І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 52 СТРАХОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ § 1. Загальні положення про страхування У процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом різноманітних шкідливих факторів: хвороб, нещасних випадків, сти- хійних лих, дорожньо-транспортних пригод тощо. Разом з тим у жит- ті людини можуть мати місце певні події, які не мають шкідливого характеру, але з настанням яких виникає необхідність у додатковій матеріальній допомозі: досягнення пенсійного віку, вступ до навчаль- ного закладу, одруження та ін. Здійснення підприємницької діяльнос- ті також пов’язане із постійною загрозою втрат матеріального харак- теру. У таких випадках виникає нагальна необхідність у забезпеченні інтересів фізичних та юридичних осіб внаслідок настання тих чи інших подій. Захист їх інтересів може забезпечуватися за допомогою різних інструментів, серед яких особливе місце займає страхування. Страху- вання є універсальним засобом, спрямованим на усунення (або, у край- ньому випадку, мінімізацію) негативних (небажаних) наслідків, ви- кликаних різними причинами. Воно належить до репресивних 1 спосо- бів боротьби з негативними наслідками. Разом з тим страхування до- зволяє особі одержати певну матеріальну допомогу при настанні подій позитивного характеру, які не тягнуть за собою настання небажаних (негативних) наслідків (наприклад, досягнення повноліття). 1 У той же час у деяких випадках страхування опосередковано також спрямоване на попередження (превенцію) настання шкідливих наслідків. Так, наприклад, п. 3 Положен- ня про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, за- твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 р. № 959 (Уряд. кур’єр. – 1996. – 12 верес. – № 171–172), передбачає, що у разі перевищення обсягів стра- хових платежів над виплатами страхових відшкодувань страховики відраховують переві- зникам до 50 відсотків зазначених сум згідно з укладеними з ними договорами на фінан- сування запобіжних заходів, спрямованих на зменшення травматизму на транспорті. 500 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг Легальне визначення страхування міститься у Законі України «Про страхування» 1 , відповідно до ст. 1 якого страхування — це вид цивільно- правових відносин 2 щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізични- ми та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Матеріальну основу страхування складає так званий страховий фонд, який є джерелом відшкодування випадкових матеріальних втрат (здійснення страхових виплат). Створення цього фонду є економічно необхідним. Історично склалися різноманітні форми його організації. За особливостями свого предмета страховий фонд може створюватись у грошовій або натуральній формі 3 За принципами його організації можливі три його форми: само- страхування, створення централізованих страхових фондів (резервів) та власне страхування. Перша з них полягає в тому, що страховий фонд створюється в ме- жах одного суб’єкта (здебільшого — юридичної особи). Це децентра- лізована форма організації страхового фонду: він створюється та ви- користовується окремими суб’єктами самостійно, незалежно один від одного 4 . Втрати, які виникають у цього суб’єкта, компенсуються ви- 1 Про страхування [Текст] : Закон України від 07.03.1996 р. (у ред. Закону від 04.10.2001 р.) // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 44. – Ст. 1951. 2 Страхування як вид цивільно-правових відносин необхідно відмежовувати від загальнообов’язкового державного соціального страхування, яке є інститутом соціаль- ного забезпечення і яким, згідно зі ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. (Офіц. вісн. України. – 1998. – № 6. – Ст. 219), є система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, вста- новлених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати стра- хових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бю- джетних та інших джерел, встановлених законом. Відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються вказаними Основами та прийнятими відповідно до них законами, іншими нормативно-правовими актами. Дія Закону Украї- ни «Про страхування» не поширюється на державне соціальне страхування. 3 Чинне законодавство передбачає створення страхового фонду при проведенні страхування виключно у грошовій формі. 