Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
 Скачать 14.51 Mb.
|
|
Медична арахноентомологія 546 3 . 5 . 1 . Тип Членистоногі (Arthropoda). Характеристика, класифікація, медичне значення. 3 . 5 . 2 . Клас Павукоподібні (Arachnoidea). Характеристика, класифікація, медичне значення. 3 . 5 . 2 . 1 . Павуки, скорпіони як отруйні тварини. 3 . 5 . 2 . 2 . Кліщі збудники хвороб, переносники а природні резервуари збудників хвороб. Кліщі ака риформні та паразитоформні. 3 . 5 . 2 . 3 . Свербун коростяний (Sarcoptes і. 3 . 5 . 2 . 4 . Залозник вугровий (Demodex folliculorгь). 3.5.2.5. Іксодові кліщі: кліщ собачий (Ixodes ricinus)? кліщ тайговий (І. persulcatus). 3.5.2.6. Аргасові кліщі: кліщ селищний (Ornithodorus papillipes). 3 . 5 . 2 . 7 . Гамазові кліщі (Gamazoidea). 3 . 5 . 2 . 8 . Значення трансоваріальної передачі збуд ників хворобу кліщів. Кліщі мешканці житла людей та їх медичне значення. 3 . 5 . 3 . Клас Insecta. Характеристика. Комахи як ек топаразити, збудники та переносники збудників хвороб, отруйні форми. 3 . 5 . 3 . 1 . Ряд Воші (Anoplura). Види: воша головна (Pediculus capitis), воша одежна (P. vestimenti, або P. corporis), воша лобкова (Phthirus pubis). 3.5.3.2. Ряд Блохи (Aphaniptera). Види: блоха людська (Pulex irritans), блоха щуряча (Xenopsylla cheopis). 3.5.3.3. Ряд КЛОПИ (Heteroptera). ВИДИ: КЛОП ПОСТ- ІЛЬНИЙ (Cimex lectularius), клоп поцілунковий (Triatoma infestans). 3.5.3.4. Ряд Тарганові (Blattoidea). Види: тарган чор- ний (Blatta orientalis), тарган рудий (Blattella germanica). 3.5.3.5. Ряд Двокрилі (Diptera). Комарі: роди Culex, Anopheles, Aedes. 3.5.3.6. Мухи муха кімнатна (Musca domestica) та інші синантропні мухи жигалка осіння (Stomoxys calcitrans), муха вольфартова (Wohlfahrtia magnifica), муха цеце (Glossina palpalis). 3.5.3.7. Гнус та його компоненти: характеристика, значення як проміжних хазяїнів гельмінтів і пере- носників збудників хвороб. 3.5.3.8. Міази. носники збудників хвороб людини, ектопара зити й ендопаразити, отруйні комахи тощо. Павукоподібним і комахам властиві різні форми паразитизму. Розрізняють постійних паразитів людини (наприклад, воші) і тимчасових паразитів, які живляться кров'ю тільки на певних фазах роз- витку (наприклад, клопи, кліщі), або тільки в одній фазі (наприклад, блохи, комарі, крово- сисні мухи та ін.); облігатних і факультативних або випадкових паразитів, активно нападаючих і підстерігаючих кровососів тощо. Павукоподібні і комахи містять сильні алер- гени, здатні викликати сенсибілізацію організ- му людини. Комахи переносять практично всі групи збудників хвороб людини віруси, рикетсії, бактерії, спірохети, джгутиконосні, споровики, філярії та ін. Крім того, при укусі кровосисні комахи вводять слину, яка містить токсичні для людини речовини. При масовому нападі кро- вососів у людей можуть виникати лихоманкові стани. Інвазії комах у тілі людини спричиняють міази розмноження личинок в ранах і вираз- ках, на слизових оболонках тощо. Значення членистоногих як переносників збудників хвороб людини і тварин більше, ніж їх роль як паразитів. Шкода, нанесена цими хво- робами людству, величезна. Епідемії чуми, ви- сипного тифу спустошували цілі країни. На ма- лярію і в наші дні хворіють сотні мільйонів людей. Хвороби, які передаються через перенос ників членистоногих, називаються трансмісій- ними (наприклад, малярія, лейшманіози, кліщо- вий енцефаліт та ін.) Вітчизняними вченими (Л. В. Громашевсь кий, В. І. Могульський, Ф. П. Кеппен, Ч.А. Пор чинський та ін.) зроблено важливий внесок у вивчення різних груп павукоподібних та комах, вивчення еволюції паразитичних видів, біоге- нетичних передумов здійснення епідемічного процесу. 