Голосних звуків української мови. Творення голосних звуків, їх класифікація. Основні принципи класифікації голосних
 Скачать 0.87 Mb.
|
|
неогублений голосний заднього ряду низького піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɑ]. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тридцат']. Примітка. 3 усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], [во'хкий], [д'охт'у] (орфографічне: легко, вогкий, дьогтю). Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобо'йу], [спи'сати]. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розписка] і {расписка], {розказати} і Іросказа'ти]. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові в кінці слова та складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'вйу], [обчисле*н':а]. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [б'іл], [ш'іс'т], [к' іно']. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [зб1 Іж'\а], \р'іч':у]. Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: \дз\вінок\ прису[дж]увати, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення.Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: ві[д][з]ивати, пі[д][з]вітний, пере[д][з]'їздівський, пі[д][ж]ену. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбутне], [нат ак], [сіл]. Звук [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт, ґанок, ґрунтовний, ґрати (рос. решетка), ґрасувати (розчищати) та ін. Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови. Предметом вивчення орфоепії є: o звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам); o правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних); o правильна вимова звукосполучень; o правильна вимова окремих слів та їхніх форм. Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам. Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні. Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з] ве[з]ти - ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка вимова [т] замість [д] ро[д]овий - ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка приві[д] - приві[т] Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: Правильно Неправильно плутати путати плутаю путаю плутають путають Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф]; Правильно Неправильно факт хвакт фарба хварба фахівець хвахівець феномен хвеномен форматний хворматний функціонувати хвункцюнувати хвала фала хвороба фороба Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л] лекція - лекція телеграма - телеграма вимова [і] замість [ш] у словах іншомовного походження д[и]ректор - д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж с[и]мпозіум - с[і]мпозіум ц[и]ркулярний - ц[і]ркулярний Вимова голосних звуків Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості: 1. Голосні /а/, [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати, [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність, [зв'ітувати] -звітувати. 2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [тоУму] - тому, [зо^л'а] - зозуля, [п^лубка] -голубка. 3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: [ Пам'ятайте І Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці нена-[ голошеного [о]: [мажоритарна] -мажоритарна. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [ди°рёктар] - і директор, [харавМ] -хоровий._] Вимова приголосних звуків 1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ, [наказ] - наказ, [чисмдуж] -чимдуж, [надто] - надто, [дов'ідка] - довідка. Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] - легко, [н'Іхт'і] - нігті, [к'іхт'і] - кігті. 2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба] - орфографічно просьба, [вогзал] - вокзал, [бород'ба] -боротьба. 3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою, [сказати] - сказати. 4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [роспйска] - розписка, [бемзпомнелк6виї] і [беИспоми*лк6виї] - безпомилковий. 5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім, [вели'ч] - велич, [пйшеиш] - пишеш, [позичте"] -позичте, [с'м'іх] - сміх. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний, [б'іограф'ійа] - біографія, [ш'іс'т'] - шість, [х'ід] -хід, [к'ілограм] - кілограм. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж':а] -роздоріжжя, [р'іч'.у] - річчю. 6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [т]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [т], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук [т] вживається не лише віповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда, ґаздувати, ґанок, грати, ґатунок, ґречний, ґніт, ґрічно, ґречність, ґрунтовий, ґрунт, ґрунтозахисний, ґрунтдво-кліматйчний, ґрунтообробний, ґрунтознавство, ґудзик, ґрунтуватися, ґрасувати (розчищати). 