Гражд. Контрольні питання з навчальної дисципліни Цивільне право Поняття цивільного права як галузі права, предмет і метод цивільноправового регулювання
 Скачать 145.85 Kb.
|
|
7.Місце проживання фізичної особи. Визнання особи безвісно відсутньою і оголошення померлою: підстави і наслідки. Наслідки повернення особи, оголошеної померлою. Місце проживання особи – житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання, у відповідному населеному пункті, де ф.о. проживає постійно, переважно або тимчасово. Ф.о. може мати декілька місць проживання. Якщо особа менше 6 міс. на рік – місце перебування, а більше – місце проживання. Право на вибір – з 14 р., від 10 до 14 р. – за згодою батьків, до 10 р. – місце проживання батьків, опікуна, усиновлювача. Місце проживання недієздатної особи – за місцем проживання опікуна або відповідної організації. Відсутність ф.о. у постійному місці проживання тягне за собою невизначеність у правовідносинах. З метою усунення – визнання особи безвісно відсутньою та оголошення особи померлою. За рішенням суду ф.о. може бути визнана безвісно відсутньою, якщо протягом 1 р. в місці її проживання немає відомостей про її перебування. Наслідки: а) нотаріальна опіка над майном; б) за рахунок майна покриваються борги та здійснюється утримання; в) з цією особою можна розірвати шлюб в ОДРАЦС; г) припинення представництва за довіреністю. Рішення суду може бути скасовано, якщо особа з’явилась або отримано відомості про її місце перебування. За рішенням суду ф.о. може бути оголошена померлою, якщо протягом певного строку немає відомостей про її місце перебування: а) 3 роки – загальне правило; б) 6 місяців – ф.о. пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або загибеллю від певного нещасного випадку; в) 2 р. від дня закінчення воєнних дій – ф.о. пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями. Однак, суд може оголосити ф.о. померлою до спливу строку, але не раніше спливу 6 місяців. Ф.о. оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Ф.о., що пропала безвісти за обставин, загрожували їй смертю або дають підстави припустити загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Правовими наслідками оголошення судом фізичної особи померлою є: 1) припинення або ж перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків ф.о., що оголошена померлою. Спадкоємці не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них; 2) припинення шлюбу та інші наслідки, які настають у разі смерті. Судом встановлюється не факт смерті, а його презумпція. Якщо ф.о., з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою. Правові наслідки появи фізичної особи, що була оголошена померлою: 1) поновлюється правовий статус особи; 2) повертається майно, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника; 3) повертається майно, яке відплатно перейшло до інших осіб після оголошення, у випадку, якщо буде встановлено, що даний набувач є недобросовісний, тобто на момент набуття майна знав, що фізична особа, яка оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі, відшкодовується вартість цього майна. 4) якщо майно перейшло до територіальної громади і було реалізоване нею, то фізичній особі повертається сума, одержана від реалізації майна. 8.Поняття юридичної особи. Ознаки юридичної особи, зовнішні форми їхнього прояву. Правоздатність юридичної особи. Класифікація юридичних осіб. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути не лише ф.о., але й юридичні особи, тобто організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю. ОЗНАКИ: 1) організаційна єдність, тобто ю.о. повинна мати певну структуру, яка характеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків членів юридичної особи та їх структурною і функціонально диференціацією (органи управління, структурні підрозділи тощо). Переважно зазначена організаційна структура закріплюється в установчих документах організації. 2) реєстрація у встановленому законом порядку, тобто ю.о. повинна бути легалізованою державою, шляхом засвідчення факту її створення. Державна реєстрація ю.о. здійснюється на підставі ЗУ “Про державну реєстрацію ю.о. та ф.о. – підприємців”. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. 3) наявність цивільної правоздатності та дієздатності, тобто ю.о. повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин. 4) ю.о. повинна мати відокремлене майно. При цьому, вказане майно має бути відокремлене як від майна колективу, так і від майна держави, АРК, територіальної громади і інших ю.о., в тому числі і вищестоящих. Дане майно може перебувати у особи як на праві власності так і на інших речових правах (держ. комерційним підпр-вам майно належить на праві госп. відання). 5) самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями, тобто ю.о. повинна нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями усім своїм майном. При цьому, учасник (засновник) ю.о. не відповідає за зобов'язаннями ю.о., а ю.о. не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. 