готовнысть. вчитель готовність. Формування готовності майбутнього вчителя фізичного виховання до професійної діяльності
 Скачать 287 Kb.
|
|
Розділ 2. Дослідження компонентів готовності фахівця фізичної культури до професійної діяльності 2.1. Готовність вчителя фізичного виховання до педагогічної роботи у загальноосвітньому навчальному закладі Форма організації виховання – це спосіб організації виховного процесу, що відбиває внутрішній зв'язок його елементів і взаємини вихователів і вихованців. Складний процес виховання здійснюється в різноманітних формах. Вони рухливі й динамічні, вибір їх багато в чому залежить від змісту виховної роботи, підготовленості студентів, умінь вихователів й умов, у яких протікає виховання. Від сформованих відносин і позиції між вихователями й вихованцями багато в чому залежать форми виховання, які характеризують відносини керівництва й підпорядкування, розміщення сил, планування й організацію виховної роботи [1, 2, 3, 6]. Комплексний підхід до підвищення якісного рівня професійної підготовки вимагає розумного, педагогічно осмисленого сполучення масових, групових й індивідуальних форм організації виховної діяльності. Неодмінною умовою успішності цього процесу є опора на зміст комплексної програми по фізичному вихованню школярів, що забезпечує системне рішення освітніх і методичних завдань. Освоєння майбутніми вчителями матеріалу шкільної програми по фізичному вихованню формує в них позитивне відношення до фізичної культури й потребу в вихованні такого відношення у своїх майбутніх учнів. У процесі оволодіння професійними вміннями й навичками вони опановують прийомами цілеспрямованого гармонійного розвитку школярів [4, 5]. Ефективність процесу формування професійної готовності майбутнього вчителя до своєї діяльності засобами фізичної культури досягається послідовною організацією його на основі наступності, послідовності, системності й систематичності навчання, заснованого на інтеграції предмета фізичного виховання із соціально-гуманітарними, психолого-педагогічними, медико-біологічними, спеціальними й загальноосвітніми дисциплінами [5]. Велика увага в професійній підготовці майбутнього вчителя до виховної роботи засобами фізичної культури повинна бути приділена формуванню професійної спрямованості його особистості. Процес професійного становлення особистості майбутнього вчителя зв’язаний у першу чергу з роз’ясненням йому високої відповідальності, значимості й соціального престижу педагогічної професії. Особливо необхідні переконаність в оволодінні професією, упевненість у її перспективі, у творчому характері й багатогранності праці вчителя. Основний шлях формування майбутнього вчителя – всебічна активізація професійної самоосвіти й самовиховання. Самоосвіта є доповнення до форм загальної й професійної освіти, навички якої формуються під впливом свідомого засвоєння загальноприйнятих прийомів і правил самоосвіти. Основними мотивами самовиховання є професійні ідеали, інтереси, усвідомлення значимості розвитку особистісних якостей. Беручи участь у діяльності, яка виробляє необхідні педагогові якості, студент формує себе як професійна особистість. Величезну роль у зміцненні професійних навичок майбутніх педагогів грає їхня участь у наукових кружках, оволодіння студентами навичками організаторської практики, участь у науково-дослідній роботі, у роботі школи молодого лектора й факультету суспільних професій [1]. Практика показує, що в процесі підготовки майбутніх учителів до виховної діяльності необхідно особлива увага приділяти формуванню в них позитивних мотивацій відносно фізкультурно-спортивної діяльності із професійною спрямованістю. Тут величезне значення має переконаність майбутніх учителів у значній ролі занять фізичною культурою для зміцнення здоров’я, оптимізації фізичного розвитку й підготовленості, а також підвищення працездатності. Цьому сприяють уміле проведення масових фізкультурно-спортивних заходів, агітація й пропаганда фізичної культури й спорту у ВНЗ. Немаловажним фактором у професійній підготовці майбутнього вчителя є виховання в нього позитивного відношення й потреби в регулярних заняттях фізичною культурою. У процесі формування професійної готовності студентів до виховної роботи, засвоєння ними нових знань, умінь у практичній діяльності й удосконалювання