|
|
Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
Комахи як ектопаразити, збудники і пере-
носники збудників хвороб, отруйні форми. Зав- дяки значній біологічній пластичності комахи змог- ли пристосуватися до існування в різноманітних умовах і поширитися по всій земній кулі. Ця плас- тичність зумовила також широкий перехід комах до паразитизму. Серед них є багато видів, що присто- сувалися до паразитування на тваринах та людині. У більшості випадків перетворення дорослих форм на паразитів було пов'язане з виникненням гемато фагії. При цьому на зміну факультативному живлен- ню кров'ю рослиноїдних або хижих форм прийшло обов'язкове живлення кров'ю (облігатна гематофа гія) і без нього стало неможливим нормальне роз- множення виду. У процесі еволюції тимчасовий паразитизм змінюється на постійний ектопаразитизм.
Це супроводжується морфологічною і біологічною спеціалізацією: зміною форм тіла і кінцівок, втрачан- ням крил, появою спеціальних адаптацій, що спря- мовані на розселення виду тощо. Стає поширеним не тільки імагінальний, але й личинковий паразитизм. При цьому личинки перетворюються на облігатних ендопаразитів. Багато видів комах є паразитами тварин і людини. У класі комах трапляються й отруйні форми.
Серед них представники ряду перетинчастокрилих бджоли й оси. Серед бджіл найбільш небезпечна медоносна бджола, серед ос європейський та азі- атський шершні.
Загрозливі множинні укуси, коли на людину на- падає рій. Але в деяких випадках смертельними бувають поодинокі укуси, смерть настає за декіль- ка хвилин через алергію до отрути.
Загальні явища внаслідок укусів сильний свербіж, кропивниця, набряк, деколи задуха, гострі порушення кровообігу. Для профілактики укусів при догляді за бджола- ми потрібно користуватися захисними сітками. Не можна руйнувати осині гнізда, а в разі знищення ос потрібно застосувати захисний одяг. Особливо важливе медичне значення мають комахи переносники збудників різних інфекційних та інвазійних хвороб людини.
559
3.5. Медична арахноентомологія
Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя
• воша головна (Pediculus capitis)
• воша одежна (Pediculus vestimen t i , або Pediculus c o r p o r i s )
• воша лобков а (Phthirus pubis)
Воші постійні ектопаразити ссавців і людини. У людини паразитують три види вошей: воша головна (Pediculus humanus capitis),
воша одежна (Pediculus humanus corporis)
(воші роду Pediculus)
воша лобкова (Phthirus pubis) (рід Phthirus)
Морфологія (рис. 3.152). Статевозріла особи-
на овальної або ромбоподібної форми, тіло безкри- ле, сплющене в спинно черевному напрямку. Забар- влення залежить від кількості і давнини випитої крові. На голові знаходяться прості очі і вусики, що є органами нюху. Ротовий апарат колючо сисного типу, втягнутий всередину голови і розташовується під ротовою порожниною в особливому футлярі. Секрет слинних залоз містить антикоагулянти і подраз- нює шкіру хазяїна.
Грудний відділ не сегментований, крила відсутні
(вторинна безкрилість).
Черевце овальне, складається із 9 сегментів.
Задній кінець черевця у самок роздвоєний, у самців заокруглений. На останньому членику ноги (лапці) знаходить- ся кігтик, що з'єднуючись з виступом на передо
Рис. 3.152
Будова воші: 1 лапка з рухливим КІГТИКОМ; 2 гомілка; 3
слинна за-
лоза; 4 яєчник; 5 мальпігієві судини; 6 трахеї; 7 нервовий вузол.
560 та місце людини в ньому Рис. 3.153
Одежна воша (Pediculus vestimenti), статевозріла самка (а та гнида (б.
станньому членику гомілкою, утворює захват, за допомогою якого воша міцно тримається за воло сину хазяїна. Яйце поздовжньо овальної або грушоподібної форми, ясно жовтого кольору, до 1 мм довжиною, називається гнида.