6) виступ у цивільному обігу та при вирішенні спорів в судах від власного імені, тобто кожна ю.о. виступає в цивільному обігу та в судах від свого імені. При цьому, найменування ю.о. повинно містити в собі інформацію про її організаційно-правову форму (АТ, ТОВ тощо) та характер діяльності. Крім повного найменування ю.о. може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Найменування ю.о. вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. ю.о. не має права використовувати найменування іншої ю.о. Цивільна правоздатність ю.о., тобто здатність мати права та обов’язки, носить загальний (універсальний) характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивільної правоздатності, що й ф.о., крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гідність тощо. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається за коном, юридична особа може займатися тільки після одержан ня спеціального дозволу (ліцензії), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Без цього дозволу не можуть здійснюватися такі види діяльності, як по шук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, ви робництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогне пальної зброї та боєприпасів до неї, медична практика та інші види діяльності. Суб'єкт господарювання, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Інколи за рішенням суду обсяг цивільної правоздатності ю.о. може бути обмежено. По строку, цивільна правоздатність ю.о. виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст.91 ЦК України). Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. Така реєстрація здійснюється у виконкомах районних (міських) рад чи держадміністраціях. 1)У залежності від порядку створення (за ЦК): А)Приватного права (створюються з волі приватних суб'єктів на підставі установчих документів) Б)Публічного права (створюються розпорядчим актом органу державної влади, МС для реалізації публічних інтересів суспільства і держ) 2)В залежності від форми власності: А) Засновані на приватній формі власності (ПП по ГК і госп товариства по ГК) Б) Колективної (виробничі кооперативи та ін.) В)Державної (держ., комерційні, казенні підприємства по ГК) Г)Комунальної власності територіальної громади(комунальні підприємства та ін.) Д)Змішоної форм власності (об`єднання майна різних ф. власності) 3)У залежності від мети д-ті: А)Комерційні (підприємницькі за ЦК, господарські по ГК) Б)Некомерційні (не мають мети отримати прибуток, діяльність спрямована на задоволення культурних, соціальних, наукових потреб - .. добро організації, політ партії) 4)У залежності від порядку створення складу засновників, подільності їх майна: А)Корпоративного типу (створюються двома або більше засновниками, які входять до складу організації, їх майно поділено на частини, склад і внутрішні відносини формуються на принципах членства) Б)Унітарного типу (створюються одним суб'єктом, він всі організації, майно не ділиться на частини, внутр відносини формуються на принципах трудового найму, єдиноначальства та підпорядкованості - .. ПП, держ., казенні підприємства, міністерства) 5)За організаційною ознакою:А)Просте (В складі немає ін юр осіб);Б)Складне (корпорація) 6)У залежності від наявності між ю.о.відносин залежності: А)- холдингові компанії(акціонерне тов-во,яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій, 2-х або більше корпоративних підприємств; - корпоративні підприємства( госп.тов-во господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія Б) – головне госп. тов.-во - залежне госп. тов.-во (ін..головному тов.-ву належить 20 %або більше статутного капіталу ТОВ,ТДВ, або 20 %обо більше простих акцій тов.-ва) В) існування простої та вирішальної залежності асоційованих підприємств Г) ЗУ «Про банки і банк.д-ть» щодо відносин залежності містить поняття «афілійована особа банку» 9.Створення і реєстрація юридичної особи. Місце знаходження юридичної особи. Припинення юридичної особи: поняття, способи, їх характеристика. СТАДІЇ СТВОРЕННЯ Ю.О.:
Основні способи утворення ю.о.: Розпорядчий - створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника. Напр., ю.о. публічного права створюється розпорядчими актами ПУ, органами держ влади, органом влади АРК або ОМС. Нормативно-явочний - умови створення ю.о. зафіксовано у НПА у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи її організаторів (рішення засновників) і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадські об'єднання. Договірний – ю.о. створюється на підставі договору між засновниками. Наприклад, повне і командитне товариство. Дозвільний - полягає у вимозі отримання дозволу відповідного державного органу, підприємства тощо на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов'язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров'я, освітою тощо.
Установчими документами є:
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації (відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.) включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.
