Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
 Скачать 14.51 Mb.
|
|
Отруйні для людини організми 3.6.1. Отруйні рослини і гриби. 3.6.2. Отруйні тварини. 580 3.6. Отруйні для людини організми. Рослини, що мають медичне значення Отруйні рослини і гриби Отруйні рослини рослини, що містять спе- цифічні речовини і здатні за певної дози і трива- лості впливу викликати хворобу чи смерть людини або тварини. У рослинному світі існують тисячі отруйних ре- човин, які поділяють залежно від їхньої хімічної при- родина декілька груп. Наприклад, виділяють алка- лоїди, глікозиди, фітотоксини, фотосенсибілізуючі пігменти, сапоніни, мінеральні отрути тощо. їх мож- на також класифікувати за клінічною картиною от- руєння. Розрізняють, наприклад, нейротоксини, пе- чінкові і ниркові отрути, речовини, що подразнюють травний тракт, викликають зупинку дихання, ушкод- жують шкіру, викликають вади розвитку. Іноді одна речовина належить відразу до кількох хімічних класів або діє на кілька систем органів. Отруйні рослини відомі в усіх великих таксоно- мічних групах від водоростей до покритонасін- них. Існують отруйні одноклітинні, папороті, голо- насінні і покритонасінні. Іноді отруєння обумовлено цвілевими, головчастими або іржастими грибами, наявними на рослинах або у рослинній їжі. Хоча бак- терії та гриби нині відносять до самостійних царств організмів, деякі з них традиційно розглядають разом з отруйними рослинами. Наведемо характеристику окремих отруйних рослин і грибів. Аконіт (борець дібровний, каракольский, джунгарський) Загальна характеристика Належить до ро- дини Жовтецеві. Поширений у помірних районах Європи, Азії і Північної Америки. Багаторічні коре- невищні або коренебульбові трав'янисті рослини з прямостоячими, рідше звивистими стеблами, висо- тою 50 150 см. Корінь аконіту зазвичай складаєть- ся із 2 3 ріпоподібних бульб чорно бурого кольору. Від нього відходять довгі, тонкі бічні відгалуження. Бульби досягають 4 8 см довжини і 2 3 см шири- ни. Свіжі бульби аконіту пахнуть хріном. З більш старої, темнішої бульби навесні виростає просте прямостояче (рідше гіллясте) стебло висотою дом (рис. 3.175). Рис. 3.175 Аконіт джунгарський (Conium maculatum): 1 верхня частина рослини з суцвіттям; 2 нижня частина стебла з листками і корінь; З квітка (загальний вигляд); 4 квітка, позбавлена оцвітини; 5 плід. На стеблі почергово розташовані листки з дов- гими черешками. Вони почленовані на 3 7 надріза- них вузьких клиноподібних часток. Верхній бік листка темно зелений, глянцевий, нижній більш блідий, матовий. Верхівка стебла має довгу китицю великих квіток. Вони неправильні, у різних видів аконіту різного забарвлення: блакитні, сині, синьо фіолетові, білі, жовті. Чашечка квітки п'ятилисткова, пелюст коподібна. Плід сухий, насіння чорно буре, тригран- не зі зморшкувато хвилястою "спинкою. Іноді рослину плутають з селерою (відомий ви- падок, коли пастух з'їв бульбу аконіту, сплутавши її з селерою). Смак бульб нудотний, викликає відчут- тя повзання мурашок на язиці з наступним онімін- ням. Щоб викликати смертельне отруєння, досить 2 4 бульби аконіту. Отруйні властивості. Отруйні властивості ако- ніту були відомі вже в далекій давнині: греки і ки- тайці робили з нього отруту для стріл, у Непалі ним отруювали принаду для великих хижаків і питну воду під час нападу ворога. 581 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Уся рослина від коренів до пилку надзвичай- но отруйна, отруйний навіть запах. Отруйність ако- ніту залежить від географічного розташування (ґрунт, клімат), від віку рослини у південних широтах він максимально отруйний, а в Норвегії, на- приклад, ним вигодовують тварин. Токсичність рослини викликана вмістом алка- лоїдів (зокрема, аконітину), що впливають на цент- ральну нервову систему і призводять до судом і паралічу дихального центру. Аконітин надзвичайно отруйний: 0,2 мг його досить, щоб викликати важке отруєння. У літературі описаний випадок, коли 3 4 мг аконітину