547 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Тип Членистоногі (Arthropoda) характеристика • класифікація • медичне значення Тип Членистоногі (Arthropoda) поєднує тварин, для яких характерні білатеральна симетрія, гете- рономна сегментація тіла, змішана порожнина тіла, членисті кінцівки, зовнішній хітиновий покрив, попе- речносмугаста мускулатура. Тіло складається із го- лови, грудей і черевця, голова і груди можуть зли- ватися з утворенням головогрудей. Травна система складається із трьох відділів. Органи дихання представлені зябрами, листкоподіб ними легенями або системою трахей. Кровоносна система незамкнута, є серце, розташоване на спинному боці. Органи виділення мальпігієві судини або коксальні залози (видозмінені метанефридії). Нерво ва система представлена надглотковим і підглотко- вим вузлами, з'єднаними в кільце, і черевним нерво вим ланцюжком. Надглотковий вузол великий, скла- дається із переднього, середнього і заднього відділів, його часто називають головним мозком. Роздільностатеві, виражений статевий димор- фізм. Розвиток як прямий, так і непрямий. До типу Членистоногі відносяться класи Рако- подібні (Crustacea), Павукоподібні (а, Комахи (Insecta). Для представників класу Павукоподібні характер- ний поділ тіла на головогруди і черевце з різним сту пенем сегментації. Головогруди мають видозмінені в ротовий апарат кінцівки (хеліцери і педипальпи) для захоплення й утримання їжі і чотири пари ходильних 548 Рис. 3.138 Схема внутрішньої будови павука: 1 педипальпи; 2 протока отруйної залози; 3 отруйна залоза; 4 очі; 5 головний нервовий вузел; 6 шлунок; 7 смоктальний шлунок; 8 серце; 9 печінка; 10 середня кишка 11 видільна система 12 анальний отвір; 13 naвутинні залози; 14 трахейна система 15 яєчник; 16 статевийотвір; 17 легені; 18 хеліцери. 3.5. Медична арахноентомологія ніг, черевце кінцівок не має. Клас павукоподібних поєднує кілька ланок (рис. 3.138), серед яких най- більше медичне значення мають ряди павуків (Агапеі), кліщів (Асагіпа), скорпіонів (Scorpiones). • характеристика • класифікація • медичне значення Майже всі павукоподібні наземні тварини. Тіло більшості з них складається з головогрудей і че- ревця. У скорпіонів черевце членисте (12 сег- ментів). У кліщів головогруди й черевце злиті й утворюють компактне непочленоване тіло. Кінцівок є шість пар. Дві пари хеліцери і педи пальпи складають ротовий апарат, решта хо дильні ніжки. Тіло вкрите хітинізованою кутикулою. Під нею залягає гіподерма клітинної будови, похідними якої є павутинні та отруйні залози. Останні розташовані біля основи хеліцер. Органи травлення хоча відрізняються в різних видів, але загалом мають схожу будову. Тверду їжу павукоподібні не споживають, лише всмоктують на- піврідку, тому глотка має розвинену мускулатуру. У передню кишку відкривається пара слинних залоз. Бічні вирости середньої кишки утворюють печін- ку. Органами дихання є легеневі мішки і трахеї. У порожнину легеневих мішків, що розміщені під по- кривами тіла з нижнього боку черевця, вроста- ють паралельні складки, в яких циркулює гемолім фа. Між складками є щілини, куди надходить повітря. Трахеї система розгалужених трубочок екто дермального походження. Вони пронизують усе тіло й відкриваються на черевній стороні тіла стигмами (отворами). Органами виділення є видозмінені метанефридії (коксальні залози) і мальпігієві судини (трубочки. Кровоносна система простіша у кліщів, девона складається із серця мішкоподібної форми з парою остій. Найскладніша вона у скорпіонів і павуків, які мають легеневе дихання. Нервова система складається з головного моз- куй черевного нервового ланцюжка. У деяких цей ланцюг зливається в один головогруднии ганглій. Органи чуттів чутливі волоски, які розміщені на педипальпах (орган дотику), декілька пар простих очей. Павукоподібні роздільностатеві, з добре вира- женим статевим диморфізмом. Найважливішими рядами класу Павукоподібні є скорпіони, павуки і кліщі. Скорпіони (Scorpiones) Географічне поширення: країни з тропічним і субтропічним кліматом. На території України зуст- річається на південному березі Криму. Морфологія (рис. 3.139). Кримський скорпіон (Euscorpius tauricus) світло жовтого кольору, роз- міром 35 40 мм. Головогруди не розділені, черевце почленоване на сегменти, складається із широкого переднього і вузького заднього черевця. Хеліцери у вигляді гачків, педипальпи клешень. Пара отруй Рис. 3.139 Кримський скорпіон (Euscorpius tauricus). 