І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 3. Ліцензійний договір Ліцензійний договір —це договір, за яким одна сторона (ліцензі- ар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК). При цьому необхідно враховувати положення як ЦК, так і спеці- ального закону, який регламентує відносини, що виникають з приводу саме того об’єкта, стосовно якого укладається договір. Це цілком за- кономірно, оскільки ЦК містить загальні положення стосовно всіх об’єктів інтелектуальної власності, а особливості зазначаються у спе- ціальних нормативних актах. 632 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності Правова характеристика договору: реальний 1 , двосторонній, оплатний чи безоплатний. У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добро- вільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелек- туальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які можуть ви- користовувати належний йому результат творчої діяльності. Інакше кажучи, укладаючи ліцензійний договір, правовласник ніби знімає з контрагента встановлену законодавством заборону на використання зазначеного об’єкта інтелектуальної власності. Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл на викорис- тання об’єкта права інтелектуальної власності), а об’єктом — винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонуван- ня інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин, твір науки, літератури чи мистецтва, комп’ютерна програма, база даних чи об’єкт суміжних прав. Таким чином, договір на використання будь-яких об’єктів інтелек- туальної власності за своєю природою є ліцензійним договором. Він є універсальною правовою конструкцією, за допомогою якої зацікав- лені особи набувають права використання належних іншим особам 1 Стосовно правової характеристики договорів у сфері інтелектуальної діяльнос- ті не існує єдиної позиції. Зокрема, Е. П. Гаврилов вважає, що будь-які договори по розпорядженню нематеріальними об’єктами, в тому числі договори про відчуження виключного права та ліцензійні договори, не можуть бути реальними за своєю суттю, а завжди є консенсуальними (Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации (постатейный). Часть четвертая [Текст] / Э. П. Гаврилов, О. А. Городов, С. П. Гришаев и др. – М. : ТК Велби, Проспект, 2007. – С. 30–31, 35). Така позиція пояснюється тим, що укладення зазначених договорів не може пов’язуватися з пере- дачею майна і висловлюється, незважаючи на те, що ЦК Російської Федерації у визна- ченнях договорів використовує формулювання «передає або зобов’язується передати» (стосовно договору про відчуження виключного права) чи «надає або зобов’язується надати» (стосовно ліцензійного договору). До того ж, відповідно до п. 4 ст. 1234 ЦК Російської Федерації, виключне право на результат інтелектуальної діяльності чи на засіб індивідуалізації переходить від правоволодільця до набувача в момент укладен- ня договору про відчуження виключного права, якщо за згодою сторін не передбачено інше. Якщо ж договір підлягає державній реєстрації, то право переходить до набувача в момент державної реєстрації договору. Отже, за загальним правилом, такий договір є реальним. Що стосується ЦК України, то зазначені договори сформульовані як реальні, оскільки у визначенні ліцензійного договору використано термін «надає», а договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності – «передає». Тому сам факт укладення договору означає, що з цього моменту контрагент набув зазна- чених договором прав. Такий підхід є цілком виправданим, оскільки знімає проблему доведення факту виконання договору правоволодільцем стосовно обов’язку наділити правами контрагента. 633 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності результатів творчої діяльності. Тому слід враховувати, що така назва договорів, як «авторський договір», «видавничий договір», не свідчить про самостійний вид договору, а лише вказує, що відносини виникають стосовно об’єктів авторського права 1 . Однак за своєю суттю залежно від змісту договору це може бути, зокрема, ліцензійний договір або договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Так, якщо за видавничим договором надається лише право на тиражування твору без відчуження прав, то це буде ліцензійний договір, а тому потрібно застосовувати відповідні положення ЦК про ліцензійний договір. У випадку виникнення труднощів при вирішенні питання, який насправді договір уклали сторони, можна вдатися до тлумачення договору відповідно до ст. 213 ЦК України. Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар і ліцензіат, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ліцензіар — це особа, якій належать виключні майнові права інте- лектуальної власності (особа, яка має майнові авторські чи суміжні права, або власник охоронного документа (патенту чи свідоцтва) на ви- нахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компо- нування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин). Ліцензіат — це особа, якій надано дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію). 1 До цього часу законодавство України у сфері інтелектуальної власності не при- ведене у відповідність із ЦК. Зокрема, відповідно до ст. 32 Закону України «Про ав- торське право і суміжні права» передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на викори стання твору або на основі авторського договору про передачу невиключно- го права на використання твору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використову- вати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне викорис тання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає ви ключне право на викорис- тання твору, залишається право на вико ристання цього твору лише в частині прав, що не передаються. За авторським договором про передачу невиключного права на ви користання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право ви- користовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на пере дачу невиключного права на використання твору іншим особам. Оскільки в обох зазначених випадках мова йде про використання твору, то за своєю суттю ці договірні конструкції відповідно до ЦК є ліцензійними договорами. Різниця між ними полягає лише в тому, що у першому випадку буде виключна ліцен- зія, а у другому – невиключна. 