вбили дорослу людину. Ознаки отруєння: отруєння аконітом дає про себе знати вже за кілька хвилин відчуттям поколю- вання в роті, під час ковтання, печією, рясною сли- нотечею, болем у животі, блювотою, проносом, відчуттям поколювання й оніміння в різних ділян- ках тіла: губ, язика, шкіри. Печія і біль у грудях, порушується зір. При тяжкому отруєнні смерть може настати впродовж 3 4 год повна втрата орієн- тації, різке рухове і психічне збудження, іноді судо- ми. Смерть настає від паралічу серця і дихання. Медичне застосування цієї рослини дуже різно- манітне. У Тибеті її називають "королем медици- ни. Малими дозами аконіту лікували сибірську ви- разку, запалення легень; у російській народній ме- дицині її використовували як зовнішній болезаспо- кійливий засіб. На даний час деякі види аконіту за- несені до Червоної книги. Болиголов (болиголов плямистий, плямис- тий омег) Загальна характеристика Дворічна травяниста рослина (заввишки від 90 до 200 см, яка утво- рює на першому році розетку прикореневих листків, на другому сильногалузисте стебло дом зав- вишки. Болиголов плямистий зовні дуже схожий на дику моркву: обидві рослини належать до родини зонтичних і мають м'ясистий стрижневий корінь. Стебло голе, із синюватим нальотом і темно черво- ними плямами в нижній частині, через що рослина й одержала свою назву. Листки подібні до листків петрушки (рис. 3.176), при розтиранні їх відчувається різкий запах, що нагадує запах котячої сечі. Квітки дрібні, білі, розташовані складними зонтиками з 10 15 головними променями. Плоди дрібні, сірува- то зелені, яйцеподібно кулясті, сплюснуті з боків. Рис. 3.176 Болиголов плямистий: 1 верхня частина рослини із суцвіттям; 2 стебло з листками 3 нижня частина стебла; 4 корінь; 5 плід; 6 завязь маточки у розрізі; 7 суцвіття; 8 квітка. Отруйні властивості. Належить до числа найбільш отруйних рослин, особливо небезпечні плоди і листки. Усі частини болиголова містять ат калоїд, що паралізує дихальні м'язи. Смертельна доза близько 50 мг рослини на 1 кг маси тіла. У давнину використовували як смертельну отруту. Отруєння відбувається при потраплянні до ротової порожнини стебел, помилково прийнятих дітьми за дудника (з якого роблять свистульки, при поїданні насіння. Викликає контактні ушкодження шкіри і сли зових, що перебігають за типом сильних алергічних реакцій. Відомі випадки отруєння зголоднілої худоби. Ознаки отруєння. При легкій формі отруєння з'являються блювота, пронос, нудота. Відбуваєть- ся часткове оніміння шкіри, запаморочення, голов ний біль, розлад зору і слуху. У тяжких випадках наростає м'язова слабкість, що переходить у па- раліч м'язів (починаючи з ніг). Втрата свідомості. Смерть настає внаслідок зупинки дихання. 582 3.6. Отруйні для людини організми. Рослини, що мають медичне значення Медичне застосування. Використовується для приготування препаратів, що знижують болі. Вжи- вається тільки за рекомендаціями лікаря. Віх отруйний (цикута, віх, ферула джун гарська) Загальна характеристика Багаторічна травяниста рослина родини Зонтичні, 50 150 см заввиш- ки. Росте віх на сирих, болотистих місцях. Стебло голе, округле, часто з пурпурним або фіолетовим відтінком, прямостояче, борознисте, усередині по- рожнє, зовні червонувате, висотою до метра. Листки пірчасто складні. Цвіте влітку. Квітки дрібні, білі, зібрані у суцвіття зонтик (рис. 3.177). Віх нагадує їстівні рослини дудник і дягель. Відрізняється від них дрібнішими листками, товс- тим, м'ясистим, усередині порожнім кореневищем, розділеним поперечними перегородками на окремі камери, наповнені жовтуватим соком. На поздовж- ньому зрізі стовщеного округлого кореневища чітко помітні рівнобіжні поперечні порожнини, що є відмінною ознакою рослини. Усі частини віха при розтиранні між пальцями виділяють специфічний неприємний запах. Отруйні властивості. Рослина отруйна в будь якому вигляді. Особливо отруйне солодке стебло і солодкувате, із приємним запахом (нагадує запах су- шених