ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
4. Основні етапи журналістського розслідування. (пов’язано із фазами) Тема. Практично будь-який журналістський матеріал розпочинається з інформаційної причини. Це можуть бути певні події та факти, про які всі знають, або конфіденційні відомості, які не відомі суспільству. ВЫБОР ТЕМЫ РАССЛЕДОВАНИЯ Началом расследования могут стать: – события; – происшествия; – ваши собственные наблюдения и предположения; – материалы СМИ; – документы (как открытые, допустим, распоряжения и постановления властных органов, так и частично открытые, и конфиденциальные, от документации коммерческих структур – до ведомственной документации служебного характера; – заявления официальных лиц, в том числе пресс-релизы госорганов или частных организаций; – слухи; – сообщения, полученные от вашего источника информации, или «инициатора». Головним критерієм перспективи теми повинен бути суспільний резонанс, який вона може в майбутньому викликати. Підготовка і оцінка. Після оцінки рівню резонансності теми, необхідно підрахувати час реалізації і можливості виконання розслідування. Перед початком роботи необхідно оцінити, яким арсеналом засобів пошуку інформації ви володієте, як довго зможете займатися цією проблемою, чи реально виконати поставлене завдання, чи буде реципієнту цікаве розслідування на цю тему. Ще один фактор, який потребує попередньої оцінки, – ступінь ризику. Практично будь-яке серйозне розслідування має певний ризик Дуже важливо правильно визначити напрямок розслідування. Він поставить і запитання, на які будемо шукати відповідь Робота з документами та джерелами інформації. Після оцінки перспективності теми потрібно поставити запитання, на які ми хочемо отримати відповідь в підсумку нашого розслідування і зазначити можливі джерела інформації. Збір і обробка матеріалів розслідування складається з трьох частин: 1. Збір інформації про об’єкт чи подію за відкритими джерелами. 2. Пошук об’єктивної інформації, яка зафіксована в різноманітних базах даних. 3. Безпосередня робота з джерелами інформації. Джерела інформації, які використовує будь-який журналіст, можна поділити на декілька категорій, наприклад: 1) живі чи неживі; 2) відкриті, частково відкриті і закриті (конфіденційні); 3) офіційні й неофіційні; 4) одноразові чи постійні Після збору інформації, зазвичай, наступає етап осягнення – намагання пізнати, зрозуміти та вирішити суть проблеми. Найчастіше для реалізації цього етапу використовують три методи: спостереження, інтерв’ю та експеримент. Метод спостереження ґрунтується на особистому пізнанні дійсності шляхом чуттєвого сприйняття. Об’єктом спостереження можуть бути і відносно прості, і суто складні суспільно-політичні, культурні, релігійні процеси, події, ситуації За часовою ознакою (кількістю затраченого часу) спостереження поділяються на короткочасні та довготривалі. Короткочасні використовуються при підготовці оперативних публікацій. У випадку, коли потрібно вивчити предмет детально, використовується довготривале спостереження.. При таємному спостереженні журналіст протягом певного часу (або ніколи) не повідомляє людям, за діями яких він спостерігає хто він такий, яку інформацію збирає та яка інформація його цікавить. За ступенем участі журналіста в події, спостереження поділяють на включені та не включені. В першому випадку розвідувач стає, наприклад, членом релігійного угрупування, в другому – вивчає діяльність тієї ж секти, але зі сторони, не стаючи її учасником. Багато відповідей на хвилюючі питання журналіст може отримати звертаючись до «носіїв» базової інформації – спеціалістів, політиків, державних діячів використовуючи для цієї мети найбільш поширений метод здобування інформації – інтерв’ю. Обов’язковою складовою для журналіста, який бере інтерв’ю, є здатність уважно слухати, реагувати на сказане, уміння припинити порожню балаканину [30]. Одним із найважливіших методів, які використовуються у журналістському розслідуванні, є експеримент. Експеримент дуже близький до включеного спостереження і іноді їх об’єднують. Однак, я вважаю, що експеримент можна назвати самостійним методом, тому що журналіст на сторінках видання чи в програмі не дуже афішує, в яких умовах і яким чином ним здобута інформація. Крім того, проводячи включене спостереження, журналіст входить в уже існуючу ситуацію і просто фіксує факти, які виникають під час її розвитку. А при проведенні експерименту, журналіст обов’язково створює штучну, самостійно продуману ситуацію і вже потім вивчає її, використовуючи в тому числі метод спостереження . Отримавши результат у спілкування з інформаторами, знайшовши необхідні документи та проаналізувавши дані, які знаходяться в інформаційних базах журналіст утворює довідку, в яку зводить воєдино усю систематизовану інформацію. На основі довідки готується резюме, де описуються висновки, яких дійшов журналіст в результаті дослідження. Наступний обов’язковий крок – юридична експертиза. Без згоди кваліфікованого юриста конфліктна публікація не може йти в ефір або в друк. Составление плана расследования План расследования – это последовательность действий, которые необходимо совершить, чтобы найти нужные свидетельства и получить ответы на поставленные вопросы. Сбор и обработка первичной информации: Первая часть – сбор информации об объекте или событии