Главная страница
Навигация по странице:

  • Загальні вимоги до цитування такі

  • Список використаних джерел

  • За типами документів

  • У порядку цитування

  • Функції мови у суспільстві. Інформаційна революція. Писемна традиція і суспільний розвиток. 2


    Скачать 289.11 Kb.
    НазваниеФункції мови у суспільстві. Інформаційна революція. Писемна традиція і суспільний розвиток. 2
    Анкорukr.docx
    Дата11.03.2018
    Размер289.11 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаukr.docx
    ТипДокументы
    #16514
    страница11 из 26
    1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   26

    Білет №25
    Правила бібліографії до наукових робіт.



    Бібліографування – це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладенні опису документа. Такі описи можуть бути різними – бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання.

    Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю

    Під час написання наукової роботи дослідник зобов’язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки. Відсутність покликань – підстава говорити про плагіат.

    Загальні вимоги до цитування такі:

    • Цитування повинно бути повним, без скорочення, без спотворення. Пропуск слів позначають трьома крапками;

    • Кожну цитату обов’язково супроводжують покликанням на джерело;

    • За непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні покликання на джерела.

    Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел , а другою – сторінку, з якої запозичено цитату.

    Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні теми.

    Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

    Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора - за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).

    За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.

    Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.

    У порядку цитування: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.

    Білет №26
    Спілкування і комунікація.



    Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

    Отже, спілкування - це "цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів".

    Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

    Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

    Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

    Правила спілкування - "рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу". Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

    Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.

    Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

    Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття "комунікація" ширше поняття "спілкування". Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми "з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні".
    1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   26


    написать администратору сайта