Інститут проблем ринку та економікоекологічних досліджень кулаковська тетяна анатоліївна
 Скачать 1.21 Mb.
|
|
Сучасні інструменти антициклічного регулювання економіки, застосовані в зарубіжних країнах (авторська розробка) Види регулювання Сутнісна характеристика та інструменти 1. Грошово- кредитне регулювання 1.1. Спрямованість політики на охолодження «перегрітих» секторів економіки 1.2. Стимулювання пропозиції кредиту в конкретних секторах, які відчувають брак коштів 1.3. Стимулювання банківського кредитування в конкретних секторах, коли обмеження носять більш загальний характер 1.4. Збільшення резервних вимог щодо кредитування окремих секторів у періоди підвищеної інвестиційної активності 1.5. Підтримка створення банків розвитку, які спрямовують кредити в сектори, що їх потребують 1.6. Застосування механізму регулювання резервних вимог в якості інструменту антициклічного регулювання по відношенню до конкретних секторів економіки 2. Податково- бюджетне регулювання 2.1. Диверсифікація джерел надходжень до бюджету за рахунок зовнішнього інвестування 2.2. Встановлення цільових показників дефіциту державного бюджету та (або) максимального коефіцієнта співвідношення державної заборгованості і ВВП 2.3. Використання цільового показника – структурний дефіцит, який дає уявлення про те, яким був би бюджет при відсутності циклічних коливань при «нормальній» ситуації 2.4. Використання вбудованих автоматичних стабілізаторів, серед яких створення фондів стабілізації бюджету, які «стерилізують» тимчасові надлишкові надходження в державний сектор з метою відкладення коштів у періоди буму для подальшого використання при економічному спаді 2.5. Використання плаваючих податкових ставок (для запобігання різких перепадів на рівні витрат приватного сектору) 2.6. Підвищення ставок оподаткування на приплив іноземного капіталу у період буму 2.7. Підвищення ставок ПДВ у періоди споживчого буму і зниження ставок ПДВ у періоди зниження споживчого попиту 2.8. Коригування податків у залежності від витрат та низьковитратних стимулів 2.9. Використання тимчасових податкових знижок на інвестиції як механізму зниження вартості інвестицій у поточному періоді в порівнянні з майбутніми періодами 2.10. Використання механізму авансованого або ретроактивного заліку збитків з метою оподаткування 3. Валютне регулювання 1. Стимулювання експорту через низький курс валюти як інструмент забезпечення економічного зростання і створення нових робочих місць 2. Вплив на наслідки девальвації через надавання додаткових торгових кредитів або тимчасових податкових пільг на інвестиції для внутрішніх інвестиційних проєктів 3. Контроль над надмірним припливом іноземної валюти, який підвищує валютний курс, для запобігання невиправданої шкоди експорту і імпортозаміщуючим секторам 4. Підвищення процентних ставок у зв’язку з суворим дотриманням інфляційних нормативів, що приведе до економічного зростання в експортних і імпортозаміщуючих секторах На основі здійсненого аналізу наукових поглядів на процеси антициклічного регулювання економіки, практики впровадження цих підходів у регулюванні різних 15 країн, встановлених автором тенденцій застосування сучасних важелів антициклічного регулювання економіки здобувачем визначено основні маркери антициклічного регулювання економіки, серед яких: 1) спрямованість регуляторної антициклічної політики на циклічну динаміку секторів економіки, які виступають осередками кризи; 2) спрямованість на використання різних селективних важелів антициклічного регулювання секторального впливу; 3) одночасне поєднання засобів заохочення та обмеження відповідно обраного об’єкту регулювання. При дослідженні наукових поглядів щодо спрямованості регуляторної політики в агропродовольчому секторі було виділено два напрями підходів: секторальний та макроекономічний. Прихильники секторального підходу обґрунтовують необхідність урахування особливих умов розвитку агропродовольчого сектору у розробці та здійсненні регуляторної політики. Прихильниками макроекономічного підходу стверджується необхідність застосування державних регуляторних заходів, однакових для усіх сфер національного господарства з урахуванням циклічності розвитку економіки. Враховуючи складну структуру агропродовольчого сектору з взаємопов’язаними підсекторами, які формують ланцюг доданої вартості продовольчих продуктів та мають різний характер спрямування діяльності (більшість забезпечуючих підсекторів – хімічна промисловість, захист рослин, племінне скотарство, сільськогосподарське машинобудування – мають імпортозалежний, сільське господарство – експортоорієнтований, а харчова промисловість – експортно-імпортоорієнтовний характер), що ускладнює використання універсальних методів антициклічного регулювання (облікова ставка, норма обов’язкового резервування, емісійна політика, операції на відкритому ринку цінних паперів, валютні інтервенції, валютні обмеження), автором запропоновано специфічні селективні інструменти секторального антициклічного регулювання. Автором обґрунтовано множину важелів антициклічного галузевого характеру: фіскальної політики (здійснення державних закупівель продовольчої продукції, прогресивна шкала оподаткування доходів громадян, використання пільгових ставок ПДВ на базові продукти харчування, державні дотації за видами економічної діяльності, бюджетне відшкодування програм пільгового кредитування); інвестиційної політики (прискореної амортизації); зовнішньоекономічної політики (тарифні і нетарифні обмеження міжнародної торгівлі конкретними товарами); соціально-психологічні (дотації споживання населення, дорадчо-консультативна допомога, встановлення соціальних стандартів споживання). Обґрунтовано та обрано важелі орієнтовані як на виробництво, так і на споживання. Крім того, вони відрізняються «лагом ефекту» – часом настання позитивного результату антициклічного регулювання їх впровадження. У множині важелів надано як існуючі, так і запропоновані автором. Їх взаємодія та взаємодоповнення дозволяє отримати позитивний синергійний ефект, що обґрунтовує доцільність їх поєднання в рамках антициклічної секторальної політики (табл. 3). 16 Таблиця 3 Селективні інструменти антициклічного секторального регулювання (авторська розробка) Важелі Підсектори Фіскальної політики Інвестицій- ної політики Зовнішньо- економічної політики Соціально- психологічні Інноваційної політики Пропозиція та попит підприємницького сектору Забезпечуючі галузі агропродовольчого сектору Прискорена амортизація Тарифні і нетарифні обмеження міжнародної торгівлі для конкретних товарів Дорадчо- консультатив- на допомога* Цільове фінансування наукової діяльності; підтримка трансферту інновацій всередині галузі Сільське господарство Державні дотації; бюджетне відшкодування програм пільгового кредитування Здійснення державних закупівель продовольчої продукції Харчова та переробна промисловість Логістична інфраструктура Розвиток транспортної інфраструктури Попит населення (споживчий попит) Внутрішній споживний ринок Прогресивна шкала оподаткування доходів громадян Популяриза- ція ОВДП серед населення* Дотації споживання населення* Використання пільгових ставок НДС на базові продукти харчування* Встановлення соціальних стандартів споживання Зовнішній споживчий ринок Тарифні і нетарифні обмеження міжнародної торгівлі для конкретних товарів * запропоновані автором На основі проведеного аналізу застосування державних антициклічних регуляторів у різних країнах автором доведено, що однією з причин невисокої ефективності реалізованих антициклічних програм було неврахування часових відмінностей впливу державних регуляторів на економічні процеси та різне часове сприйняття цих заходів об’єктами регулювання. Це дозволило автору ствердитись у думці щодо використання певних державних регуляторів у комплексі антициклічних програм з урахуванням різного сприйняття часових особливостей їх впливу на об’єкти регулювання. У третьому розділі «Стан та тенденції розвитку агропродовольчого сектору»авторомпроведено аналіз стану та динаміки розвитку підсекторів агропродовольчого сектору економіки України за період незалежності країни; 17 виявлено тенденції розвитку, побудовано моделі розвитку та визначено синхронність у їх розвитку. За результатами емпіричних досліджень впливу агропродовольчого сектору на розвиток національної економіки, проведених за період з 1991 по 2018 рр., дисертантом встановлено такі загальні тенденції: 1) роль агропродовольчого сектору в економіці України зростає з кожним роком, що підтверджується динамікою частки сектору в економіці країни; 2) агропродовольчий сектор є тим локомотивом, який у періоди економічної нестабільності демонструє або уповільнення зростання, або падіння значно меншими темпами, ніж темпи стагнації виробництва в інших секторах економіки. Розрахунками автора доведено, що після різкого зниження обсягів споживання продуктів харчування населенням України на початку 1990-х років, цей рівень був досягнутий лише за декількома видами продуктів харчування зі значним часовим лагом: у споживанні яєць – у 2009 році, олії – у 2003 році, картоплі – у 1997 році, овочів та баштанних культур – у 2000 році, плодів, ягід та винограду – у 2009 році. Емпірично доведено, що населення України за раціональними нормами споживання забезпечено