навичок буде здійснено тільки при засвоєнні повного обсягу теоретичних і практичних знань та уміння використовувати їх у практичній роботі. У процесі професійної підготовки майбутнього вчителя теоретичні курси по формуванню педагогічних знань, умінь і навичок використання засобів фізичної культури у виховній роботі з дітьми повинні бути націлені на формування: усвідомлення важливості цінності перед суспільством завдань всебічного гармонійного розвитку учнів й у зв’язку із цим прагнення в повному обсязі використати засоби фізичної культури у виховній діяльності; стійкої переконаності в необхідності використання засобів фізичної культури для розвитку особистісних якостей молодого покоління й на основі цього створення суспільно ціннісних мотивів і потреб оволодіння обсягом знань в області фізичної культури; комплексу знань, що розкривають закономірності виховного процесу з дітьми засобами фізичної культури; системи знань, що розкривають основний зміст масових оздоровчо-фізкультурних і спортивних заходів у режимі дня школи, позакласної й позашкільної роботи. У зміст теоретичних курсів з фізичного виховання повинні враховуватися завдання виховної роботи педагогів з дітьми. При цьому важливо здійснювати міжпредметні зв’язки й логічну послідовність у повідомленні матеріалу із соціально-гуманітарних, психолого-педагогічних, медико-біологічних, спеціальних і загальноосвітніх дисциплінах. Теоретичні курси по вищезгаданих предметах повинні сприяти тісному зв’язку проблем всебічного розвитку особистості, формування її вмінь і потреб, прояву й розвитку здатностей людини із проблемами виховання фізично досконалої, соціально активної особистості. У теоретичних курсах необхідно в повному обсязі розкрити роль фізичної культури у формуванні загальної культури особистості вчителі, в організації здорового способу життя, розкрити методику формування особистості школярів у процесі фізичного виховання, виділити методичне рішення питань організації й здійснення фізичного виховання школярів. Особливу увагу варто приділити оволодінню практикою діагностики особистості школяра й колективу дітей, чітко роз’яснити майбутнім педагогам гігієнічні вимоги до умов праці й відпочинку учнів. Розглядаючи фізичне виховання як суспільне явище, необхідно більш докладно розкрити його роль у гармонійному вихованні молодого покоління, у системі вищої освіти. Здійснення міждисциплінарних зв'язків у професійній підготовці майбутнього вчителя вимагає енергійних дій викладачів всіх кафедр по уточненню й узгодженню в часі й по змісту тих проблем, які визначають процес професійної спрямованості теоретичних курсів. Практичні заняття по фізичній культурі мають на меті навчити студентів необхідним у виховній діяльності методичним умінням і навичкам по фізичному вихованню школярів, а також здійснюють виховання й удосконалювання особистості майбутнього вчителя. Процес занять повинен бути спрямований на всіляке стимулювання активності й самодіяльності студентів, на оволодіння ними методичними вміннями й навичками навчання фізичним вправам і видам спорту як вищих закладів, так і шкільної програм, використання засобів фізичної культури у виховній діяльності з дітьми, розвиток у повному обсязі ініціативи й цілеспрямованості в процесі практичної діяльності й самостійних занять фізичними вправами. Зміст кожного практичного заняття по фізичному вихованню повинен забезпечити поряд з вихованням фізичних якостей і зміцненням здоров’я прогресуючий характер оволодіння майбутніми вчителями методичними вміннями й навичками виховної роботи засобами фізичної культури. При навчанні майбутніх учителів педагогічним умінням виховної роботи в процесі фізкультурно-спортивної діяльності необхідно забезпечити на основі обліку рівня їхньої фізичної підготовленості доступність, систематичність і послідовність освоєння пропонованих їм завдань. З метою успішної організації професійної підготовки майбутніх учителів необхідно ці вміння об'єднати по групах, ґрунтуючись на послідовності зростання труднощів їхнього засвоєння. Уміння керувати групою (класом). Ця група вмінь сприяє розвитку й удосконалюванню організаторських здібностей у виховній роботі. Уміння із організації й проведенню комплексів вправ (гімнастика до занять, фізкультурні паузи й т.