Гражд. Контрольні питання з навчальної дисципліни Цивільне право Поняття цивільного права як галузі права, предмет і метод цивільноправового регулювання

• Название: Контрольні питання з навчальної дисципліни Цивільне право Поняття цивільного права як галузі права, предмет і метод цивільноправового регулювання
• Анкор: Гражд.docx
• Дата: 21.06.2018
• Размер: 145.85 Kb.
• Имя файла: Гражд.docx
• Тип: Документы; #20553
• страница: 3 из 11

17.Поняття і зміст права власності. Ризик випадкової загибелі речі, тягар власності. Межі здійснення права власності. Підстави виникнення і припинення права власності. Стаття 316. Поняття права власності

1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

(Стаття 316 із змінами, внесеними згідно із Законом N 980-IV від 19.06.2003)

Стаття 317. Зміст права власності

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 322. Тягар утримання майна

1. Власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

1. 
   Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
   

Межі здійснення права власності передбачені ст.41 Конституції, яка встановлює, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 328. Підстави набуття права власності

1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підстави набуття права власності – це передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником.

   Підстави набуття права власності в науці цивільного права традиційно поділяють на первісні і похідні.

   Первісними підставами є такі, за яких право власності на річ виникає у суб'єкта вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.

   До первісних способів набуття права власності належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво); переробка речі (специфікація); привласнення загальнодоступних дарів природи; знахідка; скарб; бездоглядні домашні тварини; набуття права власності на річ за набувальною давністю, тобто по закінченні певного часу, особою, яка відкрито, добросовісно і безперервно володіла чужою річчю.

   Похідними підставами набуття права власності вважаються такі, за яких право власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника (купівля-продаж, поставка, контрактація, дарування, міна та інші договори із передачі майна у власність, а також спадкування за заповітом).
   Особливим способом набуття права власності є приватизація державного майна.

Підстави припинення права власності можуть бути поділені на дві групи. До першої належать випадки, коли припинення права власності у однієї особи передбачає водночас виникнення права власності у іншої, тобто виникає правонаступництво (наприклад, при продажу речі права продавця на річ переходять до покупця). До другої групи можна віднести випадки, коли право на річ припиняється внаслідок того, що річ знищена чи використана власником.
   Відповідно до ст. 346 ЦК право власності припиняється у разі:

1. 
   відчуження власником свого майна;
   
2. 
   відмови власника від права власності;
   
3. 
   припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
   
4. 
   знищення майна;
   
5. 
   викупу пам'яток історії та культури;
   
6. 
   викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
   
7. 
   викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;
   
8. 
   звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
   
9. 
   реквізиції;
   
10. 
    конфіскації;
    
11. 
    припинення юридичної особи чи смерті власника.
    
12. 
    цей перелік не є невичерпним.
    

   Підстави припинення права власності можуть бути поділені на:

   а) такі, що залежать від волі власника;

   б) такі, що не залежать від волі власника.

   До першої групи можна віднести правочини, укладені власником щодо відчуження свого майна (продаж, дарування, міна), відмову власника від своєї власності, знищення майна власником та ін.

   Другу групу становлять, наприклад, випадки примусового продажу або примусового вилучення майна, що передбачені законом (реквізиція, конфіскація), знищення майна власника іншою особою, загибель майна власника внаслідок стихійного лиха тощо.

18.Обмежені речові права (сервітут, емфітевзис, суперфіцій). Сервітут — обмежене право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом або договором. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володарю) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Емфітевзиc - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.

Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.22 ЗК). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо.

Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Водночас реалізувати це право раніше, ніж будуть встановлені межі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати до використання земельної ділянки забороняється законом (ст. 125 ЗК). Отже, виникає ситуація, подібна до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права не збігаються в часі (ст.334 ЦК).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.
19.Цивільно-правові способи захисту права власності: поняття, види.

Стаття 15 ЦКУ встановлює: Кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту класифікувати таким чином:

Основні речово-правові засоби:віндикаційний позов;негаторний позов.

Допоміжні речово-правові засоби захисту:позов про визнання права власності;позов про виключення майна з опису;позови про захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільного майна.

Зобов'язально-правові засоби — способи захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих У користування за договором);— способи захисту права власності в деліктних зобов'язаннях;— повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

Спеціальні засоби захисту — позови про визнання угоди недійсною;— способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими;— способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів.

Стаття 16 ЦКУ встановлює: Захист цивільних прав та інтересів судом : Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків  та  інші   способи   відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади,  органу  влади  Автономної  Республіки  Крим  або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 17 ЦКУ встановлює можливість захисту цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування у межах іх повноважень встановлених законом. Стаття 18 ЦКУ встановлює можливість захисту нотаріусом шляхом  вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 19 ЦКУ встановлює самозахист цивільних прав:  1. Особа має право на самозахист свого цивільного  права  та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є  застосування особою засобів протидії,  які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. 2. Способи самозахисту мають  відповідати  змісту  права, що порушене,  характеру дій,  якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту  можуть   обиратися   самою   особою   чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.