Одежна воша (рис. 3.153) світло сірого ко льору, найбільша (самка 2,2 4,7 мм, самець 2,1 3,7 мм довжиною). Відмінні риси від головної воші віднос но тонкі і довгі вусики і згладжені, без глибоких ви різок, краї сегментів черевця.
Головна воша (рис. 3.154) світло сіра, з тем ними пігментованими плямами з боків черевця і грудей. Розмір самки 2,4^,0 мм, самця 2 3 мм.
Вусики відносно товсті і короткі, сегменти черевця відділені глибокими вирізками.
Лобкова воша (рис. 3.155) найменша (самка до
1,5 мм, самець 1,0 мм, тіло коротке, трапецієподібної форми. Немає чіткого поділу на груди і черевце.
Локалізація. Головна воша живе на волосяних ділянках тіла. Одежна воша у складках нижньої білизни. Лобкова воша на волоссі лобка, на бо роді, вусах, віях та інших ділянках тіла, покритих волоссям (за винятком волосистої частини голови).
Життєвий цикл Живляться кров'ю 5 8 разів на добу, тривалість живлення 3 10 хв. Голодувати здатні впродовж декількох днів. Тривалість голодуванні за лежить від температури і вологості (при температурі
37 С 1 2 дні, при температурі 10 20 С 9 10 днів).
3 . 5 . 3 . 1 Ряд Воші (Anoplura)
3.5. Медична арахноентомологія Рис 3.154
Головна воша (Pedicutus capitis), статевозрілий самець (а та гнида (б.
Розвиток з неповним метаморфозом яйце (гнида, личинка, імаго. При відкладанні яєць спочатку видавлюється клейка речовина, що прикріплює гниду до волосся
(головна і лобкова воші) або до ниток одягу (одеж- на воша). За своє життя самка одежної воші відкла- дає до 300 яєць, головної 150 200, лобкової близько 50 яєць. Термін розвитку личинки в яйці за- лежить від температури і вологості (мінімальний при температурі 36 37 С 4 8 днів). Личинки вошей проходять три стадії, терміни розвитку залежать від живлення і температури. Вся личинкова стадія при температурі 36 37 С триває 10 днів.
Тривалість життя за оптимальних умов 27 38 днів
(головна воша), 32 ^6 дні (одежна воша), 17 22 дні
(лобкова воша).
Медичне значення. Головна й одежна воші збудники педикульозу. Слина вошей викликає свербіж; при великій завошивленості на шкірі з'являються пігментні плями в місцях укусів, шкіра стає товстою, грубіє, можливе приєднання вторинної інфекції.
Воші є переносниками збудників висипного і воши- вого поворотного тифів, окопної волинської лихоманки.
Збудник висипного тифу (рикетсія Провачека) знаходиться в кишківнику вошей, куди потрапляє з кров'ю хворого. Розвиток збудника в організмі воші триває 4 7 днів, надалі вона здатна поширювати за- хворювання. Зараження людини відбувається при втиранні фекалій воші у місце укусу.
Збудник вошивого поворотного тифу (спірохета
Обермеєра) знаходиться в гемолімфі воші, куди потрапляє із кишківника воші під час живлення на хворому. Достатня для зараження людини кількість спірохет з'являється з 5 6 го днів, максимальна кількість з 8 10 по 19 21 день після зараження воші.
Зараження людини відбувається при роздавлюванні воші й втиранні гемолімфи в кров під час розчуху- вання місця укусу.
Трансоваріальна передача збудників висипнного і поворотного тифів не описана.
Лобкова воша збудник фтіріозу; збудників
інфекційних хвороб не переносить.
Профілактика. Особиста дотримання правил особистої гігієни.
