І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 46 ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ § 1. Загальні положення про перевезення Транспорт є сполучною ланкою економіки, галуззю виробничої інфраструктури. За його допомогою задовольняються потреби у пере- везеннях суспільного виробництва держави, а також її населення. Перевезення — один із видів підприємницької діяльності, яка не супроводжується створенням яких-небудь предметів матеріального світу. Основний економічний ефект, який сторони одержують у ре- зультаті транспортної діяльності, — це переміщення вантажів, паса- жирів, багажу й пошти. Існують такі основні види транспорту: транспорт загального корис- тування (залізничний, морський, автомобільний, повітряний, річ ковий (внутрішній — водний), місцевий електротранспорт, у тому числі ме- трополітен; промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний та шляхи сполучення загального користування. Усі вони тісно взаємопов’язані і становлять єдину транспортну систему країни (ст. 21 Закону України «Про транспорт»). Разом з цим технічна характе- ристика перевізних засобів і організація перевезень даними видами транспорту багато у чому відрізняються одне від одного. У главі 64 ЦК міститься перелік низки договорів, що опосередко- вують відносини з перевезення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Серед них такі: а) перевезення вантажу (ст. 909 ЦК); б) перевезення пасажирів і багажу (ст. 910 ЦК); в) чартеру (фрахтування) — ст. 912 ЦК тощо. Проте сам перевізний процес не вичерпується відносинами, що виникають з договору перевезення (ст. 908 ЦК). Обов’язки перевізни- ка з подачі рухомого состава, а відправника — з надання для наванта- ження вантажу також належать до процесу перевезення. Перевізними також є відносини, що виникають з договорів про організацію роботи із забезпечення перевезення вантажів. Вони, зокрема, охоплюють: вузлові угоди, договори на централізоване завезення (вивезення) ван- тажів, на експлуатацію залізничних під’їзних колій, на подачу і при- бирання вагонів, подачу заявок і замовлень, вчинення інших дій учас- 409 Глава 46. Договір перевезення никами перевізного процесу як до укладення договору перевезення вантажів, так і після його виконання. Це стосується, наприклад, ви- конання залізницею додаткових операцій, пов’язаних з перевезенням вантажів, як-от: навантаження, розвантаження, зважування, експеди- рування тощо, які здійснюються на підставі окремих цивільно-правових договорів — ст. 22 Статуту залізниць України (далі — СЗУ). Отже, відомі чинному цивільному законодавству договори, що опосередковують перевізний процес, становлять єдину систему до- говорів, предметом яких є надання послуг з перевезення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Усю систему цих договорів можна поді- лити на два види: основні й допоміжні. Основні опосередковують голов- ну сферу взаємовідносин перевізників і клієнтури, допоміжні — нор- мальну організацію перевізного процесу. Відповідно до видів та кіль- кості транспортних організацій (перевізників), які беруть участь у пе- ревезеннях, перевезення поділяються на міські, приміські, міжміські та міжнародні, у прямому та прямому змішаному сполученні. При здійсненні перевезень морським транспортом розрізняють каботажні перевезення, які здійснюються між портами України суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу Міністерства транспорту України, та міжнародні перевезення, що здійснюються між портами України й іноземними портами. Основними нормативно-правовими актами, що визначають загаль- ні умови перевезення, є: ЦК України, Закони України «Про тран- спорт» (від 10 листопада 1994 р.) і «Про залізничний транспорт» (від 4 липня 1996 р.), «Про автомобільний транспорт» (від 5 квітня 2001 р.) та відповідні транспортні кодекси і статути: Повітряний кодекс Укра- їни від 4 травня 1994 р. (далі — ПК), Кодекс торговельного мореплав- ства України від 9 грудня 1994 р. (далі — КТМ), Статут залізниць України від 6 квітня 1998 р. (далі — СЗУ). Транспортні кодекси й ста- тути детально не регламентують ні діяльності самого транспорту, ні взаємовідносин транспортних організацій з клієнтурою. Ці відносини конкретизуються у відомчих нормативно-правових актах, так званих Правилах перевезення, які існують на кожному виді транспорту (на- приклад, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Мі- ністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297; Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р. № 363 та ін.). 