Голосних звуків української мови. Творення голосних звуків, їх класифікація. Основні принципи класифікації голосних
 Скачать 0.87 Mb.
|
|
лат. punctuatio: від punctum — «крапка») — система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків. Пунктуація, нормована правописом система правил про вживання розділових знаків для розчленування тексту відповідно до його значеннєвологічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей. У давніх рукописах уживалися на грецький лад: кома, крапка, чотири й три крапки, хрестик, рідше крапка-кома . Нинішня система розділових знаків (крапка, кома, знаки оклику й запитання,двокрапка, середник, розділка, риска, дужки, лапки, абзац, виділенняписьмівкою, а спершу й скісна риска) склалися у нас з поширенням друку в 16 — 17ст. під зах. впливом. Різні засади вживання розділових знаків для членування тексту синтаксичного (комою виділяти звертання, відокремлені звороти, вставні слова, підрядні речення, одне головне від іншого), логічного (лапками виділяти цитати й іронічно вжиті слова, дужками вставний коментар до тексту, а абзацами логічно завершені частини тексту) та інтонаційного (паузи позначувати коротші — комою, а довші — крапкою, рискою, при недокінченій думці — трьома крапками; питальну інтонацію позначувати знаком запиту, а емфатичну — після вигуків і звертань — знаком оклику) перехрещуються і ті самі знаки уживаються в різних функціях. Окремі знаки уживаються ще й у ідеографічно-цінувальній функції (крапка — на вираз скорочення слова; знак запиту в дужках після цитати як вираз сумніву чи здивування; знак оклику в дужках там таки як вираз здивування, обурення, іронії чи підкреслення, що цитоване не є опискою). До синтаксично-логічного членування тексту належить і писання слів окремо, разом чи з розділкою. Найдавніші рукописи писали текст без поділу на слова (початковий і кінцевий склад слова могли інколи позначуватися значком акуту чи ґравісу, а у випадках назвучного голосного ще й значками придиху), а в 15 — 17ст. друковані ще прийменники разом з ім'ям. В українській мові вживаються одиничні (крапка, двокрапка, три крапки, кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику, знак виноски) та парні (дві коми, два тире, лапки, дужки) розділові знаки (пунктограми). Призначення розділових знаків — полегшити читачеві сприйняття змісту написаного: крапка ділить текст на речення; двокрапка відділяє одну частину від іншої, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій; три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване; кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення; крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини; тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причинно-наслідкових зв'язках; знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання; знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук; знак виноски — видільний, він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту; парні розділові знаки — дві коми, двоє тире, дужки, лапки — виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання. Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах. Виділення речення на письмі В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика літера, на кінець — крапка, знак питання, знак оклику або три крапки. У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка. Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику. У кінці питального речення ставиться знак питання. Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику. Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу. Крапка Крапка вживається: у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Ніч. Спека.); у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.); у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т. д.); для виділення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя (М. Пригара); після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах: Василь. І довго це ти будеш чухатися? Конюх. Вибачте, пане. Винен. Кома одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі). Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза. парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення). Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся). Кома вживається: між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою протиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна); між частинами складного речення (У кав'ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили); при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнювальних слів, вигуків, стверджувальних часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час). Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією. Крапка з комою Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки. На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза. Крапка з комою вживається: для виділення однотипних частин складного речення: Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чутно людської мови (Т. Шевченко); між поширеними членами речення: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха… (І. Нечуй-Левицький); у кінці рубрик: Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні та ін. Двокрапка Двокрапка вживається: у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину (Він врахував все: і що скаже він, і те, як його сприйме аудиторія, і навіть думку самого Миколи Петровича); після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення (напр.: послідовність дій така: 1) довести, що речення складне; 2) з'ясувати вид складного речення та ін.); при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті вимовив: «Я впевнений, що це правда»). Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном. Три крапки Три крапки вживаються: коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували інші…) для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..) на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…) коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю (Вони зустрілися… Він і вона…); при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин («…а по-друге,- закінчила Лариса- хочу випустити новий альбом»). Тире Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна. Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій. Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується: Адже ми всі — люди! Парні тире виділяють з обох боків частини речення. Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном: І враз — заглушаючи всю метушню і ґвалт — по квартирі розляглися широкі і повнозвучні акорди рояля (Ю. Смолич). Тире вживається: між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично-граматичними категоріями (Справжня дружба — чисте джерело); на місці пропущеного члена або кількох членів речення: Сьогодні (є) — твій день народження; при відокремленій прикладці (Я так довго працював — завдяки твоїй підтримці — для того, щоб доказати самому собі: можу); перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення (На пустирях, у рівчаках та неглибоких балках — скрізь росте ця невибаглива рослина); при вставлених конструкціях: Є віра — невже цього мало, — що ти в цьому місті живеш (Л. Первомайський); у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв'язок: Зійде сонце — утру сльози, ніхто не побачить (Т. Шевченко); якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення: Ще сонячні промені сплять — досвітні вогні вже горять (Л. Українка); між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зібрати 15—20 тон яблук; при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: — Ну що, хлопці? Зробимо? — і посміхнувся. перед кожною реплікою в діалозі; напр.: Вчителька довго дивилася на Дмитра, спитала: — І де все це ти вичитав? — Як це вичитав? — обурився Дмитро — Це я все сам придумав! — гордо відповів він. Вчителька помовчала, потім вимовила: — І що ж це в тебе за голова така? Дужки Дужки вживаються: одна дужка — після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті: Комп'ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; в) клавіатури); дві дужки — для додаткової інформації, різноманітних уточнень, вказівок та таке ін.: Михайло Краснопудзенко народився 1985 р. (в серпні місяці) в м. Києві; при вставних і вставлених конструкціях: Що? (вона підійшла до нього ближче) Невже ти ще не зрозумів, чому я така?; для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах: Мар'яна (до Олексія). Чого ж ти чекаєш, любий?). Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном. Лапки Лапки вживаються: при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви): Аристотель не приймав учення Платона про ідеї. «Платон мені друг, але істина — ще більший мій друг» — відомий його афоризм; при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Борис Буряк пише, що «в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор»; для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, кінофільмів, підприємств, та таке ін. (СП «Зоря», журнал «Ровесник»); для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій «великий»…- з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до Анатолія. Лапки не вживаються, якщо цитата є епіграфом. Знак оклику Знак оклику вживається: у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні виражається емоційний стан того, хто говорить («А ну, відчиняй!»- вигукнув хтось за дверима); після звертання при емоційному його виділенні (— Хлопці! — покликав Олег Васильович — Швидко біжіть до мене!); у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора (Боже! Що ж ви наробили!). Знак питання Знак питання вживається: у кінці питального речення: Звідки ж ми такі?; у діалогах: Микола. Слухайте, і чого ви оце все питаннями на питання відповідаєте? Михайло. А ви як думаєте? Знак виноски Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних уточнюючих відомостей та посилань. Виноска складається з двох пов'язаних частин: знака виноски та текста виноски. Один документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски: звичайні виноски використовуються для роз'яснення термінів і розташовуються, як правило, внизу кожної сторінки документа; кінцеві виноски найчастіше використовуються для посилань на першоджерела; розташовуються, як правило, у кінці документа. Розділові знаки при прямій мові Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються. Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються): «Ганьба!» — несподівано закричав хтось на площі. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він нам і каже: — Що ж мені з вами робити? Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире: — Ну ось і все. — подумав я. — Розпочалося… У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: — Гляньте, — несподівано вигукнув Степан — ось там, попереду! Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире: — Хлопці, все буде добре. — сказала мені Наталка. Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові: — Пробачте, це ви Василь Романович? — Я. А ти ж хто будеш? — А я Таня. Дочка лісника. Ми ось тут недалеко живемо (І. Цюпа) Розділові знаки при непрямій мові При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає. Після непрямого запитання знак запитання не ставиться. Пряма мова Вчитель раптом запитав: — Де Мар'яна? Непряма мова Вчитель раптом запитав, де Мар'яна. Розділові знаки у цитатах У цитаті не можна нічого змінюватиЯкщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Шевченкове "«…треба миром, Громадою обух сталить…» завжди звучить як гасло… Цитати можуть вживатися як: пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові): Михайло Коцюбинський… в новелі «Intermezzo» писав: «Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів — хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?» (Н. Калениченко); доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина (цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Інколи літературу кінця римської республіки і початку імперії (Іст. до н. е.- ІІст н. е.) об'єднують під назвою «римська класична література» або «римська класична література»; віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться): Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється — ожива, Як їх почує!… (Т. Шевченко); вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найвища краса — краса вірності (О. Гончар).; епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок; крапка після неї не ставиться). |