3 . 5 . 2 . 1 Скорпіони і павуки як отруйні тварини 549 3.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnoidea) Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя них залоз знаходиться в останньому членику черев- ця (анальна лопать, або тельсон), що закінчується отруйною голкою. Протоки залоз відкриваються по- близу верхівки голки двома маленькими отворами. Життєвий цикл Хижаки, живляться дрібними членистоногими. Ведуть нічний спосіб життя. Роз- виток прямий, молоді скорпіони залишаються по- близу матері впродовж 10 12 днів. Патогенна дія: отрута скорпіонів має переваж- но нейротропну і кардіотоксичну дію. Клініка ураження. Місцева реакція: біль у місці ужалення, що поширюється походу нервових сто- вбурів і змінюється онімінням. Через 30 40 хв. з'яв- ляється різке почервоніння шкіри і набряк (зазви- чай розміром 5 10 см, можуть утворитися міхурі із серозною рідиною. Загальні прояви з'являються через 5 хв. 24 години. Характерне відчуття страху, озноб, голов- ний біль, біль у ділянці серця, серцебиття. Температура нестабільна, задуха, слинотеча, нудота, поси- лення моторики кишківника. Можливі судоми (особливо у дітей), рефлекси ослаблені. Хворий може загинути внаслідок паралічу дихання. Перша допомога. Холодна місце ужалення, іммобілізація ураженої частини тіла, багато пити. Змащування місця ураження рослинною олією, об- колювання 0,5 2 % розчином новокаїну. Специфіч- на антитоксична сироватка не пізніше 2 годин з моменту ужалення, за її відсутності протикаракур това сироватка або сироватка "Антикобра". Каракурт (Latrodectus tredecimguttatus) Географічне поширення: Південь України, Середня Азія, Молдова. Живуть у цілинному степу, передгір'ях, на пустищах, зустрічаються і на території міст. Морфологія. Самка розміром 11 13 мм, має ве- лике округле черевце чорного кольору, з червоними плямами у два ряди на спинному боці (рис. 3.140). Самці значно менші, черевце коричневого кольору, довгасте. Ноги покриті дрібними чорними волосками. Отруйний апарат складається із пари отруйних залоз. Самці не отруйні. Життєвий цикл Самки будують гнізда у ви- гляді безладних грудок павутини, рідше викорис- товують нори гризунів. Після запліднення самець гине, самка відкладає у гніздо 5 12 коконів, що 550 та місце ЛЮДИНИ в ньому Рис. 3.140 Каракурт (Latrodectus tredecimgutates). містять кілька сотень яєць. Молодь, що вийшла із яєць, зимує усередині кокона, а навесні мігрує. Дорослі самки розселяються по місцевості на- прикінці літа. Збільшення кількості укусів відбу- вається в період міграції. Характерні періодичні спалахи розмноження, коли кількість особин і відповідно частота укусів різко зростають. Патогенна дія: отрута має нейротоксичну дію. До складу отрути входять нейротоксини білкової природи, ферменти (гіалуронідаза, фосфодіестера за, холінестераза та ін.) Дія отрути призводить до збудливого, а згодом гальмівного і паралізуючого впливу на нервову систему. Уражаються переваж- но центри спинного мозку. Клініка ураження. Місцева реакція: незнач- на, швидко зникаюча припухлість червонуватого кольору, зниження шкірної чутливості. Укус часта не відчувається потерпілим. Загальні прояви розвиваються швидко. Харак- терний пекучий біль через 5 30 хв. після укусу, що з місця укусу поширюється по всьому тілу, досягає максимуму через 1 2 год. З'являється напружен- ня м'язів