Голосних звуків української мови. Творення голосних звуків, їх класифікація. Основні принципи класифікації голосних
 Скачать 0.87 Mb.
|
|
§15. Тверді і м'які приголосні Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях. 1. Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу]. 2. Зубні бувають тверді і м'які: [д] — [д'], [т] — [т'], [з] — [з'], [с] — [с'], [д͡з] —[д͡з'], [ц] — [ц'], [л] — [л'], [н] — [н']. Причому м'якими вони можуть бути в будь-якій позиції — і в кінці слова, і перед наступним приголосним: мідь, путь, мазь, вісь, ґедзь, міць, даль, тінь, ходить, дядько, батько, близько, військо, хвацько, вільно, брунька, заходьте. 3. Інші приголосні — губні, передньопіднебінні (крім [й]) і задньоротові — у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: голуб, любов, повір, ніч, туш, мовчиш, кажеш; сім'я, в'юн, повірте, відправте, ріжте. Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: вітер[в’ітер], хід [х’ід], гілка [г’ілка]; свято [с'в’а то], бюро [б’уро], кювет [к’увет];затишшя [затиш’ш’а], обличчя [облич’ч'а], ніччю [н'іч’ч’у], жовчю [жовч’у], але: круча, тиша, ходжу. 4. М'який приголосний [р'] у деяких діалектах ствердів навіть перед голосними. Проте в літературній мові тут чітко розрізняємо [р] і [р']: гора — зоря, град — ряд, порада — порядок, шкура — буря, горох — трьох, пором — трьом, крук — крюк, друк — дрюк; перу — порю. 1. На землю сходить ніч, і зоряним [зор'аним] рядном [р'адном] вона вкриває все. (В.Сосюра.) 2. На бур'янах [бурйанах] рясніли [р'асн'іли] блискучими діамантами краплі нічного дощу. (С.Васильченко.) 3. Поля зеленіють у раннім теплі, і проліском, рястом (р'астом) квітують ліси. (П.Воронько.) 4. Рушали по пригоди ми втрьох [втр'ох], і всім здавався трьом [тр'ом] гайок наш — пущею, а шпак — тетеруком. (М.Рильський.) 5. Щось грюкнуло [гр'укнуло] так по хаті, що аж шибки забряжчали [забр'ажчали]. (Марко Вовчок.) 6. Кипить могутніх будувань гарячий [гар'ачий] бунтівничий кратер. (М.Бажан.) §16. Вживання м'якого знака М'якість приголосних перед голосними [а], [у], [є], [і], [о] позначаємо відповідно буквами я, ю, є, і, ь: [син'а] синя, [си-н'у] синю, [син'е] синє, [син'і]сині, [син'ого] синього. Для позначення м'якості приголосних у кінці слова і перед наступним приголосним служить буква ь. При цьому треба мати на увазі, що м'якими в цій позиції можуть бути лише зубні приголосні (див. § 15, пп. 2, 3). Отже, й м'який знак тут можна ставити лише після семи букв д, т, з, с, ц, л, н. 1. У кінці слова м'якість зубних приголосних завжди позначається м'яким знаком: молодь, мить, скрізь, звідкілясь, вітрець, жaль, осторонь. Причому в дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається:будують — будуються, стань — станься і станьсь, піднось — підносься (але:піднісся, бо підніс). 1. Я — українець. З юних літ мене пісень навчила мати, які чарують цілий світі (І.Нехода.) 2. Ти теплу ніжність до людини узяв, як хліб, у творчу путь. (М.Рильський.) 3. Той смерть навіки поборов, хто на її ненависть мав любов. (Д.Павличко.) 4. Сьогодні я такий бадьорий, од кроків котиться луна. (В.Сосюра.) 5. Мріє, станься живою! (Леся Українка.) 2. У середині слова м'якість зубних приголосних позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: їдьте, боротьба, призьба, товариський, козацький, ненька. Причому м'який знак у таких словах завжди зберігається: а) при відмінюванні у боротьбі, на призьбі, неньці, товариські, козацькі (але: [мас'ц'і] масці, бо маска; [земл'ан'ц'і] землянці, бо землянка); б) в утворених від них присвійних прикметниках: неньчин, Таньчин, Зіньчин, Прісьчин. 