ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Тема – коло подій, життєвих явищ, представлених у творі в органічному зв'язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. Ідея – це основна думка твору. Має бути конфлікт! Кадр – найменша одиниця виміру часового простору; зміна стосунків між персонажами у рамках дій чи реакцій, кадр за кадром стосунки, що змінюють, формують розвиток сцени. Сцена – зображення предметів, об’єктів у часовому просторі й у певному місці. Це закінчений епізод. Епізод – послідовний ряд сцен (3-5), що закінчується кульмінаційним моментом, що виконує великий вплив на подальший розвиток сюжету, ніж це було у попередніх сценах. Акт – це серія епізодів, де в кульмінаційній сцені досягається найвища точка напруження, що викликає зміну цінностей і здатна виразити сильніший вплив на життя персонажа, ніж попередні епізоди картини. Сюжет – це зроблений сценаристом вибір подій та їхнє компонування у часі. Творчість – вміння зробити творчий вибір між необхідним і зайвим. Історія – це не сукупність інформації, представлена у формі розповіді, а структура подій, яка приводить до осмисленої кульмінації. Початок має захопити. Продумати кульмінацію і фінальну точку. 16.Телекоментар і телеогляд: актуальність жанрів. Трансформація тематики, образів і способів монтажу. Коментар – найлаконічнішим аналітичним жанром у практиці закордонних, а сьогодні й наших ЗМІ, прийнято вважати коментар. Коментар найближчий до подієвої інформації. Він супроводжує новини і часто подається з ними в одній зв'язці. Це стосується насамперед інформаційних випусків на радіо й телебаченні. Насправді ж коментар не повідомляє, не просто розширює повідомлення, а все-таки тлумачить подію. Коментар у мас-медіа – це невеликий авторський виступ, у якому тлумачаться, роз'яснюються, елементарно аналізуються факти політичного, економічного, культурного, наукового життя з метою донесення до аудиторії суті, смислу події, явища, їх місця серед інших фактів і процесів. Автор коментаря, як підкреслюється у зарубіжних дослідженнях, йде від факту до узагальнення або до прогнозу. Цінність коментаря у свіжості думки, оригінальності суджень і висновків, точності й образності слова. Найбільша вада значної частини коментарів - нудне розжовування загальновідомих істин і тенденційне, зацікавлене, однобічне тлумачення подій. У коментар журналіст може органічно вводити думки компетентних людей. Нерідко журналіст просить прокоментувати подію чи явище фахівців, політиків, учених. Тоді факти і події, особливо важливі, тлумачаться з різних позицій. Крім елементарного пояснювального, який тлумачить події, коментарі можуть бути полемічними і навіть сатиричними. Огляд – хронологічно ширший об'єкт дослідження і, зважаючи на це, оглядовий спосіб мислення. Якщо, беручи схематично, коментар досліджує окремий факт, явище і те, що довкола нього, то предметом огляду є ціла низка однорідних явищ, які відбулись протягом певного часу - тижня, місяця, року, п'ятиліття тощо. Тому головна мета огляду - з'ясування певних тенденцій розвитку явища, процесу. Це можуть бути різні явища - від політичних подій до тенденцій у розвитку економіки, культури, літературного процесу тощо. Метод, підхід один, "матерія", з якою має справу оглядач – різна, отже, і компетентність повинна бути відповідною. 17.Телеінтерв’ю: особливості жанру. Інтерв’ю:
Інтерв’ю буває:
Рух інтерв’ю:
Види запитань:
Питання бувають:
Театральна пауза має місце в інтерв’ю! Питання-фільтри ставимо перед опитуванням! – для того, щоб відразу «відсіяти» непотрібних респондентів. 18.Проблемний, подієвий та подорожній нариси у сучасній українській телепубліцистиці. Нарис – між дослідженням і розповіддю, реальна історія, документальна основа:
Теленарис – це художньо-публіцистичний твір, який досліджує реальність буття через розкриття долі, характер людини, з метою формування в неї духовних, моральних, естетичних цінностей. В основі – образ, за допомогою якого ми розкриваємо людські риси й характеристики. Образ змальовуємо через вмотивовані деталі. «Думати образами»! 19.Телерепортаж: особливості жанру. Репортаж – з місця події; це міні-п’єса; документальна, наочна розповідь «про актуальні події суспільного життя, яка реалізується аудіовізуальними засобами та має на меті дати глядачеві найповніше уявлення про ці події, викликати активне ставлення до них, формуючи громадську думку». Робота над ним потребує багато часу та зусиль (оскільки журналіст змушений бути на місці події), найвищої професійності, досконалості стилю, майстерного володіння словом та оригінальності. Ток-шоу'>20.Телепрограма і документальний фільм: організація творчого процесу. Специфіка жанрів. Телепрограма / Ток-шоу:
Ток-шоу – це жанр телепередачі чи дискусії, обговорення питань загального інтересу. Елементи:
Види ток-шоу:
Документальний фільм — фільм, в основу якого покладені зйомки реальних подій та осіб. Темою для документальних фільмів найчастіше стають історичні події, культурні та соціальні явища, відомі особистості та товариства. Завдання документалістики:
Техніка:
Засіб прокату:
Особливості документального кіно: Документальне кіно – це складний жанр, підготовка і робота над яким займає тривалий час: відбирається життєвий і документальний матеріал, на основі якого створюється сценарій. Структура документального фільму різноманітна: використовуються як постановочна, так і репортажна зйомка, натурні та інтер'єрні зйомки, архівні відео-та фотоматеріали.
