ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Масова свідомість не є окремим видом свідомості, який протистоїть суспільній. Це та сама суспільна свідомість, але актуалізована в часі й просторі певною спільнотою під упливом конкретних соціальних, культурологічних, політичних та інших чинників. Масова свідомість розглядається як збіг у якийсь певний момент основних і значущих компонентів свідомості різних груп та індивідів, але певним чином структурованих та поєднаних. “Масова свідомість включає основний (первісний), емоційно-дійовий, і вторинний, раціональний рівні. В основі: яскраве емоційне переживання якоїсь соціальної проблеми, що викликає загальну заклопотаність. Це може бути війна, революція, масштабна економічна криза і т. д. Крайня межа переживання проблеми виступає як системоутворювальний чинник масової свідомості. Таке переживання, проявляючись у сильних емоціях або почуттях, закриває собою все інше, звичні правила життя — групові норми, цінності і зразки поведінки. Воно породжує потребу в негайних діях”. На основі емоційно-дійового рівня поступово формується раціональний — загальнодоступні знання, інформація, що обговорюється, соціальні очікування людей, оцінки подій, думки, соціально-політичні цінності. Раціональний рівень формується пере- важно через чутки та ЗМК Для формування масової свідомості роль ЗМК неоціненна. Власне, продуктивно формуватися цей вид суспільної свідомості може тільки у середовищі масового спілкування. Масова свідомість — емоційна, мозаїчна, рухлива й змінна, завжди конкретна, неоднорідна, аморфна, суперечлива, нестійка й розмита. Як наслідок міфотворчої діяльності ЗМК, масова свідомість являє собою “мозаїчно-кліпово-міфологічну масовокомунікаційну свідомість” (термін взято з уже цитованої роботи Д. В. Ольшанського, стор. 302). На основі осколкових повідомлень і фантастичних зв’язків між ними ця свідомість цілком успішно функціонує в масовому середовищі, породжуючи й утверджуючи ілюзію всеохопного знання про світ і його події. А на цій основі створюється гіпертрофований вплив, скажімо, телебачення на психологію мас. Цей уплив і має вияв у виникненні особливої спільноти — наприклад “телевізійного електорату”, який голосує не за програму кандидата у депутати, а за його імідж, створений ЗМК. З іншого боку, відзначає Д. В. Ольшанський, з’явилася нова влада — “телекратія”, яка складається з найбільш рейтингових телеведучих. “Така “телекратія” — це не віртуально- абстрактна “четверта влада”, яку ніхто серйозно і не сприймає. Це зовсім конкретні люди, які більш чи менш успішно, але керують-таки масовою свідомістю, і до яких тепер уже регулярно змушені ходити на поклон політики, які мріють стати улюбленцями мас. Як правильно відмітив один із найбільш відомих дослідників цих процесів Дж. Барбер, “із занепадом партій люди звертаються до газет, журналів і телевізорів за керівництвом. І саме тут, у політичному журналізмі, вони знаходять нову еліту”, яка володіє серйозною владою”
Суспільна думка. Перебуваючи в певному настрої, члени маси під упливом виниклих емоцій обговорюють питання, що спровокувало той настрій. При цьому використовуються погляди, ідеї, факти, судження, що існують у суспільній свідомості. Крім того, на масу під час обговорення здійснюють вплив зовнішні чинники: ЗМК, лідери думок тощо. Під час такого обговорення виношується думка, яка починає керувати поведінкою членів маси. Утворена думка має статус суспільної. Суспільна думка проходить різні етапи свого розвитку і за змістом є неоднаковою в часі, в різні періоди суспільного розвитку. Вона може бути продуктом як несвідомих елементів суспільства, так і результатом логічних міркувань експертів, вчених, політиків тощо. Проте суспільна думка завжди залишатиметься спільним суспільним витвором і їй протистоятиме власне наукова думка. Функціонуванню суспільної (громадської) думки особлива увага почала приділятися з виникненням індустрії масового спілкування. С. Московичи вважає, що суспільна думка займає десь посереднє місце між полюсом традицій, забобонів, вірувань та полюсом розуму, логіки та особистісного відчуття. Суспільна думка являє собою більш-менш зв'язану сукупність роздумів та відповідей на запитання сучасності. Ця сукупність, у свою чергу, являє