ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Міф як результат масової комунікації. Зважаючи на викладені особливості медіазасобів і процесу сприймання повідомлень, необхідно визнати, що масова комунікація продукує різного роду життєві “історії”, особливо репрезентує світ, де реальність існує у видозміненому вигляді,— вона пропущена через призму бачення професійних комунікантів, а також самих же представників масової аудиторії. Телевізійна, газетна, одне слово, медійна реальність витворюється на основі замішаної на правді — неправді, яку називають міфом. Міф є формою прояву суспільної свідомості і проектується на всі сфери діяльності, через що виникають політичні, економічні, соціальні та інші міфи. Міфи сучасного світу (ідеологічні, соціальні тощо) — це насамперед певний спосіб мислення, а не жанр, це спосіб поєднання правди й неправди, реального й вигаданого, можливого й бажаного у творах різних жанрів, зокрема масовоінформаційних. В аспекті массового впливу, міфологізації свідомості міф слід розглядати насамперед як форму масової свідомості й говорити Про міфологізацію мислення людини та її світобачення. Міфологізація масової свідомості й перетворення її у глобальний “масовий міф” — то є невід’ємна ознака массового спілкування й масифікації особистості. Масовокомунікаційний міф є найвагомішим ефектом масового спілкування, який відображає його суть, смисл, цілі й мотивацію професійних комунікантів, пов’язану з необхідністю чинити вплив на людину та маси.
Принципи прописані у кодексах журналістської етики. Основне у ДЕКЛАРАЦІї ПРИНЦИПІВ ПОВЕДІНКИ ЖУРНАЛІСТІВ 1954 (Прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954р.), зі змінами на 18-му всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986р.) Ця міжнародна Декларація проголошена як стандарт професійної поведінки журналістів, які займаються збиранням, передачею, розповсюдженням і коментуванням новин та інформації, висвітленням подій. Повага до істини та права громадськості на правду - перший обов'язок журналіста. Виконуючи цей обов'язок, журналіст має завжди захищати принципи свободи під час чесного збирання і публікації новин та право на правдивий коментар і критику. Журналіст зобов'язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він / вона знає. Журналіст не має ігнорувати суттєву інформацію чи фальсифікувати документи. Журналіст має використовувати лише чесні методи для отримання новин, фотографій та документів. Журналіст має робити все можливе, щоб виправити будь-яку опубліковану інформацію, що виявилася згубно неточною. Журналіст зобов'язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отриманої конфіденційно. Журналіст має усвідомлювати небезпеку дискримінації, якій сприяють засоби масової інформації, та повинен робити все можливе, аби уникнути поширення такої дискримінації, що базується, крім усього іншого, на расових, статевих, сексуально-орієнтаційних, мовних, релігіозних, політичних чи інших поглядах, на національному або соціальному походженні Журналіст має розцінювати як серйозні порушення:
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правда, чесні методи отримання інфи, таємниця джерела інформації, уникати дискримінації, плагіату, наклепу, хабаря.
Ціннісно-етичні вимоги є орієнтирами в оцінках, судженнях журналістів, пропонують благородні мотиви служіння суспільному благу й людині, регулюють дії, поведінку, вчинки. Пошук ціннісного критерію журналістської етики й моралі, що пояснював би мету етичної діяльності журналіста привів до гуманізму, перевіреної віками ідеї захисту людини й людства, що не раз рятувала суспільство від краху. загальною основою існуючих норм у демократичній державі є гуманізм, адресований одній людині й усім людям водночас. Гуманістичні засади надають значення журналістським матеріалам Гуманістичні засади надають значення журналістським матеріалам журналіст повинен віддавати перевагу загальнозначущим гуманістичним цінностям як вищим. Сьогодні вчені обґрунтовують новий тип етики — плюралістичний, "або, як її ще називають, "етику коректності", основними вимірами якої є терпимість і визнання певної моральної автономії індивіда, надання для кожної людини права на власний індивідуальний етичний шлях, па право бути щасливим за своїми власними мірками".
