І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 8. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки Поняття «джерело підвищеної небезпеки» вперше знайшло своє законодавче застосування у Цивільному кодексі РРФСР 1922 р. Згодом його сприйняли відповідні статті цивільних кодексів інших союзних республік, у тому числі й ст. 404Цивільного кодексу УРСР, який набрав чинності 16 грудня 1922 р. Передбачалося зокрема, що особи та під- приємства, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, відповідають за шкоду, завдану джерелом підвищеної не- безпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили, умислу чи грубої необережності потерпілого. Малися на увазі залізниці, трамвай, фабрично-заводські під приємства, торговці горю- чими матеріалами, утримувачі диких тварин, особи, які забудовують будівлі та інші споруди, тощо. Подібна норма зберігалася і під час другої кодифікації цивільного законодавства, розпочатої прийняттям у 1961 р. Основ цивільного за- конодавства Союзу РСР і союзних республік, а услід за Основами — Цивільних кодексів колишніх союзних республік, у тому числі Цивіль- ного кодексу УРСР 1963 р. Змістовної суті цього поняття у зазначених законодавчих актах не визначалось. І в цьому була чи не найголовніша причина тих дискусій, які довгий час тривали у цивілістичній доктри- ні навколо питання щодо поняття джерела підвище ної небезпеки. Цивілістика напрацювала кілька теорій із зазначеного приводу: а) теорія предмета, відповідно до якої предмети матеріального світу, перебуваючи у певному кількісному та якісному стані, можуть ство- 764 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання рювати підвищену небезпеку для оточення 1 ; б) теорія діяльності, яка розглядає джерело підвищеної небезпеки як діяльність юридичих чи фізичних осіб, що пов’язана з певними не завжди підконтрольними людині предметами 2 ; в) теорія подвійності, за якою джерелом підви- щеної небезпеки може бути як діяльність, так і певний об’єкт 3 ; г) тео- рія речей, що перебувають у русі, відповідно до якої тільки речі, що перебувають у експлуатації, можуть створювати підвищену небезпеку для оточення 4 ; д) теорія властивостей, що вбачала підвищену небез- пеку не у самих предметах, а у їхніх властивостях 5 . Одна з наведених теорій (теорія діяльності) здобула перевагу при законо давчому визна- ченні поняття джерела підвищеної небезпеки. Так, відповідно до ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утри- манням транспортних засобів, механізмів та обладнання, викорис- танням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогнене- безпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену не- безпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. З на- веденого поняття джерела підвищеної небезпеки бачимо, що не про- ігноровані також інші із зазначених вище концепцій. Це природно, оскільки діяльність, про яку йдеться, пов’язана з певним майном, за- лежно від специфічних ознак цього майна діяльність набуває класифі- каційних ознак. Класифікація (види) джерел підвищеної небезпеки — питання актуальне. Законодавче визначення поняття джерела підвищеної не- безпеки обумовлює необхідність внесення деяких уточнень в існуючу раніше класифікацію цих джерел. За умов, коли у визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки домінувала «теорія предмета», вирішення цього питання здійснюва- лося шляхом визначення певних ознак, за якими відповідні предмети 1 Красавчиков, О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности [Текст] / О. А. Красавчиков. – М., 1966. – С. 34. 2 Зобов’язальне право: теорія і практика [Текст] / за ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – С. 843–848. 3 Шиминова, М. Я. Гражданско-правовые гарантии охраны здоровья и имущества граждан [Текст] / М. Я. Шиминова // Сов. государство и право. – 1982. – № 12. – С. 6. 4 Майданик, Л. А., Материальная ответственность за повреждение здоровья [Текст] / Л. А. Майданик, И. Ю. Сергеева – М., 1968. – С. 48. 5 Маслов, В. Ф. Обязательства из причинения вреда [Текст] / В. Ф. Маслов. – Харьков, 1961. – С. 24. 