в повному обсязі лише картоплею та овочами. За всіма іншими категоріями продуктів спостерігається недоспоживання, катастрофічна ситуація спостерігається у споживанні м’яса, молока, риби та рибопродуктів. Дослідженням пошукача встановлена закономірність між періодами зростання цін на продукти харчування і найбільшим недоспоживанням цих продуктів населенням. З’ясовано, що це безпосередньо пов’язане з проваллям державної політики в сфері продовольчої безпеки. За результатами емпіричного дослідження стану та динаміки розвитку підсекторів агропродовольчого сектору дисертантом побудовано моделі розвитку та визначені карколомні періоди у їх розвитку (рис. 2, рис.3). Розрахунками пошукача доведено, що в інтервалі з 2000 по 2018 рр. більшість підсекторів харчової промисловості вже пройшла свій пік виробництва та почала повільне входження у східну фазу розвитку. Синхронізація кризи відмічена у молокопереробній та тютюновій галузі у період з 2016 по 2017 рр. Складний період розвитку сільського господарства припадає на період з 1991 по 2000 рр. Саме 2000 рік став періодом виходу з кризи. Висхідна фаза розвитку галузі рослинництва тривала з 2000 до 2016 року. Тваринництво хоча й мало певні передумови для розвитку, однак не змогло вийти на вектор висхідної фази. Визначення моментів синхронізації підсекторів у кризові періоди для сектору надає чіткі сигнали про час впливу через державні регулятори на розвиток як окремих секторів, так і економіки в цілому. Ці дані надають можливість своєчасно переключати важелі впливу з одного сектору на інший, а також приймати рішення щодо посилення або послаблення державного регулювання в певні періоди розвитку економіки. Дослідженням автора доведено асинхронність розвитку підсекторів тваринництва та рослинництва. Помітна синхронізація розвитку таких підсекторів харчової промисловості як виробництво м’яса та м’ясних продуктів, перероблення та консервування овочів та фруктів, виробництво олії та тваринних жирів, 18 виробництво напоїв. Асинхронними до вказаних із зсувом у часі, але синхронними одне до одного, є виробництво молочних продуктів, морозива та виробництво тютюнових виробів. ---▪--- Виробництва м’яса та м’ясних продуктів Валова продукція сільського господарства …. …. Перероблення та консервування овочів та фруктів ……. Валова продукція рослинництва Виробництво олії та тваринних жирів -- - - - Валова продукція тваринництва × Виробництво молочних продуктів та морозива ● Виробництво продуктів борошномельної- круп’яної промисловості, крохмальних продуктів та крохмалю ….+… Виробництво хліба та хлібобулочних виробів --♦-- Виробництво напоїв …. …. Виробництво тютюнових виробів Рис. 2. Лог-періодичні моделі розвитку підсекторів харчової та переробної промисловості, млн грн Рис. 3. Лог-періодичні моделі розвитку підсекторів сільського господарства, млн грн Джерело: побудовано автором на основі власних розрахунків за даними Державної служби статистики України Дослідження синхронності між підсекторами харчової промисловості та сільського господарства показало, що 1) існує синхронізація циклів розвитку тваринництва та галузі виробництва м’яса та м’ясних продуктів, але повністю відсутня синхронність з галуззю виробництва молочних продуктів. Це свідчить про доцільність спрямування заходів щодо державного регулювання у розвиток молочного напряму тваринництва; 2) спостерігається найвищий кореляційний зв’язок між розвитком рослинництва та виробництвом олії, переробленням й 0,0 50000,0 100000,0 150000,0 200000,0 250000,0 2001 2003 2005 2007 2009 2011 2013 2015 2017 0 50000 100000 150000 200000 250000 300000 1991 1993 1995 1997 1999 2001 2003 2005 2007 2009 2011 2013 2015 2017 19 консервуванням овочів та фруктів; 3) найбільша синхронізація між більшістю підсекторів харчової промисловості та рослинництвом досягається з лагом у 6 років. На підставі результатів досліджень, автором обґрунтовано такі практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення механізмів реалізації аграрної політики країни: 1) у періоди синхронізації циклів розвитку підсекторів агропродовольчого сектору пряма бюджетна підтримки певних галузей може бути зменшена або здійснена переорієнтація державної підтримки на інші галузі, які потребують додаткових інвестицій; 2) прогнозовані періоди синхронізації кризового стану декількох підсекторів є сигналом для розробки превентивних антициклічних заходів щодо розсинхронізації циклів їх розвитку вже у висхідній фазі; 3) вплив за допомогою державних регуляторних інструментів на розвиток підсекторів сільського господарства дає можливість коригувати показники розвитку харчової промисловості та