І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 59 РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ § 1. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності Поняття та види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Об’єкти права інтелектуальної власності мають нематеріальний характер, що зумовлює певні особ- ливості майнових прав на них. Наприклад, майнові права на результа- ти творчої діяльності обмежені у часі та просторі. До того ж не існує обмеження кола осіб, які одночасно можуть їх використовувати 1 . Це дає можливість правоволодільцю, зокрема, не лише самостійно викорис- товувати об’єкт інтелектуальної власності, а й одночасно надавати дозвіл на використання цього ж об’єкта іншим зацікавленим особам. Наявність суттєвих відмінностей між об’єктами інтелектуальної власності та речами обумовила недоречність їх спільного регулювання як стосовно абсолютних, так і відносних правовідносин. Дійсно, не- доцільно використовувати до нематеріальних творчих досягнень як 1 Досить вдалий приклад стосовно цього навів Бернард Шоу: «Якщо у вас є яблу- ко і у мене є яблуко і якщо ми поміняємося цими яблуками, то у вас і у мене залиша- ється по одному яблуку. Якщо у вас є ідея і у мене є ідея і ми поміняємося ідеями, то у кожного з нас буде по дві ідеї». 621 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності положення, що стосуються права власності, так і договори, які тради- ційно стосуються майна. Усе зазначене зумовило необхідність окремого правового регулю- вання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, чому і присвячені положення глави 75 ЦК. Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелек- туальної власності — це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майно- вих прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1107 ЦКіснують такі види договорів щодо роз- поряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуаль- ної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інте- лектуальної власності. Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна перед- бачити все різнобарв’я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести: 1) договір між співавторами; 2) договір між співвласниками охоронного документа (патенту чи свідоцтва); 3) договір про порядок розподілу прав на служ- бові об’єкти інтелектуальної власності; 4) договір про передачу ноу- хау; 5) договір щодо управління майновими правами автора або інших суб’єктів авторського права і суміжних прав; 6) договір про передачу права на отримання патенту тощо. Перш за все до цієї групи віднесено ліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Дійсно, видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладення ліцен- зійного договору. Однак сама по собі ліцензія є одностороннім право- чином і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежуван- ня можна провести на прикладі довіреності як одностороннього право- чину і договору доручення. Оскільки ліцензія є одностороннім правочином, то не доречно включати її поряд із ліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. До- цільніше було б ліцензії і ліцензійний договір регулювати спільно. 622 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності Якщо звернутися до назви, яку обрано для цієї групи договорів, то мова йде про розпоряджання, тобто визначення юридичної долі май- нових прав. Причому зазначений термін у цьому випадку використо- вується як стосовно передачі майнових прав, так і щодо видачі дозво- лу на використання об’єктів права інтелектуальної власності. Коли мова йде про речі, то їх власник має повноваження по воло- дінню, користуванню і розпоряджанню. Стосовно відносних право- відносин реалізація останнього із зазначених прав може відбуватися шляхом укладення договорів на передачу майна у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо) і договорів на передачу майна у користування (договорів найму (оренди) та позички). Якщо провести аналогію стосовно об’єктів права інтелектуальної власності, то у першому випадку, коли відбувається зміна правовлас- ника, мова йде про укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а у другому, коли надається право використання, — ліцензійного договору. Тому помилковими є думки на зразок того, що предметом договору дарування можуть бути права інтелектуальної власності 1 , винахід може бути предметом до- говору купівлі-продажу 2 тощо. Якщо особа хоче передати іншій особі майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності, то для цього немає потреби укладати договір купівлі-продажу чи дарування, оскіль- ки існує спеціальна договірна конструкція, передбачена ЦК України, — договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Доречно звернути увагу, що у сфері інтелектуальної власності не проводиться розмежування договорів на самостійні види залежно від того, чи обов’язку однієї сторони вчинити певну дію відповідає зу- стрічний обов’язок іншої сторони щодо надання матеріального або іншого блага. Інакше кажучи, якщо, наприклад, договори купівлі- продажу та найму є оплатними, а дарування та позички — безоплат- ними, то договір про передання виключних майнових прав інтелекту- альної власності та ліцензійний договір можуть бути як оплатними, так і безоплатними. Крім зазначених, до цієї групи віднесено також договір про ство- рення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної 1 Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. / за відп. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – Т. ІІ. – С. 299 (авт. – А. Р. Домбругова). 2 Цивільне право України [Текст] : підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 2 – С. 253. 623 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності власності. За своєю суттю ці відносини близькі до договорів на вико- нання робіт. Оскільки у цьому випадку мова йде перш за все про ство- рення результату творчої діяльності, то цей договір не зовсім охоплю- ється поняттям «розпоряджання». Хоч якось обґрунтувати таку позицію можна хіба що тим, що за цим договором все ж таки може бути вста- новлено механізм розподілу прав на створений у майбутньому об’єкт. Імовірно, що саме на цю обставину було зроблено акцент. Враховуючи вищенаведене і невичерпний перелік зазначених до- говорів, видається, що доречніше було поєднати глави 75 «Розпоря- джання майновими правами інтелектуальної власності» і 76 «Комер- ційна концесія» ЦК України та назвати «Договори у сфері інтелекту- альної власності». Предмет договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Оскільки об’єкт інтелектуальної влас- ності є нематеріальним, то передати його в традиційному розумінні неможливо. До того ж сам об’єкт інтелектуальної власності взагалі не може бути предметом навіть договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Для набувача цінність являють майнові права інтелектуальної власності на результат твор- чої діяльності, які охороняються в силу приписів законодавства. Тому правоволоділець може розпоряджатися лише належними йому май- новими правами інтелектуальної власності на об’єкт, а не самим об’єктом. Щоб не виникало ніяких сумнівів, наприклад, у п. 4 ст. 129 Цивіль- ного кодексу Російської Федерації «Оборотоздатність об’єктів цивіль- них прав» зазначено: «Результати інтелектуальної діяльності і при- рівняні до них засоби індивідуалізації (ст. 1225) не можуть відчужува- тися або іншим способом переходити від однієї особи до іншої. Однак права на такі результати і засоби, а також матеріальні носії, в яких ви- ражені відповідні результати чи засоби, можуть відчужуватися або іншими способами переходити від однієї особи до іншої у випадках і в порядку, які встановлені цим Кодексом». Хоча в законодавстві України відсутня подібна норма, однак уже сама назва договорів щодо розпоряджання майновими правами інте- лектуальної власності, закріплених у главі 75 ЦК України, свідчить, що договори укладаються з метою вирішення юридичної долі майно- вих прав інтелектуальної власності, а не об’єктів інтелектуальної власності. Отже, якщо особа дотрималась встановлених у законодав- 624 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності стві умов і набула особистих немайнових та майнових прав інтелекту- альної власності на певний об’єкт, то вона має можливість розпоряди- тися не цим об’єктом інтелектуальної власності, а саме майновими правами на нього. Той факт, що ЦК розширив предмет договорів купівлі-продажу (ст. 656 ЦК), дарування (ст. 718 ЦК) та найму (оренди) (ст. 760 ЦК) майновими правами, зовсім не свідчить про віднесення сюди майнових прав інтелектуальної власності. При проведенні розмежування між зазначеними договорами, з однієї сторони, і договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійним договором, з другої сторони, необхідно враховувати сферу застосуван- ня цих договорів. Правовою формою реалізації прав інтелектуальної власності є договір про передання виключних майнових прав інтелек- туальної власності та ліцензійний договір 1 . Тому в положеннях ЦК стосовно купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) доречно зазна- чити, що їх предметом можуть бути майнові права, за винятком май- нових прав інтелектуальної власності щодо яких застосовуються спе- ціальні договірні конструкції, передбачені главами 75 та 76 ЦК. Сторони договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Суб’єктами правовідносин, які виникають стосовно об’єктів інтелектуальної власності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки мова йде про наділення іншої особи правами стосовно об’єкта права інтелектуальної власності, то однією зі сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на ре- зультат творчої діяльності. Зазвичай, це автор, власник охоронного документа (патенту чи свідоцтва) чи їх правонаступники. Оскільки автором чи винахідником може бути неповнолітня особа, то норми законодавства надають можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються за- коном (ч. 1 ст. 32 ЦК). Укладаючи зазначені правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак є певні обмеження у випадку специфіки об’єкта. Зокрема, стосовно секретного винаходу чи секретної корисної моделі можна видати ліцензію чи передати майнові права тільки за 1 У зв’язку з цим сумнівною є точка зору, що виключні права інтелектуальної власності можуть бути подаровані за договором дарування (див.: Гражданское право [Текст] : в 4 т. : учебник / В. В. Витрянский и др. ; отв. ред. Е. А. Суханов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2008. Т. 4: Обязательственное право. – С. 12). 