І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 58 ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З РОЗРАХУНКІВ § 1. Загальні положення про розрахунки. Види безготівкових розрахунків Відповідно до ст. 1087 ЦК розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі за допомогою роз- рахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Разом із тим розрахунки між юридичними особами й за участю фізичних осіб, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, про- вадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Ука- зана норма передбачає можливість здійснення платежів у готівковій та безготівковій формі, що відповідає ст. 3 Закону України «Про платіж- ні системи та переказ коштів в Україні» 1 , хоча фактично розрахунки можуть відбуватися також і у вигляді зарахування взаємних грошових вимог 2 , у тому числі, наприклад, під час проведення переказу коштів у Національній системі масових електронних платежів 3 , у результаті чого взаємні грошові зобов’язання припиняються (ст. 601 ЦК). Конституція України у ст. 99 визначає, що грошовою одиницею України є гривня. Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом (ст. 533 ЦК). При здійсненні готівкових розрахунків, як правило, не виникає самостійного зобов’язання, оскільки зустрічне передання грошей пов’язане з отриманням товарів, робіт, послуг тощо. Виняток становить приймання банком готівки від клієнтів для зарахування на рахунки 1 Закон України від 5 квіт. 2001 р. // Відом. Верхов. Ради. – 2001. – № 29. – Ст. 137. 2 Див. напр.: Вильнянский, С. И. Кредитно-расчетные отношения [Текст] : учеб. пособие / С. И. Вильнянский. – Харьков : Изд. Харьк. ун-та. 1955. – С. 39–41. 3 Про затвердження Правил Національної системи масових електронних платежів. Постанова Правління Національного банку України від 10.12.2004 р. № 620 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 2. – Ст. 93. 603 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку, тому що в такому випадку прийняття готівкових коштів регулюється договором банківського рахунка. Готівкові розрахунки передбачаються, зокрема, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердже- ним постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р. 1 , що передбачає їх здійснення через касу із встановленням Національним банком граничної суми готівкового розрахунку між осо- бами протягом одного дня за одним або кількома платіжними докумен- тами. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операці- ями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими докумен- тами, які підтверджували б факт продажу товарів, надання послуг, отримання готівкових коштів. Під час роботи з готівкою касири керу- ються Правилами визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 547 від 17.11.2004 р. 2 Проведення безготівкових розрахунків пов’язане із укладенням договорів банківського рахунка, фактичним існуванням у суб’єктів відповідних банківських рахунків та процесом списання грошей із рахунків платника на користь банку платника та/або третіх осіб. Без- готівкові кошти, по суті, становлять собою власність банку, володілець рахунку залишає за собою лише право вимагати від банку здійснення відповідних операцій за рахунком та видачі коштів готівкою. Отже, при безготівкових розрахунках складаються правовідносини саме з приводу прав вимоги до банку й кредитор за грошовим зобов’язанням отримує від боржника не гроші як такі, а права вимоги до власного банку, передані за допомогою механізму банківського переказу. Банк не має права визначати та контролювати напрями викорис- тання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися кошта- ми на власний розсуд, і зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими прави- лами та звичаями ділового обороту. Списання коштів з рахунка клієн- та інакше як на підставі його розпорядження, рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, не допус- кається. Разом із тим ініціатором переказу може бути платник, а також 1 Офіц. вісн. України. – 2005. – № 3. – Ст. 155. 2 Там само. – 2004. – № 49. – Ст. 3221. 