Банківськи операції Конспект_ лекций. Конспект лекцій з дисципліни Банківські операції
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Тема 3: Розрахунково-касові операції банків 1. Загальні основи операцій банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів 2. Ведення рахунків клієнтів 3. Безготівкові міжгосподарські розрахунки 4. Міжбанківські розрахунки 5. Розрахунки з використанням пластикових карток 6. Касові операції 1. Загальні основи операцій банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків – і пасивна, і активна, і надання послуг – неминуче супроводжується здійсненням платежу , отже – розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі чи касові операції. За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності. Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового .стану, а в кінцевому підсумку – для підвищення життєвого рівня населення. Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг. Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам ( фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов'язання. Платіжна система в широкому розумінні – це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. У становлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх у рівні умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дійової та надійної платіжної системи є одним із ключових економічних завдань держави. Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту. В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення Платежу; формування та передавання інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп'ютерних систем зв'язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту , передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу, на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання-видавання готівки по рахунках клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості. Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують .банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо ). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованою формою, заведено називати розрахунковим документами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, заведено називати платіжними картками[1]. Інколи до платіжних інструментів відносять також паперові гроші, розмінну монету , безготівкові кошти на банківських рахунках[2]. Це надає їм надто широкого трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, котрі є технічними знаряддями здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас слід зауважити, що інколи буває важко визначити її на практиці. Так, вексель та чек при їх передаванні по індосаменту використовуються як засоби платежу , тобто як гроші, а при їх інкасації в банку – як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей по рахунках чи видача готівки. Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи: · економічні агенти (юридичні особи) – власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівково ) та право вибору банку , в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі[3]; · зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний клієнт має право відкрити кілька рахунків у різних банках та право на збереження в таємниці стану його рахунків; · переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету, як це було в Україні до 2001 р.; · форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції; · строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції; · відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень. Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків. Так, в Україні тривалий час обов'язковим є зберігання юридичними особами своїх грошових коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише шляхом переказування коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті й один – в іноземній. З 1998 р. підприємства мають право мати по два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. З 2001 р. підприємства , можуть самостійно визначати черговість платежів зі своїх рахунків, оскільки Законом «Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» скасована обов'язкова черговість платежів та безспірне списання коштів з рахунків платників. Самі підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті і майже не застосовують оплату з відстрочкою платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас широкого застосування набули бартерні відносини, за яких взагалі відпадають розрахункові операції банків. 2. Ведення рахунків клієнтів Ведення банками рахунків клієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їх розрахунково-касового обслуговування. весь процес ведення рахунків умовно можна розділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків. Відкриття рахунків. Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Перші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній – тільки в національній. Банки відкривають рахунки у національній валюті для таких груп клієнтів: · юридичні особи та фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності (далі – підприємства) – резиденти, зареєстровані в установленому порядку; · філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи підприємств-резидентів, зареєстровані в установленому порядку (далі – підрозділи підприємств ); · представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземні інвестори. · фізичні особи (резиденти та нерезиденти). У веденні рахунків цих чотирьох груп клієнтів є як спільні риси, так і певні відмінності, передбачені чинними нормативними актами Національного банку України. Установи банків та їхні клієнти при веденні рахунків повинні чітко дотримуватися вимог указаних нормативних актів. Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними. Ці рахунки найчастіше використовуються у банківській практиці, за ними здійснюється переважна частина міжгосподарських платежів та платежів населення, що проходять через банківську систему. До поточних належать також карткові рахунки, за якими здійснюються операції за платіжними картками. Підприємство, одержавши згоду вибраного банку на розрахунково-касове обслуговування, Подає йому такі документи для відкриття рахунку: 1. заяву за встановленою формою, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства (див. рис. 3.1 ); 2. засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію; 3. засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту; 4. копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік податковим органом; 5. картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи (див. рис. 3.2); 6. нотаріально засвідчену копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України. Якщо підприємство створене як господарське товариство, колективне підприємство чи громадське об'єднання, то воно зобов'язане подати банку також нотаріально засвідчену копію установчого договору чи копію протоколу загальних зборів засновників. Орендні підприємства подають також засвідчену нотаріально копію договору оренди, довірчі товариства – ще и копію ліцензії на право здійснення операцій з приватизаційними паперами. На етапі створення підприємства у формі господарського товариства йому відкривається тимчасовий рахунок для зарахування коштів, що вносяться засновниками до статутного фонду .Для цього банку подається заява, підписана одним із засновників, уповноваженим вести операції за цим рахунком, копія установчого договору, засвідчена нотаріально, і рішення зборів засновників про призначення уповноваженої особи. Після реєстрації такого підприємства й одержання банком відповідних документів цей рахунок починає функціонувати як постійний поточний рахунок. Фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, відкривають поточні рахунки на своє ім'я, для чого подають банкам: ¾ заяву; ¾ копію свідоцтва про державну реєстрацію; ¾ картку зі зразком підпису , засвідчену працівником банку, що відкриває рахунок, чи нотаріально; ¾ документ, що засвідчує особу; ¾ копії документів про взяття на податковий облік та про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчені нотаріально чи органами, що їх видали. Такі підприємці можуть надавати право іншим особам розпоряджатися своїм рахунком за довіреністю, що засвідчена нотаріально. · Фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, відкривають поточні рахунки у національній валюті для зберігання вкладів «до запитання» та здійснення розрахунково-касових операцій за ними. Ці рахунки відкриваються для таких категорій фізичних осіб: · резидентам: громадянам України, іноземцям та особам без, громадянства, що мають посвідку на проживання в Україні; · нерезидентам: громадянам України, що постійно проживають за межами України; іноземцям та особам без громадянства, що проживають в Україні за відкритою візою строком до одного року та одержують платню за свою працю згідно з трудовою угодою (контрактом) у гривнях або отримали спадщину в Україні чи прибуток від своїх інвестицій в Україні. Для відкриття поточного рахунку фізична особа подає банку такі документи: заяву за встановленою формою; документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, що його замінює); картку зі зразком підпису, який учиняють у присутності працівника банку, що відкриває рахунок; довідки податкового органу про ідентифікаційний номер; договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку. Власник рахунку (резидент) може давати довіреність іншій особі (резиденту) на здійснення операцій за його рахунком. Така довіреність засвідчується нотаріально чи уповноваженою особою банку. Фізичні особи-резиденти за своїми поточними рахунками можуть здійснювати широке коло операцій у готівковій та безготівковій формі: · зарахування доходів, одержаних у формі оплати праці, виплати пенсій, стипендій, допомог, авторських гонорарів, оплати наукових робіт та винаходів; · зарахування орендної плати та виручки від реалізації житла, рухомого і нерухомого майна, іноземної валюти, сільськогосподарської продукції; · зарахування страхових виплат, відшкодування збитків, заподіяних унаслідок каліцтва та в разі втрати годувальника; · видача готівки; · платежі з рахунків за послуги, одержані від юридичних та фізичних осіб, за куплені товари, цінні папери, іноземну валюту; · платежі до державного і місцевого бюджетів, до позабюджетних фондів; · платежі до статутних фондів підприємств, у створенні яких бере участь власник рахунку; · переказування коштів на інший власний рахунок (поточний чи депозитний) та на рахунки інших фізичних осіб (крім нерезидентів); · інші платежі, що не суперечать чинному законодавству. Фізичні особи-нерезиденти за своїми поточними рахунками можуть здійснювати ті самі операції, що й особи-резиденти, а також деякі додаткові операції, зумовлені їх статусом нерезидентів, зокрема: · зарахування коштів, отриманих унаслідок іноземної інвестиції в Україну; · переказування на рахунок юридичної особи-резидента реінвестицій відповідно до чинного законодавства України. Нерезиденти при зарахуванні готівки в гривнях на свої поточні рахунки повинні подати підтвердження джерел її походження. Депозитні (вкладні) рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк. Для підприємств та їхніх відокремлених підрозділів такі договори укладаються у формі окремого документа, в якому чітко визначається розмір та строк депозиту, рівень процентної