Гражд. Контрольні питання з навчальної дисципліни Цивільне право Поняття цивільного права як галузі права, предмет і метод цивільноправового регулювання
 Скачать 145.85 Kb.
|
|
Контрольні питання з навчальної дисципліни «Цивільне право» 1.Поняття цивільного права як галузі права, предмет і метод цивільно-правового регулювання. Цивільне право як галузь права – це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів. Цивільне право як наука – це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права. Цивільне право як навчальна дисципліна має за мету, пере дусім, навчити цивільному праву і науці цивільного права, що передбачає пізнання цивільно-правових норм. Предметом ЦП як галузі права є сукупність суспільних відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові відносини. Правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання, тобто сукупність правових засобів та способів впливу відповідної галузі права на суспільні відносини, що становлять її предмет. Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:
2.Функції і принципи цивільного права. Система цивільного права України. Функції ЦП – основні напрямки впливу ЦП на суспільні відносини, що складають предмет ЦП. Основні функції ЦП:
Принципи ЦП – це основні ідеї, засади, положення на підставі яких відбувається регулювання цивільно-правових відносин. Принципи ЦП:
Система ЦП – це упорядкована сукупність цивільно-правових норм, розміщених у певні правові інститути. структура
Система ЦП побудована наступним шляхом:
3.Поняття і види джерел цивільного права. Значення судової практики для розвитку цивільного права. Джерело цивільного права – це зовнішня форма вираження та закріплення цивільно-правових норм. ВИДИ ДЖЕРЕЛ ЦП:
Зокрема звичай ділового обороту – правило поведінки, не встановлене актами цивільного зак-ва, але яке є усталеним у сфері ділового обороту (наприклад, правила тлумачення міжнародних торговельних термінів - інкотермс)
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄПСЛ», суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику суду як джерело права. ППВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі ф.о., а також ділової репутації ф.о. та ю.о.» передбачає, що суди повинні застосовувати рішення ЄСПЛ як джерела права. КСУ відповідно до ст.147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З огляду на це рішення Конституційного Суду України носять обов'язкову природу і є джерелами цивільного законодавства. Що стосується загальних судів, то вони представлені розгорнутою системою відповідних судових органів, найвищим серед яких є Верховний Суд України. Акти, які приймає Верховний Суд України, наприклад, роз'яснення Пленуму ВСУ, узагальнення судової практики по окремим категоріям справ, судові рішення тощо, відповідно до чинного законодавства не є джерелом цивільного права, оскільки вони не створюють, як правило, нової норми права, а лише тлумачать існуючу. Аналогічно вирішується питання і про віднесення до джерел цивільного права судової практики (прецедентів), оскільки вони є індивідуалізованим актами, що не поширюють свою дію на всі правовідносини. 4.Поняття і класифікація цивільних правовідносин. Елементи цивільного правовідношення. Поняття і класифікація підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини – це правові зв’язки між учасниками цивільних відносин, врегульовані ЦП, а саме особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН: Залежно від об’єкта відносин:
А) непов’язані з майновими Б) пов’язані з майновими За функціональною спрямованістю:
За способом задоволення інтересів управомоченої особи:
За ступенем визначеності:
За характером поведінки зобов'язаної сторони:
Цивільні правовідносини складаються з 3 елементів: Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин, які мають цивільну правосуб’єктність. Правосуб'єктність : правоздатність та дієздатність, інколи додатково виокремлюють деліктоздатність. Суб’єктами ЦП є ф.о. та ю.о., учасниками також можуть бути Держава Україна, АРК, іноземні держави, територіальні громади тощо. Суб’єкти правовідносин, які мають суб’єктивні права – управомочені особи; які мають суб’єктивні обов’язки – зобов’язані особи. Суб’єктний склад може змінюватися шляхом правонаступництва (перехід прав і обов’язків від однієї особи до іншої). Розрізняють 2 види правонаступництва: універсальне (перехід усіх прав та обов’язків, за виключенням тих, які за своєю природою не допускають цього) та сингулярне (перехід окремих прав або обовязків). Об’єкти – матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких учасники вступають у цивільні правовідносини. До об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо. Зміст цивільних правовідносин, який включає в себе суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки. Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Структуру складають 3 правомочності:
Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин. Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:
5.Правоздатність фізичної особи. Суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок: поняття і структура. Цивільна правоздатність – це здатність ф.о. мати цивільні права та цивільні обов’язки. Виникає у ф.о. в момент народження (законодавство України не встановлює мінімального строку, який має прожити новонарод жений, а пов´язує його правоздатність з моментом його народження), однак, у випадках, що прямо передбачені у законі, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини: заборона переривати вагітність після 22 тижнів; право на одержання відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (ст. 1200 ЦК); охорона інтересів зачатої дитини як спадкоємця (ст. 1222 ЦК). Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов’язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин (Людина вважається померлою з того моменту, коли встановлено смерть її мозку). Слід зауважити, що ЦК України дещо відійшов від розуміння правоздатності як статичного явища. Так, ч. З ст. 25 ЦК пере дбачає, що у встановлених законом випадках, здатність фізич ної особи мати окремі права та обов´язки може пов´язуватися з досягненням нею відповідного віку. Таким чином, правоздат ність - це така правова категорія, яка розвивається динамічно´. Наприклад, фізична особа, якій виповнилось 14 років, має право вільно обирати місце проживання. Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб’єктивним цивільним правом. Однак від інших суб’єктивних цивільних прав вона відрізняється: 1) специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння. І лише реалізувавши правоздатність особа може набути відповідних суб’єктивних цивільних прав та обов’язків; 2) специфічним обсягом, який полягає у тому, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Перелік цивільних прав та обов’язків, які може мати фізична особа є доволі широким, куди включаються усі особисті немайнові та майнові права і обов’язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами. Проте в окремих випадках вона може бути обмежена законом. Обмеження цивільної правоздатності іншими способами є незаконним. Правочини, які обмежують цивільну правоздатність особи є нікчемними; 3) специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які вона в змозі задовольнити свої інтереси та досягти мети; 4) наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачі іншій особі. Зміст цивільних правовідносин включає в себе суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки. Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Структуру складають 3 правомочності:
Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин. Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:
6.Дієздатність фізичної особи: поняття і ступені дієздатності. Обмеження дієздатності фізичної особи і визнання її недієздатною: підстави, порядок, наслідки. Цивільною дієздатністюфізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч.1 ст.30 ЦК України). Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке знаходиться в тісному зв’язку з особою носія. Зміст цього суб’єктивного цивільного права фізичних осіб включає в себе такі повноваження: 1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки; 2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки; 3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов’язків. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. На відміну від правоздатності, яка в рівній мірі визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Законом виділяються декілька різновидів дієздатності: 1) повна дієздатність; 2) дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх); 3) дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх). Повністю дієздатними у віковому аспекті можуть вважати ся громадяни, які досягли повноліття - 18-річного віку, а у певних випадках, перед бачених законом, вона може наступити і раніше (вступ до шлюбу, робота або підприємницька діяльність з 16 років). Часткову дієздатністьмають особи, яким не виповнилося 14 років - малолітні. За загальним правилом, права і обов´язки малолітніх здійснюють їх батьки або законні представники - опі куни. Однак вони мають такі права: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпо ряджатися ними; здійснювати особисті немайнові права автора на твори на уки, літератури та мистецтва, об´єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються за коном; самостійно визначати свої потреби та інтереси при управ лінні опікуном майном, що належить малолітньому. Опікун по винен враховувати бажання малолітнього Неповну дієздатність мають неповнолітні особи віком від 14 до 18 років. Вони можуть укладати правочини за згодою своїх батьків або піклувальників. Це загальне правило. Але є й виключення з нього. Так, неповнолітні вправі самостійно вчи няти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своєю заробіт ною платою, стипендією або іншими доходами, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними, бути учасниками та засновниками юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистец тва, об´єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняється законом. Під обмеженням дієздатності слід розуміти заборону гро мадянинові на підставі рішення суду самостійно укладати правочини щодо розпорядження майном, одержувати заробітну пла ту, пенсію або інші види доходів. Усі ці дії він може здійснювати лише за згодою піклувальника. Обмежений у дієздатності, само стійно може укладати лише дрібні побутові правочини. Підстави для прийняття судом такого рішення: 1) якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; 2) якщо особа зловживає спиртними напоями або наркотич ними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім´ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов´язана утримувати, у скрутне становище. Наслідками є встановлення контролю з боку спеціально призна ченої особи - піклувальника - за здійсненням його підопічним правочинів, у тому числі одержання заробітку, пенсії, стипендії та інших доходів. Згода піклувальника на здійснення правочинів може надава тись як в усній, так і письмовій формі. Письмово має бути офор млений дозвіл обмежено дієздатному самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатись ними. Особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові пра вочини. Крім обмеження дієздатності повнолітніх осіб, суд може об межити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, або взагалі позбавити цього права. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно відповідає за невиконання договірних зобов´язань або за заподіяння шкоди. Відповідальність обмеженого у дієздатності неповнолітньо го настає на загальних засадах щодо відповідальності неповно літніх. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набуття чинності рішення суду. У разі видужання дієздатність поновлюється. Визнання фізичної особи недієздатною, пов´язане з її здоров´ям. При цьому закон враховує захворювання, які не дають можливості громадянинові розуміти значення своїх дій або керувати ними, тобто ті, що призводять до стій кого психічного розладу. Внаслідок цих хвороб фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Визнання фізичної особи недієздатною можливе лише на під ставі рішення суду. Суд, ухвалюючи рішення про визнання осо би недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки і піклування призначає їй опікуна. Фізична особа, визнана недієздатною не має права укладати будь-які правочини. Від її імені і в її інтересах правочини укла дає її опікун. При прийняті рішення про визнання особи недієз датною суд також встановлює опіку над фізичною особою і при значає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Фізична особа вважається недієздатною з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її недієздатною. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину суд з урахуванням вис новку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. У разі видужання суд поновлює її в дієздатності. |