410 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг § 2. Правова характеристика договорів перевезення Договір перевезення вантажу. У системі цивільно-правових до- говорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце по- сідає договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК). У силу цього договору перевізник зобов’язується доставити довірений йому відправником вантаж упункт призначення і видати його управомоченій на одержан- ня вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов’язуєть ся сплати- ти за перевезення вантажу встановлену плату. Проте з урахуванням специфіки перевезень кожним із видів транспорту в нормативних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору пере- везення (ст. 22 СЗУ, ст. 133 КТМ, ст. 61 ПК, ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ін.). Перевізником може виступати тільки суб’єкт підприємницької діяльності, основним напрямом діяльності якого є перевезення ванта- жів (залізниця, морське пароплавство, автогосподарство, річкове паро- плавство, а також фізичні особи, котрі мають право на експлуата цію перевізних транспортних засобів, тощо). Перевезення вантажів у пункт призначення за домовленістю з іншими особами, на праві власності або іншому титульному володінні яких перебувають транспортні засо- би, транспортними статутами та кодексами не регулюється. Такі право- відносини необхідно класифікувати як відносини, котрі регулюються договором підряду. Як відправник може виступати будь-яка особа (фізична або юридична). Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, за- значена останнім у перевізних документах. З огляду на те, що одержу- вач за договором перевезення набуває певного обсягу прав та обов’язків, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір на користь третьої особи. Під вантажем (товаром) необхідно розуміти майно, що транспор- тується чи підлягає транспортуванню повітряним, наземним, морським (річковим) транспортом або щодо якого відбуваються операції, перед- бачені відповідними Правилами перевезень вантажів відповідними видами транспорту. Договір перевезення вантажів належить до двосторонніх, оплатних і реальних. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі (Закон України «Про автомобільний транспорт», ст. 23 СЗУ, ст. 134 КТМ). Так, 411 Глава 46. Договір перевезення на залізничному, повітряному і внутрішньоводному транспорті договір перевезення укладається шляхом оформлення накладної, яка є осно- вним перевізним документом, де зазначені всі умови перевезення, а саме: найменування й місцезнаходження сторін договору; наймену- вання вантажоодержувача; найменування й кількість вантажу; умови з перевезення і строки перевезення; назва місць навантаження й роз- вантаження; вартість перевезення тощо. Відповідно до ст. 23 СЗУ, ст. 60 ПК, ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР (далі — СВВТ) договір перевезення ванта- жів вважається укладеним з моменту здачі відправником перевізни кові вантажу разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення за- свідчується на накладній календарним штемпелем перевізника й ви- дачею ним відправникові квитанції. З цього моменту всі умови, ви- кладені у накладній, стають умовами договору перевезення. На заліз- ничному і внутрішньоводному транспорті при прийнятті вантажу для перевезення разом з накладною оформлюється дорожня відомість і вантажна квитанція. Відомість складається перевізником після прий- няття вантажу для перевезення разом з накладною і містить усі дані про вантаж, відправника, одержувача тощо. Вона прямує разом з ван- тажем і після видачі його одержувачеві залишається у перевізника. Дорожня відомість має певне правове значення: а) засвідчує факт ви- дачі вантажу одержувачеві і б) є документом, на підставі якого про- вадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за прострочення до- ставки вантажу та з інших зборів. Вантажна квитанція видається від- правникові як посвідчення прийняття вантажу для перевезення. У ви- падку втрати вантажу вантажна квитанція надає право відправникові або одержувачеві пред’явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також інші правомоч- ності під час здійснення перевізного процесу (статті 23, 43, 48 СЗУ України). На автомобільному транспорті договір перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною, яка за своїм змістом не відрізняєть- ся від накладної, що оформлюється на інших видах транспорту (підп. 1, 16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р.). До основних документів на перевезен- ня вантажів цим транспортом належить також подорожній лист вантаж- ного автомобіля. Товарно-транспортна накладна і подорожній лист авто- мобіля вважаються документами суворої звітності, форма й порядок заповнення яких визначаються відповідними нормативними актами. 