Голосних звуків української мови. Творення голосних звуків, їх класифікація. Основні принципи класифікації голосних
 Скачать 0.87 Mb.
|
|
частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні[Джерело?]. Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на[Джерело?]: об'єкт дії: подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?) про брата; напрямок: їхати (куди?) на море, йти (куди?) до лісу; місце: росте (де?) біля криниці; причину: заспівав (з якої причини?) від радості; мету: зібратися (з якою метою?) для роботи; час: залишити (на скільки?) до завтра. Один і той самий прийменник може виражати різні смислові відношення: росте за хатою (місце) — прийти за годину (час) — купив за гривню (об'єкт). Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників: росте біля дороги, росте при дорозі, росте край дороги, росте поблизу дороги. Прийменники можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв'язки: при, біля, поблизу, край, неподалік (синоніми), в — з, під — над (антоніми). 23. Правопис сполучників. Правопис сполучників Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова: абощо, тощо. ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ! Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучникизате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються. Пор.: Хоч не застав Івана дома, затепройшовся; але: За те оповідання його похвалили. Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.: Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, коли б я не приїхав? Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із частками би та займенника що за допомогою контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.: Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання! Якщо хочеш, допоможу тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе. Окремо пишуться: а) сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж,хоча б, хоч би; б) складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як,через те що й под. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то. 24. Правопис часток. Правопис часток Словотворчі частки пишуться разом, окремо або через дефіс. Разом пишуться: а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, абияк, аніскільки, анітрохи, анічогісінько, аніяк, дедалі, деколи, декотрий, дещиця, дещо, чималенький, чимало, щовечора, що години, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили, якби, якнайшвидше, якомога, якщо та ін.; б) частки би (б), то, що у складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож; в) частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь); г) частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, котресь, якийсь, якась, якесь;десь, колись,.хтось, щось. Окремо пишуться: а) частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до; б) частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток. Через дефіс пишуться: а) частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, все-таки, дістав-та-ки, так-таки; ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ! Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити). ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ! Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга. б) компоненти будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-й под. у складі займенників і прислівників. Модальні частки теж пишуться окремо, а саме: а) частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні: Ходи ж зі мною; Він же великий учений; б) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: На що то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна? 25. Правопис відмінкових закінчень іменників. Стилістична роль іменників у текстах різних функціональних стилів. 26.Правопис відмінкових закінчень прикметників. Творення ступенів порівняння прикметників. Творення і правопис присвійних прикметників. Стилістична роль прикметників у текстах різних функціональних стилів. За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються прикметники повні (членні) і короткі (нечленні) в залежності від типу закінчень. Пор.: повен човен і повний човен, зелен сад — зелений сад. Суттєві ознаки коротких прикметників: вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами, числами та відмінками. Для повних прикметників характерні два різновиди форм — стягнені й нестягнені. Нестягнені прикметники вживаються лише в називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного і знахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленая ліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як стилістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії тощо. Широковживаними (з усіма практично граматичними характеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури. Саме вони складають систему граматичних форм, визначають основні мовні властивості прикметників. старий; стара + я — сторона — стараа — стара). Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосного основи поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінкових закінчень. Основа прикметників твердої групи закінчується на твердий приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ий, -а, -е): білий, білого, білому; сестрин, сестриного, сестриному;річний, річного, річним; Андріїв, Андрієва, Андрієве. До твердої групи належать: прикметники з основою на твердий приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (білий, довгий, безперечний), присвійні прикметники з суфіксами -ин (-їн), -ів (-їв): материн, Маріїн, Петрів, Олексіїв. Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-їй, -я, -є): синій, синього, синім; кутній, кутнього, кутньому; вчорашній, вчорашнього, вчорашніми; порожній, порожнє, порожніх. До м'якої групи належать: прикметники з основою на м'який приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (синій, братній), з основою на (-шн) їй, (-жн) їй (сьогоднішній, справжній), з основою-на -Й- (безкраїй). У суфіксі присвійного прикметника -ів (-їв) при словозміні відбувається чергування. (Іванко — Іванків — Іванкового, батько — батьків — батькового); (Василь — Василів — Василева, скрипаль — скрипалів — скрипалева, Андрій — Андріїв — Андрієва). У мові існує ряд прізвищ і географічних назв, що звучать і пишуться однаково: Ростов—місто Ростов, Мічурін —місто Мічурін. У них різні закінчення в орудному відмінку: -им у словах-прізвищах, -ом — у географічних назвах. Тому був знайомий з Мічуріним, але: містом Мічуріном. Закінчення -ом зберігається у прізвищах неслов'янського походження: Чапліном, Дарвіном. Своєрідна система відмінювання складних прикметників на -лиций, де зустрічаються закінчення твердої і м'якої груп. Пор.: Н. круглолиций круглолице Р. круглолицього Д. круглолицьому Зн. (Н. чи Р.) круглолице О. круглолицим М. ( на) круглолицьому, круглолицім Н. круглолиця круглолиці Р. круглолицьої круглолицих Д. круглолицій круглолицим Зн. круглолицю як Н. чи Р. О. круглолицьою круглолицими М. (на) круглолицій (на) круглолицих Вимагають граматичної орієнтації в написанні суфікси -ичн-, -ічн-, -їчн-, а саме: після кінцевого кореневого приголосного д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р пишеться суфікс -ичн-, після інших приголосних ічн-, після голосних - їчн- геометричний, класичний, демократичний, трагічний, географічний, атеїстичний, архаїчний). У прикметниках від слів українського походження з суфіксом -иц(я) завжди вживається суфікс -ичн-: криниця — криничний, суниця — суничний, вулиця — вуличний. Треба розрізняти написання в українській мові суфіксів -ов (ий), -ев (ий), -єв (ий) На відміну від російської мови суфікс (-ов) ий пишеться: якщо перед ним стоять шиплячі приголосні (ж, ч, ш, щ) та й, а наголос при цьому падає на закінчення (січовий,дощовий, гайовий) і незалежно від наголосу, якщо перед суфіксом стоїть твердий приголосний (крім шиплячого): добовий, зоровий, казковий, вітровий, кастовий. За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи — тверду й м’яку. Тверда група прикметників1. До твердої групи належать: а)якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку однини чол. роду закінчуються на -ий: безла́дний, безпора́дний, безробі́тний, бідола́шний, вели́чний, весе́лий, весня́ний, відпові́дний, гірки́й, глухи́й, дові́чний, замо́жний, за́хідний, кни́жний, ко́сий, ку́ций, майсте́рний, мо́дний, молоди́й, навча́льний, нагі́рний, наро́дний, нови́й, око́личний, пито́мий, попере́чний, пото́чний, працьови́тий, прода́жний, п’ятику́тний, рі́дний, сві́жий, семирі́чний, си́зий, сі́рий, сліпи́й, ста́рший, схі́дний, теля́чий, тогобі́чний, тото́жний, туги́й, тяму́щий, чи́стий. б)Присвійні прикметники із суфіксами -ів (після голосного та апострофа -їв), -ин (після голосного та апострофа -їн), які в називному відмінку однини чол. роду після цих суфіксів мають нульове закінчення: Андрі́їв, ба́тьків, Га́лин, ді́дів, доччи́н, І́горів, Марі́їн, ня́нин, шевці́в. в)Усі короткі форми прикметників: варт, ви́нен, го́ден (зго́ден), гото́в, жив, здоро́в, зе́лен, ла́ден, пе́вен, по́вен, пови́нен, прав, рад, я́сен. М’яка