ін.) становлять одну з основних виховних завдань діяльності вчителя. Застосування їх у навчально-виховному процесі дисциплінує учнів, забезпечує відповідні гігієнічні умови для плідної виховної діяльності, сприяє розвитку в майбутніх педагогів методичних навичок, умінь спостерігати, аналізувати й узагальнювати результати спостережень, сприяє прогресуванню організаторських і комунікативних навичок. Уміння організовувати й проводити рухливі ігри з учнями допоможуть майбутньому вчителеві широко використати ці засоби фізичного виховання у формуванні постави й підвищенні функціональних можливостей організму дітей. Рухливі ігри розвивають у дітей уміння аналізувати, зіставляти, узагальнювати й робити відповідні висновки, сприяючи тим самим їхньому розумовому розвитку. Гра створює умови для цілеспрямованого виховання рухових і моральних якостей особистості при керівної ролі педагога. Ці умови є цінним засобом виховання учнів у колективі й через колектив і забезпечують єдність рішення оздоровчих, освітніх і виховних завдань. Уміння організовувати й проводити спортивні змагання є важливим компонентом професійної підготовки майбутніх учителів. Навчання методиці організації й проведення суддівства змагань сприяє активній участі студентів в обслуговуванні масових оздоровчо-виховних заходів як у ВНЗ, так й у школі. Маючи необхідні знання й навички після педагогічної практики, студенти самостійно проводять шкільні змагання, конкурси й інші заходи, передбачені планами позакласної виховної роботи, що сприяє усвідомленню повною мірою сутності виховної діяльності вчителя в школі. Уміння організовувати й проводити туристські походи допоможуть майбутнім учителям використати ці заходи з метою формування згуртованого колективу, виховання характеру учнів, поліпшення здоров’я й тим самим рішенню завдання виховання школярів. Уміння по навчанню фізичним вправам й аналізу їхніх виховних впливів. Тому що вчителеві необхідно освоїти принципові основи впливу фізичних вправ на особистість учня, всі практичні заняття студентів повинні носити навчальний характер, де їм повідомляються основи методики навчання руховим діям і проводиться аналіз комплексу вправ, використовуваних при навчанні й вихованні, особливості рішення педагогічних завдань у процесі практичних занять. При аналізі проведених заходів засобами фізичної культури увага повинна бути акцентована на рішенні освітніх, виховних й оздоровчих завдань у взаємозв'язку. Рішення питання професійної підготовки майбутнього вчителя до виховної роботи засобами фізичної культури в умовах безперервної педагогічної практики відіграє провідну роль у підготовці вчителя. Практика є тією ланкою, що встановлює зв’язок між навчанням і самостійною виховною роботою студентів. У процесі педагогічної практики здійснюється закріплення, поглиблення й збагачення соціально-гуманітарних, психолого-педагогічних і спеціальних знань, необхідних для виховної роботи, формується вміння застосовувати засоби фізичної культури в рішенні поставлених педагогічних завдань, удосконалюються педагогічні знання, уміння й навички в майбутніх учителів, їх професійно значимі якості, виховується жвавий інтерес до професії вчителя, постійна потреба в педагогічній самоосвіті, виробляється творчий підхід до своєї діяльності. Педагогічна практика у літніх оздоровчих закладах майбутніх учителів забезпечує єдність колективних, групових й індивідуальних форм виховної роботи (навчання активу, постановка колективних завдань і залучення учнів в оздоровчо-виховну діяльність, організація кружків по інтересах і т.п.) і, крім цього, створює необхідні умови студентам для аналізу власної виховної діяльності, а також досвіду кращих вожатих і вихователів. Навчально-виховна практика забезпечує подальший розвиток й удосконалювання основ загальнопедагогічних умінь і навичок майбутніх учителів, які в процесі практики поглиблюють свої знання, опановують прийомами творчого підходу до виховної діяльності. У цей період студенти повинні чітко усвідомити значення фізичного виховання в цілісному виховному процесі на основі проведення виховної роботи з учнями засобами фізичної культури, участі в проведенні масових фізкультурно-оздоровчих заходів, що робить свій позитивний вплив на становлення молодого фахівця. Величезне значення у формуванні професійної майстерності