І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 54 КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР § 1. Поняття та загальна характеристика кредитного договору При здійсненні своєї діяльності більшість суб’єктів підприємництва постійно або періодично відчувають дефіцит грошових коштів, які їм необхідні для різноманітних цілей (наприклад, закупівлі товарів, роз- ширення власного виробництва тощо). Одним із дієвих способів ви- рішення вказаної проблеми є залучення сторонніх позикових ресурсів як у грошовій, так і в натуральній формі, що надає можливість суб’єктам значно підвищити ефективність своєї діяльності. Потребу в запозичен- ні відчувають також і фізичні особи — споживачі, які за рахунок таких коштів одержують можливість придбавати в порядку кредитування речі побутового, сімейного або особистого призначення, не маючи при цьому можливості на момент одержання таких речей у власність опла- тити їх вартість у повному розмірі. Кредит як узагальнююча правова категорія поділяється на грошо- вий та комерційний. Класичний грошовий кредит, який опосередкова- ний договорами позики та кредиту, являє собою передачу грошей або інших замінних речей у власність боржнику під зобов’язання наступ- ного повернення еквівалентної кількості грошей або речей. Комерцій- ний кредит — це просто відстрочення виконання будь-якого обов’язку за основним договором (купівлі-продажу, підряду тощо). Звичайно, на відміну від грошового кредиту комерційний кредит похідний від основ- ного зобов’язання і по суті є однією з умов його виконання 1 Найбільш поширеною формою грошового кредиту є банківський кредит, яким згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність 2 » від 07.12.2000 р. визнається будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашен- ня боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повер- нення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів 1 Див.: Медведев, Д. А. Гражданское право [Текст] : учебник : в 3 т. / Д. А. Мед- ведев, Е. Ю. Валявина, И. В. Елисеев [и др.] ; отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : ТК Велби ; Проспект, 2005. – Т. 2. – С. 488. 2 Офіц. вісн. України. – 2001. – № 1–2, ч. 1. – Ст. 1. 545 Глава 54. Кредитний договір та інших зборів з такої суми. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик віднесено до кредитних операцій, які належать до виключно банківських операцій, здійснюва- ти які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію 1 Близьким до банківського є фінансовий кредит — кошти, які на- даються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент 2 . Надання коштів у позику, в тому числі на умовах фі- нансового кредиту, належить до фінансових послуг 3 . Банківський кредит є різновидом фінансового. Проте останній, на відміну від бан- ківського, може надаватись, крім банків, також і небанківськими фі- нансовими кредитними установами (наприклад, кредитними спілка- ми 4 ). У деяких прямо передбачених законом випадках надавати фінан- сові кредити можуть також і некредитні фінансові установи (наприклад, страховики 5 ). Певні особливості правового регулювання має комерційний кре- дит, які полягають у тому, що він надається не за окремим цивільно- правовим договором (наприклад, кредитним), а в межах іншого дого- вірного зобов’язання з передачі товарів, виконання робіт або надання послуг. Так, згідно зі ст. 1057 ЦК договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, якщо інше не встановлено за- 1 Крім вказаної за змістом ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську ді- яльність» до кредитних операцій також належать: організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; при- дбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені това- ри чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг. 2 Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг [Текст] : Закон України від 12.07.2001 р. // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1457. 3 Пункт 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулю- вання ринків фінансових послуг». 4 Організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, їх об’єднань, права та обов’язки членів кредитних спілок та їх об’єднань ви- значаються Законом України «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р. (Офіц. вісн. України. – 2002. – № 3. – Ст. 79). 5 Відповідно до ч. 10 ст. 2 Закону України «Про страхування» страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які укла- ли договори страхування життя. 