група прикметників2. До м’якої групи належать: а)Відносні прикметники, що мають основу на м’який приголосний -н- і в називному відмінку однини чол. роду закінчуються на -ій (після голосного -їй): безо́дній, бу́дній, ве́рхній; весі́нній, вечі́рній, всесві́тній (кругосві́тній), горо́дній, да́вній (неда́вній), доро́жній (подоро́жній), досві́тній, доста́тній, дру́жній (але дру́жний — з іншим значенням), жи́тній, за́дній, замі́жня, кра́йній, ку́тній, лі́тній (повнолі́тній), майбу́тній, могу́тній, му́жній, незабу́тній, нові́тній, обі́дній (пообі́дній), осві́тній, осі́нній, оста́нній, пере́дній, пі́зній, поро́жній, прису́тній (відсу́тній, посу́тній), пу́тній, ра́нній, самобу́тній, само́тній (але самі́тний), сере́дній (посере́дній), спі́дній, сторо́нній, сусі́дній, ха́тній, худо́жній тощо. б)Усі прикметники на -жній, -шній, що походять від прислівників: бли́жній, вну́трішній, вчора́шній, да́вні́шній, дома́шній, за́втрашній, зо́внішній, коли́шній, око́лишній, поздо́вжній, ра́нішній, спра́вжній, сього́днішній, тепе́рішній, торі́шній (алецьогорі́чний), туте́шній та ін.; також прийде́шній, сіне́шній тощо. в)Відносні прикметники з основою на -й: безкра́їй, довгові́їй, короткоши́їй; відносні прикметники з відтінком присвійності: бра́тній, о́рлій, а також якісний прикметникси́ній. Якісні прикметники при порівнюванні ознак предметів можуть вказувати на неоднакову міру якості. У зв'язку з цим розрізняються два ступені порівняння: вищий і найвищий. Вищий ступінь показує, що в одному предметі ознака проявляється більшою (або меншою) мірою, ніж в іншому: сьогодні погода холодніша, ніж учора. Найвищий ступінь показує, що в якомусь предметі ознака виявляється найбільшою (або найменшою) мірою порівняно з іншими предметами: Дніпро — найдовша річка України. Кожен зі ступенів має дві форми: просту й складену. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш-, -ш-: милий — миліший, ніжний — ніжніший. У деяких прикметників при таких змінах можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек-: глибокий — глибший, далекий — дальший. При додаванні суфікса -ш- у складі прикметників можуть виникати звукові сполуки (результат чергування), які на письмі позначаються літерами жч і щ. У вищому ступені прикметників г, ж, з перед суфіксом -ш- змінюються на -жч-, а с + -ш- — на -щ-: високий — вищий, вузький — вужчий, дорогий — дорожчий, дужий — дужчий, низький — нижчий, але: легкий — легший. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — найдорожчий, кращий — найкращий. Значення найвищого ступеня можна посилити префіксами як-, що-: якнайзручніший, щонайвродливіший. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою приєднання слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш, вдалий, більш глибокий, менш вередливий. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання слівнайбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш, зручний, найбільш стійка, найменш, приємне. Не мають ступенів порівняння прикметники, що називають абсолютну якість: голий, порожній; прикметники, утворені за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -езн-, -енн-, -уват-: гарнесенький, величезний, широченний, білуватий. ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ виражають приналежність предмета певній людині чи тварині і відповідають на питання чий? чия? чиє?: Шевченкова пісня, бабина хата, татова люлька, вовчий хвіст. Присвійні прикметники мають яскраво виражене значення при-належності одній особі і не позначають належність групі осіб. В українській мові характерною ознакою присвійних прикметників є специфічні суфікси -ин(-їн)-, -ів(-їв) — (останні характеризуються морфонологічними варіантами для непрямих відмінків: -ов, -ев, —єв). Присвійні прикметники, що означають приналежність одній тварині, утворюються за допомогою суфіксів -ач-, -яч-, -ин-, —їн—, -ий: мичаший хвіст, орлиний дзьоб, солов’їний спів. Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному та знахідному відмінках мають коротку форму (учителів, Павлів, доч¬чин), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (гусячий, собачий). Сфера вживання присвійних прикметників, утворених від назв людей, досить обмежена, здебільшого це розм’овне мовлення або художній стиль. 27. Відмінювання числівників.Звязок числівників з іменниками. Числівники один, одна, одне (одно) в називному відмінку мають форми коротких прикметників. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: одне й одно. 1. Прислівники від п'яти до десяти, від одинадцяти до двадцяти, тридцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком: Н. п'ять сімнадцять Р. п'яти (п'ятьох) сімнадцяти (сімнадцятьох) Д. п'яти (п'ятьом) сімнадцяти (сімнадцятьом) 3. п'ять (п'ятьох) сімнадцять (сімнадцятьох) О. п'ятьма (п 'ятьома) сімнадцятьма (сімнадцятьома) М. на п'яти (п 'ятьох) на сімнадцяти (сімнадцятьох) Н. п'ятдесят Р. п'ятдесяти (п 'ятдесятьох) Д. п'ятдесяти (п 'ятдесятьом) 3. п'ятдесят (п 'ятдесятьох) О. п'ятдесятьма (п 'ятдесятьома) М. на п'ятдесяти (п 'ятдесятьох) Запам 'ятайте: в усіх відмінках, крім називного, маємо паралельні форми. У всіх складних числівниках на -дцять, -десят — відмінюється тільки друга частина; у числівниках одинадцять, чотирнадцять наголошується склад -на-, на відміну від російської мови. Але у знахідному відмінку — наголос на закінченні -ох: одинадцятьох, чотирнадцятьох; у числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування і з е, о: шести, семи, восьми. 2. Числівники сорок, дев'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного й знахідного, мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста). 3. Складні числівники на визначення сотень відмінюються за зразком: Н. двісті триста п'ятсот Р. двохсот трьохсот п'ятисот Д. двомстам трьомстам п'ятистам 3. двісті (двохсот) триста (трьохсот) п'ятсот (п 'ятисот) О. двомастами трьомастами п'ятьмастами (п'ятьомастами) М. (на) двохстах (на) трьохстах (на) п'ятистах Числівник чотириста відмінюється як триста. Числівники шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот відмінюються як п'ятсот. У цих числівниках відмінюються обидві складові частини і пишуться вони разом. У числівниках п'ять, шість, дев'ять, десять та в усіх числівниках на -дцять зберігається пом'якшення після кінцевого приголосного т. Усередині такого складного числівника пом'якшення після т немає. Наприклад: п'ятсот, п'ятдесят, шістсот, п 'ятнадцять, дев 'ятсот. Але в орудному відмінку в числівниках: три, п'ять, шість, дев'ять, десять зберігається пом'якшення кінцевого приголосного основи. Наприклад: трьома, п 'ятьма (п 'ятьома), шістьма (шістьома). Зберігається пом'якшення в усіх числівниках на -дцять в орудному відмінку: дванадцятьма (дванадцятьома), дев 'ятьма (дев 'ятьома) тощо. 4. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: Н. триста вісімдесят сім Р. трьохсот вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох) Д. трьомстам вісімдесяти (вісімдесятьом) семи (сімом) 3. триста (трьохсот) вісімдесят (вісімдесятьох) сім (сімох) О. трьомастами вісімдесятьма (вісімдесятьома) сьома (сімома) М. (на) трьохстах вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох). 5. У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово: дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ятий — ...дев'ятого (дев'ятих), дев'ятому (дев'ятим), дев'ятий (дев'яті), дев'ятим (дев'ятими), на дев'ятому (дев'ятих). 6. У дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий: дві п 'я-тих, двом п 'ятим, двома п 'ятими; три десятих, трьом десятим, трьома десятими і т. д. 7. Неозначені числівники багато, небагато, кілька, декілька — відмінюються як числівники п'ять, шість (але без паралельних форм): Н. кілька, декілька, багато Р. кількох, декількох, багатьох Д. кільком, декільком, багатьом З. Н. або Р. О. кількома, декількома, багатьма М. (на) кількох, декількох, багатьох 8. Збірні числівники обидва, обидві відмінюються у непрямих відмінках так: обох, обом, обома, (на) обох. Збірні числівники двоє, троє, п'ятеро та ін. — у непрямих відмінках мають форми кількісних числівників (два, три, п 'ять). Після числівника один, навіть якщо він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 71 кілограм, 1191 кілометр. 2. Після числівників два, обидва, три, чотири іменник стоїть у множині в тому самому відмінку, що й числівник: два хлопці, три роки, чотири ясени (називний множини); двох хлопців, трьох років, чотирьох ясенів (родовий множини); двом хлопцям, трьом рокам, чотирьом ясенам(давальний множини). Прикметники після числівників два, три, чотири мають переважно форму називного відмінка множини (як і іменник):два рідні брати, три цікаві книжки. Однак при іменниках середнього роду прикметник у цій позиції частіше вживається у формі родового відмінка множини: два нових (нові) відра, три гірських (гірські) озера. 