ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Напрями досліджень масової комунікації. Історія вивчення масової комунікації й проведения прикладных дослі-джень у цій галузі — це фактично історія вивчення медіа з точки зору їхньо-го впливу на спільноту, а також на людину з метою перетворення ії у “масо-ву людину”, учасника спільноти. Через те дослідження медіавпливу є Головины напрямом досліджень масової комунікації. Напрями Вплив масової ін-формації порівнювався з кулями або наркотиками, що кололися в вену. Ці образи стали основою теорії шприца або теорії кулі для пояснения впливу ЗМІ. Ранні наукові роботи писалися в рамках цих теорій і визнавали вели-чезну владу ЗМІ над аудиторією, виношувалася концепція суспільства ізо-лъованих індивідів, які потрапляли під уплив всемогутніх ЗМІ Концептуальна модель обмеженого впливу була популярною в 1960 дослідження показали, що вплив медіа на індивідуальних споживачів масо-вої інформації є обмеженим. Переглянута версія історії медіавпливу Усі дослідження в своїй сукупності довели, що медіавплив буває когні-тивним, поведінковим або афективним (емоційним). Він може бути прямим або непрямим, коротким, довгим або сповільненим, ізольованим або загаль-ним. Вплив мае індивідуальні відмінності, залежить від психологічних фак-торів, середовища і характеристик соціальних груп, які керують сприйнят-тям масової інформації та реакцією на неї. Через те все залежить від того, який саме вплив потрапляє в поле зору дослідника. мета-аналіз, включає знаходження загальної статистичної основи серед великої кількості досліджень одного напрямку з наступною подачею сумарних результатів на основі всіх спостережень, що доступні. контент-аналіз - розуміння того, які знан-ня та конотації закладаються авторами в інформаційні продукти і яких ре-зультатів впливу на масову аудиторію можна очікувати. Проте ці результати мають лише прогностичний характер, оскільки реальні результати можна досліджувати тільки в рамках ефект-аналізу (аналізу ефектів, справлених на аудиторію). Особлива увага в дослідженнях масової комунікації приділяється масовій аудиторії. Ця дисципліна називається аналіз аудиторії.
Існують кілька класифікацій методів досліджень. З філософської точки зору методи можна поділити на загальнонаукові і спеціальні. До загальнонаукових методів належать: спостереження, порівняння, ви-мірювання, експеримент, узагальнення, абстрагування, формалізація, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, ідеалізація, ранжування, а також аксіоматичний, гіпотетичний, історичний і системний підходи. Крім того, всі методи можна умовно поділити на дві великі групи: перші з них використовуються для збирання емпіричних даних (спостереження, ек-сперимент, опитування тощо), а другі — для кількісного і якісного аналізу отриманих даних (статистична обробка даних, класифікація, групування, типологізація тощо). Підходи. Описовий (ідеографічний) підхід передбачає вивчення об’єкта дослі-дження шляхом опису доступних для спостереження рис і характеристик цього об’єкта. Природничонауковий підхід передбачає більший ступінь втручання до-слідника у досліджувану сферу, використання спонукальних прийомів, емпі-ричних (дослідних) методів і вивчення зворотної реакції об’єкта дослідження. Кількісний і якісний аналіз. Кращим є той метод, який найбільшою мірою від-повідає конкретному завданню дослідження. Вимоги до наукових методів. Достовірні результати дослідження можна отримати, якщо використовувати науково обґрунтовані методи, тобто мето-ди, які відповідають таким критеріям: 1. Валідність, тобто відповідність (повноцінність, придатність) процедур і отримуваних даних поставленому завданню. 2. Надійність, тобто можливість одержати стійкі показники. Надійність методу можна встановити двома способами: • порівнюючи результати, одержувані за цією методикою різними людьми; • порівнюючи результати, одержувані за тією самою методикою в різних умовах. 3. Однозначність, тобто якою мірою одержувані за допомогою цієї методики дані відбивають зміни саме тієї і тільки тієї властивості, для оцінки якої ця методика застосовується. 4. Точність, тобто здатність методики реагувати на найменші зміни оці-нюваної властивості.
