Філософія лекції. Курс лекцій Запоріжжя 2009
 Скачать 1.01 Mb.
|
|
є Любов.” А.Кураев. Если Бог есть любовь... – С.9-10. 49 Пор.: Л.Фейєрбах: “Бог є любов. Це положення є вищий принцип християнства. Але суперечність між вірою й любов’ю міститься вже і в цьому положенні. Любов є лише предикат, а бог – суб’єкт. Чим же є цей суб’єкт на відміну від любові? Я мушу по необхідності так ставити питання й робити це розрізнення. Необхідність розрізнення відпала б лише в тому разі, якби мало силу обернене положення: любов є бог, любов є абсолютна істота.” Фейербах Л. Сущность христианства. – М.: Мысль, 1965. – С. 350. 50 А.Кураев. Сатанизм для интеллигенции. – С.237. 51 А.Кураєв, розглядаючи проблему узгодження ідеї Бога-Любові з положенням християнського віровчення про те, що лише ті, хто вірить у Христа, можуть спастися, дає таке пояснення: Бог не спасає нехристиян не тому, що не хоче, а тому, що не може – перша людина своїм гріхом спричинила смертність усього людства і не існує іншого засобу подолання цієї смертності, крім як через з’єднання з Христом, який своїм праведним життям, стражданням, смертю на хресті і воскресінням “вилікував” у собі смертельну хворобу людства, спричинену гріхом Адама. (А.Кураев. Сатанизм для интеллигенции. – С.278-297.) Це пояснення навряд чи можна визнати задовільним: мало того, що воно суперечить ідеї про всемогутність Бога; воно суперечить також і біблійній оповіді про гріхопадіння: згідно з нею, смертність людини була не неминучим наслідком зіпсуття людської природи, викликаного гріхопадінням, а наслідком того, що Бог подбав, щоб не допустити людину до плоду з дерева життя. 52 Твен М. Роздуми про релігію. – С.34. 53 Твен М. Роздуми про релігію. – С.36. 54 Твен М. Роздуми про релігію. – С.37. 55 Твен М. Роздуми про релігію.- С.40-41. 56 Лоу C. Откуда появилась Вселенная // Философский тренинг. – С.35. 57 Пор.: Василь Гроссман: “П'ятнадцятого вересня минулого року я бачив страту двадцяти тисяч євреїв – жінок, дітей і старих. Того дня я зрозумів, що Бог не міг допустити чогось подібного, і я збагнув, що його немає.” (Гроссман В. Життя і доля. – С.38.) 58 Пор.: Василь Гроссман: “Я запитала, як німці могли у євреїв дітей в камерах душити, як вони після цього можуть жити, невже ані від людей, ані від бога так и нема їм суду? А ти сказав: суд над катом один – він на жертву свою дивиться не як на людину і сам перестає бути людиною, в собі самому людину знищує, він сам собі кат, а загиблий залишається людиною навіки, як його не вбивай.” Гроссман В. Все течет. – с.134. 59Сократ: “Будьте певні, що якщо ви мене, такого, яким я є, скараєте на смерть, то ви більше зашкодите самим собі, ніж мені. Бо ж мені не може зашкодити ні в чому ні Мелет, ні Аніт, та й не в силі вони це зробити, бо мені здається, що не годиться, аби гірша людина капостила кращій. Ясна річ, вона може вбити, вигнати, позбавити громадянських прав. Вона, або ще хтось інший, вважає, можливо, це великим злом, а я зовсім не вважаю – на мою думку, значно більшим злом є чинити те, що він тепер чинить, тобто намагатись несправедливо зазіхати на людське життя.” Платон. Апологія Сократа // Платон. Діалоги. – К.: Основи, 1999. – C.23. Сенека: “Відчуттям не дано судити про те, що є благом, а що злом. …розум – це суддя добра і зла. …всяке благо для нього – в душі…” “…благом є лишень те, що робить душу кращою.” “…є одне благо – доброчесність…” “«То як це? – запитаєш. – Прилягти собі до обіду і мучитися на дибі – одне й те ж саме?» – А що ж тут дивного? Скажу більше: прилягти до обіду – зло, мучитися на дибі — благо, якщо перше пов'язане з ганьбою, друге – з честю. Тож не від самих речей залежить, з чим маємо справу – з благом чи зі злом, а від доброчесності: де вона з'являється, усе там – однакової міри й ціни.” “Але що, власне, є злом у тортурах, у всьому, що називаємо бідами? Це, гадаю, занепасти духом, зігнутися, впасти під ними. Мудрецеві жодне з цих зол не грозить: він тримається рівно під будь-яким тягарем. Ніщо не може його принизити… ...