765 Глава 69. Відшкодування шкоди об’єднувалися у певні групи. Йдучи саме таким шляхом, російський вченій О. О. Красавчиков провів найбільш ґрунтовну і повну класифікацію джерел підвищеної небезпеки. Як прибічник «теорії предмета», він роз- поділяв джерела підвищеної небезпеки на такі різновиди: а) фізичні; б) фізико-хімічні; в) хімічні; г) біологічні. Фізичні джерела підвищеної небезпеки поділялися на підгрупи: а) механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробнично-механічне обладнання промислових підприємств, будови тощо); б) електричні (обладнання та інші агрегати енергосис- теми, що перебувають під високою напругою, більшою, ніж 380 В); в) теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском, тощо). Інакше кажучи, йдеться про дже- рела підвищеної небезпеки, з боку яких можливий механічний, тепло- вий, електричний або інший фізичний вплив. До фізико-хімічних були віднесені радіоактивні об’єкти, напри- клад атомні станції. Хімічні джерела підвищеної небезпеки складалися з таких підгруп: а) отруйних (пари йоду, аміак, сірководень тощо); б) вибухонебезпечні (тротил, бензин, природний газ тощо); вогненебезпечні (бензин, бензол, газ, денатурат, ефір тощо). До біологічних джерел підвищеної небезпеки віднесені такі їх підгрупи: а) зоологічні (дикі тварини, які перебувають у володінні людини); б) мікробіологічні (штамми шкідливих мікроорганізмів, деякі види бактерій тощо) 1 Проведена О. О. Красавчиковим класифікація джерел підвищеної небезпеки не втратила свого значення і тепер. Діяльність, яка відпо- відно до ч. 1 ст. 1187 ЦК визнається джерелом підвищеної небезпеки, небезпредметна (небезоб’єктна). Самі ж об’єкти досить різноманітні. Деякі з них належать до категорії фізичних (транспортні засоби, ме- ханізми тощо), інші — до хімічних (наприклад радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні речовини), а деякі — до зоологічних (дикі звірі, службові собаки тощо). Залежно від цього і діяльність, пов’язуючись із ними, стає досить диференційованою. За своїми напрямами вона диференціюється на: а) використання; б) зберігання; в) утримання від- повідних об’єктів. Залежно від характеру останніх зазначені напрями діяльності можуть бути як у сукупності, так і окремо один від одного. Візьмемо для прикладу діяльність, пов’язану з використанням тран- 1 Красавчиков, О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности [Текст] / О. А. Красавчиков. – М., 1966. – С. 34–66. 766 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання спортного засобу. У даному разі, окрім використання автомобіля, ді- яльність може бути пов’язана також із його зберіганням та утриманням. Що стосується об’єктів, віднесених до категорії хімічних, то пов’язана з ними діяльність полягає у їх використанні та зберіганні. І це зрозу- міло, адже ніякому утриманню не піддається, наприклад, вибухонебез- печність пороху чи радіаційне випромінювання радіоактивних речовин. Їх використання та зберігання вимагає дотримання спеціальних пра- вил і вимог щодо відповідних запобіжних заходів. Щодо таких об’єктів, як дикі звірі, службові собаки та собаки бій- цівських порід, слід зазначити, що підвищену небезпеку створює ді- яльність, пов’язана тільки з їх утриманням. Ідеться про діяльність, пов’язану з доглядом за тваринами даної категорії, створенням для них відповідних умов існування, запобіганням їх бездоглядності. Напри- клад, юридична особа «Зоологічний парк», утримуючи диких звірів, забезпечує їх відповідним раціоном, запобігає їх мимовільному ви- ходу за межі вольєрів тощо. Таким чином, серед різновидів джерел підвищеної небезпеки вба- чаються такі: а) діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням об’єктів фізичних (транспортних засобів, механізмів, об ладнання тощо); б) діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням об’єктів фізично-хімічних (радіоактивних, хімічних, вибухо- та вогненебез- печних і інших речовин); в) діяльність, пов’язана з утриманням об’єктів зоологічної гру- пи (диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо). Особами, зобов’язаними відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, визнаються ті, які здійснюють діяльність, що створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвище- ної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Для визнання особи відповідальною за шкоду необхідна наявність двох основних ознак, одна з яких у цивілістичній літературі відома під назвою юридичної, а друга — матеріальної 1 . Суть першої полягає 1 Советское гражданское право [Текст] : учебник в 2 т. / под ред. О. А. Красавчи- кова. – М., 1985. – С. 388. 767 Глава 69. Відшкодування шкоди в наявності цивільно-правових повноважень особи пов’язувати свою діяльність з використанням, зберіганням або утриманням транспорт- ного засобу, механізму та обладнання; використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речо вин; утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо. Повноваження здійснювати діяльність, що є джерелом підви- щеної небезпеки, ґрунтуються на підставах, що мають цивільно-правове значення (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, довіреність, ліцензія тощо). Трудовий договір до таких підстав не на- лежить. Тому не може бути визнана зобов’язаною відшкодувати шкоду особа, яка працює за трудовим договором (водій, машиніст, оператор, керівник підрозділу юридичної особи, кінолог, зоотехнік зоологічного парку тощо). Виконувана ними робота юридично означає