Яна Топчій(ФММБ). Тема Основи фінансового менеджменту у малому бізнесі
 Скачать 201.56 Kb.
|
Тема 5. Управління формуванням фінансових ресурсів малих підприємств
Фінанси (від фр. finance — готівка, дохід) — це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та розподілу його відповідно до виконуваних державою соціально-економічних функцій5. Фінанси малого підприємництва — це певна сукупність грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворювання в рамках цього суб'єкта малого підприємництва, а також сукупність форм і методів формування та використання їх. Подальший динамічний розвиток малого підприємництва значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого підприємництва та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки, а також через те, що немає гарантій для банків (у вигляді застав або впсоколіквідних активів). У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання у процеси розширеного відтворення, розподілу й перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об'єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур). Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов'язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів та фондів. Вони тісно корелюють із державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна залучити до державної скарбниці. І, навпаки, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку6. Фінанси суб'єктів малого підприємництва мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та численними макрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва. У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого — особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах. Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єктів малого підприємництва мають однакові принципи організації: —жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їхню концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності; —фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями використання їх; —формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури; —безумовне використання фінансових зобов'язань перед партнерами. Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування. До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень. До другої групи належать кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції. До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії; інші види ресурсів. Тема 6. Управління формуванням активів суб’єктів малого підприємництва
Активи підприємства – це сукупність майна, коштів і нематеріальних активів, що належать підприємству, у широкому змісті слова — будь-які цінності, що володіють грошовою вартістю. Це будинку, спорудження, машини й устат-кування, матеріальні запаси, банківські вклади, цінні папери, а також інтелектуальний продукт, патенти, авторські права, у які вкладені кошти власників, боргові зобов'язання інших підприємств, особливі права на використання ресурсів. Активи підприємства складаються з оборотних та необоротних. До оборотних активів належать: виробничі запаси, незавершене виробництво; дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги; дебіторська заборгованість за розрахунками; інша поточна дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти в національній та іноземній валютах; інші оборотні активи. До необоротних активів належать: нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокова дебіторська заборгова-ність, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Цілеспрямоване управління оборотним капіталом підприємства зумовлює необхідність попередньої їх класифікації. З позиції фінансового менеджменту ця класифікація оборотних активів будується за наступними ознаками: 1. За характером фінансових джерел оборотні активи діляться на: а) валові оборотні активи (оборотні кошти в цілому), характеризують їх загальний обсяг, сформований за рахунок як власного, так і залученого капіталу. В балансі вони відби-ваються в ІІ та ІІІ розділах активу; б) чисті оборотні активи (чистий робочий капітал) характеризує ту частину їх обсягу, яка сформована за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань. Суму чистих оборотних активів розраховують за формулою: ЧОА = ОА – КФЗ, де ЧОА – сума чистих оборотних активів; ОА – сума валових оборотних активів підприємства; КФЗ – короткострокові поточні фінансові зобов’язання. в) власні оборотні кошти характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства. Більшість вітчизняних авторів класифікацію за даною ознакою представляють наступним чином: оборотні кошти підприємства формуються за рахунок власних коштів, банківських кредитів та коштів інших суб’єктів господарювання (комерційного кредиту). 