604 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимо- ги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених за- конодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, перед- бачених законом. Банк не стає стороною зобов’язання, за яким здійснюються роз- рахунки, він відповідає за правильність та підставність виконання договору банківського рахунка. Безготівкові розрахунки здійснюються через банки (їх філії, відді- лення) та інші фінансові установи, у яких клієнтам відкрито відповідні рахунки. Платежі клієнтів, що мають рахунки у різних банках, відбува- ються у формі міжбанківського переказу за допомогою кореспондент- ських рахунків банків та інформаційної мережі Національного банку 1 Згідно зі ст. 27.1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» міжбанківський переказ здійснюється шляхом: 1) проведен- ня суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України; 2) проведення суми пере- казу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку. Зазначене передбачає існування таких суб’єктів розрахункових правовідносин, як платник, банк платника, отримувач, банк отриму- вача. Відповідно до ст. 1088 ЦК при здійсненні безготівкових розрахун- ків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які сторони обирають на свій розсуд. Особливістю здійснення безготівкових розрахунків є їхнє регулю- вання не лише ЦК та іншими законами, а й банківськими правилами, в тому числі міжнародними, які застосовуються як звичай ділового обороту, що зафіксовано у відповідному документі 2 Види безготівкових розрахунків (які іноді називають формами роз- рахунків) становлять собою способи та порядок виконання грошового зобов’язання з використання коштів на банківському рахунку й перед- 1 Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті. [Текст] : затв. постановою Правління Нац. банку України № 320 від 16.08.2006 р. // Офіц. вісн. України. – 20.09.2006 р. – 2006. – № 6. – Ст. 2507. 2 Див., зокрема: Уніфіковані звичаї та правила по документарному акредитиву (UCP- 600). Публікація Міжнародної торгівельної палати 2007 р. № 600 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=2&nreg=988_013. 605 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків бачають існування відповідних документів, які збігаються або не збі- гаються за своєю назвою із видом розрахунку. Документ на банківський переказ може бути паперовим або елек- тронним, кожен із них має однакову юридичну силу. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним циф- ровим підписом. Електронний документ на переказ, не засвідчений електронним цифровим підписом, не приймається до виконання. При цьому при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовір- ності електронного документа. У разі недотримання зазначених вимог банк несе відповідальність за шкоду, завдану суб’єктам переказу. Правовий статус електронного цифрового підпису та регулювання відносин, що виникають при використанні електронного цифрового підпису, визначається Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. 1 , згідно з яким електронним цифровим під- писом є вид електронного підпису, отриманого за результатом крипто- графічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтверди- ти його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний циф- ровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та переві- ряється за допомогою відкритого ключа. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. (надалі — Інструкція № 22) 2 , визначає безготівкові розрахунки як перерахування певної суми коштів з рахун- ків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів; а до розрахун- кового документа відносить документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунка платни- ка на рахунок отримувача. Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових до- кументів (у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором), для яких визначаються відповідна форма та порядок оформлення. 1 Офіц. вісн. України. – 2003. – № 25. – Ст. 1175. 2 Там само. – 2004. – № 13. – Ст. 908. 606 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг Доручення платників про списання коштів з їх рахунків банки при- ймають до виконання виключно в межах залишку коштів, якщо тільки банк за окремою домовленістю не здійснить кредитування рахунка (ст. 1069 ЦК). Однак платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатньої суми та виконують їх у межах залишку коштів. Інструкція № 22 встановлює правила використання під час здій- снення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів, як меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги- доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива. Використання векселів 1 та спеціальних платіжних засобів, зокрема, платіжних карток, мобільних платіжних інструментів 2 , регулюється спеціальним законодавством України, у тому числі нормативно- правовими актами Національного банку. Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів. Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахун- кового документа несе особа, яка його оформила і подала до обслуго- вуючого банку. Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле. Розрахункові документи, оформлені своїми клієнтами, банк приймає протягом часу, визначеного в договорах бан- ківського рахунка цих клієнтів. Банк платника зобов’язаний перевірити відповідність номера ра- хунка платника і його коду та приймає цей документ до виконання 1 Зазначене питання, зокрема, регулюється: Конвенцією, якою запроваджено Уніфі- кований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, перед- бачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 7 червня 1930 р.), а також законами України від 5 квітня 2001 р. «Про обіг векселів в Україні», від 23 лютого 2006 р. «Про цінні напери та фондовий ринок», від 6 липня 1999 р. «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», від 6 липня 1999 р. «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та про- сті векселі», від 6 липня 1999 р. «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів» [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find. 2 Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів. Затв. постановою Правління Національного банку України № 223 від 30.04.2010 р. // Офіц. вісн. України. – 2010. – № 52. – Ст. 1747. 607 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків тільки у разі їх збігу, а також перевіряє його повноту, цілісність та до- стовірність під страхом відповідальності за шкоду, завдану платнику у разі недотримання цих вимог. Банк отримувача зобов’язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду, що містяться в розрахунковому до- кументі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк отримувача затримує суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отри- мувача й при його невстановленні зобов’язаний повернути кошти. За загальним правилом, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження, а які надійшли після операційного часу — наступного робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком самостійно та закріплюється у внутрішніх нормативних актах. Платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом по- дання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкли- кання. § 2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень Розрахунки платіжним дорученням (банківський переказ) — най- більш поширена форма розрахунків. У деяких правовідносинах ви- користання такої форми розрахунків має пріоритетний характер. На- приклад, у відносинах з поставки товарів покупець оплачує товари з дотриманням порядку та форми розрахунків, що передбачаються договором. Якщо ж порядок та форма розрахунків не визначені в до- говорі, то розрахунки здійснюються платіжними дорученнями. При здійсненні розрахунків із застосуванням платіжних доручень банк зобов’язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банків- ськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ч.1 ст. 1089 ЦК). Із зазначеного випливають такі загальні ознаки: переказ здійсню- ється банком за рахунок коштів платника, що розміщені на його рахун- 608 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг ку в цьому банку; переказ здійснюється банком на рахунок, вказаний платником; переказ здійснюється в строк, встановлений законом чи відповідно до нього, якщо сторони договору банківського рахунка не передбачили більш короткий строк виконання переказу. Положення, що регулюють зазначений вид безготівкових розрахун- ків, застосовуються також до відносин, пов’язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому бан- ку, якщо інше не встановлене законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин. Прикладом таких відносин є відносини із безготівкового переказу юридичними та фізичними особами (рези- дентами та нерезидентами) на користь інших осіб коштів за рахунок готівкових коштів, прийнятих до каси банку 1 Зміст платіжного доручення та поданих разом з ним розрахункових документів та їх форма мають відповідати вимогам закону і встанов- леним відповідно до нього банківським правилам. Для здійснення переказу платник подає в банк доручення на бланку відповідної форми. Доручення вважається дійсним протягом десяти календарних днів з дати його виписування. Причому день оформлення платіжного до- ручення не враховується. Платіжне доручення за домовленістю сторін може мати паперову або електронну форму. Відповідно до п. 1. 