діяльність їхнього роботодавця. Слід зазначити, що цивільно-правові повноваження особи здійсню- вати діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, ґрунтуються на підставах, належно оформлених. Наприклад, довіреність — це завжди письмовий документ (ч. 3 ст. 244 ЦК). У письмовій формі укладається договір найму транспортного засобу, а коли цей договір укладається за участю фізичної особи, то підлягає нотаріальному по свідченню (ст. 799 ЦК). Тому не може бути визнана особа зобов’яза ною відшкодувати шкоду в разі здійснення нею діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, без належного юридичного оформлення права на здійснення такої ді- яльності. Щоправда, інколи мають місце ситуації, коли, наприклад, власник автомобіля дозволяє іншій особі використовувати, зберігати або утримувати транспортний засіб, але без відповідного юридичного оформ- лення. На думку більшості вчених, у таких випадках обов’язок з від- шкодування шкоди покладається як на власника транспортного засобу, так і на його фактичного володільця у солідарному порядку. При визначенні особи, зобов’язаної відшкодувати шкоду, необхід- но з’ясовувати, у кого саме перебуває відповідний об’єкт. Інакше ка- жучи, врахуванню в даному разі підлягає не тільки юридичний крите- рій, а й критерій матеріальний. Суть останнього полягає у тому, що перш ніж здійснювати використання, зберігання або утримання тран- спортного засобу, механізму, обладнання, іншого об’єкта на відповід- них правових підставах, особа повинна володіти цим об’єктом. При визначенні особи, зобов’язаної відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, врахуванню підлягають і матеріаль- ний, і юридичний критерії в сукупності. 768 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, меха- нізмом, іншим об’єктом і завдала шкоди діяльністю щодо його вико- ристання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах (ч. 3 ст. 1187 ЦК). Це може мати місце, наприклад, при здійсненні крадіжки зазначених об’єктів або при заволодінні ними шляхом грабежу (статті 185, 186 КК) та в інших випадках вчи нення правопорушення. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість власника (володільця) цього об’єкта, шкода, завдана діяльністю щодо його ви- користання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК). У передбачених актами законодавства випадках, а саме коли особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, свою цивільну відповідальність застрахувала на випадок завдання ко мусь шкоди цією діяльністю, завдана потерпілому шкода відшкодовувати- меться страховиком. У даному разі особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, може бути зобов’язаною відшкоду- вати шкоду, але на засадах субсидіарних і тільки тоді, якщо страхової виплати (страхового відшкодування), виплачуваної страховиком, буде недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди (ст. 1194 ЦК). Окремої уваги заслуговують ситуації, коли шкода була завдана вна- слідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Відповід но до ст. 1188 ЦК передбачається кілька можливих ситуації такого характеру. Одні із них полягають у тому, що: а) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; б) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодо вується; в) за на- явності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Інакше кажучи, йдеться про те, що у зазна- чених випадках завдана шкода відшкодовується на загальних підставах. І тільки у випадках, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної не- безпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. У зв’язку з цим постає закономірне питання стосовно суб’єктивної умови обов’язку з відшкодування шкоди у разі її завдання потерпілому за відсутності вини особи, зобов’язаної цю шкоду відшкодовувати. В цивілістичній доктрині єдиного погляду на його вирішення не існує. 769 Глава 69. Відшкодування шкоди Однак більшість учених-цивілістів дотримується думки, що покладен- ня на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небез- пеки, обов’язку відшкодувати шкоду, коли вина цієї особи відсутня, ґрунтується на суб’єктивній умові, яка має назву «ризик». Суть остан- нього полягає у тому, що особа, на яку покладається обов’язок з відшкодування шкоди, обирає діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди, свідомо, не виключаючи не- сприятливого результату цієї діяльності і пов’язаного з нею імовірно- го завдання шкоди 1 . Діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шкоди, може супроводжуватися різними обста- винами, у тому числі тими, що можуть виникнути раптово і стовідсот- кової впепвненості особи в протилежному не існує. Щоправда, деякі з таких обставин законодавець враховує, при- пускаючи можливість, у разі їх виявлення, зменшення розміру