546 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг коном, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит). Зміст зобов’язання, пов’язаного із комерційним кредитуванням, складають дії однієї сторони щодо передачі у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, взамін на вчинення другою стороною дій з передачі товарів, виконання робіт або надання послуг. Комерційне кредитування може мати місце як з боку продавця (від- строчення або розстрочення платежу), так і з боку покупця товарів, робіт, послуг (аванс, попередня оплата). Так, відповідно до ст. 693 ЦК договором купівлі-продажу на покупця може покладатися обов’язок здійснення попередньої оплати товару, тобто часткової або повної оплати до його передання продавцем. У даному випадку має місце кредитування продавця. Договором купівлі-продажу також може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстро- ченням платежу (ст. 694 ЦК). При цьому здійснюється кредитування покупця 1 . Суб’єктами відносин з комерційного кредитування можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи. Незважаючи на особливість комерційного кредиту, до нього за- стосовуються відповідні положення про кредит та позику, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті такого зобов’язання. Виходячи з оплатної природи кредитного договору, комерційний кредит має оплатний характер у вигляді сплати процентів. Так, на суму поперед- ньої оплати за договором купівлі-продажу ч. 3 ст. 693 ЦК передбачено нарахування процентів. Проте не завжди ЦК передбачає оплатність комерційного кредиту. Договором купівлі-продажу може бути перед- бачений (а не обов’язково передбачається) обов’язок покупця сплачу- вати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абз. 2 ч. 5 ст. 694 ЦК). Якщо сторони не обумовили сплату покупцем процентів, то він зобов’язується сплатити продавцеві лише ціну товару. У цьому комер- ційний кредит відрізняється від кредиту товарного, який завжди є оплатним. Суть товарного кредиту полягає в тому, що одна сторона передає у власність другій стороні товари (роботи, послуги) на умовах договору, який передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на ви- 1 Правилами торгівлі у розстрочку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1998 р. № 997 (Офіц. вісн. України. – 1998. – № 27. – Ст. 989), вста- новлено порядок продажу суб’єктами господарської діяльності непродовольчих това- рів фізичним особам у розстрочку, тобто на умовах розстрочення кінцевого розрахун- ку, на визначений строк та під відсоток. 547 Глава 54. Кредитний договір значений строк та під процент. Він передбачає передання права влас- ності на товари (результати робіт, послуг) покупцеві (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгованості 1 . Другою відмінністю між комерційним і товарним кредитом є те, що останній має більш вузьку сферу засто- сування — передача товару на умовах відстрочення кінцевого розра- хунку, тоді як на умовах комерційного кредитування може передбача- тися, крім вказаного, також і розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, аванс або попередня оплата. Правовою формою, що опосередковує відносини сторін, пов’язані з наданням фінансового кредиту 2 , є відповідний кредитний договір, легальне визначення якого міститься у ст. 1054 ЦК, згідно з ч. 1 якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (креди- тодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичаль- никові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичаль- ник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір розглядається як різновид договору позики, а тому, якщо інше не встановлено правилами про кредит і не випливає із суті кредитного договору, до відносин за кредитним договором за- стосовуються положення про договір позики. Ураховуючи наведене, до кредитного договору субсидіарно можуть застосовуватись правила, передбачені § 1 гл. 54 ЦК, присвячені правовому регулюванню дого- вору позики (ч. 2 ст. 1054 ЦК), зокрема, щодо наслідків порушення позичальником договору позики (ст. 1050 ЦК), забезпечення виконан- ня зобов’язання позичальником (ст. 1052 ЦК) та деякі інші. У той же час частина правових норм, що регулюють відносини по- зики, в силу специфіки кредитного договору не можуть бути застосова- ні до нього. Так, по-різному визначаються в кредитному договорі та договорі позики суб’єктний склад та предмет договору (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК). Відрізняються також момент набрання чинності (ч. 2 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК), форма (ст. 1047, ст. 1055 ЦК), умови надання коштів (ст. 1048, ст. 1056 1 ЦК), можливість односторонньої відмови у наданні або одержанні кредиту (ст. 1056 ЦК), заборона збільшення процентної ставки за кредитним договором (ч. 2 ст. 1056 1 ЦК). До кри- 1 Див. п. 14.1.245 ст. 14 Податкового кодексу України від 2.12.2010 р. (Офіц. вісн. України. – 2010. – № 92. – (частина 1). – Ст. 3248. 