МАСИ У психологічному словнику за редакцією Артура Вебера маса розглядається у вигляді «будь-якої великої кількості людей, різної за своєю структурою, яка не становить соц. організації». Цікавий аспект цього терміна – імплікація, що, хоч маса і не має чуткої структури, люди, які входять у неї мають тенденцію поводитися порівняно аналогічно. В науці натовп розглядається у вигляді одного із видів маси. Помічено такі її тенденції,як атомізація (відносно самостійне і незалежне існування членів маси), некомунікабельність, відчуженість між людьми, що становлять масу. Серед багатьох визначень маси через усю історію цього питання простежується загальна думка, висловлена російським ученим кінця соціалізму Г. К. Ашиним: “У кожному випадку звертало на себе увагу виникнення певноїпсихічної спільноти, яка змушує людей поводитись інакше, ніж вони діяли б ізольовано, і часто примітивізує їхню поведінку Таке розуміння маси виникло під упливом соціальної психології, звідки цей термін було взято, та емпіричними спостереженнями за ситуативно виниклими множинами людей і стихійними формами їхньої поведінки. Стрижневим елементом маси є її свідомість. Разом із масовими настроями та різними ірраціональними формами масової, стихійної поведінки вона визначає сутність маси — її психологію, яка й відрізняє маси від інших соціальних суб’єктів. Маса — це не проста сукупність особистостей, а нова психологічна єдність людей, яка формується й певним чином поводить себе під упливом масового настрою, що виникає у результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей. Формування маси через виникнення масових настроїв відбувається в результаті впливу якогось джерела зараження, прикладу для наслідування. Це може бути “служитель релігійного культу, поширювач пліток і чуток, телевізор або інший засіб масової інформації, насамкінець, політичний лідер. І всі вони, психологічно, виконують одну функцію — зрозуміло, кожен по-своєму. Однак у всіх цих випадках ми маємо справу з кимось або чимось, хто або що навіює, як треба робити, проголошує істинні цінності, демонструє зразкову поведінку (виділення наше.— В. Р.)” Маса тисне на людину, активізує в ній отого масового черв’ячка, який живе у кожному з нас. “Маса не тільки допомагає виживати — дуже часто маса пригнічує людину і, звичайно ж, дуже змінює її поведінку. Настільки, що потім людина ніяк не може повірити в те, що вона робить у рядах маси. На людину, яка перебуває в масі, діють особливі психологічні закони. Маса заражає людину, змушує її наслідувати собі, часто навіть навіює те, що у звичайному стані і в голову не прийшло б. У масі виникають особливі психологічні стани. Під впливом складних емоційних реакцій виникають неочікувані види масової поведінки. І тоді, здавалось би, нормальні люди здатні на здатні “бити і рятувати”, не даючи собі звіту в тому, для чого вони це роблять. Існують, звичайно, і більш спокійні різновиди мас — “публіка”, яка сидить перед телевізорами, збирається на мітинг або навіть засідає в парламенті. Маса — це ситуативно виникла, ймовірнісна за своєю природою, гетерогенна за складом, неструктурована, неорганізована та ірраціональна за формами функціонування психологічна єдність людей, яка формується щоразу як новий соціальний суб’єкт під упливом масового настрою, що виникає в результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей, та певним чином поводить себе в рамках своєї, масової свідомості. Першим визнаним теоретиком мас став Г. Ле Бон. За ним - в натовпі утворюється соціально-психологічна єдність маси — “душа натовпу”. В науці натовп розглядається у вигляді одного із видів маси. Все, что нашла касательно соц.груп и масс: У визначенні масової свідомості, поданому у “Философском словаре”, маси розглядаються як соціальний суб’єкт, що включає такі суб’єкти, як класи, соціальні групи. При цьому не пояснюється різниця між цими суб’єктами. На відміну від соціальних груп, великих і малих, завжди якось організованих і структурованих, маси — це принципово неорганізовані і неструктуровані суб’єкти суспільного життя. Форми маси: (1) маса природна, стихійна, неорганізована, яка виникає сама собою, (2) маса штучна, організована, керована. Стихійні маси виникають у результаті дії факторів “пасивного” роду (зго- да, готовність віддатися відповідним прагненням тощо). У стихійній масі людей об’єднує не якийсь керівник; вони самі знаходять свою жертву — уособлюють персонально в комусь свій негативізм, оскільки їх єднає швидше ідея боротьби з кимось проти чогось, ніж ідея боротьби за когось і щось. Здебільшого це емоційна основа психології будь-якої маси — спільноти МИ. Штучна маса — це продукт організованої праці кількох людей чи однієї особи, соціальних інститутів, які керують людьми, “заганяючи” їх у масу і використовуючи для