30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та пере- каз грошей в Україні» під платіжним дорученням розуміють розрахун- ковий документ, який містить доручення платника банку або іншої установи — члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно з Інструкцією № 22 платіжне доручення визнача- ється як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазна- ченої суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Із ви- щевказаного можна зробити висновок, що хоча ці поняття тотожні, однак поняття, що надається в Інструкції, є більш конкретизованим, тому що вимагає від платника надати доручення банку в письмовій, а не в будь-якій формі. Однак ч. 1 ст. 1090 ЦК передбачає також мож- ливість платника надавати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними 1 Інструкція № 1 організації емісійно-касової роботи в установах банків України [Текст] : затв. постановою правління НБУ від 7 липня 1994 р. № 129 (п. 15.29) Прави- ла здійснення фізичними особами переказів іноземної валюти в межах України. По- станова правління НБУ від 12 березня 2003 р. № 235. 609 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків платежами: перерахування грошових коштів з метою оплати товарів, робіт або послуг; у порядку попередньої оплати; повернення (надання) позики або кредиту та виплати відсотків по них; виплати податків та інших обов’язкових платежів у бюджеті; заробітної плати, пенсії, здій- снення інших грошових виплат. Банк перевіряє заповнення реквізитів та відповідність вимогам Інструкції за зовнішніми ознаками. Він не має права робити виправ- лення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено за- коном або банківськими правилами (ч. 2 ст. 1090 ЦК). Виконання платіжного доручення полягає в тому, що банк, який його прийняв, виконує обов’язок переказати (списати) з рахунка плат- ника суму, що вказана в дорученні, та перерахувати її банку, в якому відкритий рахунок отримувача коштів у встановлений строк. Таким чином, здійснюється виконання платіжного доручення в ситуації, коли банки, що обслуговують платника та отримувача коштів, пов’язані кореспондентськими відносинами. В інших випадках, отримавши платіжне доручення, банк вправі залучити інші банки для виконання операцій щодо переказу грошових коштів на рахунок, визначений у до- рученні клієнта (ч. 2 ст. 1091 ЦК). Переведення грошей є прикладом абстрактного правочину, оскільки розрахунки проводяться незалежно від того, чи укладений між платником і одержувачем коштів договір. Законом встановлений обов’язок негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення (ч. 3 ст. 1091). У цьому випадку банк повинен оформити повідомлення про виконан- ня ним платіжного доручення. Однак порядок надання інформації може встановлюватися договором, оскільки не передбачається нормативни- ми актами. Тоді невиконання банком цього обов’язку вважатиметься порушенням договірних обов’язків та підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності. Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується під- законними нормативними актами, наприклад, Положенням про оформ- лення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх використання, за- твердженим постановою правління НБУ від 05.03.2002 р. № 82 та ін. Невиконання чи неналежне виконання платіжного доручення клі- єнта передбачає відповідальність банка на підставах та в розмірах, передбачених законом (ст. 1092 ЦК), тобто у разі невиконання чи не- належного виконання платіжного доручення клієнта банк, що виступає 610 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг у ролі боржника по зобов’язанню, що виникло з цього доручення, по- винен відшкодувати платникові (кредитору) всі завдані збитки, відпо- відно до ЦК, Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Укра- їні» та умов договору. § 3. Розрахунки за акредитивом Акредитивна форма розрахунків донедавна використовувалась у невеликих обсягах порівняно з іншими формами розрахунків, напри- клад, щодо розрахунків за платіжним дорученням. Однак за сучасних умов саме розрахунки за акредитивом забезпечують паритет ризиків платника та отримувача коштів. Термін «акредитив» (від нім. akkreditiv) — повноваження на виконання будь-якої дії, може розгля- датись у двох значеннях: як розрахунковий документ та як акредитив- не зобов’язання. При здійсненні розрахунків за акредитивом банк зобов’язується провести за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені за умови пред’явлення документів, які відповідають умовам, ви- значеним акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або ви- значеної ним особи — бенефіціара (ст. 1093 ЦК). Як вид розрахунків акредитив є зручний як для постачальників, оскільки його використання фактично забезпечує отримання останнім коштів за поставлений покупцю товар, так і для посередників, оскіль- ки дає останнім можливість швидко отримати кошти після відванта- ження товару. У зв’язку з цим зазначений вид розрахунків набув знач- ного поширення у сфері міжнародної торгівлі, а останнім часом і в розрахунках між резидентами України (ст. 1093–1098 ЦК). Крім норм ЦК України, розрахунки за акредитивом регулюються Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національ- ній