(Москаленко, «Теорія журналістики») ЖУРНАЛІСТИКА — вид громадської діяльності щодо періодичного поширення соціальної інформації через канали масової комунікації (пресу, радіо, телебачення, кіно та ін.). ст. 25 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» зазначено: «Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації... є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює й займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації». Журналістика — це професія особлива. Жоден вид літературної діяльності не пов'язаний так тісно і безпосередньо з господарською, політичною і громадською роботою, ніде боротьба ідей не виявляється так гостро і пристрасно, так напружено, як у журналістиці. Тому що для журналіста зв'язок з життям — це перш за все зв'язок з виробничою і громадською сферами, вміння вловлювати пульс життя
Людина, яка присвятила себе журналістиці, розглядає її як свою професію, яка приносить не тільки моральне задоволення, але й матеріальне забезпечення. М. Ломоносов підкреслював, що журналіст зобов'язаний завжди об'єктивно і точно викладати факти, виступ у пресі надзвичайно відповідальна справа. Ці висловлювання і тепер, через двісті років, не втратили свого значення. Ось правила, які М. Ломоносов рекомендував запам'ятати журналістам: 1. Той, хто береться повідомляти нове, повинен наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен виділити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.
У сучасному суспільстві все більше визначається тенденція до виділення і констатування преси як особливої структури зі своїми соціальними функціями, що грунтуються на принципово позакласовій, суспільній природі соціальної інформації. (Чекмишев, «Перегони з тінню», журналістика: соціальний інститут, бізнес, Public Journalism) Як соціальний інститут журналістика виконує функцію комунікації, тобто забезпечує процес соціальної взаємодії за допомогою інформ. повідомлень. Ж. покликана інформувати громадян про важливі події і проблеми, контролювати владу та інші соц інститути через публічне висвітлення їх діяльності, налагоджувати та підтримувати процес комунікації в суспільстві. Завданням журналістики як соціального інституту є надання через ЗМК інформації, її аналізу, на основі чого люди приймають рішення. Відтак журн. виконує посередницьку функцію в системі взаємодії індивідуумів, з яких складається сус-во, та соціальних інститутів, покликаних забезпечувати системну життєдіяльність і розвиток соціуму. Така взаємодія забезпечується через виконання ЗМК функції інформування, аналізу, громадської критики та контролю і реалізується через виконання ЗМК наступних завдань:
Успішеність ролі соц інституту залежить від рівня демократичного розвитку суспільства. У суспільствах з високим рівнем громадської свідомости ЗМК є органічною складовою системного балансу між громадськістю і соціальними інститутами. У суспільствах перехідної демократії чи таких, чий рівень демократії є низьким, ЗМК виступають у ролі центру конфлікту між громадськістю і соц. інститутами, або піддаватися прямому адміністративному чи опосередковано економічному тиску. ЗМК піддаються цензурі, самоцензурі стають пропагандистами і агітаторами на користь інтересів політичної чи політико-бізнесової влади. Ступінь лояльності соціальних інститутів до ЗМК та їх готовність визнавати ЗМК як соціальний інститут є однією з головних ознак демократизму суспільства. Основні стандарти журналістики як соціального інституту було сформульовано до середини минулого століття. Журналістика стала впливовою, виникла спокуса маніпуляції масовою свідомістю. Проблема - журналістика розвивалася паралельно як соціальний інститут, і як бізнес. Це відрізняє ЗМК від інших соц. інститутів, оскільки ЗМК виконують роль соціального інституту, надаючи своїм споживачам інформаційні послуги, які оплачуються цими споживачами прямо чи опосередковано. При цьому економічна успішність ЗМК