І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 3. Учасники страхових зобов’язань Учасники страхового зобов’язання поділяються на дві групи: обов’язкові та факультативні (необов’язкові). Сторонами договору стра- хування (його обов’язковими учасниками) є страховик та страхувальник. ЦК визначає страховика як юридичну особу, спеціально створену для здійснення страхової діяльності та яка одержала у встановленому поряд- ку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вимоги, яким мають відповідати страховики, встановлюються законом (ч. 1 ст. 984 ЦК). Відповідно до ст. 2 Закону страховиками визнаються фінансові установи 2 , які створені у формі акціонерних, повних, командитних 1 Чинне законодавство значну увагу приділяє питанням забезпечення платоспро- можності страховиків. Так, ст. 30 Закону передбачає, що страховики зобов’язані до- тримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наявності сплаченого статутного капіталу та наявності гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності. 2 Визначення терміна «фінансова установа» містить Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Названий Закон до фінансових установ відносить банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, – інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг. Разом з тим наведене прямо суперечить положенням ЦК, у ст. 83 якого передбачається, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (ч. 1). Установою є організація, ство- рена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засно- вниками, за рахунок цього майна. За змістом ст. 2 Закону страховиком може бути не установа, а товариство, причому лише господарське (підприємницьке) (ст. 84 ЦК). А тому з метою усунення термінологічної плутанини для характеристики страховика доцільно буде вживати замість терміна «установа» термін «організація», який більш точно відповідає сучасній класифікації юридичних осіб, передбаченій ЦК. 511 Глава 52. Страхові зобов’язання товариств або товариств з додатковою відповідальністю і здійсню- ють страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії. Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та по- хідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юри- дичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяль- ності. Для набуття статусу страховика необхідне додержання встановле- них чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Україні здійснюється, за незначними винятками, страховиками — резидентами України 1 , які повинні мати у своєму складі не менше трьох учасників. З метою забезпечення платоспроможності страховика та виконання ним зобов’язань перед страхувальниками встановлюються значні об- меження щодо предмета діяльності страховика, видів страхування, мінімального розміру статутного капіталу та деякі інші. Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється ви- конання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових право- чинів, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які опера- ції для забезпечення власних господарських потреб страховика (ст. 2 Закону). Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який зай мається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 мільйону євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 мільйона євро за валют- ним обмінним курсом валюти України 2 . При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу статутний капі- 1 Страховики-нерезиденти вправі здійснювати свою діяльність на території Укра- їни лише за такими видами страхової діяльності: виключно із страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів, а також страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно вказаних видів страхування; перестрахування та стра- хове посередництво стосовно перестрахування; допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій. Будь-яка інша страхова діяльність на території України страховикам-нерезидентам забороняється (ч. 2 ст. 2 Закону). 2 Стаття 30 Закону. 512 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг тал має бути сплачений (за деяким винятком) виключно в грошовій формі 1 Окрім вищезазначених організаційно-правових форм, страховика- ми можуть бути також і суб’єкти публічного права (державні органі- зації), але тільки у випадках, прямо встановлених законодавством України. Названі страховики також створюються і діють відповідно до Закону. Причому використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Фізичні та юридичні особи з метою страхового захисту своїх май- нових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування (ст. 14 Закону) 2 , які не мають на меті одержання прибутку, і тому не є суб’єктами підприємницької діяльності. Товариство взаємного стра- хування є юридичною особою — страховиком, створеною з метою страхування ризиків своїх членів. Страхові відносини між названим товариством та його членами будуються на підставі укладеного дого- вору страхування, в якому предмет страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначаються з урахуванням особливостей кожного члена товариства. Для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить зако- нодавству України, страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання з правами юридичної особи, які не є страховиками і не можуть займатися страховою діяльністю 3 (ст. 13 Закону). 