Римське_приватне_право_курс_лекцій. Курс лекцій тема Предмет і значення вивчення Римського приватного права
 Скачать 0.75 Mb.
|
|
Тема 7. Загальне вчення про зобов’язання і договір В Римі зобов’язання оформляли (були формою майнових відносин), а також застосовувались як спосіб покарання у випадку порушення особистих чи майнових прав. В римському праві зобов’язання називалися obligatio. Зобов’язання – правовий зв’язок двох осіб – кредитора (creditor) і боржника (debitor), в силу якого кредитор має право вимагати, а боржник зобов’язаний щось зробити, дати, надати кредиторові, утриматись від вчинення певних дій. Змістом зобов’язання є право кредитора і відповідний обов’язок боржника – права і обов’язки сторін. 30 Предметом зобов’язання є дія або бездіяльність, які мають юридичне значення, породжують правові наслідки. Види зобов’язань: – за критерієм розподілу прав і обов’язків між сторонами зобов’язання поділяють на односторонні і двосторонні. Якщо в двосторонніх зобов’язаннях права і обов’язки розподіляються рівномірно між сторонами, то зобов’язання називаються синалагматичними. – за підставами виникнення зобов’язання поділялися на такі, що виникали з договору, ніби з договору, з делікту, ніби з делікту. – зобов’язання, забезпечені позовним захистом – цивільні або преторські; не забезпечені позовним захистом – натуральні. – зобов’язання подільні і неподільні. – роздільні зобов’язання (альтернативні). – зобов’язання родові та видові. – зобов’язання також поділяються на активні і пасивні, на дольові і солідарні. Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто на виникнення, зміну або припинення прав і обов’язків, називаються правочинами. Сторони в зобов’язанні. Заміна сторін Зобов’язання носили особистий характер і у такі правові відносини не можна було вступати через представника. У зв’язку з тим, що в зобов’язанні брало участь кілька осіб боржників чи кілька осіб кредиторів, чи кілька осіб кредиторів з одного боку і кілька боржників – з другого, то виникали зобов’язання дольові і солідарні. Якщо виступало декілька кредиторів, то зобов’язання – активне; декілька боржників – пасивне. У дольовому зобов’язанні кожен з боржників ніс відповідальність тільки за ту частину боргу, яка припадала на його частку. Солідарні – при яких кредитор мав право вимагати від будь-кого з кількох боржників виконання зобов’язання в повному обсязі. Заміна сторін у зобов’язанні: новація, яка полягала в тому, що за погодженням з боржником кредитор передавав своє право вимоги третій особі (з її згоди). 31 цесія – це перенесення права вимоги кредитора на іншу особу без погодження з боржником. Виконання зобов’язання Звичайним способом припинення зобов’язання було їх виконання. Існували також вимоги, які були обов’язковими. І. Платіж (solutio). ІІ. Зобов’язання вважається виконаним за умови, що це виконання прийняв сам кредитор. ІІІ. Виконання має відповідати змісту зобов’язання. IV. Місце виконання. V. Час виконання. Зобов’язання не виконане в обумовлений строк вважалося невиконаним. Виконане, але із запізненням (простроченням) – неналежно виконане. Наслідком невиконання або неналежного виконання зобов’язання – обов’язок боржника повернути кредиторові заподіяну ним шкоду. Забезпечення зобов’язань Правові засоби забезпечення виконання зобов’язань: застава, завдаток, неустойка, інтерцесія. Договір – одна із підстав виникнення зобов’язань Договір (contractus) – двостороння угода двох або більше осіб, спрямована на досягнення певного правового результату – здійснення певної дії або утримання від неї. Обов’язковою ознакою договору є позовний захист (actio). Тому розрізняють контракти і пакти. Пакти – неформальні угоди, які не мали позовного захисту і юридичного значення. Контракти – формальні угоди, які визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом. З часом склалась система контрактів, які були поділені на чотири групи за способом укладення: 1) вербальні (словесні) «verba» – слово; 2) літеральні (письмові) «literae» – буква; 32 3) реальні (res – річ, передача речі); 4) консенсуальні (consensus – угода, досягнення згоди). Вони починали діяти: перші – з моменту усної домовленості; другі – з моменту укладення письмової угоди; треті – з моменту передачі