1. Живи, народу вільне слово, над прахом царських корогов. (М.Рильський.) 2. А тим часом запорозьку зброю виніс батько із комори. (Т.Шевченко.) 3. В нашій славній сторононьці [сторононька] невичерпних сил народ! (П.Тичина.) 4. Тяжко жити без милого і в своїй сторонці [сторонка]! (І.Котляревський.) 5. Ріс же той хлопчик при неньці [ненька] коханій, що обіцяла ясну долю і славу дитині жаданій. (Леся Українка.) 6. Все небо вже в осінній синьці [синька], у павутинці [павутинка] вся земля. (Л.Первомайський.) 7. Сонце — немов дитя золоте в колисці [колиска| синього неба. (В.Коротич.) 8. Мати дістала з гардероба демісезонне доньчине [донька] пальто. (О.Гончар.) 3. Перед постійно м'якими (або пом'якшеними) і шиплячими м'який знак не ставиться: [с'в'ато] свято, [д͡з'в'акнути] дзвякнути, [с'н'іг] сніг, велетенський(хоч велетень), кінський (хоч кінь), безбатченко (хоч батько), промінчик (хочпромінь). Проте як виняток м'який знак у цій позиції ставиться: а) після букви л: читальня, гуцульський, Гуцульщина (але: [гол'ц'і] голці, боголка; [рибал'ц'і] рибалці, бо рибалка); б) у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, а також женьшень,Маньчжурія. 1. Сміх матері, і спів її, і крок на дні душі живуть в погаслих звуках. (Л.Первомайський.) 2. Заходилися цвірінчати, джерготіти, путькати різні птахи. (Ю.Яновський.) 3. Під піччю цвірінькав цвіркун. (О.Десняк.) 4. Соловейко в темному гаї перший промінчик сонця вітає. (Л.Забашта.) 5. Неподалік дзьобаті крани — як велетенські журавлі. (В.Лучук.) 6. Хлопчаки замурзаними пальцями глобус обертають, наче сонях. (Б.Олійник.) 7. Дід чомусь став маленький, меншенький від мене. (О.Довженко.) 8. Ще малою все няньчила [виняток] сусідських дітей, і її називали Маленькою мамою. (О.Копиленко.) 9. Каміння вилискувало проти місяця холодними тьмяними [виняток] скалками. (О.Гончар.) 4. Після букв, що позначають губні, передньопіднебінні і задньоротові, м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: кров, сім, ідеш, повір, багато облич (хоч обличчя), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хочзоря), бур (хоч буря); поставмо, насипмо, гіркий, ларки (хоч ларьок), чотирма(хоч чотирьох). Як виняток з м'яким знаком пишеться псевдонім Горький. 1. Вітчизни любов завжди слідом іде за тобою. (З.Гончарук.) 2. Я бачила, як гинуло найкраще, як родичі мої гнили по тюрмах. (Леся Українка.) 3. Життя не нива, ні, воно дорога від бур — до зір. (Л.Дмитерко.) 4. Тішся, дитино, поки маленька, ти ж бо живеш навесні. (Леся Українка.) 5. Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких. (І.Кочерга.) 18. Вживання апострофа в українських словах та іншомовній лексиці. Апостроф ставиться лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки [йа], [йу], [йе], [йі] (див. § З, п. 4), а попередній приголосний вимовляється твердо, пор.: [вйаз] в'яз і [с'в'ато] свято, [зйава] з'ява і [з'аблик]зяблик. 1. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних м, в, п, б, ф, якщо ці губні стоять: а) на початку кореня: в'язка, зв'язати; в'юн, зв'юнитися; п'ять, вп'ятьох; м'який, розм'якнути; б) після голосного: здоров'я, риб'ячий, солов'ї, солов'єм; в) після р: черв'як, сурм'яний, арф'яр. В інших випадках після губних апостроф не ставиться: свято, цвях, тьмяний, мавпячий, морквяний. І. Шануйте відвагу і пам'ять святу бійців, що кайдани порвали. (М.Нагнибіда). 2. Любить свій край — це значить все любити, у чім його святе ім'я живе. (В.Сосюра.) 3. Залізо б'ють і гнуть прекрасну мідь в горбатих м'язах руки чоловіка. (М.Бажан.) 4. Ми сп'яніли [п'яний] від духмяного подиху поля. (Ю.Збанацький.) 