валюті» № 22, уніфікованими правилами та звичаями для докумен- тарних акредитивів Міжнародної торгової палати. Останні згідно зі ст. 2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Укра- їні» та Указом Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності» від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 регулюють відносини у сфе- рі використання акредитивів і використовуються в міжнародних роз- рахунках, а також у внутрішніх розрахунках за умови, що акредитив 611 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків містить посилання на те, що він регулюється цими Правилами. Зазна- чені Правила застосовуються в Україні у частині, яка не суперечить ЦК та іншим актам цивільного законодавства. Акредитив характеризується такими ознаками: – це правочин, відокремлений від договору, що передбачає такий вид розрахунків при цьому банк не бере участі у виконанні цього договору; – це грошове зобов’язання, виконання якого здійснюється на умо- вах, визначених в акредитиві; – банк-емітент проводить платіж на користь отримувача або визна- ченої ним особи бенефіціара за дорученням клієнта — заявника акре- дитива і відповідно до його вказівок або від власного імені; – банк здійснює платіж за акредитивом за рахунок коштів клієнта або власних коштів; – за операціями з акредитивами заінтересовані сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами чи іншими видами зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані документи. Суб’єктами акредитивного зобов’язання в широкому розумінні виступають платник, банк-емітент акредитива, отримувач коштів (бе- нефіціар) і, як правило, виконуючий банк. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком - емітентом, також може бути й авізуючим банком (банк, який за дору- ченням банк-емітента сповіщає акредитив одержувачу коштів без будь-якої відповідальності за його оплату). Схематично взаємовідно- сини учасників акредитивних розрахунків включають чотири стадії. Перша стадія — отримання доручення платника банком-емітентом про відкриття акредитива з інструкціями про платіж. Друга стадія полягає у передачі повноважень про здійснення платежів від банка-емітента виконуючому банку (банку отримувача). Третя стадія — надання про- давцем (бенефіціаром) документів, які вказані в акредитиві, що по- свідчують відвантаження товару. Остання стадія — здійснення плате- жу виконуючим банком за прийнятими ним документами. Платіж за акредитивом може бути здійснений двома способами: грошима та векселем. Вексельний спосіб платежу включає оплату банком переказ векселя, наданого бенефіціаром, акцепт банком такого векселя (безумовне прийняття та згода його оплати) та оплата та за- рахування векселя на користь бенефіціара. Законодавством передбачена можливість використання декількох видів акредитивів, що застосовуються в банківській практиці. Най- більш поширеним є поділ акредитивів на покриті та непокриті: 612 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг - покритий (депонований) — акредитив для здійснення платежів, за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окре- мому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти за- явника акредитива бронюються на спеціальному аналітичному рахун- ку, який має назву «Розрахунки за акредитивами» відповідних балан- сових рахунків; - непокритий (гарантований) — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком емітентом за рахунок банківського кредиту. Також акредитиви поділяються на відкличні або безвідкличні. Від- кличний зберігає за банком-емітентом право змінити або анулювати акредитив у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціа- ра. Вид акредитива визначається договором, за яким проводяться роз- рахунки, відкликання акредитива не створює зобов’язань банку- емітента перед одержувачем грошових коштів (бенефіціаром). Разом з тим виконуючий банк повинен здійснити платежі або інші операції за відкличним акредитивом, до моменту отримання повідомлення від банка-емітента про зміну або анулювання акредитива. Необхідно також підкреслити, що будь який акредитив вважається відкличним, якщо в його тексті не буде прямо зазначено те, що відкривається безвідклич- ний акредитив. Усі розпорядження щодо зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк- емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не може самостійно приймати розпорядження від заявника акредитива. Якщо останній не є банком-емітентом, то зміни- ти умови відкличного акредитива або анулювати його можна тільки після отримання від виконуючого банку повідомлення, яке підтвердить, що до часу зміни або анулювання умов акредитиву документи за ним не були надані та відповідно до них не було