речі; четверті – з моменту досягнення згоди взагалі. Згодом певні умови забезпечуються позовним захистом і виникає нова група договорів – безіменні. Найпоширенішими з них є міна, оцінний договір. Види договорів Строгого права Доброї совісті Договори односторонні і двосторонні. Платні – коли майнову вигоду мають обидві сторони (купівля-продаж). Безоплатні – тільки одна сторона (безпроцентна позика). Дискретний – кауза (мета) ясна. Абстрактний – не чітко виражена мета (causa) при новації. Формальні – коли законом вказано на конкретні вирази волі (передбачена манципація). Неформальні – не вказано (консенсуальні, контракти). Умови дійсності договору в римському приватному праві Обов’язковими умовами є такі: 1) наявність волі сторін, спрямованої на укладення договору; 2) законність договору; 3) дотримання форми договору; 4) визначеність змісту договору; 5) мета (предмет) договору і можливість її досягнення. Зміст договору Елементи, які складали зміст договору могли бути: істотні (необхідні); звичайні; випадкові. І. суттєві (істотні), без яких нема самого договору 33 ІІ. випадкові елементи договору (з’являються в договорі лише за бажанням обох сторін). ІІІ. звичайні елементи, без яких договір не втрачав юридичної сили. Порядок укладення договору Для укладення договору потрібна пропозиція – оферта з одного боку і – акцепт – прийняти її – з другого. Тема 8. Окремі види договорів Консенсуальні контракти Види консенсуальних контрактів: купівля-продаж, найм, доручення, товариства. Договір купівлі-продажу – консенсуальний контракт, згідно з яким продавець зобов’язується передати покупцеві у власність якусь річ, товар, а покупець зобов’язується заплатити продавцеві певну грошову суму. Договір найму: найм речей; найм послуг або робочої сили вільної людини; замовлення (підряд). Договір найму речей – одна сторона (наймодавець) зобов’язується надати іншій стороні (наймачеві) річ у тимчасове користування, і наймач зобов’язується сплатити за користування річчю певну винагороду, а після закінчення договору передати річ наймодавцеві. Найм плодоносний називається орендою. Договір найму послуг або робочої сили – консенсуальний контракт, за яким одна особа (найнятий) віддає в розпорядження іншій особі (наймачеві) свою робочу силу, свою працю за певну винагороду. Договір підряду (або замовлення) – консенсуальний контракт, за яким одна сторона (підрядник) бере на себе зобов’язання виготовити для іншої (замовника) певну річ за грошову винагороду. Договір доручення, за яким одна особа (довіритель) доручає іншій особі (довіреному) виконання якоїсь справи або цілої низки справ. Договір товариства – договір, за яким дві або більше осіб погоджувалися спільно брати участь у досягненні якоїсь мети, дозволеної правом, корисної суспільству і самим товаришам, які брали у ньому участь. Реальні контракти Види реальних контрактів у Римі: позика, позичка, поклажа, застава. 34 Позика – реальний контракт, при якому одна сторона (кредитор або позикодавець) передає іншій стороні (боржнику або позикоодержувачу) речі, визначені родовими ознаками (гроші, зерно, вино) у власність із зобов’язанням повернути кредитору в тій же кількості й такого ж роду та якості у встановлений строк або на вимогу. Позичка – договір про надання речей у безоплатне користування – реальний контракт, за яким одна сторона (позичкодавець) дає іншій стороні (позичкоодержувачу) якусь індивідуально визначену річ у тимчасове і безоплатне користування, зобов’язуючи позичкоодержувача повернути цю ж саму річ позичкодавцю в повній цілості. Договір поклажі – договір, згідно з яким одна особа (поклажодавець, депонент) передає іншій (поклаженаймачеві, депозитарій) на безоплатне збереження якусь рухому річ з правом повернення за першою вимогою. Тема 9. Вчення про позов Процес переходу від приватної розправи до державного суду відбувався поступово і пройшов такі етапи: І. система регламентації приватної розправи, шляхом встановлення певного порядку застосування насильства до кривдника; ІІ. система викупів; ІІІ. передача справи захисту права органам держави. Досудові способи захисту порушених прав: 1) гарантія, яку дає одна особа іншій, в тому, що вона виконає існуючий обов’язок (гарантія добровільна або примусова); 2) право утримання речі до задоволення власником вимог кредитора; 3) секвестр (заборона; обмеження накладене на користування майном) – передача речі третій особі до вирішення спору між двома сторонами із зобов’язанням віддати її тому, кому вона буде присуджена. Суди здійснювали правосуддя у судовому процесі. 