І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 49 ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ § 1. Поняття та умови договору доручення За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК). Договір доручення є різновидом договорів про надання послуг. Новий ЦК містить окрему главу, норми якої встановлюють загальні положення про надання послуг (гл. 63). У зв’язку з тим, що договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, закріплені в гл. 63 ЦК норми безпосередньо стосуються зобов’язань, що виникають із договору доручення. Згідно з ч. 2 ст. 901 ЦК положення цієї глави (гл. 63) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання. Отже, до зобов’язань, які виникають із договору доручення, можуть застосовуватися загальні норми про надання послуг (статті 901–907 ЦК), якщо це не суперечить суті зобов’язання, яке виникло на підставі укладення договору дору- чення. Серед договорів про надання послуг в окрему групу виокремлю- ються договори про надання послуг юридичного характеру. У законо- давстві закріплено такі види договорів цієї групи: договір доручення (гл. 68 ЦК), договір комісії (гл. 69 ЦК), договір управління майном (гл. 70 ЦК) та агентський договір (гл. 31 ГК). Ці види договорів по- єднує те, що вони опосередковують відносини, учасником яких є осо- ба (посередник), яка діє не у власних інтересах, а в інтересах іншої особи. Крім того, усі вказані договори пов’язані із наданням юридич- них послуг, тобто здійсненням дій, які мають правові наслідки. Разом з тим кожен із цих договорів має свої власні особливості, що дає під- стави розглядати їх як окремі види договорів. Головною ознакою, яка відрізняє договір доручення від договору комісії та управління майном, є те, що повірений діє від імені дові- рителя, в той час як комісіонер та управитель майна діють від власно- го імені, хоча і в інтересах іншої особи (статті 1011, 1029 ЦК). Договір доручення відрізняється і від агентського договору, але не за вказаною 447 Глава 49. Договір доручення вище ознакою. Відповідно до ч. 1 ст. 297 ГК агент також діє від імені особи, яку він представляє. Однак на відміну від договору доручення агент вчиняє не тільки юридичні, але й фактичні дії (надає фактичні послуги). Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сто- рона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений пові- реним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки дові- рителя. Договір доручення є однією із підстав виникнення відносин пред- ставництва (ч. 3 ст. 237 ЦК), сутність яких полягає в тому, що одна особа представляє у правовідношенні інтереси іншої, набуваючи для неї права та обов’язки, розширюючи межі її юридичних дій. Договір доручення опосередковує відносини так званого прямого представни- цтва, коли повірений діє безпосередньо від імені довірителя (ч. 1 ст. 237, ч. 1 ст. 1000 ЦК). На відміну від нього опосередковане пред- ставництво виникає у разі, коли одна особа діє в інтересах іншої, але від свого власного імені. За таким принципом моделюються відносини, які виникають із договору комісії або управління майном. За цією озна- кою відносини представництва, що виникають із договору доручення, відрізняються і від процесуального представництва. Адвокат, напри- клад, хоча і діє в інтересах особи, яку він представляє, має в процесі самостійний статус, власні права та обов’язки. За договором доручення повірений діє в інтересах довірителя. Хоча у ст. 1000 ЦК немає спеціальної на те вказівки, дана обставина випли- ває із суті відносин представництва в цілому. Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він пред- ставляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва. Навіть тоді, коли повірений діє як комерційний представник обох сторін дого- вору, він не може порушувати інтереси осіб, яких він представляє, й за- безпечувати інтереси одного довірителя за рахунок іншого. Права та обов’язки за договором, який повірений вчиняє від імені довірителя з третіми особами, виникають у довірителя (ст. 239, ч. 1 ст. 1000 ЦК). У даному разі має місце повторення загального правила, яке встановлено для всіх видів відносин представництва. Воно закрі- плено в ст. 239 ЦК: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представ- ляє. Закріплення аналогічного правила в ч. 1 ст. 1000 ЦК свідчить про 448 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг принциповість даного положення для зобов’язань, які виникають із договору доручення. Договір доручення уповноважує повіреного на створення реальних правових наслідків — виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків довірителя. У цьому полягає різниця між договором дору- чення та простим уповноваженням особи на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237 ЦК). Якщо одна осо- ба замовляє іншій знайти потенційних контрагентів за тим чи іншим договором і провести