4 Наприклад, ст. 14 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. (Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682) передбачено створення у гос- подарському товаристві резервного (страхового) фонду у розмірі, встановленому уста- новчими документами, але не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу. 501 Глава 52. Страхові зобов’язання ключно за його рахунок, розподіляючись на весь час створення стра- хового (резервного) фонду. При цьому розподіл втрат здійснюється не в «ширину», а лише в «глибину», не в «просторі», а лише «у часі» 1 . Само- страхування може застосовуватися здебільшого великими учасниками ци- вільних відносин або тими суб’єктами, які складаються із декількох само- стійних частин (наприклад, судноплавні компанії, авіакомпанії тощо). Друга форма — створення централізованих страхових фондів (ре- зервів) за рахунок державного бюджету або місцевих бюджетів. Ха- рактерними її рисами є те, що страховий фонд існує та використову- ється як єдиний фонд для певного кола суб’єктів (у межах держави в цілому або її окремої адміністративної одиниці) та створюється в централізованому порядку за рахунок централізованих державних, місцевих та інших ресурсів, а не окремими суб’єктами. Виплати з цьо- го фонду призначені для компенсації втрат багатьох осіб, що відповіда- ють обумовленим вимогам (територія, вид діяльності тощо) і які не завжди беруть участь у його створенні 2 Особливе значення має третя форма організації страхового фонду — власне страхування. На відміну від перших двох форм створення стра- хового фонду, страхування характеризується двома ознаками: страховий фонд формується у децентралізованому порядку за рахунок внесків окремих його учасників, а розподіляється централізовано страховиком, але виключно серед його учасників (осіб, які беруть участь у його фор- муванні). Втрати, що виникають у окремих його учасників, розподіля- ються виключно серед осіб, які створили цей фонд. Економічна сутність страхування полягає в розкладанні збитків, запо- діяних одній особі, серед якомога більшого кола суб’єктів, для кожного з яких окремо матеріальні втрати при цьому ледь відчутні, а становище потерпілого відновлюється швидко і досить повно. З цієї точки зору стра- хування виступає у вигляді системи перерозподільчих відносин його учасників шляхом формування за рахунок їх грошових внесків цільового фонду, призначеного для відшкодування можливих надзвичайних та інших втрат, надання грошової допомоги або накопичення грошових коштів. Страхування як вид цивільно-правових відносин підлягає спеці- альному правовому режиму. Основу законодавства про страхування 1 Див.: Райхер, В. К. Общественно-исторические типы страхования [Текст] / В. К. Райхер. – М. : Изд-во АН СССР, 1947. – С. 16. 2 Так, наприклад, відповідно до ст. 24 Бюджетного кодексу України від 8.07.2010 р. (Офіц. вісн. України. – 2010. – № 59. – Ст. 2047) резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету (ч. 1). У Державному бюджеті України резервний фонд передба- чається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бю- джету приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна місцева рада (ч. 5). 502 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг складають акти цивільного законодавства, які регулюють найважливішу частину страхових відносин — страхові зобов’язання 1 . Головне місце серед правових актів, що регулюють страхові зобов’язання, належить ЦК 2 , у якому страхуванню присвячена окрема глава — 67 («Страхування»). Особливу увагу в ЦК приділено питанням правового регулювання до- говору страхування. Разом з тим за загальним правилом (якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства) положення ЦК застосо- вуються також щодо відносин, що випливають із обов’язкового страху- вання (ч. 2 ст. 999 ЦК). З цього слідує, що до відносин, які випливають із обов’язкового страхування, положення ЦК мають субсидіарне засто- сування поряд із спеціальними актами цивільного законодавства. Другим за значущістю правовим актом, присвяченим страховим зобов’язанням, є Закон України «Про страхування» (далі — Закон), який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення рин- ку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб. Указаний Закон містить загальні положення правового регулювання страхових зобов’язань, а також основні страхові поняття та категорії, як-от: страховики, страхувальники, страховий ризик, страховий випадок, страхова сума, страхове відшкодування тощо. Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відпо- відальності власників наземних транспортних засобів, крім названих, регу- люються також Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3 , який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, а також іншими законами України і нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до них. До актів цивільного законодавства, що регулюють страхові зобов’язання, також належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (ст. 11 ЦК). 1 Крім актів цивільного законодавства, правові норми, що регулюють відносини у сфері страхування, також містяться у нормативно-правових актах, які належать до інших галузей права (адміністративного, фінансового, податкового та ін.). 