І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 62 ДОГОВІР ПРО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ Загальні положення Розвиток економічних і соціальних потреб породжує необхідність об’єднання майна і діяльності людей для досягнення ними спільної мети. Таке добровільне об’єднання являє собою договір учасників, що взаємно зобов’язує їх до певних дій (щодо передачі майнових вкладів і подальшої узгодженої діяльності), тобто тягне за собою виникнення між ними зобов’язально-правових відносин. Учасники, які здійснюють спільну діяльність, ставлять одну й ту саму мету (побудувати будинок, школу), для досягнення якої вони об’єднують свої спільні зусилля і вносять певні майнові вклади, тобто сама спільна діяльність «є для учасників договору не самоціллю, а лише засобом досягнення певно- го результату, настання якого вони прагнуть разом» 1 Договір про спільну діяльність є одним з найдавніших цивільно- правових договорів. У класичному римському праві розрізняли два види товариств: - товариства за спільним проживанням і спільною діяльністю, учасники якого домовлялися про спільність усього теперішнього і май- бутнього майна і поділ між собою всього, чим вони володіли. Такий договір, як правило, укладався між членами однієї сім’ї (співвласни- ками, спадкоємцями). Ці договори стали прообразом договорів про спільну діяльність, що не мають підприємницького характеру; - виробничі товариства, учасники яких об’єднували частину влас- ного майна для виконання певної роботи або ведення спільної госпо- дарської діяльності й одержання спільних доходів. Такі договори 1 Договірне право [Текст] : конспект лекцій / І. В. Жилінкова, В. І. Борисова, І. В. Спасибо- Фатєєва та ін. ; за заг. ред. І. В. Жилінкової, В. І. Борисової. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008. – С. 108. 669 Глава 62. Договір про спільну діяльність укладалися між купцями або ремісниками для спільного ведення тор- гівлі, промислу чи іншої дохідної діяльності. Так утворювалися різні промислові та торговельні товариства 1 З розвитком капіталізму договір товариства поступово набув зна- чного поширення. У Росії з XVIII ст. було відоме складництво як форма об’єднання людей на основі договору, укладеного з метою спільного ведення сільського господарства, торгівлі. Суб’єкти цього договору виступали як єдине торговельне підприємство, яке, однак, не було суб’єктом права. Купці заміняли один одного в поїздках і несли майнову відповідальність за пошкодження або втрату довіреного їм чужого товару. Одержаний дохід вони ділили між собою відповідно до внесених кожним паїв або товарів. Такі договори могли мати як епізо- дичний характер, так і укладатися на певний строк 2 У проекті Цивільного Уложення договором товариства називався правочин, за яким кілька осіб зобов’язуються одна перед другою спіль- но брати участь майновими вкладами або особистою працею в торго- вельному, промисловому чи іншому починанні, спрямованому на одержання прибутку (ст. 680) 3 . Учасники такого товариства здійсню- вали підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, при- чому участь у спільній справі могла обмежуватися тільки внесенням майнового вкладу. У цивільному праві радянського періоду поняття зазначеного до- говору дещо змінюється. Законодавець вимагав від учасників догово- ру обов’язкової особистої участі в справах. Так, ЦК УРСР 1963 р. визначав, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов’я- зуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво й експлуатація міжколгоспного або державно- колгоспного підприємства або установи (що не передаються в опера- тивне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, пологових будинків, жилих приміщень і т. п. (ч. 1 ст. 430). Для досягнення цієї мети учасники договору здійснюють внески гро- шима чи іншим майном або трудовою участю (ч. 1 ст. 432). Пізніше нормативно-правові акти почали вживати терміни «просте товариство» і «договір про спільну діяльність» як синоніми, причому 1 Гражданское право [Текст] / под ред. Е. А. Суханова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : БЕК, 2002. – Т. II. – Полутом 2. – С. 304. 2 Большая советская энциклопедия [Текст]. – 3-е изд. – М. : Сов. энцикл., 1976. – Т. 23. – С. 509. 3 Гражданское право [Текст] / под ред. Е. А. Суханова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : БЕК, 2002. – Т. II. – Полутом 2. – С. 305. 670 Розділ ХV. Зобов’язання, що виникають із спільної діяльності спільна діяльність учасників для досягнення спільної мети вважалася необхідною ознакою. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому спіль- на діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів (просте товариство), або без об’єднання вкладів ( ст. 1130 ЦК). Таким чином, законодавець розрізняє такі поняття, як «просте товариство» і «спільна діяльність», що не завжди враховується на практиці. Договір простого товариства укладається для здійснення його учасниками спільної підприємницької діяльності без створення юри- дичної особи. Істотною умовою цього договору є погодження його учасниками спільної мети — одержання прибутку. Учасники договору про спільну діяльність без об’єднання вкладів мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку (будівництво будинку для наступного проживання в ньому, наукове і творче співро- бітництво в процесі створення твору науки, техніки тощо). Під спільною метою в договорі про спільну діяльність слід розу- міти той усвідомлений підприємницький або непідприємницький ре- зультат, на досягнення якого спрямовані узгоджені спільні зусилля учасників спільної діяльності. Наявність спільної для всіх учасників мети — головна кваліфікуюча ознака договору про спільну діяльність. Як зазначається в п. 1 Роз’яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28.04.95 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладен- ням та виконанням договорів про спільну діяльність», підприємниць- ка мета спільної діяльності може бути різною 1 . На практиці це може бути спільна інвестиційна діяльність, консорціумне банківське креди- тування, створення і спільна експлуатація об’єктів інвестування, ство- рення і діяльність навчально-виробничого підприємства на базі майна виробничих підприємств і навчальних закладів, а також будь-яка інша мета, не заборонена законодавством. Тому коло суб’єктів договору про спільну діяльність визначається залежно від цілей, які вони ставлять перед собою. Суб’єктами договору можуть бути фізичні особи — під- приємці, підприємницькі товариства та непідприємницькі товариства, якщо підприємницька діяльність не суперечить тій меті, заради якої 1 Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України [Текст] // Бюл. законо- давства та юрид. практики України. – 1998. – № 3. – С. 78–82. 671 Глава 62. Договір про спільну діяльність вони утворені. Таку точку зору поділяють й інші правники 1 . Одна й та ж осо- ба може бути учасником декількох договорів про спільну діяльність. Незалежно від того, в якій із двох вищезгаданих форм здійснюєть- ся спільна діяльність, вона не є самоціллю для учасників договору, вона — лише засіб досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети. За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність є консенсуальним, двостороннім або багатостороннім, відплатним і фідуціарним. У результаті укладання договору його учасники утворюють об’єднання осіб, що не стає новим самостійним суб’єктом цивільного права, але зобов’язує їх до спільних узгоджених дій у межах досягнен- ня спільної мети. Цей договір консенсуальний, оскільки визнається укладеним у мо- мент досягнення домовленості щодо його істотних умов. Залежно від спрямованості волі учасників договору він може бути дво- або багатостороннім. Однак при цьому слід враховувати, що на- віть коли в цьому договорі беруть участь дві особи, їх інтереси не проти- ставлені як кредитора та боржника в звичайному двосторонньому договорі. Інтереси учасників спільної діяльності спрямовані не проти- лежно, а на досягнення спільної для всіх мети. Тому спірним є те, чи мають у цьому договорі взагалі місце фігури кредитора та боржника. Висловлювалася позиція, що оскільки кожна особа, будучи зобов’язаною до внесення майнового вкладу і вчинення певних дій у спільних інтере- сах, вона має право вимагати такої ж поведінки від решти контрагентів 2 Але більше впевнює інший підхід, що суб’єкти цього договору ймену- ються не кредиторами та боржниками, а учасниками або товаришами. Взаємні права і обов’язки виникають тут у кожного учасника стосовно решти. Кожний з учасників виступає одночасно і як кредитор, і як боржник щодо всіх і кожного з учасників договору. Тому головною особливістю зобов’язань із спільної діяльності є те, що жодна із сторін не має права вимагати виконання договору стосовно себе особисто і, відповідно, не повинна проводити виконання безпосередньо щодо будь-якої іншої сторони 3 . Така складна, переплетена структура 1 Чубаров, В. В. Гражданское право России. Обязательственное право [Текст] : курс лекций / В. В. Чубаров. / отв. ред. О. Н. Садиков. – М. : Юристъ, 2004. – С. 731. 2 Иоффе, О. С. Советское гражданское право (курс лекций) [Текст] / О. С. Иоффе. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1961. – Ч. II. – С. 454. 3 Гражданское право [Текст] : учебник / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М. : Проспект, 1998. – Ч. II. – С. 653. 672 Розділ ХV. Зобов’язання, що виникають із спільної діяльності взаємозв’язків, породжена багатостороннім характером відносин, не властива звичайним двостороннім зобов’язанням. Питання про відплатний характер договору про спільну діяльність також є дискусійним, оскільки його учасники не одержують один від одного зустрічного задоволення, а діють спільно для досягнення за- гальної мети 1 . Проте внесення учасниками майнових вкладів, від яких у подальшому всі учасники одержують задоволення, свідчить про від- платність цього договору. Отже, у вузькому розумінні відплатності як зустрічного задоволення від спільної діяльності договори можуть бути як відплатними, так і без- відплатними 2 . Так, якщо за договором про спільну діяльність для ви- робництва певної продукції один учасник зобов’язується надати при- міщення, а другий — внести вклад обладнанням для