Прописані у Загальній декларації прав людини, Всесвітній Хартієї свободи преси ООН, Декларації принципів поведінки журналіста МФЖ. Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. На міжнародній зустрічі журналістів у Гонолулу в 1921 р. американець Дж. Броун запропонував прийняти розроблені ним міжнародні правила поведінки журналіста "Кодекс етики і норм журналістської практики". Тоді його проект не підтримали. Організація Об'єднаних Націй, як стверджує професор В. Здоровега у книзі "Вступ до журналістики", схвалила Кодекс журналістської етики 1950 р. Цей міжнародний документ містить, зокрема, такі стичні норми: точність, вивіреність інформації, недопустимість використання журналістики в особистих інтересах, наклепу, дезінформації, плагіату. Журналіст має право не виконувати завдання, що суперечить його гідності й честі, підриває репутацію іншої особи. Чинним міжнародним документом етики журналістів є Міжнародні принципи журналістської етики, прийняті на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, яка відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у Парижі. На ній, зокрема, були присутні представники Міжнародної федерації журналістів, до якої в 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, члени котрої тепер повинні дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста". Є десять міжнародних принципів професійної етики журналіста. 1. Право людей на отримання правдивої інформації. 2. Вірність журналіста об'єктивній реальності. 3. Соціальна відповідальність журналіста. 4. Професійна чесність журналіста. 5. Загальнодоступність засобів масової інформації й участь громадськості в їх роботі. 6. Повага приватного життя. 7. Повага громадських інтересів. 8. Повага загальнолюдських цінностей і різноманіття культур. 9. Усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству. 10. Сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації. Україна як член Ради Європи повинна дотримуватись усіх міжнародних документів цієї спілки, зокрема принципів, прийнятих 1994 р. у Празі на Європейській конференції, присвяченій політиці в галузі мас-медіа. Фінський учений Ларс Бруун проаналізував 59 національних журналістських кодексів, огляд яких був опублікований у збірнику "Професійний кодекс журналізму" 1979 р. Дослідник виявив найбільшу частоту моральних приписів, що трапляються в кодексах.
В кожній країні є свій. Вони перегукуються. В Україні раніше було два кодекса: Кодекс професійної етики українського журналіста (прийнятий на Х з'їзді Національної спілки журналістів України (квітень 2002 року) Ще є Етичний кодекс українського журналіста ствоений комісією з журналістської етики. 12 грудня 2013 року Національна спілка журналістів України (НСЖУ) на своєму пленумі офіційно ухвалила рішення про участь у Комісії з журналістської етики (КЖЕ), затвердила об'єднаний Кодекс етики українського журналіста. Ось він Кодекс етики українського журналіста http://www.cje.org.ua/documents/47/ 1 Свобода слова та висловлювань є невід’ємною складовою діяльності журналіста. 2 Служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства, є порушенням етики журналіста. 3 Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи. 4 Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду. 5 Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України. 6 Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. Журналісти та редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел. 7 Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією. 8 Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст. Необхідно повідомляти аудиторію про подання відрепетируваних та реконструйованих новин. 9 Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення. 10 Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів. 11 Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату. 12 Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності. 13 Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації. Використання негласних прийомів збирання новин допускається лише тоді, коли це необхідно для забезпечення достовірності або точності матеріалу. Такі прийоми можуть бути виправдані лише у разі, коли іншими способами зібрати інформацію неможливо. 14 Плагіат несумісний із званням журналіста. 15 Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу. Необхідно утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. 16 Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам. Необхідно протистояти проявам зовнішнього втручання в контент – як безпосередньому тиску, так і діям, що мають непрямі ознаки такого втручання. 17 Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста. Журналіст не повинен використовувати службове становище в особистих цілях, з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам . Журналіст не має права використовувати фінансову інформацію до її оприлюднення з метою власного збагачення. 18 Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством. 19 Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою, піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи членства в професійних спілках та НСЖУ. Розгляд конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру здійснює Комісія з журналістської етики.
При роботі з іфнфою журналіст мусить бути точним, неупередженим, уникати конфлікту інтереесів, відповідально ставитися до джерел інформації. Точні факти, збалансоані позиції, достовірні відомості, повна інформація. Перевірити достовірність треба мінімум у двох джерелах, не викривлювати, не відбирати тенденційно. Аналізуємо всю зібрану інформацію, оприлюднюємо всі думки які існують з цього приводу, розмежовуємо факти і власні думки. Не використовувати незаконні або недостовірні методи збирання інформації. Коли працюємо з джерелом, то визначаємо наскільки джерело було близьким до події, процему, явища; чи воно компетентне, чим більше джерел тим краще, дивимося чи є особистий інтерес у джерела. Журналіст неупереджений при зборі інфи. Ми не посилаємося на жерела, якщо пообіцяли їм це. Якщо є якісь чутки то в них треба розібратися. Є ще методи прихованого збирання інформації. Серед них дозволеним є метод маски. Його виктористовують, коли відкриті методи не ддають можливості зібрати суспільно значущу інфу. Тут треба бути обережним, щоб не нашкодити тим, хто оточує журналіста протягом виконання ним його завдання.