2 Слід зазначити, що основу цивільного законодавства України становить Консти- туція України, згідно зі ст. 49 якої кожен має право на медичне страхування, яке, від- повідно до п. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування», є одним із видів обов’язкового страхування. Однак на сьогодні в нашій країні поки що відсутній правовий механізм його функціонування. Тому на даний час в Україні діє лише добровільне медичне страхування (безперервне страхування здоров’я). 3 Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників на- земних транспортних засобів [Текст] : Закон України від 01.07.2004 р. (набрав чин- ності з 01.01.2005 р.) // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 30, ч. 1. – Ст. 2000. 503 Глава 52. Страхові зобов’язання Важливе значення для регулювання страхових відносин мають нормативно-правові акти спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі — Уповноважений орган), який видає вказані акти в межах повно- важень, передбачених законом 1 При здійсненні добровільного страхування важливу роль для вре- гулювання відносин між страхувальником та страховиком відіграють правила страхування, які визначають загальні умови і порядок здій- снення добровільного страхування. Вони розробляються страховиком самостійно для кожного виду страхування окремо і підлягають реє- страції в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснен- ня відповідного виду страхування 2 . Законом встановлені чіткі вимоги щодо їх змісту 3 . Якщо подані правила страхування (або зміни чи допов- 1 Спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю відповідно до Указу Президента України від 11.12.2002 р. № 1153/2002 «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг Укра- їни» (Офіц. вісн. України. – 2002. – № 50. – Ст. 2252) є Державна комісія з регулюван- ня ринків фінансових послуг України, яка здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 (Офіц. вісн. України. – 2003. – № 15. – Ст. 650). 2 Питання юридичної природи загальних умов добровільного страхування має важливе значення як у теорії страхових відносин, так і для практичного здійснення страхування. Од- ним із основних принципів цивільного права є принцип юридичної рівності учасників ци- вільних правовідносин. Цей принцип має безпосереднє значення і для страхових зобов’язань. Проте в практичному аспекті цієї проблеми можуть мати місце різноманітні відступи від вимог принципу юридичної рівності. Це пояснюється тим, що страховик як професійний учасник страхових відносин може використати свій професійний та економічний потенціал для примушування страхувальників, які у своїй більшості є більш слабкими економічно та менш підготовленими професійно, пристати на запропоновані страховиком умови, які за- кріплюються ним у тексті договору страхування і, звичайно, є більш вигідними для остан- нього. Тому з метою недопущення порушення паритету (рівноваги) інтересів між страхови- ком та страхувальниками діє досить жорстке правило: договір страхування укладається на підставі правил страхування, які, незважаючи на те, що розробляються страховиком само- стійно, підлягають затвердженню Уповноваженим органом, який здійснює їх перевірку на відповідність положень, що містяться в них, вимогам чинного законодавства. 3 Частиною 2 ст. 17 Закону встановлено, що правила страхування мають містити: предмет договору страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і об- меження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов’язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового ви- падку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прий няття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення дого- вору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страху- вання іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови. 504 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг нення до них) суперечать чинному законодавству, порушують чи об- межують права страхувальника або не відповідають встановленим вимогам, Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них. Порядок та правила проведення окремих видів обов’язкового стра- хування встановлюються Кабінетом Міністрів України та затверджу- ються його відповідними постановами, які є обов’язковими для ви- конання (ст. 7 Закону). Взаємовідносини між страховиком та страхувальником мають дво- рівневу структуру. По-перше, загальні умови добровільного страху- вання містяться в правилах страхування. По-друге, конкретні (безпо- середні) його умови визначаються при укладенні договору страхуван- ня відповідно до законодавства. Кожний страховик зобов’язаний дотримуватися загальних умов страхування, допускаючи лише їх кон- кретизацію та незначні відступи. У цьому проявляється здійснення державою