2 Чинним законодавством, крім наведених, передбачаються також лізинговий, іпотечний, ломбардний, споживчий, консорціумний, інвестиційний, податковий та інші форми кредиту. 548 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг теріїв, що дозволяють розмежувати вказані договори, зокрема, можна віднести: по-перше, коло суб’єктів. Позика може надаватись будь-якими особами (у разі надання її за рахунок власних коштів); кредит надається лише банками та/або іншими фінансовими установами. По-друге, пред- мет договору. Позика може надаватись грошовими коштами або іншими речами, визначеними родовими ознаками; кредит — лише грошима. По-третє, платність договору. Позика може бути як процентною, так і безпроцентною; кредит завжди передбачає сплату процентів. По-четверте,статус наданих коштів. Так, важливою ознакою кредитної операції є те, що вона здійснюється за рахунок залучених коштів. Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це надає кредитному договору значних переваг порівняно з договором позики, який у силу своєї реальності не передбачає обов’язку позико- давця передати позичальнику суму позики і відповідно позичальник не вправі вимагати від позикодавця такої передачі, що особливо не- зручно при здійсненні підприємницької діяльності. Особливістю кон- сенсуальної природи кредитного договору є те, що законом допуска- ється одностороння відмова від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором 1 Виходячи зі своєї консенсуальної природи, кредитний договір є двостороннім, оскільки правами й обов’язками наділені обидві сто- рони (ч. 3 ст. 626 ЦК). Він, на відміну від договору позики, є завжди оплатним, оскількипозичальник за одержаний кредит сплачує креди- тодавцю проценти 2 . Проценти нараховуються у вигляді відсотків на 1 У даному випадку можна говорити про односторонню відмову від виконання зобов’язання, що є винятком із цивільно-правового принципу недопущення односто- ронньої відмови від зобов’язання (ст. 525 ЦК). 2 Проценти у загальному розумінні є платою за використання грошових коштів або їх еквівалентів. Законодавче визначення процентів міститься у Податковому кодексі України, згідно з п.14.1.206. ст.1 якого процентами є дохід, який сплачується (нарахову- ється) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за викорис- тання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку; платіж за ко- ристування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу); винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.. 549 Глава 54. Кредитний договір основну суму заборгованості або фіксованих сум з моменту надання кредиту позичальнику (зарахування на його рахунок). Розмір процен- тів та порядок їх сплати мають бути передбачені кредитним договором (ч. 1 ст. 1056 1 ЦК). На формування розміру процентів впливає ціла низка факторів, як-от: кредитний ризик 1 , наявність забезпечення, попит і пропозиція, які склалися на кредитному ринку, строк користування кредитом, розмір облікової ставки й інші фактори. Крім указаних, на розмір процентної ставки може впливати також і маржа (банківська маржа), тобто винагорода кредитодавця. Розмір (ставка) процентів, за деяким винятком, не може бути нижчим встановленого мінімуму. Без- процентні кредити є винятком із природи кредитування, а тому надан- ня безпроцентних кредитів дозволяється лише у випадках, прямо пе- редбачених законом. У разі встановлення кредитодавцем умов кредитного договору у формулярах або інших стандартних формах, коли позичальник не вправі запропонувати свої умови договору, а лише може приєднатись до запропонованого договору в цілому, кредитний договір набуває рис договору приєднання (ст. 634 ЦК). При наданні споживчого кредиту до договорів із споживачами застосовуються положення законодавства про захист прав споживачів, зокрема положення про несправедливі умови в договорах 2 , перелік яких не є вичерпним. § 2. Елементи та умови кредитного договору Суб’єктний склад кредитного договору визначений законом. Сто- ронами кредитного договору є кредитодавець — банк або інша фінан- сова установа і позичальник — фізична або юридична особа, щоодер- жує кошти для підприємницьких або споживчих цілей. Банком, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є юридична особа, яка має виключне право на підставі 1 Як зазначається у Методичних вказівках з інспектування банків «Система оцін- ки ризиків», схвалених постановою Правління Національного банку України від 15.03.2004 р. № 104, кредитним ризиком є наявний або потенційний ризик для над- ходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. 2 Про захист прав споживачів [Текст] : Закон України від 12.05.1991 р. (у ред. За- кону України від 01.12.2005 р.) // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 1–2. – Ст. 1. 