Історія української культури
 Скачать 271.88 Kb.
|
|
16. АРХІТЕКТУРА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА. Виразний приклад розвитку в Галицько-Волинській Русі своєрідної культури — зодчество цього краю. Як і всюди на Русі, більшість споруд тут будували з дерева, кам’яними спочатку тільки одні храми, рідше князівські палати. Будівництво найдавнішого культурного центру на заході Русі — Володимира-Волинського говорить про тісні його зв’язки з Києвом. Збережений (у реконструкції) Володимирський Успенський собор, будівництво якого було завершене в 1160 р., повторює план Успенського собору Києво-Печерської лаври. Волинь у мистецтві була прямою спадкоємицею Київської Русі й наслідувала візантійсько-київські традиції. Пам’ятки Володимира-Волинського — Мстиславів Успенський собор та «Стара катедра» (руїни храму) дуже подібні до києво-чернігівських пам’ятників архітектури. На території княжого Галича дотепер знайдені фундаменти близько тридцяти церковних будівель. Лише церква святого Пантелеймона (нині — костьол святого Станіслва) вціліла до наших часів. Найвизначніша архітектурна пам’ятка Луцька — замок Любарта — чудовий приклад світської архітектури часів Галицько-Волинського князівства. Цей замок є одним із найстаріших в Україні. зведений останнім великим князем Любартом у 1340—1385 роках, він слугував столичною резиденцією уряду й голови князівства. У відомому Галицько-Волинському літописі згадується про надзвичайно чудові будівлі в Холмі. Особливу увагу привертає опис собору Іоанна Златоуста: його склепіння спиралося на різьблені капітелі із зображенням людських голів, «римське скло» (тобто кольорові вітражі) у вікнах храму створювало дивовижне освітлювання приміщення, підлога була литою, з міді та олова, й блищала подібно дзеркалу. Два входи в храм були прикрашені різьбленням по білому галицькому й зеленому холмському каменях і розписані фарбами й золотом. 17. ПАМ`ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ XII–XIV СТ.: “МОЛЄНІЄ ДАНИЛА ЗАТОЧНИКА”, КИЇВСЬКИЙ І ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИСИ. «Моління Данила Заточника» - пам'ятка давньоруської літератури 13 століття. Написаний як звернення до Переяславсько-суздальського князя Ярослава Всеволодовича в період з 1213 до 1236 рік (за версією В. М. Істріна). Автор,що потрапив у важке становище просить князя про допомогу. Деякі дослідники вважають «Моління Данила Заточника» першим досвідом давньоруської дворянській публіцистики. Для стилю «Моління Данила Заточника» властиві поєднання цитат з Біблії, літописи з живою мовою, сатирою, спрямованої проти бояр і духовенства. Відрізняється книжковими знаннями автора, багатством образів, сатиричним ставленням до оточуючих. Навмисна приниженість поєднується з підкресленою розумовою перевагою. Галицько-Волинський літопис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства. Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201—1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовича та його сина Володимира. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів. Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівст. Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Київський літопис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників. До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. 18. Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі. Навала кочівників супроводжувалися масовими руйнуваннями російських міст, жителі безжально знищувалися або забирали в полон. Це призвело до помітного занепаду російських міст - населення зменшувалася, життя городян ставала бідніше, захирів багато ремесла. Монголо-татарське нашестя завдало важкого удару основі міської культури - ремісничому виробництву. Так як руйнування міст супроводжувалося масові виведення ремісників до Монголії і Золоту Орду. Разом з ремісничим населенням російського міста втрачали багатовікової виробничий досвід: майстри несли з собою свої професійні секрети. Надовго зникають складні ремесла, їх відродження почалося лише через 15 років. Назавжди зникло давня майстерність емалі. Біднішими став зовнішній вигляд російських міст. Якість будівництва надалі також сильно знизилася. Селян грабували і ординські чиновники, і численні ханські посли, і просто розбійницькі зграї. Страшним був збиток, нанесений моноліт-татарами селянського господарства. У війні гинули житла та господарські споруди. Робоча худоба захоплювався і гнали в Орду. Ординські грабіжники часто вигрібали з амбарів весь урожай. Розорення, "голод" і "мор", постійна загроза рабства - ось, що принесли завойовники російському селі. Збиток, нанесений народному господарству Русі моноголо-татарськими завойовниками, не обмежувався спустошливими грабежами під час набігів. Після