Яна Топчій(ФММБ). Тема Основи фінансового менеджменту у малому бізнесі
 Скачать 201.56 Kb.
|
|
Тема 1. Основи фінансового менеджменту у малому бізнесі 1.1 Економічна сутність малого підприємництва Відповідно до масштабів діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. Світовий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Ключовим елементом зовнішнього середовища малого підприємництва є великий бізнес. Аналіз економічної природи малого підприємництва визначається двома обставинами: по-перше, воно об'єктивно існує і розвивається як певна цілісність, сектор економіки (національного, регіонального, місцевого рівнів); по-друге, воно є особливим типом підприємницької діяльності. Підхід до малого підприємництва як сектору економіки засновано на виявленні єдності двох сторін суспільного виробництва: соціально-економічної та організаційно-технічної. Перша сторона — це виробничі відносини, які утворюють суспільну форму виробництва. Друга сторона — це продуктивні сили, тобто сукупність матеріально-речових елементів виробництва, робочої сили та форм організації виробництва. Причому остання "відображає (відповідно до рівнів кооперування та поділу праці, які склалися) способи та систему концентрації, централізації та спеціалізації виробництва. У контексті аналізу економічної суті малого підприємництва виключно важливо мати на увазі, що саме форми організації виробництва є об'єктивною основою утворення підприємств різних розмірів34 "Генетичне коріння походження суб'єктів ринкової економіки, — справедливо зазначає професор Л.І. Воротіна, — криється у суспільному розподілі праці й відокремленні споживачів, ринок опосередковано поєднує їх (через обмін і ціноутворення)"35. Структура економіки (галузі) за розміром передбачає співіснування підприємств різних розмірів, у тому числі й малих, які утворюють відповідну групу. Цю сукупність виробничого осередка, невеликого за масштабом, характеризує поняття "дрібне виробництво". Суспільною формою малої виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємство. Головними економічними рисами його є: —відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик); —спеціалізація на будь-якому виді діяльності; —реалізація виробничих товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку. Таким чином, мова йде про мале товарне підприємство30. Соціально-економічна природа малого підприємства доповнюється іншими обставинами, а саме: мале підприємство може бути засноване на особистій праці власника та членів його сім'ї, а також — на використанні найманої праці у поєднанні з виробничо-управлінською діяльністю господаря (його сім'ї). Мале підприємство є "клітинкою малого підприємництва". Отже, мале підприємництво є особливим сектором економіки, який утворюється сукупністю малих підприємств і тому є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку. Таким чином, дрібне виробництво як особливий уклад за розміром характеризує організаційно-технічну сторону виробництва (площину продуктивних сил), а мале підприємництво — його соціально-економічний вимір. Мале підприємництво як тип підприємницької діяльності найбільш повно розкривається через характеристику її суб'єктів, тобто підприємця. Підприємець, як зазначалося в першому підрозділі, — це особистий фактор відтворення, здатний на інноваційній та ініціативній основі йти на ризик і раціонально поєднати інші фактори виробництва, так щоб у перспективі одержувався підприємницький дохід. Це визначення повністю підходить і до поняття "мале підприємництво". Мале підприємництво — це самостійна (за рахунок власних коштів) систематична інноваційна діяльність громадян-підприємців та малих підприємств на власний ризик з метою отримання підприємницького доходу (надприбутку). При визначенні поняття "мале підприємництво" треба враховувати не стільки кількісні критерії (кількість працюючих, розміри капіталу, прибутку, грошового обігу, обсяги валової продукції, продажу тощо), скільки якісну характеристику. В першу чергу, треба виділяти такі якісні критерії, як правова незалежність, єдність права власності та безпосереднього управління фірмою; безпосередній характер відносин між хазяїном (господарем) та робітником; повна відповідальність за результати господарювання; невеликий ринок збуту; сімейне відання справою тощо. Як бачимо, суб'єктом малого підприємництва може бути лише економічно самостійний господарюючий суб'єкт. А це неможливо без права монопольного володіння всім майном, що перебуває в його розпорядженні, тобто права власності. Як зазначає професор Л.І. Воротіна, "...