Банківськи операції Конспект_ лекций. Конспект лекцій з дисципліни Банківські операції
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Особливості відкриття рахунків у іноземній валюті. В іноземній валюті відкриваються поточні та депозитні (вкладні) рахунки в уповноважених банках для тих самих категорій клієнтів, що й поточні та депозитні рахунки в національній валюті, включаючи рахунки типу «Н» та «П». За поточними рахунками в іноземній валюті здійснюються розрахунково-касові операції, дозволені чинним законодавством. Це, зокрема, розрахунки між юридичними особами (резидентами та нерезидентами), пов'язані з зовнішньоекономічною діяльністю, та операції на валютному ринку України; надходження готівки; виплата готівки в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями, за переказами з-за кордону та за чеками і пластиковими картками фізичним особам (резидентам і нерезидентам); виплата авторських гонорарів, оплата праці нерезидентів; перерахування коштів за межі України на проведення виставок, конференцій, за навчання, лікування, членських внесків, пенсій, аліментів, спадщини тощо. Перелік таких операцій може збільшуватися чи зменшуватися залежно від зміни валютної політики в країні. Відкриття поточного рахунку в іноземній валюті для підприємств-резидентів здійснюється на підставі таких самих документів, що й відкриття поточних рахунків у національній валюті. Якщо рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, в якому відкритий рахунок у національній валюті, то клієнт може надати банку тільки заяву та картку зі зразками підписів. Решту документів можна не подавати. Відкриття поточного рахунку в іноземній валюті для фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) здійснюється на підставі договору та надання таких самих документів, що й при відкритті поточних рахунків у національній валюті, а також документів, що засвідчують особу клієнта. Тільки для осіб-нерезидентів додатково потрібно подати копію легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття такого рахунку, якщо це в передбачено міжбанківськими угодами або законодавством тієї країни. При відкритті поточних рахунків у іноземній валюті для фізичних осіб-нерезидентів має бути підтвердження джерел походження цієї валюти. Поточні рахунки в іноземній валюті для представництв та установ іноземних фірм, організацій (нерезидентів), включаючи військові частини Чорноморського флоту РФ, відкриваються на підставі тих самих документів, що й рахунки відповідно типу «Н», «П», крім копій індивідуальної ліцензії регіональної установи НБУ на ведення рахунку. Поточні рахунки в іноземній валюті для іноземних інвесторів відкриваються на підставі тих самих документів, що й рахунки в національній валюті, а саме: заяви; картки зі зразками підписів уповноважених осіб, засвідчених нотаріально; копії легалізованого статуту, засвідченої нотаріально; копії легалізованого документа іноземної держави, що підтверджує реєстрацію юридичної особи, засвідченої нотаріально. Якщо інвестор – фізична особа, то два останні документи він не подає. Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються для тих категорій фізичних осіб (резидентів та нерезидентів ), що й поточні рахунки, на підставі договору між банком та клієнтом і за умови подання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу .З 1995 по 1998 рр. банки мали право відкривати для фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) анонімні Депозитні валютні рахунки, які відкривалися без подання документа, що засвідчує особу. В умовах широкої тінізації економіки та доходів анонімні рахунки користувалися популярністю у населення. З 1998 р. вони були скасовані, замість них введені кодовані рахунки, які, власне, є рахунками на пред'явника і втратили анонімність. З 2001 р. кодовані рахунки теж скасовані. Одержавши від клієнта заяву та інші документи на відкриття рахунку будь-якого виду, банківські працівники вивчають їх на предмет відповідності вимогам чинних нормативних актів Національного банку України (щоб не допустити відкриття рахунку фіктивним підприємствам) та відповідності цілям стратегії даного банку. Так, якщо банк у своїй стратегії розвитку орієнтується переважно на обслуговування підприємств великого і середнього бізнесу, то він може обмежувати обслуговування підприємств малого бізнесу і фізичних осіб і відмовляти їм у відкритті рахунків. Працівники банку також звертають увагу на фінансовий стан клієнта. Якщо він постійно порушує платіжну дисципліну, є збитковим, має борги перед бюджетом тощо, банк може відмовити у відкритті рахунку, оскільки у нього будуть виникати додаткові витрати та ускладнення при організації платіжних потоків. Особливу увагу працівники банків повинні приділяти тим вимогам нормативних актів, що спрямовані на запобігання відкриттю фіктивних підприємств. Зокрема, адреса підприємства, вказана в картці зі зразками підписів, має відповідати адресі в статуті та свідоцтві про реєстрацію, Документи на відкриття рахунку банку повинен подати особисто керівник чи головний бухгалтер, пред'явивши паспорт. Копії перших чотирьох сторінок цього паспорта зберігаються у справі про відкриття рахунку .