|
|
Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
Біохімічні методи. Біохімічні методи спрямо зані на виявлення біохімічного фенотипу організму.
Вперше біохімічні методи почали застосовувати для діагностики генних хвороб ще на початку XX сто- річчя. За останні роки їх широко використовують для пошуку нових мутантних алелів. За їхньою до- помогою описано понад 1000 спадковиих хвороб об- міну речовин. Для більшості з них виявлений дефект первинного генного продукту. Найбільш поши- реними серед таких захворювань є хвороби, пов'я- зані з дефектом ферментів, структурних, транспор- тних або інших білків. Дефекти ферментів установ- люють шляхом визначення вмісту в крові і сечі про- дуктів метаболізму, що є результатом функціону- вання даного білка. Дефіцит кінцевого продукту, що супроводжується накопиченням проміжних і по- бічних речовин порушеного метаболізму, свідчить про дефект ферменту або його дефіцит в організмі.
Об'єктами біохімічної діагностики є сеча, піт, плаз
187
Розділ 1. Біологічні основи життєдіяльності людини ма і сироватка крові, формені елементи крові, куль- тури клітин (фібробласти і лімфоцити). Програми первинної біохімічної діагностики спадкових хвороб можуть бути масовими і селективними. Відомі ма- сові просіюючі програми для діагностики фенілке тонурії, спадкового гіпотиреозу і та ін. Наприклад, біологічним матеріалом для скринінг діагностики фенілкетонурії є висушені плями капі- лярної крові новонароджених на хроматографічно- му папері. У плямах крові визначають кількість фе- нілаланіну за допомогою одного із методів: мікро- біологічний тест Гатрі, флуориметрія, роздільна хро- матографія на папері, тонкошарова хроматограф г. Селективні діагностичні програми передбачають перевірку біохімічних аномалій обміну (сеча, крову пацієнтів з підозрою на генні спадкові хвороби. Усе- лективних програмах використовуються прості якісні реакції (тест із хлоридом заліза для виявлення фенілке- тонурії). Наприклад, за допомогою тонкошарової хро- матографії сечі і крові діагностують спадкові порушен- ня обміну амінокислот, глікозаміногліканів. Газова хро- матографія застосовується для виявлення спадкових хвороб обміну органічних кислот. Шляхом електрофо- резу гемоглобінів діагностуються гемоглобінопатії. Біохімічна діагностика спадкових порушень об- міну включає два етапи. На першому етапі відби- рають ймовірні випадки захворювань, на другому більш точними і складними методами уточнюють діагноз захворювання. Для визначення в крові, сечі або амніотичній рідині проміжних, побічних і кінце- вих продуктів обміну, крім якісних реакцій із спе- цифічними реактивами на певні речовини, викорис- товують хроматографічні методи дослідження амі- нокислот та інших органічних речовин. Показаннями для застосування біохімічних ме- тодів діагностики новонароджених є такі симпто- ми судоми, кома, блювота, гіпотонія, жовтяниця, специфічний запах сечі і поту, ацидоз, припинення росту. У дітей біохімічні методи використовуються у випадках підозри на спадкові хвороби обміну ре- човин (затримка фізичного і розумового розвитку, втрата набутих функцій, специфічна для будь якої спадкової хвороби клінічна картина. Порушення первинних продуктів генів виявляють за допомогою біохімічних методів, а локалізацію відповідних ушкоджень у спадковому матеріалі за допомогою методів молекулярної генетики. Метод дерматогліфіки. Дерматогліфіка (від грец. δέρμα шкіра і γλυφέ гравірувати) наука, що вивчає спадкову обумовленість малюнку, який утворюють лінії шкіри на кінчиках пальців, долонях і підошвах людини. Дерматогліфіка поді- ляється на дактилоскопію вивчення малюнка пальців; пальмоскопію — вивчення особливостей будови долонь; плантоскопію вивчення особ- ливостей будови підошов. Метод запропоновано в 1892 ρ. Φ. Гальтоном як один із шляхів вивчення шкірних гребінчастих візерунків пальців і долонь, а також згинальних долонних борозен. Встановле- но, що візерунки є індивідуальною характеристикою людини і не змінюються впродовж життя. Дер матогліфічні дослідження мають важливе значен- ня у визначенні зиготності близнюків, у діагнос- тиці багатьох спадкових захворювань, а також в окремих випадках спірного батьківства. Долонний рельєф дуже складний. У ньому виді- ляють багато полів, подушечок і долонних ліній. По- душечок на долоні 11 і їх поділяють натри групи: 1. Пять кінцевих (апікальних) подушечок на кінцевих фалангах пальців. 2. Чотири міжпальцеві подушечки розміщують- ся навпроти міжпальцевих проміжків. 3. Дві долонні проксимальні подушечки тенар і гіпотенар. Долоня дистально обмежена п'ястково фалан- говими згинальними складками, а проксимально — зап'ястковою, або браслетною, згинальними складками. Як на долонях, так і на пальцевих подушечках шкірні гребінці розміщені потоками. Точки зустрічі цих потоків утворюють трирадіуси, або дельти (рис. 1.132). На кожній із 4 міжпальцевих подушечок звичайно є трирадіуси, їх позначають малими літерами латинського алфавіту (a, b, c, d), починаючи від вказівного пальця (а і закінчуючи мізинцем (d). Поблизу браслетної складки розта- шований головний (осьовий) долонний трирадіус t.