безпосереднього матеріального контролю за загальними умовами страхування. При укладенні договору страхування сторони вправі самостійно визначати його умови (зміст), але не допускаючи істотної зміни положень, що містяться в правилах страхування. Обов’язкове страхування має здійснюватися на підставі типового до- говору, форми якого встановлюються Кабінетом Міністрів України. § 2. Страхові зобов’язання: поняття, характеристика Страхові зобов’язання є самостійним видом цивільно-правових зобов’язань, які опосередковують відносини з надання фінансових послуг 1 Страховим зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) здійснити страхову виплату другій стороні 1 До фінансових послуг згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. належать операції з фінансовими активами (кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання при- бутку або збереження реальної вартості фінансових активів (Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1457). 505 Глава 52. Страхові зобов’язання (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі страху- вання страхувальником або зазначеній в акті цивільного законо- давства (надати допомогу, виконати послугу тощо), а друга сторо- на (страхувальник) зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (або ви- моги актів цивільного законодавства). Страхування може здійснюватись у двох формах: добровільній або обов’язковій (ст. 5 Закону). Обов’язкове страхування виникає в силу прямої вказівки Закону, який зобов’язує його учасників (здебільшого — страхувальника) уклас- ти договір страхування 1 . Обов’язкове страхування розповсюджується на пріоритетні об’єкти страхової охорони, коли питання такої охорони певних об’єктів зачіпає суспільні інтереси (наприклад, страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на ви- падок настання негативних наслідків при їх перевезенні). Обов’язкове страхування можливе лише тоді, коли за допомогою добровільного страхування неможливо досягнути (або одержати) необхідний ефект 2 Нерідко об’єктивною перешкодою для проведення добровільного страхування є обмежена платоспроможність (неплатоспроможність) страхувальника, а тому обов’язкове страхування у таких випадках до- зволяє забезпечити захист майнових інтересів як безпосереднього учасника страхових правовідносин, так і суспільства в цілому. Зважа- ючи на примусовий характер обов’язкового страхування, Закон містить вичерпний перелік обов’язкових його видів (ст. 7 Закону) 3 Істотні умови обов’язкового страхування: порядок та правила його проведення, особливі умови його ліцензування 4 , розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків встановлюються Кабінетом Міністрів України. 1 Така обов’язковість для укладення договору обов’язкового страхування є від- ступленням від приватноправового принципу свободи договору. 2 Див.: Манзс, А. Основы страхового дела [Текст] / А. Манзс : пер. с нем. М. В. Побе- динского ; под ред. М. И. Ушакова. – СПб. : Изд. М. В. Кечеджи-Шаповалова, 1909. – С. 40. 3 Обов’язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону «Про страхування». 4 Ліцензія на конкретний вид обов’язкового страхування видається, коли страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством. Під досвідом не менше ніж два роки слід розуміти наяв- ність протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страху- вання (див.: п. 2.14 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р. № 40 (Офіц. вісн. України. – 2003. – № 38. – Ст. 2047)). 506 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг Підставою для виникнення зобов’язань з добровільного страхуван- ня є договір страхування, який укладається на підставі вільного воле- виявлення сторін. Страхувальник повністю вільний у виборі страхо- вика при реалізації своїх страхових інтересів. Добровільне страхуван- ня у конкретного страховика не може бути обов’язковою передумовою при реалізації страхувальником інших правовідносин. Перелік видів добровільного страхування, який міститься у Законі (ст. 6), не є вичерпним. Страховик може здійснювати будь-які види добровільного страхування. Визначальним моментом при цьому є на- явність, по-перше, прийнятих страховиком правил (загальних умов) страхування, які пройшли реєстрацію в Уповноваженому органі; по- друге, відповідної ліцензії на здійснення конкретного виду добровіль- ного страхування. Таким чином, договір страхування є безпосередньою підставою для виникнення зобов’язань як з добровільного, так і обов’язкового страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, ви- значеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страху- вальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконува- ти інші умови договору (ст. 979 ЦК; ст. 16 Закону). Договір страхування є двостороннім. Сторонами цього договору