Підписи на заяві про відкриття рахунку звіряються з підписами у картці зі зразками підписів та в паспорті. У разі виявлення підроблених (недостовірних) документів банк мусить повідомити про це органи внутрішніх справ і відмовити у відкритті рахунку. За відсутності претензій до клієнта керівник банку приймає рішення про відкриття рахунку , про що робиться запис на заяві клієнта з зазначенням номера рахунку та дати відкриття. Протягом трьох робочих днів з дати відкриття рахунку установа банку має повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації клієнта (для підприємств та їх відокремлених підрозділів) чи за місцезнаходженням цього банку (для деяких інших установ ). Про відкриття рахунків банк також повідомляє Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків. Податкові органи, одержавши вказані повідомлення, реєструють власників рахунків, роблять про це відповідний запис на повідомленні і повертають його банку. При відкритті кількох рахунків у національній валюті їх власник повинен визначити протягом трьох робочих днів один з них як основний і обліковувати на ньому заборгованість, що списується у безспірному порядку .Номер цього рахунку його власник повідомляє податковому органу , в якому він зареєстрований як платник податку, податковому органу за місцем своєї реєстрації та банкам, де відкриті додаткові поточні рахунки в національній та іноземній валюті. Банки, що відкривають клієнту додаткові рахунки та рахунки в іноземній валюті, мусять повідомити про це протягом трьох робочих днів банк, в якому відкрито основний рахунок, та податковий орган. З відкриттям рахунків банк укладає з клієнтом договір на розрахунково-касове обслуговування, яким передбачаються права та зобов'язання сторін, їх відповідальність за порушення умов договору і форми та порядок розрахунків, порядок розгляду спорів тощо. Фізичні особи – резиденти У країни мають право відкривати рахунки за межами України, розміщувати на них валютні цінності і здійснювати за ними операції лише на підставі індивідуальної ліцензії, одержаної від установ НБУ. Обслуговування рахунків. З дати відкриття поточного рахунку, вказаної на заяві клієнта, банк може здійснювати на ньому операції з зарахування коштів у готівковій та безготівковій формі. Видаткові операції, тобто списання грошей з рахунку, банк має право здійснювати після одержання повідомлення від податкового органу про взяття клієнта на податковий облік. У разі зміни номера будь-якого рахунку установа банку, в якій відкрито цей рахунок, зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку протягом трьох робочих днів з дати зміни номера рахунку. Клієнт банку має право змінити свій основний рахунок. Якщо при цьому у нього буде податкова заборгованість, то він зобов'язаний подати в установу банку, котра веде картотеку заборгованості, письмову згоду від податкового органу, в якому він зареєстрований як платник податків, та від установи банку, в якій відкривається новий основний рахунок, на переведення картотеки заборгованості в цей банк. Грошові кошти, що надійшли на адресу клієнта, банк зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня зарахувати на його рахунок. У разі наявності грошей на рахунку клієнта банк повинен негайно – протягом операційного дня – виконати розпорядження клієнта про списання грошей з рахунку для оплати його боргових зобов'язань. Якщо таке розпорядження надійшло в банк після завершення операційного дня, то воно виконується наступного дня. Усі надходження коштів на поточний рахунок обліковуються в його кредитовій стороні – виручка від реалізації продукції, наданих послуг та виконаних робіт, виручка від продажу цінних паперів та проценти за ними, виручка від продажу іноземної валюти, одержані банківські позички, кошти з закритих депозитних рахунків тощо. Усі платежі з поточного рахунку обліковуються в його дебетовій стороні – оплата купленої сировини, матеріалів, інших цінностей, одержаних послуг чи виконаних робіт, одержання готівки для оплати праці, витрат на відрядження, господарських витрат, платежі та збори до бюджету та позабюджетних фондів, погашення кредитів та сплата процентів за ними тощо. Доручення платника на перерахування коштів приймаються банком виключно за наявності достатнього залишку коштів на його рахунках. Виняток становлять вимоги органів стягнення податків на перерахування до бюджету та позабюджетних цільових фондів сум податків і зборів, інших обов'язкових платежів. Такі документи приймаються банком і оплачуються в межах наявних коштів на рахунках платників, а в неоплаченій частині ці документи повертаються стягувачам. Якщо на рахунки підприємства помилково зараховані кошти, воно повинно повернути їх платникам в п'ятиденний строк. Порядок здійснення безготівкових платежів та готівкових виплат за рахунками клієнтів детально розглядатиметься в розділах 3.3 та 3.6. Закриття рахунків. Банки закривають поточні рахунки підприємств у національній та іноземній валюті на підставі: · заяви власника