2. За складом оборотні активи в практиці фінансового менеджменту класифікують наступним чином: а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Цей вид оборотного капіталу характеризує обсяг вхідних матеріальних потоків в формі запасів, які забезпечують виробничу діяльність підприємства; б) запаси готової продукції, вони харак-теризують поточний обсяг вихідних матеріальних потоків в формі запасів виробленої продукцію, призначеної до реалізації. Іноді сюди відносять незавершене виробництво, скориговане на коефіцієнт його завершеності за окремими видами продукції; в) дебіторська заборгованість. Вона харак-теризує суму заборгованості на користь підприємства, представлену фінансовими зобов’язаннями юридичних та фізичних осіб по розрахункам за товари, роботи, послуги, видані аванси і т.д.; г) грошові кошти. До них відносять не тільки залишки грошових коштів в національній та іноземній валюті, але й суму короткострокових фінансових вкладень, які розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільних залишків коштів; д) інші види оборотних активів. До них відносяться оборотні активи , які не включені в склад вище згаданих (видатки майбутніх періодів, тощо). 3. За характером участі в операційному процесі. У відповідності до цієї ознаки оборотні активи диференціюються наступним чином: а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства (запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів; незавершене виробництво, готова продукція); б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий (грошовий) цикл підприємства (дебіторська заборгованість, поточні інвестиції). 4. За періодом функціонування оборотних активів виділяють наступні: а) постійна частина, вона представляє незмінну частину коштів, що не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства і не пов’язана з формуванням запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання дострокового завозу. Іншими словами, це мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності; б) змінна частина пов’язана з сезонними зростаннями обсягів виробництва і реалізації продукції, що вимагає в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання. 2. Особливості управління формуванням оборотних активів суб’єктів малого підприємництва Оборотні активи малого підприємництва в процесі виробничої діяльності здійснюють постійний рух. Як видно з рис. 3.3, що мале підприємство за грошові кошти купує сировину, матеріали й спрямовує їх на виробництво, у процесі якого виготовляється готова продукція, яка відвантажу-ється покупцям або реалізується за готівку (частково знаходиться в запасах готової продукції). Якщо готова продукція відвантажу-ється покупцю, то на певний період виникає дебіторська заборго-ваність, яка потім шляхом інкасації перетворюється на грошові кошти. Останні знову спрямовуються на відтворення виробничо-го процесу.  Важливим елементом оборотних активів є дебіторська забор-гованість, яка є вимогами до фізичних та юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, робіт чи послуг. Збільшення дебітор-ської заборгованості означає вилучення частини грошових кош-тів з обігу, що, своєю чергою, вимагає додаткового фінансу-вання. Схематично класифікацію дебіторської заборгованості малого підприємства подано на рис. 3.4  Для малих підприємств одним з прийнятних варіантів фінан-сування оборотних активів є факторингові операції, які здійсню-ють комерційні банки. Такі операції дають змогу фінансувати де-біторську заборгованість малого підприємства. Витрати на послу-ги комерційних банків можуть бути різними: по-перше, сплата авансами відсотків; по-друге, застосування овердрафту (банк доз-воляє витрачати кошти понад тієї суми, яка є на поточному рахун-ку малого підприємства за рахунок банківських кредитів, з від’єм-ного залишку на рахунку малого підприємства банк стягує відсот-ки, як і за звичайні кредити); по-третє, сплата комісійних винаго-род з доходу після продажу продукції. Другий варіант фінансування оборотних активів — дисконту-вання рахунків-фактур малого підприємства, тобто рахунки-фак-тури продаються комерційному банку з обумовленою знижкою. Різниця дисконтування від факторингових операцій полягає в тому, що комерційний банк не отримує відсотки за послуги, а на суму дисконту (доходу) зменшує вартість продукції, що зазначе-на в платіжних документах, які приймає банк для сплати за мале підприємство. Для фінансування оборотних активів може використовуватися товарний кредит, який надається постачальником. Згода надати такий кредит залежить від фінансової стійкості малого підприєм-ства. Можливий також продаж матеріальних цінностей на ви-плат, але з виплатою за це певних відсотків, які мають перевищу-вати рівень інфляції. Термін такого кредиту залежить від бага-тьох чинників, зокрема, виду малого підприємства, його фінансо-вого стану, партнерських відносин, авторитету керівника, ринку збуту продукції та ін. Тема 7. Управління формуванням і розподілом прибутку малих підприємств
