І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 10. Відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю Зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі ушкодженням її здоров’я або внаслідок її смерті, характеризуються кількома особливостями. По-перше, йдеться про шкоду, яка завдана найціннішим особистим немайновим благам, належним людині, які, поряд з іншими, в Україні визнані найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України) та охорона яких складає першочергове за- 781 Глава 69. Відшкодування шкоди вдання і визначає призначення всієї правової системи демократичної, соціальної, правової держави, якою, за визначенням Основного Закону, Україна себе визнає. По-друге, у зв’язку з тим, що у даному разі шкода завдається благам людини, що є найціннішими і які грошовій оцінці не підлягають, то і втрати, яких зазнає у даному разі людина, не мають майнового виміру, і вони не можуть бути компенсованими ніякими грошовими коштами. По-третє, така шкода не підлягає натуральному відшкодуванню, як не підлягає вона і повному відшкодуванню, оскіль- ки це за природою неможливо. По-четверте, за правилами, встановле- ними для недоговірних зобов’язань з відшкодування шкоди, підлягає відшкодуванню завдана у даному разі шкода безвідносно до того, чи мало місце ушкодження здоров’я або настала смерть фізичної особи в умовах договірних відносин, чи внаслідок недоліків товарів, робіт або наданих послуг, чи діяльності, що є джерелом підвищеної небез- пеки, чи в інших випадках, де здійснює свою діяльність людина. Враховуючи наведені обставини, чинне цивільне законодавство виходить тільки з можливого розміру обов’язку з відшкодування шко- ди, завданої ушкодженням чи смертю фізичної особи. Розмір відшко- дування у даному разі визначається розміром втрат, що мають майно- вий характер, а також ступенем тих душевних страждань і фізичним болем, яких фізична особа чи члени її сім’ї та близькі роди чі зазнали внаслідок понесених втрат. Тому і вирішення питання щодо відшкоду- вання такої шкоди здійснюється за загальними правилами, за винятком тих, що стосуються окремих ситуацій (наприклад, відшкодування шкоди незалежно від вини), спеціально передбачених узаконі. Відшкодування завданої внаслідок ушкодження здоров’я фізичної особи шкоди полягає в такому: а) у відшкодуванні заробітку (доходу), втраченого потерпілим унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно- курортного лікування, придбання ліків, протезування, сторонньо го догляду тощо; в) у відшкодуванні моральної шкоди. Внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я фізичної особи у більшості випадків втрачається можливість здійснення нею тієї ді- яльності, якою вона займалась раніше, у тому числі виконувати роботу, за яку вона отримувала відповідний заробіток або інший дохід. Тому фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я потерпілого, повинна відшкодувати отримуваний раніше, але втрачений завданою шкодою заробіток потерпілого. 782 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання У зобов’язанні з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, принципово важливим є питання, яке стосується визначення розміру втраченого потерпілим заробітку (до- ходу). При вирішенні цього питання врахуванню підлягають: а) серед- ньомісячний заробіток потерпілого; б) ступінь втрати професійної або загальної працездатності. Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншо- го ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуван- ню, визначається у відсотках від середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва, або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної пра цездатності, а за її відсутності — загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності вна- слідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. Якщо середньомі- сячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, то розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Слід зазначити, що законодавцем проводиться ідея надання по- терпілому переваги у виборі найкращого для нього співвідношення часу, за який обчислюється його заробіток (дохід). Для потерпілого це не байдуже. Скажімо, у разі професійного захворювання, що виникло у потерпілого через деякий час після завдання шкоди його здоров’ю, для визначення розміру відшкодування може мати істотне значення заробіток, отримуваний потерпілим саме в останні три календарні місяці перед припиненням роботи, хоч би з тієї причини, що, напри- клад, протягом перших шести із дванадцяти календарних місяців за- робіток потерпілого був нижчим. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи, а також за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До цього заробітку не включа- ються тільки одноразові виплати, компенсація за невикористану від- пустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та деякі інші грошо- ві надходження. Відшкодування втраченого потерпілим заробітку (доходу) повинне здійснюватися не тільки в межах того, що потерпілий отримував до 783 Глава 69. Відшкодування шкоди каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а й того, що він міг би отри- мувати у майбутньому. Наприклад, якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я змінився, що поліп- шило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вище оплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується заробіток (дохід), який він одержав або мав одер- жати після відповідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК). Також і після початку трудової діяльності особи віком до вісімнадцяти років відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення роз- міру відшкодування шкоди, пов’язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. У разі коли потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнен- ня повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкоджен ня здоров’я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди у розмірі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. У тих випадках, коли особа до її каліцтва або іншого ушкодження здоров’я самостійно забезпечувала себе роботою, займаючись, напри- клад, підприємницькою діяльністю або діяльністю творчою чи адво- катською практикою, розмір відшкодування визначається на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахова них до вирахування податків. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів. Залежно від тих чи інших обставин розмір відшкодування потер- пілому шкоди може змінюватися як у бік збільшення, так і у бік змен- шення. Розмір відшкодування може бути збільшений, якщо стан здоров’я потерпілого погіршився і працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК), або коли був збільшений розмір мінімальної за- робітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо. У випадках, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкоду вання 784 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання шкоди, особа, на яку покладено обов’язок відшкодувати цю шкоду, має право вимагати зменшення розміру відшкодування (ст. 1204 ЦК). Саме відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може здійснюватися або щомісячни ми платежами, або сума відшкодування може бути виплачена одно разово, але не більш як за три роки наперед. У разі припинення юридичної особи, зобов’язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, обов’язок з відшкодування шкоди покладається на правонаступників юридичної особи. При ліквідації юридичної особи платежі, належні по терпілому, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому, а якщо у юри- дичної особи, що ліквідується, кошти для капіталізації платежів, що підлягають сплаті, відсутні, то обов’язок щодо їх капіталізації покла- дається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК). Що стосується відшкодування додаткових витрат, то слід мати на увазі таке: а) закон у даному разі виходить із презумпції їх обґрунто- ваності, доведеності і необхідності; б) відшкодуванню підлягають витрати, які дійсно були викликані завданою шкодою; в) закон не вста- новлює вичерпного переліку витрат, а тому серед них можуть мати місце не тільки ті, що викликані необхідністю посиленого хар чування, протезування, придбання ліків, санаторно-курортного лікування, сто- роннього догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК). До таких витрат можуть бути також віднесені оплата послуг або майна, придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів то що (ч. 2 ст. 1202 ЦК). У деяких випадках додаткові витрати складають весь обсяг відшкоду- вання. Наприклад, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я малолітньої особи до досягнення нею чотир надцяти років практично нічого іншого і не відшкодовується, окрім додаткових витрат (ч. 1 ст. 1199 ЦК). Від зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, слід відрізняти зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У даному разі про відшкодування шкоди самому потерпілому йтися не може. Однак смерть потерпілого викликає певні втрати (як май- нові, так і моральні) для певного кола осіб, переважно для близьких йому людей, у тому числі тих, кого потерпілий за свого життя утри- мував, а також осіб, які понесли витрати на поховання (статті 1200, 1201 ЦК). 