досягнути бажаних показників продовольчої безпеки країни. У четвертому розділі «Діагностика ефективності заходів щодо державного регулювання та підтримки розвитку агропродовольчого сектору» дисертантом проведено аналіз застосування заходів щодо прямого та непрямого регулювання та підтримки розвитку підсекторів агропродовольчого сектору; оцінено ефективність заходів щодо державного регулювання агропродовольчого сектору України та встановлено період реагування агропродовольчого сектору на ці заходи. Дисертантом проведено детальний аналіз заходів прямої підтримки та непрямого регулювання розвитку агропродовольчого сектору України за його складовими: сільське господарство, харчова та переробна промисловість, агропродовольча інфраструктура та споживачі. Дослідженням кошторису видатків Державного бюджету України на потреби Міністерства аграрної політики та продовольства України встановлено, що з 2006 року держава звужує масштаби підтримки агропродовольчого сектору (рис. 4). Найбільший темп падіння цих видатків припадає на два періоди: 2008-2010 рр. та 2014-2016 рр., що безпосередньо пов’язано з впливом вимог міжнародних організацій та відповідною політикою держави щодо скорочення прямої підтримки агропродовольчого сектору. За значною кількістю програм взагалі було припинено фінансування. Розрахунками автора доведено, що у застосуванні регуляторних заходів щодо агропродовольчого сектору спостерігається помітна циклічність з періодичністю в 2 роки. Емпірично доведено, що частка сукупної підтримки агропродовольчого сектору від ВВП також має циклічну тенденцію: досягає найбільшого значення через кожні чотири роки (1997, 2001, 2005, 2009 роки). Найбільша частка у цих витратах припадає на підтримку виробників, яка здійснюється через непрямі заходи щодо регулювання, спрямовані на підтримку ринкової ціни. 20 Рис. 4. Динаміка частки видатків, які спрямовувалися на потреби Мінагрополітики, у загальній сумі видатків бюджету України, та суми видатків Мінагрополітики за період з 2002 по 2018 рр. Джерело: побудовано автором на основі власних розрахунків за даними Державної служби статистики України Нескоригованість державних заходів у підтримці виробників також доведена співставленням механізмів підтримки товаровиробників через вплив на ринкову ціну та через бюджетні виплати. Доведено, що у більшості років досліджуваного періоду помітна неузгодженість цінової та зовнішньоторговельної політики, а тягар наслідків перекладається на споживачів, які мають сплачувати імпліцитний податок. Спостерігається неузгодженість двох механізмів підтримки товаровиробників, за якою споживачі оподатковуються більшою мірою, ніж підтримуються виробники, що говорить про існування суспільних втрат. При цьому явна підтримка споживачів в Україні не застосовується. У ті роки, коли внутрішні ціни на продукти харчування перевищували світові, додатково здійснювалися бюджетні виплати виробникам, що істотно посилювало (а не стримувало) розвиток. Розрахунками дисертанта доведено, що результати впровадження щодо заходів державної підтримки розвитку агропродовольчого сектору як за допомогою прямих, так і за допомогою непрямих інструментів (через підтримку ринкової ціни), мають час відклику на регуляторні заходи в агропродовольчому секторі ((часовий лаг) (рис. 5, рис. 6). 3,28 4,55 4,29 4,41 5,23 4,72 4,80 2,32 1,87 3,05 2,04 2,08 1,44 0,39 0,31 1,12 1,22 0,00 1,00 2,00 3,00 4,00 5,00 6,00 0 2000000 4000000 6000000 8000000 10000000 12000000 14000000 Видатки Міністерства аграрної політики та продовольства України, тис. грн (ліва шкала) Частка видатків Мінагрополітики у видатках Держбюджету України (права шкала) 21 Рис.5. Динаміка прямої бюджетної підтримки на розвиток агропродовольчого сектору та обсягів виробництва продукції сільського господарства при зсуві у 4 роки Рис.6. Динаміка непрямої державної підтримки на розвиток агропродовольчого сектору та обсягів виробництва продукції сільського господарства при зсуві у 1 рік Джерело: побудовано автором на основі власних розрахунків за даними ОЕСР Встановлено тісний кореляційний зв’язок між заходами щодо державного регулювання та показниками розвитку агропродовольчого сектору економіки України з урахуванням часового лагу, який становить 4 та 1 рік для заходів щодо прямої та непрямої форми підтримки сектору відповідно. Проведеними дослідженнями доведено, що головними вадами української аграрної політики є безсистемність, неузгодженість і відсутність стабільності. Саме це не дозволяє державі досягти бажаного ефекту в підтримці галузі, і все це пов’язане з недооцінкою впливу на економічні процеси такого ресурсу як час. У п’ятому розділі |