1 Дозволяється у встановленому порядку формування статутного капіталу страхо- вика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу. У той же час встанов- лена пряма заборона щодо використання для формування статутного капіталу векселів, коштів страхових резервів, а також коштів, одержаних у кредит, позику та під заставу, і внесення нематеріальних активів. 2 Порядок створення та діяльності товариств взаємного страхування регулюється Тимчасовим положенням про товариство взаємного страхування, затвердженим по- становою Кабінету Міністрів України від 01.02.1997 р. № 132 (Уряд. кур’єр. – 1997. – 25 лют. – № 35). 3 Так, наприклад, Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам (п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Моторне (транспортне) страхове бюро України має свій статут, нова редакція якого погоджена розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 01.02.2005 р. № 3470 (Укр. інвестиц. газ. – 2007. – 08. – № 30). 513 Глава 52. Страхові зобов’язання Другим обов’язковим учасником (стороною) страхового зобо- в’язання є страхувальник. Страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори стра- хування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства (ч. 2 ст. 984 ЦК; ст. 3 Закону). Крім страховика та страхувальника, у страховому правовідношен- ні можуть брати участь також інші особи: вигодонабувачі, застрахова- ні особи та страхові посередники. Вигодонабувач — це юридична або фізична особа, призначена страхувальником для одержання страхової виплати (ч. 2 ст. 985 ЦК). Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової ви- плати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Порядок призначення вигодонабувачів відрізняється залежно від того, призна- чається вигодонабувач за договором особистого страхування чи за договором іншим, ніж договір особистого страхування. При укладенні договору особистого страхування призначення ви- годонабувача здійснюється виключно за згодою застрахованої особи. Страхувальники мають право при укладенні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи вигодонабува- чів для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настан- ня страхового випадку, якщо інше не передбачено договором. Вимога щодо обов’язкової згоди застрахованої особи при призначенні вигодо- Координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків здійснює Авіаційне страхове бюро (ч. 3 ст. 103 Повітряного кодексу України від 04.05.1993 р. (Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 25. – Ст. 274)), морських ри- зиків здійснює Морське страхове бюро (ч. 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплав- ства України від 23.05.1995 р. (Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 47–52. – Ст. 349)), які також представляють їх інтереси у міжнародних об’єднаннях страховиків. Положення про Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро були затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 561 «Про порядок утворення та державної реєстрації Авіаційного страхового бюро і Морського страхового бюро» (Офіц. вісн. України. – 1998. – № 17. – Ст. 625), яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2005 р. № 788 (Офіц. вісн. України. – 2005. – № 34. – Ст. 2062). Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2003 р. № 953 «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду» було затверджено поло- ження про Ядерний страховий пул, який є об’єднанням страховиків – резидентів України, які в установленому порядку отримали ліцензію на проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду (Офіц. вісн. України. – 2003. – № 26. – Ст. 1280). 514 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг набувача (у разі, якщо застрахована особа не є ні страхувальником, ні вигодонабувачем) визначається тим, що можливість одержання стра- хової виплати страхувальником або вигодонабувачем обумовлюється настанням страхового випадку із застрахованою особою. При укладенні договорів майнового страхування або страхування відповідальності вигодонабувач може бути призначений чи змінений (до настання страхового випадку) на розсуд страхувальника. Проте в дано- му випадку не всі особи можуть бути вигодонабувачами, а лише ті, яким внаслідок настання страхового випадку будуть заподіяні збитки. Договір страхування, яким передбачено призначення вигодонабу- вача, є договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК), який наділений певною специфікою (вигодонабувач наділяється, крім прав, також певними обов’язками, встановленими договором страхування). Якщо вигодонабувач висловив намір скористатися своїм правом (або виконав певні обов’язки за договором страхування), страхувальник не вправі його замінити. Застрахованою особою є фізична особа, в житті якої може відбу- тися подія, яка викликає обов’язок страховика здійснити страхову виплату. Страхувальник вправі укласти із страховиком договір на