625 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності погодженням із Державним експертом з питань таємниць (п. 6, 7 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» 1 ). Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності та їх державна реєстрація. Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності мають бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановлені спеціальні правові наслідки: у разі недодержан- ня письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК). Як виняток, законом можуть бути встановлені випадки, в яких за- значений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо) 2 За загальним правилом законодавство не передбачає обов’язкової державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими пра- вами інтелектуальної власності. Однак на вимогу будь-якої сторони ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і викорис- тання об’єкта права інтелектуальної власності та договір про передан- ня виключних майнових прав інтелектуальної власності можуть бути зареєстровані у порядку, встановленому законом (ст. 1114 ЦК) 3 . Ви- користовуючи цю можливість, сторона договору має право на офіцій- не загальнодоступне інформування інших осіб про укладення зазна- чених договорів. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомостей в обсязі та порядку, встановлених Державним департаментом інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до відповідного Державного реєстру. 1 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охоро- ни інтелектуальної власності [Текст] : Закон України від 22.05.2003 // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 35. – Ст. 271. 2 Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1450. Закон діє в редакції від 11.07.2001 р. 3 Незважаючи на зазначені положення ЦК, на практиці на сьогодні існує можли- вість реєстрації лише ліцензійних договорів та договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності в Державному департаменті інтелектуальної власності України. 626 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності Оскільки державна реєстрація зазначених договорів є факультатив- ною, то її відсутність не впливає на чинність прав, наданих за ліцен- зією або іншим договором, та інших прав на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права (ч. 1 ст. 1114 ЦК). Виняток із цього загального правила стосується договору про пе- редання виключних майнових прав інтелектуальної власності на ви- нахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, ком- понування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин. У цьому випадку договір є чинним лише з моменту його державної реєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності України. Пояснюється це тим, що відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Такий підхід є цілком виправданим. Оскільки всі охоронні доку- менти підлягають обов’язковому внесенню до відповідного Держав- ного реєстру, то зміна правовласника повинна знайти у них відобра- ження. Лише при такому підході зберігається цінність реєстрів, звер- нувшись до яких можна достовірно встановити особу, що має право інтелектуальної власності на певний об’єкт. Оскільки авторське право на твір виникає внаслідок факту його ство- рення, то не існує необхідності реєстрації договорів стосовно цих об’єктів (ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» 1 ). Таким чином, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності стосовно запатентованих об’єктів підлягає обов’язковій державній реєстрації, а стосовно об’єктів авторського права вона є факультативною. § 2. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності Одним із повноважень особи, яка має майнові права інтелектуаль- ної власності, є виключне право дозволяти використання результату творчої діяльності іншими особами. Це право може бути реалізовано шляхом видачі ліцензії чи укладення ліцензійного договору. 1 Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1450. Закон діє в редакції від 11.07.2001 р. 627 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності Ліцензія — це дозвіл. Це поняття відоме не лише цивільному, а й іншим галузям права. Наприклад, в адміністративному праві під ним розуміють спеціальний дозвіл, який видається уповноваженими держав- ними органами. Що стосується відносин інтелектуальної власності, то тут ліцензію може видавати особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа (патенту чи свідоцтва) на винахід, ко- рисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної влас- ності — це письмове повноваження, видане особою, яка має виключ- не право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіара), іншій особі (ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері. Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Залежно від різноманітних підстав (предмет, обсяг прав, умови і підстави їх надання тощо) можна провести класифікацію ліцензій на види. За предметом ліцензії розрізняють ліцензії на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інте- гральної мікросхеми, сорт рослин, породу тварин або об’єкт авторсько- го права. За обсягом прав, що надаються, розрізняють обмежені і повні ліцензії. ЦК закріплює три види обмежених ліцензій: виключна, оди- нична, невиключна (ч. 3 ст. 1108 ЦК). Ця відмінність проводиться за- лежно від того, якою мірою виключена конкуренція ліцензіара та інших осіб зі сфери діяльності ліцензіата. Вибір типу ліцензії залежить перед- усім від обсягу ринку і характеру об’єкта. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання лі- цензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обме- жена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на викорис- тання цього об’єкта у зазначеній сфері. Отже, повноваження власника охоронного документа ні за змістом, ні за обсягом не зменшуються. У цивілістичній літературі невиключну ліцензію ще називають про- стою. На практиці невиключні ліцензії поширені, як правило, у тих галу- зях, де творчі досягнення належать до сфери масового виробництва і широкого споживання. Пояснюється це тим, що тут існує постійна потреба у створюваній продукції, тому наявність декількох підпри- 628 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності ємців не буде перешкоджати її нормальній реалізації. Крім того, де- кілька ліцензіатів швидше освоять ринок. Однак слід мати на увазі, що значна перевага невиключних ліцензій свідчить про слабко розвинену економіку, про недостатню конкуренцію на внутрішньому ринку. Отже, невиключний ліцензіат розуміє, що не лише він використовуватиме об’єкт інтелектуальної власності, оскільки на ринку у нього можуть бути конкуренти, які можуть мати аналогічні права (це сам правово- лоділець та інші ліцензіати). Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використан- ня об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері. Можливо, саме тому, що поряд із пра- воволодільцем в обумовлених межах може застосовувати об’єкт інте- лектуальної власності лише один ліцензіат, у літературі такий вид лі- цензії називають одноособовою. Отже, у випадку видачі такої ліцензії на ринку може бути два конкурента — ліцензіат і правоволоділець. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері. У цьому випадку ліцензіар надає ліцензіату право виняткового ви- користання предмета ліцензії в обумовлених межах, відмовляючись у той же час від використання і надання іншим особам ліцензій на аналогічних умовах. Однак за цими межами ліцензіар може як само- стійно використовувати даний результат, так і видавати іншим особам ліцензії, що не суперечать умовам уже виданої ліцензії. Отже, якщо особа отримала виключну ліцензію, то у неї відсутні конкуренти, оскільки тільки вона має право використовувати об’єкт інтелектуальної власності в обумовлених межах. Специфіка об’єктів інтелектуальної власності дає можливість лі- цензіару вводити різноманітні обмеження при видачі ліцензії. Вони можуть стосуватися території, кількості, способів використання, сфе- ри та терміну застосування предмета ліцензії тощо. Так, територія дії наданого дозволу може збігатися з територіальною сферою чинності охоронного документа (патенту чи свідоцтва) або бути більш обмеже- ною. Ліцензія може бути надана не на всі можливі способи викорис- тання об’єкта інтелектуальної власності, а лише на деякі (застосуван- ня, виготовлення, продаж тощо). Обсяг прав, що надаються, можна 629 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності обмежити певною сферою або галуззю промисловості чи окреслити за допомогою кількісних показників, наприклад, виробничої потуж- ності, річного випуску продукції тощо. Тобто можливо одночасно надати декілька виключних ліцензій на один і той же результат творчої діяльності в різних межах. Ліцензія може бути видана у межах строку чинності виключного майнового права на об’єкт інтелектуальної власності. Строк ліцензії залежить від багатьох чинників і мети, що переслідується. Так, ліцен- зії будуть більш тривалими у випадку високої складності і трудоміст- кості налагодження виробництва або коли освоєння переданих за лі- цензією об’єктів вимагає значних капіталовкладень, будівництва нових споруд тощо. Виключна ліцензія, як правило, видається з метою усунення не- бажаної конкуренції, або якщо в силу характеру запатентованого об’єкта обсяг збуту товарів, вироблених на його базі, буде невеликий (наприклад, деяких видів медикаментів). На практиці часто зустрічаються випадки, коли ліцензіат одержує на одній