Якщо провести лінії від трирадіусів а і d до t, то утворюється кут долоні < atd, який в нормі не пере- вищує 57° (рис. 1.131). Гребінчасті візерунки зазвичай вивчають під лупою. Як на кінчиках пальців, так і на долонних підвищеннях можуть спостерігатися різноманітні па- пілярні візерунки у вигляді завитків, петель і дуг, відкритих в ульнарний або радіальний бік. Те ж саме 188 1.3. Онтогенетичний рівень організації життя Рис. 1.131
Кут atd в нормі і при хромосомних аномаліях: 1
синдром Патау;
2
синдром Дауна; 3
синдром Шерешевського Тернера; 4
норма
5 синдром Клайнфельтера. спостерігається на тенарі й гіпотенарі. Проте тут частіше бувають дуги. На середній і головній фалангах пальців гребін- часті лінії знаходяться поперек пальців, створюючи різноманітні візерунки прямі, серпоподібні, хвиле- подібні, дугоподібні і сполучення.
Більша кількість праць присвячена вивченню візерунків на кінчиках пальців. Ф. Гальтон виділив три форми папілярних візерунків: завитки, петлі і дуги.
їх позначають відповідно: W; L; А. Петлі бувають відкриті як в ульнарнии, так і в радіальний бік. їхній напрямок позначають першою літерою цих слів. Символом U позначають петлю, відкриту в ульнар- нии бік, символом R петлю, відкриту в радіальний бік (рис. 1.132). Виділяють чотири головних паль- цевих папілярних візерунки W; R; U; АУ дугах потоки гребінчастих ліній не перетинаються. Отже, в дузі немає трирадіуса, або дельти. У петлі є одна дельта, а в завитку дві дельти.
Загальноприйняті показники особливостей шкір- них візерунків на пальцях:
1. Загальний гребінцевий рахунок (загальна кількість папілярних ліній) сума на всіх 10 пальцях папілярних ліній між центром візерунка і дельтою.
2. Індекс інтенсивності візерунка сума дельт на 10 пальцях обох рук.
3. Частота окремих візерунків співвідношення кількості візерунків того чи іншого типу (дуги, петлі радіальні, петлі ульнарні, завитки) до загальної кількості всіх візерунків. У популяційних дослідженнях обчислюють індек- си, що відображають в основному дельтовий показ- ник, тобто співвідношення петель і завитків на всіх
10 пальцях за формулою A+2W/10. Найчастіше за- стосовується формула Dt 10 = A +2W/(A+L+W) 10. У групових дослідженнях користуються вивчен- ням кількісного значення візерунка, тобто числа гребінців від дельти до центру візерунка (гребінце- вий рахунок). У середньому на одному пальці буває
15 20 гребінців, на всіх 10 пальцях у чоловіків
144,98, ау жінок 127,23. При вивченні шкірного рельєфу долоні досліджують:
1. Хід головних долонних ліній АУ, С, D.
2. Долонні візерунки на тенарі і гіпотенарі. Рис. 1.132
Основні елементи рельєфу шкіри пальців: а трирадіус; б завиток в петля г дуга
Розділ 1. Біологічні основи життєдіяльності людини
ТАБЛИЦЯ 1.17. ДЕРМАТ0ГЛІФІЧН1 ОСОБЛИВОСТІ В ОСІБ З ХРОМОСОМНИМИ
ПОРУШЕННЯМИ
3. Пальцеві візерунки (форму візерунків і гребін- цевий рахунок).