цього знання про психологію природних, стихійних мас. Керівник маси — це лідер, вожак, авторитет, “гіпнотизер”. Але лідер маси — то не просто особа, то міфологізована постать, “ідеальний батько, друг, керівник”. Види мас Д. В. Ольшанський виділяє такі види мас: 1) великі і малі, 2) стійкі (постійно функціонують) і нестійкі (імпульсні), 3) згруповані і незгруповані, упорядковані і неупорядковані в просторі, 4) контактні і неконтактні (дисперсні, розсіяні), 5) спонтанні (стихійно виниклі) і спеціально організовані, 6) соціально однорідні і неоднорідні. В цілому, з наукової точки зору, зауважує Д. В. Ольшанський, можна виділити три основні різновиди мас: 1) натовп, 2) зібрана публіка (від глядачів у театрі до учасників мітингів, що мають спільні установки, орієнтації під впливом одного й того самого пред- мета сприймання в один і той самий момент, готові до дії), 3) незібрана публіка (електоральні маси, аудиторія ЗМІ, прихильники кумирів культури, являє собою поляризовану масу, тобто більшість людей, що мають спільне у мисленні, інтереси яких викликані однаковими стимулами, живуть не одне з одним, а одне біля одного). На думку З. Фрейда, який цитує Ле Бона, є три причини масифікації. Перша. Індивід у масі отримує почуття незбагненної потужності, якому він може віддатися, чого не зробить сам на сам, стримуючи себе. В анонімній і безвідповідальній масі почуття відповідальності щезає. Друга. Людина в масі вільно піддається зараженню, запалюванню, під упливом чого легко відмовляється від власних інтересів на користь масовим. Третя. Здатність людини у масі легко піддаватися навіюванню. При цьому повністю губиться свідома особистість, воля і здатність відрізнятися відсутні, всі почуття і думки орієнтовані в напрямку, заданому кимось. “На наш погляд,— пише Д. В. Ольшанський,— в історії людства ніколи б не виникало ніяких мас, якби індивіди самі не мали особливої потреби об’єднуватися в такі маси. Тільки власні, внутрішні потреби людини народжують особливий мотив — об’єднання з собі подібними заради самозбереження, досягнення якогось зиску або внутрішнього стану…” Внутрішніми станами є “насамперед емоційно-афективні стани (до того ж як позитивні, так і негативні), для регуляції яких людині треба бути у масі. Як правило, така потреба має неусвідомлюваний характер…” І далі: “В основі виникнення маси лежать індивідуальні потреби в ідентифікації себе з великою кількістю людей для регуляції своїх емоційних станів.
Ще Г. Тард (1901) вимагав розрізняти натовп і публіку як два види маси, що відрізняються один від одного деякими зовнішніми характеристиками, але мають спільні психологічні механізми. Натовп – тимчасове скупчення емоційно збуджених людей (випадковий, експресивний, конвенційний – той, що змінюється, діючий – агресивний, панікуючий, користолюбний, бунтівний). Публіка – група осіб, об’єднаних лише духовно, подумки, але розпорошених й фізично відокремлених. Зібрана публіка – зібрання людей, що: мають схожі очікування, спільні інтереси, готовність до реагування. Незібрана публіка – велика поляризована маса, що: має схожі інтереси, ведуть себе схожим чином але по-різному. Публіка за певних умов завжди має шанс стати натовпом, її можна розглядати і як потенційний натовп і як прообраз справжньої активної згуртованої маси. Публіка, окрім того, може кваліфікуватися і як початковий стан зрілої маси, як проміжний етап її формування. Зібрана публіка, як, зрештою, й натовп, може бути об’єктом впливу ЗМК (збір біля радіоприймача, телевізора, у кінотеатрі і т. д.). Вона, як і натовп в окремих випадках, може виводитися засобами масової інформації на вулиці, мітинги, збори. Після зовнішнього, фізичного об’єднання в одному приміщенні під дією впливу на всіх одних і тих самих стимулів, наприклад ЗМІ, серед публіки, вважає Д. В. Ольшанський, утворюються певні подібні або загальні реакції, переживання або стійкі орієнтації. Ця публіка швидко усвідомлює свої настрої, що підсилює враження. До зібраної публіки входять люди, які не тільки мають подібні емоційні переживання, а й просто цікавляться одним і тим самим предметом. Це породжує певний раціональний компонент, що нівелює надмірні емоції. Окрім загальних емоцій, зібрана публіка відзначається подібністю установок, орієнтацій і готовністю до певного типу дій. За визначенням Я. Щепанського, “зібрана публіка — це гуртування певної кількості людей, які відчувають подібне очікування певних переживань або цікавляться одним і тим же предметом. Ця загальна зацікавленість і поляризація установок навколо одного й того самого предмета або однієї й тієї самої події — основа її відокремлення. Наступною рисою є готовність реагувати певним чином. Ця подібність установок, орієнтацій і готовність діяти — основа об’єднання публіки ” публіка лише готова до дії.