розміщення його в цьому приміщенні, то в такій ситуації один учасник задовольняє свої інтереси в необхідному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, а отже, можна говорити про відплатність. Якщо ж сторони об’єднують майнові та інші зусилля для досягнення спільної непідприємницької мети, то задоволення ними матеріальних інтересів відступає на другий план. У зв’язку з цим немає й ознаки відплатності договору, хоча сторо- ни і здійснюють своєрідне «зустрічне задоволення». Слід враховувати також те, що відплатність договору про спільну діяльність характеризується тим, що учасник, який виконав свій обов’язок, має право вимагати від решти учасників відповідних дій щодо виконання договірних зобов’язань, включаючи передачу йому частини (частки) загальної вигоди (доходу) 3 . І це само по собі харак- теризує відплатність договору, тоді відплатним є навіть договір, що не має на меті одержання прибутку, оскільки кожен з його учасників стає зобов’язаним виконати певні дії майнового характеру на користь інших (для досягнення спільної для них мети). Договір про спільну діяльність є фідуціарним договором, оскільки між його учасниками складаються відносини особисто-довірчого ха- рактеру. Учасники довіряють один одному частину свого майна, яке за взаємною згодою використовується для досягнення поставленої мети на благо всіх учасників. В інтересах спільної справи кожному з учас- 1 Иоффе, О. С. Обязательственное право [Текст] / О. С. Иоффе. – М. : Юрид. лит., 1975. – С. 764. 2 Цивільне право [Текст] / за ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. – К. : Вентурі, 1996. – Ч. II. – С. 290. 3 Гражданское право [Текст] / под ред. Е. А. Суханова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : БЕК, 2002. – Т. II. – Полутом 2. – С. 312. 673 Глава 62. Договір про спільну діяльність ників зазвичай надається право виступати від імені всіх учасників, які вважають, що ніхто не зловживає своїми правами, а діятиме добро- совісно. Фідуціарний характер спільної діяльності знаходить свій прояв в умовах договору, що встановлює порядок координації спільних дій або ведення спільних справ учасників. Загальним правилом від- носин учасників спільної діяльності між собою щодо ведення спільних справ є їх спільна згода, якщо інше не встановлено договором між ними. У випадку, коли сторони договору про спільну діяльність упо- вноважили одного з учасників діяти від їх імені та за їх рахунок перед третіми особами у спільних інтересах, вони повинні встановити обсяг його повноважень. Він визначається насамперед змістом договору про спільну діяльність, а залежно від його положень — спільною довіре- ністю решти учасників, виданою кожним учасником окремо або пись- мовим актом спільного волевиявлення 1 Зобов’язання щодо спільної діяльності оформлюють не стільки безпосередні відносини товарообміну між учасниками, скільки їх осо- бливу організацію. Ця остання і дозволяє декільком особам (учасникам даного зобов’язання) виступати в майновому обороті спільно. Тому угода про спільну діяльність має не тільки товарно-грошовий, але й організаційний характер. Предметом договору про спільну діяльність є спільне ведення діяльності, спрямованої на досягнення спільної для всіх учасників мети (юридичний об’єкт), і вклади учасників (матеріальний об’єкт). Згідно зі ст. 1133 ЦК вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки (п. 6.1 Роз’яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28.04.95 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням і виконанням договорів про спільну діяльність») 2 . Вне- сками у майно товариства з обмеженою відповідальністю, акціонер- ного товариства, повного та командитного товариств можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 115 ЦК). Вклади учасників вважаються рівними за вартістю (ч. 2 ст. 1133 ЦК), якщо інше не випливає із договору або фактичних обставин. 1 Белов, В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части [Текст] : учебник / В. А. Белов.– М. : Центр ЮрИнфор, 2003. – С. 833. 2 Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України [Текст] // Бюл. законо- давства та юрид. практики України. – 1998. – № 3. – С. 78–82. 674 Розділ ХV. Зобов’язання, що виникають із спільної діяльності Стосовно грошової оцінки вкладу учасника господарського товариства, то вона здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ч. 2 ст. 115 ЦК). Вклади передаються учасниками на загальну користь і утворюють спільне майно. У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, розмір якої відповідає розміру його вкладу. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ст. 1131 ЦК). Слід зазначити, що договір про спільну діяльність відповідно до публічного законодавства потребує державної реєстрації 1 Строк договору про спільну діяльність, як правило, обумовлений його метою, досягнення якої припиняє дію договору. Однак незалежно від цього сторони можуть зазначити в договорі особливий строк його дії, закінчення якого припинить відповідні зобов’язання. Це доцільно в тих випадках, коли мета договору є тривалою і не може бути досягну- та до якоїсь певної дати (наприклад, одержання прибутку з підприєм- ницької діяльності). Якщо в договорі відсутні строк його дії і спосіб його визначення, договір вважатиметься укладеним на невизначений строк. Питання для самоконтролю 1. Поняття та юридична характеристика договору про спільну діяльність. 