Білет №11 Українська нормотворча традиція.
З-поміж рис, якими українська мова відрізняється від інших східнослов’янських, можна виділити такі:
Фонетичний рівень:
Поява на місці давніх звуків ыта ізвука ивисокого піднесення переднього ряду, перед яким приголосні звуки завжди тверді, напр.: тихий, низький, кислий.
Голосний ене пом’якшує попередні приголосні звуки, напр.: теплий, село, небо.
Поява голосного звука іна місці давнього звука ь (ять), напр.: ліс, сіно, хліб (пор. у російській мові лес, сено, хлеб).
Чергування о, е з і у новозакритих складах, напр.: дім – дому, піч – печі.
Шиплячі, губні та звук рв кінці слова завжди тверді, напр.: плащ, голуб, повір.
Після шиплячих та й перед наступними споконвічно твердими приголосними звук е змінюється на о, напр.: жонатий (пор. женитися), шостий (пор. шести), копійок (пор. копієчка).
Приголосний лзмінюється на ву формах дієслів минулого часу чоловічого роду, напр.: писав, читав, знав (пор. у російській мові писал, читал, знал).
Морфологічний рівень:
Збереження окремого типу відмінювання (ІV відміна) іменників середнього роду, напр.: теля, курча, ім’я (пор. родовий відмінок теляти, курчати, імені).
Збереження давніх закінчень -ою, -ею іменників (І відміна) у формі орудного відмінка однини, напр.: рукою, петлею, душею (пор. в російській мові рукой, петлей, душой).
Закінчення давального відмінка однини -ові, -еві (-єві) іменників чоловічого роду, напр.: батькові, синові, лікареві, Андрієві.
Стягнені форми якісних прикметників жіночого, середнього роду та множини, напр.: добра, добре, добрі (пор. в російській мові добрая, доброе, добрые).
Збереження форм інфінітива на -тидієслів, напр.: писати, читати, брати (пор. в російській мові писать, читать, брать).
Наявність складної форми майбутнього часу дієслів, напр.: писатиму, читатиму, працюватиму.
Наявність чергування приголосних г, к, хіз з, ц, су відмінкових формах іменників, напр.: нога, рука, вухо – нозі, руці, вусі тощо.
Отже, українська мова – це самостійна давня слов’янська мова, яка має свої особливості на фонетичному, морфологічному рівнях. Це підтверджується також на рівні лексики, фразеології та правопису.
Білет №12 Прагматика висловлювання і мовна норма.
Висловлювання — мовленневий твір, створений мовцем в процесі конкретного мовленневого акту. Розглядається в контексті цього мовленневого акту як частина дискурсу. Термін «висловлювання» вживається у лінгвістичній літературі в двох значеннях :
як синонім терміну «мовленнєвий акт»
як позначення для мовленнєвого відтворення, здійсненого в ході мовленнєвого акту й розглядуваного в контексті цього мовленнєвого акту.
Ми використовуємо у всіх випадках, крім прямого цитування, тільки друге його значення. Прагматику часто розглядають як той компонент граматики, який містить правила («стратегії») інтерпретації реплік у розмові. У цій інтерпретації виявлені:
мотивування висловлювань і стратегій ведення розмови;
класи мовних засобів, що втілюють ці стратегії.
У такій концепції правила прагматики виглядають аналогічно синтаксичним і дозволяють витягати з висловлювань приховані презумпції мовця, загальне для співрозмовників знання і т. п. Повний же набір прагматичних правил моделює вживання мови.
Білет №13 Соціолінгвістичний аспект культури мови.
Соціолінгвістика – це галузь мовознавства, яка вивчає закономірності розвитку й існування мови, що визначаются конкретними соціальними умовами життя суспільства. «Чиста», або «просто», лінгвістика аналізує сам мовний знак: його звукову й зовнішню, матеріальну оболонку, його значення (тобто його внутрішній зміст, що вже само по собі не є матеріальним і не діє на наші органи чуття), сполучуваність з іншими знаками, його зміни в часі. Соціолінгвістика наголошує саме на тому, як використовують мовний знак люди,– всі однаково чи по-різному, у залежності від свого віку, статі, соціального положення, рівня й характеру освіти, конфесійної приналежності, від рівня загальної культури і т. ін.? Існує певна загальна закономірність: середовище, в якому живе людина, впливає на її мовленнєві навички. Найподатливішою до такого впливу є дитина. Проте й дорослі засвоюють, нерідко неусвідомлено, мовні особливості оточення – членів родини, друзів, товаришів. Різні впливи соціального середовища на мову й мовну поведінку людей і вивчає соціолінгвістика. (Це є найпростіша дефініція цього поняття, про наукову дефініцію сказано нижче). У мові існують “зони”, більшою або меншою мірою чутливі до впливу соціальних чинників. Наприклад, форми вертання до співрозмовника, стереотипи привітань, прощань, оздоровлень, вибачень тощо – словом, уся система м о в н о г о е т и к е т у найбільшою мірою обумовлена соціальними характеристиками комунікантів та ситуацією спілкування. При цьому в різних мовах та мовних спільностях діють різні рекомендації та заборони, що стосуються вживання тих або інших етикетних формул. Ці формули є досить умовні: на їх місці могли б бути інші мовні вирази з тією ж самою функцією, однак традиція – культурна і мовна – закріпила у вживанні саме дані мовні форми, а не якісь інші, і нехтування умовностями етикету, спроби “сваволити” з етикетними шаблонами можуть призводити до непорозуміння й конфліктів.
|