1. сторони в цивільному процесі – позивач і відповідач 2. позивач – особа, яка звертається з позовом до суду за захистом свого порушеного майнового права. 3. відповідач – особа, до якої пред’явлено позов. 4. позов (actio) – вимога позивача, звернена до суду, про надання захисту порушеному майновому праву. Стадії римського цивільного процесу: ius та iudicium. 35 Суди Спори могли також вирішувати арбітрами, які розглядали спори між сусідами та родичами за місцем знаходження спірного майна. Рішення арбітра ґрунтувалися на власному розсуді. Рекуператорними судами розглядали спори між римськими громадянами і перегрінами. До його компетенції належало також застосування кримінальних покарань, якщо в ході розгляду цивільного спору було виявлення вчинення злочинних дій. Суд колегією із 105 чоловік (по 3 чол від кожної триби). Колегія ділилася на секції, де розглядалися справи про право власності, спадкування та ін. Види процесу Види (форми) процесу при вирішенні приватно-правових спорів: І. легісакційний; ІІ. формулярний; ІІІ. екстраординарний. Основні частини преторської формули: 1. призначення судді. 2. формулювання позовної вимоги. 3. виклад підстав. 4. припис судді. Додаткові частини преторської формули: 1. ексцепція. 2. прескрипція. Особливі засоби преторського захисту порушених прав І. Введення у володіння. Претор на прохання зацікавленої особи у зв’язку з можливими в майбутньому збитками або неможливістю здійснити своє право, вводив таку особу у володіння майном або річчю іншої особи. ІІ. Інтердикт (заборона) – накази претора з приводу заборони здійснення певних дій, а декрет (наказ претора) – давали розпорядження про здійснення певних дій. Порушник наказів претора міг бути засуджений до сплати певної грошової суми. ІІІ. Преторські стипуляції (stipulatio). Претор давав вказівку сторонам укласти між собою словесний договір (stipulatio), метою якого було закріпити право кредитора, яке без stipulatio не могло бути захищене. 36 IV. Повернення сторін у попереднє положення (restitutio in integrum) застосовувалося при потребі захисту приватних прав проти суворої дії закону. Умови застосування реституції: - наявність шкоди; - законні підстави (неповноліття (до 25 р.); угода укладена шляхом обману, погрози, помилки; зміна сімейного стану; раптова відсутність однієї із сторін з поважних причин); - своєчасна заява (строк для подачі заяви про реституцію до Юстиніана – 1 рік; при Юстиніані – 4 роки після настання юридичного факту, який дав підставу для застосування реституції). Види позовів Речовий позов. Речові позови поділяють на віндикаційні та негаторні. Особистий позов. Також були позови - строгого права (actio stricti juris). - позови справедливості (actio bonae tidei). - позови за аналогією (actio utilis). - позов з фікцією (actio ficticia). - позови для поновлення порушеного майнового права. - штрафні позови. - позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків та покарання відповідача. Позовна давність – строк, протягом якого особа може звернутися за захистом свого порушеного права Обставини, які переривають перебіг строку позовної давності: 1) у випадку подачі позову; 2) у випадку підтвердження боржником свого боргу. Із перериванням збігу строку позовної давності він починає текти спочатку. Зупинка збігу строку позовної давності тільки на деякий час зупиняє її сплив. А після усунення обставин (далі наведених) продовжує спливати. До строку, який збіг до зупинки збігу строку позовної давності, додається новий, який сплив після зупинки. В сумі він не повинен перевищувати загального строку позовної давності. Обставини, які зупиняють збіг строку позовної давності: 1) воєнні дії 2) епідемія 37 3) стихійне лихо 4) коли особа неповнолітня і не здатна пред’явити позов. Наслідком пропуску строку позовної давності є втрата права пред’явити позов. Право існує, але не має захисту з боку держави. Такі зобов’язання називають натуральними. |