Банківськи операції Конспект_ лекций. Конспект лекцій з дисципліни Банківські операції

• Название: Конспект лекцій з дисципліни Банківські операції
• Анкор: Банківськи операції Конспект_ лекций.doc
• Дата: 31.08.2018
• Размер: 2.11 Mb.
• Имя файла: Банківськи операції Конспект_ лекций.doc
• Тип: Конспект; #23836
• страница: 29 из 31

3. Прибутковість банку

Для підвищення фінансової стійкості банку важливе значення має зростання його доходів, а як наслідок — і прибутковості банку, що є одним із основних джерел поповнення власного капіталу банку.

У світовій практиці спостерігається як постійне зростання банківських активів, так і рівня дохідності за ними. І хоча збільшується частка доходів, отриманих у вигляді комісійної винагороди від надання банківських послуг, проценти, отримані від кредитних операцій банку, становлять основну частку банківських доходів. Ця тенденція спостерігається і в Україні. При цьому внаслідок слабкого розвитку ринку банківських послуг основна маса банківських доходів одержується у вигляді процентів за користування кредитними коштами, що були надані банком платоспроможним клієнтам.

Структура банківських доходів має такий вигляд:

Доходи від проведення активних операцій:

·         доходи від кредитування;

·         доходи від інвестиційних операцій;

Доходи від комісійних операцій:

·         доходи від розрахунково-касового обслуговування;

·         доходи від трастових операцій;

·         доходи від факторингових операцій;

·         доходи від лізингових операцій;

·         інші доходи від комісійних операцій.

Інші доходи.

Доходи від кредитування складаються з процентів за банківськими позиками, а також з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70% доходів банки отримують саме від надання позик.

Важливе значення для зростання дохідності банків має інвестиційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структури Інвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів.

Основну масу доходу від комісійних операцій банки отримують у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів через нерозвинутість ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та ін.

До інших видів доходу від комісійних операцій належать:

·         комісія за надання гарантій та порук;

·         плата за акцептні операції банку;

·         плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги;

·         комісійні за здійснення валютних операцій;

·         комісійна винагорода за консалтинговими послугами.

Оскільки прибуток банку — це різниця між валовими доходами та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат.

Структура витрат банку. Витрати банку включають:

Операційні витрати:

·         сплачені проценти за залученими банком коштами;

·         сплачена комісія;

·         витрати на операції з цінними паперами;

·         витрати на валютні операції;

·         витрати на розрахунково-касове обслуговування;

·         витрати на страхування майна, цінностей ризику;

·         інші операційні витрати.

Неопераційні витрати:

·         витрати на утримання персоналу;

·         витрати, пов'язані з експлуатацією основних фондів банку;

·         інші витрати.

Найбільшу частку в загальній сумі витрат банку становлять витрати на виплату процентів за залученими банком ресурсами (виплати за депозитами, за рахунками до запитання, за депозитними сертифікатами тощо). Ці виплати набагато перевищують виплати за іншими статтями і становлять більш як половину операційних витрат.

Комісійні виплати — це виплати, які здійснює банк у процесі проведення своїх активних операцій і надання послуг клієнтам, а також витрати з ведення кореспондентських рахунків.

Витрати на валютні операції — це витрати на розрахункове обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

Неопераційні витрати включають: заробітну плату працівників банку, витрати на утримання приміщень та устаткування й інше.

До складу інших витрат належать витрати, які непередбачені іншими статтями. Це судові витрати, сплачені банком штрафи тощо.

Банківські менеджери повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня доходів та витрат банку як у цілому, так і за статтями з метою мінімізування витрат та отримання прибутку.

Банки заінтересовані в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:

·         підвищення рівня дохідності від використання кожної складової активів;

·         здійснення перерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід;

·         зменшення процентних та непроцентних витрат.

У світовій практиці існує багато показників, які характеризують прибутковість банківських установ. Найважливішими по­казниками прибутковості банку, що використовуються в Україні, є такі:

·         ROA — прибутковість банківських активів;

·         ROE — прибутковість акціонерного капіталу банку;

·         SPRED — процентна маржа.

ROA — це показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. Цей показник можна виразити такою формулою:

де ЧП — чистий прибуток банку;

А — активи банку.

ROA — показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються з завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи.

ROE — показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу банку і виражається формулою:

де ЧП — чистий прибуток банку;

Ка — акціонерний капітал банку.

ROE — показник, що характеризує дохідність акціонерного капіталу банку. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу.