хто блаженний, чия доброчесність довершена, той найбільше задоволений з себе тоді, коли витримає найсуворіші випробування…” Сенека. Моральні листи до Луцілія. – С.221, 244-246. Марк Аврелій: “Усе, що може однаково трапитися і з поганою, і з доброю людиною, не є ані добро, ані зло.” “Смерть і народження, слава й невідомість, біль і насолода, багатство й бідність – усе це трапляється однаково з людьми добрими й поганими, не будучи ані гідним схвалення, ані ганебним. А отже, це не добро й не зло.” “Що не робить людину гіршою за саму себе, те й життя її не робить гіршим і не шкодить їй...” “Немає людині добра у тому, що не робить її справедливою, розумною, мужньою, вільною, і ніякого зла немає в тому, що не робить протилежного.” “Пам’ятай, що за будь-яких неприємностей слід застосовувати принцип: це – не зло, але мужньо переносити це – благо.” Марк Аврелій. Наодинці з собою. Роздуми. – С.25; 48; 61-63. 60 Колаковський Л. Чи можлива християнська утопія? – С.26. 61 Шопенгауэр А. Мысли // Под завесой истины. – C.24. 62 Маніхейство – релігійний напрям ІV ст. н.е., що сполучав елементи християнства і зороастризму – ґрунтувалося на дуалізмі добра і зла, ототожнюючи добро з духом, а зло з матерією. Маніхеї вважали, що матеріальний світ створений злим богом-деміургом, а мета людини – спасіння як звільнення від уз матерії. 63 Б.Рассел. Історія західної філософії. – C.493. 64 Згадаймо в цьому контексті “Фауста” Гете, в якому Сатана визначає себе як “частку сили, що робить лиш добро, бажаючи лиш зла”. 65 Пор.: М. де Унамуно: “І відносно морального порядку речей ми маємо запитати: чи є брехня, вбивство або перелюб злом тому, що так встановлено Богом? Чи Богом так встановлено тому, що це – зло. ...або Бог за якоюсь своєю примхою і без будь-якого смислу встановлює один закон, хоча міг би встановити й інший, або він... підкоряється природі і сутності, що внутрішньо властиві самим речам, не залежать від Нього, тобто від Його суверенної волі; якщо ж це так, якщо Він підкоряється розуму, що міститься у самому бутті речей, то цього розуму, якщо ми його пізнаємо, нам буде достатньо, і у нас уже не буде ніякої необхідності в Бозі... І не треба говорити, що цей розум і є сам Бог, вищий розум речей. Адже такий розум, який зводиться до необхідності, сам по собі безособовий. Особистісність йому надає воля... Раціональний Бог неминуче буде необхідним у своєму бутті і в своєму творінні; кожного разу він не зможе зробити нічого, крім найкращого, і неможливо, щоб однаково найкращими виявилися різні речі, бо серед усіх несчисленних можливостей лише одна може бути такою, що максимально відповідає Його меті... І раціональному Богу, Богу розуму, нічого іншого не залишається, як лише дотримуватися кожного разу прямої лінії, яка найкоротшим шляхом веде до мети, яку він переслідує, – мети настільки ж необхідної, як необхідним є єдиний прямий шлях, який до неї веде. Таким чином, божественність Бога підмінюється Його необхідністю. І в необхідності Бога знищується Його вільна воля, інакше кажучи, Його свідома особистість.” Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.163-164. 