ко- ристь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату в разі досягнення нею певного віку або настання іншого стра- хового випадку (ч. 1 ст. 985 ЦК). За загальним правилом страхування застрахованих осіб може мати місце лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством, тому що застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування. Страхова діяльність в Україні може провадитися також із залучен- ням страхових посередників: страхових або перестрахових брокерів та страхових агентів, якими можуть бути як резиденти, так і нерези- денти 1 Страхові брокери — юридичні або фізичні особи, які зареєстро- вані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльнос- ті та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуван- ні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Перестрахові броке- 1 Порядок здійснення діяльності страховими посередниками регулюється Поло- женням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердже- ним постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. № 1523 (Уряд. кур’єр. – 1997. – 21 січ. (№ 10)). 515 Глава 52. Страхові зобов’язання ри — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) із страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник. Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид ді- яльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладенням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), у тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом. Відносини страхового (пере- страхового) брокера з потенційним (майбутнім) страхувальником (перестрахувальником), які опосередковуються брокерською угодою, мають комісійний характер. На відміну від страхових (перестрахових) брокерів, страхові аген- ти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагоро- ду на підставі договору доручення із страховиком. Страховими аген- тами можуть бути фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяль- ності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Так, наприклад, при здійсненні обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на тран- спорті кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, на підставі агентського договору зі страховиком видає страховий поліс 1 . На території України допускається посередницька діяльність, за незначними винятками 2 , з укладення договорів страху- 1 Див. п. 3 Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних ви- падків на транспорті [Текст] : затв. постановою Каб. Міністрів України від 14.08.1996 р. № 959. 2 Посередницька діяльність на території України з укладення договорів страху- вання з іноземними страховиками допускається лише щодо: договорів страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), в разі коли об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів; договорів перестрахування з додержанням вимог Закону. 516 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг вання лише зі страховиками-резидентами. З 16 травня 2013 р. у зв’язку зі вступом України до Світової організації торгівлі вказане обмеження втрачає чинність 1 § 4. Укладення договору страхування та його істотні умови Порядок укладення договору страхування підпорядковується як загальним нормам, які регулюють укладення цивільно-правового до- говору, так і спеціальним вимогам, передбаченим страховим законо- давством. За загальним правилом (ст. 638 ЦК) договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийнят- тя пропозиції (акцепту) другою стороною. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за фор- мою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування (ст. 18 Закону). Одержавши заяву (пропозицію) страхувальника про укладення договору страхування, страховик здійснює оцінку страхового ризику. У разі необхідності страховик вправі запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також інші необхідні документи. ЦК (ст. 981) та Закон (ст. 17) передбачають, що договір страхуван- ня укладається у простій письмовій формі, недодержання якої тягне за собою його нікчемність. Вимоги щодо письмової форми договору страхування визначаються загальними нормами стосовно письмової форми правочину (ст. 207 ЦК). Зміст договору страхування може бути зафіксований в одному документі, підписаному його сторонами. Проте страхова практика виробила особливу форму договору страхування — страхове свідоцтво (поліс, сертифікат). На підставі заяви (пропозиції) страхувальника страховик видає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс, сертифікат), посвідчуючи таким чином факт укладення договору страхування, який і є формою договору страхування (ст. 18 Закону). Для того щоб страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) мало силу договору, воно має містити всі істотні умови договору страхування. Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) не є цінним папером. 1 Див. п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 16.11.2006 р. (Офіц. вісн. України. – 2006. – № 49. – Ст. 3240). 