SPRED — показник, що відображає, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гострою є конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить до скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за формулою:

Для аналізу прибутковості банків використовують також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПа) та чиста процентна маржа (ЧПМ).

Визначення прибутковості банківської установи неможливе без аналізу процентної маржі, тому розглянемо останній коефіцієнт докладніше.

Аналіз процентної маржі відбувається за такими напрямами.

1.      Порівняння фактичної процентної маржі з базовою (розрахунковою). Це дає змогу своєчасно визначити тенденцію зниження або збільшення процентного доходу.

2.      Аналіз змін у складових процентної маржі.

3.      Визначення параметрів, у межах яких зміни значення процентної маржі не потребують від керівництва банку прийняття конкретних заходів.

На розмір процентної маржі впливають такі чинники, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та інших вкладень. Крім того, розмір процентної маржі залежить від співвідношення кредитних вкладень та джерел їх утворення за строками платежів, а також за ступенем терміновості перегляду процентних ставок.

В економічних умовах України комерційні банки проводять політику плаваючих процентних ставок як за кредитами, так і за депозитами, що сприймається як апріорі. Це означає, що протягом дії, наприклад, депозитної угоди, банк може змінювати процентну ставку вкладнику в односторонньому порядку за умови попередження останнього. Однак така практика має бути тимчасовою, оскільки розмір процентної ставкисуттєвою і важливою умовою договору і зміна його має узгоджуватися з власником коштів — вкладником. Тому в практиці іноземних банків використовуються два види процентних ставок: фіксовані і плаваючі.

Фіксовані процентні ставки за депозитами, як правило, нижчі ринкових, але гарантують вкладнику фіксований дохід. А, наприклад, за комерційними середньостроковими кредитами, як правило, установлюється плаваюча процентна ставка. Така процентна ставка складається із двох частин. Перша частина — ставка пропозиції кредитних ресурсів на відомих міжбанківських ринках, наприклад процентна ставка на Лондонському міжбанківському грошовому ринку (LIBOR). Друга складова — це фіксована протягом дії кредитної угоди процентна ставка, яка залежить від категорії позичальника та встановлюється за домовленістю з останнім. У кредитних угодах, у яких передбачається використання плаваючих ставок, зі зміною ставки LIBOR змінюється відповідно і плата за користування кредитними коштами.

З погляду оцінки прибутковості банку аналіз його процентних ставок відіграє значну роль. Головним у цьому аналізі є розподіл активів та пасивів на такі групи:

1)      активи і пасиви, за якими відбувається повний перегляд процентних ставок при змінах ринкових умов;

2)      активи і пасиви, процентні ставки за якими можуть переглядатися протягом трьох місяців;

3)      активи і пасиви, процентні ставки за якими можуть змінюватися понад три місяці;

4)      активи і пасиви з повністю фіксованими ставками.

Перші дві групи активів і пасивів чутливі до зміни процентних ставок, останні дві — нечутливі. За стабільної фінансової ситуації в країні банки прагнуть витримувати баланс між вартістю активів і пасивів з фіксованими та плаваючими процентними ставками. Але така рівновага спостерігається досить рідко. Як правило, при зростанні процентних ставок банки заінтересовані у перевищенні обсягів чутливих до змін процентних ставок активів над відповідного ґатунку пасивами. У цьому разі виникає розрив, або дисбаланс, між групами активів і пасивів, який характеризує показник GAP. Якщо обсяг активів з чутливими процентними ставками більший від обсягу пасивів з чутливими процентними ставками, значення GAP позитивне, коли навпаки — від'ємне.

Визначення оптимального значення GAP, постійний аналіз змін у структурі активів і пасивів та процентних ставок, що їх характеризують, постають важливим напрямом банківської діяльноcті. В умовах фінансової нестабільності ризик зміни процентних ставок ускладнює роботу банківських менеджерів та суттєво впливає на можливість отримувати комерційним банком запланований обсяг прибутку.

4. Регулювання діяльності банків

Національний банк України регулює діяльність комерційних банків, встановлюючи вимоги щодо мінімального розміру капіталу, нормативів (капіталу, ризику, інвестування, розпорядження і валютною позицією), нормативів обов'язкового резервування коштів банківською системою.

Основним елементом капіталу комерційного банку є статутний капітал. Національний банк України встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку на час його створення і реєстрації. Надалі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банків змінюються.