785 Глава 69. Відшкодування шкоди Відповідно до ст. 1200 ЦК до таких осіб віднесені: а) утриманці особи, яка загинула (померла), які були на її утриманні або мали на день її смерті право на одержання від неї утримання за причини влас- ної непрацездатності за віком (чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років) або за станом здоров’я (інваліди однієї з трьох груп інвалідності); б) інші особи, зокрема один із батьків (усиновлю- вачів) або другий із подружжя чи інший член сім’ї, незалежно від їх- нього віку і працездатності, за умови, що вони не працюють і здійсню- ють догляд за дітьми, братами, сестрами, онуками померлого до до- сягнення ними чотирнадцяти років; в) діти померлого віком до вісім- надцяти років (учні,студенти, які не закінчили навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років); г) дитина потерпілого, народжена після його смерті; ґ) чоловік, дружина, батьки (усиновлю- вачі), які досягли пенсійного віку, встановленого законом; д) інші не- працездатні особи, які були на утриманні потерпілого протягом п’яти років після його смерті. Згідно із цим встановлюються строки, протягом яких здійснюється відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, — дитині до до- сягнення нею вісімнадцятирічного віку (учню, студентові до закінчен- ня навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам на строк інвалідності тощо. Розмір відшкодування шкоди зазначеним особам визначається тією часткою середньомісячного заробітку або іншого доходу потерпілого, яку вони одержували або мали право одержувати за його життя з ви- рахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на відшко- дування шкоди. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується у по- вному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм унаслідок втрати годувальника, та інших доходів (наприклад, стипендії, гонорарів, одержуваних неповнолітньою дитиною померлого). При здійсненні відшкодування вина потерпілого у даному разі не враховується. Роз- мір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, подальшо- му перерахуванню не підлягає, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призна- 786 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання чення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, онуками померлого. Законом може бути збільшений розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Що стосується відшкодування витрат на поховання потерпілого, то вони відшкодовуються особою, яка завдала шкоди смертю потерпіло- го. До зазначених витрат належать і ті, що були понесені на споруджен- ня надгробного пам’ятника. При цьому не зараховується допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила витрати на по- ховання потерпілого. При вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смер- тю, врахуванню підлягають насамперед причини та обставини, за яких ця шкода була завдана. Зокрема, не виключаються ситуації, коли завдання шкоди стало наслідком злочину. У цьому випадку особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати за- кладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від злочину, крім випадків завдан ня шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпіло- го. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою осо- бою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами в порядку, передбаченому статтями 1178, 1179 ЦК. Право на таке відшкодування мають власники відповідних закладів охорони здоров’я (ст. 1206 ЦК). У тих випадках, коли злочином була завдана шкода каліцтвом, ін- шим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, а особу, яка вчинила злочин, не встановлено, або якщо вона є неплатоспроможною, відшкодування такої шкоди здійснюється державою. Питання щодо компенсації моральної шкоди, завданої у зв’язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, має вирішуватися поза межами відшкодування зазначених вище май- нових втрат і витрат. Розмір відшкодування такої шкоди повинен ви- значатися судом. При цьому мають бути враховані характер страждань потерпілого або членів його сім’ї, близьких родичів, ступінь вини за- вдавача шкоди, а також можливі в майбутньому моральні страждання (наприклад, при втраті потерпілим кінцівок, у випадках втрати зору тощо). 787 Глава 69. Відшкодування шкоди § 11. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) В інтересах захисту прав фізичних та юридичних осіб у рамках недоговірних зобов’язань з відшкодування шкоди встановлено механізм регулювання відносин, пов’язаних із завданням шкоди внаслідок не- доліків товарів, робіт (послуг). Присвячені цьому норми ЦК (статтями 1209–1211 ЦК) встановлюють загальні правила, відповідно до яких завдана у даному разі шкода має відшкодовуватися. За своїм призна- ченням і спрямованістю впливу на регульовані відносини вони мають не тільки функціонально-компенсаційне, а й превентивно-стимулююче значення, оскільки в них відображається ідея сприяння за допомогою засобів права покращенню виробництва товарів, виконання робіт, під- вищенню якості послуг і ефективності діяльності тих суб’єктів права, які здійснюють реалізацію результатів виконаних виробником робіт. Відповідно до ст. 1209 ЦК продавець, виготовлювач товару, вико- навець робіт (послуг) зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фі- зичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недо- стовірної або недостатньої інформації про них. Відмітними