Громадська: дотримання санітарного режиму в гуртожитках, готелях, будинках відпочинку, лазнях, лікарнях, періодичні огляди на педикульоз у дитя- чих садах, школах, санітарно просвітня робота. Рис. 3.155
Лобкова воша (Phthirus pubis), статевозріла особина.
561
Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Ряд Блохи
(Aphaniptera) блоха людська (Pulex irritans) блоха щуряча (Xenopsylla cheopis) Блохи дрібні безкрилі кровосисні комахи.
Морфологія (рис. 3.156). Статевозріла осо-
бина довжиною 0,6 5,0 мм. Тіло безкриле, стиснуте з боків, складається із голови, грудей, черевця. Голова заокруглена спереду, має пару простих очей і вусиків. Ротовий апарат колючо сисного типу. Груди складаються з трьох, а черевце із 10 сегментів, на тілі є зубці, щетинки, шпички. Із трьох пар ніг задня найдовша, призначена для стрибків. У самців черевце загнуте догори, має копуля тивний апарат.
Яйця (риса білі, овальні, довжиною
0,5 мм, покриті прозорою оболонкою. Личинка (рис. 3.156 б червоподібна, безнога.
Тіло складається із голови, грудей і черевця, покри- те щетинками.
Лялечка (рис. 3.156 в нерухома, не живиться.
Життєвий цикл Блохи є постійними (блохи шерсті") або тимчасовими (блохи гнізда") екто- паразитами людини і тварин.
Хоча кожному виду бліх властивий специфічний хазяїн, характерною рисою є можливість переходу і живлення на широкому колі хазяїнів. Розвиток відбу- вається з повним метаморфозом. Самки відклада- ють яйця (до 450 впродовж життя) порціями в місці
існування хазяїна у нори або гнізда тварин, щіли- ни підлоги житлових приміщень. Із яйця виходить червоподібна личинка, яка живиться випорожнен- нями дорослих бліх і гниючими органічними речо- винами. Личинка линяє тричі, після останнього ли
Рис. 3.156 Блоха людська (Pulex irritans) (а яйце б личинка в лялечка; г доросла особина імаго; д морфологія лапки блохи є блоха,
уражена чумними бактеріями, п'є кров людини; ж блокування переднього відділу травної системи блохи чумними бактеріями):
1 нижньогубний щупик 2 нижньощелепний щупик 3 око 4 вусик; 5
голова 6 груди 7 черевце; 8 стравохід; 9 передшлунок.
562
3.5. Медична арахноентомологія Рис. 3.157 Блоха людська, статевозріла особина. няння заляльковується. Всередині лялечки блоха може знаходитися довготривало, вивільняється з появою хазяїна живителя. Тривалість циклу розвит- ку залежить від виду бліх, температури і вологості повітря (у людської блохи мінімальний термін роз- витку 19 днів).
Медичне значення. На земній кулі нараховують понад 1000 видів бліх, причому в країнах СНД більше 300.
Найбільше епідеміологічне значення мають блохи, які трапляються в оточенні людини, а саме:
1) блоха людська (рис. 3.157), яка паразитує переважно на людині; часто зустрічається надо- машніх та хижих тваринах, існує в помешканнях людини, виявляється повсюди; є переносником збуд- ників чуми і лепри (прокази)
2) блоха щуряча (рис. 3.158) паразитує пе- реважно на гризунах, зустрічається частіше в Се- редній Азії, має важливе значення в епідеміології чуми і щурячого рикетсіозу;
Рикетсії, які виділяються блохами разом з фе- каліями, зберігаються в навколишньому середовищі впродовж 40 днів. Інфікуюча доза для людини скла- дає 0,01 мг, що відповідає 1 частині випорожнення блохи. Укуси бліх викликають місцеве запалення тканин, часто виглядають як плями з інтенсивно пігментованим центром. Зараження бліх відбуваєть- ся під час живлення на хворих тваринах. У шлунку блохи чумні бактерії інтенсивно розмножуються, ут- ворюючи "чумний блок. Це призводить до тимчасо
• клоп постільний
(Cimex lectularius) клоп поцілунковий
(Triatoma infestans)
Постільний клоп (Cimex lectularius) тимча- совий ектопаразит людини.