Точка беззбитковості (Break-Even Point) - обсяг або рівень операцій, при якому сукупний дохід дорівнює сукупним витратам, тобто це точка нульового прибутку або нульових збитків. Точка беззбитковості є одним з показників, застосовуваних для оцінки ефективності інвестиційних проектів. Оскільки точка беззбитковості відповідає обсягу продажів продукції, починаючи з якого її випуск повинен приносити прибуток, розрахований для її досягнення обсяг продажів (випуску) зіставляється із проектною потужністю створюваного підприємства. Аналіз беззбитковості проекту дозволяє виявити залежність розміру прибутку від визначальних факторів: обсягу продажів, зміни ціни продукції, видатків на будівництво підприємства цін на сировину і т.і. Ця інформація з урахуванням бажаного інтервалу значень цін продажу, видатків підприємства і т.і. може використовуватися для оцінки інвестиційного проекту й інвестиційного ризику. Розрахунок точки беззбитковості проводиться за формулою: Q = FC/(P — AVC), де Q — точка беззбитковості (обсяг продажів); FC- сума постійних видатків; Р- ціна за одиницю продукції; AVC- змінні видатки на одиницю продукції. Так само точку беззбитковості можна визначити графічним методом, будуючи графіки видатків і продажів. В менеджменті також використовується аналіз беззбитковості. Розміри прибутків і збитків організації значною мірою залежать від обсягів продажу її продукції. Саме для того, щоб з’ясувати, якими мають бути обсяги продажу продукції організації, щоб досягти прибутковості, і проводиться аналіз беззбитковості. Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої загальні доходи від продажу продукції організації повністю покривають витрати на її виробництво й реалізацію (ситуація, коли організація не отримує прибутків, але не має і збитків). Таким чином, точка беззбитковості показує, скільки одиниць продукції має продати орагнізація, щоб її витрати окупилися її доходами. Продаж кожної наступної одиниці продукції приноситиме організації прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продажу продукції нижче за рівень, визначений точкою беззбитковості, означає, що організація нестиме збитки. Для визначення точки беззбитковості необхідно знати: - ціну продажу одиниці продукції організації; - прямі витрати (змінні витрати) на одиницю продукції; - загальні операційні витрати. Обчислення точки беззбитковості здійснюється за формулою: Тб = Зов / Цоп – Вп , де Тб – точка беззбитковості; Зов – загальні операційні витрати організації; Цоп – ціна одиниці продукції організації; Вп – прямі витрати на одиницю продукції. Якщо проект передбачає реалізацію не одного, а декількох видів продукції, то точка беззбитковості визначається у грошовому виразі за формулою: Q = FC/Km Km = GM/TR GM = TR-VC де Q — точка беззбитковості (обсяг продажів); FC- сума постійних видатків; Km - коефіцієнт валової маржі; GM - валова маржа; VC - змінні видатки на загальний обсяг виробництва; TR - виручка Q = (FC*TR)/(TR-VC)
Щодо особливостей управління формуванням прибутку малого підприємства слід зазначити, що основним джерелом його формування є його операційна діяльність. Це зумовлене тим, що ли-ше деякі малі підприємства, виходячи зі своїх масштабів, мають допоміжне виробництво. Якщо підприємство і здійснює інвестиційну діяльність, то у дуже малих розмірах, через обмеженість вільних фінансових ресурсів, а прибуток, який отримує від цієї діяльності, займає незначну частку в його загальному прибутку. Через це управління формуванням прибутку спрямоване на збільшення його розмірів переважно через зниження собівартості продукції та збільшення обсягів продукції, робіт та послуг, під-вищення рентабельності. Прибуток належить до найважливіших показників, що характеризують ефективність роботи малих підприємств, які функціонують за принципами повного господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування. Прибуток є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності всіх видів малого підприємства, незалежно від форм власності. Наявність прибутку свідчить про ефективність виробництва, стабільність фінансового стану підприємства. Беззбитковість бізнесу — це рівень виробництва й збуту, за якого виручка від реалізації продукції дорівнює витратам виробництва, тобто це той мінімальний рівень збуту продукції, за якого немає ні прибутку, ні збитку. Аналіз беззбитковості бізнесу має важливе значення, оскільки дає змогу зрозуміти, чи буде бізнес прибутковим, чи збитковий. Звісно, що отримання прибутку в результаті підприємницької діяльності є обов’язковою умовою функціонування підприємства в ринковій економіці. Життєдіяльність підприємства, доцільність ділової активності значною мірою залежатиме від того, наскільки буде забезпечена віддача від вкладеного капіталу, наскільки досягнутий рівень дохідності створить економічні стимули подальшого розвитку виробництва. У зв’язку з цим передусім необхідно з’ясувати, яким повинен бути допустимий обсяг реалізації продукції, щоб виробнича діяль-ність була не збитковою. |