412 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг Основні права та обов’язки перевізника і вантажовідправника по договору перевезення визначені законом (ст. 909 ЦК України), в якому дається загальне визначення договору перевезення вантажу, а звідси вони на всіх видах транспорту в принципі однакові. Тому права та обов’язки перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача розглянемо відповідно до діючого транспортного законодавства в ме- жах одного виду транспорту — залізничного. Зокрема, перевізник зобов’язаний доставити ввірений йому вантаж в обумовлений пункт призначення; забезпечити схоронність вантажу та здійснити доставку його в зазначений термін; видати вантаж зазначеному в накладній одержувачу, виконати вказівки відправника або одержувача вантажу про переадресування доставки вантажів, особливо це стосується пере- везення вантажів у прямому або прямому змішаному, у тому числі і міжнародному, сполученні. Вантажовідправник, у свою чергу, пови- нен сплатити залізниці провізну плату; прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення при умові, якщо відправник вказав себе як одержувача вантажу. Вантажоодержувач зобов’язаний прийняти вантаж та вивезти зі станції призначення; очистити вагони від залиш- ків будь-якого вантажу, виявлених у вагоні; сплатити всі додаткові платежі, у тому числі за розвантаження вантажу тощо. За договором перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу — також доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання осо- бі; пасажир зобов’язується сплатити встанов лену плату за проїзд, а за наявності багажу — також плату за його пе ревезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажирським квитком), який під- тверджує право пасажира на проїзд відповідним видом транспорту, а провезення ним багажу — багажною квитанцією. У проїзному квитку, за винятком квитків на повіт ряному транспор- ті, не вказується прізвище пасажира. Втрачені про їзні квитки не від- новлюються, не повертається також їх вартість. Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону «Про автомо- більний транспорт» договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з момен- ту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Проте в окремих, передбачених законодавством, випадках такий договір також може бути й реальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у туристичних по- 413 Глава 46. Договір перевезення їздках або за замовленням). Ці договори вважаються укладеними з моменту посадки пасажира у транспортний засіб. Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди є реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповід- ним видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні вага окремого вантажного місця не повинна перевищувати 75 кг та не може бути довше 3 м. Перевізник зобов’язаний доставити багаж у зазначений строк з ура- хуванням часу його перевантаження на шляху прямування. За запізнен- ня доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за цілість багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю — то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції. До основних умов договору перевезення пасажирів належать: а) на йменування й місцезнаходження перевізника; б) вид і маршрут перевезення; в) вартість проїзду; г) час відправлення і час прибуття у пункт призначення. Сторони в такому договорі користуються відповідними правами й обов’язками. Основний обов’язок перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку пасажира в пункт призначення, а основ- ний обов’язок пасажира — у сплаті перевізникові проїзної плати. Даним обов’язкам кореспондують певні права сторін договору. Так, ст. 911 ЦК та відповідні норми транспортного законодавства містять перелік прав пасажирів, до яких, зокрема, належать: а) зайняти місце у транспортному засобі відповідно до вказаного у проїзному квитку; б) провозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умо- вах; в) провозити безкоштовно ручну поклажу в межах норм, встанов- лених транспортним законодавством; г) зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням дій- сності проїзних документів до деся ти діб, а у випадку хвороби — на весь її строк; д) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати повну або часткову його вартість згідно з правилами перевезення на відповід- ному виді транспорту тощо. Перевізник, у свою чергу, має право: а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої 414 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг непередбаченої ситуації: б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на відповідному виді транспорту і правил про- типожежної безпеки; в) відмовити пасажиру в проїзді у разі пред’яв лення недійсного проїзного квитка; г) випровадити пасажира з проїзного за- собу (рухомого состава) у випадках, передбачених правилами переве- зення; д) відмовити пасажирові у поверненні платежів за недійсний проїзний документ у випадках, передбачених правилами, та ін. Договір чартеру (фрахтування). За даним договором одна сторо- на (фрахтівник) зобов’язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, ванта- жів, багажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК). Порядок укла- дення чартерного договору (фрахтування), а також його форма вста- новлюються транспортними кодексами (статутами). Цей вид догово ру за- стосовується на морському й повітряному транспорті (стат ті 133, 134 КТМ, ст. 61 ПК). Вони мають низку специфічних особли востей, обумовлених насамперед характером і видом перевезень. Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплатним і кон- сенсуальним. При перевезенні вантажу на умовах надання відправни- кові всього корабля, його частини або окремих певних суднових при- міщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна — рейсовий чартер. Може бути укладений договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий вантаж перевозиться невеликими партіями або поштучно. Основними документами, що підтверджують наявність і зміст до- говору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер; 2) коно- самент — якщо договір не передбачає умов рейсового чартеру та інші письмові докази. Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом, котрий після прийняття вантажу до перевезення перевізник або капітан судна зобов’язаний видати від- правникові, що є доказом прийняття ним вантажу до перевезення. Коносамент складається за встановленою законом формою на підста- ві підписаного відправником документа, який містить всі необхідні дані для його заповнення і є товарно-розпорядчим документом та цін- ним папером. Коносамент підписується тільки капітаном судна або іншим представником перевізника, а вантажовідправник коносамент не підписує. Коносаменти поділяються на іменні, ордерні та на пред’явника. 415 Глава 46. Договір перевезення До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) на- йменування судна, якщо вантаж прийнято для перевезення; б) найме- нування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коно- самент чи коносамент на пред’явника); е) найменування вантажу, його маркування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об’єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й осо- бливостей; є) фрахт або інші належні перевізникові платежі; ж) вказів- ку на час й місце видачі коносамента тощо. Особливості предмета цивільно-правового зобов’язання за таким договором визначають і специфіку прав та обов’язків сторін — його учасників. Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержу- вачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно і у порту призначення одержувач не отримав вантаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, перевізник вправі здати вантаж на зберіган- ня на склад чи в інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника вантажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення вантажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у пор- ту призначення або відмови його від прийняття вантажу зо бов’язаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад провадяться капітаном лише після закінчення термінів роз- вантаження й контрсталійного (понад обумовлений дого вором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не надійшло іншого роз- порядження від відправника. Якщо протягом двох місяців з дня при- буття судна у порт зданий на збереження вантаж не буде витребуваний і відправник не оплатить усі необхідні для перевезення суми, перевіз- ник має право продати цей вантаж (ст. 167 КТМ). Винагорода, яка сплачується за договором перевезення морським транспортом, називається фрахтом. Її розмір визначається або за вста- новленим тарифом, або за згодою сторін. Усі належні перевізникові платежі сплачуються відправником (фрахтувальником). Проте у випад- ках, передбачених домовленістю між відправником (фрахтувальником) і перевізником , припускається переказ платежів на одержувача. Так, від- повідно до ст. 163 КТМ при прийнятті вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, які поніс перевізник, за рахунок вантажу, внести плату за простій суд на у порту розвантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено коноса- ментом або іншим документом, на підставі якого перевозився вантаж. 416 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг Перевезення у прямому змішаному сполученні. Перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти може здійснюватися декількома видами транспорту за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування. Взаємовідносини перевізників у процесі такого перевезення за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством і відповідними договорами (вузловими угодами) між перевізниками, розроблення та укладення яких здійсню- ється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти від пункту відправ- лення до пункту призначення за участю не менше двох видів транспор- ту за одним перевізним документом, складеним на весь шлях пряму- вання, називається прямим змішаним перевезенням. Таке перевезення регулюється транспортними статутами, кодексами, законами України, а також Правилами перевезень у прямому змішаному сполученні (роз- діл 5 СЗУ, ст. 56 Закону «Про автомобільний транспорт», ст. 13 КТМ, Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично- водному сполученні