майбутнього вчителя має рівень організації його діяльності у позанавчальний час. Широка оздоровчо-спортивна й виховна робота майбутніх педагогів у позанавчальний час сприяє поглибленню змісту й підвищенню якості їхньої професійної підготовки. Ця діяльність, заснована на самодіяльності й добровільності майбутніх педагогів, сприяє розвитку їхньої ініціативи і активності й у чималому ступені всебічному розвитку їхньої особистості. Основні форми позанавчальної діяльності: самостійні заняття фізичними вправами, масові оздоровчі, фізкультурні й спортивні заходи, культурно-масові, соціально-гуманітарні, суспільно-педагогічні й пропагандистсько-агітаційні – тотожні майбутньої професійної діяльності вчителя-вихователя. Участь у вищезгаданих заходах формує необхідні компоненти майбутньої професійної діяльності. Практика роботи відділень організаторів масової фізкультурно-оздоровчої й спортивної роботи на факультетах суспільних професій (ФСП) в минулому свідчила, що випускники, які одержували тоді суспільну спеціальність „організатор масової фізкультурно-оздоровчої роботи”, могли професійно проводити позакласну й позашкільну виховну роботу в процесі фізичного виховання дітей [1]. Тому слід повернутися до реабілітації цієї форми та знайти можливість не тільки її відновити але ще й вдосконалити. Навчання на ФСП розвиває в студентів педагогічні й моральні якості, розширює й поглиблює знання й підвищує практичну готовність до роботи з фізичного виховання учнівської молоді, озброює студентів методичними основами виховної роботи із учнями засобами фізичної культури. Студенти, що навчалися на ФСП, готові активно виконувати роль суспільного тренера в певному виді спорту, в організації й проведенні заходів активного відпочинку дітей, масових оздоровчих, спортивних, виховних і культурно-масових заходів. Слід згадати і таку форму, яка сьогодні повинна стати життєдайною, як школа молодого лектора (ШМЛ), як і відділення ФСП, відіграє вагому роль у підготовці студентів до агітаційно-пропагандистської роботи з населенням [1]. У процесі навчання в ШМЛ слухачі вивчають специфіку пропаганди фізкультурних знань, розглядають роль і значення занять фізичною культурою й спортом у сучасному суспільстві, завдання пропаганди знань в області фізичної культури й у той же час беруть активну участь у пропаганді фізкультурних знань серед учнів і населення. Формуванню й удосконалюванню педагогічних умінь і навичок використання засобів фізичної культури у виховній роботі з дітьми помітно сприяє участь студентів у діяльності студентського спортивного клубу, профспілкової й молодіжної організацій. Високий рівень організаторської й методичної роботи в цих студентських організаціях сприяє підвищенню фізкультурної активності студентів, вихованню в них необхідних професійних умінь. Ефективною формою підвищення якості професійної підготовки вчителів, що вміють творчо застосовувати в практичній діяльності наукові досягнення в області фізичної культури, є науково-дослідна робота студента (НДРС) майбутніх учителів. У рамках НДРС – студенти аналізують взаємозв’язок фізичного виховання з іншими напрямками гуманістичного виховання, а також власні досягнення в області фізичного виховання в процесі навчання, проводять дослідницькі роботи, пов’язані із проблемами фізичного виховання школярів. Гарною основою виховання громадського працівника й організатора в умовах педагогічного ВНЗ є трудова діяльність студентів у студентських будівельних загонах (СБЗ). Праця в СБЗ – один з основних прийомів розвитку розумових і фізичних здатностей і високих моральних якостей майбутніх учителів. Проведення зі студентами в умовах тимчасового побуту фізкультурно-оздоровчих заходів на самодіяльному основі в сполученні із трудовою діяльністю дозволяє цілеспрямовано формувати в них відповідальне відношення до використання фізичної культури в побуті. У той же час уміле сполучення праці й відпочинку, регулярні заняття фізичною культурою й спортом допомагають майбутнім учителям виконувати високі фізичні навантаження. Широкий комплекс засобів фізичного виховання, чіткий режим дня, природні фактори природи, різноманітні форми занять фізичними вправами в умовах оздоровчо-спортивного комплексу дозволяють ефективно здійснювати оздоровчу й виховну роботу зі студентами під час канікул. Суспільно корисна справа студентів у процесі проведення різних спортивних змагань, конкурсів, оздоровчо-масових заходів з відпочиваючими сприяє формуванню в майбутніх учителів найбільш важливих умінь педагога, необхідних у виховній діяльності. Творча робота в оздоровчо-спортивному комплексі сприяє посиленню теоретичної, методичної й практичної підготовленості студентів до їх майбутньої педагогічної діяльності. 