є страховик та страхувальник, які наділені як правами, так і обов’язками. Страхувальник зобов’язується сплатити страховий платіж, а страхо- вик — здійснити страхову виплату (подати допомогу, виконати послу- гу тощо) у разі настання страхового випадку. У договорі страхування (у самому тексті договору або в додатках до нього) можуть бути зазначені також інші особи (застрахована особа, вигодонабувач), але наявність цих осіб у страховому зобов’язанні жодним чином не впливає на двосторонній характер договору страху- вання. Договір страхування є оплатним. Страхувальник, сплачуючи стра- ховий платіж, здійснює плату за страхування, тобто оплату наданої страховиком страхової послуги, яка полягає в тому, що страховик бере на себе ризик настання певної події (страхового випадку), з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику або іншій третій особі, вказаній у договорі. Не впливає на оплатний характер договору стра- 507 Глава 52. Страхові зобов’язання хування ненастання страхового випадку протягом чинності договору страхування. У такому разі страховик все ж таки надає страхувальни- ку страхову послугу, звільнивши страхувальника, наприклад, від не- безпеки понесення обумовлених договором втрат. Договір страхування за загальним правилом є реальним. Він, якщо сторони не погодили інше, набирає чинності з моменту внесення стра- хувальником першого страхового платежу (ст. 983 ЦК; ч. 3 ст. 18 За- кону). З наведеної норми випливає, що сторони можуть обумовити момент набрання чинності договором страхування будь-яким іншим моментом, наприклад досягнення ними згоди за всіма істотними його умовами та (або) підписання тексту договору (або видачі страховиком страхового полісу). У цьому випадку договір страхування набирає чинності ще до моменту сплати страхового платежу, і як наслідок цього обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати при настанні страхового випадку виникає до одержання від страхувальни- ка страхового платежу і не обумовлюється сплатою останнього. За наявності такого погодження сторін договір страхування має консен- суальний характер. Характерною ознакою договору страхування є непевність виник- нення обов’язку страховика щодо здійснення страхової виплати, що дозволяє віднести договір страхування до ризикових (алеаторних) договорів 1 . Страховик не знає, чи буде він здійснювати страхові ви- плати або у крайньому разі не знає часу або суми платежу. Ризик несе також і страхувальник, який, сплачуючи платіж (премію), не знає на- певно, чи одержить він або призначена ним особа (вигодонабувач) страхову виплату (страхове відшкодування, страхову суму), а якщо й одержить, то чи вигідно йому буде одержання такої страхової ви- 1 Ризик у найширшому розумінні можна розглядати як невідомість настання дея- кої події. Ризиковим характером може бути наділений будь-який договір. Для цього достатньо, щоб передбачене договором виконання або його обсяг були поставлені у залежність від недостовірної обставини. Ризиковий характер носить лише окреме страхове правовідношення (окремий договір страхування). З економічної точки зору, як зазначав А. Г. Гойхбарг, страхування для страховика не повинно мати ризиковий характер, у противному випадку суттєво порушується мета страхування – забезпечення. Для досягнення такої мети необхідно, щоб існувала ймовірність, яка переходить у пев- ність, що всій групі страхувальників необхідно буде виплатити менше, ніж одержано від них (Гойхбарг, А. Г. Единое понятие страхового договора [Текст] / А. Г. Гойхбарг. – СПб. : Тип. т-ва «Общественная польза», 1914. – С. 25). Сума виплат за зобов’язаннями страховика має забезпечити безперебійне виконання ним його фінансових зобов’язань по здійсненню страхових виплат та покрити витрати на здійснення страхової діяль- ності (див., наприклад: Коньшин, Ф. В. Государственное страхование в СССР [Текст] / Ф. В. Коньшин. – М. : Финансы, 1968. – 328 с.). 508 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг плати (страхового відшкодування, страхової суми) при встановленій тривалості внесення платежів (премій) 1 Необхідною передумовою страхового зобов’язання є страховий інтерес 2 , який обумовлюється потребою у компенсації майнових втрат, що настали внаслідок пошкодження (втрати) або недоодержання пев- них матеріальних цінностей. Страховий інтерес має універсальний характер. Він притаманний як майновому, так і особистому страхуван- ню. У майновому страхуванні він полягає у відшкодуванні (компенсації) втрат у майновій сфері. Особисте страхування пов’язане з настанням подій, здатних породжувати потребу в одержанні грошових сум або додатковому матеріальному забезпеченні (наприклад, нещасний ви- падок, що викликав смерть особи, досягнення пенсійного віку). У мож- ливості одержати таке забезпечення і полягає