Географічне поширення: повсюдно.
Морфологія (рис. 3.159). Тіло овальне, довжи- ною 4 5 мм, червоно коричневого кольору, покрите волосками, сплющене в спинно черевному напрям- ку. Ротовий апарат колючо сисного типу, щупиків немає. Груди мають рудименти крил. З черевного боку третього грудного сегмента відкриваються
563 Рис. 3.158 Блоха щуряча (Xenopsylla cheopis), статевозріла особина. вої непрохідності кишківника. При спробі кровоссан ня кров хазяїна живителя наштовхується на блок і відригується назад у ранку разом з бактеріями, що призводить до зараження чумою. Бактерії чуми та- кож можуть виділятися з випорожненнями інфікованої блохи і попадати у кров при розчісуванні місця укусу. Блохи також є переносниками збудників (рикет сія Музера) ендемічного щурячого висипного тифу.
Боротьба з блохами полягає в утриманні жит- ла, приміщень у чистоті, обробці приміщень інсек- тицидами.
3.5.3.3 Ряд Клопи
(Heteroptera)
Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис 3.159 Клоп постільний (Сітєх lectularis), статевозріла самка. отвори пахучих залоз, що обумовлюють специфіч- ний запах клопів. Черевце в самок більш округле, у самців вузьке.
Життєвий цикл Живуть постільні клопи в бу- динку людини, під шпалерами, у щілинах ліжкових меблів. Живляться вночі, тривалість кровоссання для імаго 15 хв, личинки 1 хв. Самка за життя відкладає близько 250 яєць. Розвиток відбувається з неповним метаморфозом, включає чотири личин- кових стадії і стадію німфи. Для перетворення в наступну стадію необхідне живлення. При опти- мальній температурі (30 С) і постійному живленні розвиток триває близько 28 днів. При кімнатній тем
Рис. 3.160 Клоп поцілунковий (Triatoma infestant), статевозріла особина. Ряд Тарганові
( B l a t t o i d e a )
564 пературі 6 8 тижнів. Тривалість життя до 14 міс. голодують при низькій температурі до року.
Медичне значення. Передачі збудників будь яких інфекційних захворювань постільним клопом не встановлено. Слина постільного клопа містить отруйні речовини, що можуть викликати біль і по- дразнення в місці укусу, появу пухирів. Клоп поцілунковий (Triatoma infestans) є пе- реносником збудників хвороби Чагаса.
Морфологія (рис. 3.160). Поцілункові клопи великі крилаті комахи з витягнутою головою коніч- ної форми. Ротовий апарат колючо сисного типу.
Життєвий цикл Живуть у щілинах підлоги, тріщинах стін, норах тварин, ведуть нічний спосіб життя. Розвиток з неповним метаморфозом, нім фальні стадії безкрилі. Цикл розвитку триває близько року.
Живляться кров'ю, нападають на диких і до- машніх тварини. Людей кусають переважно біля очей і в губи, на місці переходу шкіри в слизову обо- лонку (звідси назва "поцілунковий" клоп.
Медичне значення поцілункових клопів полягає в тому, що вони є проміжними хазяїнами і перенос- никами збудників американського трипаносомозу хвороба Чагаса).
Після кровоссання клоп випорожнюється в ранку на місці укусу, трипаносоми із кишківника клопа потрапляють в організм людини.
Збудник знаходиться в організмі клопа впродовж усього його життя. Трансоваріальної передачі збуд ника немає.
Боротьба з клопами полягає в застосуванні
інсектицидів. та р га н ч о р ни й (Blatta orientalis)
• тарган рудий (Blattella а) Одним із найбільш давніх рядів комах є ряд Тар- ганові {Blattoidea), що поєднує близько 3500 видів. До синантропних видів відносяться чорний тар ган (Blatta orientalis) (рис. 3.161) і рудий тарган
(Blattella germanica) (рис. 3.162).