4. Осьові трирадіуси. На характер пальцевого і долонного візерунків впливають механізми цитоплазматичної спадко- вості. Дослідження людей з хромосомними захво- рюваннями дозволило виявити специфічні зміни не тільки візерунків пальців і долонь, але й характер основних згинальних борозен на шкірі долонь. Ха- рактерні зміни даних показників спостерігаються при хворобі Дауна, синдромах Клайнфельтера, Ше- решевського Тернера, що дозволяє використо- вувати методи дерматогліфіки та пальмоскопії для діагностики цих захворювань (табл. 1.17).
Популяційно статистичний метод За допо- могою популяційно статистичного методу вивчають спадкові ознаки у великих групах населення, водному або декількох поколіннях. Цим методом мож- на розрахувати частоту прояву в популяції різнома- нітних алелів гена і різні генотипи за цими алелями, з'ясувати поширення в ній спадкових ознак, зокре- ма, захворювань. Він дозволяє вивчити мутаційний процес, роль спадковості і середовища у формуванні фенотипного поліморфізму людини за нормальними ознаками, виникнення хвороб зі спадковою схиль- ністю. Цей метод використовують і для з'ясування значення генетичних чинників в антропогенезі, зок- рема, в расоутворенні. Наприклад, порівнюючи частоту хвороби в одній популяції людей, що живуть або працюють у різних умовах, можна визначити роль зовнішніх чинників щодо походження хвороб. При статистичному опрацюванні матеріалу, який отримано при обстеженні групи населення згідно з ознакою, важливою для дослідника, основою для з'ясування генетичної стуктури популяції є закон генетичної рівноваги Харді Вайнберга. На підставі цього закону, згідно з даними щодо часто- ти прояву в популяції рецесивного фенотипу, що має гомозиготний генотип (аа), можна розрахувати частоту прояву даного алеля (ау генофонді поколі- ння. Екстраполюючи зведення на найближчі поко- ління, можна передбачити частоту появи в них людей із рецесивною ознакою, а також гетерозигот- них носіїв рецесивного алеля.
Математично закон Харді
Вайнберга можна зобразити формулою
190
Трисомія 13
Трисомія 18
Трисомія 21 Синдром
Шерешевського Тернера Синдром Клайнфельтера
Різке дистальне зміщення основного трирадіуса (108°).
Поява 4 пальцевої борозни.
Переважання на пальцях дуг. Часто поява варіанта 4 пальцевої поперечної борозни. Зменшення числа гребінцевих ліній.
Переважання на пальцях ульнарних петель. Поперечна 4 пальцева борозна. Дистальне зміщення осьового трирадіуса.
Переважання на пальцях петель і завитків. Дистальне зміщення осьового трирадіуса. Збільшення числа гребінцевих ліній. Ульнарне зміщення трирадіуса. Поява на гіпотенарі V подібного візерунка.
Переважання на пальцях дуг. Зменшення числа гребінцевих ліній.