встановлення ярма величезні цінності йшли з країни у вигляді "данини" і "запитів". Постійна витік срібла та інших металів мала важкі наслідки для господарства. Срібла не вистачало для торгівлі, спостерігався навіть "срібний голод". Монголо-татарські завоювання призвело до значного погіршення міжнародного становища російських князівств. Стародавні торговельні та культурні зв'язки з сусідніми державами були насильно розірвано. Так, наприклад, литовські феодали використовували ослаблення Русі для грабіжницьких набігів. Посилили наступ на Росіяни землі і німецькі феодали. Руссю був втрачений шлях до Балтійського моря. Також були порушені стародавні зв'язки російських князівств з Візантією, прийшла до занепаду торгівля. Нашестя завдало сильного руйнівний удар культурі російських князівств. У вогні монголо-татарських навал загинули численні пам'ятники, іконопису і архітектури. Завоювання призвело до тривалого занепаду російського літописання, яке досягло свого розквіту до початку навали. У той час як західноєвропейські держави, які не піддалися нападу, поступово переходили від феодалізму до капіталізму, Русь, розтерзана завойовниками зберегла феодальне господарство. Нашестя стало причиною тимчасової відсталості нашої країни. Наслідки монголотатарської навали: різко скоротилося населення країни (убиті, віддані в рабство); знищено й пограбовано багато міст (Київ, Переяслав, Галич, Ростов, Рязань та ін.; усього 49 із 74); занепад ремесла: зникають деякі ремісничі спеціальності; на кілька десятиліть припинилося будівництво з каменю; втрата державної незалежності; ослаблення обороноздатності Русі, що спричинило зростання кількості набігів на Русь польських, угорських, німецьких, шведських та інших феодалів; почалося відставання Русі у своєму розвитку від країн Західної Європи. Навала дуже загальмувала, але не зупинила розвиток слов’янських земель. 19. Становище українcької культури в Литовській державі. У цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим 14-15 ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Це було продовженням, але на вищому рівні, епічних давньоруських традицій (билин). Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поступова не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Формується український стиль дерев'яних церков - трибанних і п'ятибанних з традиційним чітким поділом церкви на три частини: вівтар, власне церкву та "бабинець". Вікнам і дверям надавали характерної шестикутної форми. В XIV-XV ст. в містах Західної України будуються церкви перехідного типу, які поєднують візантійський стиль з елементами готичного і романського. Деякі церкви, особливо ті, що стояли поза межами укріплень, у неспокійну добу постійної татарської загрози, феодальних усобиць і війн брали на себе функції фортець. У вигляді фортець часто будувалися й православні монастирі. Готичний стиль поширюється в Галичині у 14 ст. Найбільшими будівлями цього стилю були католицькі костели у Львові (кінець XIV-XV ст.) та Перемишлі (XV ст.). Образотворче мистецтво у цей період досягло значних вершин. Польські королі XIV-XV ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло доручали саме "руським" майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. У фресковий розпис проникають народні й світські мотиви, пов'язані з раннім Ренесансом, хоча в цілому пам'ятки монументального фрескового живопису XIV - середини XVI ст. присвячені виключно релігійній тематиці (див. на мал. фрагмент фрески "Христос на суді перед Кайафою", 1470). До кращих зразків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції "Різдва Христового" й "Успіння Богородиці" (до яких введено побутові та краєвидні мотиви) стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), Вірменської церкви у Львові (XIV-XV ст.). Продовженням і розвитком давньоруської культури було літописання. До найзначніших літописів тієї доби слід віднести "Короткий Київський літопис" XIV-XVI ст. і так звані "литовські" або "західноруські" літописи. Істотний вплив на початок українського книгодрукування справило виникнення наприкінці XV ст. східнослов'янського кириличного друкарства у Кракові та Чорногорії. Так, у 1483-1491 р. у друкарні Швайпольта Фіоля в Кракові кириличним шрифтом були надруковані церковні книги "Часословець", "Псалтир", "Постова Тріодь" і "Квітна Тріодь". Найвидатнішою пам'яткою української літератури такого роду є вже згадуване «Пересопницьке Євангеліє». 20. Українські народні думи та пісні XV–XVII ст., їх тематика та особливості. Дума — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків 16—18 століть. Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Жанрові особливості.Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань. Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору. Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга», Соціально побутові думи:«Козак-нетяга і сестра», «Сестра та брат», «Вдова і три сини», «Вітчим»). Основними сюжетами цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж і повернення («Повернення Удовиченка до матері»). 21. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця. Замки в Україні виникали поступово, із поширенням тут панування литовських і польських феодалів,зміцненням влади місцевих магнатів, а також у зв’язку з будівництвом міст як центрів ремесла і торгівлі. Міста потребували захисту від навали татар, турків та інших іноземних загарбників. Вони разом із замками феодалів були оборонними центрами цілих областей. Луцький замок(Замок Любарта).Луцьк являв собою давнє князівське укріплення, переважно дерев’яне, з комплексом земельних валів і ровів. У замку були споруджені також невеликі житла для втікачів з околиць на випадок нападу ворога. Протягом XVІ ст. Луцький замок значно розширився в зв’язку із зростанням самого міста і потребами оборони в умовах появи та ширшого застосування вогнепальної зброї. На пізніших мурах помітні сліди стилю архітектури ренесансу. Загалом оборонні укріплення Луцька становили два архітектурні ансамблі — Замок Верхній і Замок Нижній, або Окружний. Головним укріпленням був Замок Верхній з кам’яною стіною і баштами. Засновники: Князь Галицько-Волинської Русі Дмитро-Любарт, а завершив будівництво князь Свидригайло. Князівський (згодом королівський) замок належить до укріплень масового типу. Замок був одним з наймогутніших у середньовічній Волині. Зведений у стилі поширених тоді романських фортець з елементами готики: у плані мав форму неправильного трикутника з дещо опуклими назовні сторонами. Всі укріплення були мурованими. Оборонні мури оточують замкове подвір'я по периметру. Верхній замок - один із найбільших та найдавніших замків в Україні; унікальна пам'ятка оборонної архітектури Волині XIII—XVI ст. Протягом століть Луцький Верхній замок залишався могутньою фортецею, адміністративною, політичною і духовною столицею краю. У ньому діяв крайовий уряд, збиралися сейми і станові суди волинської шляхти. Знаменита замкова канцелярія створила і зберегла для України понад мільйон документів з її історії. Свого часу в ній працював і майбутній гетьман України Іван Виговський. З кінця XIII ст. значну роль у західній частині Поділля починає відігравати Кам’янець-Подільський. Він посідає центральне місце як торговий і перевалочний пункт на кордоні між Україною та Молдовою. Особливого значення набула Кам'янецька фортеця, коли збільшилися напади татар на Україну, коли Туреччина стала організувати татарські сили.До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк.У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. До нашого часу збереглася система ходів і казематів. Місто являло собою мережу кривих вулиць з ринковою площею в центрі, як це було властиво всім великим містам України. Навколо ринкової площі були розташовані торговельні і жилі приміщення. Церква, ратуша і жилі будинки купецької та ремісничої знаті, так звані кам’яниці, були величезних розмірів. Жилі будинки бідноти були дерев’яні або незграбно складені кам’яні халупи. Хотинська кам‘яна фортеця була побудована Данилом Галецький (1201 – 1264) в 50-х роках XIII століття на місці дерев‘яних укріплень, і хоча поступалася своїми розмірами нинішньої фортеці, але відмінно обороняла князівство і переправу через Дністер від набігів степових орд. В середині замку знаходяться палац паші,мечеть,баня,багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могло би розміститись 800 чоловік. Між двома передмістями був сад. Малий струмок,який стікав в Дністер ділив місто і фортецю на дві частини. Місто було забудоване дер. будинками. При фортеці знаходилось 7000 військових. Білгород-Дністровська фортеця розташована над берегом лиману. Вона забезпечена зовнішніми захисними спорудами, необхідними для зупинки ворожих військ, і внутрішніми - для організації ефективного опору. В першу категорію входять башти, куртини і вхідні ворота, а також інші складові елементи. Усередині фортеці в очі впадає багато зелені, обширність і величавість величезного двору з численними могутніми баштами. Укріплення належить до баштово-стінового типу. Воно складається з чотирьох частин. На замковому подвір'ї розташовувалися пристінні житлові корпуси та каплиця. Кожна башта мала підвальні приміщення, де зберігалися боєприпаси. Незважаючи на міцність укріплення, у 1484 р. після тривалої облоги його захопили турки й назвали Акерман (Біла фортеця). Понад 300 років перебувала фортеця під турецьким володарюванням. У 1789 р. Акерман перейшов під управління російських військ, а з 1832 р. фортеця втратила військово-оборонну функцію. |