634 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності Зміст ліцензійного договору. При визначенні змісту договору сторони керуються принципом свободи договору. Однак умови ліцен- зійного договору, які суперечать положенням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109 ЦК). Для полегшення узгодження умов договору законодавством Укра- їни передбачається можливість затвердження уповноваженими відом- ствами або творчими спілками типового ліцензійного договору. У цьо- му випадку, звичайно, сторони також зможуть на свій розсуд включати в ліцензійний договір бажані для них умови, які не передбачені типо- вим договором. Однак умови ліцензійного договору, укладеного з твор- цем об’єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типо- вим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом (ст. 1111 ЦК). З урахуванням природи ліцензійного договору законодавство перед- бачає, що в ліцензійному договорі визначаються: 1) вид ліцензії; 2) сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (кон- кретні права, що надаються за договором, способи використання за- значеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо); 3) розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у ви- гляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору (частини 3, 8 ст. 1109 ЦК). Коли ліцензійний договір укладається стосовно торговельної мар- ки, то він має містити умову про те, що якість товарів і послуг, виго- товлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснювати- ме контроль за виконанням цієї умови (п. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» 1 ). Ця умова договору є іс- тотною для ліцензійного договору стосовно торговельної марки. У ви- падку її відсутності договір вважається неукладеним. Таким чином здійснюється захист прав споживача, для якого торговельна марка служить перш за все гарантією певної якості товару 2 1 Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36. Прийнятий 15.12.1993 р. 2 Законодавство Російської Федерації використовує дещо інший механізм захисту прав споживача. Відповідно до ч. 2 ст. 1489 ЦК Російської Федерації ліцензіар зобов’язаний забезпечити відповідність якості вироблених чи реалізованих ним това- рів, на яких він розмістив ліцензійний товарний знак, вимогам якості, встановлених ліцензіаром, а останній вправі здійснювати контроль за виконанням цієї умови. Однак за вимогами, що пред’являються до ліцензіата як виробника товарів, ліцензіат і ліцен- зіар несуть солідарну відповідальність. 635 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності Однак деякі із вищезазначених умов ліцензійного договору, закрі- плених у ч. 3 ст. 1109 ЦК (такі як вид ліцензії, територія та строк), можуть бути відсутніми, оскільки діятиме загальне правило, перед- бачене ЦК. Ця обставина перетворює зазначені умови з істотних у зви- чайні, а тому навіть при відсутності цих умов у договорі договір вва- жається укладеним. Зокрема, якщо у договорі не зазначено вид ліцензії, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст. 1109 ЦК). Що стосується сфери використання об’єкта права інте- лектуальної власності, то у разі відсутності в договорі умови про те- риторію, на яку поширюються надані права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на терито- рію України (ч. 7 ст. 1109 ЦК). Законодавець зазначає, що ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності. У разі відсутності у договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майно- вого права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п’ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений строк. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомив- ши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін (частини 1, 3 ст. 1110 ЦК). Слід враховувати, що права на використання об’єкта права інте- лектуальної власності та способи його використання, які не визначені у договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Положення ЦК закріплюють, що ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об’єкта права інтелектуаль- ної власності (ч. 2 ст. 1110 ЦК). Умовами ліцензійного договору може бути надано право ліцензіа- ту укладати субліцензійний договір. За цим договором ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта пра- ва інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед 636 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встанов- лено ліцензійним договором (п. 2 ст. 1109 ЦК). Винагорода за наданий дозвіл може бути встановлена у вигляді фіксованої грошової суми (паушальний платіж), періодичних платежів (роялті) чи їх поєднання (комбінованих платежів). § 4. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності Договір про передання виключних майнових прав інтелекту- альної власності—це договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повно- му складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК). Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплат- ний чи безоплатний. При укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності права відчужуються, тобто передаються безповоротно. У зв’язку з цим особа, якій передані виключні майнові права, стає правонаступником. Тому до неї переходять усі права і обов’язки стосовно об’єкта інтелектуальної власності. Зокрема, укла- дення договору про передання виключних майнових прав інтелекту- альної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. Та обставина, що у визначенні договору міститься формулювання, що особа може передати виключні майнові права частково або у повно- му складі, зовсім не означає, що можна передати лише одне з повно- важень, наприклад право на використання. У цьому випадку, незважа- ючи на назву, фактично був би укладений ліцензійний договір. Мож- ливість часткової передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності не є універсальною, а