проведено розрахунків (оплати). У разі здійснення виконуючим банком платежу до отриман- ня повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акреди- тива, банк-емітент зобов’язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу. На відміну від відкличного акредитива, безвідкличний не може бути змінений без згоди отримувача коштів. Безвідкличний може на- бути характеру підтвердженого акредитива. Для цього виконуючий банк приймає на себе обов’язки додатково до зобов’язання банка- 613 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків емітента провести платіж бенефіціару відповідно до умов акредитива. Таким чином, поряд із платіжним зобов’язанням банку-емітента ви- никає додаткове зобов’язання виконуючого банку, що створює для бенефіціара ефект подвійного забезпечення платежу. При цьому без- відкличний акредитив не може бути змінений або анульований без згоди не тільки отримувача коштів, а і його банку (ст. 1095 ЦК). Для відкриття акредитива платник надає до банку заяву установ- леної форми з відомостями про номер акредитива, строк його дії, на- йменування бенефіціара та виконуючого банку, місця виконання акре- дитива, його суми та ін. Форма заяви передбачена Інструкцією і всі її реквізити є обов’язковими. Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива та повідомляє виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива не пізніше наступного робочого дня після отримання наданої клієнтом заяви. Виконуючий банк повідомляє бенефіціара про відкриття та умови акредитива протягом десяти робо- чих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента. Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіці- ар надає виконуючому банку необхідні документи, що передбачені умовами акредитива. До них звичайно відносять комерційний рахунок («інвойс») за товар, товаророзпорядчі документи (коносамент, наклад- ні), транспортні та страхові документи. При порушенні хоча б однієї з умов виплати за акредитивом не проводяться. Однак банки, що ви- конують інструкції платника, не повинні ретельно досліджувати отри- мані документи. Вони перевіряють лише їх зовнішню відповідність умовам акредитива. У разі відмови виконуючого банку прийняти до- кументи він зобов’язаний надіслати повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів із розбіжностями. Якщо протягом семи робочих днів після надіслання повідомлення вони не отримають відповідь або вона буде негативною, виконуючий банк по- вертає бенефіціару всі документи за акредитивом, письмово вказавши причини їх повернення і засвідчивши цей запис підписами виконавця та контролера та відбитком штампа банку. Акредитив має містити дату закінчення строку та місця подання документів для платежу. Стаття 1098 ЦК встановлює підстави для закриття акредитива. Їх перелік є вичерпним, до них належать: сплив терміну його дії у ви- конуючому банку; заява одержувача про відмову від використання акредитива до закінчення строку його дії; вимога платника по від- кликанню акредитива повністю або частково, якщо це передбачено його умовами. 614 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг Після тримання повідомлення про закриття акредитива банк- емітент списує потрібну суму з відповідного рахунка, призначеного для обліку акредитивів. Принципи відповідальності банку за порушення умов акредитива ґрунтуються на схемі акредитивного зобов’язання. Майнову відпові- дальність перед платником несе банк-емітент, а перед банком- емітентом — виконуючий банк. Постадійна схема доведення відпові- дальності до винуватої особи має два винятки, характерні для розра- хункових правовідносин. По-перше, у разі необґрунтованої відмови виконуючого банку у виплаті коштів за покритим або підтвердженим акредитивом відповідальність перед бенефіціаром покладається на виконуючий банк, що повинен виконувати доручення банку-емітента. По-друге, у разі неправильної виплати виконуючим банком грошових коштів за депонованим чи гарантованим акредитивом унаслідок по- рушень умов останнього пряма відповідальність перед платником покладається на виконуючий банк. § 4. Розрахунки за інкасовими дорученнями Розрахунки за інкасовими дорученнями не передбачають існуван- ня спеціального для цього випадку платіжного документа. Термін має певним чином узагальнююче значення й означає банківську операцію з отримання виконуючим банком коштів або акцепту (згоди) платежу на підставі різних розрахункових чи інших документів за дорученням отримувача, який виступає як довіритель (принципал). Розрахунки за інкасо (від італ. incaso — виручка, виторг) важливі перш за все у цілях забезпечення чекового та вексельного обігу, однак його застосовують також при розрахунках за допомогою