від 28 травня 2002 р. тощо). Зокрема, відповідно до ст. 106 САТ УРСР автомобільний транспорт загального користуван- ня здійснює перевезення вантажів, пасажирів, багажу в тісній взаємо- дії з іншими видами транспорту — залізничним, морським, річковим, повітряним, організовуючи систему прямих змішаних сполучень: автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно- залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень. При прямих змішаних перевезеннях перевізник пункту відправлен- ня укладає договір перевезення від свого імені й одночасно від імені інших перевізників, котрі беруть участь у перевезенні як їх законний представник. У силу цього виникає зобов’язання з множинністю осіб на стороні перевізника. При цьому кожен перевізник вико нує його на ділянці свого шляху з урахуванням меж своєї діяльності, а саме цивільно-правове зобов’язання є частковим. Вантажі мають бути придатні не тільки для перевезення, а й для перевантаження з одного виду транспорту на інший. Тому не прийма- ються до перевезення вантажі, які перевозяться шляхом наливу, ви- бухові й сильнодіючі отруйні речовини (ст. 83 СЗУ). При прямих змішаних перевезеннях термін перевезення визнача- ється за сукупністю термінів доставки різними видами транспорту з урахуванням також часу, відведеного на перевантаження. Він роз- раховується на підставі Правил, що діють на певних видах транс- порту. 417 Глава 46. Договір перевезення Під час прямого змішаного перевезення вантажів відправник спла- чує плату за перевезення тому перевізникові, який прийняв вантаж до перевезення, а одер жувач — усім іншим перевізникам. Досить важливим є питання стосовно відповідальності за пору- шення умов договору перевезення у прямому змішаному сполученні, зокрема, про те, хто з перевізників відповідає за прийнятий до пере- везення вантаж. Відповідальність за цілісність вантажу до моменту фактичної його передачі лежить на стороні, яка здає вантаж, а після фактичної передачі — на тій, котра його приймає. Передача вантажу, багажу, по шти у пункті перевантаження від одного перевізника друго- му проводиться за передаточною відомістю, складеною перевізником, який передає вантаж, і підписується перевізником, який його здає і прий має. У разі виявлення при передачі недоліків (вад) у переданому об’єкті пе ревезення складається комерційний акт. Вантажі у прямому змішаному сполученні приймаються до пере- везення відповідно до плану, затвердженого у встановленому порядку на підставі замовлення й договорів на організацію перевезень (ст. 81 СЗУ, ст. 109 САТ УРСР). Довгостроковий договір. При здійсненні систематичних переве- зень власник (володілець) вантажу і перевізник можуть укласти дов- гостроковий договір, що у теорії і на практиці прийнято називати до- говором про організацію перевезень вантажів. За даним договором перевізник вантажу зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник — передавати для перевезення вантаж у встановленому об- сязі. У договорі про організацію перевезення вантажів визначаються терміни й умови надання транспортних засобів і пред’явлення вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови організації систематичного перевезення (ст. 914 ЦК). За правовою природою такі договори є двосторонніми, оплатними і консенсуальними. Вони застосовуються на всіх видах транспорту. Особливе значення для безперебійної роботи транспорту має місячне планування перевезення вантажів. Так, планування перевезення ван- тажів залізницею здійснюється на підставі заявок, розроблених ви- робниками продукції, а також її власниками (Тимчасове положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України від 2 березня 1995 р.). Перевезення транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним (ч. 2 ст. 915 ЦК). З урахуванням цього до нього застосовуються уніфіковані 418 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг норми, що містяться у ст. 633 ЦК, а також спеціальні правила ст. 915 ЦК, які конкретизують окремі загальні положення про такий договір з ура- хуванням специфіки перевезення. Об’єктами перевезення транспортом загального користування мо- жуть бути пасажири, вантажі, багаж і пошта. Суб’єктом договору збоку перевізника може виступати юридична особа, яка одержала ліцензію у встановленому законодавством порядку на здійснення пе ревезення. Так, згідно зі ст. 40 Закону «Про автомобільний транспорт» пасажир- ським перевізником має право бути суб’єкт підприємницької діяльнос- ті, який за законодавством відповідно до ліцензії може надавати по- слуги за договором перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування, що використовується на законних підставах. Відносини пасажирського перевізника авто бусного маршруту загально- го користування з власниками автовокза лів та автостанцій визначають- ся договором, який укладається в обов’язковому порядку і передбачає право перевізника укладати від їх імені договір з