яблук) кореневище. Зовнішня подібність з мор- квою і виражений морквяний запах підземної части- ни призводили до отруєнь дітей. Кореневище цикути також іноді помилково приймають за ріпу. Віх отруй- ний містить у кореневищах смолоподібну речовину цикутотоксин найсильнішу отруту, що володіє ней ротоксичною (холінолітичною, судомною) дією. Ознаки отруєння. Якщо з'їсти цю рослину, то через 15 20 хв. з'являється нездужання, слинотеча, блювота, біль у животі, пронос, а потім судомні напади, на тлі яких можлива зупинка дихання і серця. Медичне застосування. Лікарська рослина. У народній медицині корені і кореневища цикути за- стосовують зовні у вигляді мазей і настоїв при дея- ких шкірних захворюваннях, ревматизмі, подагрі. Чемериця Лобеля (звичайна) Загальна характеристика Потужна рослина заввишки 1,5 м з укороченим вертикальним коре- невищем і численними додатковими шнуроподіб Рис. 3.177 Віх отруйний (Cicuta virosa): 1,2 стебло з листками, квітками і плодами З кореневище в розрізі; 4 маточка; 5, 6 плід. ними коренями, належить до родини Лілійні. Лист- корозміщення почергове. Листки овальні талан- цетні, загострені, складчасті, з довгими піхвами. Суцвіття волотисте. Квітки на коротких квітконіж- ках. Оцвітина жовтувато зелена, 2,5 ему діаметрі, з еліптичними заокругленими листочками. Плоди до середини трироздільні коробочки. Цвіте все- редині літа. Суцвіття в бруньці сформовано вже восени (рис. 3.178). Масове цвітіння повторюється через 2 3 роки. Перше цвітіння в 10 30 років. Тривалість життя за- звичай не менше 50 років. Розмножується насінням і вегетативно. Зустрічається в лісовій смузі, лісо- степовій і степовій зонах європейської частини (крім Прибалтики, Сибіру, Приамур'ї, а також на Кав- казі і Тянь Шані у верхньому лісовому і субаль 583 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис 3.178 Чемериця Лобеля: 1 верхня частина рослини із суцвіттям; 2 ділянка стебла з листками 3 кореневище; 4 завязь маточки у розрізі; 5 ма- точка; 6 плід; 7 квітка; 8 тичинка. пійському поясах. Розростається на пасовищах, ос- кільки не поїдається худобою. Отруйні властивості. Отруйними є її ягоди, квітки, стебла, листки, корені і кореневище. Мож- ливе отруєння сільськогосподарських тварин, отруй- на для бджіл. Кореневища з коренями містять ал- калоїди (алкалоїд вератрин, смертельна доза його близько 0,02 г, в коріннях до 2,4 %, в кореневищах до 1,3 %, а також глікоалкалоїд псевдоієрвін, гліко- зиди, смоли, дубильні речовини. Алкалоїди чеме- риці спочатку збуджують, а згодом паралізують центральну нервову систему. Ознаки отруєння. Отруєння чемерицею прояв- ляється нудотою, блювотою, проносом, сильним голов- ним болем і болем у підшлунковій ділянці. У тяжких випадках порушується ритм і частота серцевих скоро- чень, при цьому пульс зазвичай стає повільнішим. Іноді уражається і нервова система. Про це свідчать збуд- ження, розлад зору, судоми, втрата свідомості. Медичне застосування. Порошок з кореневищ чемериці або відвар застосовують як інсектицид, блювотне та для загоєння ран. У народній меди- цині застосовується при шкірних захворюваннях. Ек- стракти використовуються як протикоростяний, про типедикульозний засіб. Поганка бліда Загальна характеристика Поганка бліда входигь до роду мухоморів родини мухоморових (аманітових), порядку пластинчастих. Росте в листяних і хвойних лісах, просіках поодиноко і групами з червня до осені. Шапочка має діаметр до 10 см, у молодих грибів у вигляді дзвіночків, напівкулеподібна (рис. 3.179). згодом плоско опукла, шовковиста, біла, світло зелена чи жовто зелена, у середині зазвичай затемнена, інколи покрита білими лусками (залишками спільного покриву), частіше без них, у сиру погоду слизувата. Мякоть щільна, пружна, тонка, біла, у молодих грибів з приємним запахом, у старих грибів запах солодкуватий, неприємний. Пластинки вільні, широкі, часті, білі у молодих і старих грибів. Ніжка довжиною до 15 см, у діаметрі до 2 см, біла або жовтувато зелена, інколи з блідо зеленим візерунковим рисунком, суцільна, рівна, з тонким сму- гастим кільцем зверху (залишок власного покриву), знизу близько основи бульбоподібно потовщена. Рис. 3.179 Поганка бліда (Amanita phalloides). 