7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзв6ни*к] - орфографічно дзвоник, [приссуджувати] - присуджувати, [в'ідр'аджеин':а] - відрядження, [нагор6джеин':а] - нагородження. Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня: [в'щ-зиевати] - орфографічно відзивати, [п'ідзв'ітниї] - підзвітний, [п'ід-жеину] - піджену. 8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і]вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] -орфографічно майбутнє, [п'іс'н'а] - пісня, [горд'іс'т'] - гордість. Вимова звукосполучень 1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних: o -ться вимовляється як |ц':а|: [лиестуйец':а] - орфографічно листується, [учац':а] -учаться, [гн,і'вайуц':а] - гніваються, [обуриец':а] - обуриться; o -шся вимовляється як [с':я]: [з'в'іт^йес':а] - звітуєшся, [в'ітайес':а] - вітаєшся, [розписуйес':а] - розписуєшся; o -жся вимовляється як |з'с'а|: [зваз'с'а] - зважся, [неивр'із'с'а] - не вріжся; o -чся вимовляється як |и':а|: [неимор6ц':а] - не морочся; o -жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри'вор'і'з'ц'і] - криворіжці, [запор'і'з'ц'і] - запоріжці. 2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) -► [пройізнйї] - проїзний, контраст + н(ий) -> [контрасниї] - контрастний, баласт + н(ий) -► [баласниї] - баластний. Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] -шістнадцять, [ш'іс:6т] - шістсот,[ш'іздеис'ат] - шістдесят, [преизиеден'с,киї] - президентський, [агёнство] - агентство, [інте"л,іген,с'киї] -інтелігентський. Увага! У словах [пеистлйвиї], [хвастлйвиї]. [виспускнйТ] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружитисс'а] -здружитися, [здр£°нивц'а] - здравниця, [сприймати] - сприймати, І [спрац'увативс'а] -спрацюватися, [страїкувати] - страйкувати, [страховії?] - страховий. Вимова слів іншомовного походження Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями: 1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим. Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою. Правильно Неправильно [іде"ал'но] - ідеально идеально [ідейа] - ідея идея 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, документ, популяризація. 3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теинден,ц'ійа] - тенденція, [пеир,іодиезац'ійа] -періодизація, [сеиртисф'ікат] - сертифікат. 4.Основні правила вимови голосних. Основні порушення правил мови українських голосних та причини такого явища. 1. Голосні звуки української мови є звуки повного творення. Вони вимовляються повнозвучно не тільки під наголосом, а й у ненаголошеній позиції. 2. Звук [а] в усіх позиціях вимовляється чітко, ясно, ніколи не скорочується й не приглушується, не переходить у звуки [е], [і], [и]: [ша́пка], [час], [дале́ко], [па́мјат'], [загл'ада́ти]. 3. Голосний [о] як наголошений, так і ненаголошений вимовляється виразно, повнозвучно, ніколи не переходить у звук [а]: [вода́], [молоко́], [обговори́ти]. Ненаголошене [о] перед наголошеним складом з [у] звучить з наближенням до [у]: [коужу́х], [моуту́зка], [поулу́м иесок], [боул'у́чиĭ], [моугу́т'н' іиĭ], [роузу́мниĭ], [у боују́], [коузу́], [доушчу́], [чоуму́], [гоуту́ју], [говоур'у́], [ноушу́], [допомоужу́], [воуд͡жу́]. Не виявляє нахилу до [у] звук [о] в таких випадках: коли є сполучним голосним у складних словах: [одноку́рсниек]; також, за нечисленними винятками, у словах іншомовного походження: [борд'у́р], [монту́ју]; у префіксах до-, о-, об-,про-, роз- багатьох слів: [добу́ти], [здобу́ток], [оду́жати], [обслу́га], [пробу́ти], [роздумати]; у ряді суфіксів: [красоту́], [рвону́ти], [трусону́ти]. Перед складом з наголошеним [і] нахил [о] до [у] менш виразний: [г о(у)л'іўка], [по(у)р'і́г], [то(у)бі́], [до(у)јі́ити], [хо(у)д'і́м(о)]. Малопомітний нахил [о] до [у] перед наголошеним складом з [і] у словнику не позначається. Сильне наближення ненаголошеного [о] до [у]: [зуозу́л'а], а то й заміна [о] звуком [у]: [зузу́л'а], вимова [о] з нахилом до [у] в будь-якій позиції: [коуро́ва], що спостерігається в говорах південно-західного наріччя, не відповідає літературній нормі. 4. Звук [у] вимовляється чітко в усіх позиціях: [кучугу́ра], [будо́воју], [л'уди́на]. Ненаголошений [у] після голосно перед приголосним може ослаблюватися до нескладотворчого: аудиторія [аўдието́р'іја]. 