550 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку 1 . До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, лом- барди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, — інші по- слуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг» 2 . Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі від- повідної ліцензії 3 лише кредитна установа 4 , якою є фінансова установа, що відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик 5 Позичальниками можуть виступати учасники цивільних відносин, зазначені у ст. 2 ЦК. Цілі, для яких позичальники одержують кредити, можуть бути різноманітними. 1 П.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». 2 Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003р. (Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст. 1525) управителем може бути фінан- сова установа. 3 Див.: Ліцензійні умови провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами [Текст] : затв. розпорядженням Держ. коміс. з регулювання ринків фін. послуг України від 18.10.2005 р. № 4802 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 49. – Ст. 3101. 4 Частина 3 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулюван- ня ринків фінансових послуг». 5 Як зазначає Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 17.11.2006 р. № 8287 (див., наприклад: Ориентир. – 2006. – 12. – № 47), мож- ливість надання процентної позики за рахунок залучених від інших осіб грошових коштів юридичними особами обмежена безпосередньо в ч. 3 ст. 5 Закону України «Про фінансо- ві послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якої це може здійснюватися виключно фінансовою установою зі статусом кредитної установи. Щодо надання процентної позики за рахунок власних коштів юридичними особами, то, на думку Держкомпідприємництва України, законом, який визначає можливість здійснен- ня таких операцій, є Цивільний кодекс України, який у параграфі 1 гл. 71 <...> визначає можливість надання процентних позик без обмеження кола осіб-позикодавців. 551 Глава 54. Кредитний договір Кредитний договір під страхом його нікчемності має укладатися в письмовій формі незалежно від суб’єктного складу або суми креди- ту (ст. 1055 ЦК). Письмова форма кредитного договору відповідає загальним вимогам, встановленим для письмової форми цивільно- правового договору (статті 207, 639 ЦК). Істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повер- нення та його ціна (розмір процентів). Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) у на- ціональній або іноземній валюті, які можуть надаватись позичальнику в готівковій або безготівковій формі. Обов’язковою кількісною харак- теристикою предмета кредитного договору є його розмір, тобто сума грошових коштів, які на умовах укладеного договору кредитодавець зобов’язується надати позичальникові. Строк повернення кредиту, або строк користування ним, як його істотна умова визначається за погодженням сторін і зазначається у кре- дитному договорі. За строками користування банківські кредити поділя- ються на: короткострокові — до одного року; середньострокові — до трьох років; довгострокові — понад три роки (ч. 2 ст. 347 Господарського кодек- су України 1 (далі — ГК)). Безпосередньо зі строком повернення кредиту (користування ним) пов’язана його ціна, яка встановлюється у формі про- центів за кредит. Крім обов’язкового встановлення процентів у кредитно- му договорі також може бути передбачена (необов’язково) комісійна ви- нагорода за одержання кредиту, яка сплачується, як правило, одноразово при видачі кредиту. Встановлення банками плати за користування кредит- ними коштами у вигляді лише комісійних не допускається 2 Характерною, проте необов’язковою умовою кредитного договору є цільовий характер використання кредиту позичальником, яка доне- давна поряд із забезпеченістю, поверненням, строковістю та платністю була однією з основних засад кредитування. На сьогодні банки вправі видавати кредити без зазначення в договорі конкретної мети викорис- тання позичальником кредитних коштів. Банк також має право вида- вати бланкові (незабезпечені) кредити за умов додержання економічних нормативів. Сторони за взаємним погодженням можуть визначити й інші умови кредитного договору. Аналізуючи істотні умови кредитного договору, слід звернути ува- гу на положення ч. 2 ст. 345 ГК, відповідно до якої у кредитному до- говорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його 1 Офіц. вісн. України. – 2003. – № 11. – Ст. 462. 2 Див., наприклад, лист Національного банку України від 26.07.2004 р. № 14- 011/2805-7443 «Про встановлення плати за користування кредитними ресурсами» (Ориентир. – 2004. – 08. – № 30). 