5. Зорі сплять на холодних, морозами зв'ялених [в'ялити] травах. (Л.Первомайський.) 6. Не зів'януть квітки, не погаснуть огні, шле привіт нам весна солов'їна. (В.Сосюра.) 7. Ніколи перше не почував я так ясно зв'язку [в'язати] з землею, як тут. (М.Коцюбинський.) 8. М'яка, з торф'яною кришкою земля пружинила під колесами. (М.Стельмах.) 2. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р, якщо далі у вимові чується звук [й]: [бурйан] бур'ян, [суз'ірйа] сузір'я, [карйер] кар'єр, [мат'ірйу] матір'ю, але: [бур'ак] буряк, [зор'а] зоря, [гар'ачий] гарячий. 1. Без людської праці вся земля від краю до краю заросла б бур'янами [-рйа-]. (О.Донченко.) 2. Вела дорога на узгір'я [-рйа-] знань. (Л.Дмитерко.) 3. Над ставом по взгір'ю [-рйу-] — темний сад. (А.Головко). 4. Сизий димок виривається з чорного димаря [-р'а] і кучеряво [-р'а-] розвивається в прозорчатому повітрі. (Панас Мирний.) 5. Нема там добра, де порядку [-р'а-] нема. (Народна творчість.) 3. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів, які кінчаються на приголосний (від-, під-, над-, перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-): від'ємний, під'юдити, роз'єднати, без'ядерний, з'їзд, між'ярусний, перед'ювілейний. 1. Життя — як вокзал. Хтось приїжджає, хтось від'їжджає. (Л.Костенко.) 2. В тишу труда обернено битв роз'ярений грім. (А.Малишко.) 3. Кілька разів кінні роз'їзди противника з'являлися на виднокрузі. (О.Гончар.) 4. І океанів тих немає, щоб вірні роз'єднать серця. (М.Рильський.) § 18. М'який знак і апостроф в іншомовних словах В іншомовних словах м'який знак і апостроф вживаються в основному так само, як і в українських: асфальт, шагрень, пномпенський (хоч Пномпень);об'єкт, прем'єра, кур'єр. Але тут є й свої відмінності. 1. В іншомовних словах м'яким знаком позначається м'якість зубних приголосних також перед й, я [йа], ю [йу], е [йе], ї [йі]: батальйон [-л'йон],каньйон [-н'йон], монтаньяр [-н'йар], Ньютон [н'йу-], портьєра [-т'йе-],рельєф [-л'йеф]. Проте в українських іменах відповідно до вимови м'який знак перед я не пишеться: Тетяна [-т'а-], Уляна [-л'а-], Наталя, Омелян, Касян [-с'а-],Севастян [-т'ан]. 1. Летіть, мої пісні, на крилах марсельєзи [-л'йези]. (В.Сосюра.) 2. Мільйони [-л'йони] свічок на каштанах звучать, наче дзвони ясної весни. (Л.Горлач.) 3. Тихо спустивши портьєри [-т'йери], день переходить в останню фазу. (Б.Олійник.) 4. А вгорі золотим медальйоном [-л'йоном] теплий місяць над морем пливе. (В.Сосюра.) 5. Тихо пливе блакитними річками льон [-л'он]. (М.Коцюбинський.) 6. Жінкам було наказано варити обід, і Уляна [ул'ана] з Юлею порядкували біля казана. (Григорій Тютюнник.) 7. Браконьєр [-н'йер] хитрий, а ми ще хитріші. (Є.Гуцало.) В іншомовних словах апостроф перед я, ю, є, ї ставиться не тільки після губних та р, а й після шиплячих та задньоротових, якщо після них чується звук [й]: комп'ютер [-пйу-], Дансм'юр |-мйур], бар'єр [-рйер], Руж'є [-жйе], Х'юстон [хйу-], Г'ята [гйа-]. Як виняток після зубних апостроф ставиться в таких словах: ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктивіт, кон'юнктура. 1. Ад'ютант [виняток] приніс карту і розстелив її на столику. (Ю.Бедзик.) 2. Записав газетяр інтерв'ю [-вйу] — про дні бойові, про героїв плацдарму. (І.Нехода.) 3. Я знаю, що бійця нащадки спом'януть і нашу віру й кров знесуть на п'єдестали [пйє-]. (А. Малишко.) 3. Апостроф в іншомовних словах не ставиться перед я, ю, якщо ці букви позначають пом'якшення попереднього приголосного: бюро [б'у-], бязь [б'а-], пюре [п'у-], кювет [к'у-], рюкзак [р'у-], манікюр [-к'у-). 1. Два бюсти [б'у-] — рядом: Гус великий, пророк землі — Сковорода. (А.