існує лише за наявності специфіки певних об’єктів інтелектуальної власності. Зокрема, можна зареєструвати як торговельну марку певне позначення стосовно кількох товарів чи по- слуг. Фактично у цьому випадку відбувається поєднання кількох об’єктів, оскільки саме позначення стосовно кожного товару чи по- слуги може бути самостійною торговельною маркою. Тому в такому випадку правоволоділець може передати іншій особі виключні майно- 637 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності ві права на торговельну марку стосовно лише частини товарів чи по- слуг, залишивши за собою іншу частину. Якщо проводити розмежування між видачею ліцензії і укладенням договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, то, як уже зазначалося, у першому випадку надається право використання, а у другому відбувається заміна володільця виключних майнових прав. Хоча надання повної ліцензії на весь строк дії охоронного доку- мента за своїм економічним значенням рівноцінно передачі права на об’єкт, однак з юридичної точки зору між відчуженням виключних майнових прав інтелектуальної власності і повною ліцензією є суттєві відмінності. Так, договір повної ліцензії може бути укладений на пев- ний термін, по закінченні якого всі повноваження поновлюються у повному обсязі у володільця охоронного документа (патенту чи сві- доцтва). Слід також враховувати, що дозвіл може бути достроково припинений. Крім того, у випадку передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності на умовах, наприклад, виплати періодичних відрахувань від суми реалізації запатентованих виробів несплата кіль- кох чергових внесків не тягне за собою поновлення прав на об’єкт інтелектуальної власності у попереднього правовласника. Що ж сто- сується повної ліцензії, виданої на аналогічних умовах, то така безді- яльність ліцензіата може служити підставою припинення її дії, якщо це обумовлено при її видачі 1 Незважаючи на те, що в результаті видачі повної ліцензії можли- вість використання об’єкта інтелектуальної власності самим ліцензіа- ром вичерпана, він залишається його формальним правовласником, якому не байдужа подальша доля цього результату творчої діяльності. А при відчуженні прав усі зазначені майнові права на об’єкт інтелек- туальної власності переходять до правонаступника. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений як стосовно об’єктів інтелектуальної 1 ЦК Російської Федерації в ч. 5 ст. 1234 передбачає додаткові гарантії захисту прав відчужувача. Так, у разі істотного порушення обов’язку виплатити правоволодільцю в установлений договором про відчуження виключного права строк винагороди за на- буття виключного права на результат інтелектуальної діяльності чи засіб індивідуаліза- ції попередній правоволоділець вправі вимагати в судовому порядку переводу на себе прав набувача виключного права і відшкодування збитків, якщо виключне право пере- йшло до його набувача. Якщо ж виключне право не перейшло до набувача, то при по- рушенні ним обов’язку виплатити в установлений договором строк винагороди за на- буття виключного права правоволоділець може відмовитися від договору в односторонньому порядку і вимагати відшкодування заподіяних цим збитків. 638 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності власності, які підлягають обов’язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інте- гральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), так і об’єктів ав- торського чи суміжних прав. Законодавчо передбачені певні умови, дотримання яких є обов’язковим при укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Ці обмеження принципу свободи договору направлені на захист прав та інтересів правоволо- дільців та споживачів. Зокрема, умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відпо- відного об’єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, перед- баченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними (ч. 3 ст. 1113 ЦК). Майнові права, що передаються за договором, мають бути у ньому визначені. У цьому випадку застосовується загальне правило: майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважають- ся такими, що не передані (п. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» 1 ). Якщо договір укладається з метою відчуження права на торговель- ну марку, то воно не допускається, якщо може стати причиною введен- ня в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка ви- готовляє товар чи надає послугу (п. 7 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» 2 ). § 5. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності —це договір, за яким одна сторо- на (творець — письменник, художник тощо) зобов’язується створи- ти об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК). Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. 1 Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1450. Закон діє в редакції від 11.07.2001 р. 2 Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36. Прийнятий 15.12.1993 р. 639 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності Оскільки мова йде про створення об’єкта інтелектуальної власнос- ті, то творець за загальним правилом зобов’язаний виконати замовлен- ня особисто. Як уже зазначалося, цей договір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, оскіль- ки спочатку необхідно створити результат творчої діяльності. У зв’язку із цим інколи виникає питання, чи не буде це розпорядженням майно- вими правами на ще не створений об’єкт інтелектуальної власності. Важливо проводити розмежування між розпорядженням уже на- явними суб’єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені в майбутньому об’єкти. У договорі про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності мова не йде про відчудження майнових прав. Тому сам по собі факт укладення такого договору зовсім не свідчить про виникнення майно- вих прав у замовника чи творця в момент укладення договору. Сторо- ни лише узгоджують механізм розподілу прав на об’єкти, що будуть створені при виконанні договору. Аналогічний приклад можна навести з галузі сімейного права. Так, за