по открытым источникам. Вторая часть – поиск объективной информации, зафиксированной в различных базах данных. Работа с источниками имеются ли в вашем распоряжении или в распоряжении ваших коллег как раз те источники, которые необходимы в данном конкретном случае. Если да – вам предстоит просто с ними встретиться и побеседовать, если нет – придется найти этих людей, познакомиться с ними и убедить их предоставить интересующую вас информацию. Систематизация собранной информации Следует помнить важнейшее правило: всю информацию, полученную от источников, необходимо фиксировать в компьютере и отправлять в архив. Все это вместе составляет первичную справку, являющуюся промежуточным результатом вашей работы. Справка – отнюдь не журналистский материал. Это собранная воедино и систематизированная информация, изложенная без излишеств. Генеральное интервью – дать право на ответ тем, чьи интересы затронуты в вашем материале Юридическая экспертиза 5. Види журналістських розслідувань. Француз Жак Мурікан виділяє такі його форми: розслідування навколо події; розслідування навколо пригод, тобто наближене до поліційного; розслідування журнального типу, яке може базуватися "лише на схожості певних подій"; дослідницькі розслідування, за яких нерідко "робота йде в атмосфері напруження, ворожості й дезінформації; розслідування-портрет, коли журналісту доводиться вивчати характер, вчинки, поведінку певної особистості, а також розслідування-документ або "есе – це коли автор,видає свій твір окремою книгою". Француз Пфайфер: ж.р. "грає на всіх регістрах сприйняття: і аналітичному, й емоційному. Воно об'єднує в собі елементи інтерв'ю, портрета, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Завдання розслідування – зацікавити читача унікальною темою і далі розповісти, чому все склалося саме так". Його класифікація: розслідування на актуальні теми, об'єктом яких є здебільшого місцеві або реґіональні події; розслідування на людські теми (про особу, про таємничі факти, зокрема кримінал, про роботу окремих установ тощо). Окремо виділяє і журнальне розслідування: допомогти читачеві розібратися в них, знайти нову, ще невідому інформацію, яка змушує побачити ситуацію під іншим кутом зору. ВИДЫ ЖУРНАЛИСТСКИХ РАССЛЕДОВАНИЙ Расследование политических пре ступлений, Расследование экономических пре ступлений, Расследование коррупции, Расследование преступлений в сфере экологии, Расследование исторических тайн, Расследование социально-бытовых пре ступлений. Залежно від обраного журналістом об'єкту зображення, де розслідування поділяються на два типи: 1) проблемне; 2) історичне. У проблемному розслідуванні за предмет дослідження взято певну проблему, вирішення якої шукає журналіст. В історичному ж автор оцінює історичний факт, досліджуючи документи та свідчення очевидців. 6. Структурні елементи журналістського розслідування. Большинство журналистов с опытом советуют перед написанием материала составить его план. Главное здесь – решить для себя, в каком порядке подавать факты и как сгруппировать родственную, имеющую отношение к одному и тому же событию или человеку информацию. Построение материала может быть любым. Единственное требование – оно должно быть логичным. Самым распространенным вариантом структуры текста является «перевернутая пирамида» – когда самые важные факты сконцентрированы в лиде, а все остальные расположены по мере убывания их значимости. Подать таким образом материал, если в нем всего два-три элемента, нетрудно. Сложности возникают с увеличением количества фигурирующих в тексте элементов: фактов, деталей, мнений. Назовем и другие типичные формы компоновки материала: хронологическая – после лида материал излагается в порядке, в котором происходили события; в виде так называемого «сериала» – после лида материал разделяется на подтемы, каждая из которых рассматривается по очереди. В конце текста автор должен связать все изложенное в одно целое; детективная – происходившее излагается в хронологическом порядке, но результат остается для читателя неизвестным до последнего абзаца. Это вариант хорош для изложения событий, ход которых замысловат и может держать читателя в напряжении; очерковая – используется автором в том случае, если его цель – не предоставить читателю информацию, а поделиться с ним впечатлениями. Необходимо выделить основную посылку (например, суды не в состоянии справляться со своими обязанностями или – дворники неправильно орудуют метлами), обозначить ее в самом начале текста и разрабатывать на протяжении всей статьи, доказывая ее правильность, приводя аналогии, примеры, цитаты и т.д.; аналитическая – в начале материала дается описание проблемы, затем – точка зрения экспертов и других лиц, которые имеют прямое или косвенное отношение к обсуждаемой проблеме, в заключение –соображения автора по поводу дальнейшего развития событий. Завершающие фразы при любом варианте композиции постарайтесь сделать запоминающимися. Качественно проведенное журналистское расследование обычно содержит большой объем информации, достаточно сложной для восприятия читателями. Поэтому такого рода тексты во многих случаях необходимо упрощать. Этого можно добиться несколькими способами: 1. В материале совсем не обязательно подробно излагать, например, все те экономические схемы 2. Часть собранной информации при написании текста лучше оставить в блокноте 3. Публикация необязательно должна состоять из однотипно поданного материала. Некоторые его элементы можно расположить в виде отдельных заметок на полосах рядом или внутри основного текста. 