Масові настрої. ЗМК відіграють чи не найважливішу роль у формуванні масових настроїв. Як зауважує Д. В. Ольшанський, розвиток мас залежить від міри охоплення їх настроями. Визріваючи в межах однієї групи, класу, прошарку, настрої можуть перекидатися на інші групи, класи, прошарки, таким чином стаючи “ядерними” настроями для зараження інших спільнот. За визначенням Д. В. Ольшанського, масові настрої — “особливі психічні стани, кожен із яких можна визначити як однорідну для достатньо великої кількості людей суб’єктивну, складну афективно-когнітивну реакцію, яка відображає три моменти: ступінь задоволення загальними соціальнополітичними умовами життя; оцінку реалізації своїх соціально-політичних домагань; прагнення до зміни умов здійснення своїх домагань. Природа настроїв проявляється в тому, що вони стають помітними при розходженні двох факторів — домагань (очікувань) людей, пов’язаних із загальними для значної кількості людей масовими потребами та інтересами, з одного боку, і реальних умов життя — з іншого. Це специфічна реакція на розходження між потрібним і наявним. При їхньому збігові масові настрої практично відсутні. Перевага наявного над потрібним забезпечує позитивні настрої. Навпаки, чим помітніший розрив, тим сильніші негативні настрої Прийнято вважати, що на формування масових настроїв впливає реальність (соціальні, економічні, політичні умови життя), яка безпосередньо діє на людей і змінює можливості реалізації домагань, бажань, хотінь, і віртуальна дійсність (пропаганда, ідеологія, реклама, журналістика і т. д.), яка через масову комунікацію впливає на свідомість громадян, маніпулюючи домаганнями і бажаннями, потребами людей. Таким чином, масові настрої виростають і на ґрунті обігрування сподівань і бажань людей, які під упливом масової комунікації починають жити в ілюзорному світі відповідності між домаганнями і можливістю їх досягнення (стабілізація настрою), відставання можливостей реалізації домагань (зростання невдоволення) і збігу домагань та можливості їх реалізації чи навіть перебільшеної можливості (масовий ентузіазм). Бувають настрої позитивні або негативні. Нормальні умови життя не викликають масових настроїв, бо це сприймається як належне. Бродіння настроїв — це перший обов’язковий етап їх зародження. Річ у тім, що маса не може створюватися на основі простого гурту людей, не охопленого настроєм. Настрої, думки, свідомість і поведінка мас. Масова комунікація не мислима поза контекстом масової свідомості, поведінки, культури, масових настроїв та суспільних думок, в основі яких лежать думки мас. Власне, вона є тим благодатним середовищем, яке й породжує всі ці масові явища, а також, у свою чергу, зумовлена ними. З-поміж усіх названих явищ масова комунікація найбільш зримо й реально робить людей масами: буває, достатньо одного слова, щоб гурт людей натовпом зірвався з місця, почав галасувати, ламати, трощити. І достатньо одного слова у натовп, щоб він завмер — і миттю зник, розпався. Це означає, що прояви масового спілкування завжди очевидні й результативні. Масові настрої — це також вияв невдоволення чи захоплення від відповідності суспільним настроям, що відповідають суспільним нормам. І якщо масові настрої не враховуються, а беруться до уваги тільки суспільні і під них підганяється оцінка поведінки людей, то керування спільнотою набуває маніпуляційного характеру, замість того, щоб сприяти, допомагати людям, задовольняти їхні домагання. Суспільні ж настрої — це емоційні стани, пов’язані зі здійсненням чи неможливістю здійснення чогось, з різними фазами боротьби за здійснення тих або інших надій і сподівань, думок і задумів цілих спільнот. Масова свідомість. На формування суспільної думки вирішальний вплив має суспільна свідомість, яка являє собою сукупність поглядів, принципів, ідей, суджень, традицій, забобонів, знань, соціального емоційного досвіду, що належать різним соціальним суб’єктам (відомим особам, соціальним інститутам, групам, організаціям і т. д.) і вироблялися протягом усієї історії суспільного розвитку. |