підприємництвом вважається не будь-яка діяльність виробника, банкіра, працівника торгівлі, сфери послуг, а лише діяльність власника, який самостійно розпочинає і здійснює (чи із залученням найманої робочої сили) виробництво, надання послуг, торгівлю тощо. 2. Особливості фінансового менеджменту у малому бізнесі. Зміст фінансового менеджменту малого підприємства значно відрізняється від фінансового менеджменту великих підприємств. Перш за все треба враховувати специфічні властивості малих підприємств. Зокрема, недостатність або взагалі відсутність спеціалістів щодо управління фінансами. Хронічна недостатність фінансових ресурсів для організації господарської діяльності; відсутність фінансового прогнозування та планування; мета малого підприємства інколи є складною і суперечливою. Відсутність спеціалістів з фінансового менеджменту обумовлена критеріями, щодо які підприємства у відповідності з чинним законодавством належать до “малих”. Діюче законодавство передбачає такі критерії: 1) середньо-облікова чисельність працюючих за рік не повинна перевищувати 50 осіб; 2) обсяг виручки від реалізації продукції за рік не повинен перевищувати 1 млн. грн. Така обмежена кількість працюючих та реалізації продукції не дозволяє тримати достатню кількість спеціалістів з фінансового менеджменту. Інколи на малих підприємствах один працівник відповідає за таке коло обов’язків, які не в змозі виконати. У зв’язку з цим інколи деякі питання про організацію бізнесу вирішуються посилаючись на інтуїцію, тобто поверхнево не розроблюючи доскональні розрахунки щодо потреби грошових коштів. І бізнесмен стає перед фактом, коли у нього надходження коштів не покривають витрати. Малі підприємства заінтересовані в одержані поточного прибутку, вони більш зацікавлені в аналізі руху готівки, в управлінні оборотним капіталом і по суті не займаються фінансовим прогнозуванням та плануванням. У відповідності з чинним законодавством основними критеріями, які визначають категорію “малі підприємства” є чисельність працюючих та обсяг виручки від реалізації продукції. Малий бізнес дає широку свободу ринкового вибору, забезпечує швидку окупність витрат виробництва, оперативно реагує на зміну споживчого попиту, дає можливість подолати галузевий монополізм виробництва, забезпечує конкуренцію на ринку, допомагає наповнити ринок товарами і послугами, які користуються попитом. Водночас в розвитку малого бізнесу є недоліки. Зокрема, низький, неадекватний великому виробництву рівень технології та управління виробництвом, недостатній рівень потенціалу науково-дослідних робіт, обмежений доступ до технології та технологічної інформації, використання неефективного устаткування, обмежений доступ до фінансових джерел. Основні фактори, які впливають на організацію управління фінансами малого підприємства: чисельність працюючих; їх склад; організаційна структура підприємства; галузь діяльності; асортимент продукції, форма власності; співвідношення попиту та пропозицій щодо вироблюваної продукції. Тема 2. Державна фінансова підтримка розвитку малого бізнесу 2.1 Методи фінансової підтримки малого та середнього бізнесу України. Державна фінансова підтримка малого підприємництва включає насамперед податкові та кредитні методи впливу на цей сектор економіки. Як засвідчує світовий досвід, виважена, диференційована податкова та грошово-кредитна політика справляє вирішальний вплив на формування та подальший розвиток суб'єктів малого підприємництва. Реальні труднощі з фінансуванням є сьогодні чи не найголовнішою проблемою для малого підприємництва України. Одним із головних напрямів підтримки малого підприємництва є створення системи фінансово-кредитної підтримки. Найважливіші важелі державної фінансової підтримки малого підприємництва в Україні можна поділити на дві основні групи методів державної фінансової підтримки — прямі й непрямі. Механізм прямих заходів включає такі основні форми державної фінансової підтримки малого підприємництва: —надання субсидій; —надання позик; —формування державних фондів; —створення спеціалізованих фінансових установ. Заходам другої групи властивий непрямий характер, вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу. До основних форм такої державної фінансової підтримки підприємництва передусім слід віднести: —податкові знижки (або повне звільнення від інших податків); —податкові пільги; —прискорену амортизацію; —знижки на науково-дослідні витрати, на витрати, пов'язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності тощо. Зазначені форми державної підтримки тією чи іншою мірою використовуються в Україні і зарекомендували себе як ефективні гнучкі важелі державної допомоги, які мають в основному недискримінаційний характер. Усі підприємства, навіть ті, справи яких ідуть досить успішно, на майбутнє потребуватимуть фінансування. Воно може використовуватись на такі потреби: —розгортання нового підприємства; —розвитку нових технологій та розробки випуску нових продуктів; —поширення підприємництва (нові споруди, вдосконалення технології, найм кадрів); —освоєння нових ринків. Доступ до сталого фінансування за доступними процентними ставками залишається життєво важливим питанням для представників малих підприємств. До головних засобів, що створюють сприятливі умови для розвитку малих підприємств, належать: —наявність доступного капіталу (суми, нагромаджені за рахунок приросту капіталу, які можуть бути використані малими підприємствами); —відповідна структура установ (система комерційних банків, індустрія ризикового фінансування, фондові біржі та інші механізми, що дають змогу зв'язати постачальників капіталу з тими, хто має в ньому потребу); —помірні проценти; —відповідні фінансові механізми (різні види позик, відповідні форми інвестування