собою певну статистичну систему, в основі якої є як розум, так і почуття, та яка поділяється різною кількістю людей — від 10 індивідів до декількох мільйонів людей. Для того, щоб ця статистична система існувала, треба з одного боку, щоб кожна людина усвідомлювала подібність своїх суджень судженням інших, а з іншого — щоб ці судження стосувалися одного й того ж предмета. Переходові масового настрою у суспільну думку сприяють насамперед ЗМК. Це вони кристалізують, а відтак і раціоналізують настрій, Наявність суспільної думки якраз і свідчить про сформовану масу. Однак у відносно спокійні періоди суспільного розвитку громадська думка живе на рівні індивідів, організованих соціальних груп, політичних інститутів, регулюючи їхню поведінку, виробляючи і насаджуючи певні норми стосунків у суспільстві. Але з появою, скажімо, політичної нестабільності, думка громади виходить за межі індивідів та соціальних груп і стає фактором об’єднання їх в одну масу, тим самим трансформуючись і набуваючи нових ознак свого змісту. визначення Д. В. Ольшанського: “Суспільна думка — стан масової свідомості, що охоплює собою приховане або явне ставлення тієї чи іншої спільноти, або сукупності спільнот, до подій, що відбуваються, та існуючих явищ. Суспільна думка виступає в експресивній, контрольній, консультативній та директивній функціях. Тобто вона займає певну позицію, дає пораду або пропонує рішення з тих чи інших проблем. Залежно від змісту висловлювань суспільна думка виражається в оцінних, аналітичних, конструктивних або іноді деструктивних судженнях” суспільна думка є результатом іноді поверхового погляду на речі, у формуванні якого беруть участь переважно не експерти з тих чи інших питань, а звичайні люди, які з об’єктивних причин не можуть володіти повною й достовірною інформацією з тих чи інших питань, через що у своїх судженнях покладаються на почуте, власне розуміння авторитетів без перевірки тих суджень на істинність, бо не мають можливості (і не бажають!) перевіряти їх. Суспільна думка завжди виникає на основі вже існуючих суджень, поглядів, ідей, вироблених сторонніми по відношенню до маси людьми і впровадженими ними в свідомість маси. Суспільна думка протиставляється науковій думці як продукту прискіпливого, організованого, об’єктивного аналізу явищ, процесів, аналізу, здійснюваного вченими, що несуть моральну відповідальність за свої судження. Активна суспільна діяльність осіб, соціальних інститутів не є науково- пізнавальною діяльністю, вона має швидше характер комунікативно-просвітницький, ніж дослідницький. Навіть у випадку посилання на дані наук під час формування суспільної думки, ці дані все одно обростають неперевіреними судженнями, емоціями, і в результаті суспільство отримує спільний для всіх “мислительний витвір”, істинність якого важко або й неможливо перевірити.
Поділ комунікантів, що беруть участь у масовому спілкуванні, здійснює-ться за різними критеріями. Залежно від критерія виділяють тип комунікантів. Можливий, наприклад, поділ за мотивацією, метою; виділяють мисли-тельні типи і т. д. Поділ комунікантів, що беруть участь у масовому спілкуванні, здійснює-ться за різними критеріями. Залежно від критерія виділяють тип комунікан-тів. Можливий, наприклад, поділ за мотивацією, метою; виділяють мисли-тельні типи і т. д. Поділ професійних комунікантів за характером участі у комунікаційно-му процесі (або за соціальними ролями) відбито у назвах професій, посад, статусів фахівців масового спілкування: агітатор, журналіст, іміджмейкер, піарник, педагог, політик і т. д. Під характером участі у комунікаційному процесі слід розуміти такий стиль, формат та особливості спілкування, які відповідають певній соціаль-ній ролі, що діє в певних соціальних умовах. Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідомлює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес пе-редачі або переробки інформації. В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність людини у вигляді системи умінь та навичок. В цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми від-носин між людьми. До професійних комунікаторів належать професійні мовці та професійні співбесідники (аналітики мовлення), які й роблять процес масового спілку-вання організованим.