3.5. Медична арахноентомологія Рис. 3.161 Рис. 3.162
Тарган чорний (Blatta orientalis), статевозрілий самець.
Тарган рудий (Blattella germanica), статевозрілий самець. Рис. 3.163
Морфологія чорного таргана (а внутрішня будова; б ротовий апарат; в кінцівка): 1 надглотковий ганглій; 2 симпатичний нерв З зоб 4 жувальний шлунок; 5
пілоричні вирости; 6 середня кишка 7
мальпігієві судини; 8
задня кишка 9 додаткові залози;
10 сім 'яники; 11 черевний нервовий ланцюг; 12 трахейна система 13 слинна залоза; 14
резервуар слинної залози; 15 верхня губа
16 верхня щелепа; 17
нижньощелепне щупальце 18
нижня щелепа; 19 нижня губа 20 язичок; 21 нижньогубне щупальце 22 таз
23
вертлюг 24 стегно; 25
гомілка; 26
лапка.
565
Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Географічне поширення. Повсюдно, у житлах людини й опалюваних приміщеннях. Чорний тарган у теплому кліматі зустрічається і поза житлом людини. Морфологія (рис. 3.163). Тіло сплюснуте в спинно черевному напрямку. Колір тіла чорного тар- гана смолисто чорний або чорнувато бурий, самець довжиною 20 25 мм, самка 18 30 мм. Колір тіла рудого таргана рудувато бурий, самець довжиною 10,5 13,0 мм, самка 11,0 13,3 мм. Мають дві пари крил верхні шкірясті, нижні тонкі. Ротовий апарат гризучого типу. Складається із нечленистої верхньої губи і пари верхніх щелеп; ниж- ня щелепа із двох члеників, на верхньому розта- шовані пари жувальних лопатей і нижньощелепні щупики нижня губа утворена злиттям другої пари нижніх щелеп, складається із двох члеників, має пару нижньогубних щупиків і дві пари жувальних лопа- тей. Ноги бігаючого типу. На останньому членику лапки знаходиться пара кігтиків і присосок, що до- зволяє тарганам бігати в будь якому положенні. Трахейна система має внутрішній замикальний апарат, що забезпечує закриття трахей при сто- ронніх домішках у повітрі. Життєвий цикл Розвиток відбувається з не- повним метаморфозом. Дозрілі яйця при виході із яйцевивідних шляхів покриваються оболонкою кокона, утворюючи оотеку. Личинки безкрилі, дрібні, різного віку. У коконі чорного таргана міститься 16 яєць, за своє життя самка дає 3 4 кладки. Терміни розвит- ку зародка залежать від температури і вологості Рис. 3.165
Aedes aegypti, статевозріла самка. навколишнього середовища (при 30 С 44 15 діб).
Постембріональний розвиток за цєї ж температури
126 162 дні (Blatta orientalis). Розвиток су- проводжується десятьма линьками.
Розвиток зародка рудого таргана затих самих умов продовжується 17 діб, постембріональний розвиток
40 41 добу, супроводжується шістьма линьками. Три- валість життя статевозрілої самки до 153 діб. Мало розбірливі до харчових продуктів. Голоду- вати можуть до 30 40 днів.
Медичне значення. Таргани є механічними пе- реносниками кишкових інфекцій, переносять цисти найпростіших і яйця гельмінтів.
Можуть обгризати шкірний епітелій сплячої людини
Боротьба з тарганами полягає у застосуваванні
інсектицидів, механічних пасток. Рис. 3.164
Anopheles dirus, статевозріла самка. Рис. 3.166
Culex pipiens, статевозріла самка. Медична арахноентомологія Ряд Двокрилі
(Diptera). Комарі
• комарі роду Culex
|
|
|
Скачать 14.51 Mb.