4. В целом читатели лучше принимают не один объемный материал, а несколько более мелких.. 5. Материал, занимающий больше половины полосы формата A3, рекомендуется разделить на части со своими подзаголовками – мало кто в состоянии осилить сразу большой объем сплошного текста. 6. Безусловно, улучшает восприятие материала использование выносок, подзаголовков, врезок и других оформительско-смысловых элементов, привлекающих внимание читателя к материалу и облегчающих его понимание. 7. Теоретичні визначення поняття «журналістське розслідування» зарубіжними та вітчизняними дослідниками. По-простому: у нас (за глушком) це вершина діяльності журналіста і є супер крутою аналітичною публіцистикою, на заході (франція) – жр завершує підсистему галімих інформаційних жанрів. усі фахівці сходяться на думці виняткової суспільної ваги цього феномену сучасної журналістики. Французькі дослідники не зараховують журналістське розслідування до публіцистичних жанрів, покликаних, на їхню думку, "розвивати авторське бачення подій". Розслідування, як вважають вони, є ніби завершенням підсистеми інформаційних жанрів. Проте якщо, на думку французьких колег, завдання цього "найскладнішого журналістського жанру" – не лише захопити читача унікальною ситуацією, а й дати "якомога об'єктивніше роз'яснення події або явища", то як можна обійтися без їх авторського бачення? Цей складний жанр потребує всебічного осмислення і вивчення проблеми, яка привернула увагу публіциста-професіонала. На думку В. Ворошилова, "журналістське розслідування, споріднює з науковим єдина методологія пізнання соціальних явищ": спостереження, опитування, вивчення документів, порівняльний аналіз, узагальнення, синтез, індукція, дедукція, абстрагування тощо. Француз Жак Мурікан виділяє такі його форми: розслідування навколо події; розслідування навколо пригод, тобто наближене до поліційного; розслідування журнального типу, яке може базуватися "лише на схожості певних подій"; дослідницькі розслідування, за яких нерідко "робота йде в атмосфері напруження, ворожості й дезінформації; розслідування-портрет, коли журналісту доводиться вивчати характер, вчинки, поведінку певної особистості, а також розслідування-документ або "есе – це коли автор,видає свій твір окремою книгою". Француз Пфайфер: ж.р. "грає на всіх регістрах сприйняття: і аналітичному, й емоційному. Воно об'єднує в собі елементи інтерв'ю, портрета, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Завдання розслідування – зацікавити читача унікальною темою і далі розповісти, чому все склалося саме так". Його класифікація: розслідування на актуальні теми, об'єктом яких є здебільшого місцеві або реґіональні події; розслідування на людські теми (про особу, про таємничі факти, зокрема кримінал, про роботу окремих установ тощо). Окремо виділяє і журнальне розслідування: допомогти читачеві розібратися в них, знайти нову, ще невідому інформацію, яка змушує побачити ситуацію під іншим кутом зору. Канадець Віктор Маларек: " ж-р значно глибше проникає у серцевину справи у пошуках додаткових фактів. Його більше цікавить: "А що ще?". Він хоче знати більше деталей про "Яким чином?" та "Чому?" І все глибше копає в питанні "Хто?". Російська дослідниця Марина Шостак за формою ділить жр на підвиди: розслідування-репортаж (відтворення етапів пошуку журналістом викривальних фактів. напружений сюжет, інтрига), розслідування-панорама (увага не на пошуку, а на його результатах. Він "складає мозаїку" виявлених фактів на очах у читача) й розслідування-стаття (формування авторської версії). Але Глушко каже, що жр і так містять і сюжетну лінію пошуку, і авторську концепцію. Американець Джон Уллмен формулює кваліфікацію: "…дослідна робота, встановлення і розробка джерел, пов'язаних з предметом розслідування; здатність розплутувати і пояснювати складні матерії; вибудовувати гіпотези) і перевіряти їх на відомих фактах і думках". Роберт Грін: "Це журналістський матеріал, який ґрунтується, як правило, на власній роботі й ініціативі, на важливу тему, яку окремі особи і організації хотіли б приховати. Три основних елементи: журналіст проводить розслідування, яке не проводив хтось інший; тема матеріалу досить важлива для читача чи телеглядача; інші намагаються приховати порушені в розслідуванні факти від громадськості" [9, 13]. 8. Основні фази журналістського розслідування та їх характеристика. З лекцій: 1) Фаза первинного накопичення: периферія проблеми; постановка питання. 2) безпосереднє вивчення матеріалу: розписати дорожню карту. Журналістський твір як продукт творчої діяльності, результат тривалої праці має певні стадії. Узагальнюючи їх, можна назвати три основні: — пізнання дійсності або накопичення матеріалу; — написання тексту; — його редагування. На практиці кожен журналіст складає власний план розслідування, який має задовольнити автора й та містити вимоги до процесу та передбачуваного результату. 