Місцезнаходженням ю.о. є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її, установчих документах. Припинення ю.о.- ю.о. припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. 1.Правонаступництво - форма припинення юр. особи, при якій права та обов'язки переходять до іншого юр. особі в порядку загального правонаступництва. ГК йде від терміна, виділяючи форми припинення: злиття, поділ, приєднання,перетворення. -При злитті одного юр. особи з іншим усі майнові права та обов'язки переходять до новоствореної ю.о. в порядку загального правонаступництва. -При приєднанні права та обов’язки 1-єї або кількох ю.о. переходять до ін.. ю.о. одночасно з припиненням діял-ті всіх ю.о. і виникнення нової ю.о. - При поділі на базі 1-єї ю.о., що припиняє свою діяльність утвор. 2 аба більше ю.о. 2. Ліквідація При ліквідації юр. особа припиняє діяльність без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб. Підстави ліквідації: А)Добровільна - за рішенням учасників або уповноваженого органу у разі закінчення строку, на який воно було створено, досягнення мети та ін підстави; Б) Примусова - за рішенням суду у разі визнання судом недійсною держ. реєстрації юр. особи, визнання його банкрутом і за ін. підставами; Примусова ліквідація може здійснюватись : а) через процедура банкруцтва (з метою здійснення заходів щодо задоволення судом вимог кредиторів шляхом продажу майна ю.о.) б) шляхом припинення діяльності ю.о. на підстві суд. ріш.,що не пов’язано з банкруцтвом(визнання судом недійсною держ.реєстр. ю.о.через допущені при її створенні порушення,які не можна усунути;провадж. ю.о. д-ті, що суперечить установлевчим документом або такої, що заборонено законом; наявність в єд.держ.реєстрі ю.о. запису про відсутність ю.о. за вказаним місцезнаходженням) 10.Правосуб'єктність держави Україна в цивільних правовідносинах. Участь держави Україна в цивільно-правовому обороті. Відповідальність держави за своїми зобов’язаннями. Відп. до ст.. 2 ЦКУ учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права, отже слід розрізняти суб’єкти цив.пр-н(ф.о. та ю.о.) та учасники цив. пр-н. Поняття учисники цив. пр.-н є ширшим,оскільки воно включ. в себе як суб’єктів цив. права так і суб’єктів публічного права, до яких і належить держава,АРК, тер.громади. Правосубєктність держ. викликає багато дискусій,обумовлених специфікою участі держ. у цив відносинах. Специфіка прав.полож. держ.у цив. пр-ах: а)Держ. має суверенітет,який розповсюджується на всю територію Укр.; б)Держ. сама визнач. правосуб’єктність ін. учасників цив. пр.-, приймаючи Н.А.,що регул. їх прав. статус. в)Держ.користується імунітетом у між нар. Відносинах; г) Держ.зберігає владні функції,приймаючи участь у правовідносинах,як суб’єкт права через свої держ. органи Отже,правоздатність держ.- цільова,оскільки права та обов’язки держави обумовлені тими цілями і задачами,які вона повинна вирішувати. Цільова правозд.держ.виник. з функцій публ.влади держави. Терит. Громада,АРК також є суб’єктами публ.права і їх правд. – цільова. Форми участі держ.у цив.прав-нах: 1)Опосередкована(через створені державою ю.о. публічного права) 2)Безпосередня участь(поруч з ін. суб’єктами цив. відносин): - держава – власник майна - держ. як учасник договірних відносин; - держ. як суб’єкт позадоговірних відносин - держ. може бути спадкоємцем за заповітом
Об`єкти цив. прав-н- це матер. та нема тер. Блага з приводу яких суб’єкти вступають у ц.прав-ни. Види об’єктів цив.прав: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Види і класифікація об’єктів ц. прав-н.: 1)У залежності від пов’язаності об’єкту з особистістю носія: А)майнові (не пов’язані з особистістю носія) Б) немайнові (пов’язані з особистістю носія) 2)За критерієм оборотоздатності: А)Обєкти,які обертаються вільно(не обмеж.в обороті)- це об’єкти які можуть вільно відчужуватись та переходити від 1-єї особи до ін.. шляхом правонаступництва або у порядку спадкув. чи ін. чином. Б) Об’єкти,які обмеж. у цив. обороті – це об’єкти,перелік яких встановлений законом ,який можна придбати і відчужувати тільки при наявності спец. дозволу та у спец. встановленому порядку. В) Об’єкти,які вилучені з цивільного обороту – об’єкти,яку не можуть вільно придбаватися і відчужуватися і бути об’єктом цив.прав. правочинів за участю ф.о. та ю.о. 3)За правовим режимом і цільовим призначенням: А) Речі,включаючи гроші та цінні папери,ін.. майно і майнові права. Б) Результати робіт,послуги В) Результ. творчої діяльності,інтелектуальної,інформаційної. Г) ін.. матер. та нема тер. блага. 33.Поняття речі як об'єкту цивільних правовідносин. Класифікація речей і її правове значення. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Класифікація речей: 1)Види речей в залежності від оборотоздатності: - Вільно обертаються (більшість речей) - Обмежені в обороті (спец. порядок придбання і відчуження, допускається за наявності ліцензії - дозвіл на торгівлю тютюновими, спиртними виробами, зброя) - Виключені з обороту (знаходження в гражд обороті не допускається -. Ядерні матеріали, заповідники). Порушення встановлених правил обігу об'єктів, виключених або обмежених в обороті, при укладанні угод про їх відчуження веде визнання угод нікчемними. 2)У залежності від можливості пересування: - Рухомі (можуть бути вільно переміщені в просторі) - Нерухомі (переміщення неможливе без їх знецінення та зміни цільового призначення - земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди, повітряні, морські судна, космічні об'єкти -. Висока вартість, важлива роль, піддаються гос реєстрації)