Проксимальне зміщення осьового трирадіуса. де р і q частоти прояву алелів А і а відповідно- го гена. Розкриття цієї формули дає можливість роз- рахувати частоту людей з різним генотипом і зок- рема гетерозигот носіїв рецесивного алеля: р (АА) + 2pq (Аа) + q (аа) = 1. Наприклад, альбінізм зумовлений відсутністю ферменту, що бере участь в утворенні пігменту меланіну і є спадковою реце- сивною ознакою. Частота прояву в популяції альбі- носів (аа) складає 1:20000. Отже, q
2
дорівнює 1/20000. тоді q=l/141, a p=l q=140/141. Згідно з формулою закону Харді Вайнберга, частота прояву гетерозигот складає 2pq, тобто відповідає 2 х (1/141) > х (140/141) = 280/20000= 1/70. Це означає, що в даній
1.3. Онтогенетичний рівень організації життя популяції гетерозиготні носії алеля альбінізму зуст річаються з частотою 1 на 70 осіб. Секвенування геному людини. Методи секве нування визначення нуклеотидної послідовності ДНК. Конкуренцію двох способів секвенування методів Сенгера і Річа Максема час вирішив на каристь першого. У секвенуванні ДНК застосо вується переважно "shotgun'' стратегія (зростає кіль кість доріжок поділу, довжина фрагментів збільшуєть ся до 1000 послідовностей нуклеотидів, скоро чується час поділу). Продукти полімеразної лан цюгової реакції виявляються шляхом гібридизації з радіоактивною або флуоресцентною мітками і поділом на гелі в разі потреби кількісного визначен ня. Незважаючи на переважне застосування методу Сенгера, пошуки нових принципів секвенування продовжуються. Існує секвенування ДНК шляхом гибридизації на олігонуклеотидній мікроматриці ЧІПі). На даний час повністю визначена по слідовність нуклеотидів багатьох генів (а і β лан- цюгів гемоглобіну, гормонів: інсуліну, гормону росту, хоріогонічного, соматотропіну, пролактину. Пе ревага ДНК діагностики в тому, що об'єктом до слідження є молекули ДНК, тому її можна проводи- тине тільки на тих тканинах, де працюють ("екс пресуються") відповідні гени, але й на інших кліти- нах організму, з яких можна виділити ДНК, і на будь якій стадії розвитку. Досимптомна діагностика спадкових захворю вань, зокрема пренатальна діагностика, заснована на дослідженні клітин плоду, навіть проембріональ них стадій розвитку (гамети, зиготи, зародки). Для діагностики моногенних хворобу плода виділяють ДНК із біоптатів хоріона (плаценти), із клітин амніо тичної рідини (амніоцитів) або із лімфоцитів крові пуповини. Основним джерелом ДНК для діагнос- тики в постнатальному періоді є лімфоцити крові. Розрізняють пряму і непряму ДНК діагностику спадкових хвороб. Переваги прямого методу ви- сока (до 100 %) точність і можливість діагностики без аналізу ДНК пробанда. Останнє особливо важ- ливе у випадку пренатальної діагностики тяжких, найчастіше смертельних захворювань. Пряма ДНК діагностика полягає у виявленні конкретних ушкоджень у відомому гені. Необхідною умовою застосування прямої ДНК діагностики є ідентифі- кація гена, ушкодження якого призводить до роз- витку захворювання. Непрямий метод широко застосовується для діагностики тих захворювань, гени яких ще неіден тифіковані, мутації невідомі або важко виявляють- ся. Єдиною і неодмінною умовою такої діагностики є дані про наявність молекулярних маркерів, розта- шованих близько від мутантного гена або в ньому. Такими молекулярними маркерами є поліморфні байти і гіперваріабельні за кількістю однотипних простих повторів ділянок ДНК. Метод непрямої ДНК діагностики більш універсальний, проте посту- пається за точністю прямому методу. Крім того, він може бути застосований за наявності пробанда, аналіз ДНК якого дозволяє встановити, з яким саме молекулярним маркером кожної хромосоми батьків зчеплений мутантний ген. Найбільш складними для діагностики є випадки патології, зумовлені присутністю в каріотипі плоду додаткової маркерної хромосоми, що важко іденти- фікується традиційними цитогенетичними методами. Для вивчення таких каріотипів використовуєть- ся метод флуоресцентної гібридизації in situ (FISH) із ДНК зондами, специфічними для окремих хромосом або їхніх ділянок, що дозволяє ідентифікува- ти аберантні хромосоми й аналізувати анеуплоїдії за інтерфазними ядрами, що істотно полегшує аналіз мозаїцизму хромосом. Таким чином, перспективним є дослідження вмісту в крові вагітної, починаючи з 6 тижня, білка PAPA (pregnancy associated protein А, використан- ня раннього скринінгу маркерних сироваткових білків вагітної і УЗД плодів першого триместру аналіз каріотипу клітин плоду, що знаходяться в крові матері; проведення цитогенетичної діагностики хро- мосомних хвороб на передімплантаційних зародках людини. Молекулярній діагностиці доступні близько 20 мо- ногенних хвороб (муковісцидоз, міодистрофія Дю шена, гемофілія А, В, фенілкетонурія, хвороба Віллібранда, бета таласемія та ін.). У 1997 році роз- почата ДНК діагностика патології у внутрішньоут робному періоді (муковісцидоз, міодистрофія Дю шена, фенілкетонурія, синдром ламкої Х хромосо ми, гемофілія та ін.) Одним із найбільш важливих практичних досяг- нень молекулярної генетики є розробка методів ДНК діагностики, що без перебільшення революціонізува- ло всю систему медико генетичного консультуван191 Розділ 1. Біологічні основи життєдіяльності людини Для діагностики спадкових та інфекційних за- хворювань на рівні ДНК використовують різні ме- тоди, зокрема ДНК зонди (маркери). ДНК зонд це ділянка ДНК довжиною від 10 до 6000 пар нук леотидів, у якій послідовність основ комплемен- тарна послідовності досліджуваної ділянки ДНК гена, що зумовлює захворювання, або гена віру- су, бактерії).