особливостями інституту відшкодування такої шкоди є те, що сфера його дії практично не обмежена. Право на відшкодуван- ня шкоди у даному разі може належати потерпілому безвідносно до того, чи перебував він у договірних відносинах з продавцем, виготов- лювачем товару, виконавцем роботи (послуги), чи ні. Право вимагати відшкодування шкоди зберігається за потерпілим протягом встановле- них строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, — протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання робіт (надання послуг). Недоговірний інститут з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), в основних своїх ідеях перекликаєть- ся із Законом України «Про захист прав споживачів». Однак, якщо цей Закон має на увазі захист прав та інтересів тільки певної групи осіб, а саме осіб фізичних, які з продавцем, виготовлювачем товару, вико- навцем роботи (послуги) пов’язані відповідним договором (підряду, про надання послуг, купівлі-продажу тощо), то в зобов’язаннях з від- шкодування шкоди правом на захист порушених прав можуть скорис- 788 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання татися також і юридичні особи. Крім того, якщо за названим Законом право на відшкодування шкоди належить фізичній особі, яка придбала товар чи замовила виконання робіт (надання послуг) тільки у спожив- чих цілях, тобто для задоволення власних потреб, не пов’язаних з під- приємницькою діяльністю, то за правилами про відшкодування шкоди в умовах недоговірних правовідносин юридичного значення не має ціль придбання товару чи замовлення робіт (послуг). З цього однак не випливає висновок, що у зв’язку із Законом «Про захист прав споживачів» і положеннями статей 1209–1211 ЦК існує конкуренція норм. У їхньому співвідношенні вбачається, що законо- давець припускає конкуренцію договірного і недоговірного позовів. Тому лише потерпілий має право вирішувати, який із позовів обрати у разі необхідності судового захисту цивільного права. За вибором потерпілого визначається також особа, яка має відшко- дувати шкоду, завдану йому внаслідок недоліків товару. Відповідаль- ними за таку шкоду можуть бути продавець або виготовлювач товару. Це також стосується випадку, коли шкода була потерпілому завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо власти- востей і правил користування товаром. У даному разі відшко дування шкоди здійснюється продавцем або виготовлювачем товару за вибором потерпілого. Однак якщо було завдано шкоди у зв’язку з недоліками робіт (послуг), то відшкодування такої шкоди має здійснюватися тіль- ки виконавцем робіт або послуг (ст. 1210 ЦК). Виходячи з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1209 ЦК завдана вна- слідок недоліків товарів, робіт (послуг) шкода відшкодовується по- терпілому незалежно від того, чи перебував потерпілий з продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) у договірних від- носинах, можна зробити висновок, що право вимагати відшкодування шкоди належить не тільки безпосереднім покупцям товару чи замов- никам робіт (послуг). Таке право може належати і стороннім особам, які товар не купували і робіт (послуг) не замовляли. Наприклад, фізич- на особа придбала за договором роздрібної купівлі-продажу у підпри- ємця електропристрій, який при вимкненні вдома загорівся івнаслідок пожежі була завдана шкода не тільки тому, хто придбав товар (покуп- цеві), а і його сусідам або іншим стороннім особам. Специфіка недоговірних зобов’язань з відшкодування шкоди, за- вданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), полягає, по-перше, в тому, що вони виникають за наявності будь-яких недоліків, незалеж- но від причини їхнього виникнення (рецептурних, технологічних чи 789 Глава 69. Відшкодування шкоди конструктивних тощо). По-друге, обов’язок з відшкодування шкоди настає не тільки за шкоду, викликану недоліками товару, робіт (послуг), але також і за неповну чи недостовірну інформацію про товар, роботу (послугу). Причому, по-третє, потерпілому відшкодовується шкода, завдана йому внаслідок того, що він не був попереджений про необ- хідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій. По-четверте, обов’язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), залишається за продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) також у випадку порушення ними вимог закону щодо обов’язкового встанов- лення строку придатності товару, роботи (послуги). По-п’яте, відшко- дування цієї шкоди не залежить від вини продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг). Звільнення останніх від обов’язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), можливе тільки у двох випадках: а) якщо продавець, виго- товлювач товару, виконавець робіт (послуг) доведуть, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили; б) якщо шкода стала наслідком допущеного потерпілим порушення правил користування або збері- гання товару (результатів