9. Проблемні й ситуативні журналістські розслідування. Можу припустити, що тут йдеться про інформпривід: якась перманентна проблема чи нещодавній випадок. У Тертичного: Журналист выбирает конкретный предмет расследования под влиянием разных факторов. Первым по значимости в этом отношении выступает ситуативный. Предварительная информация, побуждающая журналиста планировать расследование, должна быть соотнесена с той общественно-политической ситуацией, которая существует на сегодняшний день. Если конкретный предмет журналистского расследования оказывается в данной ситуации вполне актуальным, связанным с наиболее «кричащими» потребностями общества, то его, несомненно, и стоит расследовать. Кроме того, предмет расследования будет наиболее интересен в качестве такового, если обладает некими типичными чертами (с самых разных точек зрения), когда, предположим, расследуемая в конкретной сфере деятельности ситуация в принципе возможна (или существует) и в других. Еще одна важная прогнозируемая особенность – масштаб последствий публикации результатов расследования данного предмета. Чем масштабнее эти последствия, тем значимее будет избранный предмет расследования. Подобный предмет может, как говорят, находиться на поверхности или быть не очень заметным на первый взгляд, что уже предполагает его поиск. 10. Етичні принципи проведення журналістських розслідувань. Привила за Глушком: бути компетентним у тій сфері, проблеми якої стали предметом розслідування. Ніщо так не роззброює журналіста, як поверховість, дилетантизм. Працювати винятково у правовому полі. Жодних протизаконних методів добування інформації. Не виключено, що кожне твердження, кожен висновок доведеться пояснювати у суді. Не приймайте на віру інформацію, яка з першого погляду здається правдивою. Попросіть назвати її джерела і викласти у письмовому вигляді. Якщо навіть після запевнення, що прізвище інформатора збережеться в таємниці, не буде оприлюднене, почуєте відмову, це може означати, що названі факти не відповідають дійсності. Аби остаточно переконатися в цьому, уважно проаналізуйте отриману інформацію, перевіривши її, як мінімум, з трьох джерел. Враховуйте досвід, можливості (у тому числі й фінансові), а також зв'язки ваших потенційних опонентів. Спробуйте поставити себе на їхнє місце. Так ви не лише краще зрозумієте мотиви їхніх дій, а й виразніше побачите слабкі місця власної позиції чи поведінки. Не оприлюднюйте всі виявлені факти у публікації. Прибережіть деякі з них, щоб у разі необхідності використати як додадковий аргумент на свою користь у полеміці з опонентами чи на суді. У пошуку істини, особливо у складних, заплутаних ситуаціях, дотримуйтесь правила об'єктивності. Зіставляйте різні погляди, протилежні точки зору. Переконливості надають висловлювання офіційних осіб чи посилання на юридично вивірені документи. Образа, різкий, брутальний тон не тільки не є переконливими аргументами, а, навпаки, суттєво послаблюють вашу позицію, роблять її вразливою. Отже, дотримання правил журналістської етики є важливою умовою успішного проведення будь-якого розслідування. Якщо матеріал збалансований і повністю ґрунтується на фактах, а не на уяві й пристрастях журналіста, то з погляду етики його можна вважати досконалим і відповідальним. Дещо з КОДЕКСа ЕТИКИ УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА Служіння інтересам суспільства, а не влади чи засновників. З повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи. Неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України. Перевірка автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст. Необхідно повідомляти аудиторію про подання відрепетируваних та реконструйованих новин. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Використання негласних прийомів збирання новин допускається лише тоді, коли це необхідно для забезпечення достовірності або точності матеріалу, коли інакше неможливо. Плагіат несумісний із званням журналіста. Ніхто не може бути дискримінований. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми. 1.Поняття «телевізійний менеджмент» та «телевізійний маркетинг». Спільне та відмінне. Телевізійний менеджмент – це процес планування, виконання дій і контроль діяльності телеорганізації, з метою оптимізації та координації людських і матеріальних ресурсів. Координація процесу – людський чинник. Менеджмент:
Телевізійний маркетинг – творчі зусилля телеканалів з виготовлення, збуту, просування телепродукції й послуг на медіа ринок, з метою повного задоволення потреб споживачів та отримання прибутку на основі маркетингових досліджень. Це філософія ведення бізнесу підприємства. Гроші й прибуток. Маркетинг – це пріоритетний напрямок менеджменту. 2.Телереклама як один із основних видів маркетингових комунікацій. Види та функції телереклами. Відмінність від телепромоції. Реклама – це повідомлення, безособистісне пряме звернення до цільової аудиторії, у формі зображення, звуку й тексту, про наявність переваги товару і послуги, за що платить спонсор, а розповсюджують певні ЗМІ. Реклама викликає групову чи масову активність. Промоція – це вид комунікації. Основна маркетингова функція формування думки. Мета – формувати увагу й стимулювати інтерес до товару, для отримання максимальних прибутків від діяльності, сприяє продажу чи збуту. Промоція – це «просування»; це творчі зусилля телеканалу зі стимулювання глядачів звернути увагу на той чи інший продукт – самореклама. Анонси власних програм, передач, телерадіоорганізацій не є рекламою. Промоція – анонсування, а не реклама.