На момент реєстрації банку мінімальний розмір статутного капіталу не може бути меншим:

·         для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро;

·         для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, а також для спеціалізованих ощадних та іпотечних банків, центрального кооперативного банку — 3 млн євро;

·         для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, а також для спеціалізованих інвестиційних та розрахункових (клірингових) банків — 5 млн євро;

·         для банків, створених з участю понад 50% іноземного капіталу, — 8 млн євро;

·         для банків із 100-відсотковою участю іноземного капіталу — 15 млн євро.

Одним із найважливіших показників фінансового стану банку є регулятивний капітал. Він має забезпечувати захист вкладів та фінансову стійкість і стабільну діяльність банку та є джерелом покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банк бере на себе в процесі діяльності.

До першої групи активів із ступенем ризику 0 % входять найбільш ліквідні активи:

·         готівкові кошти;

·         банківські метали;

·         кошти в Національному банку;

·         боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

·         нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

·         боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції.

До другої групи активів із ступенем ризику 10 % входять:

·         короткострокові та довгострокові кредити, надані центральним органам виконавчої влади;

·         нараховані доходи за кредитами, надані центральним органам виконавчої влади.

До третьої групи активів зі ступенем ризику 20 % входять:

·         боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

·         боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

·         кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

·         нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

·         короткострокові кредити та депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас, а також нараховані доходи за такими кредитами та депозитами.

До четвертої групи активів зі ступенем ризику 50 % належать:

·         кошти до запитання та нараховані на них доходи в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

·         короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади;

·         нараховані доходи за кредитами, надані місцевим органам виконавчої влади;

·         гарантійні депозити в інших банках (покриті);

·         зобов'язання з кредитування, надані банками, та інші зобов'язання, які надані клієнтам;

·         валюта та банківські метали, куплені, але не одержані.

До п'ятої групи активів зі ступенем ризику 100 % відносять найменш ліквідні активи, такі як:

·         прострочені нараховані доходи;

·         депозити, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

·         гарантійні депозити в інших банках (непокриті);

·         прострочена кредитна заборгованість;

·         короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

·         термінова та пролонгована кредитна заборгованість;

·         сумнівна дебіторська заборгованість.

НБУ може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу за станом на 1-ше число нового року залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти.

Одним із важливих інструментів вимірювання міцності фінансового стану банку та його надійності є нормативи капіталу (норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) і норматив адекватності основного капіталу (НЗ)).

Норматив адекватності регулятивного капіталу банку визначається як відношення регулятивного капіталу до сумарних активів та певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів під нестандартну заборгованість за всіма активними операціями.

Для розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження (0 %, 10, 20, 50 і 100 %).

Регулятивний капітал банку (НІ) складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Основний капітал складається з таких елементів:

·         фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

·         резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;

·         дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

·         емісійні різниці;

·         резервні фонди, що створюються згідно з законами України;

·         загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

·         прибуток минулих років;

·         прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Загальний розмір основного капіталу може бути зменшений на суму недосформованого резерву під можливі збитки. У разі отримання збитків від діяльності їх сума також зменшує розмір основного капіталу.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

·         резерви під стандартну заборгованість інших банків;

·         резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

·         результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

·         результат переоцінки основних засобів;

·         прибуток поточного року;

·         субординований капітал.

При розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більшим, ніж 100% основного.

Якщо банком придбані цінні папери з нефіксованим прибутком для продажу, зроблені інвестиції в капітал інших банків (у розмірі 10% і більше їх статутного капіталу) або кошти вкладені на умовах субординованого боргу, розмір регулятивного капіталу зменшується на балансову вартість таких активів.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) діючих банків має становити 120 млн грн.

Крім нормативу НІ, банки розраховують такі нормативи: адекватності регулятивного капіталу (Н2), адекватності основного капіталу (НЗ), миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдером (Н10), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НІ 1), загальної суми інвестування (НІ2).

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків установлені нормативи ризику валютної позиції: ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), ризику загальної довгої відкритої валютної позиції (НІ3-1), ризику загальної короткої відкритої валютної позиції (НІ3-2).100%,де Кр — капітал регулятивний;

 

А_1,2,3,4,5— активи відповідних груп кредитного ризику;

Р_н — резерв під нестандартну заборгованість за всіма активними операціями.

Нормативне значення показника Н2 діючих банків не може бути меншим 8 %.

Для діючих банків установлено перехідний період, протягом якого значення показника НІ має збільшитися та відповідати таким значенням:

за станом на 01.01.2003 — 9 %; 01.01.2004— 10 %; 01.01.2005 — 11 %; 01.01.2006— 12%.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: протягом перших 12-ти місяців — не менше 15 %, надалі — не менше 12 %.