з ними відповідні переговори щодо його вчинен- ня в майбутньому, то між замовником та виконавцем виникають від- носини, які опосередковуються не договором доручення, а іншими видами договорів (про надання послуг або договори підряду). Повірений своїми діями продовжує юридичні можливості дові- рителя. Тому він може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст. 238 ЦК). Ще в римському праві було сформульовано правило, відповідно до якого одна особа не може передати іншій більше прав, ніж ті, які вона має сама. Тому неправомірними будуть, наприклад, дії особи, яка доручає іншій продати будинок, який їй не належить на праві власності. Повірений не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем (ч. 2 ст. 238 ЦК). Так, довіритель не може уповноважити повіреного скласти від його імені за- повіт, бо цей правочин може бути вчинено виключно заповідачем. Не може він укладати й авторські договори, за якими довіритель зобов’язується надати видавництву літературний або художній твір тощо. За своєю правовою природою договір доручення може бути визна- чений як консенсуальний. Його консенсуальність полягає в тому, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК). Цей договір може мати як оплатний, так і безоплатний характер. Якщо договір до- ручення має оплатний характер, то він належить до двосторонніх договорів, оскільки за таких обставин кожна із сторін договору має відповідні права та обов’язки. Якщо ж договір доручення є безоплат- ним, то він має характер одностороннього договору. За таким догово- ром повірений має обов’язки перед довірителем, а довіритель наді- лений відповідними правами відносно повіреного. Договір доручення опосередковує відносини представництва. Тому, як і в інших відносинах представництва, у даному разі виникає 449 Глава 49. Договір доручення два види правового зв’язку — внутрішній та зовнішній. Перший зв’язок (внутрішні відносини) складається між довірителем та повіреним, а дру- гий — власне представницький — між повіреним та третіми особами (зовнішні відносини). Ця особливість пояснює наявність двох видів правочинів, які опосередковують перший та другий вид юридичного зв’язку. Внутрішні відносини сторін опосередковуються договором до- ручення (двосторонній правочин), а зовнішні — видачею довіреності на здійснення певних юридичних дій (односторонній правочин). Важливим є питання щодо співвідношення змісту договору дору- чення та довіреності. У новому ЦК, як видається, містяться певні не- узгодженості відносно цього. Відповідно до ст. 1003 ЦК дії, які нале- жить вчинити повіреному, мають бути визначені в договорі доручення або у виданій на підставі цього договору довіреності. З цього випливає, що зміст доручення може фіксуватися в одному з двох документів. Разом з тим у ч. 1 ст. 1007 ЦК сказано, що довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передба- чених договором доручення без будь-яких винятків. З цього можна зробити такі висновки. Якщо сторони уклали до- говір доручення, то довіреність має видаватися довірителем на під- ставі цього договору, з урахуванням його змісту. При цьому розбіжнос- тей щодо змісту доручення між договором та довіреністю бути не може, бо довіреність видається на вчинення дій, які передбачені договором. Проте не можна зовсім виключити можливість існування розбіжностей між змістом договору та довіреності у разі, коли повірений не має можливості отримати від довірителя необхідних пояснень. Виходом із цього становища може бути виконання повіреним тих дій, характер та обсяг яких збігається в договорі та довіреності. Так, якщо в договорі доручення повноваження повіреного є більш обмеженими порівняно з довіреністю, слід виходити з положень договору, і, навпаки, якщо довіреність надає повіреному менше повноважень, ніж договір дору- чення, слід враховувати межі, які встановлено довіреністю. Такий підхід захищає інтереси довірителя найкращим чином, не дає він під- став і довірителю пред’являти вимоги до повіреного з приводу того, що той діяв за межами наданих йому повноважень. Слід враховувати і можливість існування представництва без дові- реності, на підставі тільки договору доручення. Таку можливість від- кидати не можна, бо вона передбачена, наприклад, ч. 3 ст. 243 ЦК від- носно комерційного представника. Якщо повірений діє без довіреності, то зміст доручення відображається тільки в договорі доручення. 