ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Етичні вимоги до аудіовізуальних та фотоматеріалів. Відео має показуватися лише з місця події при репортажі. Не можна показувати архівне відео, не попередивши про це глядачів, вони будуть введені в оману. В книге “Глядя на боль других” (“Regarding the pain of others“) автор Сьюзан Зонтаг пишет: “Фотографии, на которых изображено страдание, вовсе не теряют способность шокировать зрителя. Но вряд ли они помогут осознать происшедшее. Понять помогает рассказ о событии. А фотографии делаются для того, чтобы потом не давать нам покоя”. Немецкий журналист Симон Бальцет разработал руководство по этическому обращению с фотографиями, изображающими насилие:
1609 вважається роком народження європейської періодики. Перші газети в Німеччині виходили в Страсбурзі і Аугсбурзі в 1609 році, а з'явилися вони, судячи зі змісту збережених номерів, дещо раніше (в одній з номерів Страсбурзької газети вказується, що в 1609 році вона буде видаватися « за прикладом минулих років »). Газета, що виходила в Страсбурзі, називалася «Відомість» (Relatio) і розповідала вона про всіх видатних і визначних подіях, що відбувалися у Верхній і Нижній Німеччині, у Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщини, Польщі, Молдови і Туреччини за нинішній 1609. Всі відомості віддруковані в такому вигляді, в якому були доставлені. Видавав Стразбурзький тижневик друкар Йоганн Каролюс.В тому ж році в Аугсбурзі з'явилася інша щотижнева газета, яку видавав Лука Шульте. Протягом кількох наступних років подібні щотижневі видання поширилися по всій Європі: у 1610 р. друкований тижневик почав видаватися в Базелі, в 1615 р. до Базелю приєдналися Франкфурт-на-Майні і Відень. У 1616 р. газета з'являється в Гамбурзі, в 1617-му - в Берліні, в 1618-му в Амстердамі, в 1620-му - в Антверпені, Магдебурзі, Нюрнберзі, Ростоку, Брауншвейгу, Кельні. Номери складалися виключно з кореспонденцій з різних ділянок Європи і далеких земель, які розміщувалися на смузі абсолютно довільно, без будь-якого зв'язку. Кореспонденції представляли собою простий виклад фактів без будь-якого аналізу або коментаря. Авторська позиція виявлялася у винятково рідких випадках. Сначала Ж имела коммерч характер (связ с деятельностью торговых фирм, и отчасти монастырей). Газетам предшест-ли многочисл рукоп.прообразы, которые скорее походили на письма или донесения. Эти писаные листки специально предназначались для передачи информации за определенную плату, они имели ещё неустойчивую периодичность. Европа позднего средневековья и Возрож с её бурной торговой жизнью, войнами, междоусобицами, территориальной раздробленностью требовали информации как комерческой, так и политической. Богатейший информ материал в систематизированом виде являлся уже товаром. Предприимчивые венецианцы не замедлили пустить его в оборот. В самом центре города было основано бюро, занимав сбором всех новостей, прибывших в Венецию с кораблями и торг караванами, далее переписыванием их на спец листки бумаги и продажей этих письм новостей за мелкую монету, которая называлась gazetta. Рукописные новости распространялись практически во всех странах Европы. Но происхождение их было главным образом немецкое или голландское. В Германии они появились ранее, чем в Англии или Франции. Здесь же появились и первые газеты, в том виде, как представляет их современный читатель: отпечатанные на станке, выходящие регулярно (ежедневно или еженедельно). Окрім рукописних газет, в інформаційному потоці ХVІ – ХVІІ ст. були поширені друковані памфлети, “книги новин”, “листки новин”, “газети-листівки”, “реляції” та “балади новин” – друковані брошури невеликих формату та обсягу, що оперативно відгукувались на різні події як всередині країни, так і за кордоном і багато в чому нагадували перші газети. Незважаючи на тотожність, три основних моменти відрізняють ці брошури від перших газет: 1) присвячувались лише одній події; 2) не були періодичними; 3) акцент на ілюстративному ряді. “Книги новин” не зникли з появою перших газет, а продовжували існувати протягом усього ХVІІ ст. Засновники справжньої журналістики: Джозеф Еддісон (1672 – 1719), Річард Стіль (1672 – 1729), автор “Робінзона Крузо” Деніель Дефо (1660 – 1731), автор “Мандрів Гуллівера” Джонатан Свіфт (1667 – 1745), Генрі Сент-Джон, він же віконт Болінгброк (1678 – 1751), Тобайас Смоллет (1721 – 1771). Саме вони стояли на чолі англійської журналістики першої половини XVІІІ ст., а їхній вплив позначився й на журналістиці другої половини XVІІІ ст. Сатирико-повчальні журнали “Теттлер” (“Базіка”), “Спектейтор” (“Глядач”) – Р. Стіля і Дж. Еддісона, “Рев’ю оф зе Ефейрс оф Франс енд оф ол Юроп” (“Огляд справ Франції та усієї Європи”) Д. Дефо та інші видання були найпопулярнішими в ті часи. Несмотря на отмеченные недостатки, газеты довольно быстро завоевали популярность и получили широкое распространение.