Малишко.) 2. Музики розставили свої пюпітри [п'у-], порозкладали ноти. (І.Нечуй-Левицький.) 3. В бюро [б'у-] перепусток сива жінка перевірила їхні документи. (В.Кучер.) 4. Ніби на гравюрі [-в'у-] Хокусаї, ліс грабовий золотом цвіте. (М.Рильський.) 5. Кохати — нові землі відкривати, нюанси [н'у-] свіжі і відтінки нові. (І.Драч.) 19. Подвоєння приголосних. Подовжені приголосні та позначення їх. Подовжені мякі приголосні. Подвоєння приголосних внаслідок збігу. Написання НН у прикметниках і похідних словах. Подвоєння букв в іншомовних словах. §19. Подовжені приголосні і позначення їх В українській мові приголосні звуки можуть подовжуватися. Подовжуються звичайно зубні та шиплячі: знання, віддаль, беззмінний, життя, обличчя, збіжжя. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайні, і на письмі позначаються подвоєними буквами: беззахисний, старанний, відкриття, бездоріжжя. Але подвоєні букви не завжди читаються як подовжені звуки: міськком [м'іс'ком], страйкком [страйком], Вінниччина [в'інничина], возз'єднаний [возйеднаний]. Найчастіше це трапляється в іншомовних словах: Голландія [голан'д'ійа], Калькутта [кал´кута], Ясси [йаси], меккський [мекс'кий] (але: Мекка [мекка]). § 21. Подвоєння букв внаслідок збігу 1. Подвоюються букви на межі значущих частин слова, якщо одна з них кінчається, а друга починається на ту саму букву: віддати (від+дати), беззвучний (без+звучний), законний (закон+ний), годинник (годин+ник), розрісся (розріс+ся), піднісся (підніс+ся), піввідра (пів+відра), юннат (юний+натураліст), страйкком (страйковий+комітет).  1. Встала весна, чорну землю сонну [сон+ну] розбудила. (Т.Шевченко.) 2. Я хотів би вітром бути, вітром бути наддніпрянським [над+дніпрянським]. (М.Рильський.) 3. Наша мить — це краплина, в якій віддзеркалилась [від+дзеркалилась] вічність. (Є.Гуцало.) 4. Цілую руки, що крутили жорна упереддень [перед+день] космічної доби. (В.Симоненко.) 5. Хто багато взяв од людей, багато мусить віддати [від+дати]. (Р.Іваничук.) 6. Мов горда думка, котиться ріка, і міст над нею знісся [зніс+ся], наче порив. (М.Рильський.) 7. Хіба од верховіть летючий вітер можна відділити[відділити]? (М.Рильський.) 2. Подвоюється ч в іменниках, утворених від прикметників на -цьк(ий) (див. ще § 13, п. 1): Вінниччина (вінницьк+ина), козаччина (козацьк+ина), Німеччина (німецьк+ина). Виняток — Галичина (хоч галицький). 1. В садах Донеччини навіки моє дитинство одцвіло. (В.Сосюра.) 2. По Вінниччині мандрували ми — пригадуєте? — літніми шляхами. (М.Рильський.) 3. Десь там за морем, за туманом уже Туреччина була. (Л.Костенко.) 3. Подвоюються внаслідок різних збігів букви ще в словах бовваніти, ссати, лляний (і льняний), овва, ввесь і похідних. 1. Темний бовван на козачій могилі про давнє, минуле кричить мовчазливо. (П.Тичина.) 2. На самій верховині гори бовваніють руїни стародавнього замку. (О.Гончар.) 3. Припали голі діти до спідниці, тоненький пальчик ссесобі маля. (С.Голованівський.) У прикметниках на межі кореня і суфікса та в суфіксах можуть подовжуватися лише [н] або [н']: щоденний, здоровенний, нездоланний, ранній. 1. Подвоюється н між голосними в прикметниках на -ний, -ній, якщо ці прикметники утворені від іменників з основою на н: туман — туманний, стіна — стінний, вікно — віконний, осінь —-осінній. Якщо ж твірна основа кінчається на інший звук, то н у прикметнику не подвоюється: буква — буквений, реформа — пореформений, журавель — журавлиний, дерево — дерев'яний, не ждати — нежданий. Подвоюється н також у словах старанний (хоч старатися), притаманний, захланний. 