рахунку; · рішення органу, на який покладено обов'язки щодо ліквідації підприємства; · рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства; · інших обставин, передбачених чинним законодавством чи договором між банком та клієнтом. У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, а всі додаткові рахунки закриваються. Якщо на рахунку, що закривається, є залишок коштів, то підприємство повинно платіжним дорученням переказувати їх на інший рахунок, спеціально відкритий для цих цілей. Після закриття рахунку клієнта документи (справа), на підставі яких відкривався рахунок, залишаються в установі відповідного банку. Операцію закриття рахунку слід відрізняти від його переоформлення, яке здійснюється при реорганізації підприємства. Для переоформлення поточного рахунку клієнт зобов'язаний подати в банк ті самі документи, що й при відкритті рахунку. Поточні рахунки фізичних осіб у національній та іноземній валюті закриваються на підставі їх заяви, у разі смерті та в інших випадках, передбачених договором або чинним законодавством. Залишки коштів на рахунку видаються готівкою або переказуються на інший рахунок за розпорядженням власника, чи спадкоємців. Закриття депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті юридичних та фізичних осіб здійснюється: · при закінченні строку депозиту (вкладу), на який був укладений договір; · при достроковому розірванні договору однією зі сторін, якщо така можливість передбачена договором; · у разі смерті власника (для фізичних осіб). В обох випадках кошти з депозитних рахунків юридичних осіб разом з процентами переказуються на поточний рахунок власника депозитного рахунку. Видача коштів готівкою юридичній особі при закритті її депозитного рахунку не дозволяється. З вкладних рахунків фізичних осіб при їх закритті кошти, включаючи проценти, можуть бути видані: · готівкою; · переказуванням на інші рахунки за розпорядженням власників або спадкоємців. Якщо закривається вкладний рахунок фізичної особи-нерезидента, то переказування коштів можливе лише на його власний поточний рахунок. При достроковому закритті депозитного (вкладного ) рахунку юридичної та фізичної особи з її ініціативи банк не виплачує процентів взагалі або ж виплачує на рівні процентів, установленому для поточних рахунків. Протягом трьох робочих днів після закриття поточних, бюджетних та депозитних рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв) банк зобов'язаний повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку. 3. Безготівкові міжгосподарські розрахунки Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту , реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються між собою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції – розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться. За товарними операціями форми розрахунків, порядок платежу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зобов'язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов'язковим і надзвичайно важливим розділом кожного такого договору. Тому тут підприємства мають широкі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків та способів платежу. За нетоварними операціями порядок платежу та відповідальність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповідними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені. Правильний вибір форми розрахунків та способу платежу за товарними операціями є надзвичайно важливою справою як для платника (покупця, боржника), так і для одержувача платежу (продавця, кредитора). Платники повинні: захистити себе від непоставки оплачених товарів чи поставки товарів з якісними характеристиками, що не відповідають договірним; купити товари навіть за відсутності достатньої суми платіжних засобів; звести до мінімуму свої витрати на оплату зобов'язань та ін. Одержувачі грошей повинні: захистити себе від ризику неплатежу з боку покупців (боржників); створити сприятливі розрахункові передумови для реалізації своєї продукції (робіт, послуг) і не втратити вже завойований сектор ринку; мінімізувати свої витрати на здійснення розрахунків з контрагентами тощо. Платіжні інструменти. Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розрахунків можливість успішно виконувати вказані вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних інструментів, кожний з яких має певні переваги та недоліки. Враховуючи їх та зважаючи на свій реальний фінансовий стан і характер конкретної товарної операції, кожний з контрагентів товарних операцій може вибрати найбільш надійний та зручний для себе платіжний інструмент та визначити умови його застосування. Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків (м. Базель, Швейцарія), що застосовується у багатьох країнах, усі платіжні інструменти можна розділити на такі групи: 1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів: – доручення про кредитовий переказ у системі «жиро»; – доручення про кредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат; – постійні доручення; – доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT; 2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів: – векселі; – чеки; – прямі дебітові списання; – банківські трати; – інші; 3) пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів. Платіжні інструменти з кредитовим переказом коштів рухаються в тому самому напрямку, що й сам платіж — від платника до одержувача. Платник є ініціатором платіжної операції та емітентом відповідного інструменту. Це дає йому можливість якнайкраще проконтролювати відносини з контрагентом і захистити свої інтереси. Платіжні інструменти з дебетовим переказом коштів рухаються у зворотному відносно платежу (руху грошей) напрямку. Одержувач грошей є ініціатором платіжної операції та емітентом такого інструменту. Це дає йому можливість тримати під контролем свої відносини з контрагентом, впливати на їх реалізацію і захищати свої інтереси. Проте зазначені відмінності та переваги кредитових та дебетових інструментів не завжди реалізуються на практиці. Так,якщо одержувач грошей (продавець товарів) вимагає від покупця попередньої оплати і вона здійснюється кредитовим переказом, то переваги цього інструменту для покупця втрачаються: він не має можливості попередньо перевірити відповідність поставки товарів умовам договору. В Україні платіжні інструменти, що застосовуються при безготівкових розрахунках, заведено називати розрахунковими документами. Перелік їх значно вужчий, ніж у світовій практиці, і базується переважно на кредитовому переказі коштів. Це зумовлено головним чином хронічною платіжною кризою, що охопила економіку України в перехідний період, унаслідок чого продавці товарів примушують платників здійснювати попередню оплату кредитовими інструментами. Дебетові інструменти, такі як вексель та чек, хоч і застосовуються в українській практиці, проте не набули значного поширення. Сьогодні в безготівкових міжгосподарських розрахунках в Україні застосовуються такі розрахункові документи: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі. Розрахунковими документами звичайно називають складені на папері за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами з дорученням (чи з вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей. Вони строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів. Значна частина реквізитів є спільною і обов'язковою для всіх документів. До обов'язкових реквізитів належать: ¾ назва документа; ¾ номер, число, місяць та рік виписки документа; ¾ повна та скорочена назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів за ЄДРПОУ; якщо платник є нерезидентом, то вказується країна його реєстрації; ¾ назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО (коди банків); ¾ сума платежу (словами та цифрами); ¾ призначення платежу — для перерахування чи одержання грошей, посилання на документ, на підставі якого здійснюється платіж (договір, рахунок тощо); ¾ підписи керівника та головного бухгалтера платника (чи одержувача) та відбиток печатки; ¾ коди бюджетної класифікації та строк платежу (при пере рахуванні коштів до бюджету); ¾ сума податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість». Реквізити векселя дещо відмінні від названих і будуть розглянуті в наступній главі. Правильному оформленню розрахункових документів банківські установи приділяють велику увагу, щоб захистити інтереси учасників платіжних відносин. Чинним положенням про безготівкові розрахунки визначені основні вимоги до їх оформлення: ¾ мають бути заповнені всі реквізити кожного документа; ¾ кількість виписаних копій документів має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу; ¾ жодні виправлення і підчистки, факсимільні підписи не допускаються; ¾ в даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць — словами; ¾ назва платника повинна точно збігатися з указаною в його зареєстрованому статуті; ¾ розрахунковий документ повинні підписувати особи, яким надано таке право статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунку. Порушення будь-якої з цих вимог може свідчити про недостовірність розрахункового документа і незаконність платіжної операції, що дає банку підстави не приймати такі документи до виконання. Сам банк не має права вносити виправлення в розрахункові документи. Відповідно до видів розрахункових документів та порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків:платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, акредитивами, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями. За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися кілька способів платежу. Кожний з них визначається порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов'язань. За цим критерієм розрізняють такі способи платежів; негайний, коли кожна поставка товарів оплачується негайно, і з відстрочкою платежу, коли товар продається в кредит; за рахунок власних коштів платника з його поточного рахунку чи за рахунок банківського кредиту; попередній, коли кошти перераховуються одержувачу до відвантаження товарів; за кожною окремою поставкою чи за сукупністю поставок за певний час відповідно до договору (плановий платіж);пряме перерахування коштів чи залік взаємних вимог. |