Функції мови у суспільстві. Інформаційна революція. Писемна традиція і суспільний розвиток. 2

• Название: Функції мови у суспільстві. Інформаційна революція. Писемна традиція і суспільний розвиток. 2
• Анкор: ukr.docx
• Дата: 11.03.2018
• Размер: 289.11 Kb.
• Имя файла: ukr.docx
• Тип: Документы; #16514
• страница: 4 из 26

Білет №5
Мовна політика в Україні.

Мовна політика – це система заходів (політичний, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин у державі, зміну чи збереження мовної ситуації. Мовна політика є частиною національної політики , органічною складовою певного політичного курсу держави.
Мовна ситуація – ситуація взаємодії різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну специфіку й ареал поширення.
Пріоритетами мовної політики України є утвердження й розвиток української мови – головної ознаки ідентичності української нації., яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі. Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України (ст.10), Закон України «Про мови в Українській СРС», «Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України». Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

Білет №6
Мовна норма. Типи мовних норм.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови.

Головною категорією культури мови є мовна норма. Норма диктується й випрацьовується вихованням і освітою: родиною, оточенням, дошкільними й шкільними закладами, середньою спеціальною та вищою школами, літературою, театром, кіно-, радіо- й телевізійними передачами — усіма засобами масової інформації, а тепер ще й Інтернетом. Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова, змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми. Оскільки мовна норма — категорія історична, вона, як уже зазначалося, змінюється разом із розвитком і зміною суспільства.

Суспільний характер норми виявляється сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови. Сукупність загальноприйнятих, -усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.
Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм:

1. 
   орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)
   

1. 
   акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити
   
2. 
   лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);
   
3. 
   словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
   
4. 
   морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
   
5. 
   синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
   
6. 
   стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
   
7. 
   орфографічні норми (написання слів);
   
8. 
   пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
   

Білет №7
Мова і культура мовлення.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.
Культура мови – це якісь мови, естетично, етично, граматично і прагматично збалансованої.
Нормування – обмеження одних мовних засобів і проскрипція інших інших. Мовне нормування може стосуватись як окремих виявів на різних рівнях, так може стосуватися мови взагалі.