584 3.6. Отруйні для людини організми. Тварини, що мають медичне значення Рис 3.180 Поганка біла (Amanita virosa). Споровий порошок білий. Гриб при розтиранні між пальцями має неприємний запах. Отруйні властивості. Бліда поганка смертельно отруйний гриб. Отруйні всі частини гриба варіння, соління, сушка не знищують отруйних вла- стивостей. Гриби містять отруту альфа і бета ама нітини, фалоїдин, фалаїн. У 100 г свіжих грибів (5 г сухих) міститься 10 мг фалоїдину, 13,5 мг аманітину. Смертельна доза ама нітину 0,1 мг/кг. Токсини швидко всмоктуються із шлунково кишкового тракту, депонуються в печінці. Ознаки отруєння. Ознаки отруєння проявляються через 8 12 года інколи через 20 40 год. після вжи- вання грибної їжі, коли медицина допомогти вже не може, і подібні до отруєння поганкою білою (див нижче). Поганка біла Загальна характеристика Повністю білий гриб. Належить до роду мухоморів, родини мухо морових, росте у хвойних і мішаних лісах з липня до жовтня, поодиноко і групами. Шапочка в діаметрі до 12 см, спочатку у вигляді дзвіночків, згодом плос коопукла, розлога, інколи не прихована повністю, з горбиком у середині, зовсім біла, у дозрілих грибів у середині може бути жовтувата (рис. 3.180). Мякоть біла, не гірка, з неприємним запахом, особливо у грибів, що довго лежать. Пластинки вільні. Ніжка довжиною до 8 см, у діаметрі до 1,5 см, рівна, інколи вигнута, близько основи потовщена, біла, злу- сочками, з білим провислим кільцем під шапочкою. Споровий порошок білий. Отруйні властивості. Смертність при отруєнні блідою поганкою досягає 50 %. Отруйні всі части- ни гриба. Ознаки отруєння. Через 6 10 год, інколи через 1 2 дні після вживання спостерігаються сильний пронос і безупинна блювота, біль у животі, гемоглобінурія (чер- вона сеча) тривалістю до 48 год. Втома, судоми литко- вих м'язів, спрага, мало сечі, а на третій день помітне покращання (дуже оманливе). Згодом розвивається ге- молітична жовтяниця, а на п'ятий день смерть внас лідокгостроїпечінково нирковоїнедостатності. Усі отруйні тварини в залежності від джерела от- рути в їх організмі поділяються на первинноотруй них і вторинноотруйних. Вторинноотруйні тварини самі отруту не утворюють. Вони лише можуть нако- пичувати токсичні сполуки, що зустрічаються в на- вколишньому середовищі. Якщо двостулкові молюски (Bivalvia) харчуються водоростями дінофлагелята ми (Dinoflagellata), в організмі яких продукується нейротоксин сакситоксин, останній накопичується в молюсках. При вживанні таких молюсків у їжу відбу- вається отруєння людини сакситоксином. Завдяки трофічним зв'язкам аліментарного характеру фермент тіаміназа, який утворюється ціа- нобактеріями (синьозеленими водоростями), в пе- ріоди масового розмноження цих організмів (що проявляється як "цвітіння" води) інтенсивно нако- пичується в організмі риб. Вживання їх в їжу при- зводить до попадання в організм людини стійкої до дії травних соків тіамінази, яка руйнує вітамін B 1 . Це призводить до розвитку в людини В 1 авітамінозу. Первинноотруйними є тварини, в організмі яких отрута утворюється. Здатність до цього обумовле 585 Отруйні тварини Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому на у них генетично і закріплена природним добо- ром. Серед первинноотруйних тварин є представ- ники кишковопорожнинних, молюсків, голкошкірих, членистоногих, риб, земноводних, плазунів і навіть ссавців. Залежно від місця утворення і накопичення в організмі отрути первинноотруйні тварини поділя- ються на активноотруйних та пасивноотруйних. Активноотруйні тварини мають спеціальні органи, в яких продукується і накопичується отрута (наприк- лад, скорпіони, бджоли, оси, саламандри, аспідові, морські, гадюкові та ямкоголові змії). Пасивноот руйними є тварини, що