Відмінність між журналістською етикою та етикетом: Журналістська етика вивчає професійну журналістську мораль як царину належного. Етикет є не тільки зовнішньою формою дотримання правил пристойності, а й знаком доброзичливості, найнижчим рівнем етичних вимог. Ці дві нерівнозначні нормативні системи взаємодіють, сприяють виконанню професійного обов’язку журналіста, формують моральність журналістів, аудиторії ЗМІ. Етикет – моральне явище, а не лише зовнішня форма пристойності. В принципі вимоги до журналіста такі самі як до будь-якої вихованої людини. Існує кілька етикетних форм: офіційний, неофіційний, вербальний, невербальний (жести, міміка, пози) та ін. Невербальні засоби спілкування – тілесні рухи, що супроводжують мовлення, є звичними для людського організму (позіхання, потягування), однак більшість із них є культурно обумовленими, що актуалізує значення культури невербального спілкування. Невербальні засоби спілкування поділяють на оптичні (Оптичні: кінесика (рухи, жести, позі, поставі, міміці, погляді), проксеміка(стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо), графеміка та ін. ), тактильні (потискування рук, поцілунки, погладжування, поплескування, обійми), ольфакторні (нюхові запахи тіла, косметики, страв) та хрономічні ( ставлення до часу пунктуальність). Паравербальні засоби – звукові сигнали (інтонація, швидкість, гучність і режим мовлення, артикуляція (лат. articulo - розчленовую), висота голосу). Вербальні правила до них входять: етикет вітання, знайомства, ділової розмови, етикетні правила інтерв’ю, прес-конференції, фуршету тощо. До етикету входить знання правил ділової переписки, телефонних розмов. Журналістський етикет синтетичний. Журналіст як вчений має дбати, щоб інформація, яку він відтворює, сприяла добру, як суддя – зобов’язаний шукати істину й прагнути справедливості; як педагог – навчати добру; як політик – бачити перспективу впливу своїх матеріалів; як дипломат – прагнути мирним шляхом залагоджувати конфлікти, як актор – давати своїми матеріалами людям катарсис, очищення, і як лікар – зцілювати словом, слушною підтримкою чи порадою. Вербальний етикет охоплює всі види спілкування у ЗМІ. Мовленнєвий – міжособистісне спілкувння плюс опосередковане радіо-, телемовленням. Правила етикету при розмові: Виявляйте щирий інтерес до тих, з ким спілкуєтесь. Демонструйте привітність і даруйте посмішку. Звертаючись до співбесідника частіше називайте його ім’я. Будьте уважним слухачем, навчіться слухати співрозмовника. Дбайте про охайність свого зовнішнього вигляду.
По возможности нужно откликаться на его/ее пожелание заранее узнать по какому каналу и в какой программе будет показано интервью, в связи с чем, сколько эфирного времени займет, каков предмет обсуждения? Вряд ли разумно, да пожалуй и невозможно, заранее перечислять вопросы предстоящей беседы. Ведь многие из них зависят от ответов объекта интервью, к тому же всегда следует оставлять пространство для непредвиденных ответов и спонтанных вопросов. С другой стороны, репортер вполне может рассказать собеседнику о цели интервью, его характере, осветить тематику обсуждаемых вопросов. Если интервьюируемого критикуют за то или иное решение или поступок, то ему должен быть предоставлен шанс ответить на эту критику. Монтаж записи интервью также должен проводиться честно. «Да» не заменяют на «нет», ответы передают полностью, не искажают смысл и не сокращают так, чтобы изменить содержание. Вопрос репортера не заменяют на другой. любой человек, к которому вы обращаетесь с просьбой дать интервью, может потребовать выполнения определенных условий за свое участие в беседе с журналистом. Редакция, со своей стороны, имеет полное право отклонить эти требования, если сочтет их неприемлемыми. С точки зрения этики совершенно недопустимо позволять власть предержащим самим выбирать журналиста для предстоящего интервью. Редакция сама решает, кто лучше всего подходит для выполнения задания. Чиновник или политик вполне может потребовать предоставить ему заранее тексты вопросов для ознакомления, так же, как он может потребовать участия лишь в прямом эфире, но редакция имеет полное право отклонить эти требования или отказаться от интервью. Респондент нередко просит предоставить ему возможность ознакомиться с текстом или записью интервью, подготовленного к выходу в эфир. Зачастую тот, кому пообещали, что он сможет ознакомиться с текстом или записью беседы, воспринимает это обещание как право остановить выход интервью в эфир. В действительности же такого права у него нет. Как репортер, так и его редакция должны быть заинтересованы в том, чтобы передать содержание записанного интервью корректно. Применение скрытой камеры -один из способов, который журналисты могут использовать в сложных условиях, но им ни в коем случае нельзя злоупотреблять. В некоторых редакциях такой метод работы скорее правило, чем исключение. При этом журналист даже не сообщает своему собеседнику о том, что он записывает разговор. В таком случае диктофон - это своего рода записная книжка. Записи не предназначены для эфира или публикации. Если собеседник задал вам вопрос о том, ведете ли вы запись разговора, не стоит увиливать от ответа, лучше честно объяснить, что это делается в чисто практических целях. |