1. Згасає день, скінчилась денна [день] праця. (В.Сосюра.) 2. Сріблистий місяць тихо чарівне світло лив на сонну [сон] землю. (І.Франко.) 3. Ключ угорі журавлиний [журавель] рідною мовою кличе у невідомі краї. (М.Рильський.) 4. Мокрий асфальт тьмяно [тьма] вилискує крізь туманний[туман] степ. (О.Гончар.) 5. Тяжко ревнули широкими горлами чавунні[чавун] гармати. (О.Довженко.) 6. Студений [студити] вітер б'є в холодні[холод] вікна, і олов'яний [олово] важко дише став. (М.Рильський.) 2. Подвоюється н у наголошених суфіксах -енн(ий), -анн(ий): а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна, чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, нескінченний, невблаганний, незрівнянний, недоторканний; б) у небагатьох прикметниках-старослов'янізмах: священний (звичайне:святий), огненний (звичайне: вогняний), благословенний, блаженний, мерзенний, окаянний. В інших прикметниках (та дієприкметниках) у суфіксах -ен(ий), -ан(ий) буква нне подвоюється: шалений, скажений, навіжений, жаданий (вказують на звичайну міру якості), нескінчений, незрівняний, намальований, написаний, з'єднаний. 1. Благословéнні мир і праця на цій оновленій [оновити] землі. (М.Рильський.) 2. Народ непоборен повік, нездолáнна повік його силалевина [лев]. (М.Рильський.) 3. Од слів простих незнана [знати] сила в липневу лине темноту. (В.Сосюра.) 4. Огні незлічéнні, мов стрічки огнéнні, до моря спускаються з міста. (Леся Українка.) 5. Ми тихо стояли, дивились, як ясно на темному морі незлічені світла сіяли. (Леся Українка.) 6. Прийшла любов непрохана [прохати] й неждана [ждати] — ну як мені за нею не піти? (В.Симоненко.) 3. У словах, похідних від прикметників, написання нн або н зберігається:туманний — туманно, туманність; нескінченний — нескінченно, нескінченність; письменний — письменник; віконний — віконниця; шалений — шалено, шаленість; вихований — вихованість; захоплений — захопленість(хоч: виховання, захоплення). 1, Треба розбудити у душі народу почуття гордої свідомості нездоланності[нездолáнний] своєї, своєї непереможності! (П.Тичина.) 2. В очах його промайнула насторожена зацікавленість [зацікавлений]. (М.Трублаїні.) 3. Щедра південна природа не встигла ще своєю буйною рослинністю[рослинний] прикрити рани війни. (О.Гончар.) 4. Дорога — це завжди тайна! В її незвіданості [незвіданий] є щось спільне з людською долею. (О.Гончар.) 5. Внизу пульсувала сувора буденність [буденний] у венах провулків, в артеріях-ріках. (Б.Олійник.) Коли йдеться про подвоєння букв в іншомовних словах, то тут треба розрізняти власні і загальні назви. 1. У власних іншомовних назвах і похідних словах подвоєння букв зберігається: Андорра, андоррський, Марокко, марокканець, Голландія, голландський, Абіссінія, Ассірія, Брюссель, Бонн, Ніцца, Яффа, Дарданелли, Міссісіпі, Апенніни, Діккенс, Шиллер, Лонгфелло, Торрічеллі, Кассандра, Одіссей. Але нема подвоєння: Гавана, Вашингтон, Касабланка, Бразилія, Мадагаскарта ін. Таким чином, написання подвоєних букв у власних іншомовних назвах треба кожного разу перевіряти за «Орфографічним словником» та різними довідниками. До речі, подвоєні букви в цих словах в українській мові вживаються так само, як і в російській: Эддингтон — Еддінгтон, Тольятти — Тольятті, Филиппины — Філіппіни, Эдисон — Едісон, Гаити — Гаїті. 2. У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються:колектив, каса, маса, група, сума, шосе, колона, алегорія, хобі, бароко, гуни, фін, інтермецо, беладона. Винятки: тонна, манна, ванна, мадонна, бонна, вілла, булла, брутто, нетто, мотто, мірра, контрреволюція, ірраціональний, сюрреалізм, імміграція (але еміграція, емігрант). |