3. Після числівників двоє, троє, четверо, п'ять і більше, вжитих у називному відмінку, іменник стоїть у родовому відмінку множини (кого? чого?):двоє хлопців, четверо братів, п'ять днів, дванадцять місяців. Але якщо числівник стоїть у непрямому відмінку, то й іменник стоїть у цьому самому відмінку: п'яти днів, п'яти дням, п'ятьма днями, у п'яти днях. 4. Після числівників тисяча, мільйон, мільярд та після дробових числівників іменник незмінно стоїть у родовому відмінку: тисяча тонн, тисячею тонн, тисячами тонн; сім десятих процента, семи десятим процента, сьома десятими процента; півтора місяця, півтора року (але: два з половиною місяці, три з половиною роки). 5. У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку: перше (число місяця) лютого, першого лютого, першому лютого, з першим лютого, з Восьмим березня, з Першим вересня. 6. Після дробових числівників іменники вживаються у родовому відмінку однини: одна друга метра, три цілих чотири десятих гектара, одна четверта земної кулі. 7. Після числівників півтори, півтора іменники мають форму родового відмінка однини, а після півтораста – родового множини: півтора відра, півтори хвилини, півтораста телят. 8. Зі збірними і неозначено-кількісними числівниками іменники вживаються у формі родового відмінка множини: кілька днів, кільканадцять олівців, троє незнайомих людей. 9. Зі збірними числівниками поєднуються: 1) іменники чоловічого роду, що означають назви істот: двоє товаришів, семеро учнів, троє киян; 2) іменники, що вживаються тільки у множині: двоє саней, четверо окулярів, троє обценьок; 3) іменники середнього роду: двоє відер, четверо вікон, семеро козенят. 28. Відмінювання і правопис займенників. Роль займенників в організації хвязного мовлення. За особливостями морфологічних форм займенники поділяються на дві групи. До першої групи належать особові займенники першої й другої особи я, ти, зворотний займенник себе, які відмінюються за іменною відміною. До другої групи належать усі інші займенники, які відмінюються за займенниковою відміною. ІМЕННЕ ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ: ОСОБОВИХ І ЗВОРОТНОГО СЕБЕ н. | я | ти | — ми | ви р. | мене | тебе | себе | нас | вас д. | мені | тобі | собі | нам | вам 3. | мене | тебе | себе | нас | вас 0. | мною | тобою | собою | нами | вами м. | (на) мені | тобі | собі | (на) нас | вас ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВО-ВКАЗІВНИХ ЗАЙМЕННИКІВ Н. | він | воно | вона | вони Р. | його (нього) | її (неї) | їх (них) Д. | йому | їй | їм З. | його (нього) | її (неї) | їх (них) О. | ним | нею | ними М. | (на) ньому (нім) | (на) ній | (на) них Запам'ятайте: характерною особливістю відмінювання особових і осооо-во-вказівних займенників є те, що під час відмінювання змінюється не тільки закінчення, а й основа: я — мене; ти — тебе; він — його; вона — її; ми — нас; ви — вас; вони — їх; зворотний займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як особовий займенник другої особи ти. ЗАЙМЕННИКОВЕ ВІДМІНЮВАННЯ Відмінювання вказівного займенника цей (це, ця) чоловічий рід | середній рід | жіночий рід | для всіх родів Н. | цей | це | ця | ці Р. | цього | | цієї | цих Д. | цьому | | цій | цим 3. Н. або Р. | | це | цю | Н. або Р 0. | цим | | цією | цими М. | (на) цьому (цім) | | (на) цій | (на) цих Відмінювання вказівного займенника той (те, та) чоловічий рід | середній рід | жіночий рід | для всіх родів Н. | той | те | та | ті Р. | того | того | тієї (тої) | тих Д. | тому | тому | тій | тим З. Н. або Р. | | те | ту | Н. або Р. О. | тим | тим | тією (тою) | тими м. | (на) тому (тім) | (на) тій | (на) тих Запам'ятайте: вказівні й означальні займенники мають стягнені форми. Але з метою стилізації вживаються і нестягнені форми: тая, теє, тую, тії; цяя, цеє, ції; вказівний займенник жіночого роду та в родовому відмінку однини має дві форми: тієї, тої (остання форма вживається рідше); означальний займенник сам у називному і знахідному відмінках множини має паралельні форми: самі, сами. Літературною нормою є форма самі; означальні займенники кожний (кожен), жодний (жоден); всякий, самий, інший відмінюються як прикметники твердої групи. питальний та відносний займенник чий у давальному та місцевому відмінках однини має паралельні форми: чийому, чиєму; на чиєму, на чиїм; питальні та відносні займенники хто, що у відмінкових формах мають різні основи. Вони не мають форми множини; питальний та відносний займенник скільки, як і кількісні числівники, не має граматичної категорії числа. 29. Особові закінчення дієслів. Роль особливих дієслівних форм у тексті. 30. Пунктуація,її роль. Пунктуація ( |