від- шкодування або звільнення особи від обов’язку відшкодувати потер- пілому шкоду. З урахуванням цього законодавцем встановлено кілька підстав, за наявності яких розмір відшкодуванняшкоди, завданої дже- релом підвищеної небезпеки, може бути зменшений. Серед них — груба необережність потерпілого, майнове становище відповідаль- ної за шкоду фізичної особи. Наявність у поведінці потерпілого грубої необережності не надає підстав для відмови у відшкодуванні завданої йому шкоди навіть тоді, коли така необережність сприяла виникненню або збільшенню роз- міру шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК). У даному разі може йтися тільки про зменшення розміру відшкодування залежно від ступеня вини потер- пілого. Виняток із цього правила складають випадки, передбачені за- коном. Наприклад, вина потерпілого не враховується у разі відшкоду- вання додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчу- вання, санаторно-курортного лікування, придбання ліків тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також у разі відшкодування шкоди, завданої смертю го- дувальника, або у разі відшкодування витрат на поховання (ч. 3ст. 1193ЦК). Не враховується вина також малолітньої фізичної особи (ч. 3 ст. 31 ЦК) та фізичної особи, визнаної недієздатною (ч. 4 ст. 41 ЦК). Щодо зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, залежно від майнового становища фізичної особи, зобов’язаної цю шкоду відшкодовувати, то, як свідчить судова практика, відбувається це у виняткових випадках, коли стягнення шко- 1 Ойгензшхт, В. А. Воля и волеизъявление. [Текст] / В. А. Ойгензшхт. – Душанбе, 1983. – С. 133–144. 770 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання ди у повному обсязі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище. При вирішенні питання стосовно зменшення розміру відшкодуван- ня завданої шкоди слід мати на увазі такі три обставини: а) зменшення розміру відшкодування завданої шкоди можливе залежно від матері- ального становища тільки особи фізичної; б) рішення про зменшення розміру відшкодування завданої шкоди приймає тільки суд: в) не може бути зменшений розмір відшкодування шкоди, завданої джерелом під- вищеної небезпеки, у разі злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК). Серед обставин, наявність яких створює підставу для звільнення особи від обов’язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підви- щеної небезпеки, насамперед слід виділити три: а) непереборну силу; б) умисел потерпілого; в) протиправне заволодіння іншою особою транспортним засобом, механізмом або іншим об’єктом. Непереборна сила (ч. 5 ст. 1187 ЦК) як надзвичайна або невідво- ротна за даних умов подія (ч. 1 ст. 263 ЦК) може розглядатися як під- става звільнення особи від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за умови, якщо вона безпосередньо була при- чиною неможливості контролю людини за діяльністю, що єджерелом підвищеної небезпеки. Наприклад, під час використання транспортно- го засобу для перевезення пасажирів останнім, за причини стихійного лиха (сильного землетрусу, пожежі від блискавки тощо), була завдана шкода. У даному разі завдання цієї шкоди не стане підставою для ви- никнення обов’язку особи щодо її відшкодування. І це зрозуміло, оскільки у таких випадках навряд чи можна взагалі вважати, що шко- да була завдана саме джерелом підвищеної небезпеки. Що стосується умислу потерпілого, то слід заначити, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, невідшкодовується будь- коли (ч. 5 ст. 1187, ч. 1 ст. 1193 ЦК). Звільнення особи від обов’язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, можливе на умовах, передбачених ч. 3 ст. 1187 ЦК, а саме, коли інша особа неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом або іншим об’єктом. У таких ви- падках обов’язок з відшкодування шкоди покладається на протиправ- но діючу особу на загальних підставах. Від протиправних дій інших осіб слід відрізняти протиправну ді- яльність з використання транспортного засобу, механізму або іншого об’єкта особою, якій цей об’єкт власник (роботодавець) передав в управління як працівникові, найнятому на роботу за трудовим до- 771 Глава 69. Відшкодування шкоди говором або у службових цілях, якщо транспортний засіб використо- вується в особистих цілях. У даному разі діяльність найнятого за трудовим договором працівника буде протиправною. Однак проти- правне заволодіння транспортним засобом буде відсутнім, оскільки він із володіння його власника фактично не вибуває. Тому останній не звільняється від обов’язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок такої протиправної діяльності найнятого працівника. Останній буде зобов’язаним відшкодувати шкоду лише власникові транспортного засобу за правилами зворотної вимоги (регресу). |