5. Голосний [і] вимовляється чітко як звук переднього ряду і високого ступеня підняття язикової спинки: [д'ід], [с'і́но], [с'іл'с'ки́ĭ]. Так вимовляється й [і], що походить з [о]: [н'іж], [с'ік], [с'т'іл], [пос'т“і́ĭниĭ], [н'іг], [бол'і́т], [брат'і́ў], [в“іл], [б“ік], [в“ін] також [і] в закінченні називного відмінка множини прикметників, дієприкметників, числівників, займенників, [га́рн'і], [здоро́в“і], [бра́тов“і], [би́т'і], [дру́г“і], [на́ш“і]; на межі слів та частин абревіатур: [д'ід і ба́ба], [ф“і̀нінспе́ктор]. Виразно вимовляється [і] й на початку слова: [і́скра], [і́спиет], [істо́та], зокрема й після прийменника на приголосний: [вʻʻід і́скри], [з і́скри]. Однак у деяких словах наголошене початкове [і] наближається у вимові до [и]: [і́инод'і], [і́инколи]у [і́иншиĭ], [і́инде]. З наближенням до [и] вимовляється також [і] в закінченнях називного й орудного відмінків однини та непрямих відмінків множини прикметників м'якої групи та порядкового числівника третій: [си́н'іиĭ], [беизкра́јіиĭ], [тре́т'іиĭ]— називний відм. чол. роду; [си́н'іим], [беизкра́јіим], [тре́т'іим] — орудний відм. однини чол. й середн, роду; [си́н'іих], [беизкра́јіих], [тре́т'іих]—родовий і місцевий відм. множини; [си́н'іим], [беизкра́јіим], [тре́т'іим] — давальний відм. множини; [си́н'іими], [беизкра́јіими], [тре́т'іими] — орудний відм.множини. Так само вимовляється [і] в закінченнях присвійних займенників мій, твій, свій: [мојі́им] — орудний відм. однини; [мојі́их] —род. і місц. відм. множини; [мојі́им] — дав. відм. множини; [мојі́ими] — орудн. відм. множини. Без нахилу до [и] вимовляється [і] тільки в закінченнях місцевого відм.однини чол. й середн. роду: у [си́н'ім], [беизкра́јім], [тре́т'ім], [мојі́м]; давального й місцевого відм. жіночого роду: [си́н'іĭ], [беизкра́јіĭ], [тре́т'іĭ], [мојі́ĭ] та називного відм. множини: [си́н'і], [беизкра́јі], [тре́т'і], [мојі́]. Після [ј] широку вимову [і] маємо в ряді суфіксів: [крајі́ина], [геиројі́ин'а], [во́јіин], [гно́јіишче], [веибо́јіистиĭ], [мар'і́јіин], [го́јіити] та ін. Основна форма цих суфіксів -ин(а), -ин(я), -ин, -ищ(е), -ист(ий), -ин, -и(ти). Під впливом [ј] звук [и], що є в основі цих суфіксів, звужується до [іи]. 6. Голосний [е] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і середньо-низького підняття: [сте́жка]. Артикуляція його, на відміну від [і], легка, ненапружена. Вимова наголошеного [е] із значним наближенням до [и]: [сти́ежка], відома в говірках, є грубим порушенням літературної норми. Виразно звучить [е] і в побічнонаголошених складах: [тѐплоте́хн'іка]. Не втрачає своєї якості звук [е] також в окремих ненаголошених позиціях, а саме: а) на початку слова після паузи: [еква́тор], [екра́н], [епо́ха]; б) коли є закінченням слова: [мо́ре], [по́ле], [га́рне], [те́пле], [да́не], [ши́те], [пе́рше], [пја́те], [ко́жне], [ус'а́ке], [дру́же], [бра́те], [пи́ше], [кли́че], [ви́ĭде], [вʻʻіз'ме]; в) у закінченнях іменників: [го́стевʻʻі], [това́риешевʻʻі], [кра́јевʻʻі], [го́стем],[това́риешем], [кра́јем], [се́рцем], [мо́рем], [до́леју], [ка́шеју], [те́слеју]; г) коли виступає сполучним звуком у складному слові, перший компонент якого має побічний наголос: [бо̀лезаспок'і́ĭлиевиĭ]. В інших ненаголошених позиціях [е] наближається у вимові до [и]. Перед наголошеним складом з [і], [и], [у] це наближення більше: веді́ть [виед'і́т' ], веди́ [виеди́], веду́ [виеду́], а перед складом з [о], [а], [е]— менше: вело́[веило́],вела [веила́], веде́ [веиде́]. У ряді випадків ненаголошвне [е] і перед наголошеними [і], [и], [у] вимовляється без значного нахилу до [и], зокрзма в префіксах без-, пре-: [беизви́хʻʻідниĭ], [преиму́дриĭ] у заперечній частці-префіксі не-: [неид'і́ĭсниĭ]; перед [р] у межах складу: [пеирли́на] (попередній [р], звук [л] і тверді губні також розширюють до деякої міри сусідні з ними [е], [и]); після голосного в словах іншомовного походження: [поеити́чниĭ]; тоді, коли виступає в ролі сполучного звука в складних словах: [волеил'у́бниĭ]. На вимову ненаголошеного [е] впливає також сусідство м'яких приголосних, які звужують його вимову. Цей вплив найвідчутніший при обобічному сусідстві таких приголосних, особливо [ј]. Після [j] перед дальшим м'яким приголосним голосний [е] вимовляється як [иі] [1] : армі́єць [армʻʻі́јиіц' ], європе́єць [јеиўропе́јиіц' ], інді́єць [ін'д'і́јиіц'], засво́єння [засво́јиін':а], змагаєшся [змага́јиіс':а], змагається [змага́јиіц':а]. 