552 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відпо- відальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, яка надає під- стави деяким авторам віднести вказані умови до істотних умов кредит- ного договору 1 . Проте, як вбачається, таке значне розширення істотних умов кредитного договору не відповідає його правовій природі та суті істотних умов, визначених чинним законодавством. Так, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для догово- рів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК; ч. 2 ст. 180 ГК). При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК). Таким чином, істотними умовами кредитного договору як цивільно- правового (господарського) договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за за- явою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Такої позиції дотримується і Національний банк України, який, ви- ходячи зі структурно-системного аналізу положень ГК, у листі № 18-111/3249-8378 від 18.08.2004 р. «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності» 2 зазначив, що «У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Госпо- дарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору…». Це підтверджується і судовою практикою 3 1 Див.: Иванчук, В. Б. Хозяйственный кодекс Украины [Текст] : Комментарий / В. Б. Иванчук. – Изд. 2-е. – Харьков : Одиссей, 2005. – С. 710. 2 Юрид. вісн. України. – 2008. – 08. – № 33. 3 У постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.02.2008 р. (справа № 22/268) з посиланням на ст. 638 ЦК та ст. 180 ГК зазна- чається, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому випадку узгодити предмет, ціну та термін дії договору. При вирішенні спору суд апеляційної інстанції встановив факт досягнення згоди між сторонами договору щодо всіх його істотних умов, застосування відповідних за- ходів щодо забезпечення основного зобов’язання, а також його виконання сторонами, прийшов до обґрунтованого висновку про відповідність спірного договору вимогам закону та безпідставності позовних вимог. Посилання Вищого господарського суду України як на підставу недійсності оспо- рюваного договору на ту обставину, що сторонами не визначена у договорі відпові- дальність АБ «К» щодо видачі кредитних коштів, не можна визнати обґрунтованою, оскільки зазначене, відповідно до вимог статей 215, 203 ЦК, не є підставою для ви- знання такого правочину недійсним. 553 Глава 54. Кредитний договір § 3. Права та обов’язки сторін за кредитним договором Зміст зобов’язання, що виникає на підставі укладеного кредитного договору, складають права та обов’язки його сторін, обсяг яких визна- чається з урахуванням заборон та обмежень, встановлених чинним законодавством. Основним обов’язком кредитодавця є надання грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. При наданні кредитів банк зобов’язаний додержуватися основних принци- пів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність по- зичальників 1 та наявність забезпечення кредитів, додержуватися вста- новлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Важливою при наданні кредитів є інформація про кредитну історію позичальника, яка належить до якісних характеристик пози- чальника. Кредитною історією є сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону, яка включає, зокрема, відомості щодо інтенсив- ності користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасності їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними 2 Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національ- ного банку України. Банк у силу прямого імперативу (ч. 6 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність») не може надавати кре- 1 Кредитоспроможність – наявність у позичальника/контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки (Положення про порядок формування та ви- користання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [Текст] : затв. постановою Правління Нац. банку України від 06.07.2000 р. № 279 : п. 2 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 32. – Ст. 1378). 2 Правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб’єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до за- хисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій визначається Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23.06.2005 р., метою якого є врегулюван- ня суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов’язань, функціо- нування інституцій, пов’язаних з обміном інформацією про грошові зобов’язання та забезпеченням прав та інтересів суб’єктів кредитної історії (Офіц. вісн. України. – 2005. – № 29. – Ст. 1690). 