таких платіж- них документів, як платіжні вимоги та платіжні вимоги-доручення. Відповідно до ст. 1099 ЦК у разі розрахунків за інкасовими доручен- нями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) ак- цепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Інструкція № 22 визначає інкасування (інкасо) як здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахун- 615 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків кових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах. Виконання інкасового доручення полягає у негайному поданні ви- конуючим банком платнику для оплати чи акцепту документів отри- мувача коштів у тій формі, в якій вони були від нього одержані, за винятком банківських відміток і написів, необхідних для оформлення інкасової операції. У разі відсутності будь-якого документа або невідповідності до- кументів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта, а у разі їх неусунен- ня — повертає документи без виконання. Учасниками розрахунків з використанням інкасо є довіритель, яким, як правило, є продавець, підрядник, виконавець тощо — особа, яка дає доручення з інкасо своєму банку; банк-емітент, якому довіри- тель доручає операцію з інкасо; виконуючий банк — банк, який здій- снює представлення платнику; платник, яким, як правило, є покупець товару, замовник робіт, послуг тощо. Міжнародні правила по інкасо 1 встановлюють, що інкасо означає операції, які здійснюються банками на підставі отриманих інструкцій з документами в цілях отримання платежу та/або акцепту; передання документів проти платежу та/або проти акцепту; передання документів на інших умовах. Документами, за якими здійснюється інкасо, можуть бути фінан- сові (переказні векселі, чеки, інші подібні документи, що використо- вуються для отримання платежу коштами) та/або комерційні докумен- ти (рахунки, транспортні, товаророзпорядчі або інші не фінансові документи). Залежно від цього існує два види інкасо — чисте та до- кументарне. До першого виду належить інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами. Другий вид означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами або інкасо виключно комерційних документів. Інкасо здійснюється в таких формах: 1) одержання платежу — надання простого або переказного вексе- ля, чека, платіжної розписки або інших фінансових документів для одержання платежу грошима; 1 Міжнародні правила по інкасо (редакція 1995 року). Публікація Міжнародної торговельної палати 1996 р. № 522 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=988_009. 616 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг 2) акцепт переказного векселя — надання переказного векселя для його акцепту платником; 3) видача комерційних документів проти платежу — виконуючий банк видає комерційні документи (які можуть супроводжуватися фі- нансовими документами) платникові тільки за умови здійснення пла- тежу грішми; 4) видача комерційних документів проти акцепту переказного век- селя — виконуючий банк видає комерційні документи платникові тільки за умови акцепту переказного векселя; 5) видача документів на інших умовах — виконуючий банк видає документи платникові тільки при виконанні умов, зазначених в інка- совому дорученні 1 Документарне інкасо вигідне, зокрема, постачальнику товару, оскільки виконуючий банк фактично захищає його право на товар, не видаючи товаророзпорядчі документи покупцю до моменту здійснен- ня оплати чи акцепту переказного векселя. Частковий платіж може бути прийнятий виконуючим банком, якщо це встановлено банківськими правилами, або за наявності спеціально- го дозволу. Інкасовані суми, за відрахуванням належної оплати, не- гайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку- емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту, який у свою чергу повідомляє про це клієнта. У разі не- отримання вказівок щодо подальших дій у визначений строк докумен- ти можуть бути повернуті банку-емітентові. Виконуючий банк несе відповідальність за повноту та правильність акцепту переказного векселя, однак не несе відповідальності за дій- сність та достовірність підпису або за наявність повноважень на його підписання. Банки не несуть відповідальності за форму, достатність, точність, достовірність, підробку або правову силу будь-якого документа; вони також не несуть відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, умови, упаковку, поставку, цінність або наявність товару, представленого будь- яким документом, або за сумлінність або дії та упущення, платоспро- можність, виконання або репутацію відправників, перевізників, екс- педиторів, одержувачів чи страховиків товару, або будь-якої іншої особи. 1 Юлдашев, О. Х. Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти [Текст] / О. Х. Юлдашев. – К. : МАУП, 2004. – С. 339. 617 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків § 5. Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків ЦК визначає розрахунковий чек (чек) як документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чекодер- жателю) й визначає, що платником за чеком може бути лише банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися (ст. 1102). Інструкція № 22 встановлює, що чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок отриму- вача коштів і не підлягають сплаті готівкою, крім випадків обміну чека фізичними особами на готівку або отримання здачі із суми чека готів- кою, однак не більше ніж 20 відсотків його суми. Чеки виготовляються спеціалізованим підприємством на спеціаль- ному папері, брошуруються в розрахункові чекові книжки або виго- товляються як окремі бланки та є документами суворого обліку. Чек має містити передбачені законодавством реквізити, за відсутності яких чи при внесенні до нього виправлень, а також по закінченні строку дії він є недійсним. Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця, заброньо- ваних на спеціально відкритому рахунку. Банк-емітент видає чекову книжку на ім’я чекодавця на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Строк дії чекової книжки — один рік, а чека, який видається фі- зичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати його видачі. Ці строки можуть продовжуватися за погодженням із банком- емітентом. Чек заповнюється чекодавцем власноручно або з використанням технічних засобів; не дозволяється внесення до чека виправлень та використання замість підпису факсиміле. Забороняється передавання чека/чекової книжки його/її власни- ком будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім’я іншої особи, яка стає його власником. Видача чеків на пред’явника не проводиться. Чекодавець виписує чек із чекової книжки під час здійснення пла- тежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). 618 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг Виписуючи чек, чекодавець переписує на його корінець залишок лімі- ту з корінця попереднього чека і зазначає новий залишок ліміту. Чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержа- теля протягом 10 календарних днів безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг). Платник за чеком повинен пересвідчитися всіма можливими способами у справжності чека, а та- кож у тому, що пред’явник чека є уповноваженою особою. Чек підлягає оплаті шляхом його подання до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу, платіж здійснюється за правилами про інкасове доручення. Як правило, зарахування коштів за інкасова- ним чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника. Банк-емітент може відмовитися від оплати чека, якщо чек або реєстр чеків заповнено з порушенням вимог цієї глави або є ви- правлення, замість підпису стоїть факсиміле; чек виписаний чеко- давцем на суму, більшу ніж заброньована на відповідному рахун- ку. У разі відмови за цих причин оплатити чек банк-емітент ви- креслює його з реєстру чеків, виправляє загальний підсумок і не пізніше наступного робочого дня надсилає цей чек до банку чеко- держателя. Чекодержатель повинен повідомити чекодавця про неплатіж про- тягом двох робочих днів, наступних за днем вчинення протесту або рівнозначного акта. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред’явити позов до суду із застосуванням скороченого строку позовної давності в один рік. Чекодержатель має право вимагати крім оплати суми чека відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів. Законом України «Про нотаріат» 1 (ст. 93) передбачається прийнят- тя нотаріусами для пред’явлення до платежу чеків, поданих після за- кінчення десяти днів та посвідчення їх наступної несплати шляхом напису на чеку за встановленою формою. Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцеві про неоплату його чека банком і вчинення напису на чеку. На прохання чекодержателя нотарі- ус у разі несплати чека вчиняє виконавчий напис. 1 Про нотаріат [Текст] : Закон України від 02.09.1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1993.– № 39. – Ст. 383. 619 Глава 58. Зобов’язання з розрахунків Питання для самоконтролю 1. Назвіть окремі види безготівкових розрахунків та визначте їх особливості. 2. Назвіть види платіжних документів (інструментів) та за- гальний порядок їх складання. 3. Поняття, зміст та виконання платіжного доручення. 4. Дайте визначення поняття платіжного доручення та назвіть його види. 5. Що слід розуміти під виконанням акредитива? 6. Яку відповідальність несе банк за порушення умов акреди- тива? |