акціонерного капіталу). На доступність фінансування впливає система забезпечення позик, подібна до тієї, що діє в інших країнах. Замість того, щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприяти наданню приватним сектором позик підприємствам, які мають у цьому потребу, гарантуючи повернення позики у разі неплатоспроможності їх. Таким чином, уряд зменшує ризик для позикодавця й усуває головну перешкоду на шляху надання позик малим підприємствам. Щоб ця програма функціонувала, має існувати комерційна банківська система із зазначеним капіталом. Крім того, потрібно виділити певні державні ресурси, оскільки якусь частку позик не буде сплачено позичальниками, й уряд повинен буде повернути всю позику або її частин кредиторові. Чи є умови для такого підходу в Україні? На жаль, кредитних джерел для малого підприємництва в Україні практично немає. Головна причина цього — незадовільний стан економіки: спад виробництва, інфляція, нестабільність у регулюванні фінансової і банківської діяльності. Тому банки видають лише короткострокові кредити (3—6 місяців) і під високі процентні ставки. Таким чином, банки в Україні не є джерелом кредитування підприємств і задовольняють лише незначну частку діючих бізнесменів. Разом з тим, в Україні існує три потенційно доступних джерела одержання фінансів для малого підприємництва: —Український фонд підтримки підприємництва; —Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств; —Державний інноваційний фонд України. 2.2. Міжнародний досвід фінансової підтримки малого бізнесу. Аналіз світового досвіду свідчить, що виконання малим підприємством своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки. Сприяння та підтримка малого підприємництва є самостійною складовою державної економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні (урядові) органи управління (координації) та підтримки малого бізнесу. Наприклад: у Канаді — Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії — Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії — Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого підприємництва (створений в червня 1996 року); у США — Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі — Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії — підрозділи (департаменти) міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо. Поряд із центральними органами місцеві органи влади (штатів, земель, муніципалітетів) надають всебічну підтримку малим підприємствам. Центральні органи влади виконують, як правило, загальні стратегічні та координаційні функції: —розробка загальної концепції та принципів відносин держави і малого підприємництва; —формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорсткої конкурентної боротьби; —розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон. Для здійснення державної політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм фінансового, технологічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам. Слід зазначити, що важелі, які застосовуються в економічній політиці розвинених країн, є дійовими лише за умов ринкового середовища, яке наближається до досконалого. Тому застосування світового досвіду для перехідних суспільств, яким є українське, досить обмежене. Це стосується не лише досвіду підтримки малого підприємництва, а й взагалі всіх сфер та аспектів щодо регулювання ринкової економіки. Крім того, слід враховувати особливості моделей ринкової економіки. У сучасній економічній літературі розрізняють кілька моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, виділяють моделі: ліберальну (американську), неоліберальну (німецьку), європейсько-кейнсіанську, шведську (соціал-демократичну), японську. Тому аналіз світового досвіду слід розглядати через певну модель господарського розвитку, яка є сукупністю елементів, що забезпечують функціонування економіки (технологічних, економічних, соціальних, політичних, психологічних, релігійних тощо) в їхньому взаємозв'язку та взаємодії. Критеріями класифікації виступають, як правило, питома вага державної власності, її якісний склад, напрямки і засоби здійснення державної політики, форми ринкових відносин тощо. Тема 3. Особливості оподаткування малого бізнесу 3.1. Сутність спрощеної системи оподаткування доходів малих підприємств. Спрощена система оподаткування передбачає введення єдиного пода тку для суб'єктів підприємницької діяльності, які мають відповідні розмі ри їх параметрів. Єдиний податок - це податок, який вводиться замість декількох ви дів діючих прямих і непрямих податків і розраховується у встановленому розмірі від відповідних доходів його платників. У відповідності до Наказу Президента України від 28.06.99 р. Спро щену систему оподаткування та сплату єдиного податку можуть застосо вувати юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньо-облікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг не перевищує 1 млн грн. Спрощену систему оподаткування можуть застосовувати також фізи чні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, і кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг не перевищує 500 тис. Грн. При цьому виручкою від реалізації