7. Голосний [и] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і високо-середнього підняття, проміжний між [і] й [е]: [ти́хо], [хи́тра], [ми], [син], [ни́ва]. Твориться він легко, без напруження. Дуже напружена його вимова, значно обнижена артикуляція, близька до [иі] або [е]: [ти́іхо], [хʻʻе́тра], вимова його як [ы]: [мы], [сын] — усі ці відмінності у вимові [и], властиві окремим південно-західним говорам, є відступом від літературної норми. Не становить загальноприйнятої норми і вузька та підвищена вимова типового [и],характерна для північних говорів: [миі], [ни́іва]; [мі́и], [ні́ива]. Виразно чується звук [и] також: а) у побічнонаголошених складах: [шѝрокор'а́дна]; б) у ненаголошеній позиції перед [ĭ], що стоїть у кінці слова або перед наголошеним складом з [и]: [жва́виĭ], [дру́гиĭ], [ви́лиĭ]', [приĭти́], [киĭки́]; в) у ненаголошеному закритому складі закінчення слова: [до́брих], [би́тих], [пе́рших], [ко́жних], [до́брим], [би́тим], [пе́ршим], [ко́жним], [но́сиш], [но́сит'], [но́сим]. Без помітного нахилу до [е] чується ненаголошене [и] у формі 2-ої особи однини наказового способу дієслів І дієвідміни: [ви́ĭди], [ви́три], [ви́пхни]. У решті випадків ненаголошений голосний [и] кінцевого відкритого складу звучить з незначним наближенням до [е]: [свобо́ди(е)], [заво́ди(е)], [пол'а́ми(е)], [робити(е)], [би́ли(е)], [зрад'і́ўши(е)], [навʻʻі́ки(е)]. Цього малопомітного нахилу словник не фіксує. З найбільшим нахилом до [е] звучить [и] перед наголошеним складом з [е]:живе́ [жеиве́], сидите́ [сиедеите́]. Проте [и] в ролі сполучного звука в складних словах, де першим компонентом є числівник, перед складом з наголошеним [е] вимовляється з незначним наближенням до [е]: [пјатиеде́н:иĭ]. Перед наголошеним складом з [а] наближення [и] до [е] також значне, але не таке сильне, як перед [е]. Тому позначаємо вимову цього[и] знаком [ие]: [чиетати]. Перед наголошеними складами з [о], [у], [и], [і] звук [и] виступає з невеликим нахилом до [е]: [жиела́], [жиеву], [жиеви́], [жиевʻʻі́т']. 8. На вимову ненаголошених [е], [и] впливає темп мовлення. У прискореному темпі вони ще більше зближаються один з одним: [жеве́], [жеила́], [свобо́дие], [заво́дие], [брата́мие], [роби́тие], [би́лие], [навʻʻі́кие], [зрад'і́ўшие]. 9. Зближення, змішування і нерозрізнювання [е], [и] в ненаголошених позиціях — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Слова в парах мене́ [меине́] і мине́ [меине], наведу́ [навиеду́] і на виду́ [на виеду́] вимовляються абсолютно однаково. Вимова ненаголошених [е], [и] без помітної відміни від наголошених, властива північним говіркам, перебуває поза нормами літературної мови. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова плангарантійний витяг видавець мудрість В інших позиціях вимова голосних має такі особливості: 1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати; [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність; [зв'ітувіти] - звітувати. 2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [то^м^] - том$; [зоузул'а] - зозуля; [гоулубка] - голубка. 3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко: [е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [ре"агувати] - реагувати; [вантажеин': а] - вантаження. [и]-з наближенням до [е] [висдаток] - видаток; [обвиенувачеин': а] - обвинувачення; [си*сте"матичний] - систематичний. Пам'ятайте! Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості: 1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко: [зніти] - знати; [ пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність; [з'в'ітувати] - звітувати. У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]: [іинод'і] - іноді [іинколи] - інколи [іинде] - інде [іиншиї] - інший 2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у]: [то^му] - тому; [порушити] - порушити; [й^му] - йому; [с&бЧ]-собі. 3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: [е]-з наближенням до [и] [ме'ті] - мета; [реиагувіти] - реагувати; [мен'і] - мені. У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко: [р'іуне] - Рівне; [пбле] - поле. їй]-з наближенням до [е] [ви'даток] - видаток; [oбвиcнyв¿чe,,н,: а] - обвинувачення; [сисстеиматичнисї] - систематичний. Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко: [полем' і ка] - полеміка; [вибори] - вибори; [креидит] - кредит. Увага! Орфоепічна компетенція Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголо-шеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна (неправильно мажаритарна). Голосні звуки творяться за допомогою видихуваного без перешкод струменя повітря, який змушує дрижати голосові зв'язки, і різного положення губ і язика. Детальніше на цьому питанні ми спинялися в темі |