безпосередньо залежить від того, наскільки якісно і повноцінно ЗМК виконують роль соціального інституту. ЗМК змушені боротися за аудиторію. У демократичному суспільстві аудиторія впливає на ЗМК. Тому є залежність ЗМК від споживачів та прагнення журналістів оперативно і якісно забезпечити інформаційні потреби аудиторії. Отже, у такий спосіб демократичні суспільства на практиці реалізують конституційні права громадян на свободу слова та інформацію. Згаданий механізм створює струнку і логічну систему противаг, яка унеможливлює втручання у творчу діяльність журналістів та редакційну політику ЗМК представників влади, бізнесу, а також самих власників, засновників, співзасновників та інвесторів. У разі, коли громадськості стає відомим факт втручання у редакційну політику ЗМК з боку політика, инші ЗМК надають цій події широкого розголосу, що, по-перше, може поставити хрест на подальшій кар’єрі політика, а по-друге, спричинити суттєву втрату аудиторії даного ЗМК, а відтак і різке скорочення рекламного бюджету. Та навіть у тому разі, коли факт втручання не було викрито і розголошено, появи у ЗМК заангажованих і упереджених матеріалів значно звужують коло споживачів такого продукту. Таким чином, сучасні демократичні суспільства створили умови, коли недобросовісне виконання ЗМК своїх соціальних функцій є нерентабельним з економічної точки зору. Простіше кажучи – поширювати неправдиву чи неякісну інформацію, або ж замовчувати її стає невигідно. Споживачі інформації, сплачуючи свої кошти за інформаційні послуги ЗМК, вимагають за це їх найвищої якости, тим самим роблячи ЗМК залежними лише від своїх інтересів і унеможливлюючи будь-який сторонній вплив на діяльність журналістів та редакційну політику. З іншого боку не менш важливою є та проблема, що висока залежність ЗМК від споживачів інформації створює умови, коли система противаг, порушується таким явищем, як популістська журналістика. Це означає, що за певних обставин, зумовлених рівнем вибагливости (чи, точніше невибагливости) аудиторії, ЗМК починають надавати споживачам переважно таку інформацію, яку аудиторія хоче отримати.
За типологічними ознаками пресу поділяють на: якісну (преса думок, що призначена для інтелектуальної частини суспільства, напр. тижневики “Дзеркало тижня”, “День”, журнали “ПіК”, “Корреспондент” тощо) і масову (обслуговує решту аудиторії, напр.тижневики “Факты”, “Сегодня”, “Миг” тощо); державну (фінансово підтримувану державними структурами, напр. “Урядовий кур’єр”, “Запорізька правда”) і комерційну (економічно самостійну, напр. “Улица Заречная”, “Суббота”); офіційну (висловлює думку урядових кіл) і неофіційну (репрезентує погляди редакційного колективу, засновника тощо), сюди ж можна зарахувати й поділ на правлячу й опозиційну пресу; загальнополітичну (інформаційну, інформаційно-аналітичну та аналітичну) і галузеву (молодіжну, дитячу, жіночу, бізнесову, розважальну, політичну (видання політичних партій), релігійну, спортивну, комп’ютерну, наукову, мистецьку тощо). Газети можуть різнитися між собою залежно від географії виходу (центральні, регіональні (міськрайонні), місцеві, багатотиражні), періодичності виходу (щоденні, дво -, три -, п’ятиразові,тижневики), за форматом видання (А2, А3, А4), обсягом сторінок (2, 4, 6, 8) тощо. Типологію періодичних видань частково подає Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.
Журналіст у своїй роботі, діяльності, в своїй творчості повинен:
(Ядром поняття «професіоналізм» у журналістиці є загально-соціальна функція засобів масової інформації: інформаційне обслуговування суспільства в цілому, задоволення інформаційних потреб суспільного організму, а не його окремих частин. Це, по-перше. А, по-друге, журналістика з точки зору загальногромадських інтересів покликана виконувати життєво важливу для суспільства політичну функцію: сприяти громадянській злагоді, підтримувати соціальну рівновагу, протистояти руйнівним силам.) |