ставки, обов'язки сторін, порядок виплати доходу та повернення коштів при закритті рахунку тощо. На відкритий депозитний рахунок, кошти переказуються з поточного рахунку його власника і після закінчення строку повертаються на поточний рахунок, якщо договір не буде продовжений Переказуванням на поточний рахунок чи зарахуванням на поповнення депозиту виплачуються проценти за депозитними вкладами. За депозитними рахунками забороняється проводити безготівкові розрахункові операції та видавати готівку. Депозитні рахунки для фізичних осіб заведено називати вкладними. Вони відкриваються тим самим категоріям фізичних осіб, що й поточні рахунки. Для осіб-нерезидентів вкладні рахунки відкриваються за умови підтвердження джерел походження готівки в гривнях, що вкладається, чи перерахування коштів з власного поточного рахунку. Для відкриття вкладного рахунку банк укладає з клієнтом договір з видачею йому вкладного документа. Ним може бути ощадна книжна (іменна чи на пред'явника) або окремий документ, що засвідчує укладення договору .Фізичним особам-нерезидентам видається лише іменна ощадна книжка. Фізична особа-резидент може відкрити вкладний рахунок для іншої фізичної особи-резидента та нерезидента, а фізична особа-нерезидент – для іншої фізичної особи-нерезидента. У цих випадках рахунок відкривається на підставі подання особою, яка відкриває рахунок, документа, що засвідчує особу , та укладення нею договору з банком. Кошти на вкладні рахунки можуть вкладатися: · готівкою; · переказуванням з власного поточного рахунку (в національній чи іноземній валюті); · переказуванням з власного вкладного рахунку в іншому банку. Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання. Відкриття бюджетних рахунків здійснюється на підставі дозволів, які видаються фінансовими органами – розпорядниками бюджетних коштів, а також заяви клієнта про відкриття рахунку, картки зі зразками підписів осіб – розпорядників рахунків та відбитком печатки. Якщо даний клієнт має в цій установі банку поточний рахунок, то бюджетний рахунок йому може бути відкритий лише на підставі заяви без подання інших документів. Запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету спричинило закриття в 1999-2000 рр. бюджетних рахунків у банках для бюджетних установ і відкриття їм в органах казначейства реєстраційних рахунків. Для обліку власних коштів бюджетних установ там же їм відкриті спеціальні реєстраційні рахунки. У зв'язку із входженням України у світовий політичний та економічний простір у ній створено та функціонує значна кількість дипломатичних, консульських, торговельних та інших представництв, представництв міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб-нерезидентів, включаючи банки, організації та установи, які залучаються до реалізації програм та проектів міжнародної технічної допомоги. Усі ці представництва та установи не здійснюють на території України підприємницької діяльності від свого імені і не мають власних грошових доходів. У подібному становищі перебувають і військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, які утримуються за бюджетні кошти РФ. Тому всім таким клієнтам банки не можуть відкривати звичайні поточні чи бюджетні рахунки, а відкривають дещо специфічні рахунки, які називаються рахунками типу «Н» та типу «П». Рахунок типу «Н» більше подібний до бюджетного рахунку і відкривається представництвам і установам, які не займаються підприємницькою діяльністю ні від свого імені, ні від імені та за дорученням організації чи фірми, яку вони представляють на території України, та військовим частинам Чорноморського флоту РФ, що дислокуються на території України. Рахунок типу «П» подібний до поточного рахунку і відкривається для представництв іноземних фірм-нерезидентів, що здійснюють (повністю чи частково ) підприємницьку діяльність на території України, від імені фірм, яких вони представляють, не будучи юридичними особами. Для відкриття рахунків типу «Н» та «П» клієнти банків подають такі документи: · заяву на відкриття рахунку; · картку зі зразками підписів уповноважених осіб та відбитком печатки; · копію індивідуальної ліцензії на відкриття відповідного рахунку, виданої регіональним управлінням НБУ і засвідченої нотаріально; · копії документів, що підтверджують акредитацію чи легальність діяльності відповідного представництва в Україні. За рахунками типу «Н» здійснюються розрахунково-касові операції, пов'язані з надходженням та витрачанням коштів на утримання представництв, військових частин Чорноморського флоту РФ та виконання статутної діяльності юридичних осіб-нерезидентів в Україні, включаючи реалізацію програм та проектів технічної допомоги. Основним джерелом надходження коштів на цей рахунок є виручка від реалізації іноземної валюти, одержаної від відповідної особи-нерезидента. За рахунками типу «П» здійснюють ті самі операції і за тими ж правилами, що й за поточними рахунками резидентів України, за винятком купівлі іноземної валюти на валютному ринку України та інвестицій. Оплата купівлі іноземної валюти з цього рахунку дозволяється у таких випадках: · якщо куплена валюта переказується на рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якого представляє клієнт банку в Україні; · якщо валюта оплачується за кошти, отримані від продажу товарів (послуг) в Україні, від нарахування процентів за депозитними рахунками та за рахунками типу «П».; · якщо куплена валюта зараховується на власний рахунок в іноземній валюті для використання на власні потреби (оплата праці нерезидентів, оплата відрядження тощо). З указаного рахунку не дозволяється здійснювати інвестиції в Україні, інші операції, заборонені чинним законодавством. |