страховий інтерес у осо- бистому страхуванні 3 . Страховий інтерес має бути правомірним (ст. 980 ЦК; ст. 4 Закону). Страхування протиправних інтересів не до- пускається 4 . Він має належати конкретній особі (страхувальнику або призначеній страхувальником третій особі) 5 При здійсненні страхування досить широко використовуються такі його різновиди, як співстрахування та перестрахування. Співстрахування — це страхування предмета договору страху- вання кількома страховиками на підставі одного договору страхування (ст. 986 ЦК; ст. 11 Закону). Договір співстрахування є договором з мно- жинністю осіб на боці страховика (ст. 540 ЦК). У договорі співстраху- вання має місце часткова множинність. Права й обов’язки та їх обсяг кожного із страховиків мають бути визначені у договорі. Співстраху- вання здійснюється лише за згодою страхувальника. За взаємним по- годженням між співстраховиками і страхувальником один із співстра- ховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах 1 Див.: Серебровский, В. И. Очерки советского страхового права [Текст] / В. И. Серебровский. – М. ; Л. : Госюриздат, 1926. – С. 65. 2 Див.: Граве, К. А. Страхование [Текст] / К. А. Граве, Л. А. Лунц. – М. : Госюриз- дат, 1960. – С. 42. 3 Див.: Шиминова, М. Я. Основы страхового права России [Текст] / М. Я. Шими- нова. – М. : Анкил, 1993. – С. 31. 4 Неможливо застрахувати, наприклад, від захоплення заручників, оскільки в противному разі здійснення страхової виплати за звільнення заручників буде стиму- лювати певних осіб до протиправних дій. 5 Одним із основних принципів страхування є правило: «немає інтересу – немає страхування», яке полягає в тому, що право на одержання страхової виплати має лише особа, яка має страховий інтерес (наприклад, особа, яка внаслідок пошкодження або загибелі майна може понести матеріальні втрати). 509 Глава 52. Страхові зобов’язання із страхувальником. При цьому цей страховик залишається відпові- дальним перед страхувальником лише у розмірах своєї частки. Вико- ристання моделі співстрахування може бути викликано різними при- чинами: наявність значних за обсягом об’єктів і як наслідок цього — неможливість для одного страховика прийняти певний об’єкт на стра- хування, необхідність використання різного роду страхової кооперації (наприклад, страховий пул) тощо 1 Від співстрахування суттєво відрізняється перестрахування, яке є формою страхування страховиком у іншого страховика (перестра- ховика) частини своїх фінансових ризиків, пов’язаних зі здійсненням страхових виплат страхувальнику при настанні страхового випадку. Перестраховик має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного й обов’язкового страхування, на проведен- ня яких він отримав ліцензію. Перестрахування здійснюється на підставі укладеного між страховиком та перестраховиком договору перестрахування, який укладається без погодження зі страхувальни- ком 2 . У страховій практиці страховик за договором перестрахування, який передає в перестрахування частину своїх ризиків, іменується цедентом, перестрахувальником, а перестраховик, який приймає вказаний ризик, — також і цесіонарієм. У договорі перестрахування страховик за основним договором страхування займає місце страху- вальника. Останній при настанні страхового випадку вправі зверну- тися з вимогою про здійснення страхової виплати лише до контраген- та за укладеним ним договором страхування — страховика. Тому страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відпо- відальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування (ч. 2 ст. 987 ЦК; ст. 12 Закону). Необхідність перестрахування (як і співстрахування) викликана, зокрема, наявніс- тю значних за обсягом ризиків (наприклад, екологічних, космічних, ядерних), які окремий страховик не в змозі прийняти на страхування, не порушуючи нормативно встановлені вимоги щодо забезпечення 1 У страховій практиці використовується також подвійне страхування – страху- вання одного об’єкта за кількома (два і більше) договорами страхування різними страховиками. При подвійному страхуванні загальний розмір страхового відшкоду- вання за загальним правилом не може перевищувати розміру збитків, завданих стра- хувальникові (вигодонабувачеві), що виключає можливість безпідставного збагачення. А тому, наприклад, подвійне страхування не може застосовуватися в особистому страхуванні, оскільки розмір страхових виплат при цьому не обмежується. 2 Для укладення договору перестрахування страховик не зобов’язаний повідом ляти про це страхувальника. 510 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг своєї платоспроможності 1 . Так, згідно зі ст. 30 Закону, якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 від- сотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов’язаний укласти до- говір перестрахування. |