517 Глава 52. Страхові зобов’язання Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК). Стаття 982 ЦК передбачає, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і стро- ки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами ци- вільного законодавства. Частина 2 ст. 16 Закону доповнює перелік умов, які має містити договір страхування, такими: умовами щодо учасників страхових відносин (сторін договору, застрахованої особи та вигодо- набувача); розміру страхових виплат за договором страхування життя; страхового тарифу (який не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); порядку зміни і припинення дії договору; здійснення страхової виплати; причин відмови у страхо- вій виплаті; прав та обов’язків сторін і відповідальності за невиконан- ня або неналежне виконання умов договору. Сторони вправі за вза- ємним погодженням доповнити перелік умов договору страхування. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з: 1) життям, здоров’ям, праце- здатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК; ст. 4 Закону). Залежно від особливостей предмета договору страхування воно поділяється на особисте, яке пов’язане з немайновою сферою страхувальника або за- страхованої особи (життя, здоров’я, працездатність та додаткова пен- сія), та майнове, пов’язане з володінням, користуванням і розпоряджан- ням майном, до якого є близьким страхування відповідальності, пов’язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. Серед особистих видів страхування особливе місце займає страху- вання життя, що передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої осо- би, а також, якщо це встановлено договором страхування, у разі дожит- тя застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату в разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби останньої. 518 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг Страхування життя належить до накопичувальних видів страхуван- ня, які передбачають здійснення страхової виплати (страхової суми) у будь-якому випадку, оскільки один із передбачених договором страху- вання життя страховий випадок настане завжди (так, або настане смерть застрахованої особи в період чинності договору, або застрахована особа доживе до закінчення строку дії договору страхування чи до іншої обу- мовленої договором дати). У зв’язку з особливим характером взаємовід- носин між страховиком та страхувальником законодавчо встановлено обмеження щодо здійснення страхування страховиками, які укладають договори страхування життя. З метою забезпечення виконання страхо- виками зобов’язань перед страхувальниками за договорами страхування життя не допускається здійснення інших видів страхування, крім стра- хування життя (ст. 38 Закону). У даному випадку для страховиків вста- новлюється виключний вид діяльності — страхування життя. Страховим випадком є подія 1 , передбачена договором страхуван- ня або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальникові, застрахованій або іншій третій осо- бі (ч. 2 ст. 8 Закону). Страховий випадок тісно пов’язаний зі страховим ризиком, який є однією з центральних категорій страхування. Під ним розуміють певну подію, на випадок якої провадиться страхування і яка має озна- ки ймовірності та випадковості настання (ч. 1 ст. 8 Закону). Ризик не залежить від волі та поведінки сторін, він настає випадково. Подія, яка передбачена як страховий ризик, має бути такою, настання якої мож- ливе в майбутньому, проте учасникам страхування невідомо, настане вона чи ні. Якщо сторонам (або хоча б одній стороні) наперед відомо, що передбачена подія обов’язково настане (або, навпаки, не настане), то в даному разі страхування неможливе, бо воно втрачає свою основну ознаку — ризиковий характер. Страховий ризик відрізняється від страхового випадку, бо є подією, настання якої лише передбачається у майбутньому, тоді як страховий випадок — це подія, яка уже настала і яка викликала обов’язок страховика здійснити страхову виплату. Тому страховий випадок є реалізованим страховим ризиком. Оцінку страхо- вого ризику здійснює страховик (п. 2 ст. 989 ЦК; п. 2 ст. 21 Закону). Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик відпо- відно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настан- 1 Термін «подія» в даному випадку має більш широке значення, ніж загальновжи- ване. Він також охоплює і дії різних осіб (наприклад, заподіяння страхувальнику шкоди третьою особою). 519 Глава 52. Страхові зобов’язання ні страхового випадку (ст. 9 Закону). Страхова сума визначає верхню межу (ліміт) розміру зобов’язань страховика при настанні страхового випадку 1 і може бути встановлена за окремим страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування у цілому. Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладення договору страхування чи його зміни. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбача- ються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких виплат, а страхова сума у цих випадках не встановлюється. Порядок визначення страхової суми залежить від виду страхуван- ня. При страхуванні майна страхова сума за загальним правилом, якщо інше не передбачено договором страхування, встановлюється в межах його вартості за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору. Перевищення страхової суми над вартістю об’єкта страху- вання (майна) можливе при страхуванні одного об’єкта від різних страхових випадків. В особистому страхуванні страхова сума визна- чається за домовленістю сторін і максимальним розміром не обме- жується. Більш того, особа може укласти кілька договорів особистого страхування щодо того самого ризику. Залежно від розміру страхової суми визначається розмір страхового платежу та страхової виплати. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10 Закону). Зі сплатою страхового платежу (першого внеску) за загальним правилом пов’язане набрання договором страхування чинності (ст. 18 Закону). Страховий платіж за домовленістю сторін може сплачуватися як одночасно, так і кількома послідовними внесками. Несплата першого (у разі якщо договір стра- хування набирає чинності до його сплати) або чергового страхового платежу у встановлені договором страхування строки є підставою для його дострокового припинення (ст. 997 ЦК; ст. 28 Закону). Розмір страхового платежу визначається на підставі страхового тарифу — ставки страхового внеску з одиниці страхової суми за ви- значений період страхування. Страховий тариф за добровільними ви- дами страхування розраховується страховиком самостійно актуарно 1 Страхова практика використовує у значенні розміру (ліміту) зобов’язань стра- ховика перед страхувальником по здійсненню страхових виплат термін «відповідаль- ність страховика», який не відповідає загальноприйнятому цивільно-правовому по- няттю відповідальності. 520 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Виходячи з ризикового характеру страхування, страховий тариф не може бути рівним або більшим одиниці (100 відсоткам), оскільки при ймовірності настання страхового випадку, яка дорівнює 100 відсоткам, страхування втрачає зміст 1 . Конкретний розмір страхо- вого тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін (ч. 3 ст. 10 Закону). Строк договору страхування — це період у часі, протягом якого учасники страхових відносин здійснюють належні їм права та викону- ють покладені на них обов’язки. Як істотна умова строк договору страхування перебуває у прямій залежності від страхового ризику: чим більший строк чинності договору страхування, тим вища ймовірність настання страхового випадку (реалізації страхового ризику) і тим більший розмір страхового платежу. З моменту набрання договором страхування чинності (внесення першого страхового платежу, якщо інше ним не передбачено) страховик за умови настання страхового випадку зобов’язується здійснити страхову виплату згідно з умовами страхування. Закінчення строку, на який укладено договір страхування, припиняє його дію і за загальним правилом звільняє сторони від взятих на себе зобов’язань, крім зобов’язань, які виникли під час його чин- ності. Можливе також дострокове припинення чинності договору страхування з підстав, передбачених законом або договором. При настанні страхового випадку страховик зобов’язується здій- снити страхову виплату, тобто зобов’язується виплатити певну гро- шову суму в розмірі і порядку відповідно до умов договору страхуван- ня (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК; ст. 9 Закону). Вона здійснюється в межах страхової суми і не може її перевищувати. Страхові виплати за договорами особистого страхування здійсню- ються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків. При майновому страхуванні та страхуванні відповідальності стра- хова виплата здійснюється страховиком у межах страхової суми і має назву «страхове відшкодування». Останнє не може перевищувати роз- міру прямого збитку, якого зазнав страхувальник (вартості майна, що 1 У цьому разі, по-перше, страховий випадок настає обов’язково (втрачається ознака – ймовірність його настання), по-друге, розмір страхового платежу, який спла- чується страхувальником страховику, та страхової суми (страхового відшкодування), яка виплачується страховиком страхувальнику (вигодонабувачу), збігаються (втрача- ється принцип забезпеченості при страхуванні). 521 Глава 52. Страхові зобов’язання загинуло, розміру фінансових втрат у результаті проведення підпри- ємницької операції тощо) 1 Якщо майно застраховане у кількох страховиків (подвійне страху- вання) і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування (ч. 19 ст. 9 Закону). У деяких випадках розмір страхового відшкодування може пере- вищувати розмір прямого збитку або бути меншим за нього. Так, якщо це встановлено договором страхування, вважаються застрахованими також і непрямі збитки. Якщо це передбачено договором страхування, страховик додатково до здійснення страхової виплати зобов’язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні стра- хового випадку щодо запобігання або зменшення збитків (п. 4. ч. 1 ст. 988 ЦК; п. 4 ст. 20 Закону). Страхова сума не може перевищувати вартість (страхову оцінку) предмета договору страхування. Сторони в договорі страхування за своїм розсудом можуть визначити страхову суму й у розмірі, меншому, ніж вартість його предмета. У даному випадку має місце неповне або часткове страхове покриття. Визначення розміру страхового відшко- дування, що підлягає виплаті при настанні страхового