загальним правилом майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Однак особи, що вступають у шлюб, можуть укласти шлюбний договір, у якому передбачено інший меха- нізм розподілу прав на нажите в майбутньому майно. У цьому випад- ку при розділі майна буде застосовуватися не норма Сімейного кодек- су України, а погоджений тими, хто бере шлюб, порядок розподілу прав. І таких аналогів можна наводити багато. Таким чином, положення актів цивільного законодавство внаслідок їх диспозитивності надають право сторонам самостійно встановлюва- ти правила, за якими у майбутньому будуть розподілені майнові права на новостворені об’єкти. Однак, якщо сторони договору не скориста- лися цим правом, то застосовується загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, на- лежать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Винятком із цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва. У цьому випадку оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір за- лишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. 3 ст. 1112 ЦК). Такий підхід обумовлено тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об’єкт інтелектуальної власності нерозривно пов’язаний з матеріальним носієм. 640 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності Наявність такого загального правила, яке до того ж міститься в кни- зі четвертій ЦК, на практиці породжує досить багато проблем. Особа вважає, що коли вона сплатила гроші, то саме їй належать всі права і вона сама вирішує, як розпорядитися об’єктом, однак законодавець України вирішив інакше. Проаналізувавши загальне правило, можна зробити однозначний висновок: сторонам доцільно в договорі обумовлювати механізм роз- поділу прав на створений за замовленням об’єкт інтелектуальної влас- ності. Адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об’єкт. До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта за- мовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК). Умови договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об’єкта на створення інших об’єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК). § 6. Інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності Оскільки при прийнятті ЦК не ставилась мета дати у ньому ви- черпний перелік договорів, у тому числі й у сфері інтелектуальної власності, то також на практиці учасники цивільних відносин уклада- ють і інші договори. Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб’єктів авторського права і суміжних прав укладається між воло- дільцем майнових авторських чи суміжних прав і організацією колек- тивного управління. Найбільш повно на сьогодні функцію останнього виконує Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України. Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб’єктів авторського права чи суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: по-перше, погоджувати з особами, які використовують об’єкти авторського права чи суміжних прав, роз- мір винагороди під час укладення договору; по-друге, укладати дого- 641 Глава 59. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності вори із зацікавленими особами про використання прав, переданих в управління; по-третє, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об’єктів авторського права чи суміжних прав суб’єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють; по-четверте, вчиняти інші дії, передбачені чинним за- конодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, у тому числі звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права чи суміжних прав відповідно до статутних повно- важень та доручення цих суб’єктів (ст. 49 Закону України «Про автор- ське право і суміжні права» 1 ). Договір про порядок розподілу прав на службові об’єкти інте- лектуальної власності — це цивільно-правовий договір, що уклада- ється між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створені у зв’язку з виконанням трудового договору результати твор- чої діяльності. У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового до- говору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно. Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інте- лектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалося, сторонам доцільно у договорі більш детально врегу- лювати свої права на такі об’єкти. Пояснюється це тим, що засто- сування загального правила про спільні права на службовий об’єкт у майбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об’єкта, якщо в певний момент працівник і роботодавець не зможуть до- сягти загальної згоди. З погляду права ідеальною є ситуація, коли на об’єкт має права тільки один суб’єкт. Це спрощує процес реалі- зації прав. Суб’єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші договори у сфері інтелектуальної власності. Наприклад, договори між співавторами, договори між співвласниками охоронного до- кумента (патенту чи свідоцтва) тощо. Головне, щоб їх умови не суперечили нормативним приписам актів цивільного законодавства України. 1 Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1450. Закон діє в редакції від 11.07.2001 р. 642 Розділ ХIV. Зобов’язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності Питання для самоконтролю 1. Поняття та види договорів щодо розпорядження майонови- ми правами інтелектуальної власності. 2. Предмет договорів щодо розпорядження майновими права- ми інтелектуальної власності. 3. Сторони договорів щодо розпорядження майновими права- ми інтелектуальної власності. 4. Форма договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та їх державна реєстрація. 5. Поняття ліцензії на використання об’єкта права інтелекту- альної власності. 6. Види ліцензій. 7. Поняття ліцензійного договору. 8. Зміст ліцензійного договору. 9. Особливості ліцензійного договору на торговельну марку. 10. Поняття договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. 11. Випадки обов’язкової реєстрації договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. 12. Поняття договору про створення за замовленням і викорис- тання обєкта права інтелектуальної власності. |