3.Історія створення телебачення в Україні. Історія телебачення України розпочалася у 1925 р., коли талановитому фізикові-експериментатору Борисові Грабовському, синові видатного українського поета Павла Грабовського, вдалося зробити першу в колишньому СРСР і в цілому світі телевізійну передачу. У 1939 р. першу телепередачу Здійснено в Києві. Аудиторія перших трансляцій складалася з кількох десятків власників телеприймачів у Києві. Перервала освоєння можливостей телебачення війна. Київський телецентр був зруйнований. У 1949 р. на Хрещатику, 26 розпочалося будівництво нового телецентру. Більш-менш регулярне мовлення Київської телестудії почалося у 1952 р.Першими дикторами були Новела Серапіонова та Ольга Даниленко. До речі, один із перших дослідників телебачення у колишньому СРСР В. Саппак так писав про побачену на телеекрані О. Даниленко: "Красуня-українка ніби зійшла зі святкового плаката". У лютому 1956 р. кияни побачили перший випуск "Останніх вістей", точніше, почули - диктор читав з екрана усні повідомлення. Лише через три роки, у 1959 р., в інформаційних випусках з'явився зоровий ряд. Передача новин мала назву "Телевізійний кіножурнал". Поява першої на українському телеекрані аналітичної передачі пов'язана з приходом у студію журналістів - учорашніх газетярів, працівників радіо. У 1956 р. почала діяти друга після Київської - Харківська студія телебачення. Через рік засвітилися голубі екрани в Донецьку й Одесі. У 1957 р. стала до ладу і Львівська телестудія. На 700-му році існування міста Лева тут, на верхів'ї гори Високого Замку, побудовано телевізійну вежу, а трохи нижче - апаратно-студійний комплекс Львівського телебачення. У 1969 р. в Україні з'явилось кольорове телебачення. Національна телекомпанія - державна телеорганізація, що веде мовлення на загальнонаціональному каналі мовлення, підзвітна Верховній Раді України, Президентові України і використовує один канал, УТ-1. Сьогодні в Україні діють сотні недержавних телемовних організацій, що засновані підприємцями, комерційними структурами, громадськими, науково-технічними товариствами, органами влади, приватними особами і зарубіжними компаніями. За обсягами мовлення недержавне телебачення переважає державне, надаючи йому свої найкращі програми. Телебачення, як і кожний наступний за виникненням засіб масової комунікації, успадкувало від своїх попередників їхні виражальні засоби, що можна поділити на:
Екранні виражальні засоби телебачення запозичило в кіно. Йдеться про монтаж, ракурс, план, кадр, синхронність, відповідність звукового ряду і "картинки". Та головним засобом спілкування на ТБ є мовлення. 4.Роль телебачення у формуванні громадянського суспільства в Україні. Основне завдання ЗМІ полягає в інформуванні людей щодо різних питань життєдіяльності держави й суспільства, що зумовлено потребою забезпечення сталості влади. Неоцінною є роль ЗМІ як посередника в діалозі між різними соціально-політичнимисилами, між владою і суспільством. Головною метою ЗМІ є оперативне інформуванняокремих осіб, соціальних груп населенняв ціломупро подіїта явищау світі, конкретній країні, певному регіоні. Засоби масової інформації виконують такі функції: пізнавальну(задоволення інформаційних потреб суспільства), забезпечення гласності, контролю і спостереження за діями суб’єктів влади, політичної соціалізації (участь у процесі засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства), формування громадянськості, підтримку або критику програм і діяльності держави, державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, партій тощо. Реалізуючі право на свободу слова, ЗМІ можуть самостійно виявлятинегативні явища й факти діяльності державних та інших формувань, давати оцінку подіям внутрішнього та міжнародногожиття. Це – своєрідна трибуна громадської думки, важливе джерело відображення настроїв мас, а отже, і показник результативності заходів, уживаних державою. Можна стверджувати, що в 90-ті роки минулого століття в нашій країні утворилась авторитарна модель відносин між владою і представниками ЗМІ. Виділяються такі ознаки цього процесу: провідні ЗМІ суспільно-політичного спрямування належать державі, або перебувають під впливом невеликої кількості фінансово-промислових груп, якіє залежнимивід влади; влада продовжує використовувати протекціоністські заходи щодо підтримки власних або лояльних до неї ЗМІ; держава здійснює адміністративний тиск та пряме втручання у діяльність ЗМІ; більшість ЗМІ заангажовані, не надають повної та об’єктивної інформації про політиків та значущі політичні події, не забезпечують комунікативного діалогу між населенням та владою, а є інструментом маргіналізації та управління масами в руках можновладців; такі функції, як кореляція, артикуляція, соціалізація, критики та контролю, що визначають демократичний характер ЗМІ, спотворені на користь функціям обслуговування, реклами та розважання; наявна нерівність можливостей доступу до інформації між різними групами населення. Важливимкрокомнашляху утвердження свободи слова стала законодавча заборона цензури. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року затвердив основні принципи у цій сфері: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання тазахисту інформації. 5.Телевізійний канал як бренд. Створення медіабренда. Слогани як основа формування іміджу телеканалу. Бренд – це образ, торговельна марка, набір емоційних характеристик, відчуттів, стереотипів, комплекс уявлень про компанію, довгострокова програма, ім’я, термінологія, дизайн, що ідентифікує товар. Брендинг – діяльність у контексті стратегії маркетингового комплексу заходів, що ідентифікують продукт/товар. Медіабренд – це загальна сума функціональний та емоційних характеристик, сума взаємопов’язаних вражень і очікувань споживачів; те, що споживач думає про продукт, а не те, чим він є насправді. Медіабренди існують там, де є конкуренція (створюють перевагу, формують певну вартість). Мета їх: збільшити об’єм продажу, ринкову вартість телекомпанії, авторитет, престиж, впливовість. Позиціонування – місце бренда у свідомості споживача: постановка бізнес-мети; споживачі (поточні, нові, конкурентів); спостереження за споживачами; якісні та кількісні дослідження. Етапи формування медіабренду:
Алгоритм дій щодо формування медіабренду:
Слоган – це «бойовий заклик»; чітке лаконічне формулювання теми промоційного чи рекламного повідомлення. Девіз, що визначає характерні унікальні особливості діяльності компанії і є одним із основних елементів фірмового стилю. Типи:
6.Особливості програмування українського телеканалу. Основні тенденції та принципи формування сітки мовлення. У вирішенні питань програмної політики телеканалів вагому роль відіграють принципи й мотиви сітки мовлення – це стратегічний маркетинг. Програма передач = сітка мовлення – її робить програмний відділ телеканалу. Види програмування: - програмування чи промоція промоподій (цільова аудиторія зверне на вас увагу – флешмоби, промо-акції тощо); - програмування чи промоція запрограмованого перегляду (глядач вмикає конкретну програму у конкретний час; програми йдуть роками, а глядач звикає); - промоція перетікання (не втрата, а зміна аудиторії за вертикаллю, горизонталлю і каскадно – перетікання аудиторії):
- контрпрограмування (запобігає помилкам запрограмованого перегляду, забезпечує лояльність глядача); - послідовне програмування (вертикальне програмування) = запрограмований перегляд (горизонтальне програмування); - безшумний перехід (між продуктами немає ні рекламних, ні промоблоків). Сітка мовлення / програма передач – як її бачить глядач. Робоча сітка мовлення – все розписано для співробітників програмного відділу телеканалу. Змінювати сітку мовлення в останній момент – небезпечно! 7.Типологія й класифікація телеканалів в Україні. Точно не знайшла. Є загальнонаціональні й регіональні. А є поділ, як у наступному питанні, на державні, комерційні та громадські / суспільні. 8.Державне, громадське й комерційне телебачення в Україні. Державні телеканали («Перший національний», сайт «Rada.org.ua»). Комерційні / приватні / загальнонаціональні телеканали (їх зона покриття – найбільша. 6 найпотужніших телеканалів: 1+1, Інтер, Україна, Н канал, ICTV та СТБ. Громадське / суспільне телебачення: Закон про суспільно-правове мовлення в Україні ухвалено у 1997 (автор —Віталій Шевченко), але він досі не був введений у дію. Дискусії про утворення суспільного мовлення пожвавилися у 2005 — після Помаранчевої революції. У 2009 народний депутат Андрій Шевченко зареєстрував проект нової редакції Закону «Про систему суспільного мовлення України». Законопроект був відхилений парламентом. Суспільне мовлення залишається зобов'язанням України перед Радою Європи, публічно підтримується всіма ключовими політичними гравцями, а експертне середовище та представники громадських організацій одностайно визнають його нагально необхідним. Дивитися наступне питання! 9.Суспільне телебачення в Україні: специфіка формування. Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» від 17 квітня 2014 року. Утворення юридичної особи публічного права – «Національної суспільної телерадіокомпанії України» (далі - НСТУ). Стаття 14. Джерела фінансування НСТУ 1. Фінансування НСТУ здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України протягом чотирьох років з дня набрання чинності цим Законом. Розмір бюджетного фінансування НСТУ визначається законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. 