Технологія ДНК зондів вимагає знання нуклео тидної послідовності гена, що досліджується. Для локалізації гена зонди, що містять радіоактивні або флуоресцентні мітки, вносяться у ДНК зразки, що містять біологічний матеріал, отриманий від хворого. За наявності в ДНК комплементарної послідов- ності зонд приєднується до неї і його можна визна- чити, вимірюючи радіоактивність або флуоресцен- цію. Розміри фрагментів ДНК, до яких приєднався зонд, визначають за допомогою методики, що от- римала назву блотинг, розроблена американським вченим Саузерном. За допомогою ДНК зондів іден- тифіковані деякі гени людини. Вони використовують- ся також для діагностики інфекційних захворювань внаслідок визначення послідовності ДНК, унікаль- ної для кожної бактерії або віруса, наприклад, віру са гепатиту В дуже тяжкого і поширеного захво- рювання людини. Послідовність нуклеотидів ДНК цього вірусу розшифрована. На даний час випуска- ються готові діагностичні набори, що містять од ноланцюгову ДНК, мічену флуоресцентним барв- ником, комплементарну одному з ланцюгів вірусної ДНК. Таку одноланцюгову ДНК додають до зраз- ка крові хворого з симптомами гепатиту В. Пробу крові нагрівають для поділу ДНК вірусу на окремі ланцюги. ДНК зонд приєднується до комплементарного ланцюга ДНК вірусу і відновлює подвійний ланцюг ДНК. Флуоресціюючі ДНК можна побачи- ти, знявши на фотоплівку.
192 Одним із важливих досягнень в області ДНК
технологій є розробка полімеразної ланцюгової ре- акції (ПЛР).
Використовуючи ПЛР, можна синтезувати міль- йони копій одного гена або будь яких специфічній ділянок ДНК у пробірці впродовж короткого часу
ПЛР отримала свою назву від ДНК полімерази, ферменту, що сприяє реплікації ДНК у клітині. Реакція ланцюгова, тому що полімераза буде відтворювати реплікацію кожної копії ДНК, що утворилася, нескін- ченну кількість разів. Для проведення ПЛР необхідні праймери ко- роткі послідовності з 20 нуклеотидів, комплементар- ні нуклеотидам на обох кінцях ділянки ДНК мішені
Праймери необхідні для початку процесу реплікації що буде продовжений ДНК полімеразою.
Варто зазначити, що для аналізу кожної ділянки ДНК застосовуються свої специфічні праймери. Це дало можливість значно вдосконалити і прискорите діагностику багатьох інфекційних захворювань, зро- бити більш доступними генетичні дослідження =
медичній практиці. ня. Впровадження ДНК діагностики має не тільки велике медичне, але й соціально економічне значен- ня, сприяє охороні генетичного здоров'я населення і зменшенню "генетичного обтяження" популяції.
1.3.2.18
Генетичні маркери
• властивість життя і генетичне явище
• форми мінливості
Мінливістю називають відмінності між особи- нами одного виду предками і нащадками, які ви- никають внаслідок змін спадкового матеріалу або впливу умов зовнішнього середовища.
Мінливість, як і спадковість, властива всій живій природі. Генетична наука розрізняє спадкову і не-
спадкову мінливість.