2. Предмет та форма договору про спільну діяльність. 3. Види договору про спільну діяльність. 1 Про оподаткування прибутку підприємств [Текст] : Закон України від 28.12.1994 р. // Відом. Верхов. Ради України. – № 4. – Ст. 28; Порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи [Текст] : наказ ДПА України від 30.09.2004 р. № 571 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 44. – Ст. 2925. – С. 280; Положення про порядок державної реєстрації договорів (кон- трактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора [Текст] : постанова Каб. Міністрів України від 30.01.1997 р. № 112 // Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 2001. – № 7. – С. 142. 675 ГЛАВА 63 ДОГОВІР ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА Загальні положення За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одер- жання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК). Договір про спільну діяльність та договір простого товариства мають багато спільних рис, однак їх не можна ототожнювати: уклавши договір простого товариства, сторони об’єднують свої вклади та інші майнові внески для спільної мети, утворюючи при цьому спільну власність, у той час як учасники спільної діяльності діють без такого об’єднання. За своєю юридичною природою договір простого товариства є кон- сенсуальним, багатостороннім, відплатним і фідуціарним. Договір простого товариства є консенсуальним договором, оскіль- ки він вважається укладеним з моменту досягнення домовленості між його учасниками за всіма істотними умовами. Внесення ж вкладів учасниками і здійснення інших дій, про які вони домовилися, вже від- бувається в порядку виконання цього договору. Процедура укладання договору підпорядковується загальним пра- вилам про укладання договорів. Традиційно договір простого товариства відносять до багатосто- ронніх договорів. У цьому договорі можуть брати участь як самостій- ні сторони дві особи або більше, тоді як у двосторонньому договорі множинність осіб виникає або на стороні боржника, або на стороні кредитора. Договір простого товариства являє собою відплатний договір. Кожний з учасників договору, зробивши вклад, має право на одержан- ня матеріального результату. Майно, що виділяється учасниками для ведення спільної справи, стає об’єктом їхньої спільної часткової влас- ності, якщо домовленістю між ними не встановлений правовий режим майна у вигляді спільної сумісної власності. Відносини між учасниками простого товариства засновані на вза- ємній довірі, інакше кажучи, договір простого товариства являє собою фідуціарний правочин. Учасники довіряють один одному частину свого майна, що за взаємною згодою використовується для досягнення поставленої мети на благо всіх учасників. 676 Розділ ХV. Зобов’язання, що виникають із спільної діяльності В інтересах спільної справи кожному учаснику зазвичай надається право виступати від імені всіх учасників (ч. 1 ст. 1135 ЦК). Якщо учас- ники домовилися про спільне ведення справ, то жодний правочин у спільних інтересах не можна вчинити проти волі хоча б одного учас- ника. У договорі простого товариства учасники: – мають єдину (спільну) мету; – зобов’язуються один перед одним об’єднати свої майнові вклади для досягнення поставленої мети; – формують за рахунок своїх вкладів майно, що становить їх спіль- ну часткову власність; – беруть на себе взаємні обов’язки діяти спільно для досягнення поставленої мети; – несуть обов’язок витрат і збитків від спільної справи; – розподіляють між собою одержані результати. У ринкових умовах не має значення, докладають учасники свої особисті зусилля для успіху справи чи їх участь у спільній справі об- межується тільки майновим вкладом. У договорі простого товариства визначаються умови про: вклади та їх об’єднання; спільні дії учасників; спільну мету, заради досягнен- ня якої учиняються ці дії. Умова про об’єднання вкладів має включати: вид майнового або іншого блага, що становить вклад учасника; розмір і грошову оцінку вкладу з визначенням частки учасника в спільній частковій власнос- ті. Мета, заради якої створюється просте товариство, має бути спіль- ною (єдиною) для всіх учасників договору. Вона може мати як підпри- ємницький, так і непідприємницький характер. Сторони договору іменуються учасниками або товаришами. Учас- никами договору можуть бути будь-які суб’єкти цивільного права. Залежно від складу учасників усі договори простого товариства, як і договори про спільну діяльність, поділяються на договори, укладені для здійснення підприємницької діяльності, та договори, не пов’язані зі здійсненням такої діяльності. Кожний учасник має право: – на одержання частки прибутку від спільної справи; – на частку в спільному майні (частку в праві власності, праві ко- ристування спільним майном та ін.); – вести спільні справи товариства; 677 Глава 63. Договір простого товариства – на одержання