кінцівок, живота, судоми, порушення ритму дихання, підвищується AT. Спочатку хворі збуд 3.5. Медична арахноентомологія жені, а згодом почуття страху змінюється апатією. У тяжких випадках запаморочення свідомості, психоз. Отруєння перебігає тяжко і часто закін- чується смертю. Перша допомога. Не пізніше, ніж за 2 3 хв. після укусу припекти укушене місце сірником (глибина укусу близько 0,5 мм. Іммобілізація ураженої час- тини тіла, холодна місце укусу. Застосовують спе- цифічну (антикаракуртову) антитоксичну сироватку. Тарантул (Lycosa singoriensis) Географічне поширення: Південний Схід Євро- пи, південно західна Азія. Розповсюджений у пус- тельній, степовій і лісостеповій зонах. Морфологія. Великий або середніх розмірів павук, довжиною до 35 мм, брунатного кольору (рис. 3.141), густо вкритий волосками. Життєвий цикл Селяться в норах. Ловильних сіток не будують, підстерігають здобич із засідки. Самка восени відкладає від 100 до 400 яєць, із яких навесні виходять молоді павуки. Молодь певний пе- ріод часу знаходиться на тілі самки. У цей час самка найбільш агресивна. Патогенна дія: до складу отрути входять токсаль буміни і ферменти (гіалуронідаза, протеази, кініназа та ін.) Викликає підвищення судинної проникності і пору- шення кальцієвого балансу, що призводить до кровови- ливів, некрозу в місці укусу і у внутрішніх органах. Клініка ураження. Місцева реакція: сильний біль на момент укусу, згодом почервоніння шкіри і Рис. 3.141 Південноросійський тарантул (Lucosa singoriensis). • переносники збудників хвороб • природні резервуари збудників хвороб • акариформні кліщі • паразитоформні кліщі Морфологічні особливості. Відомо до 10 000 видів кліщів, будова яких різна у зв'язку з великою різноманітністю способу їхнього життя. Тому єдина характеристика кліщів неможлива. Визначимо лише деякі спільні для всіх риси будови. Розміри тіла скла- дають 0,05 13 мм, ситі кровосисні форми досяга- ють 3 4 см. Особливістю зовнішньої будови більшості кліщів є повне злиття головогрудей з че- ревцем. Тіло розділене на два відділи: невеличку голівку гнатосому і власне тулуб ідіосому. У дорослих 4 пари ходильних ніжок. Кінцівки з'єдну- ються з черевною поверхнею тіла нерухомими кексами Перша пара кінцівок являє собою хеліцери, що пристосовані для захоплювання і подрібнення їжі. Друга пара педипальпи (ногощупальці). Хеліцери і педипальпи зближені й утворюють хоботок. Рото- вий апарат буває різним залежно від характеру їжі й способу живлення: колючо сисний, гризучо сис ний, ріжучий. Покриви тіла у деяких груп кліщів 551 набряк. Біль зберігається впродовж доби. У місці укусу можна побачити дві плями, що знаходяться одна від одної на відстані 3 15 мм (сліди хеліцер). Загальні прояви або відсутні, або виражені слаб- ко. При гіперчутливості до отрути можуть бути за- паморочення, слабкість, втрата свідомості. Перша допомога. Холодна місце укусу, багато пити води. У тяжких випадках протикаракуртова сироватка. Профілактика укусів членистоногих Для привалу і нічлігу в польових умовах вибирають рівні площадки без каменів, тріщин ґрунту, пучків сухої трави. Вхід у намет щільно закривають. Постіль, одяг, взуття оглядають перед використанням. У приміщеннях на вікнах встановлюють сітки, знищу- ють павукоподібних за допомогою інсектицидів. Кліщі з будни к их вор об Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя м'які, в інших місцями ущільнені, з твердими щитками. У деяких тіло вкрите щільним панциром. На кінцях ніжок є присоски або нігтики, або і те й інше. Дихання кліщів або шкірне, або за участю трахей, що відкриваються назовні стигмами. Травний апарат утворений передньою, середньою і задньою кишкою. До складу передньої кишки вхо- дять глотка, стравохід. Є слинні залози. Середня кишка це шлунок із відростками (дивертикулами). Задня кишка відкривається