450 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг Відповідно до ст. 1001 ЦК договір доручення може мати як строко- вий, так і безстроковий характер. Вирішення питання щодо встанов- лення або невстановлення строку дії договору доручення залежить від його учасників. Разом з тим важливо пам’ятати, що повірений у відно- синах із третіми особами, як правило, діє за довіреністю, яку йому надає довіритель. У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦК строк довіренос- ті може бути визначеним чи невизначеним за рішенням особи, яку пред- ставляють, тобто довірителя. Якщо довіритель встановив строк дії до- віреності, а в договорі доручення не вказав на строк його виконання, є підстави вважати, що строк договору буде обмежений строком дії до- віреності. У точному розумінні, вчиняючи правочин після припинення строку довіреності, повірений діє без повноважень. У статті 241 ЦК встановлюються наслідки здійснення представником правочинів лише з перевищенням наданих йому повноважень. Разом з тим дії представ- ника, вчинені ним після припинення строку довіреності, важко визнати чимось іншим, ніж діями, які розуміються в ст. 241 ЦК. Тому з певними застереженнями можна вважати, що правила ст. 241 ЦК поширюються і на випадки, коли представник вчинив правочин після припинення строку довіреності, тобто діяв без повноважень. У такому випадку пра- вочин може бути схвалений або не схвалений особою, яку представляв у правовідношенні представник за правилами ст. 241 ЦК. Це правило буде поширюватися і на випадки, коли повірений вчинив правочин піс- ля спливу строку дії довіреності. Вирішення питання залежатиме від довірителя: він може схвалити вчинений повіреним правочин і прийня- ти на себе права та обов’язки за договором, а може і не схвалювати його. В останньому випадку права та обов’язки будуть виникати безпосеред- ньо у повіреного. Якщо строк дії договору встановлений і він більший, ніж строк дії довіреності, то довіритель зобов’язаний видати повіреному нову довіреність, яка б мала силу на період дії договору доручення, який залишився після припинення дії першої довіреності. Як зазначалося, договір доручення може бути оплатним або без- оплатним. Відповідно до ч. 1 ст. 1002 ЦК повірений має право на плату за виконання свого обов’язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, відплатність договору доручення передбачається, і довіритель має сплатити повіреному пев- ну плату за надані послуги. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати або порядок її виплати, вона виплачується після вико- нання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК). Таким чином, невизначення розміру та порядку виплати 451 Глава 49. Договір доручення такої плати не впливає на дійсність договору доручення. Договір є дійс- ним, бо розмір плати за відплатним договором доручення не є його істотною умовою. У разі відсутності в договорі умови про плату вона визначається за цінами, які при подібних умовах можуть бути сплаче- ні за надання аналогічних послуг. Договір доручення є безвідплатним тільки у разі, якщо це встановлено договором або законом. Договір доручення є фідуціарним правочином,тобто таким, що ґрунтується на особливих довірчих відносинах сторін. У першу чергу це стосується довірителя, який наділяє повіреного правом діяти у пра- вовідношенні від його імені та набувати для нього прав та обов’язків. Довірчий характер відносин доручення перш за все проявляється у тому, що, по-перше, цей договір має бути виконано особисто пові- реним (ст. 1005 ЦК); по-друге, договір доручення може припинятися при відмові від нього довірителя або повіреного (ч. 1 ст. 1008 ЦК). Така ознака договору доручення, як його особисто-довірчий харак- тер, у сучасних умовах потребує деяких уточнень. Той факт, що до- говір доручення має виконуватися повіреним особисто, не є визна- чальним. Вимога щодо особистого виконання зобов’язань є загальною для всіх договорів про надання послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 902 ЦК виконавець повинен надати послугу особисто. Тобто це правило по- ширюється і на договори зберігання, комісії, страхування, які не ґрун- туються на особисто-довірчих відносинах їх учасників, але належать до договорів про надання послуг. Крім того, і за договором доручення повірений має право у деяких випадках передавати виконання дору- чення іншій особі (замісникові). Що ж стосується права сторін відмовитися від договору без будь- яких пояснень, то ця ознака також не є такою, що притаманна виключ- но договору доручення. Дійсно, за загальним правилом розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Разом з тим договором або законом може бути передбачено й інше, зокрема відмова від до- говору однієї зі сторін. У разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, до- говір є відповідно розірваним (частини 1, 3 ст. 651 ЦК). У статті 907 ЦК конкретизує це правило стосовно договорів про надання послуг: до- говір може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених ЦК, іншим законом або за домовленістю сторін. Особисто-довірчий зв’язок учасників договору доручення практич- но не має значення, коли йдеться про комерційне представництво. Для 452 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг довірителя в цьому разі головним є професійні якості повіреного, його досвід та вміння діяти