66 До цього образу Паскаля звертається в одному зі своїх віршів Ф.А.Тютчев: откуда, как разлад возник, и от чего же в общем хоре душа не то поет, что море, и ропщет мыслящий тростник? 67 від antropos – людина, logos – слово, наука, вчення 68 Фейербах Л. Сущность христианства. – С. 350-351. 69 Фейербах Л. Сущность христианства. – С. 330. 70 Фейербах Л. Сущность христианства. – С. 330. 71 Фейербах Л. Сущность христианства. – С. 331. 72 Горин Г. Дом, который построил Свифт // Горин Г. Тот самый Мюнхгаузен: Пьесы. – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. – C.327-328. 73 Ч.Тейлор. Джерела себе. – С.35. 74 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.157. 75 Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – Т.2. – С.448-449. 76 Кант І. Критика практичного розуму. – С.123-124. 77 Кант І. Критика практичного розуму. – С.136. 78 Кант І. Критика практичного розуму. – С.136. 79 Кант І. Критика практичного розуму. – С.136. 80 Кант І. Критика практичного розуму. – С.139. 81 Кант І. Критика практичного розуму. – С.162-163. 82 Стретерн П. Кьеркегор за 90 минут. – С.5. 83 Ф.Ніцше. Так казав Заратустра. – C.257-258. 84 Ф.Ницше. Веселая наука. – С.78. 85 Ніцше Ф. Так казав Заратустра. – C.16-17. 86 Монтень М. Проби. – Кн.1. – C.92. 87 Ялом И. Экзистенциальная психотерапия. – С.7-257. 88 Сенека. Моральні листи до Луцілія. – С.38, 44. 89 Платон. Апологія Сократа // Платон. Діалоги. – C.36. 90 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.32, 61. 91 Цит. за: Ялом И. Экзистенциальная психотерапия – С.78. 92 Франкл В. Человек в поисках смысла. – С.250-251. 93 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.28. 94 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.59-60. 95 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.28. 96 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.56. 97 Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах та кінець німецької класичної філософії. –С.278. 98 Ф.Достоевский. Дневник писателя. 1976 г. – С.137. 99 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.34, 39, 61, 63-64. 100 Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах та кінець німецької класичної філософії. – С.278. 101 Вчення про вічне повернення виконує у Ніцше і функцію тієї “регулятивної ідеї” або “системи координат”, у відношенні до якої здійснюється смисложиттєва орієнтація. На думку Ніцше, якщо людина повірить, що проживатиме це саме життя точно так само безліч разів, то вона здійснюватиме свої життєві вибори відповідально, обираючи такий спосіб життя, щоб їй захотілося прожити це життя ще безліч разів. 102 Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. – С.61. 103 Поппер К. Как я понимаю философию. – С.21 104 Франкл В. Человек в поисках смысла. – С.191-192. 105 Гроф С. Величайшее путешествие: сознание и тайна смерти. – С.25-26. 106 Гроф С. Величайшее путешествие: сознание и тайна смерти. – С.6. 107 Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас. – C.98-99. 108 Трач Р. Нігілізм як виклик... – С.24, 19-20. 109 Поппер К. Об источниках знания и невежества // Предположения и опровержения. – С.55-56. 110 Хайек Ф. Контрреволюция науки. – С.78. 111 Поппер К. Злиденність історицизму. – К.: Абрис, 1994. – С.125. 112 маленький Всесвіт 113 велика людина 114 Шопенгауэр А. Мысли // Под завесой истины. – C.16-17. 115 Шопенгауэр А. Мысли. – C.15. 116 Шопенгауэр А. Мысли. – C.14-16. 117 Шопенгауэр А. Мысли. – C.14-16. 118 Шопенгауэр А. Мысли. – C.18-24. 119 Шопенгауэр А. Мысли. – C.16. 120 Шопенгауэр А. Афоризмы житейской мудрости // Под завесой истины. – C.183-184. |