анальним отвором. Центральний нервовий апарат максимально концен- трований: всі ганглії злилися в єдину нервову масу мозок, що оточує стравохід. Статевий апарат самки складається з парного чи непарного яєчника, яйцепроводів, матки, сім'яприй мача, придаткових залоз і деколи піхви. У самця є сім'яники, сім'япроводи, придаткові залози, сім'яви порскувальний канал і інколи копулятивний орган. Життєвий цикл Кліщі яйцекладні, але є й живо- родні види. Життєвий цикл з метаморфозом, вклю- чає фази яйця, личинки, німфи і статевозрілих самців і самок (імаго). Перехід з однієї фази до іншої супро- воджується линянням. У деяких родин кліщів у жит- тєвому циклі лише одна німфальна стадія, частіше дві, а в інших 7 8. Личинки шестиногі, четверта пара ніг з'являється після линяння з перетворенням на німфу. Вони також не мають трахей, стигм і статевого отво- ру, а німфам властиві недорозвинені статеві залози. Тваринами живителями кліщів можуть бути реп- тилії, птахи, ссавці. Кліщі бувають одно , дво і три хазяйні. Уперших всі стадії розвитку відбуваються на одному і тому ж хазяїні. У двохазяйних личинка і німфа живляться на одному хазяїні, а імаго на іншому. У трихазяйних кліщів кожна стадія живиться на іншому хазяїні, тоді термін розвитку може бути тривалим (у тайгового кліща до 5 років). Тривалість життя кліщів від 6 міс. до 20 25 років. Географічне поширення. Здебільшого кліщі існують у теплих країнах, тим не менш вони поши- рені в усіх кліматичних зонах. Серед них є сухо- дольні, прісноводні і морські форми. Вони живуть у ґрунті, у гниючих органічних рештках, під опалим листям, у норах і гніздах комах і хребетних. Деякі з них живуть у зерні, у муці та інших харчових продуктах. Більшість видів кліщів паразитують на теп- локровних, на людині. Серед кліщів є пасовищні, гніздово ніркові кровососи і постійні ектопаразити. 552 та місце ЛЮДИНИ в ньому Коростяний свербун збудник скабієсу (корости). , Морфологія (рис. 3.142). Тіло кліща широкооваль- не, самка довжиною 0,3 мм, самець 0,2 мм. Спин- ний бік опуклий, у середній частині знаходяться чис- ленні трикутні лусочки і кілька пар шпичкоподібних щетинок. Ніжки короткі, закінчуються присосками або волосками. Очі відсутні. Ротовий апарат гризучого типу. Дихання здійснюється усією поверхнею тіла. Життєвий цикл Зараження відбувається при контакті з хворим, через постільну білизну, предме ти побуту. Локалізація: епідерміс (рис. 3.143), уражають- ся переважно ділянки тіла з ніжною, тонкою шкірою: міжпальцеві складки, згинальні поверхні кінцівок, пахвові западини, живіт, промежина. Виживає за межами тіла хазяїна при температурі 8 14 о С дох тижнів, при температурі 18 20 С 2 3 дні. По- трапивши на шкіру, самки пробуравлюють ходи дов ЖИНОЮ 2 3 мм на добу, в яких відкладають 20 30 яєць впродовж життя. Розвиток непрямий (яйце, личинка, дві стадії німфи), відбувається протягом 9 14 днів. Живляться клітинами епідермісу. Три- валість життя дох місяців. Клініка. Основним симптомом хвороби є шкірний свербіж, що посилюється ввечері і вночі, коли діяльність кліща активізується. На початку Класифікація. Раніше всіх кліщів об'єднували в один ряд Асагіnа. А.А.Захваткін (1952) довів, що кліщі різні за походженням і це об'єднання є штуч- ним. Ним обґрунтовано поділ кліщів натри ряди акариформні кліщі (Acariformes), паразито формні кліщі (Parasitiformes) і кліщі сінокосці (Opilioacarina). Більшість кліщів належать доперших двох рядів. Третій ряд нечисленний. Ряд ака риформних кліщів поділяється на два підряди: тром бидиформні (Trombidiformes) і саркоптиформні (Sarcoptiformes). Ряд паразитоформних кліщів поді- ляється натри родини: Іксодові (Ixodidae), Аргасові (Argasidae) і Гамазові (Gamasoidae). До акариформних кліщів відносяться коростя ний свербун і залозник вугровий. 3.5.2.3 Свербун коростяний (Sarcoptes scabiei) |