інформації про стан спільних справ і спільного майна учасників (особисто або за участю компетентних осіб знайоми- тися з усією документацією з ведення справ; одержувати роз’яснення від керуючих або посадових осіб); – відмовитися від участі в безстроковому договорі або розірвати щодо себе та інших учасників строковий договір простого товариства. З огляду на фідуціарний характер договору слід визнати, що учас- ник не може передати (поступитися) своє право участі в договорі іншим особам без згоди інших учасників. Учасники зобов’язані: – внести вклад у спільне майно учасників; – брати участь у витратах щодо утримання спільного майна; – зазнавати збитків від діяльності простого товариства; – відповідати за спільними боргами; – вести справи в спільних інтересах; – надавати іншим учасникам договору повну й достовірну інфор- мацію про стан спільних справ і спільного майна; – не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства; – нести відповідальність перед учасниками за шкоду, заподіяну спільному майну і діяльності партнерів. Виконання договору. Учасники, виконуючи договір, вносять вкла- ди. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну ді- яльність (спільне майно), у тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, ділова репутація та ді- лові зв’язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК). Вклади учасників визнаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Якщо інше не передбачено законом або договором, ризик випадко- вої загибелі спільного майна несуть його співвласники, у цьому разі — учасники (пропорційно частці кожного). Розподіл майна, що пере- буває в спільній частковій власності учасників, можливий після при- пинення договору. Вимогу про виділ частки учасника в спільному майні може бути пред’явлено кредитором одного з товаришів. У тако- му разі частка учасника може бути використана для покриття його особистих боргів тільки при недостатності його майна, тобто в субси- діарному порядку. Ведення справ товариства полягає у вчиненні різних фактичних і юридичних дій для досягнення спільної мети. Рішення, що стосують- 678 Розділ ХV. Зобов’язання, що виникають із спільної діяльності ся внутрішніх відносин між учасниками, приймаються учасниками за спільною згодою (одноголосно). Однак у договорі може бути визна- чено інший порядок. У відносинах із третіми особами кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо інше не встановлено договором. Як правило, управління поточними справами покладається на одного або кількох учасників, що вчиняють юридично значущі дії в спільних інтересах. Повноваження учасника простого товариства вчиняти правочини та інші дії від імені всіх учасників мають встанов- люватися договором або відповідною довіреністю решти товаришів. При цьому ЦК містить положення, спрямоване на захист інтересів третіх осіб, які вступають у правовідносини з простим товариством: учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім ви- падків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень (ч. 3 ст. 1135 ЦК). У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників (ч. 1 ст. 1135 ЦК). Відповідальність учасників. Характер відповідальності за спіль- ними боргами зумовлений специфікою укладеного договору. Якщо договір не пов’язаний з підприємницькою діяльністю, учасники несуть часткову відповідальність. Якщо договір пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності, то учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов’язаннями незалежно від підстав їх виникнен- ня (ст. 1138 ЦК). У разі, коли договір не був припинений за заявою будь-кого з учасників про відмову від подальшої участі в ньому або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає перед третіми осо- бами за спільними зобов’язаннями, які виникли в період її участі в договорі, так, ніби вона залишається учасником договору простого товариства (ст. 1143 ЦК). Припинення договору. Договір може бути розірвано на загальних підставах, однак ст. 1141 ЦК передбачено і спеціальні підстави при- пинення договору: - визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; - оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учас- никами не передбачено збереження договору щодо інших учасників; 679 Глава 63. Договір простого товариства - смерть фізичної особи-учасника або ліквідація юридичної особи- учасника договору, якщо домовленістю між учасниками не передбаче- но збереження договору щодо інших учасників; - відмова учасника від подальшої участі в договорі або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учас- никами не передбачено збереження договору щодо інших учасників; - сплив строку договору простого товариства; - виділ частки учасника на вимогу його кредитора; - досягнення мети стає неможливим. Припинення договору тягне за собою розподіл майна, яке пере- буває в спільній власності. Учасник, який вніс у спільне майно інди- відуально визначену річ, має право вимагати її повернення. Питання для самоконтролю 1. Договір простого товариства: учасники договору, їхні права та обов’язки. 2. Загальні та спеціальні підстави припинення договору про- стого товариства. |