товарів, робіт, послуг вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточ ний рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції, товарів, робіт, послуг. Юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розраху нків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розра хунків коштами. Не поширюється спрощена система оподаткування на: • суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Зако ну України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», в частині придбання спеціального торгового патенту; • фізичних осіб, які відповідно до законодавства України сплачують відповідний фіксований податок; • довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи; • суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам і засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25%; • фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійс нюють торгівлю підакцизними товарами (крім сфери громадського харчування). Спрощена система оподаткування суб'єктами підприємницької діяль ності обирається самостійно. Для переходу до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітнос ті суб'єкт підприємництва подає письмову заяву встановленого зразка до органу Державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) пері оду за умови сплати всіх встановлених податків і обов'язкових платежів у поточному періоді. Податковий орган після перевірки правильності заповнення наданої заяви, виконання умов переходу на спрощену систему оподаткування за явника та сплату ним відповідних податків і платежів у поточному році вирішує питання щодо переведення цього суб'єкта підприємницької діяль ності на спрощену систему оподаткування. У випадку виконання суб'єктом підприємницької діяльності всіх умов йому протягом 10 днів з дня подання заяви податковий орган зобов'язаний видати безкоштовно свідоцтво на право сплати єдиного податку встановленої форми. Свідоцтво видається суб'єкту малого підприємництва терміном на один рік і є документом суворої звітності. Після закінчення терміну дії свідоцтва на право сплати єдиного податку воно підлягає поверненню до органу Державної податкової служби, який його видав. Отримане суб'єктом підприємницької діяльності свідоцтво є основою для сплати ним єдиного податку. Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. Розрахунок податку проводиться за однією з наступних ставок, яка самостійно обирається платником цього податку: • 6% суми виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг без урахування акцизного збору у випадку сплати податку на додану вар тість у відповідності до чинного законодавства; • 10% суми виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг без урахування акцизного збору у випадку включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): • податку на додану вартість, крім випадку, коли платник обирає спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%; • податку на прибуток підприємств; • плати (податку) за землю; • збору на спеціальне використання природних ресурсів; • збору на обов'язкове соціальне страхування; • комунального податку; • податку на промисел; • збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; • збору на видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; • внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; • внесків до Державного Фонду сприяння зайнятості населення; • плати за патент та ін. Ще одним представником спрощеної системи оподаткування є фіксований сільськогосподарський податок. Фіксований сільськогосподарський податок - це податок, який не змінюється протягом визначеного законодавством терміну й справляється з одиниці земельної площі. Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом Укра їни «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку й розмірах, визначених законодавчими ак тами України. 3.2. Порядок нарахування і строки сплати до бюджету фіксованого податку Згідно зі ст. З Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" у випадку, коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку. Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: у І кварталі - 10%; у II кварталі -10%; у III кварталі - 50%; у IV кварталі - 30% (ст. 5 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок"). У разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійне лихо, дія обставин непереборної сили) по кожному конкретному платнику податку за його клопотанням Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з Мінфіном України та Мінагрополітики України (за винятком безнадійного податкового боргу, який підлягає списанню відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"), приймається рішення про реструктуризацію (відстрочку) сплати ФСП (ст. 9 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок"). Під реструктуризацією (відстрочкою) у даному випадку розуміють перенесення сплати суми фіксованого сільськогосподарського податку, нарахованої з дати виникнення форс-мажорних обставин до кінця року, в якому виникли дані обставини, на більш пізній термін (за винятком безнадійного податкового боргу, який підлягає списанню відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". |