Спадкова це здатність до зміни самого генетич- ного матеріалу, а неспадкова здатність організмів реагувати на умови зовнішнього середовища, змінюва- тися в межах норми реакції, заданої генотипом. Спадкова мінливість усвою чергу поділяється' на комбінативну і мутаційну. Комбінативна (рекомбінативна) мінливість ви- никає при гібридизації внаслідок незалежного пере Мінливість у людини 1.3. Онтогенетичний рівень організації життя комбінування генів та хромосом. Тут відбувається перекомбінація певних генетичних угруповань без якісної і кількісної зміни генетичного матеріалу. Мутаційна мінливість виникає раптово, в резуль- таті взаємодії організму і середовища, без схрещуван- ня. Вона зумовлена якісною зміною генетичного мате ріалу, виникненням нових варіантів дискретних одиниць генетичного матеріалу, перш за все нових алелів. Неспадкова (модифкаційна мінливість) це фено- типна мінливість, яка виникає в процесі індивідуально- го розвитку організмів і не передається нащадкам. Мінливість забезпечує різноманітність за будо- вою і фізіологічними функціями організмів. Вона є результатом різних процесів. Деякі з них відбува- ються в спадковому матеріалі (генотипі). Інші об- межуються фенотипом. Кожний організм у процесі розвитку і життя збе- рігає притаманні виду певні властивості, які контро- люються спадковістю. Вона ніби закріплює рівень розвитку, досягнутий видом під дією природного до бору. Кожна ознака формується в процесі онтогенезу за дії не одного, а багатьох генів і є результатом численних і складних процесів. Так, колір во- лосся людини або тварин залежить від складу пігменту, кількості його у волоссі, характеру розпо- ділу по довжині волосся та ін. У вищих тварин і людини на розвиток тієї чи іншої ознаки впливає багато генів. За участю знач- них ділянок молекули ДНК синтезуються відповідні РНК, а останніх відповідні ферменти. Отже у вищих форм процес розвитку ознаки характери зується цілим рядом специфічних взаємодій генів, які входять до генотипу організму. Тому залежно від генотипу при одному і тому ж гені ознака може зазнавати значних змін. Наприклад, масть гомози- готного за геном чорного забарвлення шерсті коро- зії може бути суцільно чорною або різних відтінків, сірою, тигровою, кавовою або плямистою в різних ділянках тіла. Це залежить від інших генів і їх взає- модії між собою. Проте генотип визначає тільки спрямування роз- витку ознаки. У залежності від умов середовища характер розвитку ознаки може зазнавати змін. У вищих організмів і людини ембріональний розвиток відбувається за відносно стабільних умов, тому оз- наки, які формуються до народження, не зазнають істотного впливу зовнішнього середовища і розви- ваються в основному під впливом генотипу і після народження майже не змінюються. До таких ознак слід віднести: форму вух і носа, групи крові, типи гемоглобіну та ін. Проте відомі випадки, коли, здавалося б, стійкі ознаки зазнають змін під впливом зовнішніх фак- торів. Так, у горностаєвих кроликів забарвлення тулуба біле, а вуха, кінчик мордочки, хвіст і кінці лапок пігментовані. Таке забарвлення зміниться, якщо на різних ділянках тіла шерсть вибрити і ут- римувати тварин за різної температури. Висока температура може гальмувати прояв пев- них ознак у личинок дрозофіли, викликати захворюван- ня на екзему і запалення шкіри голови у ягнят та ін. Всі ознаки, які формуються в постембріонально- му періоді, зазнають істотного впливу середовища. Це можна спостерігати в монозиготних близнюків, які перебувають в різних умовах. Незважаючи на ідентичність їх генотипу, навіть маса тіла зазнає змін. Середовище може впливати і на прояв домінант- ної ознаки. Отже, ступінь домінування тієї або іншої ознаки не залишається однаковим; і залежить як від спадковості, так і впливу умов середовища. Проте існують і такі ознаки, ступінь домінування яких май- жене залежить від умов середовища. Звідси виняткового значення набуває знання кри- тичних періодів розвитку ембріона і періодів, коли зигота чутлива до дії різних чинників і легко пошко- джується, що призводить до вад розвитку. 193 Фенотипна (модифікаційна мінливість) це така форма мінливості, яка не викликає змін генотипу. Одним із перших дослідників, що вивчав модифіка- ційну мінливість, був К. Негелі (1865). Кожний організм розвивається за участі генотипу і під впливом зовнішнього середовища. Спадкові озна- ки і властивості проявляються по різному і залежать від умов, в яких розвиток відбувається. Спадковий ма- теріал при модифікаційній мінливості змін не зазнає. Зміни ознак і властивостей організму в межах норми реакції, що виникають внаслідок різних умов існування, називаються модифікаціями. 1.3.2.20 |
|
|
Скачать 14.51 Mb.