території виключну ліцензію, а на інший — невиключну. Або ліцензіар може надати виключну ліцензію на виробництво і невиключ- ну на збут тощо. Зміст повної ліцензії полягає у тому, що ліцензіар надає ліцензіату повністю всі права на використання об’єкта інтелектуальної власнос- ті впродовж усього терміну її дії. У даному випадку ліцензія видається без будь-яких обмежень, тобто ліцензіат фактично займає місце ліцен- зіара впродовж строку дії ліцензії. Видача повної ліцензії доцільна у випадку відсутності у ліцензіара достатніх умов для використання об’єкта інтелектуальної власності, у той час як коло потенційних ліцензіатів вкрай обмежене. На практи- ці такий вид дозволу зустрічається рідко. Залежно від умов надання розрізняють субліцензії, перехресні, зворотні і відкриті ліцензії. Субліцензія (залежна ліцензія) — це письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності, надане іншій особі ліцензіатом за письмовою згодою ліцензіара. Незалежно від виду ліцензії ліцензіат має право видавати субліцен- зії лише у випадку, якщо це прямо передбачено в договорі чи додатку до нього. Межі прав, що надаються за субліцензією, обмежуються умовами основної ліцензії. Ліцензіат повинен покласти на субліцензі- ата такі самі обов’язки, які взяв на себе (наприклад, відносно якості 630 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності продукції). Оскільки субліцензія може бути надана в межах основної ліцензії, то вона повністю залежить від неї і припиняється у випадку припинення її дії. Перехресна ліцензія («крос-ліцензія») передбачає взаємний обмін правами на використання об’єктів інтелектуальної власності, які досить часто доповнюють один одного. Наприклад, у випадку залежних ре- зультатів творчої діяльності, коли права, надані більш пізнім патентом, не можуть бути реалізовані без отримання ліцензії на прототип 1 , що охороняється іншим патентом. У свою чергу власник останнього за- цікавлений у набутті права використання більш досконалих рішень. Тому в цій ситуації обмін ліцензіями є найбільш доцільним способом реалізації прав. Зворотною називається ліцензія, яка надає ліцензіару право на використання результату творчої діяльності, розробленого ліцензіатом на підставі отриманих від ліцензіара знань у результаті поліпшення і вдосконалення предмета основної ліцензії. Відкрита ліцензія (так звана ліцензія по праву) має місце у ви- падку, якщо патентовласник згоден надати право на використання об’єкта інтелектуальної власності будь-якій фізичній або юридичній особі за умови виплати винагороди. Згідно з чинним законодавством власник патенту може подати до Державного департаменту інтелектуальної власності для офіційного опублікування заяву про надання будь-якій особі права на використан- ня винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи сорту рослин. У цьому випадку мито за підтримання чинності патенту знижується на 50 %, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов’язана укласти з патентовласником договір про платежі. За своєю суттю така ліцензія може мати лише невиключний характер, оскільки кілька осіб можуть скористатися наданим правом та й сам патенто- власник не позбавляється можливості використовувати об’єкт. Законодавство України надає патентовласнику право на відкликан- ня відкритої ліцензії, якщо ні від кого не надійшло пропозицій від- носно використання об’єкта. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання. 1 Прототипом у патентному праві називають об’єкт техніки (пристрій, речовину або процес (спосіб)), найбільш близький за кількістю ознак, які збігаються, з об’єктом заявки, на захист якого вона подана. 631 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності Залежно від підстав видачі дозволу (договір чи адміністративний акт компетентного державного органу) розрізняють добровільні і при- мусові ліцензії. При наданні добровільної ліцензії дотримується принцип сво- боди договору. Це виявляється у тому, що сторони вільні у виборі контрагента і визначенні умов дозволу (обсягу прав, що надаються, території і терміну дії ліцензії, розміру і порядку сплати винагоро- ди тощо). Примусова ліцензія — це дозвіл, що видається без згоди патен- товласника компетентним державним органом (судом, господарським судом або Кабінетом Міністрів України) зацікавленій особі на ви- користання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Ці ж органи визначають у своєму рішенні обсяг такого застосування, тер- мін дії дозволу, розмір і порядок виплати винагороди власнику па- тенту. Слід мати на увазі, що наведені класифікації мають умовний ха- рактер і їх перелік не є вичерпним. З одного боку, це пояснюється тим, що на практиці ці види ліцензій можуть виступати як у чистому ви- гляді, так і у поєднанні. З другого боку, аналіз ліцензій за кожною з підстав розподілу, хоча і виявить їх особливі риси, однак дасть одно- сторонню, неповну характеристику. Тому для цілісної картини доціль- но кожну конкретну ліцензію розглядати водночас із точки зору різних класифікацій. |