робіт, послуг). У зв’язку з останньою обставиною одразу постає питання щодо ви ни потерпілого в тому, що правила користування або зберігання това ру (результатів робіт, послуг) не були ним дотримані, а саме: яка форма вини потерпілого у даному разі має братися до уваги? Вбача- ється, що відповідь на поставлене запитання міститься у загальній нормі ст. 1193 ЦК, відповідно до якої тільки умисел потерпілого може стати умовою звільнення відповідальної за шкоду особи від обов’язку з її відшкодування. Стосовно ж грубої необережності потерпілого в по- водженні його з товаром (результатами робіт, послуг), то розмір від- шкодування може бути тільки зменшений. Проста необережність по- терпілого у даному разі юридичного значення не має і вона не підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, за- вданої йому внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). § 12. Відшкодування моральної шкоди Складовою частиною гл. 82 ЦК є зобов’язання по відшкодуванню моральної шкоди, підставою виникнення якого єтакий юридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509, п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК). 790 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання ЦК виходить з того, що моральна шкода є неоднаковим за своїм змістом поняттям щодо фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи — лише у приниженні її ділової репутації. Моральна шкода для фізичної особи є категорією психоло- гічного плану, невід’ємно пов’яза ною із самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, відображає внутрішній світ людини й характеризується, зокрема, наявністю психотравмуючих факторів, позбавленням відчуття життєвої захищеності, зміною життєвого укладу, відчуттями приниження, пригнічення, неврівноваженості, імпульсив- ності, зневаги, образи тощо. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій (бездіяльності), що досягло певного психологічного стану — фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо) страждань. Моральна шкода щодо фізичних осіб — категорія глибоко суб’єктивна та оціночна як у своєму виникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, так і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації. Виникнення такої шкоди тісно пов’язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії чи бездіяльність тяг- нуть за собою неоднакові негативні наслідки емоційно-психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхнього темпераменту, психологічних особливостей тощо. Наявність моральної шкоди є фак- том конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов’язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить із того, що об’єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема, неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмежен- ня у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо. Доречно зауважити, що судовою практикою Європейського суду з прав людини вироблено правило, за яким у певних випадках суд, за- мість винесення рішення про грошову компенсацію моральної шкоди, може вважати визнання самого факту правопорушення, вчиненого 791 Глава 69. Відшкодування шкоди щодо потерпілого, достатньою справедливою компенсацією 1 . Подібна судова практика існує і в національних судах 2 . При обранні такого спо- собу компенсації моральної шкоди сатисфакція відбувається не у формі деліктного зобов’язання, а із самостійним використанням ст. 23 ЦК. Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм по відшкодуванню моральної шкоди пов’язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом зі значним ступенем відносності, а визначальна роль у їх правильному розумінні та засто- суванні відводиться суду. Зміст моральної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової репутації, тобто оцінки її як учасника суспільного життя, контрагента, суб’єкта на ринку товарів та послуг тощо. У даному ви- падку моральна шкода виступає переважно як категорія економічна, оскільки високий рівень ділової репутації стає запорукою успіху, ста- більності, отримання матеріальних благ. Приниження ділової репута- ції є виявом моральної шкоди і для фізичних осіб, власна діяльність яких спрямована на отримання доходів. ЦК не виходить із того, що моральна шкода відшкодовується лише у випадках, передбачених ним або спеціальними законами. По суті, в гл. 82 ЦК, у системному зв’язку зі ст. 23 ЦК, яка характеризує за- гальні засади захисту цивільних прав та інтересів, проводиться ідея, що моральна шкода повин на відшкодовуватися кожному, кому вона дійсно завдана 3 . Деякі особливості цього правила встановлює ч. 2 ст. 1168 ЦК, яка вказує, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлюва- чам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею од- нією сім’єю. У ч. 2 ст. 1167 ЦК ідеться про відшкодування моральної шкоди незалежно від вини того, хто її завдав, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок 1 Див. напр. Рішення у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 р. // Офіц. вісн. України. – 2007. – № 19. – Ст. 785; Рішення у справі «Воловік проти Укра- їни» від 6 груд. 2007 р. // Офіц. вісн. України. – 2008. – № 32. – Ст. 1074. 