Слово «журнал» походить від латинського «дьерналіс» («щоденний»). Особливість перших європейських журналів - переважно наукова орієнтація. Інформаційно-пропагандистські можливості періодичного видання були незрівнянно вище. Перший європейський журнал “Journal des Savants” («Журнал вчених», 1665-1828) був створений за ініціативою французького міністра фінансів Жана-Батіста Кольбера. Кольбер задумав періодичне видання, яке б висвітлювало наукові, критичні та літературні проблеми, що стоять перед інтелектуальною елітою Європи. Це видання побачило світ у Парижі 5 січня 1665. Журнал виходив спочатку один раз на тиждень, потім раз на два тижні на 12 сторінках. Видання було покликане заповнити прогалину в науковому спілкуванні, в обміні інформацією, у плідних наукових дискусіях. Публікації наукових досліджень, нові наукові теорії і інші матеріали наділялися в форму листів. Журнал був орієнтований на наукову полеміку, на «провокацію» спору. А в Англії, із запізненням всього на кілька тижнів (1665), з'являється журнал «Філософські праці Королівського товариства» під редакцією Генрі Олденберга. Цей журнал, офіційний орган Лондонського королівського товариства, виходив щомісяця. з десяти публікацій, що склали перший номер, три були взяті з Французького «Журналу вчених». У 1668 році в Римі з'явився перший італійський журнал, який був задуманий його редактором Франческо Надзарі за зразком все того ж французького, а надалі сам послужив зразком для італійських літературних журналів. Видання, в якому містилися роботи літературознавчого, мовознавчого, філософського характеру, проіснував до 1679 року. Умови виникнення перших європейських журналів в першу чергу визначалися створенням у ХVІІ ст. інтелектуального середовища, яке увійшло в історію під назвою “La Republique des Lettres” (“Республіка літераторів”, або “Республіка вчених”). Це поняття відобразило нову форму спілкування європейських інтелектуалів, орієнтованих на антисхоластичні методи пізнання. Це свого роду інтернаціональне “братство літераторів”, об’єднаних завданням пошуку істини в “невидимі коледжі”, вільні від теологічних догм. Окрім особистих зустрічей, члени “La Republique des Lettres” потребували наукової переписки, без якої важко уявити духовне життя європи цього періоду.
У XVIII столітті Європа зробила рішучий крок до переходу до нових економічних, соціально-політичних та ідеологічних форм Абсолютистські режими почали змінятися демократичними. Феодальні економічні відносини поступалися місцем капіталістичним, у науці та філософії стверджувався раціоналізм, у політичному та релігійному житті - принципи толерантності (дістали філософське, юридичне оформлення концепції природних прав людини" й демократії). XVIII століття - епоха кривавих революційних потрясінь та війн за незалежність Просвітництво збіглося зі становленням і розквітом журнальної періодики. Цей період іноді називають епохою персонального журналізму - практичне за кожним періодичним виданням стояла особистість редактора чи видавця, котрий проводив свою ідеологічну політику. Письменники й філософи часто створювали журнали для пропаганди власних поглядів. Журнали як концептуальні періодичні видання стали одним з основних комунікативних каналіє для поширення просвітницьких ідей на широку читацьку аудиторію. Початок європейського Просвітництва пов'язаний з ідеями англійських деїстів та філософів кінця XVII століття. Прийняття у 1689 році "Білля про права" (цей документ враховував деякі філософські концепції Джона Локка) стало знаменною подією не лише для Англії, а й для всієї Європи, тому що в "Біллі про права" була заявлена нова модель взаємостосунків особистості й держави. Завдання просвітницької журналістики - виправляти мораль суспільства за допомогою пізнавальних і розважальних публікацій. Тому мова просвітницьких видань вирізнялася простотою та ясністю, щоб бути зрозумілою й дохідливою максимально більшій кількості читачів. У Франції ці ідеї були реалізовані П'єром де Шамбленом де Маріво та абатом Прево. П. де Маріво видавав перший в історії країни приватний щомісячний журнал "Le Spectateur Francaise" ("Французький глядач", 1722-1723). Творчість П. де Маріво мала великий успіх як на батьківщині, так і в Європі: вишукано-метафорична, повна неологізмів мова його журналів дістала назву "маріводаж". В английской просветительской журналистике выделились два подхода к исправлению нравов — сатирический и морально-дидактический. Их не всегда можно разъединить, но