пасажиром про пере- везення. Предметом договору пасажирського перевізника з власниками автовокзалів та автостанцій є надання послуг, пов’язаних з відправлен- ням і прибуттям пасажирів автобусних маршрутів загального користу- вання (крім міських) відповідно до розкладу прямування. § 3. Відповідальність сторін за договором перевезення Відповідальність сторін за договором перевезення будується за принципом вини, виходячи з презумпції вини зобов’язаної сторони. При цьому сторони такого договору не вправі своєю угодою змінюва- ти встановлену законодавством цивільно-правову відповідальність. Відповідальність за цими договорами диференціюється залежно від об’єктів перевезення. Так, на відміну від загальних положень цивільно- правової відповідальності у ЦК України та транспортному законодав- стві в першу чергу передбачена відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, вантажобагажу та багажу. За незбереження (втрату, нестачу, псування або пошкодження) прий- нятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу перевізник відповідає у межах фактично понесених збитків (крім неотриманих доходів) у випадку втрати вантажу або у формі виключної неустойки, наприклад, за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що це 419 Глава 46. Договір перевезення відбулося з незалежних від нього причин (ст. 924 ЦК, ст. 113 СЗУ, ст. 68 Закону «Про автомобільний транспорт»). Так, за втрату або не- стачу вантажу перевізник відповідає у розмірі дійсної вартості втраче- ного вантажу чи його нестачі; за втрату вантажу, який був зданий до перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірі дійсної вартості; за псування і пошкодження вантажу — у роз- мірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, знищення або крадіжка вантажу, прий- нятого до перевезення. Згідно зі ст. 919 ЦК України вантаж, не ви- даний одержувачу на його вимогу протягом тридцяти днів після спли- ву строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), а відповідно до ст. 117 СЗУ відправник або одержувач має право вважати вантаж втра- ченим, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу про- тягом 30 діб з моменту закінчення строку доставки. Стосовно до ст. 140 САТ вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий: при місько- му, приміському перевезенні протягом 10 днів з дня прийняття ванта- жу, при міжміському перевезенні — протягом 30 днів, а при переве- зенні в прямому змішаному сполученні — по закінченні 4-х місяців з дня прийняття вантажу до перевезення. Необхідно зазначити, що ст. 923 ЦК України передбачає відшкодування збитків за прострочення доставки вантажу, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами). Відповідно ж до ст. 116 СЗУ за несвоєчасну доставку вантажів залізниця сплачує одер- жувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини). Транспортне законодавство передбачає примірний перелік обставин (причин), що звільняють перевізника від відповідальності, якщо він доведе їх існування. Крім того, ЦК України і транспортним законодав- ством передбачена відповідальність за порушення договорів про орга- нізацію перевезень вантажів, зокрема відповідальність перевізника за ненадання транспортних засобів і відправника за невикористання на- даного транспортного засобу (ст. 921 ЦК). Відправник відповідає за невчасну сплату провізної плати та інших належних перевізникові платежів. Одержувач відповідає за невчасне розвантаження транспорт- них засобів на своїх під’їзних коліях і на коліях загального користу- вання, якщо це передбачено договором перевезення, а також за нахо- дження вантажів понад строк безкоштовного находження у зазначених пунктах. У разі здавання одержувачем, портом після вивантаження 420 Розділ ХІІ. Зобов’язання, що пов’язані з наданням послуг неочищеного рухомого складу або контейнерів одержувач, порт спла- чують залізниці штраф у розмірі, передбаченому ст. 123 СЗУ. Відправ- ник також відповідає за наслідки недоліків тари і внутрішньої упаков- ки, які призвели до бою, пошкодження, деформації, протікання, псу- вання вантажу, порушення термінів доставки, за додаткові витрати у пунктах перевалки на підготовку вантажу для подальшого переве- зення або його реалізації. Перевізник відповідає за затримку відправ- лення пасажира, вантажу, вантажобагажу і багажу, а також за порушен- ня строків їх доставки в пункт призначення (ст. 922 ЦК). Питання для самоконтролю 1. Поняття та загальна характеристика договору перевезення. 2. Нормативно-правове регулювання правовідносин за догово- ром перевезення. 3. Види договорів перевезення. 4. Права та обов’язки сторін за договорами перевезення. 5. Правова характеристика договорів перевезення вантажів. 6. Перевізні документи та їх юридичне значення. 7. Договір перевезення пасажирів і багажу. 8. Договір перевезення у прямому змішаному сполученні. 9. Цивільно-правова відповідальність за порушення транспорт- них договорів. |