2 Паліюк, В. П. Особливості застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основних свобод [Текст] : (навч.-практ. посіб.) / В. П. Паліюк. – Ми- колаїв : Атол, 2003. – С. 111–122. 3 У справі «Новоселецький проти України» від 22 лютого 2005 р. (пункти 22, 76) Європейський суд з прав людини був «особливо здивований» тим, що національний суд відхилив позов про відшкодування шкоди з посиланням на те, що «відшкодування моральної шкоди у житлово-правових спорах законом не передбачено» // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 31. – Ст. 1917. 792 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній осо- бі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіж- ного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незакон- ного затримання, незакон ного накладення адміністративного стягнен- ня у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встанов- лених законом. Однак вищезазначений припис фактично нівелюється подальшим змістом самого ЦК, оскільки всі статті гл. 82, де йдеться про відшко- дування шкоди незалежно від вини того, хто завдав шкоду (статті 1173–1176, 1187), використовують термін «шкода», а не «майнова» чи «моральна» шкода. Це означає, що диспозиції зазначених статей також охоплюють і моральну шкоду, впроваджуючи правило про безвиновну відповідальність за її завдання і в цих випадках. Останнє є абсолютно правильним з огляду на те, що і моральна, і майнова шкода є складо- вими багатоаспектного поняття «шкода», а отже, мають підпорядкову- ватися єдиним принципам їх відшкодування. У науковій літературі висловлюється думка, що стосовно мораль ної шкоди більш адекватним є термін «компенсація», а не «відшкодуван- ня», який використовує ЦК. Існує погляд, що незважаючи на надзви- чайну близькість та залежність цих понять, вони не є тотожними 1 . При усуненні негативних наслідків, які називають моральною шкодою, через її нематеріальну сутність неможливо вести мову про точне вар- тісне визначення всіх втрат потерпілого та їх абсолютну еквівалент- ність. При усуненні негативних втрат у вигляді моральної шкоди мож- на говорити лише про еквівалентність благ — заміну втраченого блага іншим, зовні подібним за обсягом та характером. Понесені втрати лише замінюються іншими цінностями, тому в таких випадках допустимо вести мову саме про компенсацію як про можливість лише заміни по- несених втрат відповідними матеріальними цінностями. За таких умов грошові кошти набувають певним чином іншого значення: вони вар- тісно вимірюють не моральну шкоду, а благо, яким компенсується втрачене. Виходячи з цього, хоча в даному разі законодавством і перед- бачається «відшкодування» шкоди, конкретне виявлення цього від- шкодування криється за поняттям «компенсація». Саме «компенсаційністю» моральної шкоди пояснюються виключ- но оціночні критерії при визначенні грошової суми компенсації, які 1 Докладніше про це: Приступа, С. Н. Концептуальні засади компенсаційної функції цивільного права [Текст] / С. Н. Приступа // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1996. – №6. – С. 153–160. 793 Глава 69. Відшкодування шкоди наведені у ч. 3 ст. 23 ЦК, а також необхідність врахування при цьому вимог розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово грішми, іншим май- ном або в інший спосіб, однак згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК вона може бути відшкодована також і шляхом здійснення щомісячних платежів, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. § 13. Відшкодування державою шкоди, завданої злочином Статтями 1177 та 1207 ЦК встановлено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушко дженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок злочину, а також майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо ця особа є неплатоспроможною, відшкодовується державою. Цими ж статтями передбачено, що умови та порядок відшкодування державою зазначеної шкоди встановлюються законом. Отже, вони не мають прямої дії й можуть бути реалізовані на практиці виключно за допомогою спе- ціально прийнятого закону, який на сьогодні відсутній. Не підлягають застосуванню в цьому випадку також і норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки Конституція України не передбачає права на відшкодування за рахунок держави шкоди потерпілим від злочину. Вважається, що розробка механізму відшкодування державою за- вданої злочином шкоди була викликана необхідністю додержання га- рантій у сфері забезпечення прав потерпілих від злочину 1 , усвідомлен- ням соціальної несправедливості остаточності інтересів жертви зло- чину в аспекті розкриття злочину 2 Частково зазначене питання могло бути вирішене приєднанням України до Європейської конвенції щодо відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 р. 3 , яка станом на липень 1 Присяжнюк, Т. І. Актуальні питання охорони прав потерпілого від злочину // Вісн. Верхов. Суду України. – 2006. – № 12. – С. 23. 