автоматизованими. Практично кожна дія, що входить до структури певного вміння, може перетворитись у навичку. Тому зробити якийсь доцільно структурований перелік цих навичок, на нашу думку, неможливо. З огляду на це, пропонуємо виділити лише кілька професійно важливих для вчителя фізичної культури груп навичок: спілкування, навчальна, сприйняття й оцінки предметів і явищ дійсності, м’язово-рухова, кінетична, тактильна. За нашими переконаннями, майбутній учитель фізичної культури має бути професійно спрямованим, здібним до обраного фаху, володіти основними видами діяльності й успішно виконувати її функції, а також здатним формувати на цій основі власні професійні якості. Професійна спрямованість особистості в психолого-педагогічній науці визначається так: 1) діяльність, скерована на оволодіння професією, яка одночасно сприяє розвиткові особистості; 2) поєднання установок; 3) схильність до певного виду діяльності; 4) система захоплень, бажань, інтересів, схильностей, ідеалів, світосприймань і переконань людини, що спонукають її до активної професійної діяльності; 5) узагальнено позитивне ставлення до професії; 6) уявлення про цілі, мотиви, спонукаючі до діяльності, та емоційне сприйняття її – любов, задоволення, потреба [12]. Аналіз зазначених та інших досліджень показує, що феномен професійної спрямованості – це інтегральна властивість особистості, яка характеризує ставлення до обраної професії, впливає на підготовку й успішний перебіг професійної діяльності. Провідним мотивом майбутньої фахової діяльності майбутнього вчителя фізичної культури є професійний. Він пов’язаний зі специфікою навчальної програми й віку студентів. Сформованість системи професійно-значущих мотивів майбутнього вчителя фізичної культури передбачає ціннісну орієнтацію студентів на своє здоров’я, можливість підтримувати його в належному стані за допомогою набутих знань і вмінь; можливість удосконалювати техніку обраного виду спорту, підвищувати спортивну кваліфікацію; можливість використовувати фахові знання й уміння для здобуття в майбутньому престижної роботи; можливість коригувати будову тіла за допомогою знань і вмінь із фізичної культури. Таким чином, ми дійшли висновку, що на етапі професійного становлення майбутній учитель фізичної культури, студент вищого навчального закладу з перших днів навчання у ньому формує інтерес до діяльності з оволодіння професією. Це, відповідно, – нижча стадія розвитку професійної спрямованості. Далі протягом усього періоду навчання в нього проявляються схильності до професії, формуються відповідні якості та переконання. Це – завершальна стадія спрямованості, яка характеризується готовністю майбутнього фахівця до самостійної професійної діяльності. Вивчення професійно-педагогічних особливостей праці вчителя фізичної культури дало змогу виявити певну систему педагогічних поглядів і психологічних обґрунтувань специфіки діяльності педагога цього профілю. Так, професіоналізм учителя фізичної культури багато в чому визначається його здібностями до педагогічної діяльності. Їх класифікують таким чином: дидактичні, академічні, мовні, організаторські, авторитарні, комунікативні, педагогічна уява, атенційні здібності, тобто здібності розподіляти свою увагу між декількома видами діяльності [18]. Теорія фізичної культури завжди пов’язана з практичною діяльністю – фізичною (руховою) у поєднанні з розумовою. Предметність у галузі діяльності фізичної культури фіксується досвідом і відображається на практиці конкретного студента. Кожен із видів діяльності в галузі фізичної культури існує не ізольовано, а у взаємозв’язку й взаємодії, вони доповнюють і збагачують один одного. Оскільки метою фізичного виховання й діяльності вчителя фізичної культури є оптимізація фізичного розвитку людини, всебічне вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей і пов’язаних із ними здібностей у єдності з вихованням духовних і моральних якостей, які характеризують суспільно-активну особистість і забезпечення на цій основі підготовленості кожного члена суспільства до активного трудового й іншого видів діяльності [17], то відповідно розв’язання освітніх, оздоровчих і виховних завдань визначає основні функції педагога цього профілю: світоглядно-пізнавальну, інструментальну (конструктивну), організаторську, культурологічну, інноваційну, комунікативну, мотиваційну, цілепокладання. Суть світоглядно-пізнавальної функції полягає у відтворенні ставлення людини до світу, розуміння власного місця в ньому. Вона передбачає швидке й точне розпізнавання предметів, явищ, умінь аналізувати навчально-виховний процес, а також самопізнання педагога й перебудову його роботи на основі самовдоволення. Ця функція є провідною, тому що