Розглянемо для прикладу деякі типи професійних комунікантів. Агітатор. Це такий тип професійних комунікантів, роботою яких є спонукання осо-би, публіки, натовпу до засвоєння певних ідей, однакового розуміння явищ, подій, спонукання до конкретних вчинків, дій. Агітатори для досягнення своїх спонукальних цілей використовують різні засоби: лозунги, агітки, бесіди, виступи у ЗМІ, мистецькі й літературні тво-ри. Журналіст. Журналіст — професійний комунікант (мовець), який працює в засобах масової інформації, виготовляє інформаційні продукти для преси, телеба-чення, радіомовлення, електронних засобів); виробник масової інформації; фахівець з питань функціонування ЗМІ. Журналіст, як професійний мовець, діє в реальних соціально-економічних умовах. З одного боку, журналісти є виразниками інтересів суспільства, барометрами суспільних очікувань і настроїв, коли мова йде про відобра-ження поведінки стихійних або вже штучно сформованих мас; з другого бо-ку, вони впливають на масову свідомість словом та візуальними засобами, коли мова йде про створення штучних мас й управління ними. Іміджмейкер. Іміджмейкерами називають професійних комунікантів, які займаються створенням у масовій свідомості уявних образів (іміджів) осіб, переважно політичних лідерів, керівників організацій тощо, суспільних інститутів, до яких належать установи, партії, рухи, держави і т. п. Смислом цього є досяг-нення вищих — політичних, адміністративних, суспільних — цілей. Напри-клад, метою може бути перемога на виборах кандидата, імідж якого ство-рено. Піарник. Піарник, або фахівець зі зв’язків з громадськістю, працює, як і всі інші фахівці масової комунікації, у сфері формування громадської думки. На від-міну від журналіста, який займається виготовленням масовоінформаційних продуктів та їх поширенням, рекламіста, який спрямовує свою активність на продаж товару чи надання послуг населенню, піарник має за справу безпосе-редньо формування громадської думки Педагог. за своїм призначенням вони покликані займатися формуванням особистісних структур, норм поведінки людини, тобто вихованням. Але пра-цюючи з аудиторіями, педагоги неодмінно чинять вплив на учнів, масифіку-ючи їх. Політик використовують для своїх цілей медіа-засоби. Як представники влади, політики використовують спілкування для формування і гуртування прихильників своїх ідей, просування інтересів по-літичної сили чи своїх власних, підготовки громадської думки до певних кроків, які має зробити політик чи його політична сила, забезпечення пере-моги своїй політичній силі чи собі. Для політиків масова комунікація виступає природним середовищем впливу на “свій” електорат. У своїй масовокомунікаційній діяльності політики виступають більшою мірою як агітатори та пропагандисти, використовуючи їхні методи впливу. Прес-секретар за своїм призначенням вони виступають більшою мірою у ролі фахівців зі зв’язків з громадськістю, іміджмейкерів, редакторів. Створення позитивного враження серед журналістів про справи особи чи інституції, просування їхніх інтересів на ринок, в суспільстві — ось ті зав-дання, які мають виконувати прес-секретарі. Основне призначення прес-секретаря — забезпечити зв’язок середовища, яке він представляє, з медіазасобами, готувати для них інформацію. Пропагандист Завдання пропагандиста — переко нати суперника, опонента в чомусь і залучити його до своєї справи, свого оточення тощо. Пропагандист має володіти досконалою системою аргументації та техні-кою переконання. Пропагандисти традиційно поділяються на три групи: 1) ті, що займають-ся білою пропагандою (подають достовірні дані, відкрито переконують); 2) ті, що займаються сірою пропагандою (подають дані непевної достовірності; незрозуміло чиї інтереси представляють); 3) ті, що займаються чорною про-пагандою (подають недостовірні дані, представляють інтереси інших, мані-пулюють думкою об’єкта впливу). Публіцист. Публіцист — це не професія, це соціальний статус людини, яка вміє пе-рейматися соціальними проблемами і говорити від імені великих соціальних груп до народу. Публіциста не готують, його виховують. Публіцист ≠ журналіст. З точки зору масової комунікації, публіцист виконує важливе завдання, пов’язане з масифікацією громадян,— прагнучи словом змінити ситуацію, викликає реакцію втягнення людей в обговорення проблеми. Редактор. Редактор — це порадник, помічник у нелегкій справі творення тексту автором. Рекламіст. Рекламіст належить до типових професійних комунікантів, для яких пла-нована реакція суб’єктів сприймання є показником професіоналізму й успі-ху. Рекламіст спрямовує свою активність на продаж товару чи надання по-слуг населенню, він прагне досягти серед людей таких реакцій виконання або втягнення, вплинути на них таким чином, аби вони результативно зреа-гували на зміст реклами. При цьому рекламіст завжди є посередником між замовником та масовою аудиторією, він працює на задоволення потреб ін-ституцій, що замовляють рекламу. Аналізуючи поведінку різних типів комунікаторів, ми ділимо їх на про-фесійних і непрофесійних.