випадку, в цьо- му разі здійснюється залежно від того, за якою системою здійснено страхування: пропорційною або системою першого ризику. Пропорційна система передбачає виплату страхового відшкодуван- ня у такій же частці від визначених по страховій події збитків. При застосуванні системи першого ризику страхова сума встановлює верх- ню межу зобов’язань страховика. Збитки, заподіяні страхувальнику (вигодонабувачу), які не досягли цієї межі, відшкодовуються страхо- виком повністю, а ті збитки, що перевищують встановлену величину, не покриваються. За цією системою збитки в межах страхової суми є «першим ризиком», який у повному обсязі несе страховик; збитки, які перевищують страхову суму, — є «другим ризиком», який покла- дається на страхувальника 2 . Чинне законодавство (ст. 9 Закону) як за- гальне правило передбачає пропорційну систему. Так, згідно з ч. 17 ст. 9 Закону, якщо інше не передбачено умовами страхування, у разі 1 Як вбачається, більш правильним було б здійснення відшкодування збитків страху- вальникові (вигодонабувачеві) як у грошовій формі, так і натуральній. Страховикові має бути надане право вільного вибору форми компенсації у разі настання страхового випадку. 2 Див.: Граве, К. А. Страхование [Текст] / К. А. Граве, Л. А. Лунц. – М. : Госюриз- дат, 1960. – С. 53. 522 Розділ ХІІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням фінансових послуг коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачуєть- ся у такій же частці від визначених по страховій події збитків. Другим фактором, який впливає на зменшення страхового відшкоду- вання, є франшиза (від фр. franchіse — пільга, привілей) — частина збит- ків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Франшиза встановлюється в абсолютному розмірі або пропорційно до страхової суми (чи розміру збитків) і, як правило, є незначною величиною. Франшиза може бути встановлена по окремому страховому випадку, гру- пі страхових випадків, договору страхування у цілому. Застосування франшизи, з одного боку, звільняє страховика від здійснення невеликих за розміром виплат і здійснення пов’язаних з цим різноманітних заходів (наприклад, проведення оцінки збитків, що може вимагати значних по- рівняно із самими збитками витрат). З другого боку, франшиза спонукає страхувальника до дбайливого ставлення до предмета договору страху- вання. Якщо збитки, заподіяні страхувальникові (вигодонабувачеві), не перевищують розміру франшизи, вони не відшкодовуються. При цьому ризик несення ймовірності заподіяння збитків лягає на самого страхуваль- ника. Якщо розмір збитків перевищує франшизу, то розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті, визначається залежно від виду фран- шизи: умовної чи безумовної. При умовній франшизі відшкодовуються заподіяні збитки у повному обсязі; при безумовній — збитки за вираху- ванням встановленого розміру франшизи. На практиці у переважній більшості випадків встановлюється безумовна франшиза 1 1 Так, наприклад, відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого від- шкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (Ст.9 вказаного закону визначено, обов’язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, який становить 25500 гривень на одного потерпілого. Обов’язковий ліміт відповідальнос- ті страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, становить 51000 гривень на одного потерпілого. Розміри лімітів відповідальності страховика мають переглядатися Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін. Розпо- рядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 9.07.2010р. №566 «Про деякі питання здійснення обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Офіц. вісн. України. – 2010. - №64. - Ст. 2229) встановлені наступні обов’язкові ліміти відповідальності стра- ховика за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів:за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у роз- мірі 50000 гривень на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потер- пілих, у розмірі 100000 гривень на одного потерпілого). При цьому страхове відшкодуван- ня завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за цим порядком. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров’ю потерпілих, не застосовується. 523 Глава 52. Страхові зобов’язання Якщо в результаті настання страхового випадку фактично заподі- яні збитки перевищують розмір страхового відшкодування, страхуваль- ник може компенсувати різницю між заподіяними збитками та одер- жаним страховим відшкодуванням шляхом її стягнення з безпосеред- нього заподіювача (або осіб, які відповідають за дії заподіювача) на загальних засадах. Так, наприклад, відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатнос- ті страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшко- дування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різни- цю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Зазначена норма має на меті забезпечення принципу повного відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, якщо сума ви- плаченого страхового відшкодування є недостатньою, а не звільнення від відповідальності винної особи 1 |