пізнавальна діяльність у процесі навчання – основний вид діяльності, без якого неможливі (або стають неповноцінними) всі інші її види. Зміст інструментальної (конструктивної) полягає у володінні фахівцем сукупністю методів дослідження процесу фізичного виховання людини та виведення її на вищий рівень фізичного розвитку. Фізичний розвиток – це неперервний процес становлення морфологічних і функціональних якостей людини протягом її індивідуального життя. Якісно фізичний розвиток характеризується, насамперед, суттєвими змінами функціональних можливостей організму в певні періоди вікового розвитку, які виражаються в зміні окремих фізичних якостей і загальному рівні фізичної працездатності [1, 11]. Фізичне виховання – це педагогічний процес, спрямований на фізичне й духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього людського життя [29, 9–12]. Ця функція передбачає проектування особистості учня, відбір і композиційну побудову навчально-виховного матеріалу відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дітей, планування своєї роботи та роботи учнів, прогнозування результатів праці. Інструментальна функція професійної діяльності забезпечує визначення мети й завдань навчально-виховного процесу; відбір навчального матеріалу, який слід засвоїти учням, його систематизацію; проектування діяльності учнів із засвоєння навчального матеріалу; проектування власної майбутньої діяльності й поведінки під час взаємодії з учнями; вибір адекватних засобів, методів і методичних прийомів, способів організації й форм навчальної, оздоровчої та виховної роботи; виявлення розбіжностей між запланованим і досягнутим. Організаторська функція має мобілізаційне значення й включає організацію навчально-виховного процесу, діяльність учнів і вчителя. Особливо важливим є її значення під час проведення позакласної фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи. Організаторська функція реалізується через забезпечення різноманітних видів навчальної діяльності учнів; організацію учнівського колективу, його згуртування й націлення на вирішення навчальних завдань; матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу; організацію власної діяльності й поведінки під час безпосередньої взаємодії з учнями на уроках і позаурочних заняттях. Культурологічна функція визначає ступінь залучення фахівця в духовне життя спільноти шляхом якісного виконання ним своїх професійних обов’язків у суспільному розподілі праці. Вона базується на аксіологічній та етичній складових. При цьому аксіологічна складова пов’язана з визначенням цінності того, що з’являється в професійній підготовці майбутніх учителів фізичної культури як із погляду матеріального, так і духовного виробництва, а етична – зумовлює “правила” поведінки фахівця, насамперед, у професійному середовищі, а потім – у суспільстві в цілому. Культурологічну функцію забезпечує фізична культура педагога. Це поняття багатовимірне й за своїм змістом може бути схарактеризоване з результативного, діяльнісного, ціннісного й функціонального аспектів. Найбільш суттєвими ознаками його змісту є діяльність щодо засвоєння рухового й духовного досвіду, передача його від покоління до покоління; діяльність, спрямована на вдосконалення сутнісних сил людини; ціннісний аспект у сфері фізичного вдосконалення; функціональний аспект, пов’язаний із з’ясуванням ролі й значення фізичної культури в житті суспільства. Процесом залучення людини до всіх цінностей фізичної культури є фізкультурне виховання як педагогічний процес цілеспрямованої, регульованої зміни фізичних і духовних кондицій людини, основне завдання якого зводиться до реалізації у фізкультурній практиці вже створених природою передумов гармонійного вдосконалення її фізичного потенціалу. Фізкультурне виховання має за мету виховання особистості через засвоєння ціннісного потенціалу фізичної культури [18]. Суть інноваційної функції полягає в здатності фахівця відтворювати або створювати принципово нову систему логічних зв’язків у професійній галузі, що дає цілісне уявлення про її закономірності та суттєві властивості; упроваджувати нові перспективні технології. На основі саме теоретичного осягнення проблемних ситуацій, що склалися стосовно конкретного об’єкта, фахівець приймає оригінальні рішення для вдосконалення власної особистості та особистостей своїх вихованців. Значення комунікативної функції полягає в умінні майбутнього спеціаліста спілкуватися з колегами та підлеглими, засвоювати позитивний досвід професійної діяльності, уникати повтору негативних підходів до фізичного виховання особи. Змістово вона розкривається шляхом створення, застосування й визначення всього процесу професійної підготовки та засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії. Комунікативна функція передбачає: налагодження адекватних стосунків з дітьми й перебудову діяльності відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителя, встановлення ділових і неформальних особистих стосунків з окремими учнями й групами учнів; ділове спілкування з іншими вчителями й адміністрацією школи; контакти з державними й громадськими фізкультурно-спортивними організаціями; взаємодію з батьками учнів; уміння знаходити меценатів (спонсорів). Зміст мотиваційної функції - неперервне забезпечення людини життєвими силами для виконання активної роботи як із розвитку особистості, так і в галузі розбудови суспільства. Суть функції цілепокладання - аналіз ситуації, що склалася в галузі фізичної культури, формалізація мети фізичного виховання людини або спортивної команди, прагнення до принципово можливих результатів фізкультурно-спортивної діяльності. Основою виникнення якостей фахівця фізичної культури є стратегія розвитку особистості, суть якої полягає в розкритті й реалізації особистісного потенціалу студента, а також об’єктивна оцінка рівня сформованості його вольових (сумлінність, витривалість, дисциплінованість, працьовитість, раціоналізм), моральних (ввічливість, гуманність) та характерологічних якостей (охайність, емпатійність, комунікативність). Таким чином, ураховуючи специфіку зазначених видів діяльності ми прийшли до висновку, що номенклатуру базових професійних компетентностей учителя фізичної культури доцільно визначати на підставі його комплексної характеристики. На нашу думку, вона містить гармонійне поєднання професійних, комунікативних й особистісних властивостей, які дають змогу досягати якісних результатів у процесі розв’язання типових завдань основних видів професійної діяльності вчителя фізичної культури. Предметно-теоретична компетентність – наявність стрункої системи наукових знань із фахових дисциплін і сформованість провідних умінь їх практичного застосування. Інформаційно-дослідницька компетентність – уміння знаходити інформацію, активно й самостійно обробляти її, узагальнювати, систематизувати, робити висновки з метою набуття предметно-специфічних знань; уміння проводити експериментальні дослідження в галузі педагогіки й психології фізкультури й спорту, працювати з культурною спадщиною для створення нової інформації. Профільна компетентність – глибоке володіння фаховими дисциплінами, сукупністю дидактичних, методичних і технологічних засобів і творче їх використання в педагогічній практиці: сформованість професійних умінь проведення занять із фізичної культури у різних вікових групах (методична компетентність); володіння технікою виконання фізичних вправ різного рівня складності й рухової структури та розвиненість основних рухових якостей на рівні нормативних програмних вимог (рухова компетентність); дотримання основних вимог здорового способу життя, знання особливостей фізичного функціонування людського організму й факторів, які перешкоджають його нормальній життєдіяльності, передових технологій досягнення оздоровчого ефекту занять і факторів здорового способу життя, що підсилюють їхній ефект (здоров’язберігальна компетентність). Із комунікативної складової професійної компетентності вчителя фізичної культури випливають дві базові професійні компетентності: професійного спілкування й соціокультурна компетентність. Компетентність професійного спілкування – володіння сукупністю вербальних і невербальних засобів, що визначають оптимальний стиль педагогічного спілкування в різних ситуаціях та культуру мовлення; уміння будувати міжособистісні стосунки на основі регуляції емоційних станів, витримки в спілкуванні з людьми, установлення доброзичливих взаємин зі студентами, викладачами, дітьми. Соціокультурна компетентність – це фіксовані прояви гуманістичної педагогічної етики, поважне, вимогливе ставлення до учнів і колег, уміння організовувати й соціо- та культуровідповідно коригувати власну діяльність, ідентифікувати себе з цінностями професійного середовища й фізичною культурою. З особистісного компонента професійної компетентності вчителя фізичної культури виокремлюються рефлексивна й творча компетентності. Рефлексивна компетентність – це прагнення педагога до якості, досконалості й цілісності професійної діяльності, до особистісного самовдосконалення; уміння будувати соціально орієнтовану систему критеріїв і норм, що регулюють його діяльність; адекватна самооцінка власної професійної компетентності. Творча компетентність – це самостійність і здатність до творчості; готовність до варіативної професійно-педагогічної діяльності, активність у пошуку оригінальних варіантів розв’язання професійних завдань [160, 62–64]. |