2.2. Аналіз готовності майбутнього фахівця фізичної культури до тренерської діяльності. Важливе місце у підготовці майбутніх вчителів фізичної культури до тренерської діяльності займає формування компонентів готовності студентів факультету фізичного виховання. Тому на основі особистісно-орієнтованого підходу нами визначені компоненти, які забезпечили формування готовності студентів факультету фізичного виховання до тренерської діяльності. Для визначення компонентів розглянемо поняття готовність. Категорію готовності сьогодні активно досліджують у зв’язку зі співвіднесенням її з процесом формування й становлення майбутніх спеціалістів для різних галузей професійної діяльності. Крім того, готовність як потенційний стан особистості професійно підготовленого фахівця розглядається і як теоретична проблема, і як практично орієнтований підхід. Поняття “готовність” є предметом дослідження вітчизняних учених (як психологів, так і педагогів). У словнику В.І. Даля це поняття означає: “готова (про людину) – та, що приготувалася, така, що зібралася зовсім, що пристосувалася до чогось; яка може та бажає виконувати. Готуватися, збиратися, знаряджатися, налаштовуватися на щось; ... Готовність – це стан чи властивість готового” [2]. У психолого-педагогічній літературі поняття готовність науковці визначають як: особливий психічний стан, установку особистості на вдосконалення певної діяльності; складне багаторівневе утворення, яке включає в себе пізнавальні, вольові, мотиваційні, моральні характеристики [7]; як характеристику особистості, що відображає її реальні можливості конструктивно взаємодіяти з партнерами в ході спільної діяльності (А.М. Кузьмін); як прояв індивідуально-особистісних якостей, процес формування морально-психологічних якостей особистості, що визначають ставлення до професійної діяльності, забезпечують її успішне здійснення; як особливий психічний стан, який забезпечує високу дієздатність, або як психічний стан, що займає проміжне становище між психічними процесами та властивостями особистості, створюючи функціональний рівень, на тлі якого розвиваються процеси, необхідні для забезпечення результативності професійної діяльності; як професійно значущу якість особистості майбутнього вчителя, яка утворює систему взаємопов’язаних компонентів, до складу якої входять як особистісні якості, що включають наявність професійних мотивів та інтересів, знань, так і вміння, що забезпечують виконання функцій, адекватних потребам певної професійної діяльності. У структурі особистості майбутнього педагога важливе місце посідає професійна підготовка студента до роботи як в загальноосвітній так і в спортивній школі. А. Линенко у своїх дослідженнях звертає увагу на такий аспект, як готовність майбутніх учителів до професійної діяльності, оскільки саме в педагогічному вищому навчальному закладі у процесі навчання формуються основи педагогічної майстерності, закладається підґрунтя готовності до майбутньої професійної діяльності вчителя. Формування готовності майбутніх учителів до професійної діяльності – це, перш за все, нагромадження знань, умінь і навичок практичної діяльності. Поняття “готовність до педагогічної діяльності”, на думку автора, включає педагогічну самосвідомість, інтерес до педагогічної діяльності та потребу в ній, мотиви діяльності, педагогічні здібності, теоретичні знання предмета й способів діяльності, навички та вміння, професійно значущі якості майбутнього педагога [9]. Професійна готовність є закономірним результатом спеціальної підготовки, самовизначення, освіти й самоосвіти, виховання й самовиховання. Це – психічний, активно-дієвий стан особистості, система інтегрованих властивостей. Така готовність регулює діяльність, забезпечує її ефективність [1]. Проаналізувавши трактування різних учених що до визначення поняття професійної підготовки вчителя фізичної культури, ми виділили