накопичують отруйні про- дукти метаболізму в різних тканинах. Наприклад, токсичні сполуки, що містяться в ікрі чорноморсь- кої риби барабуля (Upeneus prayensis) викликають у людини галюцинації. Ікра прісноводної риби маринки) також обумовлює отруєння у людини, що її споживає. Риби фугу, що належать до родини Голкочеревні (Tetradontidae) утворюють нейротоксин тетрадотоксин, який в їх організмі накопичується у печінці, яєчниках, вияв- ляється в кишечнику та шкірі. Вживання в їжу цих частин тіла риб призводить до отруєння людини, яке часто закінчується її смертю. В залежності від способу уведення отрути в орга- нізм жертви активноотруйні тварини поділяються на озброєних та неозброєних. Для озброєної первин ноотруйної тварини притаманна наявність як отруй- ної залози, так і ранячого апарату, за допомогою якого отрута попадає в тіло жертви. Останній може бути представлений у різних видів тварин зубами, жалом, колючками, шипами. До озброєних первин- ноотруйних тварин належать, наприклад, скорпіон, павук каракурт, тарантул, бджоли, оси, скати хвос токоли, королівська кобра, гадюка звичайна, гюрза. На відміну від них неозброєні первинноотруйні тва- рини не мають спеціального ранячого апарату. Для того, щоб отрута останніх спричинювала свою дію на організм жертв, достатньо, щоб вона потрапила на їх шкіру або слизові оболонки. Серед неозброє- них первинноотруйних тварин добре вивчені саламандра, амфібії, що належать до родини деревола зи (Dendrobatidae). Наявність у складі отрути токсинів білкової при- роди обумовлює те, що вона вводиться в організм жертви парентерально за допомогою ранячого апа- рату. Це унеможливлює розщеплення білкових ток- синів ферментами травного тракту жертви. Отруйні змії, павукоподібні, бджоли, оси, джмелі використо- вують ранячий апарат саме для парентерального уведення в жертву своєї отрути, що включає токси- ни білкової природи. В той же час отрути, які не містять токсичних білків, а мають лише компонен- ти небілкової природи, часто виявляються ефектив- ними і при попаданні в травний тракт жертви. Се- ред амфібій, риб та молюсків зустрічаються пред- ставники, отрута яких таким шляхом потрапляє в організм іншої тварини або людини. Компоненти отрути нерівномірно розподіляють- ся в організмі жертви. При цьому вільному їх роз- повсюдженню перешкоджають особливості органі- зації клітинних мембран, стінок капілярів, гематоен цефалічного та плацентарного бар'єрів. Багато ток- синів біологічного походження вибірково зв'язують- ся з певними клітинними структурами і специфічно впливають на пов'язані з останніми процеси. Наприк- лад, тетрадотоксин, що утворюється рибами фугу, взаємодіє з натрієвими каналами збудливих мембран нервових клітин і порушує їх роботу. А в отрутах аспідових та морських змій містяться поліпептиди, які в організмі ураженого зв'язуються з постсинап тичними нікотиновими ацетилхоліновими рецепторами скелетних м'язів внаслідок чого в останніх бло кується нервово м'язова передача. В отрутах гадю кових змій знаходяться білки ферменти, що обумов люють пошкодження еритроцитів, стінок кровонос- них судин, порушення в системі згортання крові. Вибірковий характер дії багатьох токсинів біо- логічного походження обумовлює їх використання як "інструментів" у наукових дослідженнях для ви- вчення конкретних фізіологічних та біохімічних про цесів, структурно функціональної організації клітин них структур та окремих макромолекул. Дія на організм високоспецифічних компонентів отрут часто доповнюється впливом на нього присутніх в отрутах у дуже великих кількостях різноманітних біологічно активних сполук, наприклад адреналіну, ацетилхоліну, гістаміну, дофаміну, норадреналіну тощо. їх надмірне надходження у тіло жертви та кож спричинює в ній порушення фізіологічних функцій і призводить до розвитку патологічних станів. Уражена отруйною твариною людина потребує медичної допомоги, часто з використанням широкого арсеналу лікарських засобів. Наприклад, для 586 |