если выделять крайние стороны, то нравоучительная журналистика Джозефа Аддисона и Ричарда Стиля оказываются с одной стороны, а едкая сатира Джонатана Свифта и Даниэля Дефо — с другой. Дефо - прославился как опытный памфлетист и полемист, сатирические выпады которого не раз достигали цели. Памфлет был также излюбленным жанром Свифта. В 1696-1697 гг. Свифт практически одновременно создал два памфлета, которым суждена была долгая жизнь, — "Битва книг" и "Сказка бочки". Свифту удалось создать запоминающуюся комическую маску Исаака Бикерстафа, имя которого стало нарицательным. Журналу Стиля, получившему название "The Tatler" ("Болтун") и имевшему подзаголовок "Болтун Исаака Бикерстафа", суждено было положить начало не только английской, но и всей европейской нравоучительной журналистике. Удачно найденная маска и точно выдерживаемая программа издания завоевали английского читателя. В 1710 г. издательским проектом своего друга заинтересовался Джозеф Аддисон. Структура "Болтуна" основывалась на одном эссе, являвшимся композиционным стержнем каждого номера. Эссе создавалось Стилем или Аддисоном от имени выбранной маски и посвящалось различным событиям лондонской жизни. 4. Поява та розвиток перших інформаційних агентств. Далеко не кожна газета могла дозволити собі мати власних кореспондентів за межами міста чи району. Між тим людей цікавили не тільки місцеві новини, але й те, що відбувалося в інших частинах країни і навіть за її межами. Так, на порядку денному усе наполегливіше ставало питання про створення агентств, які відігравали б роль свого роду “газет для газет”. І з початку ХІХ сторіччя почали з’являтися імена колективних авторів – інформаційних агентств: французького Гавас (1835 р.), американського Ассошіейтед Прес (1848 р.), німецького Вольф (1849 р.), англійського Рейтер (1851 р.) . Більшість дослідників журналістики класифікують інформаційні агентства за їхньою можливістю поширювати такі види інформації: а) повідомлення про свою країну для преси своєї країни; б) повідомлення про свою країну для преси інших країн; в) повідомлення про інші країни для преси своєї країни; г) повідомлення про інші країни для преси інших країн. До розряду світових агентств відносяться ті, які розповсюджують інформацію усіх чотирьох видів у глобальному масштабі. При цьому обов’язковими показниками служать мільйонний обсяг поширюваної інформації (у словах) та кількість країн, де поширюється інформація цього агентства (більше 100). Таких інформаційних агентств на планеті лише п’ять. Це – американські Асошіейтед Прес (АП) та Юнайтед Прес Інтернешнл (ЮПІ), британське Рейтер, французьке агентство Франс Прес (АФП) і російське ІТАР-ТАРС. Останнім часом до них впритул наблизилося китайське агентство Сіньхуа, що поширює свою інформацію в 102 країнах, але до мільйонного обсягу слів ще не дотягує. Так само, як і ще однин претендент на високий титул, – японське Кіодо Цусин.
На рубежі XVІІІ – ХІХ ст. Англія стає найрозвинутішою капіталістичною країною. Газети відіграють дуже велику роль у суспільно-політичному житті і всі політичні сили використовують їх як засіб впливу на суспільні настрої. Кількість читачів газет часто-густо перевищувала обсяг продаж друкованих видань. Великою популярністю користувалися лондонські газети “Морнінг Кронікл”, “Таймс”, “Морнінг Пост”, В Англії здійснювалися спроби створити масово-радикальну пресу, але правлячі кола були вкрай стурбовані її активністю і вживали усіляких заходів, щоб загальмувати розвиток преси, призначеної для “третього стану”, який поки що об’єднував робітників і буржуазію. Через високий гербовий збір простий робітник не міг купити газету, оскільки її ціна часом перевищувала його тижневий заробіток. “Податки на знання” стояли на перешкоді як у справі видання дешевої масової преси, так і в справі публікації реклами в газетах. Поступовому пом’якшенню податкового ярма сприяли дешеві газети, що виникали явочним порядком. Генрі Хетерінгтон (1792 – 1849) 1 жовтня 1830 р. почав випускати “Пенні Дейлі Пейпер” (“Пенсова щоденна газета”). Із 25 грудня 1830 р. вона стала називатися коротко – “Пур Мен’с Гардіан” (“Захисник бідняка”). Є підстави вважати, що війну за дешеву пресу виграли робітники. У 1834 – 1835 рр. щотижневий тираж нелегальних дешевих газет досяг 150 тис.прим. Рух за відміну закону про податки на знання набрав такого розмаху, що не рахуватися з ним владі не можна було. Уряд Великобританії змушений був у 30-х рр. ХІХ ст. знизити гербовий збір. |