такі основні аспекти: - професійна підготовка вчителя фізичної культури передбачає формування психологічних знань, умінь і навичок самоврядування, психодіагностики особистісних властивостей, міжособистісних відносин [11]; - сучасна система професійної підготовки фахівця з фізичної культури в основному дає студенту певний обсяг знань та навичок, необхідних для методичної, викладацької та організаторської роботи [4]; - зміст професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури на сучасному етапі повинен бути зорієнтований на оволодіння студентами знаннями, вміннями й навичками щодо формування, збереження й зміцнення здоров’я в усіх його аспектах (духовному, психічному й фізичному), формування культури здоров’я школярів [12]; - професійна готовність майбутнього учителя фізичної культури виступає як цілісний стан особистості, що виражає якісні характеристики її спрямованості, свідомості, професійної позиції, іміджу, рівня оволодіння професійно-педагогічними діями” [5]. Теоретичний аналіз наукової літератури дає нам змогу визначити, що вчені які досліджують готовність викладача до професійної діяльності виділяють різні її структурні компоненти. Визначаючи компоненти готовності до професійної діяльності студентів факультету фізичного виховання, ми підтримуємо перелік компонентів поданий В.А. Сластьоніним, а саме: - психологічний – сформована спрямованість на професійну діяльність, настанова на роботу, наявність інтересу до предмета діяльності, потреба в самоосвіті в цій галузі, розвинуте професійне мислення; - науково - теоретичний – наявність відповідного об’єму суспільно-політичних, психологічних та спеціальних знань; - практичний – наявність сформованих на відповідному рівні професійних вмінь та навичок; - психофізіологічний – наявність відповідних передумов для оволодіння професійною діяльністю та визначена сформованість професійно значущих якостей особистості; - фізичний – стан здоров’я та фізичного розвитку відповідно вимогам професійної діяльності [15]. Оскільки сукупність цих компонентів ми розглядаємо як теоретичну основу формування готовності педагога до професійної діяльності взагалі, то розглянемо детальніше ці компоненти із їх спрямуванням на формування готовності майбутнього фахівця з фізичного виховання до тренерської діяльності. Психологічний компонент розкриває мотиваційно-ціннісне ставлення студентів до майбутньої діяльності вчителя, що є основою її вибіркової спрямованості на цінності педагогічної діяльності. Зміст готовності включає набуття студентами емоційного досвіду, необхідного для успішного її виконання. Психологічна готовність являє собою чітко окреслену спрямованість на педагогічну діяльність, установку на роботу в школі [16]. Мотиваційну сферу свідомості особи вчителя фізичної культури становлять інтерес до фізкультури і спорту, схильність до педагогічної праці в цій сфері, прагнення до постійного вдосконалення, любов до дітей, відчуття обов’язку й відповідальності за доручену справу, глибока переконаність у великій суспільній важливості фізичного виховання учнів.Ставлення до професії починається з мотиву обирання спеціальності та зацікавленості майбутньою професією, що передбачає встановлення позитивних відносин між суб’єктами педагогічного процесу. Стійкість, глибина і широта професійних інтересів і педагогічних ідеалів визначається педагогічною спрямованістю. Ступінь сформованості професійного інтересу визначає характер роботи вчителя чи тренера над собою з метою використання своїх можливостей і здібностей. Психологічний компонент включає мотиви, які спонукають до діяльності в сфері фізичної культури і спорту, а саме діяльності тренера-викладача, бажання стати висококваліфікованим фахівцем (тренером), одержати роботу, прагнення до саморозвитку, самовиховання й професійного вдосконалення, систематичне ведення здорового способу життя. Науково-теоретичний компонент готовності до тренерської діяльності складається з теоретичних знань, які є основою для практичних дій. Знання, якими володіє тренер - це не просто інформація, яка пасивно зберігається в його пам’яті, а знаряддя регуляції практичної діяльності, засіб для прийняття рішень у конкретних ситуаціях. Знання спрямовують та організують дії фахівця, дозволяють оцінювати результативність виконаної роботи. Науково-теоретичний компонент характеризують обсяг знань (ширина, глибина, системність), стиль мислення, сформованість умінь і навичок тренера. До змісту науково-теоретичного компонента у професійній діяльності тренера входять: 1. Загальнотеоретична підготовка тренера до якої відноситься комплекс дисциплін, які формують світоглядний рівень фахівця, включаючи знання з історичних, філософсько-правових, соціальних, медико-біологічних, спортивно-педагогічних галузей. 