на ринку відповідним чином (наприклад, діяль- ність брокерських фірм або брокерів, які мають статус учасників біржо- вої торгівлі і вчиняють правочини на товарних біржах). Особистих відносин між довірителем і повіреним у цьому разі, як правило, не ви- никає. Такий підхід є характерним для будь-яких зобов’язань, в яких одна сторона, яка займається підприємницькою діяльністю, зобов’язується виконати певні роботи або надати послуги іншій стороні. Законодавство не містить спеціальних норм, які б визначали форму договору доручення. Тому вона встановлюється відповідно до загаль- них правил щодо форми правочинів (статті 208, 209 ЦК). Договір до- ручення може вчинятися у простій письмовій формі або у письмовій формі з відповідним нотаріальним посвідченням. Сторонами в договорі доручення є довіритель та повірений. Учас- никами договору як на одній, так і на іншій стороні можуть бути фі- зичні та юридичні особи. Важливо підкреслити, що фізичні особи, які беруть участь у договорі доручення, обов’язково мають бути повністю дієздатними. За договором доручення як довіритель, так і повірений — це особи, які здійснюють вольові дії, спрямовані на настання певних юридичних наслідків, тому їх повна дієздатність є необхідною умовою дійсності договору. У разі визнання довірителя або повіреного недіє- здатним або обмеження його цивільної дієздатності договір доручення припиняється (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК). З урахуванням того, що договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, його предметстановить надання нематеріальних посередницьких послуг, які полягають у вчиненні однією особою від імені другої юридичних дій. Важливо зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК повірений має вчиняти не будь-які, а певні юридичні дії. У статті 1003 ЦК уперше конкретизується, що такі дії мають бути чітко визначені. Крім того, вони мають бути правомірними, конкрет- ними та здійсненними. Невиконання таких умов унеможливлює здій- снення повіреним своїх обов’язків та може призвести до порушення прав довірителя. Для того щоб уникнути непорозумінь, довіритель має конкретно визначити, які саме юридичні дії він доручає виконати по- віреному і в якому обсязі — купити або продати річ або інше майно, обміняти одну річ на іншу, передати майно на зберігання, одержати заробітну плату, кореспонденцію тощо. Він може визначити коло контр- агентів за договором, який буде вчинятися повіреним, спосіб та по- рядок здійснення ним дій. Довіритель може надати повіреному ви- 453 Глава 49. Договір доручення ключне право вчиняти всі або частину юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого до- ручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК). Отже, у межах часу та території, які встановлені довірителем, ви- ключне право діяти від його імені та в його інтересах має тільки особа, яка визначена в договорі як повірений. Водночас довіритель не може доручити іншій особі вчинення дій, які мають протиправний характер (наприклад, купівля-продаж речі, яка була вкрадена). Не може він і ста- вити завдання, які за своєю природою є нездійсненними (купівля жит- лового будинку, який не продається, продаж речі, яка не існує). При здійсненні доручення повірений нерідко виконує цілу низку дій, які не є юридичними в тому сенсі, як це розуміється ч. 1 ст. 1000 ЦК, бо ці дії не спричиняють виникнення прав та обов’язків у довірителя. Наприклад, за договором купівлі-продажу повірений проводить мар- кетинг ринку товарів та переговори з потенційними продавцями, здій- снює сертифікацію та прийомку товару, доставку його довірителю тощо. Указані дії лише супроводжують укладення договору купівлі- продажу, тобто тієї дії, яка становить основний зміст договору дору- чення. Тому в цьому договорі вони мають не самостійне, а додаткове значення. У разі коли одна особа замовляє іншій виконати такі дії без остаточного вчинення правочину (наприклад, маркетинг ринку певних товарів), то мова може йти про договори підряду (виконання певних робіт) або надання послуг, але не про договір доручення. Однак при розрахунках між сторонами за договором доручення виконання пові- реним фактичних дій може впливати на розмір плати, яка йому нале- жить, та обумовлювати необхідність відшкодування довірителем ви- трат, які виникли у повіреного у зв’язку з виконанням доручення. § 2. Зміст договору доручення та його виконання Зміст договору доручення становлять права та обов’язки сторін. Відповідно до ст. 1006 ЦК з урахуванням характеру та особливостей діяльності, яку здійснює повірений, він зобов’язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його до- ручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення догово- ру доручення до його виконання негайно повернути довірителеві до- 454 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг віреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання дору- чення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами до- говору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення. Обов’язки довірителя визначені в ст. 1007 ЦК. Характерним для цієї норми є те, що вона допускає значну свободу сторін у визначенні своєї поведінки. Безпосередньо в законі встановлено лише один обов’язок довірителя — видати повіреному довіреність (ч. 1 ст. 1007 ЦК). Обов’язки, які вказані в ч. 2 ст. 1007 ЦК (забезпечити повіреного засо- бами, необхідними для виконання доручення, відшкодувати повірено- му витрати, негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв’язку з виконанням доручення, виплатити повіреному плату), по- кладаються на довірителя лише в тому випадку, якщо інше не встанов- лено договором. Слід зазначити, що відповідно до чинного законодав- ства України обов’язок довірителя негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв’язку з виконанням доручення є таким, що може бути змінений договором сторін. Таким чином, за новим ЦК довіритель може не зобов’язуватися негайно прийняти виконання договору до- ручення. Сторони, наприклад, можуть вказати, що прийняття від по- віреного всього одержаного ним у зв’язку з виконанням доручення буде здійснюватися довірителем не одразу, а через певний час. З урахуванням особливостей відносин, які виникають із договору доручення, виконання цього договору також має певну специфіку. Повірений зобов’язаний здійснювати дії відповідно до змісту да- ного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК). Це пов’язано з тим, що право- чин, який вчиняє повірений, створює, змінює або припиняє права та обов’язки довірителя, який безпосередньо не бере участі в укладенні договору. Тому повірений має діяти лише в тих межах, які встановле- ні довірителем. Якщо за певних обставин виконання доручення у тому вигляді, як воно закріплено у договорі або довіреності, є неможливим, повірений зобов’язаний звернутися до довірителя і попередити його про ці обставини. Довіритель може відмовитися від договору доручен- ня за новими умовами або надати своєму представникові інші вказівки щодо дій, які той має вчинити. У деяких випадках повірений може відступити від змісту доручення і самостійно укласти договір на інших умовах, ніж ті, що передбачені в договорі. Це можливо тільки за двох обставин: а) повірений не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Безумовно, вчиняти правочин із відступом від змісту доручення повірений може тільки 455 Глава 49. Договір доручення у разі, якщо цього вимагають інтереси довірителя. Крім того, він по- винен повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки це стане можливим (ч. 1 ст. 1004 ЦК). Особливі правила встановлені для повіреного, який діє як комер- ційний представник. У зв’язку з тим, що ця особа професійно надає послуги у сфері підприємницької діяльності, вчиняючи правочини від імені довірителя, йому потрібно швидко та адекватно реагувати на ситуацію, яка може скластися на ринку товарів або послуг. Відповідно до цього повірений, який діє як комерційний представник, потребує більш широких повноважень щодо самостійного прийняття рішення. Довірителем може бути надано комерційному представникові право відступати від змісту доручення і без попереднього запиту про це. Крім того, комерційний представник може навіть не повідомляти про це довірителя, якщо таке правило встановлено договором доручення. В інших випадках комерційний представник повинен повідомити до- вірителя про допущені відступи в розумний строк (ч. 2 ст. 1004 ЦК). За загальним правилом повірений повинен виконати дане йому доручення особисто (ч. 1 ст. 1005 ЦК). Це є цілком виправданим, бо довіритель за власним розсудом обирає особу виконавця доручення. Заміна повіреного може не влаштувати довірителя, тому він має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений. Передо- ручення — особливий випадок заміни осіб в зобов’язанні, в силу якого представником стає інша особа, яка набуває всіх прав та обов’язків попереднього представника. Повірений має право передоручити виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках, передбачених законом. По-перше, він може це зробити, якщо можливість заміни передбачена договором доручення. Попередня згода довірителя на можливість за- міни особи повіреного може мати різні прояви. Так, довіритель вправі безпосередньо визначити в договорі особу замісника. У цьому разі повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. В ін- шому випадку довіритель може надати можливість заміни повіреного, не визначаючи конкретно його особи. У цьому разі повірений вправі обрати свого замісника самостійно. По-друге, передоручення може статися, якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з ме- тою охорони інтересів довірителя (хвороба повіреного, неочікувані обставини особистого характеру