3)Залежно від здатності речей зберігати своє призначення при поділі: - Подільні(можна розділити без втрати цільового призначення - продукти харчування, паливо) - Неподільні (втрачають призначення): - Складні - сукупність самостійних предметів, які пов'язані спільним цільовим призначенням. Можуть бути поділені. - Складові - складовою частиною речі явл. все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. Значення - при розділі спільної сумісної власності при шлюборозлучних процесах. 4)В залежності від можливостей індивідуалізації: - Визначені індивідуальними ознаками (речі, які мають тільки їм властиві ознаки, що дозволяють обмежити їх від ін однорідних речей -. Єдиний у своєму роді або виділені з маси подібних якимись позначками). Незамінні!
- Визначені родовими ознаками (мають ознаки, властиві речам одного роду і характеризуються кількістю, вагою ...). Замінні. 5)В залежності від характеру використання споживчих властивостей: - Споживані (в результаті одноразового використання повністю знищуються або припиняють існувати у своєму первісному вигляді) - Неспоживна (для тривалого використання з урахуванням природної ступеня зносу).
6)В залежності від призначення речі: - Головна річ (представляє основний інтерес) - Приналежність (призначена для обслуговування головної речі, пов'язана з нею спільним призначенням - скрипка-футляр, рама-картина)
7)За виробничого використання, яке веде до появи нових речей: - Продукція (все те, що отримано в результаті виробничого використання речі) - Плоди (продукти обмеження розвитку речей - приплід тварин, урожай) - Доходи (грошові або інші надходження від речі, обумовлені її участю в цивільному обороті - орендна плата) 12.Поняття і класифікація правочинів. Умови чинності правочинів. Форма правочинів і наслідки її недотримання. Наслідки визнання правочинів недійсними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Класифікація: 1)У залежності від кількості сторін: А)Односторонні; Б)Двосторонні; В) Багатосторонні; 2)У залежності від моменту уклад. правочину: А) Консенсуальні (вваж.укладеними з моменту досягнення угоди - д-р купівлі-продажу, міни, поставки) Б)Реальні (необхідна передача речі - д-р позики) 3)У залежності від наявності у сторін правочину зобов’язань щодо зустрічного надання: А)Відплатні(є майновий обов’язок – зустрічне передання речі,грошей) Б)безвідплатні 4.відплатні правочини в залежності від обсягу зустрічного надання на момент вчин.правочину: А)Мінові (обмін певними благами) Б)Ризикові (неможливість заздалегідь передбачити отримання певного блага) 5.За критерієм визначеності правової мети: А)Каузальні(визначена мета) Б)Абстрактні(невизначена) 6.У залежності від встановл. строку при вчин. правочину: А) Строкові: - з відкладною умовою; - зі скасувальною обставиною; Б) Безстрокові: 7.У залежності від предмету правочину: А) Дрібні, побутові Б) Значні правочини(вчинені напр.. АТ) 8. У залежності від наявності довірчих відносин між сторонами: Фідуціарні правочини – договір доручення,напр. 9.У залежності від місця вчинення правочину: Правочини,які вчиняються на товарній біржі,напр..форварний контракт. Ст..204 ЦКУ 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Форма правочинів – це зовнішнє вираження та закріплення волевиявл. особи на вчин.правочину. 1)Усна форма- можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. 2)Письмова форма :просто та складна,коли відбув. нотаріальне посвідчення правочину. Правочин є таким,що вчиняється у письмовій формі,якщо: - його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. - воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. - він підписаний його стороною (сторонами) ( якщо ю.о., то +печатка)
Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі : 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів,які викон.у мом. вчинення 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які викон.у мом. Вчинення; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Нотаріальне посвідчення правочину: 1.У випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. 2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору(правочину) такий договір(правочин) є нікчемним.