2 Баранова, Л. М. Компенсація шкоди жертвам насильницьких злочинів в Україні. Фахові аспекти [Текст] / Л. М. Баранова, С. Є. Сиротенко, М. І. Сірий. – К. : Наш час, 2006. – С. 39. 3 Очевидно, що назва Конвенції має перекладатися за допомогою терміносполу- чення «компенсація шкоди»; див : European Convention on the Compensation of Victims of Violent Crimes [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conventions.coe.int/ Treaty/EN/Treaties/HTML/116.htm. 794 Розділ ХVІ. Недоговірні зобов’язання 2010 р. набула чинності для 25 європейських країн. Однак підписана від імені України в квітні 2005 р. зазначена Конвенція не ратифікована й не має юридичної сили на території України. Крім того, зазначена Конвен- ція згідно зі ст. 1 не має безпосередньої прямої дії та може бути засто- сована виключно через механізми національного законодавства. Намагання розробити спеціальний закон щодо компенсації держа- вою завданої злочином шкоди час від часу приймаються. Вважається, що він має бути спрямований на компенсацію завданій фізичній особі шкоди, зміст якої визначається ЦК, однак публічно-правовими засо- бами. При цьому посилання на цей закон у статтях 1177 та 1207 ЦК не повинно змінювати його публічно-правової суті. Передбачена вказаними статтями за рахунок держави компенсація шкоди потерпілим від злочину не може розглядатися як цивільно- правове зобов’язання й не є майновою відповідальністю, перекладеною із злочинця на державу. В цьому випадку доречно вести мову лише про виконання державою її соціальних функцій, створення жертві додат- ково до існуючих засобів правового захисту допоміжних, привілейо- ваних механізмів усунення негативних наслідків вчиненого злочину. За своїми функціями та завданнями відшкодування за рахунок держа- ви завданої злочином шкоди є наближеним до системи соціального забезпечення й має існувати як її елемент. Питання про види шкоди, її зміст та обсяг допустимої компенсації потерпілим залежить від фінансових можливостей держави. Так, ст. 4 Конвенції рекомендує здійснювати компенсацію щонайменше втраче- ного заробітку, витрат, пов’язаних із лікуванням, госпіталізацією і по- хованням, а стосовно утриманців — втрату утримання. Європейський досвід прийняття подібних нормативних актів свід- чить про поступове розширення кола злочинів, у яких потерпілі отри- мують право на компенсацію, а також запровадження її мінімальних та максимальних меж. Очевидною також стає проблема встановлення пріоритетності (черговості) виплат по кожній із складових завданої шкоди, співвідношення сум, які потерпілий чи члени його сім’ї або інші особи отримують у порядку цивільно-правового страхування життя та здоров’я, соціального забезпечення чи соціального страху- вання, а також із законодавством, яке регулює порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Невирішеним також є питання про органи, які надаватимуть допо- могу потерпілим, здійснюватимуть обрахування, а також призначення 795 Глава 69. Відшкодування шкоди виплат. Ними можуть бути як спеціально створений Фонд допомоги потерпілим від злочинних посягань, так і територіальні органи Мініс- терства юстиції України, соціального захисту або суд. Питання для самоконтролю 1. Поняття та елементи зобов’язань по відшкодуванню шкоди. 2. Поняття, зміст і підстави деліктної шкоди. 3. Випадки звільнення від відповідальності за завдання шкоди. 4. Особливості відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на захист. 5. Особливості відшкодування юридичною або фізичної осо- бою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою. 6. Особливості відшкодування шкоди, завданої актами законо- давчої та виконавчої влади. 7. Особливості відшкодування шкоди, завданої актами право- охоронних органів та органів судової влади. 8. Особливості відшкодування шкоди, завданої фізичними осо- бами з частковою або неповною цивільною дієздатністю, недієздатними, з вадами психічного чи фізичного стану та особами з обмеженою цивільною дієздатністю. 9. Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом під- вищеної небезпеки. 10. Особливості відшкодування ядерної шкоди. 11. Особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. 12. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок не- доліків товарів, робіт. 13. Яке призначення мають норми про відшкодування держа вою шкоди потерпілим від злочинів? Визначте місце зазначених норм у законодавстві. 14. Визначте поняття та зміст моральної шкоди. 15. Назвіть умови виникнення зобов’язання по компенсації моральної шкоди. З’ясуйте обставини, з урахуванням яких визначається розмір компенсації моральної шкоди. |