тощо). Повірений, який передав виконання доручення замісникові, пови- нен негайно повідомити про це довірителя. Це дає змогу довірителю 456 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг визначитися щодо продовження дії договору доручення на майбутнє. Якщо особа замісника не задовольняє довірителя, він вправі припини- ти дію договору або визначити іншу особу представника, якому мають бути передані права та обов’язки повіреного за договором. Якщо по- вірений негайно не сповістить довірителя про свою заміну, він відпо- відає за дії замісника як за свої власні. І навпаки, якщо повірений вчасно повідомить довірителя про зроблену ним заміну, він відповідає лише за вибір замісника, але не за його дії. Передоручення має супроводжуватися видачею замісникові доку- мента, який підтверджує його повноваження. Незалежно від форми основної довіреності, яка була надана первісному представнику (про- ста письмова чи нотаріально посвідчена), довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 245 ЦК). Припинення договору доручення здійснюється на підставах та в порядку, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1008 ЦК до- говір доручення припиняється на загальних підставах, які встановлені для припинення договору. Хоча в цій нормі вказується на загальні під- стави припинення саме договору, насправді маються на увазі підстави припинення не договорів, а зобов’язань (гл. 50 ЦК). Відповідно до цього договір доручення припиняється на тих же підставах, що й інші зобов’язання, якщо це не суперечить його суті. Так, договір припиня- ється у разі виконання зобов’язання, яке з нього виникає, проведеного належним чином (ст. 599 ЦК); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК); через неможливість виконання зобов’язання (ст. 607 ЦК) тощо. Разом з тим договір доручення не може припинятися переданням кредито- рові відступного або внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог (статті 600, 601 ЦК), бо це не відповідає суті відносин, які ви- никають із договору доручення. Окрім загальних, договір доручення може припинятися за спеці- альними підставами. Перш за все до них належить відмова довірите- ля або повіреного від договору (п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Характерною ознакою договору доручення, як і інших договорів про надання послуг, є те, що довіритель або повірений мають право відмовитися від до- говору доручення у будь-який час. Причому відмова від права на від- мову від договору доручення є нікчемною (ч. 2 ст. 1008 ЦК). Тому сторони не вправі включати в договір положення, відповідно до яких довіритель та повірений можуть розірвати договір тільки за взаємною згодою і не можуть відмовитися від нього в односторонньому порядку. 457 Глава 49. Договір доручення Така домовленість є нікчемною, тобто недійсною в силу прямого при- пису закону. Навіть якщо сторони включать її у договір, вона не буде мати жодного правового значення. Існує спеціальне правило щодо припинення договору доручення за участю повіреного, який діє як підприємець. Воно, зокрема, перед- бачає, що для припинення договору сторона, яка відмовляється від нього, має про це повідомити другу сторону не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений догово- ром (ч. 3 ст. 1008 ЦК). Попередження сторони щодо припинення дого- вору заздалегідь спрямовано на забезпечення інтересів як довірителя, так і повіреного. Воно враховує особливості підприємницької діяльнос- ті повіреного. Ще одна особливість припинення договору доручення пов’язана з випадками, коли під час дії договору припиняється юридич- на особа, яка діє як комерційний представник. Зрозуміло, що юридична особа внаслідок цього припиняє свою діяльність і не може виконувати обов’язки, які випливають із договору доручення (ст. 104 ЦК). Закон охороняє інтереси довірителя і надає йому в цьому випадку право при- пинити договір доручення без попереднього попередження повіреного — комерційного представника (ч. 3 ст. 1008 ЦК). Договір доручення припиняється у разі визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім (п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Це правило пояс- нюється особливостями відносин представництва, які виникають із договору (договірне представництво). Таке представництво передбачає, що не тільки представник, але й особа, яку представляють, мають мати повну цивільну дієздатність. Повірений потребує цього передусім тому, що, вчиняючи правочин з третіми особами, він здійснює вольові дії, які мають юридичне значення. Довіритель висловлює власну волю під час вчинення договору доручення і формулювання змісту того завдан- ня, здійснення якого він покладає на повіреного. Зрозуміло, що за таких обставин обидві сторони мають розуміти значення своїх дій і їх право- ві наслідки, тобто бути повністю дієздатними особами. Обмеження цивільної дієздатності або визнання