Держ.реєстрація правочину не є самостійною формою правочину. Недійсні правочини – неправомірна юридична дія, здійснена у вигляді правочину, що не породжує правових наслідків, тобто не спричиняє встановлення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків, крім тих, які пов’язані з його недійсністю. 1. Основні: Двостороння реституція – настання обов’язку, за яким сторони повинні повернути одна одній усе виконане за недійсним правочином; повернення їх у первісне становище, що існувало до укладення правочину. Одностороння реституція – потерпілій стороні повертається все те, що було передане їй за правочином, вона відновлюється в первісному становищі; належне недобросовісній стороні чи одержане нею за правочином стягується в дохід держави. Недопущення реституції – одержане обома недобросовісними сторонами за правочином стягується у дохід держави. 2. Додаткові: Відшкодування збитків – за виною однієї сторони заподіяні матеріальні збитки іншій. Відшкодування моральної шкоди - за виною однієї сторони заподіяні моральні збитки іншій. 13.Поняття і суб'єкти представництва. Виникнення і види представництва. Довіреність: поняття, форма, строк дії. Представництво – це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Суб’єкти: 1)Представник – особа, яка зобов’язана чи має право вчиняти правочини від імені особи, яку представляють. Замісник – особа, якій представником передані відповідні повноваження. Представник повинен мати повну дієздатність, але можуть бути частково дієздатні в силу трудового договору чи в силу відносин членства у кооперативі. Недієздатна особо не може бути представником, а обмежена може лише за згодою опікуна. 2) Особа, яку представляють - особа, від імені та в інтересах якої представником вчиняється правочин через надання представникові відповідних повноважень. Може бути будь-яка правоздатна особа, держава чи її територіальні утворення. 3) Третя особа у відносинах представництва – вчиняє правочин особою, від імені якої діє представник. Може бути будь-яка правоздатна та дієздатна особа публічного чи приватного права. Підстави виникнення: договір, закон, акт органу юридичної особи, інші підстави. Види: 1) на підставі закону – визначення в законі можливості виникнення в окремих осіб повноважень представника (батьки-представники малолітніх дітей). 2) на підставі адміністративного акту – представник діє незалежно від своєї волі (наказ про призначення керівника). 3) комерційне – особа, що постійно виступає представником підприємців при укладанні ними договорів у підприємницькій діяльності. 4) за довіреністю – ґрунтується на договорі або на акті органу юридичної особи. 5) у порядку передоручення – можливість передання своїх повноважень частково або у повному обсязі іншій особі. Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третьою особою. Строк встановлюється у самій довіреності, якщо ні – вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення є нікчемною. Форма довіреності = форма правочину.Довіреність, що видається в порядку передоручення підлягає нотаріальному посвідченню. 14.Поняття і принципи здійснення цивільних прав і виконання обов'язків. Межі здійснення цивільних прав. Поняття зловживання правом. Захист цивільних прав: поняття, форми і способи захисту. Здійснення ЦП – реалізація вповноваженою особою можливостей, що становлять зміст суб’єктивного права. Способи: за допомогою власних юридично значущих дій; за допомогою вимоги певної поведінки від зобов’язаних осіб. Виконання ЦО – реалізація закладених у цивільному обов’язку вимог, що виявляється в здійсненні зобов’язаною особою певних дій або в необхідності утриматися від певних дій. Особливості: виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного зак-ва; особа не може бути примушена до дій, які не є для неї обов’язковими; забезпечується заходами заохочення та відповідальністю; особа може бути від нього звільнена. 1) надані договором або актами цивільного зак-ва; 2) особа повинна утримуватися від дій, які можуть завдати шкоди іншим особам, довкіллю або культурній спадщині; 3) не допускається вчинення з наміром завдати шкоди іншій особі; 4) додержання моральних засад суспільства; 5) не допускається – неправомірне обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісна конкуренція; 6) у разі недодержання, суд може зобов’язати припинити. Зловживання правом – це передбачена або не заборонена нормами права поведінка управомоченої особи по здійсненню свого суб’єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам. Захист цивільних прав – дії з попередження або припинення порушення права чи відновлення порушених прав, охоронюваних законом інтересів ФО і ЮО. Форми: Самозахист – комплекс дозволених законом дій, заходів і способів, які громадяни та організації самостійно здійснюють з метою відновлення порушених ЦП. Захист судом – будь-яка особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу. Захист ПУ, органами держ/влади, АРК або органами МС – позасудовий порядок захисту порушеного цивільного права, інтересу. Способи: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків; 9) відшкодування моральної шкоди; 10) визнання незаконним рішення держ/влади. 15.Поняття строків та термінів у цивільному праві. Види і класифікація строків. Порядок обчислення строків у цивільному праві. Строк – певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін – певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Види строків:
А) нормативі – строки, які встановлені актами цивільного законодавства Б) строки, які встановлені правочинами. Серед них виділяють ще договірні строки. В) строки, які встановлені правовими звичаями Г) строки, які встановлені судом 2. В залежності від ступеня самостійності учасників у визначенні строків: А) диспозитивні – строки, які встановлюються, змінюються за домовленістю учасників Б) імперативі – строки, які встановлені актами цивільного законодавства, сдуом, не можуть бути змінені за домовленістю учасників. 3. В залежності від ступеня визначеності: А) визначені – містить вказівку на конкретний період або момент у часі. Б) невизначені – коли чітко не визначені часові межі, проте передбачено, що певна дія або подіявідбудеться у часових межах. 4. В залежності від розподілу обсягу прав та обов’язків сторін: А) загальний строк – період у часі, протягом якого виконуються всі обов’язки та здійснюються всі права учасників. Б) окремі – періоди у часі, які встановлюються за домовленістю сторін для виконання певного обсягу обов’язків. 5. За призначенням: А) строки здійснення цивільних прав – строки, протягом яких управомочена особа може реалізувати ті повноваження, які входять до змісту суб’єктивного цивільного права. Б) строки виконання цивільних обов’язків – строки, протягом яких особа зобов’язується вконати передбачений договором або законом обов’язок. 6. В залежності від правовідносин, в яких існують строки: А) строки здійснення суб’єктивних прав і в виконання цивільних обов’язків у регулятивних правовідносинах. Б) строки захисту цивільних прав в охоронюваних правовідносинах: а) гарантійні строки – періоди у часі, протягом яких продавець, виробник товару гарантує належну якість товару б) строки оперативного захисту (швидкість, негайність) ст. 665 в) претензійні строки – встановлюються для досудового вирішення спору г) процесуальні строки – встановлюються законом або судом для вчинення процесуальних дій д) строки позовної давності 7. Особлива група – преклюзивні або пресі кальні – це строки, які надають управомоченій особі чітко визначити час для реалізації суб’єктивного права під загрозою припинення існування суб’єктивного права внаслідок його нездійснення або неналежного здійснення. Ст. 252, 253, 254 ЦК України Стаття 252. Визначення строку та терміну 1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. 2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Стаття 253. Початок перебігу строку 1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Стаття 254. Закінчення строку 1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. 2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. 3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. 4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. 5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. 16.Поняття, види і значення строків позовної давності. Початок перебігу строку позовної давності. Зупинення, переривання і відновлення позовної давності. Позовна давність – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про примусовий захист свого порушеного цивільного права або інтересу. Право на позов розглядається в 2х значеннях:
Стаття 261. Початок перебігу позовної давності 1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. 3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. 4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. 5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. 6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. 7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. Відповідно до ст. 256 ЦК, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 263 ЦК– Припинення ПД 1. Перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. 2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. 3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Стаття 264 ЦК – Переривання ПД 1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. 2. Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Частина 5 статті 267 – Відновлення ПД Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Існує можливість відновлення строку позовної давності судом, у разі якщо він визнав поважними причини пропуску такого строку. При цьому поважними причинами пропуску позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або ускладненим. Якщо суд, господарський суд або інший орган, що розглядає спір, дійдуть висновку, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, то вони повинні у своєму рішенні вказати відповідні мотиви на підтвердження своїх висновків. У тому ж випадку, коли ці органи не визнають ті докази, які наводить сторона на підтвердження поважності пропуску строку, в рішенні також повинні бути наведені мотиви, чому вони не визнані такими, що заслуговують на увагу. |