554 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг дити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здій- сненні такої операції банк не матиме збитків. Протягом строку чин- ності кредитного договору банку, іншій фінансовій установі забороне- но в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів, вста- новлених при його укладенні (ч. 2 ст. 1056 1 ЦК). Банкам, за винятком випадків, встановлених законом, також забороняється в односторон- ньому порядку змінювати інші умови укладених з клієнтами договорів (ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Умо- ва договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною 1 (ч. 3 ст. 1056 1 ЦК). Фінансовим установам забороняється вимагати достро- кового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розрива- ти в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним догово- ром або графіком погашення боргу (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по- слуг»). Позичальник зобов’язується повернути одержаний кредит та спла- тити проценти на умовах, встановлених кредитним договором. Пози- чальник, виходячи з консенсуальної природи кредитного договору, вправі вимагати від кредитодавця надання кредиту за укладеним до- говором. Кредитодавець вправі вимагати від позичальника повернення суми кредиту та сплати процентів у розмірі, встановленому у договорі. Ви- плата процентів за користування кредитом здійснюється у строки, встановлені кредитним договором. Якщо сторони не погодили інше, кредитодавець вправі вимагати сплати процентів щомісяця до дня по- вернення кредиту (ч. 2 ст. 1048 ЦК). 1 У зв’язку із зазначеною забороною збільшення банком чи іншою фінансовою установою в односторонньому порядку розміру процентів за кредитним договором звертає на себе увагу положення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання споживчого кредиту, яке суперечить вимогам, встановленим ЦК України. Так, згідно з абз. 4 ч. 4 ст. 11 вказаного Закону у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. 555 Глава 54. Кредитний договір Як уже раніше зазначалося, кредитним договором може бути перед- бачено цільове використання позивальником кредиту. Якщо ж пози- чальник порушує обов’язок щодо цільового використання кредиту, кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення кредиту (його частини) та сплати належних йому за договором процентів. Це право обумовлюється порушенням позичальником умов кредитного договору, а саме, у разі: а) прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту (якщо договором встановлений обов’язок його повернення частинами (із розстроченням)) (ч. 2 ст. 1050 ЦК); б) невиконання позичальником обов’язків, встановлених кредитним договором, щодо забезпечення повернення кредиту, а також у разі втра- ти забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідальності (ст. 1052 ЦК). Сторонам кредитного договору надано право відмовитись від на- дання або одержання кредиту на підставах, встановлених ЦК. Так, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за на- явності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий пози- чальникові кредит своєчасно не буде повернений (ч. 1 ст. 1056 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспро- можності боржника або визнання його банкрутом» 1 процедура визнан- ня позичальника банкрутом порушується винесенням суддею ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство. Іншими об- ставинами, що явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений, можна вважати, наприклад, велику кредиторську заборгованість позичальника тощо. Слід звернути увагу на те, що така відмова кредитодавця стосується лише кредиту, який підлягає наданню позичальникові у майбутньому (наприклад, у порядку кредитної лінії) і не передбачає зміни умов повернення уже фактично наданого кредиту. У свою чергу, позичальник, якщо інше не встановлено договором або законом, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі незалежно від підстав лише до встановленого 1 Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [Текст] : Закон України від 14.05.1992 р. (у ред. Закону України від 30.06.1999 р.) // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 33. – Ст. 1699. 556 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг договором строку його надання, повідомивши про це кредитодавця (ч. 2 ст. 1056 ЦК). За порушення встановлених кредитним договором зобов’язань сторони несуть відповідальність, встановлену чинним законодавством та договором. Питання для самоконтролю 1. Поняття та правова природа кредитного договору. 2. Види кредиту. 3. Співвідношення кредитного договору та договору позики. 4. Сторони кредитного договору. Їх права та обов’язки. 5. Зміст кредитного договору. 6. Комерційний кредит. 7. Поняття та правова характеристика кредитних історій. |