особи недієздатною за правилами цивільного законодавства (статті 36, 39 ЦК) спричиняє припинення договору доручення. У випадках, передбачених законом (ст. 43 ЦК), особа може бути визнана безвісно відсутньою. Ця обставина слугуватиме самостійною підставою припинення договору доручення. За цим договором пові- рений має діяти самостійно. Визнання повіреного в судовому порядку 458 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг безвісно відсутнім унеможливлює виконання договору. Договір дору- чення буде припинятися й у разі визнання безвісно відсутнім самого довірителя. Це пояснюється тим, що довіритель має право спостерігати за ходом виконання свого доручення, перевіряти дії повіреного та у будь- який час відмовитися від договору. Відсутність довірителя та визнання його безвісно відсутнім робить нездійсненними належні йому права. Тому за таких обставин договір доручення припиняється. Останньою підставою припинення договору доручення є смерть довірителя або повіреного (п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Цей договір має особисто-довірчий характер і не передбачає правонаступництва, тобто можливості передання прав та обов’язків сторін іншим особам. Тому смерть однієї з них є підставою для припинення дії договору. Закон передбачає, що у разі смерті повіреного його спадкоємці повинні по- відомити довірителя про припинення договору та вжити заходів, необ- хідних для охорони майна довірителя (ч. 1 ст. 1010 ЦК). Якщо договір доручення припиняється внаслідок його виконання, повірений передає довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення, а також звіт про виконання та виправдні документи, якщо це було обумовлено умовами договору та характером доручення. До- віритель у свою чергу приймає все одержане повіреним, відшкодовує йому витрати та виплачує плату, яка обумовлена договором (за від- платним договором). Законодавство визначає також наслідки припинення договору до- ручення до його повного виконання повіреним (ст. 1009 ЦК). Якщо виконання договору було перервано, довіритель повинен: а) відшкоду- вати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення; б) ви- платити йому плату пропорційно виконаній роботі (за відплатним договором). Перший обов’язок довірителя визначається сутністю договору до- ручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК повірений діє не тільки від імені, але і за рахунок довірителя. Тому всі його витрати, які були зро- блені під час виконання доручення, відшкодовуються довірителем, навіть у разі передчасного припинення договору. Відносно другого обов’язку довірителя — виплатити повіреному певну плату, то її розмір визначається з урахуванням обсягу виконаних повіреним дій. Виходя- чи з того, що повірений у цьому разі доручення повністю не виконав, оплата по суті буде проводитися не за виконання договору. Вона може визначатися за правилами, які встановлені для договорів про виконан- ня певних робіт або надання послуг (маркетинг ринку, ведення пере- 459 Глава 49. Договір доручення говорів, тестування товару тощо). Указані правила не поширюються на випадки, коли повірений довідався або міг довідатися про припи- нення договору доручення, але продовжив його виконання. У цьому разі повірений діє на свій розсуд і бере на себе певний ризик. Відпо- відно до закону довіритель може не відшкодовувати йому витрати, пов’язані з виконанням доручення, і не оплачувати виконані ним дії. Припинення договору доручення за ініціативою сторін до його ви- конання є правомірною дією. У зв’язку з цим відмова довірителя від договору за загальним правилом не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному. Інше правило стосується випадків, коли повірений діє як комерційний представник. З урахуванням особливос- тей діяльності повіреного у сфері підприємницької діяльності у законі встановлено спеціальне правило: якщо при відмові довірителя у пові- реного (комерційного представника) виникають збитки, вони підляга- ють відшкодуванню довірителем. Аналогічно вирішується питання при відмові від договору доручення повіреного, який діє як комерцій- ний представник. Якщо від договору доручення відмовляється пові- рений, який не є комерційним представником, то збитки довірителю відшкодовуються лише у випадку, коли внаслідок відмови довіритель позбавлений можливості забезпечити свої інтереси іншим чином. Питання для самоконтролю 1. Дайте визначення договору доручення. 2. Визначте юридичну характеристику договору доручення. 3. Охарактеризуйте суб’єктний склад та структуру договірних зв’язків за договором доручення. 4. Визначте співвідношення договору доручення та довіреності. 5. У чому полягають зміст договору комісії та умови його ви- конання? 6. Назвіть випадки, коли повірений може вийти за межі дору- чення і самостійно укласти договір на інших умовах. 7. Назвіть підстави припинення договору доручення. |