2. Спеціальна теоретична підготовка забезпечує знання з історії, теорії, методики, організації і педагогіки спорту, глибокі знання систем підготовки спортсменів і умов реалізації спортивного результату. 3. Узагальнення і використання в навчально-тренувальному процесі між предметних зв’язків (психології, педагогіки, анатомії, фізіології, гігієни, теорії та методики фізичного виховання). 4. Вміння працювати з науковою та методичною літературою. 5. Постійно знаходити нові засоби та методи тренування та застосовувати їх під час підготовки спортсменів. 6. Вміння вивчити індивідуальні особливості спортсменів й розробка раціональної методики відбору для занять. 7. Знання технічного аспекту даного виду спорту, вміти скласти комплекси підвідних та спеціальних вправ, які дозволять спортсмену досягти рівня фізичної готовності. Суть практичного компонента полягає у наявності сформованих у тренера на відповідному рівні професійних вмінь та навичок. До практичного компонента належить комунікативна та організаційна діяльність тренера. Продуктивне педагогічне спілкування є основою, на якій може бути сформована позитивна мотивація на тренувальну діяльність, як у дітей так і в їх батьків. Комунікативні вміння тренера в процесі професійної діяльності полягають у взаємовідношеннях між тренером та спортсменами, використанні правильного усного мовлення під час звернення до спортсменів, вміння передбачити назріваючий конфлікт між спортсменами і уникнути його, керувати своєю поведінкою в процесі спілкування зі спортсменами, розуміти психологічний стан спортсменів. Організаційна діяльність є однією із провідних у діяльності тренера-викладача. Кожна педагогічна діяльність тренера має організаційний характер. До організаційної діяльністі тренера відноситься здібність тренера організувати діяльність спортивного колективу, саму спортивну роботу з врахуванням в ній кожного юного спортсмена. Вона включає в себе роботу тренера як безпосередньо на навчально-тренувальних заняттях так і поза ними. У практичній роботі тренера важливого значення набувають такі організаційні вміння тренера: - вміння володіти прийомами управління спортсменів; - вміння організувати діяльність спортсменів як на тренувальних заняттях так і в ході змагань; - вміння правильно вибирати своє місце в спортивному залі, щоб контролювати навчально-тренувальний процес та діяльність кожного спортсмена. - вміння раціонально розташовувати учнів; - вміння організувати спортивний колектив і керувати ним; - вміння створити сприятливу психологічну атмосферу в команді, організувати і контролювати взаємовідношення між спортсменами. Велике значення має психофізіологічний компонент який ми розуміємо як цілісну систему психофізіологічних якостей особистості тренера (пам’яті, уваги, оперативного мислення), взаємодія яких забезпечує підтримання оптимальної працездатності фахівця, досягнення ним належного рівня адаптаційних можливостей і як наслідок – здійснення високоефективної педагогічної діяльності. У діяльності тренера психофізіологічний компонент забезпечує професійну працездатність тренера, здатність вільно керувати своєю поведінкою і поведінкою інших, впевнено і наполегливо продовжувати розпочату справу, бути врівноваженим, витриманим та стійким до стресових ситуацій. До змісту фізичного компонента діяльності тренера належать – інформація про стан здоров’я та фізичного розвитку відповідно вимогам професійної діяльності. Для тренерів так як і для вчителів фізичної культури вона має особливо важливе значення. У своїй професійній діяльності тренер повинен володіти високим рівнем функціональної підготовленості, мати відмінне здоров’я, високий рівень працездатності, вести здоровий спосіб життя, з негативним відношенням до алкоголю, наркотиків, тютюнопалінню, та кваліфіковано володіти технікою виконання вправ. |