Складники комунікації:
Функції масової комунікації. У 1948 р. Г. Лассуелл виділив три основні функції масової комунікації: огляд навколишнього світу, що можна інтерпретувати як інформаційну функцію; кореляція з соціальними структурами суспільства, що можна тлумачити як вплив на суспільство і його пізнання через зворотний зв'язок; передача культурної спадщини, що можна розуміти як пізнавально-культурологічну функцію, функцію спадкоємності культур. У I960 р. К. Райт виявив ще одну функцію масової комунікації - розважальну. На початку 1980-x рр.. фахівець з масової комунікації Амстердамського університету Мак-Квейл назвав ще одну функцію масової комунікації - мобілізуючу, маючи на увазі специфічні завдання, які виконує масова комунікація під час різних кампаній, частіше - політичних,рідше-релігійних. У вітчизняній психолінгвістиці виділяються чотири функції, типові для радіо-і телевізійного спілкування: інформаційна; регулююча; соціального контролю; соціалізації особистості - прищеплення особистості тих рис, які бажані для суспільства. Інформаційна функція полягає в наданні масовому читачеві, слухачеві і глядачеві актуальної інформації про самих різних сферах діяльності - ділової, науково-технічної, політичної, юридичної, медичної тощо Отримуючи великий обсяг інформації, люди не тільки розширюють свої пізнавальні можливості, але і збільшують свій творчий потенціал. Знання інформації дає можливість прогнозувати свої дії, економить час. При цьому помітно посилюється мотивація до спільних дій. У цьому сенсі дана функція сприяє оптимізації корисної діяльності суспільства та індивіда. Регулююча функція має широкий діапазон впливу на масову аудиторію, починаючи з встановлення контактів і закінчуючи контролем над суспільством. Масова комунікація впливає на формування суспільної свідомості групи й особистості, на формування громадської думки та створення соціальних стереотипів. Тут же криються можливості маніпулювати і керувати суспільною свідомістю, фактично здійснювати функцію соціального контролю. За певних умов ця функція має на меті сприяння «промивання мізків». Люди, як правило, приймають ті соціальні норми поведінки, етичні вимоги, естетичні принципи, які переконливо пропагуються ЗМІ як позитивний стереотип способу життя, стилю одягу і т.п. Так відбувається соціалізація індивіда у відповідності з нормами, бажаними для суспільства в даний історичний період. Культурологічна функція містить у собі ознайомлення з досягненнями культури і мистецтва та сприяє усвідомленню суспільством необхідності спадкоємності культури, збереження культурних традицій. За допомогою ЗМІ люди знайомляться з особливостями різних культур і субкультур. Це розвиває естетичний смак, сприяє взаєморозумінню, зняттю соціальної напруженості і в кінцевому рахунку сприяє інтеграції суспільства. З цією функцією пов'язано поняття масової культури, ставлення до якої в плані її соціальної цінності неоднозначно. З одного боку, прагнення познайомити широкий загал з досягненнями світового мистецтва, новими напрямками є безсумнівною заслугою ЗМІ. З іншого боку, низький художній рівень розважальних програм, необмежені можливості їх тиражування виховують поганий смак у споживачів масової культури. Соціальна сутність масової комунікації: це - потужний засіб впливу на суспільство з метою оптимізації його діяльності, соціалізації індивіда та інтеграції суспільства. Дослідження комплексу проблем виникнення, розвитку та функціонування СУЯ тісно пов'язано з поняттям ефективності їх діяльності. |