2. Після завершення зазначеного у частині першій цієї статті періоду НСТУ може фінансуватися за рахунок: 1) продажу власної теле- і радіопродукції, плати за користування авторськими та суміжними правами; 2) державного і місцевих бюджетів; 3) добровільних і благодійних внесків, пожертвувань фізичних і юридичних осіб, крім анонімних; 4) інших надходжень. Трансляція програм телепродажів на каналах мовлення НСТУ забороняється. Реклама, інформація про спонсора - виробника алкогольних напоїв, пива та/або напоїв, що виготовляються на його основі, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої, пиво та/або напої, що виготовляються на його основі, на каналах мовлення НСТУ забороняються. НСТУ не зобов’язана висвітлювати діяльність органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. 10.Типологія художньо-публіцистичного продукту на телебаченні. Жанри художньої телепубліцистики. В основі художньої публіцистики лежить образ: одна людина = один герой. Художньо-публіцистичні жанри характеризуються наявністю образу, системи образів та автора. Вони типізують факт. Основна характеристика – інфотейнмент – від інформації до розваг. Жанри:
Нарис:
Теленарис – це художньо-публіцистичний твір, який досліджує реальність буття через розкриття долі, характер людини, з метою формування в неї духовних, моральних, естетичних цінностей. В основі – образ, за допомогою якого ми розкриваємо людські риси й характеристики. Образ змальовуємо через вмотивовані деталі. «Думати образами»! 11.Інформаційні жанри телебачення. Інформаційні тележанри — «жанри тележурналістики, основне призначення яких оперативно відображати події, факти, явища. В них переважає подієва інформація, яка здебільшого стосується лише якоїсь певної події, одиничного факту. До них належать: телезамітка, відеосюжет, звіт, інтерв'ю, репортаж, огляд подій, коментар (як інформаційний різновид). Інформаційні жанри мають в основі: факт, подію, фіксацію дійсності. Вони констатують факт: Звіт – так називають деталізоване, розширене повідомлення про збори, засідання, зустрічі, наради, мітинги тощо. Цей вид інформаційного жанру був доволі характерний для тоталітарної журналістики, оскільки тодішня влада вважала за необхідне повідомляти про численні партійні з'їзди. Сьогодні цей вид жанру допомагає журналістам цікавіше, оригінальніше, винахідливіше повідомляти про різноманітні заходи. Замітка – найоперативніша і найпростіша усталена форма повідомлення у ЗМІ про об'єктивно існуючі події, факти і явища реального життя з метою насамперед найелементарнішого пізнання навколишнього світу. Нерідко студенти-практики стверджують, що для написання такого виду повідомлення особливі навички та вміння не потрібні. Можливо, саме тому в новинах інколи чуємо стандартні висловлювання, бачимо непрофесійні сюжети. Щодо професійно підготовленого матеріалу, то йому притаманні стислість, лаконічність та новизна. Його зміст цікавий, доступний і корисний для громадськості. Телезамітка все-таки залишається оперативним видом інформування аудиторії. На телебаченні найчастіше до цього жанру вдаються ведучі теленовин. Репортаж – документальна, наочна розповідь «про актуальні події суспільного життя, яка реалізується аудіовізуальними засобами та має на меті дати глядачеві найповніше уявлення про ці події, викликати активне ставлення до них, формуючи громадську думку». Робота над ним потребує багато часу та зусиль (оскільки журналіст змушений бути на місці події), найвищої професійності, досконалості стилю, майстерного володіння словом та оригінальності. Інтерв'ю у відеосюжеті — це відповідь певної особи на запитання, яке задав у кадрі чи за кадром репортер, або тільки запропонував цій особі тему розмови, не формулюючи запитання в ефірі. Інтерв’ю буває:
Рух інтерв’ю:
Види запитань:
Питання бувають:
Театральна пауза має місце в інтерв’ю! Питання-фільтри ставимо перед опитуванням! – для того, щоб відразу «відсіяти» непотрібних респондентів. 12.Збирання матеріалу та джерела інформації для теленарису. Теленарис – це художньо-публіцистичний твір, який досліджує реальність буття через розкриття долі, характер людини, з метою формування в неї духовних, моральних, естетичних цінностей. В основі – образ, за допомогою якого ми розкриваємо людські риси й характеристики. Образ змальовуємо через вмотивовані деталі. «Думати образами»! Образ (основу теленарису) характеризують через:
13.Сценарний план телепрограми. Принципи складання. Алгоритм створення сценарію:
Стадії зйомки теленарису: Концепція Сценарна заявка – для координатора; відобразити, хто буде з нами (оператор), яку касету беремо, скільки світла потрібно, відео інженер, петлички тощо (коли знаємо дату виїзду). Сценарний план: як і що будемо знімати (тема й мета). Послідовний план (сценарний) – це детальний виклад слів (закадрового тексту), музики, синхронів, шумів тощо; схематично зобразити, що будемо знімати; чим будемо перекривати синхрони тощо. Також є план зйомки: локації, що за чим знімаємо. 14.Аналітичні жанри на телебаченні. Аналітичні жанри узагальнюють факт. В основі їх – факт+явище, аналіз та автор: Коментар – найлаконічнішим аналітичним жанром у практиці закордонних, а сьогодні й наших ЗМІ, прийнято вважати коментар. Коментар найближчий до подієвої інформації. Він супроводжує новини і часто подається з ними в одній зв'язці. Це стосується насамперед інформаційних випусків на радіо й телебаченні. Насправді ж коментар не повідомляє, не просто розширює повідомлення, а все-таки тлумачить подію. Коментар у мас-медіа – це невеликий авторський виступ, у якому тлумачаться, роз'яснюються, елементарно аналізуються факти політичного, економічного, культурного, наукового життя з метою донесення до аудиторії суті, смислу події, явища, їх місця серед інших фактів і процесів. Автор коментаря, як підкреслюється у зарубіжних дослідженнях, йде від факту до узагальнення або до прогнозу. Цінність коментаря у свіжості думки, оригінальності суджень і висновків, точності й образності слова. Найбільша вада значної частини коментарів - нудне розжовування загальновідомих істин і тенденційне, зацікавлене, однобічне тлумачення подій. У коментар журналіст може органічно вводити думки компетентних людей. Нерідко журналіст просить прокоментувати подію чи явище фахівців, політиків, учених. Тоді факти і події, особливо важливі, тлумачаться з різних позицій. Крім елементарного пояснювального, який тлумачить події, коментарі можуть бути полемічними і навіть сатиричними. Огляд – хронологічно ширший об'єкт дослідження і, зважаючи на це, оглядовий спосіб мислення. Якщо, беручи схематично, коментар досліджує окремий факт, явище і те, що довкола нього, то предметом огляду є ціла низка однорідних явищ, які відбулись протягом певного часу - тижня, місяця, року, п'ятиліття тощо. Тому головна мета огляду - з'ясування певних тенденцій розвитку явища, процесу. Це можуть бути різні явища - від політичних подій до тенденцій у розвитку економіки, культури, літературного процесу тощо. Метод, підхід один, "матерія", з якою має справу оглядач – різна, отже, і компетентність повинна бути відповідною. Журналістське розслідування – ексклюзивний журналістський матеріал на суспільно важливу тему, при цьому існують особи або структури, які намагаються приховати інформацію стосовно цієї теми. Показу матеріалу передує ретельна перевірка. Журналістське розслідування полягає у здобуванні і використанні незалежних джерел інформації, а також використанні методів, аналогічних тим, які використовуються установами зі слідчими повноваженнями. Мета розслідування — з'ясувати й довести. Воно має розкрити механіку події та її підтекст, інколи прихований, а інколи просто невідомий. Це залежить від обраного журналістом об'єкту зображення, де розслідування поділяються на два типи: 1) проблемне; 2) історичне. У проблемному розслідуванні за предмет дослідження взято певну проблему, вирішення якої шукає журналіст. В історичному ж автор оцінює історичний факт, досліджуючи документи та свідчення очевидців. Проблемний репортаж – Репортаж — це найемоційніший журналістський жанр. Висвітлюючи події, репортер створює "ефект присутності" аудиторії і дає читачеві змогу зазирнути за межі сухих фактів. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події. Цей жанр повсякчас розвивається, тому дедалі частіше його ділять на різні види. Репортаж — це очі та вуха читача. Автором репортажу може бути тільки та людина, яка сама спостерігала за подією чи була її учасником. Російська дослідниця С. Гуревич ділить репортаж на пізнавальний, проблемний та репортаж-роздум. Для проблемного репортажу характерний скрупульозний аналіз фактів, намагання розкрити всі аспекти проблеми, яка вивчається . Проблемний репортаж містить у собі елементи аналізу події, авторські роздуми та висновки. Автор може скористатися додатковими фактами, цифрами, звернутися до інших подій. Такий вид близький до кореспонденції. Аналітичний (проблемний) репортаж орієнтований на з'ясування причин та розвитку події, для розкриття якої журналіст може розглядати не одне, а кілька однорідних подій, що відбулися в різний час та у різних місцях, але зумовлені одними і тими ж причинами. Розкриття теми цього виду репортажу, як правило, відбувається за такою схемою: теза — аргумент — висновки. Автору важливо показати логіку розвитку подій. 15.Драматургія публіцистичного твору на телебаченні: тема, ідея, композиція. |